foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

В творіннях християнських письменників I-III ст. зустрічаються окремі вислови, які цитуються як слова, виголошені Господом нашим Ісусом Христом. Вони відсутні в канонічному тексті чотирьох Євангелій. Такі вислови прийнято називати аграфи (не записані). В даному розділі ми будемо розглядати твори таких особливо шанованих всією церквою і християнами письменників, як: Св. Юстина Філософа, Св. Климента Олександрійського і Орігена[33].
 
2.1. Св. Юстин Філософ.
 
«Наше вчення найвеличніше
 
за всяке людське вчення тому,
 
що Христос, який явився заради
 
нас, у всьому був Слово…»
 
Святий мученик Юстин Філософ.
 
Св. Юстин, син Приска, внук Вакха, народився на початку II ст. в самарійському місті Сихемі, в той час місто носило назву Флавія Неаполя (нового міста Флавія) в честь імператора Флавія Веспасіана, який відновив його із руїн після юдейської війни 70 року по Р.Х. Значну частину населення цього міста складали грецькі і римські колоністи, до числа яких і належала сім’я Юстина. Батьки його були людьми заможними, дали йому можливість не тільки отримати загальну освіту, але й доповнити його, ще й спеціально філософською, до якої він проявив неабиякий інтерес, за що й згодом отримав назву Філософа.
 
З ранньої молодості Юстина вирізняв нахил до філософствування, намагання знайти істину, вирішити одвічні питання про Бога і останню долю людини. Не знайшовши відповіді на запитання свого допитливого розуму ні в тих науках, які він вивчав, ні в язичницькій релігії, яка не містила в собі істини, яку шукав Юстин, тоді він звернувся до філософії, яка вважалась джерелом мудрості і претендувала на володіння істиною. В пошуках за істинною мудрістю він побував у представників різних філософських напрямків, але майже всі вони по тим, чи іншим причинам не задовольнили його. Стоїки не сподобались йому, тому, що згідно своєї доктрини про самозадоволену людську особистість, джерелі добра і зла, щастя і нещастя, вони не цікавилися питанням про Бога і загробне життя. Тільки в послідовників Платона Юстин, знайшов те, чого так довго шукав. Велич вчення Платона захопила його і він, за його власними словами, надіявся досягнути споглядання Бога, - цієї кінцевої мети Платонової філософії («Розмова з Трифоном Юдеєм», 1 гл.). Але в самий запал свого захоплення платонізмом, коли бажана мета, здавалось, була дуже близькою, сталась одна подія, яка зробила в душі Юстина докорінний переворот і переконала його в тому, що, шукаючи істинну, він до цього часу йшов невірним шляхом[34].
 
Після зустрічі і розмови із незнайомим старцем, Юстин навертається в християнську віру і приймає Хрещення близько 130 р. Прийнявши Хрещення і пізнавши в повній мірі Божественну істину, Юстин став старанно розповсюджувати її, як раніше старанно шукав її. Він відправляється в Рим, де відкриває свою власну школу. Він переніс мученицьку кончину через усічення мечем разом із шістьма своїми учениками під час гоніння Імператора Антонія Пія (138-167 рр.), в час правління префекта Юнія Рустика, тобто в 60-і рр. II ст. Церква дала йому назву мученика і причислила його до лику святих.
 
Для нас святий Юстин Філософ цікавий тим, що серед християнських богословів він був одним із перших представників греко-римського суспільства, ще і навіть інтелектуалом, який навернувся в християнство.
 
