foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ПРО ПИСЬМЕННИКА ПОСЛАННЯ ДО ЄВРЕЇВ
Останнє місце в ряді послань св.ап.Павла займає послання до євреїв. Древні свідоцтва, як наприклад, св.Климента Римського, св.Ігнатія, Полікарпа, Іустина Мученика, Іринея Ліонського, говорять тільки про глибоку древність послання і його апостольське походження, але не називають імені його письменника. Оріген наводить деякі свідчення, котрі приписували це послання то св.Клименту Римському, то св.Євангелісту Луці, то св.Варнаві, то Аполосу Олександрійцю. Але все ж підводить підсумок: „Якщо Церква наша приймає послання до євреїв за Павлове, то нехай в цій впевненості перебуває кожен, тому що древні не безпідставно передавали нам це послання, як твір ап.Павла”. Східні Церкви завжди були згідні з думкою Орігена і тільки аріани вважали послання до євреїв за підроблене. На Заході, навпаки, довгий час сумнівалися у достовірності цього послання і лише під впливом Бл.Августина на Іппонійському соборі 393 р. воно було приєднане до інших 13 послань св.ап.Павла. Доказ же тих, хто сумнівається, полягає в тому, що св.ап.Павло не вказує свого імені на початку послання, як зазвичай він це робив. Але ап.Павло міг запідозрити, що євреї не будуть читати його послання, дізнавшись із перших слів, ким воно написане. В той же час, не можна не визнати, що все послання до євреїв наповнене духом св.ап.Павла: те ж вчення про перевагу Нового Завіту над Старим, ті ж думки, ті ж образи, навіть характерні вислови. Цілий ряд висловів помітно збігається з висловами, котрі зустрічаються в інших посланнях св. ап. Павла (див. наприклад, Євр.Х; і Кол.П;17, Євр.VІІ; 18-19 і Рим. VШ;3, Євр. IX; 15 і II Кор.ІІІ; 6, Євр.1,3 і Кол.І;15 і Филим.П;6). У Х;34 і XIII; 19 письменник згадує про своє ув’язнення в ХШ;23 Тимофія називає братом, в ХШ;24—25 подає звичне для ап.Павла благословіння: „благодать з усіма вами”, котре св. ап. Павло в II Сол.ІІІ; 17—18 сам пропонував розглядати, як знак достовірності його послань.
Необхідно пам’ятати також, що, незважаючи на деякі сумніви щодо особи письменника, саме послання завжди визнавалося Церквою як канонічне, богонатхненне. Вчення про це висловлене у 85 Апостольському правилі, в 60 правилі Лаодикійського собору і у вченні Отців перших віків християнства, котрі цитували це послання, як, безсумнівно, богонатхненне і високоавторитетне. В Сирійському перекладі „Пешіто” другого століття послання до євреїв назване у числі останніх послань св. ап. Павла. Павловим визнавали його і св. Афанасій Великий, св. Кирило Єрусалимський, Епіфаній Кіпрський, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нісський, св. Іоанн Златоуст і Бл.Феодорит. Важливе свідоцтво св. ап. Петра, котрий писав євреям розсіяння, що про те ж писав і улюблений брат ап. Павло (II Петра Ш;15).
ПРИВІД ДО НАПИСАННЯ, МЕТА І МОВА
Приводом до написання послання до євреїв послужили повернення євреїв знову у юдейство і віддалення їх від спілкування з християнами в їхніх молитовних зібраннях: „Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той” (Євр.Х;25). У той же час християни з юдеїв, котрі жили за межами Палестини, поступово дедалі більше і більше зливалися з християнами з язичників, втрачаючи свої вузьконаціональні риси і оманливі мрії про Месію. Християни ж Палестини підпадали під вплив загальноюдейського націоналізму, котрий вилився врешті у пагубне для юдеїв повстання проти римського владарювання, котре закінчилося зруйнуванням Єрусалиму і Храму.
Дізнавшись про все це, св.ап. Павло і написав своє послання з метою переконливо зобразити всю велику перевагу Нового Завіту над Старим, котрий був лише „тінь майбутнього добра”, надихнути палестинських християн до терпіння скорботи і утисків за віру за прикладом старозавітних праведників (розділи XI і XII).
Що ж до мови послання до євреїв, то хоч деякі західні отці вважають, що воно першопочатково було написане на єврейській мові, а на грецьку переклав немовби чи то св. Лука, чи то св. Климент Римський. Але до нас єврейський текст не дійшов, а дійшов лише грецький. До того ж потрібно пам’ятати, що для св. ап. Павла грецька мова була природною, оскільки він народився у Тарсі Кілікійськім, котрий славився своєю грецькою освіченістю.
