foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЧАСТИНА ПЕРША

Про брань помислів

"Бачачи все за допомогою добрих помислів, людина очищається й приймає Благодать Божу. А злими, "лівими", помислами людина осуджує й несправедливо кривдить інших, перешкоджає приходу Божественної Благодаті, після чого приходить диявол і терзає її"

ГЛАВА ПЕРША

Про помисли добрі і погані

 

Сила доброго помислу

Геронде, у Старому Завіті, у Четвертій Книзі Макавейській, говориться таке: "Благочестивий помисел — не викорінювач пристрастей, а їхній супротивник". Що це значить?

— Поглянь: пристрасті глибоко вкорінилися у нас всередині, але благочестивий, добрий помисел допомагає нам не потрапляти до них у рабство. Коли людина, постійно включаючи в роботу добрі помисли, робить свій добрий стан твердим, стійким, [її] пристрасті вже не діють, і їх немов не існує. Тобто благочестивий помисел не викорінює пристрасті, а бореться з ними й може їх подолати. У Четвертій Книзі Макавейській описані [муки], що їх змогли перетерпіти семеро Святих Отроків, їхня мати Свята Соломоніда та їхній учитель Святий Єлеазар, бо всі вони мали благочестиві помисли. Я думаю, що автор [Священної Книги] говорить про це для того, щоб зрозуміліше показати силу доброго помислу.

Один добрий помисел дорівнює за силою багатогодинному цілонічному чуванню! Він має велику силу. Зараз є такі протиракетні системи, які лазерними променями вражають ракету супротивника ще на стартовому майданчику й не дають їй злетіти. Так і добрі помисли: вони випереджають зліт поганих помислів з диявольських "аеродромів", на яких ті базуються, і не дають їм піднятися в повітря. Тому, наскільки можете, не дозволяйте дияволу насадити у вас лихі помисли. Намагайтеся випереджати його й насаджувати в собі помисли добрі, щоб ваше серпе стало квітником і вашу молитву супроводжувало божественне благоухания вашого серця.

Якщо людина тримає [у собі] хай навіть і "трохи лівий", тобто лихий, помисел на когось, то який би подвиг вона не здійснювала — піст, чування чи щось ще, — все буде марно. Чим допоможе їй аскеза, якщо вона не тільки не бореться проти лихих помислів, але ще й приймає їх? Чому вона не хоче спочатку очистити посудину від брудного масляного відстою, придатного лише на мило, і тільки потім влити в неї чисту оливу? Навіщо вона змішує чисте з нечистим і робить чисте ні на що не придатним?

Один чистий, добрий помисел має силу більшу, ніж будь-який аскетичний подвиг. Приміром, диявол обплутав юнака павутиною нечистих помислів. Щоб позбутися їх, юнак виконує цілонічні чування, постить, утримується від їжі й води по троє днів підряд. Однак один включений ним у роботу чистий помисел має силу більшу, ніж всі його чування й пости, і надає йому істотнішу допомогу.

  Геронде, говорячи про "чистий помисел", Ви вкладаєте в це слово обмежений [аскетичний] зміст або ж вживаєте його більш широко?

  І широко теж. За допомогою добрих помислів людина очищається й приймає Благодать від Бога. А за допомогою "лівих" [недобрих] помислів вона засуджує й несправедливо звинувачує інших. Роблячи це, вона перешкоджає приходу Божественної Благодаті. А потім приходить диявол і терзає цю людину.

  Тобто, Геронде, осуджуючи інших, людина дає дияволу право її терзати?

  Так. Вся основа в доброму помислі. Саме він підносить людину, змінює її на краще. Треба досягти такого рівня, щоб бачити все чистим. Це і є те, про що сказав Христос: "не судіть з вигляду зовнішнього, а судіть справедливим судом'. А потім людина входить у такий стан, що бачить все не людським зором, а духовними очима. Вона всьому знаходить виправдання — у доброму значенні цього слова.

Ми мусимо бути уважними, щоб не приймати лукавих телеграм диявола. Приймаючи їх, ми осквернюємо "Храм Духа Святого", від нас віддалиться Благодать Божа, у результаті чого ми [духовно] сліпнемо. Побачивши наше серце непорочним, чистим, Святий Дух приходить і живе в ньому. Бо ж Святий Дух любить непорочну чистоту. Тому Він і явився [на Йордані] у вигляді голуба.

 

Помисли "зліва" — найбільша хвороба

  Геронде, коли я маю впорядкувати якусь проблему, я дуже тривожуся й не можу заснути.

  Твоя основна проблема — це багато думок. Якби цих багатьох помислів у тебе не було, то й на послуху, і в духовному житті ти трудилася б з набагато більшою віддачею. Але я навчу тебе такого способу, за допомогою якого ти зможеш уникати багатьох помислів. Ось слухай. Приміром, якщо в тебе в голові з'являється думка про якусь справу, яку ти маєш зробити завтра, говори своєму помислу так: "Ця справа не на сьогодні. Завтра я її й обміркую". А у випадку, коли ти маєш прийняти якесь рішення, не муч себе думкою про те, як зробити краще, і не відкладай прийняття рішення все далі й далі. Вибирай щось, роби рішучий крок, а турботу про майбутнє віддай Богові. Намагайся уникати скрупульозності, надмірної старанності, щоб не ламати собі голову. З любочестям роби те, що тобі під силу. При цьому поводься просто й з повною довірою до Бога. Покладаючи на Бога своє майбутнє й свої сподівання, ми, якимось чином, зобов'язуємо Його нам допомогти. Від багатьох помислів навіть здорова людина стане ні до чого не придатною. Якщо засмучується хворий і той, хто страждає, то в нього є виправдання. Проте якщо хтось, хто є здоровим, непокоїться й страждає від помислів "зліва", то на нього саме час надягати гамівну сорочку! [Чи мислиме діло] — бути в доброму здоров'ї' й мучитися через власні думки!

Найтяжча хвороба нашої епохи — це суєтні помисли мирських людей. У них може бути все, що хочеш, крім добрих думок. Вони мучаться, тому що не сприймають обставини крізь призму духовності. Наприклад, людина їде кудись машиною. У дорозі відмовляє двигун, і вона приїжджає на місце призначення з невеликою затримкою. Маючи добрий помисел, той, хто спізнився, скаже так: "Мабуть , Благий Бог пригальмував мене невипадково. Хтозна: можливо, якби не виникло цієї затримки, я потрапив би в аварію! Боже мій, як мені дякувати Тобі за те, що Ти вберіг мене від небезпеки!" І така людина славить Бога. А той, хто не має доброго помислу, поставиться до ситуації недуховно й почне звинувачувати й хулити Бога: "Та що це за невезіння! Мені треба було приїхати швидше, а я спізнився! Все не так, як треба! І все цей Бог..."

