foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЧАСТИНА ДРУГА

Про батьків і їхні обов'язки

"Батьки, які народжують дітей і дають їм тіло, повинні, наскільки можливо, сприяти і їхньому духовному відродженню"

ГЛАВА ПЕРША

Про народження дітей

 

Святі Йоаким і Анна найбезпристрасніша подружня пара

Геронде, розкажіть нам щось про Святу Анну й про Святого Йоакима, про Богоотців. Якось Ви вже починали про них розповідати...

— З дитячого віку я ставився до Святих Богоотців з великим благоговінням. Я навіть просив про те, щоб у чернецтві мені дали ім'я Йоаким. Ми їм дуже зобов'язані! Святі Иоаким і Анна були найбезпристраснішою подружньою парою, яка коли-небудь існувала. У них зовсім не було мирського мудрування.

Саме такою Бог сотворив людину. І Він хотів, щоб люди народжувалися так само — безпристрасно. Але після гріхопадіння у відносинах між чоловіком і жінкою з'явилася пристрасть. І як тільки з'явилася безпристрасна подружня пара — така, якою сотворив людину Бог і яким, за Його задумом, належало бути людському народженню, так народилася Пресвята Богородиця — це Чисте Створіння, а згодом від Неї втілився Христос Помисел говорить мені, що Христос прийшов би на Землю й раніше — якби раніше на Землі з'явилася чиста доброчесна подружня пара, якою були Святі Йоаким і Анна.

Римо-католики впадають в оману. Нібито від благоговіння вони вірять у те, що Божа Матір народилася, не маючи первородного гріха. Тоді як Вона не була звільнена від первородного гріха, але народилася саме таким чином, яким Бог хотів, щоб люди народжувалися після сотворения. Вона була Всечистою, тому що її зачаття відбулося без насолоди. Святі Богоотці гаряче молилися Богові за те, щоб Він дарував їм дитя. І після цієї молитви вони зійшлися [як чоловік і жінка] — не за плотською похіттю, а як послух Богові. Я переконався в цьому після однієї чудесної події, яку пережив на Сінаї.

 

Стриманість у шлюбному житті

Бог "побачив усе, що сотворив: і воно було дуже добре". Чоловік відчуває природний потяг до жінки, а жінка — до чоловіка. Якби не було цього потягу, то ніхто ніколи не зважився б створити сім'ю. Люди думали б про ті труднощі, які згодом очікують їх у сім'ї й пов'язані з вихованням дітей та іншими сімейними справами, а тому не наважувалися б одружитися.

Після падіння первородних деякі люди можуть мати мирське мудрування на п'ять відсотків, інші — на десять, на тридцять і так далі. Але де сьогодні знайдеш людей, у яких мирського мудрування було б тільки п'ять відсотків, — тобто людей із чистим доброчесним мудруванням! Однак, як би там не було, всім людям від Бога дана можливість досягти безпристрасності — якщо вони почнуть любочесний подвиг.

Обрання шляху сімейного життя не дає одруженим людям виправдання забувати, що людина — це не сама тільки плоть, але й дух. Не можна забувати про це й залишати себе [свою пристрасть] неприборканою. Чоловік і жінка повинні здійснити подвиг, щоб підкорити плоть духові. Якщо під керівництвом духівника чоловік і жінка намагаються жити духовно, то поступово вони почнуть вкушати й вищих радощів — радощів духовних, небесних. До радощів плотських вони більше не будуть прагнути. Чоловік і жінка зобов'язані подвизатися в помірності, щоб не передати плотську пристрасть і своїм дітям. Якщо батьки відрізняються дуже тілесним мудруванням, то їхня дитина з малого віку має аналогічні пристрасті. Це відбувається тому, що вона успадковує від батьків тілесне мудрування. Спочатку, як і всі успадковані від батьків пристрасті, плотське мудрування є ще м'яким, ніжним, подібним до молодої кропиви, яка не обпікає, і ти можеш легко братися за її листя. Але, коли вона підростає, її листки починають пекти. Так і тілесне мудрування — спочатку воно може бути зцілене хорошим, поміркованим духівником. Однак якщо не відітнути мирське мудрування в молодому віці, то, коли станеш дорослим, для цього знадобиться здійснити чималий подвиг.

 

Людська логіка щодо волі Божої про народження дітей

Часто подружжя, що звертаються до мене, діляться своїм занепокоєнням щодо народження дітей і запитують моєї думки. Деякі подружні пари хочуть народити одного-двох дітей, а інші — стати багатодітними. Проте краще, якщо вони покладуть проблему дітонародження на Бога. Подружжя повинні довіряти своє життя Божественному Промислу і не будувати власних планів. Вони мають вірити в те, що Бог, Який піклується й про птахів небесних, проявить набагато більшу турботу про їхніх дітей. Пам'ятаю одного моряка, котрий одружився, маючи вісімнадцять років від народження. І сам він був бідняком, і дівчину взяв з бідної сім'ї. Винаймали вони якийсь підвал і там тулилися. У дружини його теж була низькооплачувана робота, і жили вони дуже бідно. Уявіть: замість стола в них був ящик з-під персиків, які їм якось пощастило купити! Потім у них з'явилися діти. Для того, щоб їх виростити, вони перебивалися з хліба на воду. І, однак, поступово вони розбагатіли й стали жити добре.

Є подружжя, які в першу чергу намагаються впорядкувати всі інші проблеми й лише потім починають думати про дітей. Такі люди зовсім не беруть до уваги Бога. А інші подружні пари говорять: "Нинішнє життя нелегке. Нехай у нас буде одна дитина — і вистачить. Тут і одне-то спробуй виховати!" І не народжують інших дітей. Ці люди не розуміють, наскільки вони грішать, думаючи подібним чином, не покладаючись із довірою на Бога. Бог "жалісливий". Йому легко перестати давати подружжям дітей, якщо Він побачить, що їх виростити їм уже не під силу.

Багато хто прагне одружитися, не думаючи про те, що народження дітей і їхнє виховання в християнському дусі повинне бути метою [подружнього життя]. Люди не хочуть мати багато дітей, щоб не обтяжувати себе турботами, а потім тримають у своїх квартирах собак і кішок. Мені розповідали, що зараз в Америці замість собак люди тримають у будинках свинок дуже дорогої породи. Ці свинки залишаються маленькими, не виростають. їх спеціально вивели такими, щоб можна було тримати їх у квартирах. Люди не хочуть заводити дітей, тому що їм клопітно мити їх, доглядати за ними. А поросят вони що — не миють? Собака, добре, — він, принаймні, сторож. Але тримати в будинку свиню!

Страшне діло! Перебуваючи в Австралії, я бачив "будинок перестарілих" для собак і кішок. Там був навіть цвинтар для тварин! Все йде до того, що люди будуть розводити мишей і закатувати їх у консерви, щоб годувати кішок, а зайців і кроликів будуть розводити й закатувати в консервні банки, щоб годувати собак! А в цей самий час інші люди будуть помирати з голоду. І подивися: якщо хтось уб'є собаку, не виключено, що він заплатить за це грошей більше, ніж якби вбив людину (звичайно, залежить і від того, кому цей пес належав). До чого ж ми дійшли!.. Людина в наші дні коштує дешевше, ніж собака. Я дивуюся тому, що кажуть деякі духівники. Якось до мене в келію прийшли прочани й запитали мене: "Геронде, хіба Святий Иоан Златоуст десь пише, що подружжя не повинні народжувати дітей?" — "Що ж ви таке городите? — зачудувався я. — Де ви таке почули?" — "Та ось, — говорять, — отець такий-то нам сказав". Зустрівши цього отця, я запитав у нього: "Ти що, справді таке сказав?" — "Так", — відповів він. "Де ж ти таке вичитав?" — "Святий Иоан Златоуст говорить про це у своєму "Слові про дівоцтво", — відповів він мені. "Слухай-но, — кажу йому. — Я у Святого Йоана Златоуста такого не читав, але Святий таких речей говорити не може. Він має на увазі щось інше. Принеси книжку, щоб я подивився, що там написано". Приносить він книгу й показує місце. Починаю читати й бачу, що Святий пише таке: "Зараз люди примножилися, й можливість жити в дівоцтві у вас теж є: це не як колись, коли люди повинні були залишати після себе нащадків". Тобто Святий не говорить: "Не народжуйте дітей". Але цей священик наполягав на своєму. Священик, який має богословську освіту, несе таку нісенітницю! Йому хочеться представити себе начитаним, показати, що він — дослідник богословської спадщини Иоана Златоуста, щоб люди вважали його хорошим духівником. Знаєте, якої шкоди завдають такі перекручені тлумачення усім, хто хоче заспокоїти свої помисли?

Для багатьох людей, які живуть по-мирскому, сім'я сьогодні позбавлена смислу. Тому такі люди не одружуються, або ж, одружившись, уникають народження дітей, або вбивають дітей абортами й у такий спосіб самі винищують свій рід. Тобто не Бог знищує людей — люди знищують себе самі. Тоді як люди віруючі, які дотримуються заповідей Божих, приймають Божественну Благодать, оскільки Бог, якщо можна так висловитися, зобов'язаний допомагати їм у важкі роки, які ми переживаємо. Ми бачимо християн, які мають сім'ї і які виховують своїх дітей у страху Божому, скільки б дітей Він їм не дав. І всі діти [таких батьків] урівноважені, радісні. Ці діти — благословення Боже. Вони виростають хорошими, старанними людьми. Ми ось постійно говоримо: "Що ж буде зі світом?" — але одночасно бачимо, як Благодаттю Божою зараз набирає силу, підростає добре покоління. Диявол намагається все зруйнувати, але і Благий Бог теж трудиться. Він не допустить того, щоб наш народ зник з лиця землі.

 

Труднощі в народженні дітей

Геронде, якщо неправославна жінка бездітна, то чи допустимо, якщо вона попросить, дати їй як благословення пасок, котрий ми хрестоподібно прикладаємо до святих мощів преподобного Арсенія Каппадокійського?

— А чи вірить вона в силу Святого чи ж хоче дістати допомогу магічним способом? Якщо вірить, то носити такий пасок їй можна.

Деякі безплідні жінки не вийшли заміж тоді, коли це потрібно було зробити, і тому зараз стосовно них діють духовні закони. Деякі вибагливі дівчата починають вибирати наречених: "Ні, цей мені не подобається, а той мені не до смаку". Пообіцявши хлопцеві вийти за нього заміж, така дівчина одночасно дивиться й на іншого, потім говорить першому "ні", і він хоче покінчити життя самогубством, замість того, щоб вважати за благословення те, що вона обдурила його ще, принаймні, до того, як вони одружилися, а не після. Е-е, ну яку сім'ю збудує така дівчина? А є жінки, які безплідні, тому що замолоду вони жили невпорядкованим гріховним життям. Є й такі, причина безплідності яких — у поганому харчуванні, тому що багато продуктів містять у собі цілу купу хімікатів і гормонів.

Є й такі подружні пари, які хочуть мати дитину відразу, як тільки одружаться. А якщо народження дитини затримується, то вони починають тривожитися й непокоїтися. Як же вони народять дитину, якщо самі сповнені занепокоєння й душевної тривоги? Вони народять дитину тоді, коли виженуть із себе занепокоєння й душевну тривогу й спрямують своє життя на правильну духовну колію.

Іноді Бог свідомо бариться й не дає якійсь подружній парі дітей. Подивіться: адже і Святим Богоотцям Йоакиму та Анні, і Святим Пророкові Захарію і Єлизаветі Він дав дитину в старості, щоб виконати Свій предвічнй план спасіння людей.

Подружжя завжди повинні бути готовими прийняти у своє життя волю Божу. Бог не залишає людину, яка з довірою вручає себе Йому. Ми не робимо нічого, а скільки робить для нас Бог! З якою любов'ю й щедрістю Він дає нам все! Хіба є щось таке, що буде Богові не під силу? В однієї подружньої пари було п'ятеро дітей, але, досягнувши повноліття, їхні діти створили свої власні сім'ї й випурхнули з батьківського гнізда. Батько й мати залишилися самі. Тоді вони вирішили народити ще одну дитину, щоб на старість мати її поруч із собою. Дружина була вже в тому віці, коли зачаття неможливе, і бажання їхнє по-людськи здавалося недосяжним. Однак, незважаючи на це, подружжя мало велику віру в Бога, і в них народився син, котрий був для них утіхою в старості. І його вони теж поставили на ноги, вивели в люди.