ЧАС І МІСЦЕ НАПИСАННЯ
З послання видно, що воно написане до зруйнування Єрусалима, бо св. Апостол говорить в ньому про храм Єрусалимський і про богослужіння, котрі в ньому проводились. Місце написання послання ясне зі слів Апостола: „Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії” (Євр.ХШ;24). Відповідно, св.Апостол знаходився в Італії і природно вважати — в Римі. В цьому місті св. Апостол був двічі і обидва рази в ув’язненні. З усього видно, що послання писане незадовго до звільнення (63—64 рр. Різдва Христового).
ЗМІСТ І ПОДІЛ ПОСЛАННЯ
Послання до євреїв складається із 13 розділів, і на відміну від інших послань, в ньому немає передмови, а прямо починається з викладу догматичної частини. Подібно до інших послань, в ньому є дві частини:
1) частина догматична з І розділу по X розділ 18 вірш;
2) частина морально-повчальна з Х,19 по XIII, 17. Післямова міститься в XIII, 18—25.
ЕКЗЕГЕТИЧНИЙ РОЗБІР
Перший розділ повністю присвячений з’ясуванню переваги Господа Ісуса Христа як Речника Нового Завіту перед ангелами. Це немовби вступна частина до думок св.Апостола про перевагу Нового Завіту над Старим. Старозавітний закон був даний людям через ангелів і через Мойсея, а новозавітний Закон даний Ісусом Христом. Тому св. Апостол і ставить собі за мету, на основі самого Священного Писання Старого Завіту, довести євреям, що Христос вище ангелів (розділи І і II) і вище Мойсея (розділи III і IV).
Св.ап.Павло посилається на Старий Завіт, головним чином, на вислови із псалмів, котрі явно показують перевагу Сина Божого, Котрий подарував нам Новий Завіт перед ангелами. У цих висловах Месія засвоює собі імена:
1) Ім’я Сина Божого по суті (вірш 5—6);
2) Ім’я Бога, царський престол Якого є вічним (вірш 7—8);
3) Ім’я Помазаника Божого, помазаного раніше всіх людських сучасників Своїх;
4) Ім’я Творця, Котрий є завжди Тим Самим, і роки Його не закінчаться (вірші 10—12);
5) Ім’я Того, Хто сидить праворуч Бога (вірш 13).
Другий розділ продовжує ту ж думку про незмірну перевагу Сина Божого над ангелами, а внаслідок цього — і перевагу Нового Завіту над Старим. Тут Апостол відкриває, що Христос, не будучи применшеним перед ангелами (прийнявши тіло і людську подобу), має Сам врятувати людство, здобуваючи при цьому величну славу: „Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від Ангелів, що за перетерпіння смерті Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх”(Євр.2;9). Отже Господь з великої милості Своєї зодягнувся у плоть, щоб страждаючи і вмерши, звільнити від влади гріха творіння Своє: „А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерті тримався в неволі”(Євр.2; 14—15). Щоб врятувати всю природу людську, Ісус з’являється у світ як тлінна людина, а не як сяючий, сильний ангел, бо це вимагалося самою суттю справи: „Бо приймає Він не Ангелів, але Авраамове насіння” (Євр.2;16).
У третьому розділі св. Апостол говорить про перевагу Господа Ісуса Христа над вождем єврейського народу Мойсеєм. Господь Ісус Христос вище за Мойсея перш за все тому, що він є Будівничий Дому, а Мойсей — тільки вірний служитель у цьому домі. Під цим „домом” розуміється Старозавітна Церква (Євр.3;1—6). Далі Апостол згадує про те, як часто нарікали євреї на Бога під час свого сорокарічного подорожування по пустелі і як Господь прогнівався на рід їхній і клявся у гніві Своїм, що вони не увійдуть в покій Його, тобто в Обіцяну землю (Євр.3; 7—11). За приклад же мають служити для нового Ізраїлю ті вірні мужі, які не ремствували, наприклад, Ісус Навин, Халев (вірш 16 і далі).
У четвертому розділі говориться про той вищий духовний спокій, котрий успадкують християни, котрі не похитнулися у своїй вірі і у своїй надії. Починаючи з 14 вірша, мова йде про Господа Ісуса Христа, як про Великого Першосвященика і розкривається Його перевага над Старозавітними першосвящениками. Ісус Христос — Великий Архієрей, Єдиний і піднесений над всіма іншими архієреями. Також Він є Тим, Хто пройшов небеса, тобто Явився перед лицем Самого Бога, в той час, як Старозавітні архієреї могли лише один раз на рік входити тільки до Святая Святих, котра була лише місцем появи слави Божої. А ще Ісус Христос є Сином Божим, в той час, як інші архієреї були лише звичайними смертними людьми.