Приймаючи те, що з нею трапляється за допомогою "правого" помислу, людина отримує допомогу. А працюючи "наліво", вона мучиться, побивається, втрачає рівновагу. Пам'ятаю, як багато років тому ми приїхали зі Святої Гори в Урануполіс і збиралися їхати далі — у Салоніки. Нам подали вантажівку, вже завантажену всякою всячиною: валізами, апельсинами, рибою, порожніми брудними кошиками з-під риби... У той же кузов почали залізати люди: діти з Афоніади, ченці, миряни. Хто міг — всідався на дошках, інші стояли. Якийсь гладкий мирянин втиснувся на лавку поруч зі мною. Від тісноти йому було дуже незручно, і він почав голосно обурюватися: "Що ж це за неподобство!" А неподалік від нього сидів чернець, весь заставлений смердючими рибними кошиками, — у бідолахи залишалася зовні тільки сама голова. Вантажівка рушила по розбитій ґрунтовій дорозі, її трясло й розгойдувало на ямах. Вставлені один в один кошики валилися на ченця, і він, прагнучи вберегти голову, відштовхував їх руками. А мій гладкий сусід по лавці продовжував голосно висловлювати невдоволення від того, що сидів трохи стиснено. "Ну чого ти кричиш? — заспокоював я його. — Глянь, як важко твоєму сусідові! Як ти там, отче?" — запитав я ченця. "Тут краще, ніж у пеклі, Геронде", — з посмішкою відповів він. Один сидів і при цьому мучився, а інший радів, незважаючи на те, що на нього падали гори смердючих рибних кошиків. А дорога була неблизькою — близько двох годин їзди. Мирянин подумки уявляв, наскільки комфортною була б поїздка автобусом, і він був готовий рознести все вщент. А чернець радів, думаючи про ті страждання, які зазнавав би в пеклі. "Через дві години ми доїдемо до місця призначення й виберемося з цього кузова, — міркував чернець. — А нещасні [грішники] мучаться в пеклі вічно. Та й муки там пекельні — не до порівняння зі всіма цими кошиками і людською тиснявою. Слава Тобі, Боже, — тут не так погано, як там".

Геронде, у чому причина того, що, наприклад, два послушники мають різний ступінь довіри до свого Старця?

Причина в помислі. Можна мати пошкоджений помисел у ставленні до чого завгодно й кого завгодно. Не маючи доброго помислу й не забираючи власного "я" з кожної своєї дії, тобто діючи своєкорисливо, людина не матиме користі навіть від Святого. Якби вона мала навіть Святого Старця або Старицю, якби навіть її Старцем був [сам] Антоній Великий — та що там говорити — навіть усі святі [якби вони були її Старцями] не змогли б їй допомогти. Навіть Сам Бог не може допомогти такій людині, незважаючи на те що Він дуже цього хоче. Якщо людина любить себе саму, тобто страждає самодогоджанням, то вона витлумачує все через норов і смак свого "я". Одні витлумачують все гріховно, інші — як їм це заманеться. Поступово безглузді тлумачення стають для такої людини "природними". І як би ти не повівся — такі люди однаково спокушаються.

А деякі, варто лиш звернути на них трішки уваги, сказати якесь добре слово, злітають, як на крилах. Але, якщо не приділити їм уваги, вони дуже засмучуються і впадають у крайнощі. Ці крайнощі — від ворога. Наприклад, такі люди зауважують якусь дрібницю й на підставі цього будують своє [безпідставне] припущення. А потім вони переконуються в тому, що справа вирішилася саме так, як вони допускали. Наприклад, побачивши, що хтось занурений у думки, такі люди думають, що він на них за щось сердиться, хоча людина може бути замисленою тому, що чимось заклопотана. Кілька днів тому до мене прийшов відвідувач і запитав про одного зі своїх знайомих: "Чому раніше він зі мною розмовляв, а зараз ні? Можливо, причина в тому, що недавно я зробив йому зауваження?" — "Ти знаєш, — сказав я йому, — він же міг тебе побачити і просто не впізнати. Або ж хтось з його близьких захворів, і він роздумує про те, як знайти лікаря. Або ж він збирався їхати за кордон і був заклопотаний обміном грошей. Могло бути і щось ще". І з'ясувалося, що чоловік, про якого йшла мова, був дійсно заклопотаний безліччю турбот у зв'язку з хворобою когось зі своїх близьких. А його знайомий хотів, щоб той за будь-яких обставин зупинився та з ним поговорив, і в результаті почав мучитися цілою купою помислів.

 

Добрі помисли забезпечують людині духовне здоров'я

Геронде, які характерні риси слабкого помислу?

Що ти маєш на увазі? Вперше чую [про слабкий помисел].

Ви говорили, що, приймаючи думку "зліва" і ображаючись на чиюсь поведінку, людина...

  І я назвав такий помисел "слабким"?

  Я пригадала, як хтось хотів залишитися у Вас послушником і Ви йому сказали: "Я не візьму тебе, тому що в тебе слабкий помисел".

  Ні, я сказав йому по-іншому. "Я не беру тебе послушником тому, що ти не маєш духовного здоров'я", ось що я йому сказав. "А що значить "духовне здоров'я?" — запитав він. "У тебе нема добрих помислів, пояснив я. — Як у людини, у мене можуть бути недоліки, а як у старого ченця — можуть знайтися і якісь чесноти. Але якщо в тебе нема доброго помислу, то і мої недосконалості, і мої чесноти завдадуть тобі шкоди". Це про малу дитину можна сказати, що, поки вона ще незріла, її думка слабка Але про дорослу людину сказати такого не можна.

  Геронде, а чи всі дорослі люди зрілі?

  У декого незріла голова Мова зараз не про тих, у кого вона просто не думає. Якщо людина не поводиться просто, то її помисли спрямовуються до зла, і вона все витлумачує викривлено. Така людина не має духовного здоров'я, і їй не допомагає навіть добро. Навіть від добра така людина терзається.

Геронде, а якщо [у монастирі] відбувається якийсь безлад, свавілля, то чи варто шукати винного?

Ти спершу пошукай, чи не винна в цьому ти сама. Так-то воно буде краще!

  Геронде, а якщо інші самі дають мені привід [думати, що винні саме вони]?

  А скільки разів такий самий привід давала їм ти? Помисливши про це, ти зрозумієш, що, ставлячись до того, що відбувається подібним чином, ти робиш помилку.

  А кажучи: "Швидше за все, [цей безлад] стався з вини такої-то сестри", ми приймаємо помисел "зліва"?

  Ти впевнена, що сестра дійсно винна?

  Ні, але вона робила подібне й раніше.

  Якщо не впевнена, значить, це помисел "зліва". А крім того, навіть якщо ця сестра дійсно винна, то хто зна, як і чому вона так повелася.

  Геронде, а якщо я бачу, що, наприклад, у такої-то сестри є певна пристрасть?

Ти що, ігуменя? Це ігуменя несе [за вас] відповідальність і тому повинна стежити за вашими пристрастями. Але чому ж ви стежите за тим, які пристрасті мають інші? Ви ще не вивчилися працювати над собою. Якщо хочете навчитися вправно це робити, то не досліджуйте, чим займаються інші, а включайте в роботу добрі помисли про те, що бачите в них. Незалежно від того, яку мету переслідує людина, — включайте в роботу добрі думки. Добрий помисел містить у собі любов. Він обеззброює людину й змушує її поставитися до тебе по-доброму. Пам'ятаєте черниць, які прийняли розбійника за Старця? Коли він їм відкрився, вирішили, що це Христа заради юродивий і тому вдає розбійника. Після цього вони почали ставитися до нього з подвійною повагою. І, зрештою, ці черниці врятували і самого розбійника, і його спільників.