Найкращими і безперечними пам’ятками апологетичної діяльності св. Юстина являються дві його апології (велика і мала) проти язичників і «Розмова з Трифоном Юдеєм» (апологетико-полемічний трактат проти юдеїв). Юстин був самим плідним християнським письменником свого часу. Звернімося тепер до того, що знав Юстин про Новий Завіт. Про нього він говорить як про вислови Ісуса: «Згадування апостолів», використовуючи теж саме слово, що і Ксенофонт – «Згадування про Сократа» (Απομνημονεύματα Σωκράτους). «Ці «Згадування», – повідомляє Юстин своїм нехристиянським читачам, - були названі Євангеліями» (1 Апол 46: 3). Вісім раз він називає їх «Згадуваннями апостолів», чотири – просто «Згадуваннями». Один раз використовує вираз «Згадування, складені апостолами Христа і тими, хто прослідував за ними» (Діал. 103: 8). Коли він цитує місця із Марка, де говориться про ім’я, яке Ісус дав Петру, і про прізвище Якова та Іоанна «Воанергес», він називає це Євангеліє «його (Петра) згадування» (Діал. 106: 4). Це – безсумнівний факт передання, розказаного Папієм Ієрапольським, про те, що Марк записав слова Петра. Юстин згадує нам про ці згадування і вказує на їхню важливість для древньої Церкви[35]. В інших місцях Юстин користується, звичайно, формулою, яка випереджає цитати, - «як написано». В Євангелії написано (γέγραπται), що Він сказав: «Все передано Мені Отцем Моїм» і «Ніхто не знає Отця, крім Сина; і Сина ніхто, крім Отця, і кому Син хоче відкрити» (Діал. 100: 1). В інших прикладах – їх є найбільше всього – Юстин обходиться формулою, яка відсилає до написаних «Згадувань» або Євангелію і просто вводить слова Христа фразою «так сказав Христос», або «вчив», або «закликав», тобто слова Христа самі служать собі основою. Юстин використовував в своїх творах посторонні передання про життя Ісуса, можливо – усні. На прикладах він цитує ще два неканонічних вислови (аграфа)[36]. Перший: «Господь наш Ісус Христос сказав: “В чому застану вас, в тому і судити вас буду”» (Діал. 47: 5). Внутрішня єдність цього вислову з Притчею Спасителя про десять дів (Мф. 25: 1-12) ймовірна. Другий ще в Сирійській Дидаскалії (6:5). Паралельно з доказом Божественності Ісуса Христа Юстин доказує істинність ще двох, тісно пов’язаних з ними і про які вели спір язичники догмати – про воскресіння мертвих і Останній Суд. Істинну воскресіння він доказує наступним порівнянням: «Ми надіємось отримати тіла наші, які вже в землю перетворились, стверджуючи, що немає нічого неможливого для Бога. Припустимо, що ви не існували б в дійсному своєму вигляді і не народились б від таких самих батьків, як ваші: якщо б хто показав вам сім’я людське і зображення вигляду людського, і став стверджувати, що із того самого вийшла та сама істота, то повірили б ви цьому, не бачивши навіть насправді? Ніхто, думаю, не наважився б відкидати (що він не повірив би). Таким чином, і ваша невіра походить від того, що ви ще не бачили воскреслого померлого. Але як перше не повірили би ви, що із малої краплини можна зробити вас такими, які ви зараз є, але ж ви бачите, що це робиться; таким же чином судите, що і людські тіла, які руйнуються і перетворюються в землю подібні насінню, можуть, за Божим повелінням, в свій час воскреснути і зодягнутися в нетління… І Вчитель наш, Ісус Христос, сказав: неможливе людям, можливе Богу» (Апол. гл. 18-19). Воскресіння, згідно слів Юстина, не тільки можливе, але й необхідне тому, що з ним пов’язана справа найбільшої справедливості – воздаяння кожному по ділам його, тобто праведники по воскресінню отримають вічне блаженство, а грішники будуть віддані на вічні муки. «Ми бажаємо, - говорить Юстин, – вічного і чистого життя, ми намагаємось перебувати з Богом, Отцем і Творцем всього світу, і поспішаємо сповідувати нашу віру, будучи переконані і вірячи, що такої нагороди досягнуть ті, ділами своїми засвідчили перед Богом вірність в служінні Йому і любов до життя у Нього, яка недосяжна для зла[37]… Але щоб не сказав хто, що все, що ми говоримо про покарання неправедних людей у вічному вогні, є тільки пусті слова, і що вкушаємо людям жити, роблячи добрі справи тільки зі страху, а не тому, що це добре і прекрасне, - на це відповіли коротко, що якщо це не так, то нема Бога, або якщо є, то Він не піклується про людей; що і добрі справи і порок – ніщо, і що законодавці несправедливо карають тих, які переступають їхні добрі приписи. Але так, як вони несправедливі, і Отець їхній через Слово навчає їх робити те ж, що і робить Сам: тому несправедливо чинять і ті, які погоджуються з ними. І так, я прошу вас, - закінчує свою апологію Юстин, - обнародуйте цей твір, щоб і інші дізнались про наші діла і могли звільнитися від оманливої думки і невідання про добро» (гл. 9).
 
