foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Представниками після гегельянського німецького ідеалізму з теїстичним відтінком були Гербарт, Фехнер, Лотие, Вундт, Паульсен та ін. Ми розглянемо деяких з них.
Фехнер (1801-1887) - німецький філософ, психолог, сатирик. Весь всесвіт, за його вченням, має дух, а матерія - лише тіньова, зворотна сторона духу (психічна). Він же висунув ідею створення особливої науки - психофізики, принцип якої - закономірне співвідношення двох типів явиш: психічних і фізичних, і розумів цей зв`язок в дусі психофізичного паралелізму. Що ж таке психофізичний паралелізм?
На питання, що є основою психічних процесів, матерія чи дух, психофізичний паралелізм відповідає: психічні процеси і відповідні їм фізичні здійснюються одночасно, поруч один з одним, паралельно. Завдяки цьому був висунутий закон, згідно з яким інтенсивність відчуття пропорційна інтенсивності роздратування. Але згодом з`ясувалось, що цей закон (Закон Вебера) не має універсального характеру і дійсний лише в відомих межах і до того ж лише в слухових відчуттях.
Паульсен (1846-1908) - німецький філософ. Головний твір. "Вступ у філософію". Філософія, за Паульсеном, - всеобіймаюча, синтетична і універсальна система в світі - наука наук. "Всі науки належать філософії, писав він, вони входять до неї як необхідні ланки".
Паульсен рішуче виступав проти атеїзму свою філософію він визначив як "ідеалістичний пантеїзм": дійсність - це виявлення "єдиного духовного Всежиття ". Це - пантеїстична концепція всезагального одухотворення. Світ же Паульсен розглядав як тіло всеєдиного Бога, а основу духовного бачив у волі, яка є "початковий і постійний фактор духовного життя". Об`єктивний світ - лише реалізація справжньої волі Бога.
Песимізм (лат., найгірший) - світогляд, який припускає, що світ є зло і що небуття краще за буття. Страждання є законом всього сутнього. Ні у світу, ні в історії немає змісту. Мудрість Силена говорить: вище благо - не народжуватися, а наступне за ним - негайно померти. Найбільш послідовними і яскравими представниками песимізму необхідно вважати Шопенгауера і Сартмана.
Шопенгауер (1788-1860) - філософ-ідеаліст. Головний твір: «Світ як воля і уявлення».
Якщо в Гегеля основою світу є абсолютна ідея, то філософія Шопенгауера є філософією волі; саме в ній, а не в розумі він шукає кінцеве пояснення сутності світогляду.
Як же Шопенгауер будував ланцюг своїх доказів?
Спостерігаючи оточуючий нас світ, ми бачимо, з яким нестримним прагненням вода тече вниз, магнітна стрілка повертається на північ, два електричних заряди притягуються один до одного і т. д. Астрономія, фізика, хімія вказують на закони, дотримуючись яких, діють такі різноманітні сили, як вага, зчеплення, пружність, теплота, світло, електрика, магнетизм та ін., але вони нічого не кажуть нам стосовно сутності сил, які залишаються непоясненими доти, доки ми не почнемо пояснювати їх волею.
Так само він зводить до волі всі прагнення, які можна побачити в рослинному царстві. Кожна рослина має свій певний характер, тобто вона певним чином хоче: одна вологого середовища, інша - сухого; одна прагне до світла, інша ховається в тінь і т. д. Це є нижча форма волі, яку Шопенгауер називає збудженням.
В звичайному розумінні під волею розуміється свідомий акт; для Шопенгауера, навпаки, воля - сила безсвідома, і лише в певних умовах стає свідомою. Організм - це безпосередня об`єктивізація волі, а думка - лише функція мозку.
Царство тварин утворює вишу форму об`єктивізації волі. В результаті еволюції організми ускладнюються і інтелект стає необхідністю - в тварині утворюється мозок. "Отже, інтелект отримує своє начало у волі Інтелект виникає внаслідок того, щo воля хоче жити і що дуже складне життя потребує світу". Світ отримує дві сторони: будучи чистою волею, він тепер стає і уявленням, тобто усвідомлюється, чи, висловлюючись словами самого Шопенгауера, "воля перейшла від темряви до світла", або, іншими словами, те, що в природі - сліпе, безсвідоме прагнення, в нас, при світлі інтелекту, починає переслідувати Певну мету. З появою інтелекту людина починає розуміти, що Реальність є ілюзія, а життя - страждання, що для волі найкраще - заперечувати саму себе, тому що світ є зло, неналежне.