Геронде, а як бути, якщо сестра каже мені неправду?

А якщо вона була змушена сказати цю неправду з твоєї вини? Або, можливо, вона [просто] забула про щось і сказане тобі — це не обман? Наприклад, покоївка просить у кухарки трохи салату, та відповідає, що вона не має, але перша знає, що є. Якщо в покоївки нема добрих думок, то вона скаже: "От брехуха!". Однак, якщо в неї є добрі помисли, вона скаже: "Бідачка, закрутилася з роботою й забула, що в неї залишився салат". Або ж вона може виправдати сестру таким помислом: "Мабуть, вона вирішила приберегти салат для якогось іншого [більш важливого] випадку". Так і ти: думаєш подібним чином, тому що в тебе нема духовного здоров'я. Якби воно в тебе було, то навіть нечисте ти бачила б чистим. Однаково ти дивилася б і на плоди фруктових дерев, і на гній, тому що гній допоміг [деревам] виростити їхні плоди.

Той, у кого є добрі помисли, духовно здоровий і зло перетворює на добро. Пам'ятаю, як під час окупації ті з дітей, у кого був міцний організм, залюбки наминали кукурудзяний хліб і відрізнялися відмінним здоров'ям. А діти багатих батьків їли пшеничний хліб з вершковим маслом, однак залишалися хворобливими, тому що їхні організми були слабкими. У житті духовному все точно так само. Взяти, до прикладу, людину, яка має добрі помисли. Навіть якщо хтось її несправедливо вдарить, вона скаже: "Бог допустив це, щоб я спокутувала свої колишні гріхи. Слава Богу!" Якщо ж добрих думок у людини нема, то, навіть коли ти захочеш її ласкаво погладити, вона подумає, начебто ти замахуєшся, бажаючи її вдарити. Подивіться на п'яних: людина лиха у п'яному угарі трощить все підряд. Якщо п'яний має добру душу, він плаче й усіх прощає. Один такий добряга, напиваючись, починав бурчати: "Ти ось на мене дивишся недоброзичливо... Добре... Я тебе золотом обсиплю. Прямо із відра!"

 

Той, хто має добрі помисли, все бачить добрим

Коли хтось говорив мені, що спокушається, бачачи в Церкві багато непристойного, я відповідав так: "Якщо запитати муху, чи є тут на околицях квіти, то вона відповість: "[Щодо квітів] не знаю. А ось консервних банок, гною, нечистот о-о-он у тій канаві повнісінько". І муха почне перераховувати тобі всі смітники, на яких вона побувала. А якщо запитати бджолу: " Чи не бачила ти тут на околицях якихось нечистот?", — то вона відповість: "Нечистот? Ні, не бачила ніде. Тут так багато запашних квітів!" І бджілка почне перераховувати тобі безліч різних квітів — садових і польових. Бачиш як: муха знає тільки про смітники, а бджілка — про те, що неподалік росте лілія, а трохи подалі розпустився гіацинт".

Як я зрозумів, одні люди схожі на бджолу, а інші на муху. Ті, хто схожий на муху, у кожній ситуації вишукують щось погане й займаються тільки цим. Ні в чому вони не бачать навіть краплини добра. Ті, хто схожий на бджолу, знаходять добро у всьому. Людина зіпсута і мислить відповідно. До всього вона ставиться з упередженням, все бачить в хибному світлі, тоді як та, у якої добрі помисли, — що б не побачила, що б їй не сказали — включає в роботу добрий помисел.

Одного разу до мене в келію прийшов хлопчик — учень другого класу гімназії. Він постукав залізним калаталом у бильце хвіртки. Хоча мене чекав повний мішок непрочитаних листів, я вирішив вийти й запитати, що він хоче. "Ну, — кажу, — чого хочеш, молодче?" — "Це, — запитує, — келія отця Паїсія? Мені потрібен Отець Паїсій". — "Келія-то, — відповідаю, — його, але самого Паїсія нема — пішов купити сигарети". "Мабуть, — з добрим помислом відповів хлопчик, — отець пішов по сигарети, тому що хотів зробити комусь послугу". — "Для себе, — кажу, — купує. У нього закінчилися сигарети, і він, як очманілий, помчав за ними в магазин. Мене залишив тут самого, і я навіть не знаю, коли він повернеться. Якщо побачу, що його довго нема, теж піду". На очах у хлопчика заблищали сльози, і він знову з добрим помислом — вимовив: "Як ми втомлюємо Старця!" — "А навіщо він тобі, — запитую, потрібен?" — "Хочу, — каже, — взяти в нього благословення". — "Яке ще благословення, дурнику! Він же в омані! Такий безпутний чоловічок — я його знаю як облупленого. Отже, даремно не чекай. Адже він, коли повернеться, буде сильно не в дусі. А то ще й п'яний заявиться — він же, крім усього, й за комір мастак закласти". Однак, що б я не говорив цьому хлопчикові, до всього він ставився з добрим помислом. "Ну добре, — сказав я тоді, — я почекаю Паїсія ще трохи. Скажи, що ти хочеш, і я йому передам". — "У мене, — відповідає, — є для Старця лист, але я дочекаюся його, щоб взяти в нього благословення".

Бачите як! Що б я не говорив — він усе приймав з добрим помислом. Я йому сказав: "Цей Паїсій, як очманілий, помчав за сигаретами", а він, почувши це, почав зітхати, на очах з'явилися сльози. "Хто знає, навіщо він за ними пішов? — подумав він. — Напевно, хотів зробити добру справу". Інші стільки читають [і добрих помислів не мають]. А тут — учень другого класу гімназії має такі добрі помисли! Ти йому псуєш помисел, а він майструє новий, кращий за попередній, і на підставі його доходить до кращого висновку. Ця дитина викликала в мене замилування. Таке я побачив уперше.

 

Помисли людини, що освятилася, і помисли людини лукавої

  Геронде, чи розуміє людина, котра має святість, хто лукавий [а хто ні]?

  Так, вона розрізняє як людину лукаву, так і людину святу. Вона бачить чинене кимось зло, але одночасно бачить у того, хто творить зло і його внутрішню сутність. Вона розрізняє, що не зло — від спокусника, що воно приходить у людину ззовні. Своїми душевними очима вона бачить власні гріхи великими, а гріхи інших — малими. Вона дійсно бачить їх малими, а не обманює себе. Вона може розуміти, що чинене кимось — це злочин, але — у доброму значенні цього слова — виправдовувати лукавство злої людини. Вона не зневажає таких людей, не вважає їх нижчими за себе. Вона навіть може вважати таких людей кращими за себе й свідомо — з багатьох причин — терпіти чинене ними зло. Наприклад, бачачи злобу злочинця, така людина думає, що цьому злочинцеві ніхто не допоміг, і тому той опустився до того, що став чинити злодіяння. А ще вона розуміє, що й сама могла б опинитися на місці цього нещасного, якби Бог залишив її без Своєї допомоги. [Ставлячись до зла] подібним чином, така людина отримує велику Благодать. А з людиною лукавою відбувається зворотнє. Бачачи святість праведника, вона не знає його добрих помислів — подібно до того, як не знає їх і сам диявол.

