foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЧАСТИНА ПЕРША

Як створити міцну сім'ю

"Чоловік і жінка, наскільки можливо, повинні виплекати чесноти любові, щоб двоє завжди були злиті воєдино, й щоб разом з ними завжди перебував Третій наш Найсолодший Христос"

ГЛАВА ПЕРША

Про гармонійну сім'ю

 

Добрий початок сімейного життя

Геронде, якийсь юнак, що вирішив присвятити себе сімейному життю, запитав мене, як правильно його почати.

— Насамперед потрібно постаратися знайти хорошу дівчину, яка припаде йому до серця. Тому що серце кожного привертається до людей по-своєму. Хтось відчуває приязнь до одної людини, хтось — до іншої. Треба дивитися не на те, щоб наречена була багатою і вродливою, а насамперед на те, щоб вона була простою й смиренною. Тобто більше уваги треба звернути не на зовнішню, а на внутрішню красу майбутньої нареченої. Якщо дівчина — людина надійна, якщо вона наділена мужністю — але не більше, ніж це потрібно жінці, — це дуже допоможе майбутньому чоловікові у всіх труднощах приходити з нею до повного взаєморозуміння і не мучитися від головного болю. Коли ж вона має ще й страх Божий, має смиренність, то вони можуть, взявшись за руки, перейти на протилежний берег злої ріки цього світу.

Якщо молодий чоловік всерйоз дивиться на якусь дівчину як на свою майбутню наречену, то я думаю, йому краще спочатку через когось зі своїх близьких повідомити про це батьків дівчини. Потім йому особисто треба поговорити з батьками дівчини та з нею самою про свій намір. Згодом, коли вони будуть засватані й заручені — добре, щоб час між зарученням і весіллям не був довгим — він повинен дивитися на наречену як на свою сестру й ставитися до неї з повагою. Якщо і наречений, і наречена з любочестям, з усіх сил, намагатимуться до весілля зберегти свою цнотливість, то в Таїнстві Шлюбу, коли священик покладе на них вінці, вони щедро приймуть Благодать Божу. Тому що, як говорить Святий Йоан Златоуст, вінці Таїнства Шлюбу — це символи перемоги над насолодою.

Надалі чоловік і жінка повинні, наскільки це можливо, плекати чесноти любові, щоб двоє завжди були злиті воєдино й щоб разом з ними перебував Третій — наш Найсолодший Христос. Звичайно, спочатку, поки сімейне життя молодих не ввійде у нормальне русло й поки вони не пізнають один одного як слід, вони можуть зазнавати певних труднощів. Таке відбувається на початку будь-якої справи. Кілька днів тому я спостерігав за одним пташеням. Воно перший раз вилетіло з гнізда, щоб знайти собі їжу. Бідолаха не вмів ловити комах і, літаючи на висоті людської долоні від землі, витратив цілу годину, поки не піймав якусь комашку. Дивлячись на пташку, я міркував про те, що будь-яку справу розпочати непросто. Випускник університету, отримавши диплом і почавши працювати, спочатку зазнає труднощів. Послушник у монастирі на початку свого чернечого життя теж зазнає труднощів. І парубок, що вступив у шлюб, теж буде зазнавати труднощів на початку.

   Геронде, чи припустимо, щоб наречена була старшою від нареченого?

   Нема такого правила Церкви, яке говорило б, що якщо дівчина на два, три або навіть на п'ять років старша від парубка, то їм не можна одружитися.

 

У різниці характерів криється божественна згода

Одного разу до мене в келію прийшов чоловік і почав скаржитися, що він дуже засмучений через постійні суперечності з дружиною. Проте я зрозумів, що між ним і його дружиною не було чогось дійсно серйозного. У цього чоловіка є свої "сучки" і "шишки", у його дружини — свої, тому вони не можуть припасуватися один до одного. [І одного, і другого] треба трішки "постругати". Візьми дві нестругані дошки. В одної сучок в одному місці, в іншої — в іншому. І якщо ти хочеш з'єднати їх як є, неструганими, то між ними залишиться щілина. Однак якщо ти ледь-ледь постружиш першу дошку в одному місці, другу — в іншому, вони відразу приляжуть одна до одної. Тільки стругати треба тим самим рубанком.

"Я не знаходжу спільної мови зі своєю дружиною! — скаржаться мені деякі чоловіки. — Ми зовсім різні за характерами! Вона людина зовсім іншого складу. Як же Бог допускає такі нісенітниці? Невже Він не міг улаштувати все таким чином, щоб у чоловіка й дружини були однакові характери, так, щоб вони могли жити духовно?" — "Невже ви не розумієте, — відповідаю їм я, — що в різниці характерів криється божественна гармонія? Різні характери складаються в гармонію. Уяви, якби й у тебе, і у твоєї дружини були однакові характери! Та Боже борони! Уяви, що було б, якби, приміром, і ти, і твоя дружина легко обурювалися. Ви б не залишили від вашого дому каменя на камені! А якби в обох і в чоловіка, і в жінки, були однаково м'які, лагідні характери? Так ви б спали ходячи! Якби ні в тебе, ні у твоєї дружини не можна було взимку випросити снігу — то ви б, звичайно, підходили один одному, але й пішли б обоє в пекельну муку. А якби обоє були марнотратними? Хіба ви змогли б господарювати? Ви пустили б ваше майно на вітер, а діти залишилися б під відкритим небом".