П’ятий розділ містить високе вчення про Христа, як про Першосвященика за чином Мелхіседека. А загалом Апостол перш за все говорить про тяжкість гріха відходу від віри після прийняття св.Хрещення і про неможливість оновлення через повторне прийняття цього неповторного таїнства: „Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина божого та зневажають” (Євр.6:4—б). У цих словах — ясна вказівка св.Апостола на найстрашніший гріх, котрий названий Самим Господом огудою на Духа Святого: „Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!” (Мф. 12:31).
Сьомий розділ повністю присвячений розкриттю вчення про Господа Ісуса Христа, як про Першосвященика за чином Мелхіседековим. Перші три вірші повинні служити поясненням, чому Христос називається „Першосвящеником повік за чином Мелхіседековим” (Пс. 109; 4). У книзі Буття розповідається, як після повернення Авраама після перемоги над Ханаанськими царями, його зустрів з хлібом і вином Мелхіседек, цар Салимський, котрий в той же час був і священиком Бога Вишнього, і благословив Авраама іменем Бога Вишнього, а Авраам дав йому десятину з своєї здобичі. Більше ніяких свідчень про особу Мелхіседека у священних книгах ми не знаходимо. Але ім’я його і таємничість, з якою він з’явився і знову зник в історії Авраама, зробили його особу важливою, немовби надприродною. Ось чому Псалмоспівець, зображуючи в 109 псалмі (вірш 4) Месію, як вічного священика, назвав його священиком за чином Мелхіседековим. Св. ап. Павло в перших трьох віршах сьомого розділу вказує риси схожості між Мелхіседеком і Господом Ісусом Христом і представляє першого немовби образом Сина Божого. Ап.Павло робить природний висновок, що в особі Авраама, сам Левій і всі його нащадки — Старозавітне священство — визнали себе підлеглими Мелхіседеку, як священику з неперехідним вічним достоїнством. З усього вищесказаного Апостол робить висновок про переважні особливості священства Мелхіседекового, котрі здійснилися в особі Ісуса Христа, і розкриває перевагу священства Христового за чином Мелхіседековим над недосконалим левитським священством.
Далі Апостол розкриває, як здійснилася ця заміна одного священства іншим:
1.Господь Ісус Христос засяяв не з священичого коліна (Левіного), а Юдиного, як і Мелхіседек був чужий роду Авраама.
2.Господь Ісус Христос священик „не за законом тілесної заповіді”, тобто священство його не за успадкуванням, як це було у коліні Левія, і Він — „священик навіки за чином Мелхіседековим” (вірш 7).
3.Виявилося безсилля Старозавітного закону, бо він не довів людей до досконалості, а тому встановлено з клятвою Богом „Кращий” Новий Завіт, поручителем котрого став Ісус Христос, котрий поклав початок новому і кращому священству (вірші 18—20).
На закінчення розділу Апостол зазначає перевагу нового Христового священства:
1. Христове священство одноосібне і неззмінне (вірші 23—25);
2. Очолює Новозавітне священство Первосвященик Святий і безгрішний, яким є Христос, Котрий приніс Самого Себе у жертву за гріхи людей (вірші 26—28).
Дев’ятий розділ присвячений увесь порівнянню двох Завітів — Старого і Нового і доведенню про незрівнянну перевагу Нового. Розглядаючи у перших 7 віршах устрій скинії Апостол звертає головну увагу на недоступність Святая Святих не тільки для народу, а й для самих священнослужителів, з котрих лише один першосвященик міг вступити туди, та й то один раз на рік. У 12-му розділі Апостол пропонує євреям, дивлячись на приклад Старозавітних пророків, з терпінням проходити „до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри”, що є вищим прикладом для тих, хто подвизається. Вірші 9—10; 17—23; 32—40 з одинадцятого розділу читаються на літургії в неділю перед Різдвом Христовим, у день Святих Отців Старозавітних. З додатком же 1 і 2 віршів 12-го розділу цей уривок прочитується в неділю Всіх Святих, починаючи з 33 вірша. Починаючи ж з 24 вірша це місце читається у неділю Православ’я. Далі у 12-му розділі св.Апостол вчить про значення горювання, як цілительного покарання від Бога тим людям, котрі є Його синами, посилаючись на вислів книги притч (Приповісті Соломонові 3: 11—21).
Далі вся подальша оповідь 12-го і 13-го розділів присвячена моральним настановам про мир, про цнотливість, про братолюбство, про шанування наставників, про добродійство. Останні вірші 18—25 містять післямову з вираженням надії на зустріч, привітаннями, благословінням.

 

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2