«Розмова з Трифоном Юдеєм» являє собою зразок апології християнства проти іншого його ворога – юдейства, яке подібне язичництву, але з більшим усвідомленням і переконанням, ненавиділо християнство, користуючись всякою нагодою робити наклепи на нього, а коли була можливість, використовувало проти нього і репресивні методи. Згідно слів Юстина, юдейські равини складали особливі прокляття проти християн (гл. 16, 47, 96,108,133) і видавали повеління, щоб юдеї не вступали з християнами ні в яке спілкування, і не вели з ними взагалі ніяких розмов. І, тим більше, про предмети віри (гл. 38)[38].
 
«Пропоную вам, - говорить Юстин, - і інше свідчення від Писань в доказ, що, як початок, перше всіх творінь, Бог народив із Себе Самого деяку розумну силу, яка від Духа Святого називається також славою Господа, то Сином, то Премудрістю, то Ангелом, Богом, то Господом і Словом; Сам Він називає Себе також «вождем воїнства», коли він явився в образі людському Ісусу Навину (Нав. 5: 13: 14). Бо він має всі ці назви і від служіння Свого вам Отцівським і від народження по волі Отця. Чи не бачимо ми подібного цьому і в нас самих? Промовляючи яке-небудь слово, ми народжуємо його, але не через відділення, так щоби зменшилось слово в нас, коли ми його промовляємо. Подібним чином, як ми бачимо, від вогню походить інший вогонь, але так, що не зменшується той, від якого він запалений, а залишається тим же, тоді як і запалений від нього дійсно існує і світить, без применшення того, від якого він запалений. Свідком мені буде Слово Премудрості, те Саме, яке є Бог, народжений від Отця всього, Слово і Премудрість, Сила і Слава того, Хто Народив; Воно через Соломона (Притч. 8: 21-36) говорить про предвічне народження від Бога Премудрості, яка разом з Ним приймала участь у створенні вселеної (гл. 61, пор. гл. 128)»[39].
 
Таким чином, цими місцями Писання Юстин доказав існування другого Божественного Лиця і Його єдиносущність з Богом Отцем і тим твердо обґрунтував правильність Християнської віри в Божество Ісуса Христа, не порушуючи тим самим віри і в Єдинобожжя. Продовжуючи розмову з Трифоном Юстин посилається на Старозавітні пророцтва про Пришестя в світ Месії. Юстин говорить, що пророк Ісаія вказав, що предтечею першого Його пришестя буде Іоан Хреститель, який приготує Йому путь (Вих. 40: 1-17). Цей Іоан, сидячи при ріці Йордані, викликував: «Я хрещу вас водою для покаяння, але прийде Сильніший за мене, у Якого я Недостойний носити взуття: Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем» (Мф. 3: 2; гл. 51). І коли Ісус прийшов до ріки Йордан, де Іоан хрестив, і зійшов у воду, то вогонь возгорівся в Йордані. Думку про возгоріння Йордану Юстин запозичив, ймовірно із яких-небудь апокрифічних творів свого часу, так як про це нічого не говориться в канонічних Євангеліях[40]. А коли Він вийшов із води, то Дух Святий, як голуб, злетів на Нього і прийшов з небес голос, провіщений і через Давида (Пс. 2: 7), який ніби від свого лиця говорив те, що повинно було бути сказаним Йому від Отця: «Ти Син Мій, Я сьогодні родив Тебе (гл. 88)». Близький до цього текст слів, сказаних з неба, знаходиться, згідно свідчень Епіфанія Кіпрського, в євангелії евіонітів.
 
Неканонічний матеріал, який ми знаходимо у Юстина, досить незначний в об’ємі і у порівнянні з тим, який узгоджується з канонічними Євангеліями. Те, що в його творах так мало неканонічного матеріалу, здається чудом, якщо ми порівняємо його з яскравими переказами апокрифічних Євангелій і навіть усних передань у інших Отців II-го і початку III-го століття. [41].
 
2.2. Климент Олександрійський
 
«Око душевне нехай
 
прагне до внутрішнього
 
світла, яке відкривається у
 
Писанні, незаписаної істини…»
 
Св. Климент Олександрійський.
 