Якщо важка, норовлива людина знайде й дружину собі відповідну — таку, що хоч кіл їй на голові теши, а вона буде робити по-своєму, — то вони, звичайно, одне одному підійдуть. Хіба не так? Однак через день спільного життя вони вчепляться одне одному у волосся! Тому дивися, як все влаштовує Бог: Він робить так, щоб хороша, добра людина одружилася з непокірливою, і тоді другий із подружжя зможе отримати допомогу, тому що споконвічно він міг бути налаштований по-доброму, але в молодому віці міг захопитися злим.

Невелика різниця в характерах чоловіка й жінки допомагає створити гармонійну сім'ю, тому що один із подружжя доповнює іншого. В автомобілі необхідні обидві педалі: і газ, для того щоб їхати, і гальмо, щоб вчасно зупинитися. Якби в машини було тільки гальмо, вона не рушила б з місця, а якби в неї був тільки акселератор, то вона не могла б зупинитися. "Ви — обоє на одну ногу, — сказав я одній подружній парі, — і тому один одному не підходите!" Обоє цих людей були дуже вразливими. Якщо в них вдома щось траплялося, то обоє кидали повіддя й починали голосити. "Ох, яка ж з нами сталася напасть!" — голосить чоловік. "Ох, що ж це за лишенько гірке!" — схлипує дружина. Тобто один з подружжя "допомагає" іншому впасти в ще більший розпач! Чоловік не може підбадьорити дружину й сказати їй: "Зачекай, адже те, що з нами сталося, не так уже й серйозно". Я бачив таке в багатьох сім'ях.

Маючи різні характери, чоловік і жінка можуть більшого досягти й у вихованні дітей. Один із подружжя почне їх трішки пригальмовувати, а інший буде говорити: "Ну дай ти дітям трішки свободи". Якщо й чоловік, і дружина закрутять всі гайки своїм дітям, то втратять їх. Але вони втратять дітей і в тому випадку, якщо обоє будуть дозволяти їм робити що заманеться. Якщо ж мати й батько мають різні характери, то діти їх перебувають у рівновазі.

Я хочу сказати, що [у сім'ї] має бути все. Звичайно, чоловік і жінка не повинні перегинати палицю відносно особливостей свого характеру, але кожен з них відповідно до складу свого характеру повинен допомагати іншому. Якщо з'їсти, приміром, що-небудь дуже солодке, то закортить чогось солоненького. Приміром, коли наїсися винограду, хочеться заїсти його шматочком сиру, щоб перебити солодкість. Або городня зелень: якщо вона занадто гірка, її неможливо їсти. Але якщо овочі будуть заледве з гірчинкою чи з кислинкою, то вони і смачні, і корисні. Але ось якщо людина кислого складу стане говорити, що всім іншим треба стати такими ж кислими, а той, у кого гіркий норов, буде закликати всіх ставати гіркими, третій — солоний — буде наполягати на тому, щоб всі стали солоними, то до взаєморозуміння вони не прийдуть.

 

Повага між подружжям

Бог премудро розпорядився всім. Чоловіка він наділив одними дарами, жінку — іншими, щоб жінка корилася йому. Адже якби Бог дав таку ж мужність жінці, то сім'я не могла б вистояти.

В Епірі розповідали історії про одну жінку, котра була грозою всієї округи! Вона вдягалася в довгу білу сорочку й за поясом завжди носила ятаган. Розбійники брали її зі собою! Уявіть — жінка в розбійницькій зграї! Одного разу вона прийшла в глухе маленьке село, що лежить у кількох годинах пішої ходьби від її села, щоб взяти одного волоського юнака й одружити його зі своєю дочкою. Оскільки хлопець почав комизитися, вона скрутила його, звалила собі на плечі й приволокла у своє село! Проте такі випадки — винятки із правила. Спробуй, призви жінок в армію й сформуй з них жіночу роту. А потім візьми десяток підлітків у формі скаутів і попроси їх здалеку показатися войовницям. Відразу вся рота кинеться навтьоки! Подумають, ідо ворог іде в наступ!

Чоловік, сказано у Святому Письмі, " Є голова жінки". Тобто Бог визначив, щоб чоловік мав владу над дружиною. Володарювання дружини над чоловіком є образою Бога. Спочатку Бог сотворив Адама, який сказав про дружину: "Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла". Дружина, говориться у Євангелії, повинна боятися чоловіка — тобто повинна його шанувати. А чоловік повинен любити дружину. У любові присутня повага. У повазі присутня любов. Те, що я люблю, я одночасно й шаную. Те, що я шаную, я люблю. Тобто любов і повага — це не різні речі: це те саме.

