foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ДІТИ ТА ЇХНІ ОБОВ'ЯЗКИ

"Батьківське благословення — це найбільша спадщина для дітей.

Тому діти повинні намагатися мати батьківське благословення"

ГЛАВА ПЕРША

Про дітей, їхні радості та їхні труднощі

 

Дитячий вік

Геронде, я помітила, що іноді під час Божественної           літургії немовлята посміхаються.

— Вони посміхаються не тільки під час Божественної літургії. Немовлята перебувають у постійному зв'язку з Богом, тому що вони не мають опіки. Пам'ятаєте, що сказав Христос про маленьких дітей? "Ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця". Малята тримають зв'язок з Богом і з Ангелом Хоронителем, котрий невідступно перебуває поруч з ними. Уві сні малята то сміються, то плачуть, тому що вони бачать і радісне, і страшне. В одних випадках вони бачать свого Ангела Хоронителя й граються з ним. Він пестить їх, бере їх за ручки, і вони сміються. А в інших випадках спокусник показує їм щось страшне, і вони плачуть.

  А чому спокусник лякає дітей?

  Те, що він їх лякає, їм теж на користь, тому що вони від страху змушені кликати маму. Якби цього страху не було, то дитина не змушена була б бігти в материнські обійми. Бог все допускає для блага людей.

  А коли діти підростуть, чи пам'ятають вони, іпо бачили, будучи немовлятами?

  Ні, забувають. Якби маля пам'ятало, скільки разів воно бачило свого Ангела, то впало б в гординю. Тому, підростаючи, воно все забуває. Бог працює мудро.

  Вони бачать все це після Хрещення?

  Звичайно, після Хрещення.

Геронде, а чи можна прикладати нехрещене немовля до Святих Мощів?

— Чому ж не можна? Можна навіть хрестоподібно осіняти дитину Святими Мощами. Сьогодні я бачив малюка, подібного до маленького Ангела. "Де твої крила?" — запитав я його. Він розгубився й не знав, що відповісти!.. На Афоні, у себе в келії, навесні, коли цвітуть дерева, я розвішую карамельки на гілках чагарнику, що біля паркану, яким обгороджена моя келія. Коли до мене приходять відвідувачі з маленькими дітьми, я кажу: "Хлопці, будьте ласкаві, обірвіть з кущів цукерки, бо, якщо задощить, вони розкиснуть і пропадуть!" Деякі кмітливі малюки розуміють, що це я розвісив на гілках цукерки, і сміються. Інші вірять, що цукерки виросли на кущах самі, треті не знають: вірити чи ні... Малятам потрібно й трохи сонечка.

  Геронде, Ви розвішуєте багато цукерок?

  Якщо вже розвішувати, то багато. Коли мені приносять смачні солодощі, я не даю їх дорослим. Дорослих я пригощаю лукумом. Коли мені приносять хороші солодощі, я бережу їх для дітей з Афоніади. І тут, у монастирі, я теж посадив учора карамельки и шоколадки, а сьогодні вони вже розцвіли! Ви помітили? Ну а чому ні: погода сонячна, земля гарна, скопали ви її добре, тому шоколадки й розцвіли так швидко! Ось побачите, який я вам влаштую квітник! Нам уже не треба буде купувати дітям цукерки й шоколадки. А що ви думаєте? Будемо збирати власний урожай!

  Геронде, прочани побачили, як із грядки стирчать цукерки й шоколадки й здивувалися. "Напевно, це зробила якась дитина", — сказали вони.

  Чому ж ти не сказала їм, що це зробила одна велика дитина?

Ангел Хоронитель оберігає маленьких дітей

  Геронде, для чого Бог дає кожній людині Ангела Хоронителя? Хіба Він не може оберігати нас Сам?

  Ангел Хоронитель — це особливе опіка Божа про Своє творіння. Ангел Хоронитель — це Промисел Божий, прояв Його постійної турботи про людину. І за це ми перед Богом у боргу. Ангели особливо захищають маленьких дітей. Як же вони їх оберігають! Одного разу двоє дітей бавилися на вулиці. Один хотів кинути каменем у голову іншого й уже прицілився. Друга дитина не бачила небезпеки. І от в останню мить, напевно, Ангел зробив так, що малюк щось побачив, підскочив — і камінь пролетів повз його голову.

А одна мати якось пішла працювати в поле і взяла зі собою малюка. Погодувавши його груддю, вона поклала його в колиску й пішла працювати. Коли через якийсь час підійшла подивитися на малюка, то побачила, що він тримає в руці й із цікавістю розглядає змію! Коли мати годувала дитину груддю, навколо його рота залишилося молоко. І от змія підповзла до малюка й злизувала молоко з його личка. Дитина схопила змію. Побачивши це, мати закричала, малюк злякався, розкрив свою ручку, і змія втекла! Бог оберігає дітей.

Геронде, але тоді чому багато дітей страждають від хвороб та інших нещасть?

  Бог знає, що піде на користь кожній людині й відповідно до цього дає їй все необхідне. Він не дає людині того, що не піде на користь. Приміром, іноді Він бачить, що тілесний недолік або каліцтво допоможе нам більше, ніж якби Він уберіг нас від цього каліцтва або залишив цілими й неушкодженими.