Тит Флавій Климент (150-215 ?), приємник Пантена був другим після нього ректором Олександрійської школи. Він був сином батьків-язичників і, згідно його власного свідчення, народився і отримав освіту в Афінах. Добре обізнаний в грецькій літературі і прекрасно розуміючись у всіх існуючих тоді філософських системах, він не знайшов у всьому цьому нічого, що могло б дати постійне задоволення його палкому розуму. Вже, будучи дорослим він сприйняв християнство і подорожуючи Заходом і Сходом шукав самих мудрих і знаменитих християнських вчителів. Приїхавши в Олександрію близько 180 року по Р.Х., де так захопився лекціями Пантена; що залишився в Олександрії надовго і провів там цілих дванадцять років. Захоплений особистістю свого вчителя, якого він звик називати «блаженний пресвітер», Климент став пресвітером в Олександрійській церкві, помічником Пантена, а близько 190 р. – його приємником на чолі Катехитичної школи. Климент продовжував працювати в Олександрії. Він навертав язичників і просвічував християн до тих пір, поки гоніння за імператора Септимія Севера в 202 р. не змусило його втікати, щоб ніколи вже не повернутися. В 211 р. він опиняється в Кесарії Каппадокійській і згодом і в Антіохії звідки веде переписку з єпископами Олександрії. Приблизно через п’ять років християни оплакували його кончину. Він помер в 215 році, так і не побачивши знову Олександрії
 
Очолюючи катехитичну школу, Климент залишив в ній після себе великий спадок, стараючись об’єднати біблійний і елліністичний світогляд своєю глибокою і вишуканою думкою. Це був вік гностицизму, і Климент погоджувався з гностиками в тому, щоб триматися «гнозису», тобто, що релігійне знання, або просвіта були головним засобом вдосконалення християн. Але, для нього «гнозис» був не інше, як Передання Церкви (παράδοσις). Твори Климента показують нам, як чудово він знав грецьку і біблійну словесність. На кожній сторінці можна знайти точні цитати із самих різних книг. Згідно підрахунку бібліїста-дослідника Отто Штеліна, всього у творах Климента процитовано 359 класичних та інших нехристиянських джерел, 70 книг біблійної традиції (включаючи апокрифи), 36 патристичних та Новозавітних апокрифічних творів, включаючи єретичні. Загальна кількість цитат досягає майже восьми тисяч, при цьому більше третини приходиться на язичницьких авторів. Крім того, статистика показує, що він цитує Новий Завіт в два рази частіше, за Старий[42]. Климент 27 раз в різних поєднаннях користується словом «Канон» («канон істини», «канон віри», «церковний канон»), але не застосовує його до зібрання книг. Але в той же час, він чітко розрізняє книги, які мають для нього силу авторитету, і ті, які цим авторитетом не володіють. Але між ними розміщується невелика за кількістю група. Климент знав і про існування інших Євангелій. Згідно списку бібліїста-дослідника Отто Штеліна, він вісім раз звертається до Євангелія єгиптян, тричі – до Євангелія євреїв і тричі – до Передань Матвія[43]. Хоча в одному місці він, цитуючи Євангеліє євреїв, застосовує формулу «як написано» (γένραπται), в іншому місці він особливо зауважує, що це Євангеліє створене гностиками. Він говорить: «В чотирьох традиційних Євангеліях немає таких слів(Ісуса до Саломії), вони знаходяться тільки в Євангелії єгиптян»: «Коли Саломея запитала, скільки ще смерть буде володарювати, Господь, не маючи на увазі того, що життя – зло, а творіння само по собі погане, сказав: «До тих пір, поки ви, жінки, будете народжувати дітей» (Стромати III. 4: 45). На інше запитання Саломеї, чи буде вона виношувати дитину, Він відповів: «Їш всяку рослину, але яка з гіркотою, не їш» (Стромати III. 9: 66)[44].
 
В іншому фрагменті Саломея знову задає запитання, коли відбудуться ті речі, про які вона запитувала. Господь відповів: «Коли ти розтолочиш оболонку сорому, і двоє стануть одним, і чоловіче і жіноче вже не буде ні чоловічим, ні жіночим» (там же, III.13: 92). В Строматах у Климента Олександрійського є ще два чудових приклади аграфи: Просіть великого, і мале додасться вам; (Стром. 1: 24), і будьте досвідченими міняйлами (Стром. 1: 28). Цей вислів відноситься до раннього періоду розвитку християнства і він призиває бути досвідченими міняйлами. Ймовірно, цей вислів являється застереженням проти неправдивих пророків, яких потрібно вміти розпізнавати, - мотив, часто зустрічається в ранній християнській літературі. Характерний образ, використаний у вислові «міняйла», який вміло визначає фальшиві монети, але як це властиво християнським притчам, побутовий образ використовується в іншому значенні, «перекручується»: потрібно розпізнавати не матеріальні, а духовні цінності. Висловам передують слова: «Ісус сказав своїм ученикам», тобто прямо вказується на приналежність їх Ісусу Христу. Неважко замітити, що перший приклад Климента Олександрійського перекликається з Євангельським висловом: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам». (Мф. 6: 33). Але слова, які наведені Климентом Олександрійським, не являються варіантом Євангельського вислову, оскільки в одному випадку говориться про прохання, або про молитву, а в іншому – про діяльне шукання Царство Небесного. Таким чином, кожний вислів має самостійну цінність[45].
 