Однак люди ухиляються від цієї гармонії Божої і не розуміють смислу євангельських слів. Так чоловік, перекручено витлумачуючи Євангеліє, говорить дружині: "Ти маєш мене боятися!" Дивак-чоловік, та якби вона тебе боялася, вона б за тебе й заміж не пішла! А деякі жінки твердять своє: "А чому це дружина повинна боятися чоловіка? Ні, такого я прийняти не можу. Що це ще за релігія така? Дискримінація!" Але подивися, що говорить Святе Письмо: "Початок Премудрості — страх Господній". Страх Божий є шанування Бога, благоговіння, духовна скромність. Цей страх приводить тебе до побожного трепету, це щось священне.

Та рівність із чоловіками, до якої прагнуть деякі жінки, може бути виправданою лише до певної межі.

Сьогодні жінки працюють і голосують нарівні з чоловіками. Тому вони заразилися якимось нездоровим духом і думають, що рівні з чоловіками [у всьому]. Звичайно, душі чоловіків і жінок однакові. Але якщо чоловік не любить дружину, а дружина не поважає чоловіка, то в сім'ї починається розбрат. За давніх часів вважалося недопустимим, щоб дружина суперечила чоловікові. А зараз запанував зухвалий, розв'язний дух. Як же прекрасно було в ті часи! Я знав одну подружню пару. Чоловік був низеньким, непоказним чоловічком, а дружина — височенна, богатирського зросту! Вона сама запросто вивантажувала з воза центнер зерна! Якось один робітник — теж дужий хлопець — став до неї приставати й вона, схопивши його, відкинула на кілька метрів убік, як сірник! Але якби ви бачили, який послух ця жінка мала до свого чоловіка, як вона його шанувала! Ось у такий спосіб сім'я буває міцною, непорушною. А інакше їй не вистояти.

 

Любов між подружжям

  Ну що, матінко, написала поздоровлення Димитрію, котрий жениться?

  Написала, Геронде.

  Дай-но мені листівку, і я припишу від себе: "Хай буде з вами Христос і Пресвята Богородиця. Димитрію, даю тобі благословення сваритися із цілим світом, крім Марії! І Марії те ж саме благословення: сваритися з усіма, але не з тобою!" Ось подивимося, чи зрозуміють вони, що я маю на увазі. Якийсь чоловік запитав мене: "Геронде, що найбільше з'єднує чоловіка з дружиною?" — "Вдячність", — відповів я йому. Одна людина любить іншу за те, що та їй дарує. Дружина дає чоловікові довіру, відданість, послух. Чоловік дає дружині впевненість у тому, що вона перебуває під його покровом, захистом. Дружина — хазяйка дому, але й головна служниця в ньому. Чоловік — володар будинку, але й носій його тягарів.

Між собою чоловік і жінка повинні мати очищену любов — для того, щоб отримувати одне від одного взаємну розраду й бути в змозі виконувати свої духовні обов'язки. Щоб прожити в злагоді, вони мають, насамперед, покласти в основу життя любов — ту дорогоцінну любов, яка полягає в духовному благородстві, у жертовності, а не любов порочну, мирську, плотську. Якщо присутні любов і жертовність, то одна людина завжди ставить себе на місце іншої, розуміє її, відчуває за неї біль. А приймаючи ближнього у своє страждаюче серце, людина приймає у своє серце Христа, Котрий знову сповнює її Своєю невимовною утіхою.

Коли хтось із подружжя любить іншого, то, навіть перебуваючи далеко від нього — якщо цього вимагають обставини, — він однаково буде близько, тому що для любові Христової не існує відстаней. Однак, якщо, не дай Боже, між членами подружжя нема любові, то вони, навіть перебуваючи поруч, можуть бути, по суті, один від одного далеко. Тому кожен із подружжя пов-инен намагатися все своє життя берегти любов до своєї половинки, приносячи себе в жертву заради неї.

Плотська любов з'єднує мирських людей тільки доти, поки вони володіють [необхідними для такої плотської любові] мирськими якостями. Коли ці мирські якості втрачаються, плотська любов роз'єднує людей, і вони скочуються в погибель. А от коли між чоловіком і дружиною є справжня дорогоцінна духовна любов, то, якщо один з них втратить свої мирські якості, це не тільки не роз'єднає їх, але об'єднає ще міцніше. Якщо є тільки плотська любов, то дружина, дізнавшись, що, приміром, супутник її життя подивився на іншу жінку, хлюпає йому в очі сірчаною кислотою й позбавляє його зору. А якщо вона любить чистою любов'ю, вона зазнає за нього ще більшого болю і тонко, акуратно намагається знову повернути його на правильний шлях. У такий спосіб приходить Благодать Божа.