 

Святе Хрещення

Геронде, що буде з тими мешканцями Північного Епіру, які вмирають нехрещеними?

— Е-е, більшість з них були хрещені своїми батьками повітряним Хрещенням. А багато дітей в тих країнах прийняли повітряне Хрещення від нянечок чи медичних сестер у пологових будинках. Я знаю випадок, коли якась медична сестра хрестила дитину в тазі з водою. Бог бачив налаштування цієї жінки... А скільки Благодаті мають новохрещені! Одного разу у групі людей з триста п'ятдесят осіб я розрізнив охрещену жінку. Я запитав, хто це така, і мені сказали, що це туркеня, котра прийняла Святе Хрещення. її обличчя сіяло. Поруч з нею інші виглядали варварами.

  Геронде, а чи правильно, якщо під час Хрещення дітям даються двоє імен?

  Якщо чоловік і жінка лаються й розводяться через те, як назвати дитину, то хай дають їй хоч по троє імен! Але ж і правильні християнські імена зараз перетворили невідомо в що... Віки, Пеппі, Мімі...

  Геронде, одна жінка на п'ятому місяці вагітності втратила дитятко. Воно народилося мертвим, і тепер вона переживає через те, що над ним не можна було зробити навіть повітряного Хрещення.

  Якщо вона сама не винна в цьому, то хай має довіру до Бога. Бог знає, що зробити з такими дітьми й куди їх помістити.

  Геронде, мати розповіла мені, що один з моїх братів помер через кілька годин після народження і вона не встигла його охрестити. Я порадила їй розповісти про це духівникові.

— Якщо вона хотіла, але не встигла його охрестити, то в неї є пом'якшувальні обставини. Чимало інших жінок взагалі роблять аборти й самі вбивають власних дітей. Нам невідомий суд Божий. Було б тяжким гріхом, якби вона не встигла охрестити своє дитя через недбальство й воно померло би нехрещеним. Ти судиш про подібні речі з позиції здорового глузду. Це богослов'я раціоналізму. Пам'ятаю, якось до мене прийшла група прочан, і я розповідав їм такий випадок. Одного малюка з Північного Епіру хрестили тричі. Один раз бабуся, другий раз дід і потім мати — один потайки від іншого, — тому що всі вони вважали дитину нехрещеною. Коли я розповідав цю історію, хтось із прочан підскочив і заявив: "Це неканонічно!" — "Слухай, — кажу я йому, — по-твоєму, вони вичитали про те, що треба хрестити дитину тричі в якійсь догматичній книзі? Адже це маля одержало потрійне благословення!"

   Геронде, іноді люди бачать уві сні своїх покійних родичів і розмовляють з ними. Це допускається Богом для того, щоб допомогти людям у вірі, у покаянні?

   Так. Хіба я не розповідав вам подібний випадок? Один чернець зі Святої Гори був родом зі села, яке знаходилося на території Болгарії. Там було багато нехрещених. Цей чернець розповідав мені, що, ще будучи мирянином і нехрещеним, він побачив уві сні свого маленького племінника, який недавно помер. Маля стояло за огорожею прекрасного саду й плакало. А сад був повен маленьких дітей, які веселися й гралися. "Чому ти не йдеш у сад?" — запитав чоловік, який бачив сон. "Як я можу піти туди? — відповів малюк. — Я ж не хрещений". Після цього випадку цей чоловік негайно пішов і охрестився, а потім розповів священикові про те, що бачив уві сні. Так влаштував Бог для того, щоб інші теж зрозуміли, яке достоїнство має Святе Хрещення. І тоді жителі цього болгарського села теж почали хрестити дітей.

   Геронде, деякі батьки, що вступили в цивільний шлюб, хочуть охрестити своїх дітей. Чи можна їм це робити?

   Чому ж не можна? У чому винні нещасні діти? Те, що люди, які вступили в цивільний шлюб, хочуть охрестити своїх дітей, свідчить, що в них є всередині щось [добре], що ці люди не зовсім байдужі. Мабуть, ці люди десь і в чомусь заплуталися. Якщо хтось хоче їм допомогти, то спочатку треба подивитися, з якої причини вони не вінчалися в церкві, а потім — з якої причини вони хочуть охрестити своїх дітей.

   Геронде, якщо черниця до відходу в монастир була чиєюсь хрещеною при Хрещенні, то зараз, крім молитви за свого похресника, чи має вона посилати йому подарунки — як це роблять в миру?

   Е-е, черниця зараз від таких обов'язків звільнена. Чернець допоможе [своєму похресникові] молитвою. От її батьки — якщо хочуть — можуть мати із похресником своєї дочки-черниці подібні зв'язки.

   Тобто батьки черниці можуть мати такий зв'язок із похресником їхньої дочки, якщо вони самі захочуть цього?

— Так, самі. Черниця не повинна змушувати їх до цього. Нехай вона молиться, щоб Бог їх просвітив. Але як би там не було, хрещений несе велику відповідальність. Коли я ще був у миру, мої батьки пообіцяли одній знайомій подружній парі, що хрещений одного з їхніх дітей буде хтось із нашої сім'ї. Коли в них народилася дитина, всі мої рідні були відсутніми, і тому стати хрещеним малюка попросили мене. Я мав тоді шістнадцять років, не хотів його хрестити, тому що відчував, що беру на себе велику відповідальність. Отже, опинившись у складній ситуації, я став молитися. "Боже мій, — просив я, — якщо цей малюк стане доброю людиною, то візьми від мене всі роки мого життя, що залишилися, й дай їх йому. Однак якщо він стане людиною недоброю, то візьми його до Себе зараз — коли він подібний до маленького Ангела". Я хрестив дитину й дав йому ім'я Павло. Через тиждень хлопчик помер. Зараз він на Небесах і не ризикує ці небеса втратити.