Народження дітей залежить не тільки від людини. Воно залежить і від Бога. Бачачи, що в подружжя, яке зазнає труднощів у зв'язку з народженням дітей, є смиренність, Бог може не тільки дати їм дитину, але й зробити їх багатодітними. Однак, бачачи в подружжі настирливість і егоїзм [Бог не виконує їхнє бажання, бо], виконавши прохання про народження дітей, Він задовольнить їхню настирливість і егоїзм. Подружжя повинно цілком віддати себе Богові. Вони повинні сказати: "Боже мій, Ти піклуєшся про наше благо, "хай буде воля Твоя. У цьому випадку їхнє прохання здійсниться. Адже воля Божа виконується в тому випадку, коли ми говоримо: " Хай буде воля Твоя "із довірою до Бога ввіряємо себе Йому. Але ми, хоча й говоримо: "Хай буде воля Твоя", одночасно наполягаємо на нашій власній волі. Ну а що може зробити для нас Бог у цьому випадку?

 

Подружня безплідність

Геронде, до нас звернулася одна подружня пара. І він, і вона мають прихований симптом таласемії. Ці люди запитали нас, чи треба їм народжувати дітей. Ми запропонували порадитися з їхнім духівником.

  Духівники не можуть заборонити таким подружнім парам народжувати дітей. Духовні наставники повинні виховувати в таких людях любочестя, щоб вони докладали зусиль до стриманості. І з розважанням духівники повинні робити їм послаблення.

  Геронде, є подружні пари, які, живучи дуже духовно й бажаючи завести дитину, не можуть цього зробити.

  Багатьом людям Бог не дає дітей, для того, щоб полюбивши дітей усього світу як своїх власних, ці люди допомогли їхньому духовному відродженню. Один чоловік не мав дітей, але, коли він виходив з дому, діти із сусідських будинків збігалися до нього й з любов'ю оточували його. Вони не давали йому йти на роботу. Бачите: Бог не дав цьому чоловікові своїх дітей, але Він дав йому благословення, щоб всі сусідські діти любили його, як батька, а він по-своєму допомагав їм духовно. Суди Божі — це безодня.

А в інших випадках Бог не дає подружжю дітей, щоб прилаштувати якусь сирітку. Я знав одного доброго християнина, адвоката Потрапивши одного разу в місто, де він мешкав, я відвідав його будинок, він дуже радо прийняв мене, і я залишився в нього на день погостити. Познайомився й з його дружиною. Вона була схожа чеснотами на свого чоловіка. Від неї дізнався, яке духовне життя веде її чоловік, а від нього — про те, у якому духовному стані перебуває дружина.

Згодом я довідався про цих людей від інших християн, які знали їх і приймали від них різні благодіяння. Цей чоловік Божий чесно займався адвокатською практикою. Бачачи, що підсудний був дійсно шахраєм, він не тільки не брався його захищати, але й строго викривав, щоб привести його до тями. Бачачи, що чоловік винен, але в нього є покаяння, він намагався влагодити його справу або намагався, щоб йому винесли більш м'який вирок. Бачачи, що несправедливе звинувачення падає на якогось бідняка, він зовсім безоплатно ставав на його захист і намагався виправдати нещасного на суді. Ця людина жила дуже просто, тому тих грошей, які він заробляв, йому вистачало на життя, і ще на те, щоб допомагати бідним сім'ям. Дім цього віруючого адвоката був справжньою духовною оазою серед [духовної] Сахари міста, де він мешкав. Там збиралися стражденні, бідні, безробітні люди, приходили ті, у кого були проблеми в сім'ї. І всім цим нещасним він приходив на допомогу, підтримував їх, як добрий батько. У цього адвоката були знайомі, котрі займали відповідальні посади. Вони любили й цінували його, і тому, коли він телефонував своїм високопоставленим знайомим, щоб допомогти біднякові в якійсь справі або у хворобі, ніхто йому не відмовляв. У такий же спосіб трудилася і його дружина. Вона допомагала бідним дітям чи молодим людям, які не знаходили засобів на навчання. Вона була їм, як рідна мати. Однак у розмові зі мною в цієї жінки випадково прорвалося: "До заміжжя, отче, я викладала в старших класах. Відразу ж після весілля пішла з роботи, тому що вирішила стати хорошою матір'ю. Я просила в Христа, щоб Він дав мені багато — хай навіть двадцять — дітей, але, на нещастя, Він не дав жодного". Тоді я їй відповів: "У тебе, сестро, більше п'ятисот дітей. І ти ще скаржишся? Христос бачив твоє благе налаштування. І Він відплатить тобі за нього. Зараз, допомагаючи духовному відродженню стількох дітей, ти є матір'ю кращою, ніж багато інших. Ти залишаєш позаду навіть всіх багатодітних матерів! І та винагорода, що ти одержиш, теж буде набагато більшою, тому що, відроджуючись духовно, діти духовно забезпечують своє майбутнє у вічному житті". Крім усього іншого, ці люди удочерили одну дівчинку, на ім'я якої записали все своє майно. Нерідна дочка доглядала за ними в старості й, поховавши їх, пішла в монастир. Але ж і дім цих людей був однаково що монастир! Там відбувалися всі церковні служби. На вечірні й на повечірні разом з ними молилися й інші брати і сестри во Христі, а всеношну й утреню вони читали втрьох. Ці благословенні люди допомагали багатьом стражденним. Хай упокоїть Бог і їхні душі.

Тому я й кажу, що найкращий і найба-гатодітніший батько — це людина, що, відродившись духовно, допомагає духовному відродженню дітей усього світу, для того щоб вони забезпечили майбутнє своїх душ у Раю.

  Геронде, деякі подружжя, які страждають від безпліддя, думають про всиновлення маляти.

  Дійсно, таким людям краще всиновити дитину, їм не потрібно [егоїстично] бажати народження власної дитини. Бажання людини й воля Божа — це не завжди те саме.

Геронде, чи повинні прийомні батьки по досягненні дитиною певного віку сказати їй, що вона була ними всиновлена?

— Краще, коли дитина підросте, сказати їй про це. Але головне — щоб прийомні батьки любили дитину сильно й правильно. Є діти, які люблять чужих людей більше, ніж рідних батька й матір, тому що в їхніх батьків нема любові.

 

Багатодітні сім'ї

Бог дуже любить багатодітні сім'ї. Про них Він піклується особливо. У великій сім'ї діти отримують багато сприятливих можливостей для нормального розвитку — за умови, що батьки виховують їх правильно. Одна дитина в багатодітній сім'ї допомагає іншій. Старша дочка допомагає матері, середній син доглядає молодших і так далі. Тобто такі діти віддають себе одне одному й живуть в атмосфері жертовності й любові. Молодший любить і поважає старшого. Ці любов і повага утверджуються в багатодітній сім'ї природно.

Тому якщо в сім'ї є тільки одне чи двоє дітей, то батькам необхідно бути дуже уважними до того, як вони їх виховують. Звісно [у таких небагатодітних сім'ях] батьки намагаються, щоб діти жили в своє задоволення. Такі діти мають усе, що забажають, і в такий спосіб виростають зовсім ні до чого не пристосованими. Візьмемо, приміром, дівчину — єдину дитину багатих батьків. У неї є покоївка, котра у свій час накриє їй стіл, прибере в неї в кімнаті й зробить всю необхідну роботу в домі. Покоївка отримує за свою роботу гроші, але одночасно вона вдосконалюється [у чесноті], тому що приносить користь іншим. Тоді як дівчина, котру вона обслуговує, не навчаючись ніякої жертовності, залишається "пеньком", недосконалою людиною. Я раджу юнакам одружуватися на дівчатах з багатодітних сімей, тому що діти, які зростають у нестатках, звикають жертвувати, завжди думають, як допомогти батькам. З дітьми, які ростуть, купаючись, як сир у маслі, таке трапляється рідко.

Проте не тільки діти, але й батьки в багатодітних сім'ях мають багате серце. Пам'ятаю, як під час окупації в одному із сусідських будинків маля залишилося круглим сиротою. Один бідняк — глава сім'ї, у якій було десятеро дітей, — пожалів нещасного сирітку, взяв його у свій будинок і виростив разом зі своїми рідними дітьми. І знаєте, які благословення подавав згодом цій людині Бог! Та хіба Бог може залишити без допомоги людину, яка має таке любочестя?

Людина, у якої багато дітей, може спочатку стикатися з труднощами. Але Бог таку людину не залишить. Розповім вам про один випадок. Якось глава сім'ї, у якій було шестеро дітей, попросив мене помолитися за те, щоб Бог зм'ягчив [серця] людей, у яких той винаймав дім, і вони не виганяли його на вулицю. На нещастя, багато господарів, які здають будинки сім'ям із двох людей і п'яти собак чи кішок, які гадять і в домі й довкола нього, не хочуть здавати його багатодітним сім'ям, боячись, що діти нібито що-небудь зіпсують у їхньому будинку. І ось цей нещасний багатодітний батько просто знесилився: один хазяїн виганяв його з дому, інший взагалі відмовлявся здавати житло, і він був змушений поневірятися з дітьми й речами з одного будинку в інший. Щоб прогодувати сім'ю, цей чоловік працював, не покладаючи рук. Він і з господарями не торгувався через квартплату — йому було б досить, щоб власники просто дозволили йому пожити в будинку кілька років, відпочити від постійних переїздів. Коли я це почув, мені стало за нього боляче. "Не муч себе, — сказав йому. — Бог опікується і твоїми дітьми. Адже Він — Творець, Котрий дає дітям головне — душу, тоді як ти зі своєю дружиною як співтворці Бога даєте їм тіло. Отже, Бог піклується про ваших дітей більше, ніж ви самі". Не минуло й два-три місяці, як цей чоловік, радісний, знову прийшов до мене й сказав: "Слава Богу, Бог подарував мені дім, і грошей у мене ще залишається багато". Я запитав його, що трапилося, і він розповів таке: "Повертаючись у своє село, я сидів на зупинці, чекав автобуса. До мене підійшов рознощик лотерейних квитків і запропонував купити квиток. Я, будучи християнином, лотерей не купую, дотримуюся цього як принципу. Тому відмовився. Однак, побачивши, що він йде геть, я подумав, що, можливо, ця людина дуже бідує. Тому я знову підкликав його й дістав гроші, щоб заплатити за один лотерейний квиток, але самого квитка при цьому не брати. Однак продавець був чоловіком любочесним і брати гроші просто так не захотів. Тоді я, бажаючи йому допомогти, сказав: "Ну, добре, дай один білетик, може, він мені знадобиться". — "Хай ця людина трохи порадіє, — подумалося мені, — ну а я, порушивши свій "типікон", хай і переживатиму трохи — не страшно". І ось куплений мною лотерейний квиток виявився щасливим. Я виграв велику суму грошей, купив будинок, і, крім того, у мене залишилися гроші, щоб виростити дітей. А довідавшись, де живе продавець лотерейних квитків, я непомітно пішов до нього додому й залишив у нього в поштовій скриньці конверт зі значною сумою грошей. Я знав, що якби дав йому ці гроші в руки, то він би їх не прийняв". Дивно, як діє в любочесних людях любов Божа!

 

Страшний гріх абортів

Геронде, якась сорокалітня пані, мати дорослих дітей, завагітніла й зараз уже на третьому місяці. її чоловік наполягає на аборті й погрожує, що інакше розлучиться з нею.

   Якщо вона зробить аборт, то розплачуватися за нього будуть інші її діти — хворобами й нещасними випадками. Сьогодні батьки вбивають своїх дітей абортами й втрачають благословення Боже. За давніх часів, якщо дитина народжувалася хворою, то її хрестили, і вона помирала, як янголятко. І не було підстав турбуватися на рахунок її загробної долі. У батьків залишалися інші — міцніші — діти, і при цьому з батьками перебувало й благословення Боже. А зараз дітей сильних батьки вбивають абортами, а дітей хворих намагаються силою втримати в цьому житті. Батьки їздять по англіях та по америках, щоб вилікувати своїх хворих дітей. У такий спосіб з покоління в покоління діти народжуються усе менш і менш здоровими. Бо якщо батькам удасться вилікувати своїх дітей і вони не помруть і одружаться, то народжені ними діти теж можуть бути хворими. Бачиш, що з усього цього виходить? А от якби батьки народжували не одного, а кількох дітей, то їм не доводилося б так убиватися, тиняючись по лікарях і закордонах, щоб продовжити життя хворої дитини. Хвора дитина йшла б до Бога. І йшла б до Нього як Ангел.

   Геронде, я десь читала, ніби щорічно у світі роблять 50 мільйонів абортів, від яких помирає 200 тисяч жінок.