Одного разу до мене в келію прийшов якийсь американець грецького походження, лікар. Я побачив, що його обличчя було світлим, і тому делікатно запитав про його життя. "Отче, — сказав він мені. — Я православний християнин, але до останнього часу й посту не дотримувався, і до церкви заглядав нечасто. Коли одного разу вночі, опустившись у себе в кімнаті на коліна, я просив Бога допомогти мені в одному важливому питанні, кімната наповнилася якимось солодким Світлом. Це тривало досить довго: я не бачив нічого, крім Світла, і відчував у собі якийсь невимовний мир". Я був вражений, бо зрозумів, що ця людина удостоїлася побачити Небесне Світло. Тому й попросив розповісти, що передувало цій події. "Отче, — почав розповідати він, — я людина одружена і маю трьох дітей. Початок нашого сімейного життя був добрим. Однак потім моя дружина, не маючи терпіння займатися домом і дітьми, стала просити, щоб ми їздили розважатися разом з її подругами. Я пішов їй на поступки. Минув час, і вона заявила, що хоче розважатися з подругами сама. Я змирився і з цим, а сам почав займатися дітьми. Після цього їй перехотілося їздити у відпустку зі мною, і вона стала просити в мене гроші, щоб їздити у відпустку сама. Потім попросила зняти для неї окрему квартиру. Я пішов і на це. Але вона збирала в цій квартирі своїх коханців. Весь цей час я намагався різними способами, порадами, умовляннями — допомогти їй, щоб вона пожаліла наших дітей. Але вона не приймала жодних порад. В остаточному підсумку, взявши в мене значну суму грошей, вона зникла. Я шукав її, розпитував про неї де тільки можна, — але все було безуспішно, я втратив навіть її сліди. І ось одного разу довідався, що вона приїхала сюди, у Грецію, і почала торгувати собою в одному з розпусних кубел. Неможливо описати ту скорботу про її жалюгідне падіння, яка опанувала мною. У скорботі я опустився навколішки і почав молитися: "Боже мій, — просив я, — допоможи мені її знайти, і я зроблю все, що зможу, для того, щоб вона не занапастила свою душу. Я не можу витримати той стан, до якого вона опустилася". І отоді мене омило це Світло, й моє серце наповнилося миром". — "Брате! - сказав я йому. — Бог побачив твоє терпіння, твою незлобивість, твою любов і подав тобі цю розраду".

Тому я й кажу, що миряни будуть нас судити. Бачите як? Лікар десь в Америці, маючи таку дружину, такі умови й таке оточення, — й, однак, чого удостоївся!

 

ГЛАВА ДРУГА

Про те, що терпіння зберігає сім'ю від розпаду

 

— Твоя сестра — як поживає? Ладить зі своїм чоловіком?

Геронде, до мене доходять чутки, що в них не все гладко. Але вона терпить, а коли потрібно, тягне віз на собі.

— Так воно й буває. Якщо пара биків запряжена в одне ярмо й один з них слабосилий або лінивий, то інша тварина впирається з більшою силою й тягне за двох. Бачиш як: мирські люди, а працюють над собою. А ви тут як принцеси! Ти ось уяви матір, у якої четверо дітей: одна дитина розумово відстала, інша — душевнохвора, ще одна страждає на таласемію, остання вештається по ночах невідомо де, з чоловіком нещасна теж мучиться, скільки ж їй доводиться всього терпіти!

Та так, що хоч криком кричи, так, що нікому про свій біль і не розкажеш, тому що про деякі речі, що відбуваються в сім'ї, не можна розповісти за порогом дому. Приміром, її чоловік може жити зовсім відокремленим життям, а на неї не звертати жодної уваги, у нещасної нема грошей навіть заплатити за житло, її хочуть виселити з будинку. Вона змушена шукати роботу, наражатися на різні небезпеки і просити тебе: "Помолись, щоб хоча б цих небезпек я позбулася!"

Або її чоловік п'є, не працює й вона змушена працювати сама, наприклад, мити сходи в багатоповерхівках. А чоловік ходить по тавернах, п'яний повертається додому за північ, б'є її, вимагає в неї гроші або навіть сам іде до її начальства й забирає те, що вона заробила. Ех, яка ж це мука!

З деякими жінками все зрозуміло — у них є якісь гріхи й, страждаючи таким чином, вони за них розплачуються. Але ж є й інші — у яких таких гріхів нема. Ці останні будуть мати чисту винагороду за пережиті ними страждання. Я знайомий з однією матір'ю. У дитинстві вона була подібна до ангела! Найдобріша душа, найтихіша дитина в сім'ї. І якому ж вона дісталася страшному скандалістові! Як обманулись її рідні! Вона вийшла заміж за п'яницю, який ще в дитинстві був страшенним бешкетником. Його батько пив, і він теж перейняв цю погану звичку. І ось зараз нещасна жінка горбатиться по чужих домах, виснажується на роботі, а чоловік б'є її й погрожує ножем. Скільки разів він кричав: "Я тебе заріжу!" І вона боїться, як би він і справді її не зарізав! Вона переживає справжні муки! Але ж у неї четверо дітей. Рідні цієї нещасної дійшли до того, що радять їй розлучитися, але вона відповідає їм: "Я думаю ще потерпіти". І терпить. Вам це зрозуміло? Ця жінка не читала ні патериків, ні житій святих, і, однак, вона терпить! "Добре, — сказав я їй якось. — А що ж діти твої, на все це дивляться й не втручаються?" — "їм ще по п'ятнадцять-шістнадцять років, — відповіла вона. — хай спершу відслужать в армії, а коли повернуться, то і батька трішки вгомонять!" Тобто поки вони не відслужать у війську, їй доведеться терпіти побої!