Той, хто здійснює [над собою] тонке діяння, виправдовує інших і не виправдовує себе. І чим більше він просувається вперед у справах духовних, тим більшу здобуває свободу й тим більше любить Бога і людей. Тоді він не може зрозуміти, що значить злоба, оскільки постійно має про інших добрі помисли; його думки постійно чисті, і на все він дивиться духовно, свято. Навіть падіння ближніх ідуть на користь такому чоловікові. Він використовує їх як надійне гальмо для себе самого, щоб бути уважним і не зазнати катастрофи. І навпаки: людина, котра не очистилася, мислить лукаво й на все навколо дивиться лукаво. Своїм лукавством вона забруднює навіть гарне, добре. Навіть чесноти інших не йдуть їй на користь, тому що, будучи затьмареною чорною пітьмою людиновбивці [диявола], вона і чесноти витлумачує за допомогою свого "Тлумачно-лукавого словника". Вона завжди перебуває у внутрішньому розладі й ближніх постійно розладнує своїм духовним мороком. Якщо така людина хоче звільнитися, вона повинна зрозуміти, що необхідно очистити свою душу, щоб до неї прийшла духовна просвітленість, очищення розуму й серця.

  Геронде, а чому часом та сама людина буває то лукавою, то доброю?

  У цьому випадку вона піддається відповідним впливам і змінам. Людина легкомінлива. Лукаві помисли можуть бути від диявола, однак трапляється, що лукаво мислить сама людина. Тобто часто ворог створює певні ситуації, щоб викликати в людей лихі помисли. Якось до мене в келію прийшов один архімандрит, але я не встиг його прийняти. Коли він прийшов наступного разу, я тяжко хворів і знову не зміг з ним поговорити й попросив прийти ще раз. Тоді архімандрит почав мучити себе помислами, що я не хочу його бачити, відчуваю до нього неприязнь. Він пішов у монастир, якому підпорядковувалася моя Келія, і почав на мене скаржитися. Все це відбулося за навіюванням лукавого.

 

Помисли людини виразник її духовного стану

Геронде, чому двоє людей на одну й ту ж саму річ дивляться неоднаково?

—А хіба всі очі бачать однаково ясно? Щоб бачити ясно, чисто, треба мати дуже здоровими очі душі. Адже ж, якщо здорові душевні очі, людина має внутрішню чистоту.

А чому, Геронде, іноді буває, що одну й ту ж подію одна людина вважає благословенням, а інша нещастям?

—Кожен витлумачує те, що відбувається, у відповідності зі своїм помислом. На будь-яку подію, явище можна глянути як з доброго, так і з поганого боку. Якось я почув про таке. В якійсь місцевості був монастир. Помалу навколо почали зводитися будівлі й поступово монастир з усіх боків затиснули мирські будинки. Вечірню там служили опівночі — разом з утренею. Миряни, які мешкали навколо, теж приходили на богослужіння. Якось один початкуючий молодий чернець, ідучи на службу, забув зачинити двері своєї келії, і до неї зайшла жінка. Коли чернець про це дізнався, то страшно розхвилювалося: "Лихо! Келія опоганена! Все, кінець, пропав!" Недовго думаючи, хапає він флакон зі спиртом, виливає його на підлогу й підпалює! "Дезинфекція підлоги!" Ще трішки — і спалив би монастир. Підлогу в келії він спалив, однак не спалив свого помислу. А саме його й треба було спалити, тому що в помислі й було зло. Якби, включивши в роботу добрий помисел, чернець сказав собі, що жінка ввійшла до його келії через благоговіння, бажаючи дістати користь, взяти [на благословення чернечу] благодать, щоб потім самій подвизатися вдома, то з ним відбулася б духовна зміна, й він прославив би Бога.

Духовний стан людини видно з її помислів. Люди судять про речі й події відповідно до того, що мають у собі самі. Не маючи в собі духовного, вони роблять помилкові висновки й несправедливо ставляться до інших. Наприклад, той, хто ночами, бажаючи залишитися невідомим, подає милостиню, про перехожого, якого зустрічає пізно вночі на вулиці, ніколи не подумає погано. А той, хто марнує свої ночі в гріху, побачивши запізнілого перехожого, скаже: "Ух, звірюга, де ж його носило всю ніч?", тому що судить із власного досвіду. Або, приміром, людина, яка має добрі помисли, почувши вночі стукіт на верхньому поверсі, порадується: "Б'ють поклони!". А та, у якої добрих помислів нема, злобливо буркне: "Протанцювали всю ніч безперервно!" Хтось, почувши мелодійний спів, скаже: "Який прекрасний церковний спів!", а інший розсердиться: "Це що там ще за пісеньки горланять?".

Пам'ятаєте, яке ставлення до Христа виявили двоє розбійників, розіп'яті разом з Ним? Обоє бачили розіп'ятого на Хресті Христа, обоє відчували, як затряслася земля, обоє перебували в однаковому стані. Але що помислив один і що інший? Перший — той, що висів зліва, хулив Христа й казав: "Якщо Ти є Христос, спаси Себе і нас". Інший — справа — міркував так: "Ми ж бо приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого". Один пішов на вічні муки, інший — отримав спасіння.

 

ГЛАВА ДРУГА

Про огудні помисли

Які помисли є огудними

  Геронде, я не розумію, коли помисел є огудним...

— Коли нам до голови приходять скверні картини про Христа, Матір Божу, Святих, про щось божественне й святе або навіть про нашого духівника й таке подібне, то це хибні помисли. Цих помислів і переказувати нікому не треба.

Навіть духівникові?

Духівникові досить сказати таке: "Мені приходять огудні помисли про Христа або про Святого Духа, про Матір Божу, про Святих або про тебе — мого духівника". Всі ці богохульства й гріхи не наші — вони походять від диявола. Тому нам нема потреби перейматися ще й через гріхи диявола. Коли я був початкуючим ченцем, диявол якийсь час приносив мені хибні помисли — навіть у церкві. Я дуже переймався цим. Диявол вселяв мені скверні помисли про Святих, [як вихідний матеріал] використовуючи ті лихослів'я й паскудства, які я чув від інших, коли служив в армії. "Ці помисли від диявола, — наставляв мене мій духівник. — Якщо людина переймається через скверні помисли про святиню, це вже доводить, що вони не її власні, а привнесені ззовні". Але я продовжував перейматися цим. Коли приходили хибні помисли, я йшов молитися до бокового вівтаря Чесного Иоана Предтечі, прикладався до його ікони, і вона благоухала. Коли скверні помисли приходили знову, я знову поспішав до Предтеченського бокового вівтаря, і від ікони знову виливалися пахощі. Під час однієї Божественної літургії я був у боковому вівтарі й молився. Коли півчі заспівали "Святий Боже" Нілевса, я зі свого місця почав тихенько підспівувати. Раптом я побачив, як через двері, що ведуть у притвор головного храму, у боковий вівтар ввалюється величезний страшний звір з головою пса. З його пащі й очей виривалося полум'я. Чудовисько повернулося до мене й, роздратоване тим, що я співаю "Святий Боже", двічі злобно пригрозило мені лапою. Я кинув оком на ченців, які молилися поруч зі мною: можливо, вони теж бачили [звіра]? Ні, ніхто нічого не помітив. Потім я розповів про те, що трапилося, духівникові. "Ну, бачив, хто це був? — сказав мені духівник. — Це якраз він і є. Тепер заспокоївся?"