— Дітей вбивають тому, що при стрімкому зростанні народонаселення, як кажуть, і живим нічого буде їсти, людям не вистачатиме необхідного. Але ж є вільними стільки ділянок, стільки лісів, а при сучасних технічних засобах їх можна швидко перетворити, приміром, в оливкові гаї, які можна роздати незаможним. І при цьому нема загрози, що вирубка лісів призведе до недостачі кисню, тому що на місці диких дерев будуть посаджені дерева культурні. В Америці спалюють пшеницю, а тут, у Греції, фрукти й інші плоди закопують у землю [щоб вони не падали в ціні]. А тим часом в Африці люди вмирають з голоду. Коли в Абіссінії була страшна посуха й люди вмирали від виснаження, я попросив знайомого судновласника, що допомагає людям у подібних випадках, звернутися, до тих, хто закопує фрукти й овочі в землю, і попросити їх безкоштовно завантажити цими фруктами корабель, щоб відвезти їх голодуючим. Але як судновласник не просив про це, йому відповідали відмовою.

Скільки ж тисяч людських зародків щодня вбивають! Аборт — це страшний гріх. Аборт — це вбивство, і не просте вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей. Батьки мають зрозуміти, що життя людини починається з моменту її зачаття.

Одного разу вночі, з волі Божої, мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки й поставив їх у дві консервні баночки. Переважно ці свічки горять і в той час, коли сплю. Я ставлю їх за тих, хто страждає душевно й тілесно — відношу до них і живих, і покійних. І ось о дванадцятій годині ночі, творячи Ісусову молитву, я побачив велике, обгороджене кам'яною огорожею поле. Поле було засіяне пшеницею, прорість ледь почала підростати. Стоячи за огорожею, я запалював свічки за покійних і ставив їх на кам'яну стіну. Ліворуч виднілася безводна, безплідна місцевість — самі скелі й кам'янисті урвища. Ця місцевість безперестанно тряслася від сильного гулу, у який зливалися тисячі несамовитих криків, що розривали серце. Навіть найчерствіша людина, почувши це, не могла б залишитися байдужою. Страждаючи від цього лементу і не розуміючи, що відбувається, я почув звернений до мене голос: "Поле, засіяне пшеницею, яка ще не почала колоситися, — це усипальниця душ померлих, які воскреснуть. У місці, яке трясеться й тремтить від несамовитих криків, перебувають душі дітей, котрі вбиті абортами". Переживши таке, я вже не міг отямитися від того великого болю, якого зазнав за душі цих дітей. І лягти відпочивати теж не міг, незважаючи на те, що дуже стомився.

   Геронде, а чи можна щось добитися, щоб відмінили закон, який легалізує аборти?

   Можна, але треба, щоб держава, Церква зарухалися — аби люди дізналися про ті страшні наслідки, що їх спричиняють аборти. Священики повинні пояснити людям, що закон про аборти суперечить заповідям Євангелія. Лікарі — зі свого боку—зобов'язані говорити про ті небезпеки, яким піддається жінка, котра робить аборт. Подивися: європейці, маючи вихованість, передали її в спадщину і своїм дітям. Ми ж, котрі мали колись страх Божий, втратили його й не залишили в спадщину майбутньому поколінню нічого. Тому зараз ми дозволяємо аборти, узаконюємо цивільний шлюб...

Якщо євангельську заповідь порушує одна людина, то відповідальність падає на неї саму. Але якщо щось, що суперечить заповідям Євангелія, стає державним законом, то гнів Божий спадає на весь народ - для того, щоб його виховати.

 

Примітка. В одному зі своїх листів Старець Паїсій пише відносно подружніх відносин таке: "Ти запитуєш мене про подружні стосунки жонатих священиків і мирян. Святі Отці не дають точних визначень про те, як повинні будуватися ці відносини. Це означає, що подружні стосунки є темою, котра не може бути чітко визначена, оскільки всі люди не можуть жити за одним шаблоном. Питання подружніх відносин Отці залишають на розважання, любочестя, духовну чуйність і силу кожної людини. Для того, щоб бути більш зрозумілим, наведу приклади із життя людей, які подвизаються — одружених священиків і мирян. Ці люди до сьогодні живі, і я з ними знайомий. Серед них є такі, які, створивши сім'ю, вступили в подружню близькість та народили одного, двох або трьох дітей, після чого живуть в незайманості. Інші раз на рік вступають в подружню близькість заради народження дітей, а весь інший час живуть як брат з сестрою. Треті утримуються від подружніх стосунків під час посту, а потім вступають в подружню близькість. Четвертим не вдається виконати навіть це. Є подружжя, які мають спілкування в середині тижня, щоб три дні перед Божественним Причастям і три дні після Нього бути в чистоті. Інші спотикаються і на цьому. Тому, явившись після Свого Воскресіння апостолам, Христос, дав їм владу відпускати гріхи, перед тим сказав їм: "Як послав Мене Отець, так Я посилаю вас... Прийміть Духа Святого: Кому відпустите гріхи, відпустяться їм: і кому затримаєте, затримаються". Мета в тому, щоб кожен подвизався з розважанням і любочестям, у відповідності зі своїми духовними силами. Зрозуміло, спочатку перешкоджає молодість. Але з плином часу плоть слабне, дух може зайняти панівне становище. А коли це відбувається, то навіть одружені люди починають вкушати щось невелике від божественних насолод. Вони природним шляхом відходять від насолод плотських, на котрі дивляться вже як на цілком незначні. Так люди, котрі живуть у шлюбі, деяким чином очищаються і, піднімаючись по легкій, пологій стежині, що в'ється, приходять у Рай. Тоді як ченці восходять у Рай, ідучи навпростець — по вертикалі, видряпуючись по скалах Ти повинен мати на увазі і те, що проблема подрркніх відносин — це не тільки твоя проблема і не маєш права регулювати це питання сам, але, як пише апостол Павло: "за згодою". Проте і коли подружжя приступають до цього [утримання] "за згодою", теж необхідна увага. Сильний з подружжя має ставити себе на місце немічного. Часто буває так одна половина погоджується утримуватися, щоб не засмутити іншу, але внутрішньо страждає. Частіше за все це стається з жінками, котрі мають певною мірою страх Божий, однак у них грає плоть. Часто через нерозважливість деякі благоговійні чоловіки, чуючи від своїх дрркин слова згоди, нерозважливо стримуються від подружніх обов'язків на тривалий час А дружини в цьому випадку страждають і знаходять розрядку в нервових зривах і такому іншому. Чоловіки думають, що їх дружини процвітають у доброчесності, та хочуть жити більш чисто, вступаючи в близькі стосунки через довші періоди. А потім у жінок починаються спокуси, і вони бажають знайти когось на стороні. Коли стаються падіння, вони починають мучитися докорами сумління, а чоловіки, бачачи, що дружини не налаштовані [до подружніх стосунків], прагнуть жити ще в більшій чистоті. Вони думають, що їхні дружини досягли духовного успіху і не бажають тілесних стосунків. Зрозуміло, причина всього цього в жіночому егоїзмі, котрий легко пояснити, і в ревності, котру відчуває жінка, вважаючи себе обділеною. Бачачи, що чоловік хоче жити духовним життям, дружина починає ламати себе, прагнучи його обігнати. Пробач мені за те, що я зайшов у чужий город, бо діло ченця — чотки, а не подібні теми. Але, щоб тебе не засмучувати, я повинен був написати трохи про це (про що знаю здалека), про те, що мучить братів і сестер в миру і дає ворогові можливість діяти [проти них]. Велике значення має те, чи подібне подружжя одне до одного за своїм складом, типом. Коли один із подружжя — людина м'яка, а інший — живий, енергійний, то потрібно, щоб більш сильний приносив себе в жертву немічному. І поступово, з допомогою сильного, стане здоровим і немічний. І тоді, будучи здоровими, обоє мають рухатися вперед".(3 книги π. Δ. Τάτση. Ό Γέροντας Παίσιος. Κόνιτσα, 1995. Σ. 176-178.)

 

ГЛАВА ДРУГА

Про роль матері у вихованні дітей

 

Материнська любов

Геронде, якось Ви сказали нам, що від любові людина росте, зріє.

— Просто любити когось — це ще мало. Треба любити людину більше, ніж себе самого. Мати любить своїх дітей більше, ніж себе. Для того, щоб нагодувати дітей, вона залишається голодною. Однак радість, якої зазнає вона, більша від тої радості, яку відчувають її діти. Малята харчуються тілесно, а мати — духовно. Вони відчувають чуттєвий смак їжі, тоді як вона втішається духовною розрадою.

Якась дівчина до заміжжя може спати до десятої години ранку й при цьому ще розраховувати на те, що мати підігріє їй молоко для сніданку. Виконати яку-небудь роботу такій дівчині ліньки. Вона хоче жити на всьому готовенькому. Хоче, щоб всі її обслуговували. До матері в неї претензії, до батька претензії, а сама насолоджується неробством. Незважаючи на те, що в її [жіночій] природі є любов, вона не розвивається, тому що не перестаючи приймає допомогу й благословення від матері, від батька, від братів і сестер. Однак, ставши матір'ю сама, вона починає нагадувати пристрій, що самозаряджається, котрий чим більше напружується в роботі, тим більше заряджається — тому що в ній не перестаючи працює любов. Колись, доторкнувшись до чогось брудного, вона зазнавала відчуття бридливості й ретельно мила руки із запашним милом. А зараз, коли її дитина накладе в штанці і їх треба відпирати, з'являється таке почуття, немов бере в руки мармеладні цукерки! Бридливості вона не відчуває. Раніше, коли її будили, голосно висловлювала невдоволення тим, що її потурбували. Зараз, коли дитина плаче, вона не спить всю ніч, і їй це не важко. Вона піклується про свою дитину й радіє. Від чого? А від того, що перестала бути дитиною. Вона стала матір'ю, і в неї з'явилися жертовність, любов.

Треба сказати й про те, що мати досягає більшої любові й жертовності, ніж батько, оскільки батькові не надається стільки сприятливих можливостей приносити себе в жертву. Мати мучиться з дітьми, займається з ними більше, ніж батько, але водночас вона "підзаряджається" від дітей, віддає їм всю себе. А батько й не мучиться з дітьми так багато, як мати, але й не "підзаряджається" від них, тому його любов не настільки велика, як любов материнська.

Скільки ж матерів приходять до мене зі сльозами і просять: "Помолись, отче, за мою дитину". Знаєте, як вони переживають! Від деяких чоловіків можна почути: "Помолись, моя дитина збилася з дороги". Так от і сьогодні приходила одна мати з вісьмома дітьми. З яким же трепетом ця неборачка підштовхувала своїх малят уперед і вишиковувала їх у рядочок, щоб всі вони могли взяти благословення.

Побачити батька, що поводиться подібним чином, — велика рідкість. І Росія втрималася завдяки матерям. Батьківські обійми — якщо в них нема Благодаті Божої — сухі. А обійми материнські — навіть без Бога — мають у собі молоко. Дитина любить свого батька й поважає його. Але й ця любов до батька збільшується завдяки ніжності й теплу материнської любові.

 

Правильне ставлення до бездітності

Якщо жінка, що має дітей, не ставиться до свого становища духовно, то вона страждає. Як же я намучився з однією жінкою, котра не мала дітей! Чоловік цієї нещасної займав високу посаду. Їй належало кілька будинків, які вона здавала внайми. Крім того, у них був великий будинок, у якому вона жила з чоловіком, який взяв за неї у свій час чимале придане. Але все для неї було тягарем: і на ринок піти, і їжу приготувати... Та й не вміла вона готувати. Сидячи вдома, телефонувала в ресторан і відтіля їй приносили готові страви. Усе в неї було, однак вона мучилася, тому що ніщо її не тішило. Цілими днями сиділа вдома: те їй було не так, це — не так. Одне робити нудно, інше — важко... Потім її починали душити помисли, і вона була змушена пити таблетки. її чоловік брав роботу додому, щоб їй було веселіше, а вона, не знаючи, чим убити час, стояла в нього над душею. Звичайно, вона набридла цьому бідоласі: адже, крім усього іншого, людині треба було й роботу виконувати! Зустрівшись з нею, я порадив: "Не сиди цілими днями вдома! Адже так ти зовсім запліснявієш! Піди до лікарні, відвідай хворих..." — "Та куди я там, отче, піду? — відповіла вона. — Хіба мені така справа під силу!" — "Тоді, — кажу, — зроби ось що: як прийде час читати перший час, читай його, потім у свій час читай третій час і так далі. Поклади й один-другий поклінчик..." — "Не можу", — відповідає. "Ех, — кажу, — ну тоді берись-но ти за Житія Святих". Я велів їй прочитати житія всіх жінок, котрі досягли святості, щоб щось із прочитаного запало їй у душу й допомогло. З великим зусиллям вдалося повернути її в нормальну колію, щоб вона не докотилася до божевільні. Ця жінка довела себе до повної непридатності. Потужний двигун, але мастило в ньому підхололо.