 

Терпіння сповнює людину Божественною Благодаттю

  Геронде, як поводитися з людиною, коли вона роздратована, напружена?

  З терпінням.

  А якщо в мене його нема?

— Треба піти купити! Продається в супермаркетах!.. Дивися: якщо хтось кипить гнівом, що б ти йому не говорила, ніякої користі не буде. У такий момент краще змовчати й творити Ісусову молитву. Бід молитви він затихне, заспокоїться, і потім можна прийти з ним до взаєморозуміння. Подивися, адже й рибалки не виходять рибалити, якщо море хвилюється. Вони терпляче чекають, поки погода не внормується.

  Геронде, а чим пояснюється нетерпіння людей?

  Воно пояснюється тим, що в них усередині дуже багато... миру! Бог поставив спасіння людей у залежність від їхнього терпіння. "Хто витримає до кінця той спасеться" — говорить Євангеліє. Бог дає людям труднощі, різні випробування заради того, щоб вони вдосконалилися в терпінні.

Терпіння починається з любові. Щоб ти терпів людину, тобі має бути за неї боляче. Терпіння рятує сім'ю від руйнування. Мені доводилося бачити, як дикі звірі ставали агнцями. Якщо довіряти Богові, то всі проблеми вирішуються гладко й духовно. Одного разу, живучи в монастирі Стоміон, я зустрів у Коніці жінку, обличчя якої світилося. Вона була матір'ю п'ятьох дітей. Потім я її пригадав. її чоловік був теслею й часто працював разом з моїм майстром. Якщо замовники робили цьому чоловікові якесь дріб'язкове зауваження, наприклад: "Майстре Янісу, можливо, зробимо це ось так?" — то він ніби з ланцюга зривався. "Це ти мене, чи що, будеш учити?!" — кричав він, ламав свої інструменти, жбурляв їх у кут і йшов геть. Ти тепер уявляєш, що він творив у власному домі, якщо й у чужих будинках усе трощив! Із цією людиною неможливо було провести разом жодного дня, а його дружина жила з ним роками. Щодня вона переживала муки, однак ао всього ставилася із великою добротою й покривала все терпінням. Я знав про те, що відбувається в них у домі, і тому, зустрічаючи її, запитував: "Як поживає пан Яніс? Працює?" — "Е-е, — відповідала вона. — Коли працює, а коли — сяде посидіти трохи!" — "А як ваше життя-буття?" — знову запитував я. "Дуже добре, отче!" — відповідала вона. І говорила це від щирого серця. Вона не брала до уваги те, що її чоловік ламав свої інструменти — і дорогі ж інструменти! — так що бідачка була змушена найматися на роботу в чужі будинки, щоб заробити їм на життя. Бачите, з яким терпінням, з якою добротою й благородством вона до всього ставилася! Вона його навіть ніскілечки не засуджувала! Тому Бог сповнив її Благодаттю, і її обличчя світилося. Вона змогла підняти п'ятьох дітей, виростила їх, і зі всіх п'ятьох вийшли дуже хороші люди.

  Геронде, а як їй вдавалося виправдовувати свого чоловіка?

  Добрим помислом. "Адже це мій чоловік, — думала вона. — Ну що ж, хай висварить мене трішки. Можливо, і я, коли була б на його місці, поводилася точно так само". Ця жінка застосовувала Євангеліє до свого життя, і тому Бог посилав їй Свою Божественну Благодать. І якщо вже люди мирські терплять і сповнюються Благодаттю, то наскільки більше повинні терпіти ми, ченці, які мають для духовного життя всі можливості!

Наскільки я зрозумів, найбільші скандали — і не тільки в сім'ях, але й у житті держав — походять від малозначущих речей. У сім'ї хтось із подружжя повинен смирятися перед іншим, він повинен не тільки наслідувати його чеснотам, але й терпіти його примхи. Ставитися до подій подібним чином дуже допомагає розважання про те, що Христос приніс Себе в жертву за наші гріхи й що Він, будучи Безгрішним, терпить нас усіх — мільярди людей — тоді як ми, мучачись від чужих примх, погашаємо заборгованості за власні гріхи. Благий Бог улаштував все так, щоб, маючи дари, людина допомагала іншій, а маючи недоліки, смирялася. Бо кожен має свої дари. Однак і недоліки в кожного теж є, і треба подвизатися для того, щоб їх позбутися.

Одному чоловікові я задав доброї прочуханки! Бачили б ви, який послух робить йому дружина, незважаючи на те, що вона наділена багатьма здібностями й дарами. Поруч з нею він однаково що дитя мале. І ось ця жінка, маючи перед чоловіком послух, постійно приймає Божественну Благодать, відкладає її на свій духовний рахунок, тоді як її чоловік своїм егоїзмом постійно відганяє від себе Божественну Благодать і стає усе більш й більш порожнім. І хто в кінцевому підсумку залишиться у виграші? Бачиш: весь секрет у смиренності. У цьому — вся основа. Послух, смиренність. А от якби цей чоловік визнавав свою слабкість і просив допомоги в Бога, то до нього теж прийшла б Божественна Благодать.

