foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Християнській свідомості дороге кожне слово Господа нашого Ісуса Христа, збережене в канонічних Євангеліях. На висловах Божественного Вчителя лежить печать святості і безперечної істинності. Як відомо, спаситель сіяв зерна Свого вчення, не звертаючись до пера, і тільки ученики Його записали спасительну проповідь Господа в книги. Не викликає сумнівів і той факт, що написанню канонічних Євангелій передувала усна проповідь святих апостолів. Порівняння цих Євангелій дозволяє зробити висновок, що Євангелисти Матфей, Марк, Лука та Іоан записали тільки деяку частину відомого їм про Христа. Більше того, сам апостол і євангелист Іоан Богослов зауважує: «Багато й іншого створив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (Ін. 27:25). «Багато й іншого створив» – означає, і сказав багато. Мова тут, звичайно, йде не про безмежну кількість ненаписаних книг, а про духовну величину однієї в світі “безмежної” книги, “ненаписаного Євангелія” – Αγραφα[1]. Із Євангелія нам відомо, що Божественні діла Ісуса Христа були завжди поєднані зі словами повчань, настанов і пророцтв, тому чотири, порівняно невеликі книги, звичайно, не змогли вмістити всього, сказаного Спасителем[2].
 
Але благочестива пам’ять безпосередніх слухачів Христа, і в першу чергу святих апостолів, донесла до нас Аграфи, слова і вислови Господа, не записані в канонічних Євангеліях. Вся древньохристиянська писемність, включаючи Діяння і Послання святих апостолів, свідчить про особливу увагу перших християн до незаписаних в Євангеліях висловах Христа[3].
 
Ранньохристиянська Церква, являючи собою громаду, здійснювала свою місію в світі переважно через живе слово, навчаючи, проповідуючи і звершуючи богослужіння. Перш за все, через живе слово і передавалися спочатку вислови Ісуса Христа. Той спосіб цитування, який ми знаходимо в Посланнях апостола Павла, дозволяє зробити висновок, що ці вислови він не читав, а чув[4]. Можливо, що деякі з них вже були записані, але лише як пам’ятка для проповідників. В той час мав широке розповсюдження збірник призначених “слів Господа”, до якого апостол Павло міг звертатися, знаючи, що його адресати не сумніваються в їхній достовірності. Всі записані в Євангелії слова Господні можна прочитати за дві – три години, а Ісус Христос вчив не менше півтора року, згідно синоптичних Євангелій, і не менше двох – трьох, згідно Євангелія від Іоана; скільки ж залишилось незаписаних слів! І скільки втрачено, бо не знайшло відгуку в тих, що чули, - впало при дорозі, або на кам’яний ґрунт. «Ще багато маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити» (Ін. 16:12). Аграфи і є тим “ще багато”, Ним тоді ще не сказане, а потім не записане в Євангелії. «Багато інших чудес створив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі» (Ін. 20: 30). [5].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1.1. Аграфи в апостольських посланнях
 
 
 
 
Але найбільш авторитетною групою аграф, являється Новозавітній канон Священного Писання, який крім чотирьох Євангелій, вміщує двадцять три книги. Наявність в них аграф можна визначити насамперед виходячи із хронологічної обумовленості. Так, наприклад, всі Послання святого апостола Павла були написані раніше за Євангеліє від Іоана, а перші із них – майже одночасно з іншими канонічними Євангеліями. Це дає можливість стверджувати, що Новозавітній канон і крім Четвероєвангелія повинен вміщувати вислови Спасителя
 