Чому ж воля, що усвідомила себе страждає?
Тут ми приходимо до етики Шопенгауера, в царині якої і лежить центр тяжіння його філософських інтересів.
Кожне прагнення, за цим вченням, виникає із нестачі і незадоволення. Бажання безмежне; жити - означає бажати, а бажати – значить страждати, тому і саме життя по суті своїй „ страждання. Щастя є дещо негативне, тобто воно - всього І лише відсутність страждання (якщо нас перестають бити – ми щасливі). Тому шлях звільнення від світового зла - стан повної відсутності бажань, заперечення волі. Мета такого аскетизму не лише знищення тіла, але і знищення волі, виявом якої є тіло, з розчиненням індивідуальної волі в світовій, з її переходом в небуття перетворюється в ніщо весь світ, тобто без суб`єкта немає і об`єкта; припиняється і страждання. Самовбивство не веде до мети, тому що знищує лише прояв волі, але не всезагальну волю. Із визнання домінуючої ролі страждання у Шопенгауера цілком логічно наступає визнання співчуття. Для того щоб увійти в І моральний світ, необхідно відмовитись від свого Я, від егоїзму який є перший прояв волі), злитись з іншими і з первинною світовою волею. Ось чому лише співчуття він вважає основою всякої справедливості. Лише один вид щастя є доступним людині – це естетична насолода.
Пануюча в світі воля виключає всяку закономірність розвитку природи і тим самим можливість наукового пізнання. Друга сторона волюнтаризму - заперечення послідовного історичного прогресу.
Легко побачити, що на філософію Шопенгауера мало вплив вчення буддизму з його ідеалом "нірвани" - абсолютної безтурботності, яка вбиває прагнення до життя.
Як бачимо, між глибоким песимізмом Шопенгауера і християнським вченням немає нічого спільного. І хоч християнство також визнає світову скорботу ("у світі скорботні будете"), але шляхи її подолання в одному і другому вченні різні, різна і мета. Песимісти пропонують відмовитись від життя і тим самим припинити страждання; християнство ж закликає перебороти світ, перемогти його силою морального подвигу в ім’я нового життя - царства Божого. І ще: безлику і сліпу волю ніяк не можна порівнювати з всемогутнім розумом Бога, який свідок творить і веде людей до спасіння.
Філософія Шопенгауера, на наш погляд, залишає невирішеним питання: як же безсвідома воля перетворюється в свідомість, і як ця сліпа сила, подібна до стихії, могла створити світовий порядок, адже стихія некерована. У матеріалістів все це пояснюється механічними властивостями матерії. Але в одному, Шопенгауер правий, адже вже в рослинному царстві ми бачимо закладене в ньому бажання, прагнення жити, зберегти себе і розвиватися. Звідки в матерії з`явилось бажання, внутрішня самоорганізованість або, іншими словами, як в фізичне увійшло духовне?
Гяртман солідарний з Шопенгауером, тобто визнавав основою всього сущого безсвідомий духовний початок. Всесвіт - нерозумний, але цілеспрямований процес, в якому свідомість - лише зброя безсвідомої світової волі. Він розробив далі етику песимізму, якій закликає звільнитись від трьох ілюзій: 1) ілюзії земного щастя; 2) ілюзії потойбічного щастя; 3) ілюзії досягнення щастя в результаті соціального прогресу. (Це вчення завершується нігілістичною релігією, тобто релігією заперечення життя ("Релігійна свідомість людства").
Крайній ідеалізм послідовників гегелівської філософії змінився в особі Фейєрбаха, Блюхнера, Молешотта та інших новим наступом матеріалізму.
Фейєрбах (1804-1872) - нім. філософ-матеріаліст і атеїст. Твори: "Сутність християнства", "Основи філософії майбутнього" і інші.
Філософія і релігія, за Фейєрбахом, несумісні Реальна причина виникнення релігій лежить в "природі" людини і умовах її життя, а тому наявність особливого "релігійного почуття" він заперечує. Як і всі матеріалісти він вважає, що першоджерело релігійних "ілюзій" треба шукати в почутті залежності і безсилля людини у відношенні до сил природи. Почуття залежності передбачає наявність незадоволених потреб - нестаток, який в свою чергу є зворотною стороною прагнення до добробуту. Якщо нестаток - батько релігії, то уява - її мати. Безсилля шукає виходу в надії ` розраді - так виникає культ богів як джерело досягнення щастя. Релігія - це розуміння різниці між бажанням і можливістю його виконати. Але це лише перший етап формування релігійних Уявлень, вже знайомий нам по поглядах попередніх філософів-матеріалістів.