 

Вірна дружина

   Геронде, якась жінка запитує в мене поради, як їй поводитися. Чоловік покинув її, забрав дитину й зв'язався з двома іншими жінками.

   Скажи їй, щоб вона, наскільки можливо, терпіла, молилася й поводилася з ним по-доброму. Хай почекає й не розриває шлюбу сама. Один чоловік поводився зі своєю дружиною презирливо, бив, кривдив її, а вона до всього цього ставилася з терпінням і добротою, поки не померла в порівняно молодому віці. Коли через кілька років після смерті її останки витягали з могили, усі відчули пахощі. Ті, хто був присутній при цьому, здивувалися. Бачите: у цьому житті жінка до всього ставилася з терпінням, і тому вона була виправдана в житті іншому.

Був ще один подібний випадок. Юнак, який жив по-мирському, почав відчувати щось до дівчини, котра жила духовним життям. Щоб дівчина відповіла йому взаємністю, він теж намагався вести духовне життя, ходити до церкви. Вони одружилися. Але минули роки, і він повернувся до колишнього мирського життя. У них уже були дорослі діти — старший вчився в університеті, одна дочка — у ліцеї, інша — у гімназії. Але, незважаючи ні на що, чоловік продовжував життя розпусне. Він заробляв багато грошей, але майже все витрачав на свої примхи. Ощадливість нещасної жінки втримувала їхнє домашнє господарство від краху, своїми порадами вона допомагала дітям встояти на вірному шляху. Вона не засуджувала батька, щоб діти не почали відчувати до нього ворожості й не зазнали душевної травми, а також для того, щоб вони не захопилися тим способом життя, яке він провадив. Коли чоловік приходив додому пізно вночі, їй було порівняно легко виправдати його перед дітьми: вона говорила, що в нього багато роботи. Але що їй було говорити, коли серед білого дня він заявлявся в дім зі своєю коханкою? Знаєте, що творив цей чоловік, що не боявся Бога? Хоча він не заслуговував і того, щоб називати його людиною, тому що в нього зовсім не було людяності. Він телефонував своїй дружині й замовляв різні страви, а вдень приїздив обідати з однією з коханок. Нещасна мати, бажаючи вберегти дітей від поганих помислів, приймала їх радо. Вона видавала справу таким чином, що коханка чоловіка нібито була її подругою й чоловік заїжджав до "подруги" додому, щоб привезти її до них у гості на машині. Вона відправляла дітей в інші кімнати вчити уроки, щоб вони не побачили якоїсь непристойної сцени, адже її чоловік, не звертаючи уваги на дітей, навіть при них дозволяв собі непристойності. Це повторювалося з дня на день. Кожного разу він приїжджав з новою коханкою. Справа дійшла до того, Що діти стали запитувати її: "Мамо, скільки ж у тебе подруг?" — "Ах, це просто старі знайомі!" — відповідала вона. І, крім того, чоловік ставився до неї як до служниці, і навіть гірше. Він поводився з нею дуже жорстоко й нелюдяно. Ви тільки подумайте, як ця жінка щодня обслуговувала двох тварюк, які покривали її дім безчестям, і постійно вселяла своїм дітям добрі помисли! І вона не могла розраховувати, що це лихо колись закінчиться, щоб сказати собі: "Потерплю ще трохи", і цим утішитися. Цей кошмар тривав кілька років. Однак, оскільки цей окаянний чоловік дав дияволу багато прав над собою, він почав піддаватися страшному бісівському впливу. Знахабнівши, став поводитися як божевільний, втрачав контроль над собою, звинувачував всіх і вся. І ось одного разу, сп'янілий від хмелю плотської пристрасті, він мчав на машині й зірвався в прірву. Машина розбилася вщент, а сам він отримав дуже серйозні каліцтва. Його відвезли в лікарню, і лікарі, зробивши що могли, відправили його додому. Він став калікою. Жодна з коханок його навіть не відвідала, тому що великих грошей у нього вже не було, а обличчя його було спотворене. Однак добра дружина й добра мати дбайливо доглядала за ним, не нагадуючи йому ні про що з його блудного життя. Він був вражений, і це змінило його духовно. Він щиро покаявся, попросив запросити до нього священика, висповідався, кілька років прожив по-християнськи, маючи внутрішній мир, і упокоївся в Господі. Після його смерті старший син зайняв його місце в бізнесі й утримував сім'ю. Діти цього чоловіка жили дуже дружно, тому що вони успадкували від своєї матері добрі принципи. Ця мати — мати-героїня. Для того, щоб врятувати сім'ю від розпаду, а своїх дітей від гіркого суму, вона випила їхні гіркі чаші сама. Вона втримала сім'ю від розпаду, спасла свого чоловіка й сама заробила небесну винагороду. Бог дасть цій жінці краще місце в Раю.

 

Діти з сімей, що розпалися

— Геронде, якщо в сім'ї чоловік, маючи якусь пристрасть, визнає свою провину, сповідається, але продовжує перебувати під впливом цієї пристрасті й каже своїй дружині: "Я мучу вас: і тебе, і дітей. Краще я піду й буду, живучи далеко від вас, надсилати вам гроші, щоб ви не мучились", яке рішення прийняти його дружині?