  Геронде, а чи завжди людина розуміє, що її помисел є огудним?

  Вона розуміє це, якщо працює головою, котру дав їй Бог. Наприклад, дехто мене запитує: "Геронде, як можливе існування пекельних мук? Ми засмучуємося, коли бачимо людину, яка сидить у в'язниці, що ж говорити про тих, хто мучиться в пеклі!" Однак такі міркування — хула на Бога. Ці люди виставляють себе більш праведними, ніж Він. Бог знає, що робить. Пам'ятаєте випадок, який розповів Святий Григорій Двоєслов? Одного разу єпископ Фортунат вигнав нечистого духа з біснуватої жінки. Вигнаний біс прийняв вигляд жебрака, повернувся до міста й почав звинувачувати єпископа. "Немилосердний вигнав мене!" — кричав він. Якийсь чоловік, почувши ці крики, пожалів "нещасного": "Що за біда змусила його тебе вигнати? Як він міг таке вчинити? А ну, давай, заходь до мене в будинок". Диявол увійшов до його дому і незабаром попросив: "Підкинь у вогнище дровець, бо я мерзну". Хазяїн поклав у вогонь товсті поліна, полум'я весело загуділо. А коли вогонь розгорівся як слід, диявол увійшов у дитину господаря дому. У припадку біснування нещасний син стрибнув у вогонь і згорів. Тоді господар зрозумів, кого вигнав єпископ і кого він прийняв у свій будинок. Єпископ Фортунат знав, що робив, коли виганяв нечистого духа з біснуватої.

 

Звідки беруться огудні помисли

  Геронде, не могли б Ви розповісти нам що-небудь про добру байдужість?

  Добра байдужість необхідна людині надмірно чутливій, котру мучить різними помислами тангалашка. Такій людині добре б стати трохи байдужою — у позитивному значенні цього слова — і не занурюватися в помисли певного роду. Крім того, добра байдужість необхідна людині, яку диявол, бажаючи вивести з ладу, зробив надмірно чутливою у ставленні до якоїсь конкретної справи чи явища — хоча зазвичай така людина надмірною чутливістю не страждає. І такій людині на якийсь час допоможе добра байдужість. Але за нею повинен спостерігати духівник. Їй потрібно відкривати свій помисел духівникові й бути під його спостереженням. Інакше вона може потихеньку стати байдужою до всього й впасти в протилежну крайність — перетворитися на цілком байдужу людину.

   Геронде, чому, коли впадаю в смуток, у мене з'являються огудні помисли?

   Дивися, що відбувається: коли тангалашка бачить тебе засмученою, він користується цим і підсуває тобі мирську карамельку — гріховний помисел. Якщо ти вперше впадеш [прийнявши цей помисел-карамельку], то наступного разу він примусить тебе дратуватися ще більше, й у тебе не знайдеться сили йому пручатися. Тому ніколи не потрібно перебувати в сумному стані, замість цього краще зайнятися чимось духовним. Духовне заняття допоможе тобі вийти з цього стану.

Геронде, я дуже мучуся від деяких помислів...

— Вони од лукавого. Будь мирною, і не слухай їх. Ти людина вразлива, чутлива. Диявол, користуючись твоєю чутливістю, вселяє тобі [звичку] приділяти деяким помислам зайву увагу. Він "приклеює" до них твій розум, і ти даремно мучишся. Приміром, він може принести тобі скверні помисли про матінку-ігуменю або навіть про мене. Залишай ці помисли без уваги. Якщо поставитися до огудного помислу хоча з якоюсь увагою, він може тебе вимучити, може тебе зламати. Тобі необхідно трохи доброї байдужості.

Огудними помислами диявол переважно мучить побожних і дуже чутливих людей. Він перебільшує їхнє падіння [у їхніх власних очах] для того, щоб ввести їх у скорботу. Диявол прагне кинути їх у розпач, щоб вони наклали на себе руки, якщо це йому не вдається, то прагне, принаймні, довести до божевілля й вивести з ладу. Якщо ж дияволу не вдається й це, то йому робить приємність навести на них хоча б тугу і зневіру.

Якось я зустрів чоловіка, котрий постійно плювався. "Він одержимий бісом", — сказали мені про нього. "Та ні, — відповідаю, — біснуваті так не поводяться". І дійсно, як я достеменно дізнався потім, цей бідолаха не провинився настільки, щоб стати одержимим. Він ріс сиротою й відрізнявся чутливістю, вразливістю. До того ж у нього був помисел "зліва" і трохи хвороблива уява. Диявол все це розпалив і почав приносити йому огудні помисли. І коли він їх приносив, нещасний пручався, підскакував і, бажаючи позбутися огудних помислів, "випльовував" їх. А ті, хто спостерігав за цим збоку, думали, що він одержимий бісом. Ось так: вразливий бідолаха випльовує огудні помисли, а йому кажуть: "Ти одержимий бісом!"

Часто огудні помисли приходять людині й через заздрість диявола. Особливо після цілонічного чування. Буває, що від утоми ти падаєш, як мертвий, і не можеш протидіяти ворогу. Ось тоді лиходій-диявол і приносить тобі огудні помисли. А потім, бажаючи тебе заплутати або ввести в розпач, починає навіювати: "Та ж таких помислів і сам диявол не принесе! Тепер ти не спасешся". Диявол може принести людині хибні помисли навіть на Святого Духа, а потім сказати, що цей гріх — хула на Святого Духа — не прощається.

   Геронде, а чи може огудний помисел прийти через нашу власну вину?

   Так. Людина може й сама дати привід для приходу такого помислу. Якщо хибні помисли не викликані надмірною чутливістю, то вони приходять від гордині, осуду й такого подібного. Тому, якщо, подвизаючись, ви маєте помисли невір'я й хули, знайте, що ваше подвижництво відбувається з гординею. Вона затьмарює розум, починається невір'я, і людина втрачає покров Божественної Благодаті. Крім того, огудні помисли перемагають людину, котра займається догматичними питаннями, не маючи для цього відповідних передумов.

 

Презирство до огудних помислів

— Геронде, Авва Ісаак говорить, що ми перемагаємо пристрасті "смиренністю, а не самозвеличуванням". Презирство до якоїсь пристрасті, звеличування [над нею] і презирство до хибних помислів це не те саме?