На другому етапі Фейєрбах шукає ідею Бога в більш ідеальній царині – в психології. Людина в особі Бога бачить свою власну сутність, тобто в ідею Божества вкладає всі кращі сторони людського духу, іншими словами, образ Бога - це ідеалізовані якості самої людини, як результат об’єктивізації його природи. «Бог – це книга, в яку людина внесла найвищі свої почуття та ідеї – писав він і цьому збірному образу людина молиться. Тому Бог відсторонене поняття. Він, за Фейєрбахом, не має реального існування, як не має реального існування абсолютна ідея Гегеля. Бог – людина, яка вважає себе Богом, а людський рід – Бог для окремої людини.
Релігія також виросла із уособлення окремих сторін і якостей природи людини.
Як же це відбулося за Фейєрбахом? Саме егоїзм і фантазія створюють весь зміст релігії. Наприклад, егоїзм хоче безсмертя, райського життя - і фантазія відразу створює усе це. Ніщо інше як незадоволеність сучасним створила загробне життя. Проте, з посиленням влади людини над природою зменшується сила релігії. Але релігія не може зникнути повністю, - зміниться лише предмет поклоніння. Між "Я" і "Ти" як і раніше залишається любов. Звичайно, Фейєрбах має на увазі любов людини до людини, яка повинна стати основою нової релігії.
Релігія у Фейєрбаха не суспільне явище, як вчать марксисти, а виводиться із індивідуальної психології, яка притаманна самій "природі людини". Саме тому він проголошує культ людини, "обоготворення людини"; "людина людині - Бог" - ось його гасло.
Це - антропологічна форма матеріалізму, або антропологічний принцип, який, на думку марксистів, не враховує соціальний фактор. Що ж це за принцип?
Антропологічний принцип - філософський принцип, який розглядає людину як позаісторичну природну істоту, яка наділена незмінними матеріальними і духовними якостями. Цей принцип трактує людську діяльність як обумовлену, в першу чергу, біологічними і фізіологічними константами (константа - постійна величина).
Етика. Природно, що і етичне вчення Фейєрбаха побудоване на незмінному антропологічному принципі, на відносинах окремих індивідів, тобто на відносинах "Я" і "Ти". Прагнення до щастя веде за собою усвідомлення морального обов`язку, оскільки "Я" не може бути щасливим без "Ти", тобто щастя однієї людини неможливе без щастя іншого, або, іншими словами, прагнення до власного щастя недосяжне поза людською єдністю. Фейєрбах, протиставляючи любові до Бога любов до людей і розглядаючи людину як найвищу істоту, тим самим надавав своїй моралі статус нової релігії.
Хоча повні заперечення всім антихристиянським вченням в галузі етики не входять у розділ історії філософії (ці заперечення будуть дані пізніше), тим не менш дозволимо собі зробити деякі зауваження.
Егоїзм і фантазія, за Фейєрбахом, складають весь зміст релігії. Наприклад, прагнення до царства Божого він вважає егоїзмом, хоч із вчення Спасителя випливає, що для досягнення цієї мети необхідно як раз подолати егоїзм, бо егоїзм і любов несумісні. Якщо ж стати на точку зору філософа-атеїста, то будь-який моральний подвиг можна вважати егоїзмом.
І ще: за твердженням Фейєрбаха людина кращими своїми якостями наділила поняття Бога і таким чином сформувався образ Божий. Отже, в людини вже були ці кращі якості? Звідки вони, де ж вона їх взяла? Невже набула в умовах дикої боротьби за існування? Неможливо уявити, щоб в таких напівзвірячих умовах людина людині стала Богом. Легше згодитись з логікою іншого матеріаліста, який проголосив, що "людина людині - вовк" (Томас Гоббс).
Якщо повірити Фейєрбаху, то треба визнати, що всі люди одного боку - Боги, а з іншої - божевільні. Чи може людство так довго вірити у власну фантазію як в реальність, якщо не припустити всезагальне і безкінечне божевілля?

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2