Аграфа Климента Олександрійського: «Бути досвідченими міняйлами відповідає вислову апостола Павла: Все досліджуйте, доброго держіться. (1 Фес. 5: 21), а також: «Ще Царство Небесне подібне до скарбу, закопаного на полі, який знайшов чоловік і приховав і на радощах іде і продає все, що має, і купує поле те. Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перла, і, знайшовши одну коштовну перлину, пішов і продав усе, що мав, і купив її» (Мф. 13: 44-46), про поле, купця і перлину, які, можливо і являються поясненням, або продовженням наведених в «Строматах» слів Христа[46].
 
…Написано в Євангелії від євреїв (τώ καθ’Εβραίος εύαγγελίον): Той, хто дивується, буде царювати, і той, хто царює, знайде спокій(Стром.II.9). Климент Олександрійський цитує вислів, що належить самому Спасителю і значною мірою співпадає з одним із оксирінхських логіїв. Він називає його висловом із Євангелія євреїв, що відносилось до загального іудео-християнського джерела. Вважають, що цим джерелом був арамейський прототип Євангелія від Матфея, якщо такий в дійсності існував, як про це свідчать ранньохристиянські письменники, а зокрема, Климент Олександрійський. Цей загадковий вислів не зустрічається більше ніде писемних пам’ятках древності, і невідомо звідки він увійшов в Євангеліє від євреїв. У всякому разі, із нього видно також, як і із наведених цитат, що це Євангеліє і в часи Климента Олександрійського було вже не чистим першопочатковим Єврейським Євангелієм від Матфея, а тотожним з Євангелієм від Євреїв. Ймовірно із цього ж Євангелія запозичено і інший вислів у Климента Олександрійського, якого також немає в канонічному Євангелії від Матфея і яке також свідчить, що Євангеліє від Євреїв в часи Климента Олександрійського відрізнялось від першопочаткового Євангелія від Матфея: «Господь сповістив в деякому Євангелії: Таємниця Моя для Мене і для синів дому Мого».
 
Климент Олександрійський говорить: «Господь по воскресінні Своєму, передав таємниче знання (гнозис) Якову Праведному, Іоану і Петру; вони ж передали іншим Апостолам Дванадцятьом, а ті – Семи десятьом» (Стром.II 7). Сам термін «гнозис», який вживає Климент Олександрійський у своїх творах, звичайно, що ніякого відношення до гностиків-єретиків немає, він вживається, як визначення певного таємничого знання, яке відкриває апостолам Сам Господь наш Ісус Христос. Можна сказати, що Климент Олександрійський вільно користувався незаписаним переданням, а також цитував широке коло християнських і язичницьких джерел[47].
 