— Якщо чоловік дійсно відчуває те, що говорить, це показує, що в нього багато любочестя, і його дружина повинна терпіти. Проте краще, якщо вона не буде відразу вірити почутому. Нехай вона вдивиться в суть справи глибше. Бо часом буває й таке: чоловік нібито з благородства говорить: "Піду, щоб вас не мучити", тоді як насправді хоче піти, оскільки сплутався з іншою жінкою.

Шлюб, дійшовши сьогодні до такого стану, який ми бачимо, втратив свій сенс. Сім'ї розпадаються ні з того, ні з сього. Кілька днів тому до мене в келію прийшов якийсь зовсім запаморочений чоловік. Спершу в нього було двоє дітей від одної коханки. Потім він пішов до іншої. Та народила йому дитину, і вони розлучилися. Після цього він одружився втретє. Його третя дружина теж була розлученою й теж мала трьох дітей: двох від першого шлюбу й одного позашлюбного. Від цієї жінки в нього народилося ще двоє дітей. "Зачекай-но, зачекай, — зупинив його я, слухаючи все це. — Від скількох же мам всі ці діти й від скількох батьків?"

Так ось і гинуть нещасні діти. Ті з них, хто, відрізняючись чуйністю, не може перебороти розлад від біди, яка з ними сталася, впадають у відчай, а деякі навіть закінчують життя самогубством. Інші, щоб забутися, починають пити. Треті зв'язуються з наркотиками. І де тільки вони знаходять на все це гроші? Найменша доза героїну коштує чотири тисячі драхм. Більша доза — шість чи сім тисяч.

Такі вільні, розпущені діти попереднього покоління. У що ж перетворяться інші — ті малята, батьки яких розлучилися за законом про автоматичне розлучення? Скільки ж молоді, приймаючи наркотики, пройшли цього літа через мою келію! Більшість цих нещасних — діти з сімей, що розпалися. Парубку двадцять сім років, а він перебуває в розпачі й просить допомоги! І знаєш, адже дітей з сімей, які розпалися, видно відразу. У мене біля келії на лавці стоїть банка з лукумом. І от коли приходять такі хлопці, вони беруть із банки шматочок лукуму й починають його їсти, а потім, побачивши, як я виходжу з келії на ґанок, ще не доївши солодощі, відразу підбігають, щоб мене поцілувати. Руки в них всі в цукровій пудрі від лукуму, от і повимазують мене всього! Ці діти позбавлені любові й ніжності. Для них нема жодної різниці, є в них батьки чи ні. Чи приходить додому їхній батько, чи йде геть, чи живе з ними, чи не живе — для нещасних нічого не змінюється.

 

"Невинен" і "винен" у подружньому житті

Я звернув увагу на те, що деякі духівники говорять чоловікам, які живуть у незлагоді зі своїми дружинами: "Потерпи, такий вже у тебе хрест. Що тут поробиш? За таке терпіння Бог дасть тобі винагороду". Потім до духівників ідуть дружини, яким вони говорять те саме: "Терпи, терпи, щоб мати винагороду від Бога". Тобто обоє з подружжя можуть бути винними й обох при цьому духівник умовляє терпіти. Або ж винуватий один із подружжя, а духівник каже йому: "Терпи, терпи". У такий спосіб винний у тому, що в родині нема миру, заспокоює свій помисел тим, що нібито терпить іншого, тоді як насправді він його щодня терзає.

Одного разу до мене в келію прийшов якийсь чоловік й став скаржитися на те, що погано живе з дружиною. У їхній сім`ї діло йшло до розлучення. Ні він, ні його дружина не хотіли одне одного бачити. Обоє були вчителями, у них було двоє дітей. Вдома вони ніколи не їли: чоловік після уроків йшов обідати в один ресторан, а дружина — в інший. А для дітей вони купували які-небудь сандвічі, і нещасні діти, коли їхні батьки приходили додому, лізли до них у кишені й у сумки, щоб подивитися, що тато і мама принесли поїсти! Діти переживали велику драму! Крім усього іншого, цей чоловік співав у церкві, однак у ту церкву, де він співав, його дружина не ходила — вона ходила в інший храм. Настільки сильною була їхня взаємна неприязнь! "Що поробиш, отче, — говорив він мені, — я несу великий хрест. Дуже великий. Щодня в нас вдома скандали". — "А до духівника ти ходив?" — запитав його я. "Так, — відповів він, — ходив. Духівник сказав мені: "Терпи, терпи. Ти несеш великий хрест". — "Ану ж бо, — кажу я йому тоді, — зараз подивимося, хто несе великий хрест. Давай почнемо спочатку. Коли ви одружилися, теж так лаялися?" — "Ні, — відповідає. — Вісім років ми прожили дуже дружно. Я обожнював свою дружину! Я благоговів перед нею більше, ніж перед Богом! Потім вона стала іншою людиною! Стала мучити мене своїм ниттям, причіпками, дивацтвами..." Чуєш, що діється! Він благоговів перед нею більше, ніж перед Богом! "Ану ж бо, — кажу, — йди-но сюди, голубчику! То, виходить, ти благоговів перед дружиною більше, ніж перед Богом? Ну й хто ж тепер винен у тому, що ви дійшли до такого стану: ти чи вона? Це через тебе Бог забрав Свою Благодать від твоєї дружини". Потім я його запитав: "І що ж ти тепер думаєш робити?" — "Швидше за все, ми розлучимося", — сказав він. "Може, — запитую, — ти завів собі роман на стороні?" — "Так, — відповідає, — я думаю піти до іншої жінки". — "Отямся! — кажу. — Поміркуй добре! Невже не розумієш, що у всьому винен ти сам? І насамперед тобі треба попросити прощення в Бога за те, що ти благоговів перед своєю дружиною більше, ніж перед Ним. Потім піди до своєї дружини й попроси в неї пробачення. Скажи їй: "Прости мене. Це я винен у тому, що наші стосунки дійшли до такого стану, і в тому, що тепер мучаться наші діти". Потім піди висповідайся — і благоговій перед Богом як перед Богом, а дружину свою люби як дружину. І ти побачиш, що у вас усе налагодиться". Моя прочуханка пішла йому на користь. Він почав плакати й пообіцяв, що послухається моєї поради. Незабаром він знову приїхав до мене, уже радісний: "Дякую тобі, отче, ти врятував нашу сім'ю. Усе в нас прекрасно: і в мене з дружиною, і в наших дітей". Бачиш як? Сам у всьому винен, а при цьому думає, що "несе дуже важкий хрест"!