Усім цим я хочу сказати, що жіноче серце робиться непридатним, якщо та любов, яку жінка має у своєму єстві, не знаходить собі виходу. Ти подивися: в іншої жінки може бути п'ять, шість або навіть вісім дітей. За душею в нещасної може не бути ні гроша, однак вона радується. У неї є й благородна великодушність, і мужня стійкість. Чому? Тому, що вона знайшла свою мету.

Один випадок врізався мені в пам'ять. У мого знайомого було дві сестри. Одна вийшла заміж дуже юною й народила багато дітей. Ця жінка приносила себе в жертву. Крім іншого, будучи кравчинею, вона шила одяг і в такий спосіб подавала милостиню біднякам. А днями приїхала й говорить мені: "У мене ж тепер і внучата є!" При цьому її серце тріпотіло від радості. А інша сестра заміж не вийшла. Однак і духовної користі зі свого безтурботного становища вона не витягла. У якому ж вона перебувала стані! Як вона жила — краще навіть не запитувати... Вона чекала, щоб старенька мати її обслужила, та ще й скаржилася, що та робить це недостатньо ретельно. Бачите як? Вона не стала матір'ю, і тому в неї всередині нічого не змінилося. Але, допомагаючи тим, хто перебуває в нестатках, вона могла б пустити в діло ту любов, що вже є присутньою у жіночому єстві, витягти з неї користь. Однак вона цього не зробила.

Тому я наголошую, що жінці необхідно приносити себе в жертву. Чоловік, навіть якщо він не виплекає у собі любові, особливого збитку не зазнає. Однак жінка, маючи в собі любов і не спрямовуючи її в потрібне русло, уподібнюється включеному верстату, котрий, не маючи вихідної сировини, працює вхолосту, трясеться сам і трясе інших.

 

Материнська витривалість

Геронде, святитель Нектарій Егінський в одному з листів до черниць закликає їх не забувати, що вони жінки, і наслідувати преподобних жон, а не преподобних мужів. Чому Святитель так говорить? Можливо, тому, що жінкам не вистачає витривалості?

— Кому? Це жінкам не вистачає витривалості? Та я просто дивуюся, яка в них витривалість! Вони ж семижильні! Тіло жінки може бути більш слабким, ніж чоловіче, але в неї є [сильне] серце, і, працюючи ним, вона має таку витривалість, яка перевершує чоловічу силу. Так, у чоловіка є тілесні сили, але серця, яке є в жінки, у нього нема. Якось я спостерігав за одною кішкою, що прийшла до мене в келію зі своїми кошенятами. Худа-прехуда, ребра можна було перерахувати. Одного разу до мене у двір забіг великий мисливський собака. Курд — так звали кота — дременув кудись, а кішка приготувалася до бою, вигнулася дугою, прийняла загрозливу позу й була готова накинутися на пса. Я тільки дивувався: звідки в неї взялося стільки сміливості! Бачиш: вона захищала своїх кошенят.

Мати страждає, знесилюється, але ні болю, ні втоми при цьому не відчуває. Вона змушує себе [до роботи], але, люблячи дітей, люблячи свій дім, все робить з радістю. Людина, котра цілими днями лежить на дивані, стомлюється набагато більше. Пам'ятаю, коли ми були маленькими, наша мати була змушена носити воду здалеку, а ще готувати, пекти хліб, прати одяг, та ще й працювати в полі. При цьому ще й ми — діти — не давали їй спокою: коли сварилися між собою, до її численних справ і турбот додавалися ще й суддівські обов'язки! Однак вона говорила: "Це мій обов'язок. Я зобов'язана робити все це й не нарікати". Вона вкладала в ці слова добрий смисл. Вона любила дім, любила своїх дітей і від справ і турбот не знесилювалася. Вона все робила від серця, з радістю.

І чим більше минає років, тим сильніше мати любить дім. Її роки вже не ті, що раніше, однак, незважаючи на це, вона жертвує собою все більше й більше, щоб і внучат виростити. У неї залишається все менше сили, однак вона робить всі свої обов'язки від серця, і її сили перевершують навіть сили її чоловіка, і ті сили, які сама вона мала в молодості.

Знаєте, Геронде, жінки й у хворобі відрізняються більшою холоднокровністю, ніж чоловіки.

— Знаєш, у чому тут справа? Мати багаторазово зіштовхувалася з тим, що занедужувала її власна дитина. І тому вона знає, що таке хвороба взагалі, у неї багатий досвід щодо цього. Вона пам'ятає, скільки разів у її маляти піднімалася температура й скільки разів вона опускалася. Вона бачила різні сцени: наприклад, як дитина, котра задихалася чи втрачала свідомість, вартувало її трішки поплескати по щоках, приходила до тями. Чоловік усього цього не бачить, і такого досвіду в нього нема. Тому, довідавшись, що в дитини піднялася температура або вона зблідла, чоловік панікує й починає нервувати: "Дитина гине! Що ж нам тепер робити? Ану ж бо, швидко дзвонити лікареві!"

 

Вагітність і годування грудьми

Виховання дитини починається з вагітності. Якщо мати, котра носить у лоні, хвилюється й нервує, то зародок у її утробі теж тривожиться. А якщо мати молиться й живе духовно, то дитина в її лоні освячується. Тому жінка, коли вагітна, повинна творити Ісусову молитву, читати щось із Євангелія, співати церковні пісні, не тривожитися душею. Але й близькі теж мають бути уважними, щоб не дратувати її. У цьому випадку народжена дитина буде дитиною освяченою, і батькам не доведеться зазнавати з нею труднощів — ні поки вона буде маленькою, ні коли підросте.

Потім, коли дитина народиться, мати повинна годувати її грудьми — чим довше, тим краще. Материнське молоко дає дітям здоров'я. Годуючись грудьми, малята всмоктують у себе не тільки молоко: вони всмоктують любов, ніжність, втіху, безпеку й у такий спосіб стають людьми із сильним характером. Але, крім того, годування грудьми допомагає і самій матері. Якщо матері не годують своїх дітей грудьми, то в організмі жінок виникають аномалії, й це може спричинити [рак] і видалення грудей.

За давніх часів, якщо в матері було молоко, то вона могла годувати грудьми і своє маля, і сусідське. А зараз багатьом матерям важко погодувати грудьми навіть власних дітей. Мати, що ледарює й не годує дитину грудьми, передає "мікроби" неробства й ледарства і їй. Колись на банках зі згущеним молоком була намальована мати, що тримає в обіймах маля, а зараз на банках зі згущенкою зображують "маму", що тримає в руках квіточки! Мами не годують дітей грудьми, і тому діти виростають без утіхи. Хто дасть їм ніжність і любов? Банка з молоком корови? Малята ссуть соску, яка надягнута на "крижану", скляну пляшку, і їхнє серце теж холоне. А потім, досягнувши певного віку, вони теж шукають утіхи в пляшці — у корчмах. Щоб забути свою душевну тривогу, вони починають пити і стають алкоголіками. Якщо діти самі не дістануть ніжності, то в них не вистачить її й на те, щоб передати своїм дітям. Так одне спричиняє інше. А потім приходять матері й починають просити: "Помолись, отче! Я втрачаю свою дитину".

 

Мати, яка працює

Геронде, якщо жінка працює — це правильно?

  А що чоловік говорить із цього приводу?

  Він залишає це на її вибір.

  Жінці не просто залишити свою роботу й присвятити себе дітям, якщо вона отримала освіту до заміжжя. А от жінка, котра освіту не отримала і котра працює на якійсь простій роботі, може залишити її без труднощів.

   Геронде, я думаю, якщо жінка не має дітей, то робота їй на користь.

   Що ж, по-твоєму виходить, якщо в неї нема дітей, то вона обов'язково повинна займатися професійною працею? Адже є так багато інших справ, якими вона може займатися. Звичайно, якщо в неї діти, то краще їй сидіти вдома. Бо ж в іншому випадку як вона зможе їм допомогти?

Геронде, багато жінок кажуть: ми змушені працювати, щоб зводити кінці з кінцями.

— Вони не зводять кінці з кінцями, тому що хочуть мати телевізор, відеомагнітофон, власний автомобіль тощо. Тому вони повинні працювати, а результатом цього буває те, що вони не дбають про власних дітей і втрачають їх. Якщо трудиться тільки батько й сім'я задовольняється малим, то такої проблеми не існує. А тому, що працюють і чоловік, і дружина — нібито через те, що їм не вистачає грошей, — сім'я розпорошується й втрачає свій справжній смисл. І що після цього залишається робити дітям? Якби матері жили більш просто, то й самі вони не вибивалися б зі сил, і діти їхні були б радісними. Якийсь чоловік знав сім іноземних мов, а його дружина докладала великих зусиль, щоб вивчити чотири. А ще вона давала приватні уроки й для того, щоб бути в робочій формі, жила на таблетках. Діти цієї пари народилися здоровими, а виросли душевнохворими. Потім вони стали вдаватися до "допомоги" психоаналітиків... Тому я раджу матерям спростити своє життя, щоб могти більше займатися дітьми, які в них бідують. Інша справа, якщо в матері вдома є якась робота, на яку вона може переключатися, коли стомлюється від клопотів з дітьми. Сидячи вдома, мати може стежити за дітьми і займатися якоюсь іншою справою. Це допомагає сім'ї уникнути багатьох незгод.

Сьогодні діти "голодують" від нестачі материнської любові. Але навіть рідну материнську мову вони не вивчають, тому що всі дні мати проводить на роботі, а дітей залишає під наглядом чужих — часто сторонніх — жінок. Діти із сирітського притулку, де серед виховательок трапиться жінка із християнського сестринства, котра дала обітницю безшлюбності і виявляє до них хоч трохи ніжності, перебувають у становищі в тисячу разів кращому, ніж ті діти, чиї батьки віддають їх під опіку жінок, які одержують за це гроші! А знаєте, до чого все це призводить? До того, що коли в дитини нема одної мами, то в неї є ціла купа няньок!

 

Домашнє господарство і духовне життя матері

Геронде, як домогосподарка може впорядкувати свої справи й турботи, щоб мати час і для молитви? Яке співвідношення повинно бути між роботою й молитвою?

— Жінки, як правило, не мають міри в справах, їм хочеться додавати до своїх справ і клопотів все нові й нові. Маючи багато серця, жінки могли б дуже успішно вести "домашнє господарство" своєї душі, але замість цього вони розтрачують серце на дрібниці. Уявіть, що в нас є, наприклад, келих, прикрашений гарними візерунками, смужками й таким подібним. Якби він не був прикрашений цими смужками, це не заважало б йому служити за своїм призначенням. Проте жінки приходять у магазин і починають пояснювати продавцеві: "Ні-ні, мені потрібно, щоб смужки були ось доти і намальовані не так, а ось як". Ну а якщо там намальована квіточка, то їхнє серце починає просто радіти! Таким чином, жінка розтрачує весь свій потенціал. Рідко зустрінеш чоловіка, що звертав би увагу на подібні речі. Якщо є, приміром, його настільна лампа коричневою або чорною — чоловік цього навіть не помітить. А жінка [навпаки] — вона хоче чогось гарного, вона радіє, віддає цьому гарному шматочок свого серця. Іншому "гарному" вона віддає інший шматочок, але що потім залишається для Христа? Позіхання і втома під час молитви. Чим більше жіноче серце віддаляється від гарних речей, тим більше воно наближається до Христа. А якщо серце віддане Христу, то воно має велику силу! Днями я зустрівся з жінкою, що цілком довірила себе Богові. Було видно, як у ній горить якесь солодке полум'я! За будь-яку справу вона береться гаряче. Колись ця жінка була цілком мирською людиною, але по-доброму налаштована, і в якийсь момент у її душу запала іскра. Всі свої золоті прикраси й розкішні одежі вона викинула. Зараз вона живе з надзвичайною простотою! Подвизається, здійснює над собою духовну роботу. Якою жертовністю наповнені її вчинки! Вона стала "ревнувати", "заздрити" святим — у доброму значенні цього слова. Знаєте, скільки чоток вона протягає в молитві, які здійснює пости, скільки часу віддає читанню псалтиря!.. Надзвичайне діло! Подвижництво стало зараз її їжею.