2.3. Оріген
 
Серед донікейських письменників Східної церкви найвеличнішим був Оріген, і як богослов, і як видатний дослідників і екзегет Біблії. Він народився в Єгипті, в християнській сім’ї, ймовірно, близько 185 року. Більшу частину свого життя провів в Олександрії, яка була одним із важливих в імперії центром просвітництва і християнства, завдячуючи існуючому тут знаменитому училищу для оголошених. Коли воно виникло відомостей не збереглось. Перші наставники його також невідомі. Спочатку училище було, ймовірно, звичайною школою при єпископській кафедрі і слугувало для першопочаткових настанов, або оголошення у вірі для тих, хто навертався в християнство. Згодом, при Клименті Олександрійському, училище стрімко підвищило свій статус і перетворилось свого роду в Християнську академію. Близько 202 року її очолив Оріген[48]. Як богослов, філософ, проповідник і знавець Священного Писання Оріген мав великий вплив на декілька поколінь християнських мислителів. Життя його, все без залишку віддано було на служіння Богу, і було збагачене зовнішніми та внутрішніми подіями. Недаремно Євсевій Кесарійський говорить: «Багато прийшлось би розповідати тому, хто наважився описати життя цієї людини». Крім того, він побував в Антіохії, Афінах, Аравії, та Римі, досить довго жив в Кесарії Палестинській. Вивченням Священного Писання він займався ще з дитинства. Проводячи весь день зі своїми учнями, він більшу частину ночі присвячував вивченню Священного Писання. Все, що носило запал для юнацьких страстей, він категорично віддаляв від себе – не знав ніяких надлишків і задоволень. Євсевій Кесарійський говорить, що Оріген в повсякденному житті буквально слідував Євангельським правилам про бідність. Залишивши після тридцяти років викладання Олександрійське училище, Оріген був змушений переселитись у Кесарію Палестинську, де відкриває нову біблійно-богословську школу, яка згодом перевершила Олександрійську. Тут він продовжив свою літературну діяльність, майже щоденно проповідуючи і тлумачачи сенс Писання. Згодом сюди переїхали майже всі його ученики. Почався останній і самий знаменитий період життя Орігена. Слава його в той час лунала по всьому Сходу. До нього часто звертались за поясненнями важких богословських питань. Його знання, діалектика, красномовство були неперевершеними. Слава Орігена стала всесвітньою, його творіння були розповсюдженні по всьому Сході до самого Риму. В 250 році, під час гонінь Декія, його схопили, і піддали жорстоким випробуванням і приговорили до спалення. Хоча перед самим покаранням він був помилуваний імператорським указом, в 253, або в 254 році, він помер, можливо – внаслідок перенесених мук[49].
 
Оріген був дійсно вченим-біблеїстом, крім епохальної роботи з текстологічного вивчення Старого Завіту (Гекзапли), відомо, що він склав коментар на всі біблійні книги, причому коментар складався із трьох частин. По-перше, він написав короткі анотації (схолії), по-друге, склав ґрунтовний і глибокий за змістом коментар, і по-третє, проповідував на зібраннях. До нас дійшла тільки мала частина його праць, але і це цілі томи. Дуже важлива і особлива частина його насліддя пов’язана саме з Новим Завітом. Подорожуючи, він отримав колосальну можливість спостерігати церковні звичаї і традиції не лише в Єгипті і Палестині, але і в Аравії, Малій Азії, Греції і Римі. Його літературна діяльність була більшою мірою присвячена вивченню Біблії. Повний перелік його праць, разом із листами, включав шість тисяч назв. Із великого числа Орігеновських богословських трактатів до наших днів дійшли всього два, правда, самих відомих: «Про початки» (230) і «Проти Цельса» (249). Сучасники найбільше зауважували Орігена як перекладача і коментатора Священного Писання[50]. Схоже, що і сам він вважав цю частину свого насліддя самою важливішою. Євсевій Кесарійський пише: «Старанно досліджувати слово Боже було для Орігена настільки важливим, що він навіть вивчив єврейську мову. Він був одним з перших християнських мислителів, який створив закінчену теологічну систему. І до нього декілька раз робились спроби філософською мовою пояснити окремі положення християнського вчення, але вони носили лише особистий характер. Орігену вперше вдалося здійснити повний синтез біблійного передання з древньогрецькою філософією і тим самим закласти міцну основу християнському богослів’ю. Яка ж у системі Орігена роль Втіленого Логоса – роль Христа? Вона дуже важлива. Справа в тому, що Бог не залишається пасивним глядачем споконвічного кругообігу істот. Бог Син не хоче і не може пити вино небесної радості без нас, без всіх, впавших через свої помилки в гріх. Його радість не повна, якщо є ще грішники і ті, які страждають, якщо мертві ще не стали живими. Тому Він ніколи не залишає спроб направити людство до добра і постійно посилає на допомогу людям вибранні душі, які зодягаються плоттю; це – пророки. Так, як ці посередники являються недостатніми, Логос в кінці кінців приходить Сам, з’єднавшись з тілом, Він являється людям у вигляді Христа. Згідно слів Орігена, Логос, управитель і будівник світу, в останні часи, коли всьому світу загрожувала кінцева загибель, применшив Себе Самого і … зробився послушним до смерті»[51].
 