 

Діти-сироти

  Геронде, якщо помирає глава сім'ї, чи мають маленькі діти бачити тіло свого мертвого батька?

  Краще не треба. Навіть коли помирає хтось із близьких дорослої людини, ми шукаємо спосіб, як би м'якше, жаліючи її, повідомити про це. Що вже тут казати про дітей!

До якого віку дітям не на користь бачити своїх померлих близьких?

  Це залежить від [характеру, уподобань, настрою] дитини.

  А чи можна водити дітей на могилу батька?

  Так, на могилу дітей водити можна. Треба їм сказати: "Батько переселився звідси на Небо. Якщо ви будете добрими дітьми, то він буде приходити з Неба до вас у гості". Пам'ятаю, коли померла моя бабуся, мене відвели в дім наших знайомих, щоб я не бачив похорону й не знав, що вона померла. Там зі мною гралися, розважали мене. Я сміявся, а вони плакали. Коли мене привели назад додому, я став запитувати: "А де бабуся?" — "Прийде, прийде", — говорили мені. Я чекав повернення бабусі, а через певний час довідався, що вона вмерла. Дітям не на користь бачити людей, яких вони люблять, мертвими.

   Геронде, якщо у малих дітей помирає мати, то вони переживають її смерть із величезним болем.

   Діти більше сиротіють, втрачаючи матір, а не батька. Тому, втрачаючи матір, вони зазнають і більшого болю. Рідко буває так, що для дітей, які втратили матір, потім стає матір'ю їхній батько. Однак у Раю такі діти будуть утішені. Там вони отримають [те, чого їм бракувало] у земному житті. Сирота "пройде" у Рай з меншим "прохідним балом", подібно до того, як греки із закордону вступають у наші університети без іспитів, оскільки це передбачає відповідний закон. Тобто на сиріт поширюється чинність закону Божого, і для того, щоб пройти в Рай, їм потрібно менше праці, тоді як іншим людям для цього потрібно здійснити чималий подвиг. Я вважаю дітей, котрі втратили опіку своїх батьків, щасливими і блаженними. Адже вони зуміли в цьому житті зробити своїм Батьком Бога й одночасно відклали в "ощадну касу" Бога й ніжність своїх батьків, якої вони були позбавлені й котра зараз приносить їм [духовні] відсотки.

Але й у цьому житті Благий Бог буде допомагати таким дітям, тому що з тієї миті, як Бог забирає до Себе батьків, Він — якщо можна так висловитися — зобов'язаний подбати про їхніх дітей. Пам'ятаєте, що говорить пророк Давид? "підтримує сироту і вдову'. Природно, що Бог любить таких дітей більше й піклується про них теж більше. Таким дітям Він у цьому житті дає більше [духовних] прав, ніж дітям іншим. Якщо сирота поверне ручку настроювання на доброту, то він досягає значного успіху. Але коли він говорить: "Якщо я сам мучився, то тепер буду мучити інших", він себе руйнує.

   Геронде, негативні наслідки сирітства залишаються людині на все її життя?

   Що ти мелеш? Діти-сироти можуть бути трохи скуті, мати деяку сором'язливість, боязкість — у них нема тієї радості, жвавості, як у дітей, ситих ніжністю. Однак ця скутість є для таких дітей гальмом, що допомагає їм у житті. Водночас вони відкладають собі заощадження в житті іншому. Що ти думаєш: Бог не бачить цієї скутості? Невже Він не допоможе їм опісля? Тому сироту — особливо по матері — ми повинні з болем і гарячою любов'ю стиснути у своїх обіймах, для того щоб спочатку він зігрівся, і в нього б зникла боязкість, і він би відкрив своє серце. І якщо в сироти є любочестя, то ми повинні сильно пригальмовувати його велику наснагу, щоб не надірвав сили, намагаючись висловити свою велику подяку. Святий Арсеній Каппадокійський виріс сиротою — і по матері, і по батькові. Якби він не поставився до свого сирітства духовно, з відвагою, то був би людиною вимученою, у нього були б проблеми із психікою. Втім подивися, яким він був молодцем! Які він вершив подвиги! На мене справило враження те, що його кісточки були м'якими, як вата, як губка. Коли під час знаходження його мощів я діставав з могили його ребра й хребці, то вони розсипалися на порох, як тільки я до них доторкався. Більш-менш міцними були тільки два хребці, тазостегнова й велика гомілкова кістки. Дивна річ: як, будучи настільки хворобливим, він міг ходити пішки на такі величезні відстані? Він ходив, однаково що літав у повітрі! Тут видно надприродну силу, яку давав йому Бог. То невже Христові виявиться не під силу виростити сироту?