   Ні. У презирстві до пристрасті є гординя, самовпевненість і — що гірше за все — самовиправдання. Тобто ти виправдовуєш себе й "відмовляєшся" від своєї пристрасті. Ти немов кажеш: "Ця пристрасть не моя, вона не має до мене жодного відношення" — і не прагнеш від неї звільнитися. А ось хибні помисли ми повинні зневажати, тому що, як я вже казав, вони не наші, а від диявола.

   А якщо людина вдає перед іншими, що має якусь пристрасть, наприклад, зображуючи себе ненажерою, то цим вона насміхається над дияволом?

У цьому випадку вона "лицемірить добрим лицемірством", але це не глузування над дияволом. Ти насміхаєшся над дияволом, коли він приносить тобі огудні помисли, а ти співаєш щось церковне.

Геронде, як прогнати огудний помисел під час богослужіння?

Піснею. "Відкрию вуста свої..." Ти що, не вмієш співати по нотах? Не розколупуй цей помисел, постався до нього з презирством. Людина, котра стоїть на молитві й співбесідує з такими помислами, подібна до солдата, що віддає рапорт командирові й при цьому розкручує гранату.

  А якщо лукавий помисел не йде?

  Якщо він не йде, знай, що десь у тобі він облюбував для себе місцинку. Найрезультативніший засіб — це презирство до диявола. Бо ж за огудними помислами ховається він — учитель лукавства. Під час брані лукавих помислів краще не боротися з ними навіть молитвою Ісусовою, тому що, вимовляючи її, ми покажемо своє занепокоєння, й диявол, цілячись у наше слабке місце, буде обстрілювати нас огудними помислами без кінця. У цьому випадку краще співати щось церковне. Дивися, адже й малі діти, бажаючи показати презирство до свого однолітка, перебивають його мову різними пісеньками на кшталт "тру-ля-ля". Те ж саме варто робити й нам стосовно диявола. Але будемо показувати своє презирство до нього не мирськими пісеньками, а священними пісноспівами. Церковний спів — це не тільки молитва до Бога, але й презирство до диявола. Таким чином, лукавому дістанеться на горіхи і з одного, і з іншого боку — і він трісне.

  Геронде, перебуваючи в такому стані, я не можу співати. Навіть до Святого Причастя мені підходити нелегко.

  Це дуже небезпечно! Тангалашка заганяє тебе в кут! І співай, і причащайся — адже ж ці помисли не твої. Зроби мені послух хоча б у цьому [під час брані помислів] проспівай один раз "Достойно є", щоб тангалашка одержав те, що йому належить, і кинувся навтікача. Я не розповідав тобі про одного афонського ченця? Дванадцятирічним сиротою він прийшов на Святу Гору. Втративши любов своєї матері по плоті, він всю любов віддав Матері Божій. Він відчував до Неї такі ж почуття, як до своєї рідної матері. Якби ти бачила, з яким благоговінням він прикладався до ікон! І ось ворог, зігравши на цій любові, приніс йому хибні помисли. Нещасний навіть до ікон прикладатися перестав. Його Старець, дізнавшись про це, взяв його за руку й змусив прикластися до лика і рук Пресвятої Богородиці й Спасителя на їхніх іконах. Відразу ж після цього диявол кинувся тікати. Звичайно, цілувати Божу Матір і Спасителя просто в лик — це, якимось чином, зухвало. Але Старець змусив ченця зробити це, щоб прогнати помисли, які його мучили.

 

У яких випадках ми винні в огудних помислах самі

Геронде, коли я відчуваю прираження огудного помислу, але без єднання з ним, то чи лягає на мене провина?

Якщо ти засмучуєшся й не приймаєш цього помислу, то провини нема.

Геронде, а коли людина є винною в огудному помислі?

  Вона винна, якщо не засмучується, що має такий помисел, а сидить [склавши руки] і співбесідує з ним. І чим більше вона буде приймати хибних помислів, тим більшому диявольському сум'яттю піддасться. Бо, розглядаючи огудний помисел, який з'явився, і співбесідуючи з ним уявно, ти малою мірою піддаєшся біснуванню.

  А як прогнати такі помисли?

  Якщо людина засмучується, що такі помисли до неї приходять і не співбесідує з ними, то, не отримуючи поживи, вони самі відпадають. Дерево, яке не поливають, засохне. Проте, почавши хоча б трохи насолоджуватися цими помислами, людина дає їм поживу, "поливає" свою ветху людину. У цьому випадку помисли "відсихають" нелегко.

  А зі мною, Геронде, іноді трапляється таке: я приймаю лукаві помисли, з'єднуюся з ними, потім розумію це, але вже не можу їх прогнати.

  Знаєш, що з тобою відбувається? У якийсь момент ти на щось відволікаєшся, розсіюєшся й з роззявленим ротом починаєш лічити ворон. Тоді до тебе підкрадається тангалашка й вкидає у твій роззявлений рот карамельку. Ти починаєш обертати її в роті, відчуваєш її смак, і тобі вже важко її виплюнути. Потрібно випльовувати відразу — ледь відчуєш її "насолоду".

  Геронде, а якщо я ненадовго приймаю лукавий помисел, що з'явився, але потім його проганяю?

  У цьому випадку диявол дає тобі льодяник, ти його випльовуєш — але не відразу, а через якийсь час. Випльовувати потрібно негайно. Інакше, обдуривши тебе спочатку за допомогою льодяника, диявол згодом напоїть тебе гірким зіллям і поглумиться над тобою.

 

ГЛАВА ТРЕТЯ

Про довіру до помислу

Довіра до помислу початок омани

Геронде, я, коли розгніваюся, стаю як бурхливий потік — не можу себе стримати.

— А чому ти не можеш себе стримати?

  Тому що вірю своєму помислу.

  Ну, раз так, то в тебе своє власне "вірую", власний "символ віри"! Вся справа в егоїзмі. Не виправдовуй свого помислу. Викидай безглуздий помисел сама, не приймай його.

А як я можу зрозуміти, що помисел "безглуздий"?

Ого, раз ти цього не розумієш, тоді відкривай його матінці-ігумені. І викидай помисел одним махом — слухаючись її в усьому, що вона тобі скаже. Якщо духовна людина довіряє своєму помислу, це початок омани. її розум затьмарюється гордістю, і вона може впасти в спокусу. Краще вже їй тоді зійти з розуму, тому що в цьому випадку вона буде мати пом'якшувальні обставини.

Геронде, а хіба інші [вже] не в змозі допомогти такій людині?

  Щоб людині, яка перебуває в такому стані, пішла на користь чиясь допомога, вона і сама має собі допомогти. Повинна зрозуміти, що вірити своєму помислу, який навіює їй, що вона краща за інших, що вона свята тощо, — це омана Від такого помислу, якщо сама людина його втримує, — не відіб'єшся навіть з гармати. Щоб цей помисел відійшов, потрібно смиритися. Іноді люди, що перебувають у такому стані, просять мене помолитися за них. А чим допоможе такій людині моя молитва? Якщо вона сама залишає в собі бікфордів шнур, що його просунув у неї диявол, то знову злетить у повітря. Однаково якби людина [ яка сидить на пороховій бочці] тримала в руках ґніт і при цьому просила тебе допомогти їй уникнути вибуху!

  Геронде, я стала просто ненормальною...