Наряду з юдейськими писаннями для найдревніших Християнських общин існував і інший авторитет – слова Самого Ісуса Христа, які передавалися усно. В час Свого суспільного служіння Христос не один раз підкреслював, що авторитетність Його висловлювань ні в чому не поступається древньому закону, ставлячи їх в один ряд з його приписами, говорив, що вони виправляються ними, виконуються і навіть виправляються. Це видно на таких прикладах, як Його судження про розвід: «Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитись з жінкою? Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? Вони сказали: Мойсей дозволив писати розвідний лист і розлучатись. Ісус Христос відповів їм: через жорстокість вашого серця він написав вам цю заповідь» (Мк. 10; 2-5), або про нечисту їжу: «І, покликавши весь народ, говорив їм: слухайте мене всі і розумійте: ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину… Він сказав їм: невже і ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа» (Мк. 7: 14-19). Всі вони підкріплені так званими антитезами, зібраними Євангелистом Матфеєм в Нагорній проповіді (Мф. 5: 21-48: «Ви чули, що сказано древнім… а Я кажу вам»).
 
Тому не дивно, що в ранній Церкві слова Христа завчали напам’ять, їх ретельно зберігали і цитували. Вони мали перевагу по відношенню до законів і пророків, їм приписувався рівний і навіть в деякій мірі більший авторитет. Саме до «слів Господніх» переконливо звертається, наприклад, апостол Павло - для підтвердження свого вчення: «Так і Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від благовіствування» (1 Кор. 9: 14). «В тому домі залишайтесь, їжте, і пийте те, що в них є, бо трудящий вартий нагороди за труди свої; не переходьте з дому в дім» (Лк. 10: 7). Для вирішення якого-небудь питання: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23). В доповнення до явних посилань на «слова Господні» в посланнях апостола Павла, ми знаходимо не мало відголосків моральних настанов Ісуса Христа, особливо в посланнях до Римлян і Фессалонікійців. «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12: 14). «… а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога» (1 Фес. 4: 5).
 
Класичним прикладом аграфи в Новозавітному каноні є вислів із прощальної бесіди апостола Павла з ефеськими пресвітерами. «У всьому показав я вам, що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20: 35). Його немає в Євангеліях, але апостол Павло прямо вказує на його приналежність Ісусу Христу[6].
 
Описуючи першу Євхаристію, апостол передає слова Христа: «Це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1 Кор. 11:25). У євангелиста Луки є вислів: «Це творіть на мій спомин» (Лк. 22:19), але він відноситься до Причастя Пречистим Тілом.
 
Із всіх новозавітних текстів запис святого апостола Павла, який присвячений першій Євхаристії: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус в ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про мене. Також і чашу після вечері, і промовив: ця чаша є Новий Завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про мене» (1 Кор. 11: 23-25). Він є найбільш повним. Схожий текст євангелиста Луки, ймовірно, був записаний під впливом його вчителя – апостола Павла. Приналежність вказаного тексту Спасителю підтверджується свідоцтвом самого Апостола: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23).
 
Іншим прикладом аграфи може служити вислів із сьомої глави першого Послання до Коринфян: «А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися… і чоловікові не залишати своєї жінки» (1Кор. 10-11); до якого святий апостол добавляє: «Іншим же кажу я, а не Господь…» (1Кор. 12). В Нагорній проповіді євангелисти Матфей (5: 31-32) і Лука (6: 18) докладно викладають вчення Христа про розвід подружжя, але саму формулу заборони жінці розводитись з чоловіком, приводить тільки апостол Павло[7].
 
Цілком визначена вказівка на слово Господнє знаходиться в повчанні про померлих: «бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Господь в час сповіщення, при голосі архангела і труби Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господові у повітря, і так завжди з Господом будемо» (1Фес. 15- 17). Повчання закінчується настановою: «Отже, втішайте один одного цими словами» ( ст. 18), тобто словами Самого Христа[8].
 
Деякі аграфи, знаходяться в апостольських Посланнях, прийнято називати прихованими так, як приналежність того чи іншого вислову Христа визначається не на основі вказівок Священного Писання, бо яким-небудь древнім свідченням. Щоб довести принципову можливість існування таких аграф, достатньо послатись на приклад наступної аграфи. Апостол Яків пише: «Не кляніться ні небом, ні землею, і ніякою… клятвою» (Як. 5: 12). Нагорна проповідь, яка приводиться апостолом Матфеєм (5: 33-37), дає основу припускати, що апостол Яків цитує слова Христа[9].
 