 

Поки діти не досягнуть повноліття, їх треба обмежувати

Для того, щоб не послизнутися на солодкій гірці мирського падіння, яке наповнює душу тривогою й вічно віддаляє її від Бога, діти мають постійно відчувати як велику необхідність поради [старших] — особливо в критичному підлітковому віці. Діти мусять усвідомити смисл послуху. Вони повинні зрозуміти, що в слухняності до батьків прихована їх власна користь — так, щоб слухатися їх з радістю й вільно рухатися в духовному просторі.

Ви не замислювалися над тим, як обмежена воля маленької дитини? Дев'ять місяців вона ув'язнена у материнській утробі. Немовля кладуть у колиску. Проходить п'ять-шість місяців, і її поміщають за високу сітку. Потім дитині, що підросла, не дозволяють виходити з будинку самій, щоб вона не вдарилася або не впала зі сходів. Бо якщо залишити малюка вільним, він впаде й розіб'ється.

Усе це необхідне для того, щоб дитина виросла в безпеці. На перший погляд, всі ці засоби віднімають у дитини волю — однак без усього цього їй би загрожувала ще більша небезпека — померти одразу після свого народження. Однак діти — коли вони маленькі — не розуміють, що мають потребу в обмеженні. Проте, і коли вони підростуть, теж не розуміють, що їм потрібні обмеження іншого роду, і тому прагнуть до волі. Але що це за воля? Воля стати калікою? Від такої волі діти гинуть. Вони мають зрозуміти, що поки не закінчать навчання, поки не отримають диплом, поки не стануть зрілими — щоб бути правильними людьми, — їм необхідне обмеження. Адже, скалічившись хоча б один раз, вони загинуть. Діти повинні відчути обмеження як необхідність, зрозуміти, що це благословення Боже. Вони мають бути вдячними своїм батькам, які їх обмежують. Вони мають знати, що батьки обмежують їх, тому що люблять. Жоден батько й жодна мати не обмежували свою дитину через злість — навіть якщо й поводилися з нею вкрай жорстко. І якщо батьки затягнуть своїм дітям гайки трохи тугіше, то в цьому теж приховано багато любові. Вони роблять це від доброго налаштування, щоб діти були більш зібраними, підтягнутими й не піддавалися небезпекам. Бо ж і садівник, саджаючи деревце, для більшої надійності може прикрутити його дротом тугіше, ніж потрібно, і трохи поранити. Втім Благий Бог незабаром затягує ранку на деревній корі. Уже якщо Бог затягує рану дерева, то наскільки більше Він піклується про [людину] — Своє творіння! Невже, якщо батьки закрутили дитині гайки трохи тугіше й нанесли їй невелику рану, Бог цієї рани не зцілить?

Крім цього, діти повинні розмовляти зі своїми батьками, повинні відкривати їм свої помисли. Як чернець у монастирі має Старця, якому він відкриває свої помисли й від якого отримує допомогу, так і дитина повинна відкривати себе батькам. Правильно, якщо дитина спочатку сповідається своїй матері й потім — духівникові. Як батьки, якщо дитина вдариться в ногу, йдуть разом з нею до лікаря й запитують що їм потрібно робити, щоб синець зійшов, так вони повинні знати й про те, які [духовні] проблеми є в їхньої дитини, — для того, щоб їй допомогти. Якщо дитина говорить про свої проблеми тільки духівникові, то як батьки зможуть їй допомогти? Адже вони не знають що її турбує.

 

Труднощі дітей під час навчання

Діти, що мають здатність до розважання й кмітливість, іноді натрапляють на труднощі й мучаться. Такі діти все намагаються упорядкувати своїм власним розумом і прагнуть робити те, що перевершує їхні сили. У них сильний розум, однак вони не вміють користуватися гальмами. Вони ставлять експерименти на самих собі, немов хочуть випробувати, який у них запас міцності! Від цього вони страждають. Якщо смиряться, то їхня здатність до розважання допоможе їм досягти успіху. Діти, у яких нема такої здатності до розважання й кмітливості, не мають і труднощів, але, у свою чергу, вони не трудяться [внутрішньо], не замислюються [про життя] — у доброму значенні цього слова.

Знаєте, скільки студентів, підготувавшись до іспитів і знаючи все напам'ять, бояться, що вони проваляться, і через це не йдуть на іспити? Маючи змогу дати собі раду з навчанням, такі студенти своїм боягузтвом втягують себе в паніку. Однак якщо вони смиренно попросять: "Помоліться, тому що сам я не можу впоратися з навчанням, але вашими молитвами постараюся здати іспити добре", то за смиренність вони приймуть і Благодать Божу, і божественне просвітлення. Крім цього, перед тим, як починати складати іспити, студентам слід помолитися до свого Святого заступника, котрий допоможе їм відповідно до їх віри й благоговіння.

Геронде, одна дівчина, що вчиться за кордоном, написала мені: "Помисел говорить мені, що я ніколи не зможу духовно процвітати. Мабуть я завжди такою і залишуся".