  Це хто ж тобі таке сказав? Чи ж не твій помисел? [Не бійся] — я зі Святої Гори за тобою стежу. Пам'ятаю про тебе. Не стала ти ненормальною, не стала. Але ось якщо почнеш вірити своєму помислу, він точно зведе тебе з розуму. Не вір своєму помислу: ні коли він говорить, що ти пропаща, ні коли величає тебе святою.

 

Довіра до помислу приводить до душевних хвороб

Геронде, якщо людина мучиться помислом, що всі навколо нібито тільки нею одною і зайняті, то як їй цей помисел прогнати?

Цей помисел від лукавого, котрий прагне зробити людину хворою. Треба ставитися до такого помислу з байдужістю, не звертати на нього уваги. Йому не можна вірити ні на гріш. Наприклад, людина недовірлива, побачивши, як двоє її знайомих тихо розмовляють між собою, думає: "Але ж це вони мені кісточки перемивають! Не очікувала від них такого!" А люди розмовляють зовсім про інше. Якщо дати такому помислу волю, то поступово він "набере обертів" і людина дійде до того, що почне думати, начебто за нею стежать, її переслідують. Навіть якщо хтось має "незаперечні дані" про те, що оточуючі зайняті ним одним, він повинен знати, що ці "факти" підтасував настільки хитрим чином не хто інший, як сам ворог, бажаючи переконати людину [в істинності помислу, який навіює]. Який же диявол хитрий підтасовувач!

Я знаюся з одним юнаком. Будучи досить розумним, він вірить своєму помислу, котрий навіює, начебто він психічно неврівноважений. Приймаючи помисли, які приносить йому тангалашка, парубок створив собі цілу купу комплексів. Він намагався вкоротити собі віку, зовсім вимучив своїх батьків. Бог дав йому силу й дари, але ворог все це робить непридатним. Так хлопець мучиться сам і мучить інших. Я не можу зрозуміти: ну навіщо люди приймають ці тангалашчині помисли й самі роблять своє життя нестерпним? Потім вони навіть Бога починають звинувачувати в тому, що з ними відбувається, але ж Він так нам благодіє й так нас любить! Що не говори таким людям — користі не буде. Поки сама людина не перестане вірити помислам, які приносить їй ворог, всі розмови з нею вимотають сили й більше нічого.

  Геронде, вразливість — це душевна неміч, хвороба?

  Ні. Любочестя й вразливість, чуйність — це природні дари, однак, на біду, дияволу [іноді] вдається використати їх у своїх цілях. Диявол часто змушує чуйну, вразливу людину згущувати фарби, щоб вона була не в силі витерпіти якісь труднощі або ж — трохи проносячи їх — надірвалася, розчарувалася, вимучилася й зрештою покалічилася. Якщо з користю використати вроджену вразливість, чуйність, то ці особливості нашої вдачі стануть небесними. Якщо ж дозволити, щоб ними скористався диявол, то вони вилізуть людині боком. Бо якщо людина не використовує своїх дарів з користю, то ними користується диявол. Так людина викидає Божі дари. Замість того щоб дякувати Богові, вона розуміє все навиворіт. Якщо вразлива людина вірить своєму помислу, це може довести її навіть до психіатричної лікарні. Звичайно, нема за що похвалити й людину байдужу, з її постійним приспівом: "Життєві дрібниці!". Але, принаймні, у психлікарню такі люди не потрапляють. Тому тангалашка й полює за людьми вразливими.

А інші люди мучать себе помислом, що вони нібито обтяжені тяжкою спадковістю. Вірніше, це тангалашка приносить їм такий помисел і намагається переконати їх, начебто так воно і є. Ворог наганяє на таких людей страх, бажаючи заморочити їм голову й без серйозних причин вивести з ладу. Та хоча б у людини дійсно було щось спадкове — перед Благодаттю Божою не може встояти ніщо. Пам'ятаєте святого Купріяна — колишнього чаклуна, який став ієрархом Церкви й мучеником Христовим? А преподобний Мойсей Мурін? Спочатку був розбійником, а в чернецтві перевершив чуйністю багатьох великих отців. Якого високого рівня духовності він досяг! Коли його відвідав святий Макарій, преподобний Мойсей запитав його: "Що мені робити? До мене звертаються люди, і я не можу зберегти безмовність". — "Мойсею, — відповів йому Авва Макарій, — ти дуже чуйний. Іди в Аравійську пустелю, тому що прогнати людей ти не можеш". Святий Мойсей —   цей колишній розбійник — перевершив тонкістю душевного налаштування навіть преподобного Арсенія Великого, котрий походив зі знатної родини, був людиною освіченою, культурною. Бачиш, що творить Божа Благодать! Але про преподобного Мойсея необхідно сказати й те, що він мав велику смиренність...

 

Причуди починаються з помислу

  Геронде, звідки з'являється гидливість?

  А чим ти гидуєш?

  Та всім чим завгодно.

Ну, тоді тобі й буде траплятися все, що завгодно. І хробачки в яблуках, і жучки у квасолі, і волосинки в хлібі...

  Геронде, мені саме все це й трапляється!

  Слава Тобі, Господи. Бачиш, як Бог допомагає тобі перебороти цю неміч?

  Геронде, а хіба все подібне починається не з помислу? Припустимо, сестрі трапилася в тарілці волосинка. Ну так хай вона її викине — та й по всьому.

  Та ти що, у жодному разі не можна викидати! Адже це волосся дісталося їй як благословення! Нехай вона обов'язково віддасть його мені, я відвезу його з собою на Афон — як благословення!.. Пам'ятаю, якось на Синаї ми йшли кудись разом з одним ченцем. По дорозі я дав йому два персики. Дивлюся — не їсть. Він хотів їх спершу помити, але в кишеню покласти боявся —     щоб ще й ті мікроби, що сидять у кишені, на них не перебігли. Так і протримав усю дорогу в руках. Його брат про нього розповідав: "У мене восьмеро дітей, і дружина, всіх їх, миючи й обпираючи, витрачає мила менше, ніж він сам на миття рук!" І подивіться, що з ним сталося. Там, на Синаї, кожному ченцеві виділяли бедуїна —допомагати, приносити харчі тощо. Бедуїн, якого виділили бридливому ченцеві, був найбруднішим з усіх. Чорний, як сажотрус! І його одяг, і він сам видавали страшний сморід. Щоб відмити бруднулю, довелося б весь тиждень відмочувати його в кориті! А що в нього були за руки!.. Краще навіть не запитуй. Можна було брати шпатель і зішкрібати з них бруд цілими шматками. Нечепура хапав миску з їжею й поспішав до свого "підшефного" ченця. Два бруднющих великих пальці його рук при цьому обов'язково опинялися зануреними в суп або в кашу. "Геть, геть!" — кричав чернець, тільки-но бачив його на порозі. Зрештою він утік, не пробувши на Синаї й два тижні.