І ви ніколи не виправдовуйте жінок, які приходять до вас у монастир і скаржаться на чоловіків. Я в подібних випадках не виправдовую ні чоловіків, ні дружин. Навпаки: змушую задуматися і тих, і інших. Приміром, жінка починає скаржитися: "Мій чоловік п'є, приходить додому пізно вночі, лихословить..." — "Дивися, — раджу їй. — Коли він уночі приходить додому п'яний, поводься з ним по-доброму. Якщо ти зустрічаєш кислою фізіономією й починаєш "пиляти": "чого ти так пізно?", "та хіба ж можна приходити додому в такий час?", "та коли ж ти нарешті змінишся?", "та що ж це за лишенько гірке?", "та ж це вже не день і не два триває!", "і скільки я буду все це терпіти?" — то диявол порадить йому: "Та ти зовсім хворий, чи що, що ніяк не розстанешся з цією дурепою? Чи не краще піти й весело провести час із якою-небудь іншою?" Тобто ти, можливо, маєш рацію, але диявол підловить його з іншого боку. А от якщо ти поведешся з ним по-доброму, трішки перетерпиш те, що відбувається і помолишся, не висловлюючи йому своїх претензій, то, отримавши від тебе трішки сонячного тепла й світла, він задумається й виправиться".

А потім приходить чоловік і починає своє: "Моя дружина пиляє мене, вимотує своїм ниттям..." — "Ах, ти, — кажу, — безстиднику! Твої діти й страждальниця-дружина з нетерпінням чекають тебе до півночі, а ти завалюєшся додому п'яним, починаєш лихословити! Сором тобі й ганьба! Ти що, одружився для того, щоб мучити свою сім'ю?"

Але бувають випадки, коли можуть мати рацію і чоловік, і дружина. Одного разу до мене прийшла група прочан, і я розповідав їм про те, наскільки доброчесною людиною був Макрияніс. Він відрізнявся і тілесною, і душевною чистотою. Почувши це, один з моїх слухачів підскочив і закричав: "Не бувати тому, щоб з Макрияніса ще й святого зробили!" —"Чому, — питаю, — "не бувати"?" — "Тому, — відповідає, ·— що він бив свою дружину". — "Послухай, — мовлю, — я поясню тобі що відбувалося між ним і його дружиною. Коли в Макрияніса дзвеніли в кишені монети і до нього приходила якась вдова, яка мала дітей, то він віддавав їй гроші. Його нещасна дружина нарікала й починала його пиляти. "Адже в тебе, — говорила вона йому, — є свої діти. Навіщо ти віддав гроші їй?" Тоді він давав їй ляпаса й говорив: "Маєш чоловіка, який тебе забезпечить. А в цієї нещасної чоловіка нема. Хто про неї подбає?" Тобто мали рацію і Макрияніс, і його дружина".

Крім цього, якщо один з подружжя живе духовно, то, навіть маючи рацію, він певним чином "не має права" мати рацію. Адже, будучи духовною людиною, він повинен поставитися до несправедливості духовно. Тобто він повинен ставитися до всього так, як цього вимагає Божественна справедливість. Він повинен прагнути до того, що дає спокій іншому. Адже якщо хтось робить помилку, будучи слабким, то він певним чином має для себе виправдання. Однак інший — той, хто перебуває в кращому духовному стані й не ставиться до першого з розумінням, не йде йому назустріч, — грішить набагато більше. Якщо навіть духовні люди ставляться до всього по-мирському — з позиції мирської, людської справедливості — то до чого це призведе? До того, що вони будуть постійно бігати по мирських судах. Ось від цього люди й мучаться.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2