Геронде, якась мати сказала мені: "Я тілесно слабка й дуже втомлююся. Ні справ своїх не встигаю зробити, ні часу для молитви в мене не залишається".

— Для того, щоб залишався час для молитви, вона має спростити своє життя. За допомогою простоти мати може суттєво досягти успіху. Мати має право сказати "я втомлююся", якщо вона спростила своє життя, а багато трудиться лише тому, що має багато дітей. Однак, якщо вона втрачає свій час, намагаючись, щоб її дім справив враження на чужих людей, що тут скажеш? Деякі матері, бажаючи, щоб кожна річ у їхньому домі красиво лежала на своєму місці, пригноблюють, гнітять своїх малят тим, що не дозволяють їм зрушити з місця стілець чи подушку. Вони змушують дітей жити за законами казарменої дисципліни, і в такий спосіб діти, народившись нормальними, виростають уже не цілком нормальними. Якщо мисляча людина побачить, що в багатодітному домі кожна річ лежить на своєму місці, то вона прийде до висновку, що тут або діти розумово відсталі, або мати, відрізняючись жорстокістю й деспотизмом, примушує їх до військової дисципліни. В останньому випадку в душах дітей живе страх, і від цього страху вони поводяться дисципліновано. Якось я опинився в домі, де було багато дітей. Як же радували мене малята своїми дитячими витівками, які руйнували мирський чин, що гласить: "кожна річ на своєму місці". Цей "чин" є найбільше безчинство, що суттєво віднімає сили в сучасної людини.

За колишніх часів не було духовних книг, і матері не могли зайняти себе, допомогти собі читанням. Зараз видано величезну кількість святоотцівських книг, більшість з них перекладено сучасною мовою, але, на жаль, чимало матерів [проходять повз усе це багатство й] займають свій час дурницями або ж [постійно] працюють, щоб звести кінці з кінцями.

Замість того, щоб скрупульозно й схоластично займатися домашнім господарством — речами бездушними, матері краще зайнятися вихованням дітей. Нехай вона говорить їм про Христа, читає їм Житія Святих. Одночасно вона повинна займатися й очищенням своєї душі — щоб і вона духовно світилася. Духовне життя матері непомітно, безшумно зцілюватиме і душі її дітей. Таким чином, її діти будуть жити радісно й сама вона буде щасливою, тому що в собі вона буде мати Христа. Якщо мати не може вибрати час навіть на те, щоб прочитати "Святий Боже", то як освятяться її діти?

   Геронде, як бути, якщо мати має і багато дітей, і багато роботи?

   Але хіба вона не може, виконуючи домашню роботу, одночасно молитися? Мене до Ісусової молитви привчила мати. Коли ми, будучи дітьми, скоювали якусь витівку, й вона була готова розсердитися, то я чув, як вона починала вголос молитися: "Господи, Ісусе Христе, помилуй мене". Саджаючи в піч хліб, мати вимовляла: "Во ім'я Христа і Пресвятої Богородиці". Замішуючи тісто й готуючи їжу, вона теж постійно промовляла Ісусову молитву. Так освячувалася вона сама, освячувалися хліб і трапеза, які вона готувала, освячувалися й ті, хто їх вкушав.

У скількох же матерів, котрі мали святе життя, діти теж були освячені! Взяти для прикладу матір Старця Хаджі-Георгія. Подвижницьким було навіть молоко цієї благословенної матері, що живила дитя Гавриїла — так звали Старця Хаджі-Георгія в миру. Ця жінка народила двох дітей, а потім жила зі своїм чоловіком у дівоцтві. Вони любили одне одного як брат і сестра Мати Хаджі-Георгія з дитинства відрізнялася подвижницьким духом, тому що її сестра була черницею, подвижницею. Свою сестру-черницю вона часто відвідувала, й уже будучи заміжньою, приїжджала до неї разом зі своїми дітьми. Батько Гавриїла теж був чоловіком побожним. Він займався торгівлею й тому більшу частину часу проводив у подорожах. Це давало його матері сприятливу можливість жити просто, не піклуючись і не дбаючи багато про що, брати свого сина зі собою й ходити разом з іншими жінками на цілонічні чування, які відбувалися іноді в печерах, а іноді в різних каплицях. Тому згодом її син досяг такої міри святості.

Благоговіння матері має велике значення. Якщо в матері є смиренність, є страх Божий, то все в домі йде як слід. Я знайомий з молодими матерями, обличчя яких світяться, незважаючи на те, що ці жінки не отримують жодної допомоги. Спілкуючись із дітьми, я розумію, у якому стані перебувають їхні матері.

 

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про відповідальність батьків за виховання дітей

 

Батьки повинні довіряти своїх дітей Богові

Бог дав первозданним людям — Адаму і Єві — велике благословення бути Його співтворцями. Батьки, діди, прадіди, у свою чергу, теж є співтворцями Бога, тому що вони дають своїм дітям тіло.

Бог, якщо можна так висловитися, зобов'язаний піклуватися про дітей. Коли дитя приймає Святе Хрещення, Бог виділяє йому й Ангела, щоб той охороняв дитину. Таким чином, дитина охороняється Богом, Ангелом Хоронителем і батьками.

Ангел Хоронитель завжди перебуває поблизу дитини й допомагає їй. Чим дорослішою стає дитина, тим більше її батьки звільняються від відповідальності. Якщо батьки повмирають, то Бог — із висоти, і зблизька, а Ангел Хоронитель зблизька — постійно охороняють дитину.

Батьки повинні духовно допомагати дітям, коли ті ще маленькі, тому що, коли вони маленькі, їхні недоліки теж малі і з ними легко впоратися. Вони схожі на молоду картоплю, шкірочка якої легко відходить, варто лише потерти. Втім, якщо картопля полежить, то потім, щоб її очистити, потрібен буде ніж. А якщо вона ще й трохи зіпсована, то треба врізатися цим ножем глибше. Якщо із пелюшок діти дістануть допомогу й наповняться Христом, то вони залишаться поблизу Нього назавжди. Навіть якщо, підростаючи, вони трішки зіб'ються зі шляху через вік або погану компанію, то знову виправляться. Адже страх Божий і благоговіння, яким були напоєні їхні серця в юному віці, ніколи вже не зможуть у них зникнути.

Згодом у підлітковому — найважчому — віці тривога батьків за дітей стає більшою. Ця тривога не спадає до того часу, поки батьки не дадуть дітям освіту і не виведуть їх на шлях самостійного життя. Коли діти перебувають у цьому віці, батькам треба зробити все, щоб їм допомогти. А те, що перевершує батьківські сили, варто покласти на Всесильного Бога. Якщо батьки довірять своїх дітей Богу, то Бог зобов'язаний допомогти в тому, чого не можна зробити по-людськи. Приміром, якщо діти не слухаються батьків, то батьки повинні довірити їх Богові, а не вдаватися до вишукування різних способів, щоб їх "зламати". У такому випадку мати має сказати Богові таке: "Боже мій, мої діти мене не слухають. Я не можу нічого зробити. Подбай про них Сам".

Мене вразила одна мати, що прийшла кілька днів тому сюди на цілонічне чування. Я знав цю жінку давно. Вона підійшла мене привітати. Побачивши, що разом з нею тільки старші діти, я запитав: "А де ж малюки?" — "Вдома, Геронде, — відповіла вона. — У таке свято ми з чоловіком хотіли піти на чування і тому вирішили: "Коли ми підемо на чування, а не на розваги, то Бог пошле Ангела, щоб той охороняв наших малят під час нашої відсутності". Таку довіру сьогодні зустрічаєш рідко, адже в наші дні вичерпалася як довіра дітей до батьків, так і довіра батьків до Бога. Часто чуєш, як багато батьків кажуть: "Але чому саме наша дитина збилася зі шляху й пішла по кривій доріжці? Ми ж бо до Церкви ходимо!" Такі батьки не дають "викрутки" Христові, щоб Він підтягнув їхнім дітям якісь гвинтики. Вони хочуть впоратися з усім самі. Такі батьки мучаться егоїстичною тривогою доти, поки не стають хворими — і це при тому, що є Бог, Котрий оберігає їхніх дітей, до того ж і Ангел Хоронитель постійно перебуває поблизу них і теж їх охороняє. Ці люди — незважаючи на те, що вони віруючі, поводяться так, немов Бога не існує, немов не існує Ангела Хоронителя. Вони перешкоджають божественному втручанню. Навпаки — їм необхідно смирятися й просити допомоги в Бога. І тоді Благий Бог покриє й захистить їхніх дітей.

 

Духовне відродження дітей

   Геронде, відповідальність за виховання дітей несуть самі лиш батьки?

   Головним чином, батьки. Адже від того, яке виховання вони дадуть дітям, залежить, чи стануть ті добрими священиками, хорошими педагогами й так далі. Потім — у свою чергу — вони теж будуть допомагати дітям — і власним, і всім іншим. Треба сказати й про те, що більшу відповідальність за виховання дітей несе не батько, а мати.

Якщо весь той час, коли дитина ще перебуває в утробі матері, батьки моляться, живуть духовно, то маля народиться освяченим. І якщо вони допоможуть йому духовно, то воно стане освяченою людиною й у свою чергу буде допомагати суспільству: чи стане воно служити в Церкві, чи ввійде в органи влади, чи займе ще якесь місце. Всі ми повинні допомагати дітям, щоб вони стали правильними людьми, щоб і наступним поколінням залишилося трохи закваски. Бо ж зараз все йде до того, щоб не залишилося навіть закваски. А якщо її не залишиться, то до чого це призведе?

Батьки, народжуючи дітей і даючи їм тіло, повинні, наскільки це можливо, сприяти і їхньому духовному відродженню. Адже, якщо людина не відродиться духовно, її чекає пекельна мука. Згодом батькам варто покласти на вчителів те, що вони самі не можуть зробити для своїх дітей. Тому наша Церква й молиться "за батьків та вчителів". Однак є й духівники. Ці люди можуть не мати власних дітей, але їхня допомога у вихованні дітей більш результативна, тому що вони трудяться над духовним відродженням дітей.

Я хочу сказати, що всі — кожен по-своєму, кожен своїм прикладом — повинні домагатися того, щоб діти духовно відродилися, щоб вони мирно прожили своє земне життя і пішли до Раю. Якщо діти стануть духовними людьми, то їм уже не потрібні ні закони, [які стримують зло], ні щось подібне: "Закон дано не для праведника". Закон призначений для беззаконників. Духовна влада стоїть вище, ніж влади людські.

 

Батьківський приклад

— Геронде, як бути батькам, якщо дитина не слухається, капризує?

— Якщо дитина не слухається й поводиться погано, на те є причина. Можливо, вона спостерігає у своєму домі або поза ним непристойні сцени або чує непристойні розмови. Як би там не було, у відношенні духовному ми допомагаємо дітям головним чином не примусом, а своїм власним прикладом.

Треба сказати, що більшу допомогу надає дітям мати: своїм прикладом, своїм послухом чоловікові й повагою до нього. Якщо з якогось питання мати має думку, яка відрізняється від думки батька, то вона ніколи не повинна висловлювати цієї думки перед дітьми, щоб цим не скористався лукавий. Мати ніколи не повинна псувати помисел дітей про батька. Навіть якщо батько винен, вона повинна його виправдовувати. Приміром, якщо батько поведеться погано, то мати повинна сказати дітям: "Тато стомився, він цілу ніч працював, щоб закінчити одну термінову справу. І це ж він для вас старається".

Багато батьків сваряться на очах у дітей і в такий спосіб дають їм поганий урок. Нещасні діти засмучуються й скорблять. Потім батьки, щоб їх утішити, прагнуть задовольнити усі їхні примхи. Батько, бажаючи догодити дитині, починає її "купувати": "Ну, золотко моє, кажи, що тобі купити?" Мати, зі свого боку, теж виконує примхи свого чада, і, в результаті, діти виростають примхливими кривляками. А згодом, якщо батьки не в змозі дати їм те, що вони хочуть, діти погрожують батькам, що вони накладуть на себе руки.

Я бачу, наскільки допомагає дітям добрий батьківський приклад. Сьогодні в мене були гості: двоє дівчаток — одна трьох, а інша чотирьох років — зі своїми батьками, дуже побожними людьми. Як же втішили мене ці крихітки! Вони були як янголятка. Сидячи рядком, подолками платтячок вони прикривали свої колінка. Скільки в них було скромності, скільки поваги! І все від того, що вони бачили як поводяться їхні батьки. Бачачи, що батьки мають між собою любов, повагу, поводяться розсудливо, моляться й роблять подібне цьому, діти закарбовують все це у своїй душі. Тому я й кажу, що, якщо батьки передадуть дітям своє благоговіння, це буде найкращою спадщиною, яку вони зможуть їм залишити.

