foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Сьогоднішнє євангельське читання має важливе
значення. В ньому зосереджена сутність християнської моралі, її незрівнянна висота і глибина. Жодна релігія чи філософія не піднімалася на таку висоту. Християнська мораль неперевершена, бо вона відкрита Самим істинним Богом – Христом. Її велич полягає в тому, що вона проста і зрозуміла для кожної людини, і в той же час така незбагненно висока, що багатьом здається недосяжною.
Ось у чому полягає простота і велич християнської моралі. Христос Спаситель сказав: “Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за це дяка (в слов’янському тексті – “благодать”)? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за це дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка вам за це дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть, і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних і злих. Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 31-36).
Насамперед треба звернути увагу на просту і всім доступну настанову нашого Спасителя: “Як хоче­те, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”. Це означає: бажаєте, щоб з вами обходилися добре, – так са­мо і ви обходьтеся з іншими. Бажаєте, щоб вас не кривдили, і ви нікого не кривдіть. Бажаєте, щоб вам допомагали в горі, і ви допомагайте тим, хто потрапив у біду. Вам неприємно, коли вас обманюють, осуджують, принижують вашу гідність, говорять неправду, зводять на вас наклепи, – не робіть того ж са­мого й іншим. Ще у Старому Завіті Премудрий Сирах сказав: “Не копай іншому яму, бо сам потрапиш у неї, не розставляй іншому тенета, бо сам заплутаєшся в них” (Сирах. 27, 29). Така мораль зрозуміла всім. Наприклад, погубили ви кого-небудь наклепом або доносом, як це було за часів диктатури, – рано чи пізно і самі по­страждаєте від того ж. В наш час стається багато за­мовних убивств. А чи усвідомлюють і самі такі вбивці, і замовники, що на них чекає те ж саме? З’явилось у нашому суспільстві немало таких людей, що незаконно привласнили народне добро. А чи замислюються вони над тим, що вони потерплять крах і чуже добро не при­несе їм ні спокою, ні щастя? Господь сказав: “Якою мірою міряєте, такою ж від­міряється і вам” (Лк. 6, 38).
“Не судіть, – сказав Хрис­тос, – то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть” (Лк. 6, 37). Гріх осудження є досить розповсюдженим злом. Від нього часто страждає наша гідність. Плітки наносять людям глибокі душевні рани. Людський суд часто буває несправедливим. Суспільство завжди скаржилося на підкупність суддів. І тому люди в молитвах звертаються до Божого суду, який є справедливим і милостивим. Суддя повинен пам’ятати, що прийде час, коли і він стане перед Суддею Праведним.
В житті ми часто забуваємо про ці важливі правила християнської моралі. Часто буває таке, що наші ближні розповсюджують про нас погані думки, не допомагають нам, коли ми потребуємо підтримки, ворогують проти нас. У таких випадках ми ображаємося на наших ближніх, жаліємося на утиски з їхнього боку, ганьбимо їх і в той же час не намагаємося подивитися на самих себе. Невже ми такі добрі й бездоганні, що нас треба тільки хвалити? Чи не заслуговуємо ми поганої думки про нас? Чи не даємо ми приводу для негативного ставлення до нас? Чи не викликаємо своєю недоброю поведінкою недружніх почуттів по відношенню до себе? Чи не відмірюють нам тією ж міркою, якою ми самі міряли? Треба завжди пам’ятати слова Христа Спасителя: “Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”. Треба частіше ставити себе на місце наших ближніх, тоді нам зрозумілішим буде їхнє тяжке положення.
Ця християнська мораль є і загальнолюдською, бо вона відповідає вимогам совісті, цьому голосу Божому в нашій природі. Деякою мірою така мораль присутня і в інших, нехристиянських, релігіях. Тому іноді сучасні віруючі, які після вчорашнього атеїзму навернулися до Бога, кажуть: нема різниці, до якої релігії належати, – Бог один.
Різниця є, і досить суттєва. Ця різниця полягає у висоті й глибині християнської моралі. Христос сказав, що коли ви любите тих, хто вас любить, або якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, і коли ви позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, то нема ніякої різниці між вами і грішниками-язичниками. А далі Господь показує, чим відрізняється християнська мораль від моралі язичницької, тобто від моралі інших релігій. Він говорить – а ви, християни, творіть добро і позичайте ні на що не сподіваючись; більше того: любіть ворогів ваших. Жодна інша релігія не закликає своїх послідовників любити ворогів. Та й більшість сучасних віруючих не можуть сприйняти таку мораль. Вони вважають, що людині, навіть і порядній, неможливо любити ворога. Якщо ми думаємо так, то це означає що ми знаходимося на низькому ступені моралі. Нам ще далеко до висоти християнства. Ми знаходимося не на горі Фавор, де Христос показав славу Свого Божества, а під горою, бо духовно не доросли до фаворської висоти.
Виникає питання: а чи можливо взагалі любити ворогів, чинити добро тим, хто нас не любить і навіть кривдить нас? Можливо!!! Не тільки можливо, а нам треба поступово, з Божою допомогою, – підкреслюю, що саме з Божою допомогою, намагатися підніматися на висоту християнської моралі.
Згадаймо Господа нашого Ісуса Христа, розіп’я­того на хресті. Як жорстоко знущалися з Нього Його вороги. Він фізично і душевно страждав як людина, бо Бог Отець на цей час залишив Його. І якою ж була реакція Ісуса Христа на цю людську лють! Господь молився за Своїх ворогів, говорячи: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк. 23, 34). Цим Спаситель засвідчив, що Він не просто вчив любити ворогів, а й Сам виконав Свою заповідь, причому за таких жахливих умов.
Дехто може заперечити і сказати, що хоч Христос і молився на хресті за Своїх ворогів як людина, але ж Він – Бог, а ми є люди. Нам недоступна така ви­сота моралі. Неправда! І звичайна людина може під­нятися на цю висоту. Коли юдеї побивали камінням архи­диякона Стефана, він теж молився за своїх ворогів.
Взагалі, всі святі, яких шанує Церква Христова, у своєму духовному житті піднялись на цей щабель християнської моралі. Своїм прикладом вони засвідчили, що християнська мораль не є утопією. Вона можлива і реальна в житті християнина.
Коли Господь проповідував Своє вчення, апостоли заперечували Йому і говорили, що для людини це неможливе. Спаситель на це відповів: так, для людини – неможливе, а для Бога все можливе. Святі досягали висот християнської моралі не лише своїми зусиллями, а з допомогою благодаті Божої.
Процес духовного вдосконалення не простий. Він вимагає від християнина постійної боротьби зі своїми гріховними пристрастями, і в той же час – доброчинства. Господь сказав, що Царство Боже досягається силою, і той, хто докладає зусиль, досягає його.
Християнська мораль, яку непошкодженою зберігає православна Церква, незважаючи на наявність в її лоні грішників, є найдосконаліша. З нею не може порівнятися ніяка інша мораль: ні мораль інших релігій, ні навіть інших християнських конфесій, ні тим більше – тоталітарних сект.
Дорогі браття і сестри! Будемо ж радіти, що Господь наш Ісус Христос дав нам таке досконале моральне вчення. А ще більше радіймо з того, що Він дав нам не тільки взірець найдосконалішого вчення, а дав нам і силу – благодать Святого Духа – для втілення його в життя. Виконуймо Його заклик: “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36). Йому слава на віки віків.
Амінь!

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2