   От дивачка! Сидить у Європі й приходить до таких висновків! Вона ж поїхала туди не для того, щоб процвітати духовно й не для того, щоб залишитися там назавжди, а для того, щоб отримати ті знання, які знадобляться їй за фахом. Нехай вона намагається зберегти той духовний стан, який у неї є зараз, і не прагне до духовного успіху там. Адже європейці — народ, що досяг успіху в [земних] науках, а не в духовному. Нехай вона не тисне на себе й не приймає все близько до серця. Не варто приймати все це близько до серця й через це страждати. Нехай вона вважає своє перебування там строковою військовою службою. В армії солдат трудиться в поті чола, знесилюється, іноді інші поводяться з ним дуже жорстко. А з тою дівчиною в Європі люди поводяться, принаймні, з ввічливістю — хай і зовнішньою, лицемірною — за європейським менталітетом. Слід було очікувати того, що вона зустрінеться з цими труднощами, тому що й у Греції ми бачимо те ж саме, різниця тільки в тому, що в Греції — оскільки ми народ православний — єй духовна допомога для тих, хто стурбований своїм духовним життям. Трохи терпіння й трохи уваги, і труднощі будуть переборені. Якщо вона опинилася там, то треба свій вільний час присвятити читанню й молитві, щоб духовно теж живитися. Ті зусилля, яких докладе, щоб досягти успіху в навчанні, допоможуть їй поринути в нього з головою, і тоді всі злі помисли і юнацькі спокуси будуть їй байдужі.

 

ГЛАВА ДРУГА

Про повагу і любов дітей до батьків

 

Повага дітей до батьків і старших

Коли дитина маленька, вона не виконує ніякої роботи. Про її харчі, одяг і таке подібне піклуються батьки. Батьки допомагають дитині від любові. Дитина не працює — вона може виконати лиш невеликі домашні доручення. Але хіба ця робота може зрівнятися з тією працею чи витратами, які роблять заради неї батьки? Якщо, ставши дорослою, дитина не розуміє, що дали їй її батьки, то це дуже велика невдячність.

Колись батьки карали дитину тілесно, і вона приймала тілесні покарання без помислів [образи]. Часто вона навіть не розуміла, за що її били. Але сьогоднішні діти — це одне суцільне "навіщо й за що?". Самі суперечки. У них нема простоти. Все, що відбувається, вони піддають суду й оцінці. Однак Божественна Благодать таким чином не приходить. Якщо дитина не відчуває свого батька батьком і не приймає батьківського покарання, то вона — дитина незаконна. Деякі діти, варто лиш батькам зробити їм маленьке зауваження, відразу починають погрожувати: "Я поріжу собі вени!" І що залишається робити батькам? Вони поступаються, а в остаточному підсумку діти псуються й гинуть.

Дитина має зрозуміти, що коли інколи батьки й дають їй запотиличника, то роблять це не зі злості, але з любові — для того, щоб вона виправилася, стала кращою й згодом раділа Ми, коли були маленькими, приймали все: і батьківську ласку, і батьківські ляпаси, і батьківські поцілунки. Ми розуміли, що все це батьки робили для нашого блага. Ми мали до [наших батьків] велику довіру. Іноді бувало й таке: у чомусь був винен один брат, а мати лаяла іншого, тому що вона не встигала провести "судове розслідування". Однак винний, бачачи, що через нього дісталося іншому — невинному, признавався у своїй провині, тому що його звинувачувала совість. І в такий спосіб винуватий брат або сестра діставали виправдання.

У сім'ї молодші повинні мати повагу і до батьків, і до старших [братів і сестер]. Молодші повинні відчувати повагу, підлеглість й вдячність до старшого за необхідність. Старші, у свою чергу, повинні відчувати до молодших любов, допомагати їм і захищати їх. Коли молодший поважає старшого, а старший любить молодшого, то створюється прекрасна сімейна атмосфера. Мій батько казав нам: "Слухайтеся вашого старшого брата". Ми знали, що батько любить нас всіх, і поводилися з ним дуже вільно. А ось старшому братові, не знаходячи в ньому батьківської любові, ми робили більший послух.

Коли чоловік і жінка поважають одне одного, а діти поважають батьків, то життя в сім'ї йде розмірено, як годинник. У такій сім'ї старший син ніколи не скаже матері щось на зразок "дивись мені, мамо, щоб ти більше такого не робила" або "чому ти зробила все навпаки?" Але в такій сім'ї й батько не розмовляє з матір'ю подібним тоном. Дорослий може жартувати з дитиною, щоб її потішити, але дитина, відчуваючи радість від жартів дорослого, не повинна поводитися з ним безцеремонно й фамільярно. Коли я був у монастирі Стоміон й іноді відлучався з монастиря в місто за покупками, один малюк, будинок якого стояв просто на дорозі, підбігав, лише вгледівши мене, і я цілував йому ручку. Потім він звик до цього й, підбігаючи до мене, сам простягав свою ручку для того, щоб я її поцілував! Я робив те, що він хотів. Але потім його батьки попросили: "Отче, не треба цілувати йому руку, тому що він бігає за священиками, простягає їм свою ручку для поцілунку, а якщо вони цього не роблять, починає ридати".

 

Як дітям любити батьків після того, як вони створять свою власну сім'ю

Благий Бог влаштував так, що чоловік і жінка пов'язуються між собою такою любов'ю, що залишають навіть своїх батьків. Якби цієї любові не було, то люди не могли б створити власну сім'ю. Завдання батьків завершується, як тільки їхні діти створюють власну сім'ю [або стають ченцями]. Після цього діти заборгували батькам лише [дві речі]: величезну повагу й стільки любові, скільки потрібно відчувати до своїх батьків. Я не хочу сказати, що чоловік і жінка не повинні любити своїх батьків. Ні. Але спершу вони повинні мати велику любов між собою й [тільки] потім любити своїх батьків. Чоловік і жінка мають любити одне одного так сильно, щоб їхня любов переливалася через край. І вже від цього перевиливу подружньої любові вони повинні виявляти до батьків свою повагу й подяку. Любов має бути благородною, так, щоб кожен із подружжя якнайбільше піклувався про батьків іншого.