Якби ви тільки бачили одну дівчинку, з якою я познайомився в Австралії! Скільки ж у неї було благородства! Ми приїхали в Канберру. Прийнявши двох останніх відвідувачів, які хотіли мене бачити, я збирався їхати. Дивлюся, зупиняється машина, і з неї виходить подружня пара зі своєю маленькою дівчинкою. "Геронде, ми все-таки Вас застали", — сказали вони. "Так, — відповідаю, — ми вже збиралися їхати". — "Геронде, — говорить тоді чоловік, — мене не треба приймати, нічого страшного. Нехай тільки дружина ненадовго займе ваш час, щоб вона не нервувала. А то вона в мене людина вразлива". Ми відійшли з його дружиною убік, щоб вона могла сказати мені те, що хотіла. Дівчатко побігло було за нею. "Посидь, — сказав я дівчинці, — прийде мама, незабаром прийде". — "А в тебе є мама?" — запитала вона мене. "Ні", — відповів я. Дивлюся, у вічках у неї заблищали сльози. "А хочеш, — запитує, — я дам тобі свою маму?" Тоді я її теж запитую: "А в тебе є дідусь?" "Ні", — відповідає. "А ти хочеш, щоб у тебе був дідусь?" — "Хочу, хочу, — зраділа вона. — Ти сам переїдеш до нас жити чи хочеш, щоб ми переїхали до тебе? Як ти хочеш!" Яка ж великодушність! Маленька дитина жертвує своєю мамою! Ви подивіться: адже це вона скопіювала зі своїх батьків. Її батько відрізнявся великим благородством. Я обійняв цього чоловіка, поцілував, привітав з тим, що в нього така гарна дочка. Скільки ж я йому дав благословень! Такі люди розчулюють навіть людину із найчерствішим серцем, що вже казати про Бога!

 

У батьківському домі діти мають наповнюватися ніжністю й любов'ю

Дитина потребує багато любові та ніжності, а також зацікавленого порадника. Вона хоче, щоб ти посидів поруч із нею, хоче розповісти тобі про свої проблеми, хоче, щоб ти її ласкаво погладив і поцілував. Коли маля поводиться неспокійно й немирно, то мамі треба взяти його на руки, приголубити й поцілувати, щоб воно заспокоїлося й умиротворилося. Якщо, будучи дитиною, людина наситилася ніжністю й любов'ю, то згодом у неї з'являться сили на те, щоб перебороти ті проблеми, з якими вона буде зіштовхуватися в житті.

Однак сьогодні більшість дітей бачать своїх батьків дуже недовго, лише по вечорах, — і не насичуються любов'ю. Багато батьків, будучи педагогами чи лікарями, у себе на роботі мають справу з дітьми. Вони віддають свою ніжність дітям чужим, а повертаючись додому, уже не мають ніжності для дітей власних. Вони приходять додому втомленими. Акумулятор уже сів. Батько влаштовується в кріслі, бере в руки газету, щоб почитати про останні події й зовсім не займається дітьми. Маля треться біля нього, хоче, щоб батько поговорив з ним, погладив його, а батько відганяє дитину від себе. Мати у свою чергу поспішає на кухню, щоб приготувати вечерю, у неї теж нема часу зайнятися дітьми. І від цього нещасні діти ростуть позбавленими любові. Ще приклад: деякі військові, звикши суворо карати солдатів, які їм не підкоряються, і сім'ю хочуть змусити жити за статутом армійської дисципліни. Вони бувають жорстокі до своїх дітей і за будь-який дріб'язок роздають їм потиличники. А деякі батьки, що працюють у судових або правоохоронних органах, влаштовують у себе вдома цілі "судові процеси" над власними дітьми, які щось накоїли. Всі ці батьки не поводяться стосовно дітей з ніжністю та любов'ю, тому згодом у дітей починаються психічні розлади.

 

Як мучаться діти через батьків

  Геронде, якась мати запитала нас, що їй робити. Її дочка ганьбить Пресвяту Богородицю.

  Нехай вона розбереться, з чого починається зло. Іноді в подібних випадках винні самі батьки. Поводячись недобре, самі батьки шкодять своїм дітям, і ті починають богохульствувати, потім піддаються бісівському впливу і [на спроби їх втихомирити] реагують просто огидно. В інших випадках батьки вважають, що вони можуть насильницьким шляхом зробити своїх дітей кращими. Підмішується егоїзм, і батьки починають розмовляти з дітьми, не приховуючи свого роздратування і гніву, тоді як вони завжди повинні проявляти до них ласку і терпіння.

Сьогодні одна жінка допекла мене до живого! У неї одна дитина, і вона її безжально б'є. Від страху нещасне маля тремтить, не може говорити, перебуває в стані нервового виснаження. "У ньому біс", — стверджує ця жінка й залишає своє дитя голодним — нібито для того, щоб біс вийшов. "Я не даю йому їсти, — пояснила вона, — щоб воно звільнилося від нечистого духа". — "Слухай, — кажу, — та у тебе голова на плечах є? Дай дитині поїсти. І постарайся, щоб вийшли нечисті духи, які сидять у тобі самій. Це ти стала причиною того, що твоя дитина так знівечена. У дитині нема біса: вона тремтить, тому що боїться тебе, тому що ти її б'єш! Причащаєш-то ти її регулярно?" — "Ні", — відповідає. Ну як тут бути? Спробуй з такою домовся!

   Геронде, можливо, вона каже, що в дитині біс, тому що дитя іноді лихословить і богохульствує?

   "Лихословить і богохульствує"! Та коли ця мамочка своїм насильством ледве не душить його, то воно і само не розуміє, що робить. Як жаль це нещасне маля! Його мати одержима нечистим духом, а не воно.

У день Страшного Суду ми побачимо дивні речі! У роки ідолопоклонства матері спалювали своїх дітей перед статуєю Молоха, щоб у такий спосіб взяти участь у славослів'ї "бога"! Якби ці жінки знали Правдивого Бога, то хіба такі жертви вони б Йому приносили! У день Страшного Суду ці жінки будуть мати пом'якшуючі вину обставини — бо вони були заполонені злом. Проте які пом'якшувальні обставини матимуть нинішні матері, байдужі до власних дітей? Бог скаже їм: "Ви знали Істинного Бога, ви були хрещені Святим Хрещенням. Ви стільки почули, ви стільки дізналися. Сам Бог дав Себе розіп'яти, щоб вас спасти. Але що зробили ви самі? Вам було ліньки відвести ваших дітей до Церкви, щоб їх причастити! Ідолопоклонниці думали, що Молох — це істинний бог, і приносили йому в жертву навіть власних дітей. А що зробили ви?"

За батьківські помилки розплачуються діти! Деякі батьки руйнують своїх дітей. Але Бог справедливий. Він відчуває велику й особливу любов до тих дітей, які у цьому житті зазнали несправедливості — від батьків або від когось ще. Якщо причиною того, що дитина йде по кривій доріжці, стають її батьки, то Бог не залишає таку дитину, тому що вона має право на Божественну допомогу. Бог влаштує все так, щоб дитині допомогти. І ось ми бачимо, як деякі юнаки — та й не тільки юнаки, але й люди похилого віку — у якийсь момент різко повертають до добра. Я пам'ятаю такий випадок. У сім'ї було двоє дітей. Батько, мати й дочка були байдужими до віри й Церкви. Син спочатку сплутався з якоюсь марксистською організацією. Та швидко розчарувався і прибився до індуїзму. Там йому теж не сподобалося, і тоді він приїхав на Святу Гору. Він часто приходив до мене в келію, відвідував й інші келії. Його батьки весь цей час повторювали: "Христе мій! Пресвята моя Богородице! Збережіть нашу дитину". Юнак виявився непридатним для чернецтва. Та, проживши якийсь час на Афоні, він духовно зміцнився, а повернувшись додому, духовно допоміг батькам. Зараз я бачу, як його батько приїжджає на цілонічні чування в числі найперших. У своєму парафіяльному храмі він читає предпочинальний псалом, вдома читає вечірню, повечірню, співає молебний канон. Як Бог розставив усе по своїх місцях! Диявол хотів чинити зло, але Бог, згладив це зло і вивів людей на вірну дорогу.

А дочка, Геронде?

   І вона потихеньку виходить на правильний шлях. Бог створює для цього сприятливі можливості.

   Геронде, деякі батьки, які починають жити духовним життям у літньому віці, занепокоєні тим, що не дали християнського виховання своїм дітям, коли ті були маленькими.

—      Якщо, маючи щире покаяння, вони попросять Бога допомогти їхнім дітям, то Бог зробить для них те, що Він може. Він кине дітям рятувальне коло, щоб ті врятувалися серед буремного шторму. Навіть якщо не трапиться людина, здатна допомогти цим нещасним, Бог може влаштувати так, що допоможе щось побачене ними, і вони повернуть на правильну дорогу. Знайте: батьки, про яких йдеться, були по-доброму налаштовані, але в дитинстві вони не отримали допомоги в себе в сім'ї й тому зараз мають право на допомогу Божу.

  Геронде, іноді трапляється, що діти, живучи духовним життям, зіштовхуються з безліччю труднощів через байдужих до питань віри батьків.

  Про цих дітей Бог піклується більше, ніж про дітей інших — про тих, чиї батьки живуть духовно. Бог піклується про них так само, як Він піклується про сиріт.

 

Вплив середовища на дітей

— Геронде, з якого віку діти піддаються впливу оточення?

  Діти "знімають копію" зі своїх батьків уже з колиски. Вони бачать те, що роблять дорослі, знімають "копію" і записують на свою чисту "касету". Тому батьки повинні ретельно вгамовувати свої пристрасті. Те, що деякі із цих пристрастей вони успадкували від власних батьків, значення не має. Вони не тільки відповідатимуть перед Богом за те, що не звершили подвиг, щоб вгамувати ці пристрасті, але також за те, що передали їх своїм дітям.

  Геронде, чому малюки, котрі дістали однакове виховання в рідному домі, іноді бувають зовсім не схожими одне на одного?

  Часто дитина зазнає багатьох впливів зі свого оточення. Але якщо в неї є добре налаштування, то, коли виросте, Бог допоможе їй, щоб зрозуміла ті негативні впливи, яким піддавалася. І звершила подвиг для того, щоб звільнитися від них.

Сьогодні у світі панує злоба. Дітей розбещують з пелюшок. Замість того, щоб плекати їх у добрі і утримати від зла, поки вони не стануть дорослими, їм перешкоджають навіть у доброму. Потім, уже впавши у гріх і мучачись, нещасні діти хочуть стати на дорогу добра, але не знають, як це зробити. Адже, якщо покотилися вниз по "солодкій" гірці, їм уже важко зупинитися. До мене в келію приходять хлопці років двадцяти п'яти — двадцяти семи, котрі вживають наркотики, котрі живуть у гріху. І ці нещасні просять допомоги.

Одного разу сталося так, що я допоміг декому з таких дітей вийти на правильну дорогу. І от зараз вони привозять до мене своїх друзів, а потім друзів своїх друзів, щоб і ті дістали допомогу. Ця молодь розриває мені серце. Один нещасний юнак приймав сильні наркотики і був уже однією ногою в могилі. Сколоті руки, зігнилі зуби... Але потім він схаменувся й допоміг іншим. У його компанії було близько п'ятнадцяти хлопців. І приходячи до мене, ці хлопці представлялися: "Я з компанії такого-то". Він був у них... "старцем"! Однак багато хто з таких нещасних летить у прірву. Вони сидять на голці, [а щоб добути гроші на наркотики] продають свою кров... Ці юні гублять і себе, і своїх батьків. І ось потім бачиш, як їхній батько вмирає від інсульту, мати — від серцевого нападу або від чогось ще.

 

Любов між братами й сестрами

Батьки повинні плекати любов між своїми дітьми. Бажаючи підтримати слабшу дитину, вони повинні підготувати для цього ґрунт, залучаючи на допомогу дитину більш сильнішу. Тобто вони мають допомогти сильнішій дитині зрозуміти, що її брат чи сестра перебувають у нужді. Справедливість є справою Божою, і вона повинна бути рівною мірою розділена між старшим і молодшим. Старшому справедливість воздається повагою, молодшому — любов'ю, так щоб він не зіпсувався. Про це згадується й у Книзі Второзакония. Наприклад, якщо винним є старший брат, то ми повинні виправдати молодшого, але при цьому не зачіпати старшого на очах у молодшого. Нам потрібно переговорити з винним наодинці, щоб він зрозумів свою помилку.