У визначенні аграф, таким чином, потрібно уважно відноситись до свідчень древніх церковних письменників, які вказують на приналежність того чи іншого вислову Ісусу Христу. Авторитетність апостольської проповіді, яка основана на достовірних словах і заповідях Христа, дозволяє довіряти цим найдревнішим свідченням[10]. Так, Оріген засвоює Самому Христу слова: «Все досліджуйте, доброго держіться, утримуйтесь від всякого роду зла» (1 Фес. 5: 21-22), і заповідь із Послання до Ефесян: «Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому» (ст. 4: 26).
 
Сірійська «Дидаскалія», пам’ятник церковної писемності III ст., що вказує на приналежність Спасителю слів із першого Послання апостола Петра: «Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів» (ст. 4: 8). Свідчення Сірійської «Дидаскалії» підтверджується також, ще однією визначною пам’яткою «Апостольськими Постановами» IV-го ст. Це дає підставу зробити висновок, що багато і інших глибоких і лаконічних заповідей апостола, як наприклад: «Духа не вгашайте» (1 Фес. 5: 13), «Завжди радійте, безперестанно моліться» (1 Фес. 5: 16-17), належать Самому Божественному Вчителю[11]. За думкою Дідима (кінець IVст. ) і Єпифанія, слова апостола Петра: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Пет. 3: 10),належать Христу. Священне Писання підтверджує правильність їхнього висновку: в Одкровенні є слова, які сказані від першої особи: «Ось, іду як злодій – блаженний, хто пильнує і береже одежу свою, щоб не ходити йому нагим і щоб не побачили сорому його» (Одкр. 16:15), які сповіщають великий день Другого Пришестя Христового. Святий Єпіфаній вважає Христовим і інший відомий вислів із Одкровення святого Іоана Богослова: «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він – зі Мною» (Одкр. 3: 20). Священний авторитет наведених аграф є безперечним, так як Церква затвердила рівноцінність всіх книг Новозавітного канону[12]. [13].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1.2. Євангеліє від Євреїв
 
 
 
 
До другої групи аграф відносяться вислови Ісуса Христа, які збереглися в апокрифічних, але не єретичних Євангеліях. Ці Євангелія без сумніву відносяться до глибокої древності, написані мужами, які належали до Церкви і своїм писанням намагались допомогти розповсюдженню благовістя про Христа і відображали найдревнішу усну традицію
 
«Можливо, що ці Євангелія мав на увазі Євангелист Лука в перших віршах свого Євангелія», - вважає професор А. Сагарда. На думку проф. М. Глубоковського, «немає філологічного підґрунтя погоджуватись з древнім розумінням, що в “пролозі”, апостола і євангелиста Луки: “Тому що багато хто почав складати повісті про цілком відомі серед нас події, як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова[14], то спало на думку й мені, старанно дослідивши все спочатку, по порядку описати тобі, вельмишановний Феофіле, щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був настановлений”(Лк. 1: 1-4), не слід розуміти єретичні фабрикації. Подібні викладення євангельської історії, хоч і не володіли канонічною достовірністю, проте й не містили в собі гностичних заблуджень[15]. В даному випадку “аграфи” – це зовсім не те, що апокрифи: апокрифи більшою мірою були створені як спотворення і фальсифікація церковного вчення, в той час як аграфи – це чисте золото Священного Передання Христової Церкви». Але не всі апокрифи створювались з метою фальсифікації. Деякі з них могли бути благочестивим переказом або коментарем достовірних передань[16].
 