Щоб у сім'ї панували мир і злагода, дуже допоможе ось що: чоловік має любити свою дружину більше, ніж свою матір і більше, ніж кого б то не було зі своїх близьких і рідних. Любов чоловіка до батьків повинна литися через його дружину. Звичайно, і дружина повинна поводитися так само.

Я знаю сім'ї', у яких на початку подружнього життя чоловік і дружина мали проблеми, незгоди, тому що хтось із подружжя любив свою матір надмірною любов'ю. Ця любов починається від любочестя, яке мають син чи дочка, відчуваючи до своєї матері велику подяку. Однак потихеньку, коли чоловік і жінка прив'язуються одне до одного, ця проблема зникає. Адже якби відразу після весілля один із подружжя дарував іншому таку любов, яка була б сильнішою за любов материнську, це було б неприродно.

Якщо чоловік поважає тещу й тестя, то це робить йому честь, так само, як невістці робить честь повага й любов до свекрухи — жінки, яка народила її чоловіка, виховала його, і зараз він — її чоловік і її радість. Якщо чоловік і дружина мають подібні почуття й подібні думки, все це непомітно наставляє душі їхніх власних дітей.

Мати до одруження сина знаходила в його любові чималу втіху. Але літні люди знову стають дітьми. Одруживши сина, мати відчуває себе так, як відчуває себе старша дитина, побачивши в обіймах своєї матері іншого — тільки що народженого малюка. Бачиш як: якщо людина не відітне свої пристрасті замолоду, то, з роками сила її волі ослабне й пристрасті стануть сильнішими. Але невістка не повинна на це ображатися.

А якщо вона ще й доглядає за своєю старою свекрухою, то хай трішки потерпить, щоб не втратити винагороду, яка нараховується їй за ту турботу, що вона їй надає. Якщо зараз вона з терпінням доглядає за свекрухою, то потім, коли всі скорботи будуть позаду, вона буде радіти від того добра, що зробила.

Але, звичайно, і свекруха повинна любити своїх невісток, як власних дочок. Моя бабуся по батькові любила мою маму сильніше, ніж мого батька. Коли одружилися мої брати, сусідки хитали головами й запитували в моєї матері: "Ну, зараз понаїдуть невісточки..." А мати відповідала їм: "Чому ви так кажете? Мене моя свекруха любила більше, ніж свою дочку. То чому ж мені не любити моїх невісток?" І дійсно, вона теж любила їх, як дочок.

 

Старість смиряє людину

Як же смиряється людина в старості! Літній чоловік поступово втрачає сили й стає схожим на пристарілого сокола. Коли сокіл старіє, у нього випадає пір'я, й крила стають схожими на поламані гребінці. Пам'ятаю, один член Духовного Собору з монастиря Філофей у 1914 році — ще будучи мирянином — добровольцем поїхав зі Смирни воювати в Албанію, для того, щоб помститися туркам, які зарізали його батька. Одного разу він упіймав турка й хотів перерізати йому горло. Турок заблагав: "Наша віра груба. Вона вчить нас різати й убивати. Однак ваша віра не така. Христос не вчить вас убивати". Ці слова настільки його перевернули, що він викинув гвинтівку й негайно подався на Святу Гору. Він став ченцем, став членом Духовного Собору, однак отаманський дух з нього не вивітрився. Він був відповідальним за всі послухи, і всі ключі від комор висіли в нього на поясі. Ніхто з братії не насмілювався сказати йому щось наперекір. Якщо котрийсь із ченців забував звернутися до нього як було заведено: "Старче Спиридоне", то він втрачав самовладання. Одного разу під час Великого Посту у монастир прийшла розбійницька банда й зажадала у ченців сиру. Тоді до бандитів вийшов отець Спиридон і "привітав" їх так: "Ах ви, свині! У Великий Піст прийшли сиру просити?" — сказав та й повикидав їх за ворота. Іншого разу ченці розібрали панікадила, щоб їх почистити. Бандити, побачивши різні блискучі завитки від панікадила, подумали, що вони золоті. Прийшовши в монастир, вони повкидали ці завитки в мішки й зібрали з усієї округи мулів, щоб навантажити на них ці мішки. Отець Спиридон, як тільки це побачив, схопив бандитів за комір, забрав їхні мішки й вивалив все це на землю. "Шпана ви, шпана! — сказав він їм. — Так це ж дешеві залізця! Такі ж дешеві, як ваші мідні лоби!" Цей чоловік не знав, що таке боягузтво. Однак на старість він захворів і смирився. Мені дали послух доглядати за ним. Одного разу він мене попросив: "Помолись, Оверкію, щось мені недобре". Я підвівся й почав уголос молитися по чотках: "Господи, Ісусе Христе, помилуй раба Твого старця Спиридона". — "Дурень, — каже, — не "старця Спиридона", а Спирька!" Як же смирила його хвороба й старість! Колись би хтось спробував, не назвати його "старцем Спиридоном"!