— Геронде, а як виліковуються ревнощі, що перевалено з'являється в старших братів і сестер стосовно молодших?

— Ревнощі — це пристрасть. Однак якщо трирічне маля бачить, як мама годує грудьми новонародженого братика чи сестричку, то воно якимось чином виправдане у своїх ревнощах, тому що зовсім недавно годували грудьми його самого. Зараз воно бачить братика в обіймах мами й думає: "До вчорашнього дня мама тримала на ручках мене, а зараз вона перемістила мене на останнє місце!" Якщо в маляти є бабуся, то ще добре: йому є в кого утішитися. Однак, коли йому виповниться чотири роки, воно повинно ревнувати менше. А вже коли йому виповниться шість, мама має сказати йому: "Ти став зовсім великим. Ну яка мама бере на ручки таку велику дитину?" Якщо мати допоможе маляті перебороти ревнощі, то воно буде вдаватися до неї тільки з дійсно серйозного приводу. Якщо ж дитина хоче, не відриваючись, триматися за мамину спідницю, то в цьому є щось нездорове.

 

Компанії мають на дітей величезний вплив

   Геронде, чому трапляється, що юнак, який з дитинства жив духовно і мав любочестя, доходить до того, що зовсім збивається з дороги і відбивається від рук?

   Не потрібно [легко] осуджувати. Є багато причин. Діти, котрі живуть мирським неуважним життям, викривають себе, бачачи інших дітей, які живуть доброчесно, духовно і хочуть втягнути їх у те життя, в якому живуть самі. Якось дорогою йшли двоє хлопчаків. Раптом один спіткнувся й упав у найбруднішу калюжу. Весь його одяг забруднився. Вартувало їм пройти трохи далі й підійти до іншої калюжі, як він штовхнув у неї свого приятеля, щоб забруднився й той. Хлопчик зробив це тому, що йому було не по собі: сам він був брудним, а його приятель чистим.

Компанії справляють на дітей величезний вплив. Будучи маленьким, я мав природжену любов. Вона була моїм єством. Ідучи кудись з мулами, я намагався посадити на тварину і одного, й іншого однолітка, а собі на плечі саджав свого молодшого брата. Одного разу, коли один з моїх братів убив пташку, я дуже розсердився і висварив його. Потім взяв цю пташку і з плачем її поховав. Я дружив зі своїми однолітками. Ми йшли в ліс, молилися, читали Житія Святих, постили. Потім матері цих дітей почали забороняти їм дружити зі мною. "Не гуляйте з ним, — казали вони. — Він заразить вас сухотами". Так діти залишили мене, і я відчув себе самотнім. Крім цього, мене дражнили, з усіх боків кричали: "Чернець, чернець!" Вони перетворили моє життя на муки. І я дійшов до того, що не міг витримувати їхніх глузувань. Тоді я вирішив: "Буду дружити зі старшими хлопцями і вдавати [начебто поводжуся так само, як вони]". І от я почав водити компанію зі старшими підлітками. Я роздобув гумку й зробив собі рогатку. Спершу я тільки натягав гумку, роблячи вигляд, що хочу вистрілити. Потім роздобув дріб і став найвлучнішим стрільцем з рогатки. І ось одного разу, вартувало мені підстрелити одну пташку й побачити її вбитою, я вмить отямився. Викинув і гумки, і дріб і сказав собі: "Коли твій брат убив пташку, ти плакав і лаяв його за те, що він зробив. А до чого докотився сам? Ти вбиваєш птахів і потихеньку дійдеш до того, що почнеш убивати і тварин". І дійсно, якби я продовжив такий спосіб життя, то потім від стрілянини з рогатки перейшов би до полювання на тварин, та ще й сам здирав би з них шкури.

До якої ж злобності може докотитися людина, що з дитинства відрізнялася тонкою вразливою душею! Це може статися, якщо вона буде неуважною і захопиться поганими компаніями. А от компанії добрі приносять велику користь. Бог наповнив людей різноманітними дарами. Подібно до того, як людина бачить чужу зіпсованість, розбещеність, вона може побачити й чужі чесноти — і наслідувати їх.

 

Допомога дітям, які збилися з правильної дороги

У родині повинна обов'язково панувати атмосфера любові та миру. Діставши трохи любові в сім'ї, дитина, навіть якщо вона раптом утече з дому, однаково повернеться, коли побачить, що в інших місцях вона знаходить не любов, але саме лиш лицемірство. А якщо вона буде пам'ятати непристойні сцени, що відбувалися вдома, сварки й колотнечі, то чи захоче вона повертатися додому?

   Геронде, що робити батькам, якщо дитина втече з дому?

   Їм треба намагатися підтримувати з нею зв'язок — щоб, отямившись, вона змогла до них повернутися. Вони мають розмовляти з нею по-доброму й, щоб їй допомогти, повинні змусити задуматися. Приміром, якщо дитина бродить по ночах невідомо де, мати повинна сказати їй: "Підійди-но сюди, синку. Якби ти був на моєму місці, ти б міг залишатися спокійним, коли б твої діти приходили додому за північ?"

Навіть найсерйозніше падіння дітей не повинно викликати у батьків розпач, тому що в нашу епоху гріх увійшов у моду. Батьки завжди повинні мати на увазі й таке: діти нашої епохи мають зм'якшуючі провину обставини відносно скоєних ними безчинств. Четвірка з поведінки, поставлена в нинішню епоху, має цінність п'ятірки з плюсом тієї епохи, коли молодими були ми. Звичайно, батькам варто старатися, щоб допомагати своїм дітям, але їм не потрібно й занадто турбуватися. Прийде час, і діти прийдуть до розуму. Зараз вони можуть не розуміти добра, тому що їхній розум ще не дозрів. Він замутнений, і діти не володіють ясністю свідомості для того, щоб розрізнити як небезпеку, якій вони піддаються, так і ті непоправні втрати, які можуть собі завдати.

Буде добре, коли батьки показуватимуть дитині, що їх дратують її бешкетування. Але хай вони на неї не тиснуть і моляться. Молитва, чинена з болем, призводить до позитивних результатів. Якщо ж дитина скоює дуже серйозний проступок, то батькам слід акуратно втрутитися. Якщо вчинений проступок не тяжкий, то хай батьки трохи закриють на нього очі, щоб не дратувати дитину й не погіршити стан, у якому та перебуває, тому що результатом цього роздратування буде те, що вона від них відійде. [У такому випадку] батькам гоже лиш молитися Христові й Пресвятій Богородиці за те, щоб Вони покрили їхнє чадо.

Молитва батьків — особливо матері — дуже сприйнятлива, тому що вона йде від серця і сповнена болем. Коли я мешкав в Іверському скиті, туди випадково зайшов якийсь юнак. Цей парубок, подорожуючи по Халкідиці, зустрівся з компанією прочан, які їхали на Святу Гору. Приєднавшись до них, він приїхав на Афон і прийшов до мене в келію. Ух, що ж це був за чоловік! Безбожник, богохульник, безстидник, яких ще пошукати! При цьому він мав якусь демонічну кмітливість і ні в що не вірив. Усіх: і малих, і великих — він паплюжив нехорошими словами. Знаєте, скількох зусиль мені вартувало, щоб привести його до тями? З ним стало можливим прийти до якогось взаєморозуміння, і мені навіть вдалося обстригти його довге волосся!.. "Дай Боже здоров'я твоїй матері, — сказав йому я. — Це її молитви привели тебе сюди". — "Так, отче, — відповів він мені. Я волочився по Халкідиці й навіть сам не зрозумів, як опинився тут". — "А уявляєш, — кажу, — як зрадіє твоя мати, коли довідається, що ти приїжджав на Святу Гору, до того ж побачить тебе підстриженим!" "А як ти про це здогадався, отче? — зачудувався він. Дійсно, побачивши мене зміненим, мама дуже зрадіє!" Бачите як! Бог "перехитрив" хлопця й відрядив його до "фахівця"! Скільки ж молитов принесла Богові його нещасна мати!

 

Коли сварити і коли хвалити дитину

Батьки повинні бути дуже уважними до того, щоб не сварити своїх дітей увечері, тому що ввечері дітям важче подолати свій розлад. А нічна пітьма затьмарює їхні душі ще більше. Діти починають задумуватися, як краще вчинити опір батькам. У їхніх головах визрівають різні варіанти "захисту", втручається й диявол, і в такий спосіб вони можуть дійти до розпачу. А ось вдень, якщо навіть діти пригрозять своїм батькам різними способами помсти, то, вийшовши на вулицю, вони відволічуться, забудуться, їхній розлад мине.

Геронде, чи допомагають дітям виправитися тілесні покарання?

— Наскільки можна, батьки мають цього уникати. Вони повинні намагатися добром і терпінням дати дитині зрозуміти, що вона поводиться неправильно. Тільки в тому випадку, якщо дитина маленька і не розуміє, що вона піддається небезпеці, потиличник іде їй на користь — для того, щоб наступного разу вона була уважнішою. Страх отримати ще одного потиличника стає для дитини гальмом і захищає її від небезпеки. Я, коли був маленьким, більшу користь діставав не від батька, а від матері. Обоє вони любили мене й бажали добра. Однак кожен з батьків допомагав мені по-своєму. Батько був людиною суворою. Коли ми — діти — пустували, він давав нам ляпаси. Біль від ляпасу допомагав мені трішки вгомонитися, однак, коли біль проходив, я забував і про нього, і про батьківські поради. І справа була не в тому, що батько мене не любив: ні, він бив мене від любові. Пам'ятаю якось одного разу — я мав три роки — батько заліпив мені такого потиличника, що я відлетів на кілька метрів! А знаєте за що? Поруч із нашим будинком був інший будинок, у якому ніхто не проживав. Господарі виїхали в Америку, і будинок перетворився на пустку. У дворі цього будинку росла смоківниця, гілки якої виходили на вулицю й звисали над дорогою. Дерево було всіяне плодами. Коли ми з хлопцями гралися на вулиці, до нас підійшов один сусід і підняв мене, щоб я зірвав йому кілька смокв, тому що сам він не дотягувався до гілок. Я зірвав п'ять-шість смокв, і дві з них він дав мені. Коли про це довідався мій батько, він дуже розгнівався.

Ось тоді я й дістав того ляпаса! Я почав ридати. Моя мати, на очах якої це відбувалося, повернулася до батька й сказала: "Навіщо ти б'єш хлопця! Він же ще маленький, нічого не розуміє! Як ти можеш спокійно слухати його плач!" — "Якби він плакав, коли його піднімали рвати смокви, — відповів батько, — то не плакав би зараз. Але, мабуть, і сам він хотів поласувати чужими смоквами! Отож, хай плаче!". Та хіба після цього я міг повторити те, що зробив? А ось мати, помітивши мої витівки, дратувалася, однак у неї було благородство. Вона відверталася й робила вигляд, що не бачить мене, для того щоб мене не дратувати. Проте від цієї материнської "хитрості" моє серце буквально розривалося. "Подивися, подивися, — казав я собі, — ти так набешкетував, а мати не тільки тебе не б'є, але навіть робить вигляд, що не бачить! Ні, більше такого не повториться! Як же я зможу бачити маму знову роздратованою?" Роблячи так, мати допомагала мені більше, ніж якби вона нагороджувала мене потиличниками. Однак і сам я не зловживав цим і не говорив: "Е, раз вона зараз мене не бачить, давай-но я побешкетую й покапризую ще більше". А ось батько, той ні: ледь щось не так — відразу потиличник. Бачиш як: вони обоє мене любили, однак великодушна поведінка матері допомагала мені більше.

   Геронде, проте деякі діти страшенно збиточні: вони кричать, бігають, пустують. Як їхні батьки можуть уникнути тілесних покарань?

   Послухай, та ж діти не винні. Дітям, щоб вони нормально росли, потрібне подвір'я, у якому вони могли б побігати й погратися. А зараз нещасні дітки замкнені в багатоповерхівках, і це їх непокоїть. Вони не можуть вільно побігати, не можуть побавитися, не можуть порадіти. Батькам не треба дратуватися, якщо їхня дитина жвава. Жвава дитина має в собі силу, і, використавши її, як слід, вона може багато чого досягти у житті.