Найбільш близьким до Новозавітніх Євангелій було Євангеліє від Євреїв, яке ще в часи Євсевія Касарійського і Блаженного Ієроніма вважалось достовірним. Появилось «Євангеліє від Євреїв» в Палестині, близько 90-х років I-го століття, майже одночасно з канонічними Євангеліями Луки і Іоанна. Його використовував на ряду з канонічними Євангеліями святий Ігнатій Богоносець, перекладав на латинську мову Блаженний Ієронім і цитував Єпифаній Кіпрський. Євангеліє від Євреїв – це достовірна пам’ятка древньохристиянської писемності, яка згодом була спотворена єретиками, евіонітами і назореями. Але завдяки Блаженному Ієроніму збереглись фрагменти непошкодженого тексту цього Євангелія[17].
 
Професор – протоієрей Олександр Горський Євангеліє від євреїв ставить «на перше місце по великій наближеності до чистих джерел усної євангельської традиції».
 
Першопочаткове Матфеєве Євангеліє, яким тільки користувались Евіоніти, називалось у них Євангелієм від Євреїв. Про це детально свідчить Блаженний Ієронім, який сам жив у Палестині і займався дослідженням достовірності походження Євангелія від Матфея і Євангелія від Євреїв, яке збереглось на сірохалдейській мові, але написане єврейськими буквами. Згідно Стихометрії Никифора, його об’єм складав 2200 рядків, що тільки на триста рядків менше, ніж в канонічному Євангелії від Матфея. В часи Євсевія Кесарійського Євангеліє від Євреїв визнавалось навіть за достовірно-апостольське писання, і містило в собі мало сумнівних місць, які не давали підстави вважати його за писання і витвір сект назореїв і евіонітів[18].
 
Але що ж насправді являло собою це Євангеліє? Євангеліє – це було ніщо інше, як арамейський оригінал нашого Євангелія від Матфея. Про це з повною вірогідністю свідчать древні отці і вчителі церкви, як, наприклад: Іриней Ліонський, Єпіфаній Кіпрський, Блаженний Ієронім і Феодорит Кирський. При цьому, згідно свідчень Блаженного Ієроніма, ми бачимо, що в його часи такого ж погляду на Євангеліє від Євреїв притримувались дуже багато із православних християн. Святий Іриней Ліонський говорить про евіонітів: «Вони використовують тільки те Євангеліє, яке вийшло від Матфея» . Судячи по тому, що ця секта складалась із новонавернених в християнство євреїв, виходить, що вони використовували не грецьке Євангеліє від Матфея, а єврейське, на якій мові воно і було першопочатково записане за свідченням того ж Іринея. Про святого Ігнатія Богоносця Блаженний Ієронім говорить так: «Він написав і послання до Смирнян, в якому подає свідчення про це Євангеліє, яке недавно перекладене мною (тобто, про Євангеліє, яке було у використанні у назореїв і евіонітів), яке він називає Євангелієм від Євреїв, говорячи про Христа: “я і по воскресінні бачив Його у Плоті і вірую, що це Він дійсно. І коли Він прийшов до Петра і до тих, які були з Петром., сказав їм: ось доторкніться до Мене і побачите, що Я не дух безтілесний, і зараз же доторкнулись і увірували” ». Блаженний Ієронім припускає, що наведене Ігнатієм місце знаходилось у Євангеліє від Євреїв[19]. Євсевій Кесарійський, що також знав Євангеліє від Євреїв, приводить слова Ігнатія і зауважує, що вони невідомо звідки запозичені. Якщо вірити Блаженному Ієроніму, що Ігнатій дійсно запозичив приведене місце із Євангелія від Євреїв, то значить і в часи Ігнатія воно було вже не першопочаткове Матфеєве Єврейське Євангеліє, а із приписами. Якщо Євсевій, який знав Євангеліє від Євреїв, не знаходив в ньому приведеного Ігнатієм місця, то списки цього Євангелія, якими користувались Євсевій Кесарійський і Блаженний Ієронім, були різними, відповідно і списки цього Євангелія були в часи Євсевія і Ієроніма були не однаковими. Ці висновки підтверджуються подальшими свідченнями древності. Ці свідчення древніх письменників проливають яскраве світло на питання про Євангеліє від Євреїв, особливо якщо взяти ще до уваги місця, які приводяться в їхніх писаннях із цього Євангелія і Євангелій евіонітів і назареїв[20]. Всі ці письменники вважають всі три Євангелії по суті за одне і теж, а саме за тотожність з Єврейським від Матфея, але в деяких подробицях всі три були відмінні одне від одного. Згідно свідчень і місць, які вони приводять, виходить, що Євангеліє від Євреїв, Євангеліє евіонітів та Євангеліє від назареїв були трьома редакціями одного і того ж Євангелія, в якому не можливо не побачити першопочаткового єврейського оригіналу нашого канонічного Євангелія від Матфея, яке було витіснене із загального використання дуже рано зробленим грецьким перекладом цього Євангелія і залишалось у використанні тільки в общинах християн, вихідців із Євреїв.
 