І мій батько в старості смирився від мухи. Одного разу моя сестра побачила: він плаче. "Що з тобою, батьку? —      запитала вона. — Може, тебе скривдив хтось із онуків?" — "Ні, ні, — відповів він їй. — Що таке людина... Я хотів прибити муху мухобійкою і не зміг цього зробити. Я намагався прибити Ті справа — вона летіла ліворуч, хотів прибити зліва — вона летіла праворуч! Я, коли був молодим, стріляв так влучно, що четів не вбивав, а обстрілював їх з усіх боків, так що кулі лягали впритул, і так змушував їх здаватися. Коли мені було шістнадцять, я поранив лева й вступив з пораненим звіром у сутичку. А зараз не можу вбити мухи! Е, людина є істота нікчемна". Нещасний відчував одне велике "нічого", нуль, так немов би він нічого не зробив у своєму житті.

А знаєте, як смиряються старенькі ченці в притулках для літніх ченців у святогорських монастирях! Над ними здійснюють ще один... чернечий постриг! їм обстригають волосся, щоб воно було коротким і його було легше мити. їм обстригають бороду, тому що в них тече слина, випадає з рота їжа. І як їх потім чистити? Цей постриг — останній постриг. Постриг смирення!

 

Винагорода за догляд за літніми людьми

До чого докотився світ! І у Фарасах, і в Епірі доглядали навіть за старими тваринами. Ну, за мулами — зрозуміло, чому [ — їхнє м'ясо не вживається в їжу].

Але ж й тих тварин, м'ясо яких вживали в їжу, теж не різали, залишали живими. Приміром, старих биків, якими колись орали, господарі шанували. Вони їх доглядали, піклувалися про них у старості, примовляючи: "Це ж наші годувальники". Тобто робочі тварини, які трудилися в полі, мали добру старість. І тоді ж у людей не було технічних засобів, які є сьогодні. Треба було в ручному млині змолоти і подрібнити кормову сочевицю, щоб нещасний старий бик міг її прожувати. А люди нинішні про подібні речі забули: вони не піклуються навіть про старих людей, що вже там казати про старих тварин!

Ніколи в житті я не відчував себе так добре, як у ті кілька днів, коли мені дали послух доглядати за одним літнім ченцем. Догляд за літніми людьми приносить велику винагороду. Мені розповідали про одного послушника на Святій Горі, який був одержимий страшним бісом. Йому дали послух доглядати за шістьма старенькими ченцями в монастирському притулку для літніх. Ті роки були важкими, у людей не вистачало засобів, які полегшували б їхню працю. Бідолаха звалював собі на плечі тюк зі старечою білизною й тягнув все це до далекого ставка, де прав все це за допомогою лугу. Минуло трохи часу, він звільнився від біса, яким був одержимий, і став ченцем. Це відбулося не тільки тому, що сам він жертвував собою заради інших, а ще й тому, що дідусі-ченці давали йому свої благословення.

Багато чоловіків і жінок обурюються і нарікають на труднощі, які виникають у їхніх сім'ях через дивацтва й бурчання літніх людей, що живуть з ними. Ці люди забувають про ті "номери", які самі колись викидали, будучи дітьми, про те ниття й дивацтва, якими вони тоді мучили інших. Вони не пам'ятають, що плачем і примхами самі не давали спокою батькам. Тому Бог допускає таким людям терпіти труднощі, пов'язані з доглядом за літніми людьми, — щоб вони хоч якось "розплатилися" за труднощі, які колись створювали іншим. Зараз прийшла їхня черга підставити своїм старим батькам плече і з вдячністю подбати про них, згадуючи жертви, на які батьки йшли заради них самих, коли вони були дітьми. Ті, у кого нема почуття обов'язку до своїх батьків, будуть суджені Богом як несправедливі й невдячні люди.

Я бачу, що часто причина тих мук, що їх зазнають багато мирських людей, полягає в тому, що батьки тримають на них образу. Сім'ї страждають через те, що в них не піклуються про дідусів і бабусь. Яке там благословення будуть мати діти, що виросли в сім'ї, де нещасну бабусю або бідолаху-дідуся відвезли в будинок для літніх, залишили там помирати з душевним болем, забравши собі їхнє майно і не давши їм потішитися своїми онуками? Сьогодні приходила одна жінка похилого віку й розповідала мені, що в неї четверо одружених синів. Всі вони живуть в одному міському кварталі, але вона не може з ними зустрітися, тому що одного разу "посміла" порадити своїм невісткам: "Майте між собою любов, ходіть до церкви!" Почувши це, вони просто розлютилися! "Щоб ноги твоєї більше не було в наших домах!" — сказали вони їй. Нещасна не бачила своїх дітей уже п'ять років. "Помолись, отче мій, — просила вона зі слізьми, — адже в мене є й внучата. Помолись, щоб я побачила їх хоча б уві сні". Е, ну яке там благословення будуть мати діти цієї жінки?