 

Примус дітям не на користь

Деякі батьки дуже сильно тиснуть на своїх дітей — та ще й на очах інших. Можна подумати, їхня дитина тяглова тварина, яку вони підганяють лозиною, щоб вона йшла, не ухиляючись ні вправо, ні вліво. Вони однаково що тримають її за вуздечку й при цьому кажуть: "Крокуй вільно!" А потім такі батьки доходять до того, що починають бити своїх дітей. Сьогодні приходила мати зі своїм сином — здоровенним хлопцем. Хлопець був хворим. "Що мені робити, отче?—запитувала вона. — Моя дитина нічого не їсть і не хоче навіть нас бачити". Але коли я сказав їй, як учинити, вона почала все з початку: "Так що ж мені тепер робити?"

  Геронде, може, вона не зрозуміла, що Ви їй сказали?

  Так як же не зрозуміла! "Я не зміг би пробути з тобою разом навіть одну годину, — сказав я їй. — А як же твоя дитина буде жити поруч з тобою? Бо ти ж довела його до білого накалу!" — "Ні, — відповіла вона.—Я його люблю". — "Де там любов, якщо поруч з тобою хлопець не знаходить собі місця? Його тягне втекти з будинку, тому що хоче опинитися в іншому середовищі. Бо коли він не поруч з тобою, то поводиться прекрасно. Якщо тебе не хоче бачити, то, виходить, ти теж винна в цьому. Не дратуй його: адже ти його калічиш. Поводься з ним по-доброму, з терпінням". Я їй все це сказав, вона мене вислухала й знову почала все спочатку: "То що ж мені робити? Дитина не хоче нас бачити". Ну як з такою людиною порозумітися? У хлопця все в досконалому порядку, а вони вважають його за дурня. Виходить, щось не в порядку в них самих.

Примуси батьків не допомагають дітям, а душать їх. Безконечні "не займай!, не ходи туди, зроби це так..." Але ж вуздечку треба тягти так, щоб її не порвати. Треба звинувачувати дітей тактовно, для того, щоб допомогти їм усвідомити свою помилку, але при цьому не допускати, щоб між вами утворилася прірва. Батьки повинні робити те ж саме, що робить гарний садівник, саджаючи маленьке деревце. Садівник ніжно, м'якою мотузочкою прив'язує деревце до кілочка, щоб воно не скривилося й не пошкодилося, коли вітер буде хилити його вправо чи вліво. Потім садівник робить для деревця огорожу, поливає його, піклується про нього, береже його від кіз — допоки в дерева не підростуть гілки. Бо якщо маленьке деревце об'їдять кози, то все — його можна вважати загиблим. Об'їдене козами дерево не зможе ні дати плода, ні дати тіні. А ось коли його гілки розростуться, садівник забирає огорожу, дерево починає плодоносити, і під його тінню можуть відпочивати і кози, і вівці, і люди.

Одначе часто батьки, спонукувані надмірною турботою про своїх дітей, хочуть прив'язати їх не м'якою мотузочкою, а сталевим дротом, тоді як прив'язувати дітей потрібно ніжно — так, щоб їх не поранити. Батьки повинні намагатися допомагати дітям благородно. Це виплекає у дитячих душах любочестя, і потім вони зможуть самі відчути необхідність творити добро. Батьки, наскільки можуть, повинні пояснювати дітям добро по-доброму: з любов'ю і з болем. Пам'ятаю одну матір, котра, бачачи, що син поводився погано, зі слізьми на очах і з болем говорила: "Не треба робити цього, моя золота дитинко". І бачачи такий приклад, її діти вчилися подвизатися з радістю, щоб уникати життєвих спокус, не зупинятися перед труднощами, а переборювати їх молитвою й довірою до Бога.

Сьогодні і дорослі, і діти в миру живуть, як у божевільні, і тому потрібно багато терпіння й багато молитви. Величезна кількість дітей страждають від інсультів. [Однаково що] годинник трохи зіпсований, а батьки заводять його до упору, і навіть більше, ніж до упору, і потім у годинника ламається пружина. Необхідне розважання. Одну дитину треба "підкручувати" більше, іншу — менше. Нещасні діти відкриті всім [злим] вітрам. Коли в школі або на вулиці вони чують заклики: "Не поважайте батьків! Не поважайте нікого й нічого!" — до того ж ще їхні матері хочуть "закрутити їм гайки", то вони комизяться ще більше.

Тому я раджу матерям силувати себе в молитві й не силувати дітей. Якщо постійно говорять дитині: "Не роби цього, не займай!" — навіть стосовно дріб'язкових речей, а іноді й несправедливо — то, у випадку серйозної небезпеки, наприклад, якщо дитина хоче хлюпнути у вогонь бензину, — вона не послухається й, зробивши це, дуже покалічиться. Дитина не розуміє, що в словах "не роби цього" прихована любов. Але, коли дитина трохи подорослішає, у неї з'являється егоїзм, і, якщо їй роблять зауваження, вона комизиться, думаючи: "Хіба я маленька, щоб вони поводилися зі мною так?" Батьки мають дати дитині зрозуміти, що, подібно до того, як берегли її, щоб вона не обпеклася, поки була маленькою, так і зараз, коли вона стала дорослою, бережуть її від іншого вогню. Тому дитині треба бути уважною, не піддаватися спокуснику-дияволу, для того щоб зберегти в собі Благодать Святого Хрещення.

 

Нерозсудлива надмірна батьківська любов

  Геронде, чи може мати нерозсудливою любов'ю зашкодити своїй дитині?

  Звичайно, може. Приміром, мати бачить, що її маля не може навчитися ходити, і говорить: "Як шкода його, бідненького, адже він не може ходити", і раз у раз бере його на ручки, замість того, щоб, тримаючи за руку малюка, допомогти йому пройтися самому. Питається, як маля навчиться ходити? Звичайно, така мати спонукувана любов'ю, однак своєю надмірною турботою вона шкодить своєму чаду. Я був знайомий з батьком, син якого відслужив у армії. І от він брав дорослого сина за ручку й вів його до перукаря! "Я привів тобі мого сина, щоб ти його підстриг, — говорив батько. — Скажи мені, скільки тобі заплатити й коли прийти, щоб його забрати?". Так [своєю нерозсудливою турботою] ця людина скалічила сина.

Любов необхідно "пригальмовувати" розважанням. Справжня любов не шукає вигоди. Вона не має в собі егоїстичної пристрасті й відрізняється розсудливістю. Розсудливість необхідна надмірній жіночої любові для того, щоб жінка не витрачала свою любов даремно. Одного разу до мене в келію прийшов хлопець, розлючений на батьків. Його нещасні батьки були налаштовані по-доброму, однак не знали, як йому допомогти. І ось він почав говорити мені, що батьки на нього тиснуть, що вони його не люблять і так далі. "Слухай-но, — сказав я йому, — коли ти був маленький і твоя мати закутувала тебе в кілька шарів одягу, для чого вона це робила? Для того, щоб ти не застудився, чи для того, щоб довести тебе до теплового удару? Ці дії твоєї матері мали в собі багато любові". Нарешті — зрозумівши, як дуже його любили батьки,— юнак розплакався. У його матері було багато любові, незважаючи на те, що вона не змогла допомогти своєму синові, тому що поводилася з ним так, що викликала його опір.

Коли необхідно, мати повинна поводитися з дитиною суворіше. Якщо вона в усьому потурає дитині й погоджується з нею у всьому, то це дитині не на користь. В Адані в якоїсь вдови був єдиний син Яніс. Коли хлопчик трішки підріс, вона віддала його на навчання до шевця. Походивши на роботу один тиждень, хлопчик заявив: "Мамо, мені вже не потрібно ходити до майстра: шевському ремеслу я навчився". "Коли ж ти встиг навчитися?" — запитала вона. "А от якщо хочеш, — відповів він, — я можу показати й тобі, як роблять черевики. Ось дивися: так вирізують підошву, ось так прикріплюють шкіру, приладжують каблук, прибивають цвяхами..." А майстер, у якого вчився Яніс, був дуже доброю людиною. Він хотів навчити хлопчика ремеслу, жаліючи його, тому що Яніс ріс без батька. Однак, побачивши, що минув тиждень і Яніс не з'являється, він затурбувався: чи не занедужав той, і пішов до його матері, щоб запитати, що з дитиною. "Що трапилося з Янісом? Чому він більше не приходить на роботу? Він що, занедужав?" - запитав майстер удову. "Ні, — відповіла мати, — він здоровий". — "Тоді чому ж він не приходить на роботу?" — "А навіщо він туди піде? — зауважила вдова. — Адже Яніс уже навчився шевського ремесла". "Так як же він зміг навчитися за кілька днів?" — здивувався швець. "Та дуже просто, — відповіла мати. Бере шкіру, натягає її на колодку, забиває цвяшки, приладжує каблук, потім знімає черевик з колодки й готова справа!" Швець розсміявся, попрощався з нею й пішов. Коли він повернувся в майстерню, підмайстри запитали його: "Майстре, що з Янісом?" — "Живий і здоровий, — відповів він. — Не тільки Яніс вивчився на шевця — вивчилася і його мати!"

І ось я бачу, що багато батьків поводяться подібно до цієї вдови. Вони думають, що люблять своїх дітей, однак насправді вони їх руйнують. Приміром, мати від надмірної любові обсипає свою дитину поцілунками й говорить їй, припустимо: "У цілому світі нема такої прекрасної дитини, як моя!". Таким чином мати культивує в ній гординю і нездорову впевненість у собі. Потім така дитина не слухається батьків, будучи впевненою, що все знає сама.

Батьки повинні з малого віку привчати дітей бути відповідальними за себе. Нехай діти виконують у сім'ї посильну роботу: вони не повинні вимагати, щоб їм несли все готове, на блюдечку. Інакше, коли вони стануть дорослими, їм буде нелегко. Один майстер працював, не покладаючи рук, і виховував своїх дітей. А ті, поки він працював, цілими днями валандалися по вулицях. І навіть коли виросли, створили свої власні сім'ї, то однаково чекали, що батько принесе їм все готове. І, коли той сказав, що прийшоз час, щоб самі піклувалися про свої сім'ї, вони йому відповіли: "Як же так, батьку? Адже ти ж не залишав нас, коли ми були маленькими! Так хіба зможеш залишити нас зараз — коли ми виросли й несемо тягар сімейних обов'язків?"

 

Розподіл спадщини

Якщо батьки матеріально забезпечені, то вони відповідальні за майбутнє своїх дітей. Звичайно, головне, щоб вони виховали їх хорошими людьми, допомогли здобути освіту або опанувати професію, щоб діти могли заробляти собі на хліб. Потім батьки повинні придбати їм якийсь будиночок і так далі. Коли у 1924 році, у зв'язку з тодішнім обміном населенням, наша сім'я приїхала до Греції з Фарас у Каппадокію, мій батько, будучи головою сільської громади, постарався влаштувати життя всіх наших односельчан. Про власну сім'ю він на якийсь час ніби забув. Потім, коли мої брати й сестри виросли, вони стали нарікати. "Про всіх, батьку, ти подбав, — говорили вони, — а от про нас не подумав". Якщо чоловік сам, то він може все віддати іншим і через самовідданість виявити до самого себе повну байдужість, будучи спонукуваний до цього благородством. Але, якщо чоловік має сім'ю, він повинен подумати й про неї.

Звичайно, батьки не повинні втрачати голову й давати дітям все й одразу, оскільки молодь недосвідчена й у сучасному ненаситному житті може жити не за статками. Потім батькам буде боляче, коли вони зрозуміють, що вже не мають чим допомагати. Крім того, батьки повинні якомога більше турботи виявляти до найбільш слабкої дитини й дати їй більше матеріальних, а ще більше моральних благ, для того щоб усвідомлення невдачливості не віднесло її вниз, подібно до бурхливого потоку. Але водночас з міркуванням і любов'ю батьки повинні дбати і про всіх інших дітей, щоб у стосунках між ними не з'явилося холоду.

Сьогодні рідко зустрічаєш дружні сім'ї, що живуть духовно, де брати й сестри не сваряться через земельні ділянки, спадщину й не бігають по судах. Я знав одну сім'ю із семи осіб. У батьків були золоті прикраси. Після смерті батьків діти вирішили, що золото повинен взяти собі той брат, котрий піклувався про батьків у старості. Однак цей брат подумав, що їхня сестра має більшу сім'ю й тому вона більше має потребу в цьому золоті. Він віддав золото їй. Сестра віддала золото третьому братові, той четвертому, і, в остаточному підсумку, золото повернулося до першого брата! Тобто із цими людьми відбулося те ж саме, що описано в Лавсаїці. В остаточному підсумку, оскільки перший брат теж не хотів залишати собі це золото, вони вирішили пожертвувати його на храм.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2