В коментарі на Матфея, створеному незадовго до смерті (після 244 р.), він стверджував, що тільки Євангелія, які написані Матфеєм, Марком, Лукою та Іоаном, «безперечні в Церкві Божій під небесами». Але з іншої сторони, і серед інших Євангелій він називає Євангеліє від Євреїв, Євангеліє від Фоми, Матфея, Дванадцяти апостолів та Євангеліє від єгиптян. Він визнає, що читав ці Євангелія для того, щоби «ми не виглядали як ті, що чого-небудь не знають, або заради тих, хто думає, що володіє деяким знанням, тому що ми не знайомі з ними». Більше того він цитує і посилається на ці апокрифічні Євангелія в своїх творах. Він використовує їх у зв’язку з тим, що брати Ісуса для нього – це сини Йосифа від першої жінки (Комент на Матфея 10: 17). Неодноразово він звертається до Євангелія Євреїв, інколи без коментарів (Комент. На Іоана 2: 12; Комент. На Матфея 16: 12), а інколи дає оцінку із зауваженням: «Якщо хто може прийняти» (Тлумачення на Ієремію 15: 4; Ком мент. На Матфея 15: 14). Важливо і те, що Оріген, як і Климент Олександрійський, нерідко користується незаписаними словами Ісуса, такими, як, наприклад, добре відомий і, можливо, дійсно достовірний вислів, «нехай будуть виправдані міняйла», називаючи його «заповіддю» (Комент. На Іоана 19: 2; і Комент. на Матфея 17: 31 він говорить׃ «згідно Писання»)[52]. Є і інший вислів (аграфа): «просіть про більше», до якого Оріген добавляє декілька слів від себе. Спаситель сказав: «Просіть про більше, і Бог додасть вам менше» (тут він співпадає зі своїм попередником, Климентом Олександрійським, а потім добавляє) «і просіть про небесне, і Бог дасть вам земне». Як зауважує дослідник аграф Ієреміас (Jeremias), «у цього продовження – присмак Павла і Іоана, воно однозначно не синоптичне» (Тлумач. на псалми 4: 4). Цитує він і заповідь блаженства: «Блажен той, хто навіть поститься, щоб нагодувати бідного» (Тлумачення на кн. Левит 10: 2), а також стих логії 82-ї із Євангелія від Фоми: «Хто біля Мене, той поблизу вогню» (Тлумачення на Ієремію 20: 3). В коментарі на Євангеліє від Матфея Оріген вказує на те, що Ісус же говорить: «З хворими Я був хворий, і з голодними Я голодував, і зі спраглими Я відчував спрагу». Ідея, яка міститься в цих словах, і навіть сама їхня конструкція свідчить про достовірність даного вислову[53]. Слідом за цим і ап. Павло наважується сказати: «Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких» (1 Кор. 9: 22). Оріген і Дідим Сліпець приводять наступний вислів Спасителя: «Хто біля Мене, той поблизу вогню, а хто далеко від мене, той далеко від Царства» (1 Кор., с.302). ця аграфа вповні відповідає тим Євангельським висловам Ісуса Христа, в яких виражається можливість двоякого наслідку зіткнення з Ним, як, наприклад, в Євхаристії: на спасіння, або на осудження. При іншому тлумаченні слово вогонь виражає силу очищаючу, але ні в якому разі руйнівну: «Вогонь приніс Я на землю і як хотів би, щоби він розгорівся». І ще один чудовий вислів приписує Ісусу Христу Оріген: «Турбуйтесь про віру і надію, через які народжується любов до Бога і людей, яка дає життя вічне»[54]. В Новому Завіті тільки ап. Павло в першому Посланні до Коринфян детально вчить про ці три християнські чесноти: «А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них – любов» (13: 13).
 
Оріген, як великий екзегет і критик з великою повагою цитував Євангеліє від Євреїв і в одному зі своїх творів коментарі на Євангеліє від Іоана, 2: 6 він говорить: «Написано в деякому Євангелії, яке називається від Євреїв, де Сам Спаситель говорить: «В той час взяла Мене Мати Моя – Дух Святий за один із Власів Моїх і вознесла Мене на гору – велику Фавор». «В арамейському тексті, у зв’язку з цим, - зауважує І. С. Свенцицька, «дух» мислиться як мати, а не як батько, тому що арамейською ruan (дух) жіночого роду. Це виражало уявлення про нове – від духа – народження. У Ісуса Христа, таким чином, була мати у тілі і мати в дусі, і саме з’єднання з матір’ю – духом зробило Ісуса Месією… Мати – дух, ймовірно, вже не фігурував в усній проповіді християн, які говорили по-грецьки (в грецькій мові «дух» середнього роду)… Дух Святий не міг являтися жителям Палестини батьком Ісуса. Сама думка про зачаття Марією від Духа Святого могла виникнути тільки в середовищі, де не говорили арамейською»[55].
 