Бабуся в сім'ї — це велике благословення, але такі люди цього не розуміють. Як правило, чоловіки старіють раніше, і за ними доглядають дружини. Коли чоловік помирає, діти забирають бабусю до себе в дім, щоб вона доглядала за внучатами і не відчувала себе нікому не потрібною. Якщо діти роблять так, це дуже добре. У такий спосіб і старенька матір знаходить спокій, і сім'я отримує допомогу. Бо ж мати через безліч своїх справ не встигає дати дітям необхідну ніжність і любов. Саме усе це дає дітям бабуся, тому що вік бабусі — це вік любові й ніжності. Подивися: коли дитина пустує, мати її лає, а бабуся — пестить. Коли діти перебувають під доглядом бабусі, мати встигає завершити всі свої справи, діти оточені ласкою і любов'ю, але й сама бабуся зігріта любов'ю своїх онуків.

Людина, яка піклується про своїх батьків, має велике благословення від Бога. Один парубок, одружившись, поділився зі мною своїми планами: "Геронде, я хочу побудувати будинок і на першому поверсі влаштувати дві маленькі квартирки для моїх батьків і для тещі з тестем". Знаєте, як це мене зворушило! Знаєте, скільки благословень я дав цій людині! Дивно: чому багато чоловіків і жінок цього не розуміють?

Кілька днів тому до мене прийшла одна жінка й попросила: "Отче, моя мати розбита паралічем. Як же я втомилася! Вісім років перевертати її з одного на інший бік!" Чуєш, що діється? Дочка говорить про свою матір у такому тоні! "О, — кажу, — твоя проблема вирішується дуже просто! Зараз я помолюся, щоб тебе на вісім років розбив параліч, а твоя мати видужала й за тобою доглядала". — "Ні, ні, отче!" — закричала вона. "Чотири роки, — кажу, — принаймні, чотири роки тобі необхідно! Як же тобі тільки не соромно? Що краще? Бути здоровою, не відчувати болю і доглядати за хворою людиною, маючи при цьому винагороду від Бога, чи страждати, бути не в змозі поворухнути ногою, смирятися й просити: "Принеси мені, будь ласка, сечоприймач, поверни мене на інший бік, підсунь мене до стіни...?" Коли ця жінка почула те, що я їй сказав, вона трохи засоромилася.

У сім'ї не буде подібних проблем, якщо діти ставлять себе на місце своїх постарілих батьків або якщо невістка ставить себе на місце свекрухи й думає: "Адже і я колись зістарюся, одного чудового дня стану свекрухою — і чи сподобається мені, якщо моя невістка не буде звертати на мене уваги?"

 

Батьківське благословення

Батьківське благословення — це найбільша спадщина, яку батьки залишають своїм дітям. Тому діти повинні подбати, щоб отримати його. Подивися, до чого дійшов Яків заради того, щоб отримати благословення батька? До того, що заліз навіть в овечу шкуру!

Особливо велике діло — благословення матері! Одна людина говорила: "Кожне слово моєї матері — це золота монета". Недавно до мене приїжджав якийсь грек з Йоганнесбурга. Знаєте, яке враження він на мене справив? Він прийшов до мене в келію восени. "Геронде, — сказав він, — моя мати захворіла, і я приїхав її побачити". Не минуло і трьох місяців, і на Різдво він приїхав знову. "Ти що — приїхав знову?" — запитав я. "Так, — відповів він. — Я довідався, що матері знову нездужається, й приїхав, щоб поцілувати її руку, тому що вона вже у літах й може померти. Для мене найбільше багатство — благословення моєї мами". Шестидесятирічний чоловік — і він їде з Йоганнесбурга в Грецію, щоб поцілувати руку своєї мами! І зараз Бог благословив цього чоловіка такими коштами, що він хоче влаштувати великий будинок для літніх священнослужителів і подарувати його Церкві. Тобто він, можна сказати, завалений благословеннями й не знає, куди їх подіти! Така душа для мене однаково що бальзам. Начебто йдеш пустелею Сахара й зненацька знаходиш трохи води. Потихеньку все це втрачається і відходить.

А ще один чоловік прийшов до мене в келію весь у сльозах. "Отче, — став говорити він, — моя мати мене прокляла. І ось у мене в сім'ї суцільні хвороби, розлади, на роботі все йде сторч головою..." — "Напевно, і сам ти дав матері якийсь привід, —відповів йому я. — Адже вона не могла проклясти тебе ні з того, ні з сього". — "Так, — каже, — я теж був ще той синочок..." — "Піди, — кажу, — і попроси в матері прощення". — "Піду, отче, — відповів він. — Дай мені твоє благословення". — "Своє благословення я тобі даю, — сказав я йому, — але ти повинен взяти благословення й від матері". — "Навряд чи, — говорить, — вона дасть мені благословення". — "Піди, — кажу, — до неї й, якщо вона тобі його не дасть, скажи їй так: "Один старець сказав мені, що й ти теж колись віддаси душу Богові"". Він пішов до своєї матері, і вона благословила його так: "Дитя моє, хай прийде на тебе благословення Авраамове!" Минуло трохи часу, і він знову приїхав на Афон, привіз мені подарунки — вишневий компот і лукум. Він сяяв від радості. Його діти були здоровими, на роботі все йшло добре. У його очах стояли сльози, і він без кінця повторював: "Слава Богу". Життя цієї людини змінилося, і він говорив тільки про духовне. А що вже говорити, якщо людина має повагу до батьків з самого початку! Як така людина може не мати благословення Божого?

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2