Але найбільше про це Євангеліє свідчить блаженний Ієронім, який віднайшов його арамейську копію в знаменитій бібліотеці Кесарії Палестинської. Він неодноразово повідомляє, що перекладав її на латинську та грецьку мови. Ймовірно, що Блаженний Ієронім бачив і інший список цього Євангелія, так як він говорить: «У мене була можливість дістати описання цієї книги у назореїв із Берої, сірійського міста, де воно вживалося»[21]. Блаженний Ієронім приводить цитату з цього євангелія, в якій говориться про воскресіння Христа: «Тепер Господь, котрий віддав погребальні одежі слузі священика, пішов до Якова і явився йому. Бо Яків поклявся, коли випив із чаші Господньої, що не буде їсти хліба до того часу, поки не побачить Його воскреслим із мертвих ». Далі розповідається, що Господь сказав: «Принеси стіл і хліб». І тут же добавляється: «Він взяв хліб, благословив і переломив його. І дав Якову Іусту, і сказав йому: “Брате мій, їж свій хліб, бо Син Людський воскрес із мертвих”». В Єврейському Євангелії, за словами Блаженного Ієроніма, ми читаємо про Господа Ісуса Христа, який говорить до учеників: «Ніколи, сказав, ви не перебуваєте радісними, як коли бачите вашого брата в любові до вас перебуваючого». Далі Блаженний Ієронім передає наступну розмову між Ісусом Христом та апостолом Петром, запозиченою ним із Євангелія від Євреїв: «Господь сказав: “Якщо брат твій згрішить перед тобою словом і досадить тобі, сім раз у день прости його.” Симон ученик його, сказав йому: “Невже сім раз у день?” Відповів йому Господь і сказав: “Я говорю тобі ще: навіть сім раз сімдесят. Бо і на пророках, коли вони також були помазані Духом Святим, були гріхи”». Сам Господь зазначає визначене число раз прощати гріхи ближньому, а потім відкидає його і призначає нове[22]. В Євангелії від Євреїв з особливими подробицями міститься розповідь про багатого юнака: «Говорить так, Йому (Ісусу) один із багатих: “Наставнику, що добре зробивши я буду жити?” Сказав йому: “Чоловіче, нагадуй закон і пророків.” Відповів Йому: “Я виконав”. Сказав йому: “Йди продай все, чим володієш, і роздай бідним і приходь слідувати за мною”. І почав багач чесати свою голову, і не сподобалось йому. І сказав йому Господь: “Як же ти говориш, що виконав закон і пророків? В законі написано:возлюби ближнього свого, як себе самого, і брати твої, сини Авраама, зодягнені в нечистоту, помирають від голоду, твій же дім наповнений багатьма скарбами, і зовсім не достається що-небудь із нього їм”. І, звернувшись, сказав Симону, ученику своєму, який сидів біля нього: “Симоне, син Іонин, легше верблюду пройти через голчані вуха, ніж багатому в Царство Небесне”».
 