Ймовірно, що до самих ранніх логіїв відносяться знамениті вислови із Нагорної проповіді, які приводить Оріген в своєму Коментарі на Євангеліє від Матфея: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні ті, що прагнуть і жадають правди, бо вони наситяться» (Мф. 5: 3-6). Вони мають аналогії в Євангелії від Луки і в Євангелії від Фоми, в якому вони приведені у вигляді окремих, не пов’язаних один з одним висловів. Співставлення цих трьох Євангелій дозволяє ясно уявити собі як використовувались вислови Господні різними авторами: «… блаженні убогі духом, бо ваше Царство Боже. Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититесь. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитесь» (Лк. 6: 20-21). «Ісус сказав: Блаженні бідні, бо ваше є Царство Небесне; Ісус сказав: Блаженні ви, коли вас ненавидять (і) вас переслідують. І не знайдуть місця там, де вас переслідували; Ісус сказав: Блаженні ті, яких переслідували в їх серце; Це ті, які пізнали Отця в істинні. Блаженні голодні, тому що черево того, хто бажає, буде насиченим» (Фома 59: 72-73)[56].
 
В основі всіх цих есхатологічних обітниць лежить виголошення блаженства убогим (бідним), голодним, тим, кого переслідують. Вислів Матфея «убогі духом» відповідає аналогічному вислову із кумранського рукопису (можливий варіант читання – лагідні духом) (22). Одне із пояснень цього вислову – «убогі по духу» (тобто добровільно) (23). Вислів «блаженні лагідні…» відноситься до старозавітного псалма: «А лагідні успадкують землю і насолодяться багатством світу» (36: 11), якому в християнському писанні наданий есхатологічний сенс (мається на увазі: успадкують землю після Страшного Суду)[57]. Ці два вислови, які наведені в Євангелиста Матфея, ймовірно відносяться до найраннішої версії іудео-християнських записів. В Євангелії від Луки відповідно до його загальної тенденції співчуття до бідняків (24), виділена тема співстраждання – вислови спрощення: блаженні просто голодні і ті, що прагнуть; немає цитати із старозавітного псалма (25). В Євангеліє від Фоми у вислові проти тих, яких переслідують (він у нього продубльований) вставлені слова «ті, які пізнали Отця в істинні» (тобто мова йде не про переслідування взагалі, а про тих, хто пізнав «істину»). Крім того, в Євангелії від Фоми, яке цитує Оріген додана обітниця блаженства «вибраним»: «Блаженні єдині і вибрані, бо ви знайдете Царство. Бо ви від нього, (і) ви знову туди повернетесь» (54). Характерним є те, що цей вислів поміщений в тексті раніше вислову про блаженство бідних: воно ніби дає поштовх для тлумачення тих висловів, текст яких залишився без особливих змін (не просто бідні, але такі, котрі «вибрані»). Звідси видно, що сам по собі запис не сприймався як священний текст, священними були слова, які приписувались Ісусу Христу[58]. Ці вислови можна було тлумачити, відкривати їх істинний, з точки зору цього проповідника, сенс. Порядок запису не мав значення, вислови навіть іноді розділялись (26). Таке використання висловів Ісуса Христа призводило до розбіжності традиції, яка особливо повинна була підсилитися після знищення і розсіяння єрусалимської християнської громади, яка згідно зі словами апостола Павла, претендувала на володіння найбільшим авторитетом у питаннях віровчення. Дана група аграф має велике значення для текстуально-критичних досліджень і, конкретно, для відновлення достовірного тексту Священних Новозавітних Писань[59]. Визначаючи відношення до джерел цих аграф можна прослідкувати відповідно еволюцію його поглядів, принаймні в тому, як він їх виражав. Викладаючи в Олександрійській школі, він використовував неканонічні тексти, а пізніше, в контексті тлумачення на Біблію, які з’явились в Кесарії, до використання неканонічних текстів він ставився обережніше. Оріген вказував: «Ми не повинні відразу відкидати те, із чого ми можемо вилучити деяку користь для тлумачення наших писань. Ознакою мудрого духу – досягати і застосовувати Божественне правило: «випробовуйте все і утримуйте добре»»[60].

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2