Таким чином, згідно свідчень Євсевія Кесарійського, ми бачимо, що дев’ятнадцята глава канонічного Євангелія від Матфея міститься в Євангелії від Євреїв, але з більш детальними подробицями, які не записані в канонічному Євангелії від Матфея, що й надає авторитетності цьому Євангелію. Християнська традиція, захищаючи пріоритетність і оригінальність канонічних Євангелій, цілком природно застосовує досить пізнє датування іудео-християнських творів. Однак, є припущення, що іудео-християнські Євангелія, зокрема Євангеліє від Євреїв, укладалися одночасно з канонічними і навіть мали пряме відношення до арамейського «першотексту» канонічного Євангелія від Матфея (т.зв. «Прото-Матфей»). Можливо, цим «першотекстом» були «логії» арамейською мовою, про укладення яких апостолом Матфеєм, твердив ранньохристиянський письменник Папій Ієропольський (60-135 рр.). саме, як початковий варіант Євангелія від Матфея сприймали Євангеліє від Євреїв сирійські християни перших століть[23].
 
 
 
1.3. Євангеліє від Фоми
 
 
 
 
Євангеліє від Фоми (написане на початку II ст. ) – побудоване у формі висловлювань Ісуса Христа; крім гностичного, є помітним також іудео-християнський вплив[24]. Починається воно так: «Ось тайні слова, сказанні живим Ісусом, які записав Дидим Іуда Фома». Наступний за цим текст складається із 114-ти параграфів (логій), при чому майже всі вони вводяться словами «Ісус сказав». Серед цих висловлювань ми знаходимо багато таких висловів, які дуже схожі зі словами Ісуса Христа в канонічному Євангелії від Матфея, особливо із Нагірної проповіді та і зібрання притч в Мф. 13. Аналогічно і в порівнянні Євангелія від Фоми з Євангелієм від Луки помітна велика схожість фрагментів першого із зібранням висловів із 6-ї, 9-ї, 22-ї глав Луки. Паралелей з матеріалом, який ми бачимо, нема. Паралелей з Іоанном небагато, вони, головним чином, відносяться до розмови Ісуса Христа з Самарянкою (гл. 4) і до прощальних монологів в гл. 12-17. Вибранні лише ті уривки, в яких проголошується присутність в людині Божественної мудрості як істинного призначення людського існування. Але нічого не представлено із тих висловів Ісуса Христа, в яких містяться футуристичні і есхатологічні елементи. Критична оцінка цих уривків породжує багато проблем. В більшості випадків, там де паралельні уривки дуже схожі, майже не виникає сумнівів в тому, що варіант Фоми другорядний. В інших випадках, порівняння заставляє думати, що Логія із Фоми походить із джерела, загального для Фоми і канонічних Євангелій[25]. Звідси виходить, що складач Євангелія Фоми, який, ймовірно, записав його в Сирії близько 140 р. по Р.Х., користувався також Євангелієм єгиптян і Євангелієм євреєїв. Хоча Євангеліє Фоми базується на витягах із канонічних (церковних) Євангелій, його автор неодноразово надає гностичне забарвлення канонічним висловам Ісуса, а також додає слова з інших джерел. Той, хто перший читає апокрифічне Євангеліє від Фоми, звичайно відчуває розчарування: настільки знайомими по канонічній версії Нового Завіту здаються йому вислови Ісуса Христа, зібранні в цьому творі. Але, чим глибше він занурюється у вивчення тексту, тим сильніше охоплюють його сумніви в справедливості подібного враження[26]. Поступово він переконується, як нелегко відповісти на запитання, що ж це за таке знамените «п’яте євангеліє» (так спочатку називали його). Вже перші рядки пам’ятки настроюють на його тлумачення (Той, хто досягає, знайде тлумачення цих слів, не пізнає смерті), примушують сучасного читача задуматись не лише над сенсом, який автор пропонує відкрити, але і над тим, що сам по собі цей заклик означає, який шлях спілкування він розуміє , з якого роду мислення і про які явища культури і історії суспільства свідчить. Євангеліє від Фоми можна порівняти із сократичними діалогами: вони навіть є не в закінченому рішенні, а в пошуках його. Це не заважає цій пам’ятці бути єдиною. Вона не менш єдина, ніж продумані до найдрібніших подробиць синоптичні Євангелія з описами життя Ісуса Христа. Це не єдине, що є в антології. І справа навіть не в «ключових словах», які можна виділити в тексті і які служать чисто технічній меті, не випадкова, вона підкорена дивовижній єдності екстатичної свідомості, то стрімко йде новим шляхом, то повертається до старого, то повторюється і ніби заворожене одним образом, словом, то миттєво рухається далі. Це та сутність апокрифу, яку знаходиш, якщо вивчаєш його не по окремим поняттям, а в цілому з його несподіваними переходами, знаходячи ту нитку, яка зв’язує вислови, або блоки висловів і весь їх зміст з формою, в яку воно заключне[27].
 
Одна із центральних тем Євангелія – це проблема життя і смерті, яка сформульована вже у вступі. Подолання смерті, можливість «не пізнати смерті» пов’язана із задачею герменевтики – тлумачення «таємних слів», сказаних Ісусом Христом і записаних Дидимом Іудою Фомою. «Багато таємниць Ти нам відкрив; мене ж вибрав із всіх учеників і сказав мені три слова, ними ж я спалахую, але іншим сказати не можу», - згадує Фома Невірний, Фома «Близнець Христів», didymustouChristou, «який прийняв від нього слова одкровенні»[28].
 
В першому вислові, як і у вступі, звучить заклик до пошуків. Їхнє завершення для людини – це переживання екстатичного стану, про який сказано так: «… і, коли він знайде, він буде вражений, і, якщо він вражений, він буде здивований, і він буде царювати над всім». «Ключові слова» введення і вислову (1): «Хто знаходить» (введення, розуміння), «поки він не знайде» (1). Хоча в коптському тексті, як і в російському перекладі, використані різні слова, сенс їхній один. Якщо у вислові (1) процес оволодіння знанням описаний з його емоціональної сторони, то у третьому дещо розкривається його зміст («Коли ви пізнаєте себе, тоді вас взнають і ви взнаєте, що ви – діти Отця живого»). У вислові 55 вираження «діти Отця живого» по відношенню до людей, які оволоділи знанням, повторюється майже дослівно («Ми – його діти і ми вибранні Отця живого»). Зауважимо знову виниклу тему життя і смерті. «Життя», як це спостерігалось і у вступі, асоціюється з уявленням про пізнання особливого роду, в першу чергу про самопізнання. Характер такого пізнання, яке дає можливість людині прижитися до деякої цілісності, подолання відчуженості, проявляється у словах: «Якщо ж ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви – бідність».
 
Ісус Христос в Євангелії від Фоми замальовується інакше, ніж у синоптиків, чи Іоанна. Немає подробиць, які відносяться до Його життя і смерті на хресті, зовсім не відчувається історична тенденція, яка настільки сильна у каноні. Замість того образно передані основи вчення. Шлях спасіння мислиться тут, як шлях пошуків, шлях пізнання особливого роду, який зорієнтований на екстаз, а не на логічне мислення. Налаштувати людину на це – це одна із мети Євангелія[29].
 
Естетична цілістність присутня в творі, хоча євангелист, безсумнівно, притримувався великої традиції, ймовірно і усної, і писемної. Але одне не суперечить іншому. Апокриф – це не компіляторська робота, а плід творчості автора, який переосмислив матеріал і вніс у твір єдність. Ось типові приклади:
 
Логія 1
 
Ісус сказав:
 
Нехай той, хто шукає, не перестає шукати до тих пір, поки не знайде.
 
Логія 5
 
Ісус сказав:
 
Пізнай те, що перед лицем твоїм, і те, що сховано від тебе, - відкриється тобі. Бо немає нічого таємного, що не стане явним.
 
Логія 10
 
Ісус сказав:
 
Я кинув вогонь у світ, і ось Я охороню його, поки він не запалає.
 
Логія 11
 
Ісус сказав:
 
Це небо перейде, і те, що над ним перейде, і ті, які мертві, не живі, і ті, які живі, не помруть.
 
Логія 18
 
Ісус сказав:
 
Я дам вам те, чого не бачило око, і те, чого не слухало вухо, і те, чого не торкалась рука, і те, що не ввійшло в серце людини.
 
Логія 20
 
Ісус сказав:
 
Блаженний той, хто був до того, як виник.
 
Логія 21
 
Ісус сказав:
 
Якщо ви у мене ученики, (і) якщо слухаєте слова Мої, ці каміння будуть служити вам.
 
Логія 30
 
Ісус сказав:
 
Люби брата твого, як душу твою. Охороняй його як зіницю ока твого.
 
Логія 37.
 
Його ученики сказали:
 
В який день Ти відкриєшся нам і в який день ми побачимо тебе?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ісус сказав:
 
Коли ви будете роздягатись без сорому і кидати свою одежу під ноги як малі діти і наступати на неї, тоді ви побачите Сина Єдиного Живого і не будете боятись.
 
Логія 43
 
Ісус сказав:
 
Багато раз ви бажали слухати ці слова, які я вам говорю, і у вас немає іншого, від кого (ви можете) чути їх. Настануть дні – ви будете шукати мене, ви не знайдете мене.
 
Логія 54
 
Ісус сказав:
 
Блаженні єдині і вибрані, бо ви знайдете царство, бо ви від нього (і) ви знову туди повернетесь.
 
Логія 63
 
Ісус сказав:
 
Блаженна людина, яка потрудилася: вона знайшла життя.
 
Логія 77
 
Ісус сказав:
 
Я – світло, яке над усім. Я є все, і все від Мене вийшло і до Мене все повернулось. Розрубайте частину дерева, Я там. Підійміть камінь, і ви знайдете Мене там.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Логія 112
 
Ісус сказав:
 
Той, хто напився із Моїх уст, стане як Я, Я також стану ним, і таємне відкриється йому.
 
Логія 117
 
Ученики сказали йому:
 
В який день царство приходить?
 
(Ісус сказав):
 
Воно не приходить, коли чекають. Не скажуть: Ось, тут! – або там! – Але царство Отця розповсюджується по землі, і люди не бачать його[30].
 
Апокрифічні твори ранніх християн, хоча і не визнанні Церквою, і не включені у Новозавітній канон, являються не менш важливими історичними документами. Гіпотетично вони являються джерелами наших знань про Ісуса Христа, почерпнутими поза Біблією. Ми вживаємо термін «гіпотетично» тому, що. Хоча ці документи самі пособі претендують на статус першоджерел, але насправді такими не являються, або являються такими частково. В більшості випадків, ми маємо тут справу з проєвангельським другорядним матеріалом. Але не можна стверджувати, що ці твори не мають абсолютно ніякого історичного підґрунтя[31]. Християнські апокрифи створювались не на пустому місці. Дещо в них ввійшло із першопочаткової християнської проповіді. До того ж необхідно врахувати, що інші із апокрифів мають майже такий самий вік, як і канонічні Євангелія і лежать в основі багатовікових традицій, в деякій мірі продовжують існувати і сьогодні. Спочатку настанови Ісуса Христа від одного слухача до іншого усно, вони і стали першоосновою нового християнського канону. Пізніше були складені письмові повіствування, були зібрані не лише вислови Ісуса Христа, які запам’яталися, але і згадування про Його справи – милосердя і зцілення. Частина цих документів і лягла в основу відомих Апокрифічних Євангелій[32].

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2