А в спільножитному монастирі, де я перебував раніше, був чернець, який у миру працював дільничним поліцейським. Він був освіченим, і тому йому дали послух читця в храмі. Він прожив у монастирі чимало років, але, незважаючи на це, гидував всім навколо. До дверних клямок він навіть і не доторкався, а відкривав двері ногою. Якщо було потрібно підняти клямку, він робив це ліктем, а потім ще протирав рукав спиртом. Він відкривав ногою навіть двері церкви. Коли зістарився, то, за допуском Божим, його ноги почали гнити й у них завелися хробаки — особливо в тій, котрою він відкривав двері до храму. Коли я мав послух у монастирській лікарні — допомагав фельдшерові, він саме вперше прийшов туди з перев'язаною ногою, фельдшер звелів мені розв'язати йому ногу, а сам пішов за бинтами. Ох, що ж я побачив, знявши пов'язку! Вся нога кишіла хробаками! "Іди на море, — сказав я йому, — і промий свою ногу, очисти її від хробаків. Потім приходь і ми зробимо тобі перев'язку". До чого ж він дійшов! Яке покарання його спіткало! Я був просто вражений. "Зрозумів, у чому причина?" — запитав мене фельдшер. "Як не зрозуміти! — відповів я. — Причина в тому, що він відкриває двері храму ногою".

  Геронде, навіть перебуваючи в такому стані, він продовжував відкривати двері ногою?

  Так, ногою! А зістарився в чернецтві!

  Він так нічого й не зрозумів?

  Не знаю. Я потім пішов з того монастиря в обитель Стоміон у Коніці. Хто знає, якою смертю він помер? А тим часом, деякі молоді ченці з того ж самого монастиря під'їдали за старими ченцями залишки з їхніх тарілок — як благословення. Вони збирали після них крихти. Інші ченці [через благоговіння] цілували дверну ручку, тому що до неї торкалися руки отців. А цей, прикладаючись до ікон, тільки ледь-ледь торкався їх вусами, які потім ретельно тер ваткою зі спиртом!

Геронде, коли людина ставиться до святині подібним чином, це неблагоговіння?

  Починає він просто з бридливості, але потім заходить ще далі. Як цей чернець: він дійшов до того, що не прикладався до ікон зі страху, що той, хто прикладався до них раніше, був чимось хворий!

  Тобто, для того, щоб не бути бридливим, треба не звертати на подібні речі увагу?

  Люди їдять стільки різної зарази, не бачачи її. Але якщо людина, котра побоюється хвороб або чогось ще, творить хресне знамення, то їй допомагає Христос. Знаєте, скільки різних хворих проходять через мою келію на Афоні? І ось деякі простаки осіняють себе хресним знаменням, беруть спільний кухоль, п'ють з нього воду. А інші навіть доторкнутися до нього бояться. Кілька днів тому до мене приходила людина, що займає дуже високу посаду в якійсь установі. Нещасний відчуває настільки великий страх перед мікробами, що від постійних протирань спиртом його руки стали білими як крейда. Він протирає спиртом навіть свій автомобіль.

Мені стало жаль бідолаху. Уявляєш: займати настільки високу посаду й так поводитися? Я взяв з коробки шматочок лукуму й подав йому, але він відмовився, тому що я доторкнувся до лукуму своїми руками. Але якби я запропонував йому самому взяти лукум з коробки, він однаково відмовився б, думаючи про те, що хтось міг укладати лукум у коробку немитими руками. Ну що ж, тоді беру я цей шматочок лукуму, нагинаюся, витираю ним його черевики й потім з'їдаю. Довелося проробити з ним подібну штуку кілька разів — і тільки тоді, з превеликою силою, мені вдалося трішки звільнити його від цієї немочі. Так ось і сьогодні сюди приходила дівчина, яка відчуває страх перед хворобами. Увійшовши до кімнати, в якій я приймаю людей, вона не стала брати в мене благословення, боячись нахапати мікробів. Я хотів їй допомогти й сказав їй багато корисного, а вона після всього цього, йдучи геть, знову не взяла в мене благословення. "Я не цілую тобі руку, — пояснила вона, — тому що боюся заразитися мікробами". Що тут скажеш? Так люди самі роблять своє життя чорним [нестерпним].

 

Хворі власною уявою

Найстрашніша хвороба — це коли людина повірила своєму помислу про те, що вона чимось хвора. Цей помисел душить людину тривогою, виводить її зі себе, відбирає апетит і сон, змушує приймати ліки, і зрештою, будучи здоровою, людина дійсно занедужує. Я розумію, коли лікується людина, котра дійсно хвора. Але, будучи спершу здоровою, а потім, думаючи, що хвора, вона дійсно могла захворіти, не маючи на те жодних причин. Такого я зрозуміти не можу. Приміром, буває таке: людина володіє і тілесною, і духовною силою, але, незважаючи на це, не може зробити нічого, тому що повірила своєму помислу, який навіює, що вона нездорова. В результаті людина згасає і тілесно, і духовно. І вона не бреше [ — це дійсно так]. Повіривши в те, що в неї якась хвороба, людина піддається паніці, підупадає, і потім не в силі щось зробити. Так, без жодної поважної причини, вона сама себе робить немічною.

Іноді до мене в келію приходять серйозно підупалі люди. "Помисел мучить мене, що в мене СНІД", — кажуть вони й вірять у це. "Можливо, у тебе в житті було те-то й те-то?" — запитую я. "Ні, — відповідають, — нічого подібного не було". — "Тоді, — кажу, — ти переймаєшся цим даремно. Піди, здай аналізи, щоб вигнати свій помисел". — "А якщо, — відповідають вони зі страхом, — аналізи покажуть, що СНІД у мене все-таки є?" Отже, вони не слухають мене й мучаться. А ось ті, хто слухняно йде на обстеження, переконуються, що в них нема ніякого СНІДу. І подивіться: їхні обличчя змінюються, до них повертається смак до життя. А перші від розладу можуть злягти і навіть їсти нічого не будуть. Ну добре, припустимо, у тебе й справді СНІД. Але ж для Бога нема нерозв'язних проблем. Якщо ти будеш провадити більш духовне життя, сповідатися, причащатися, станеш справжнім християнином, то тобі допоможе Господь.

  Геронде, а чому людина починає думати, ніби вона хвора?

  Вона сама потихеньку вирощує цей помисел у собі. Часто для таких підозр може дійсно існувати якийсь невеликий, несерйозний привід [використовуючи який], помисел навіює людині щось ще й робить з мухи слона. Коли я жив у монастирі Стоміон, у Коніці був один сімейний чоловік, який думав, ніби в нього туберкульоз. Навіть свою дружину не підпускав близько. "Не підходь, — казав він їй, — бо заразишся". Нещасна жінка підвішувала на край довгої палиці кошик з їжею й подавала йому здалека. Бідолаха зовсім вимучився, зачах. Нещасні діти дивилися на свого "сухотного" батька здалека, а в нього насправді ніякого туберкульозу й близько не було. Справа була в тому, що він не виходив на сонне, а постійно перебував у зачиненій кімнаті, закутаний у ковдри. Тому й пожовк і повірив у те, що в нього сухоти. Ну що ж, [коли мені про все це розповіли] я пішов до нього додому. Побачивши мене, "хворий" простогнав: "Не наближайся до мене, чернече, щоб не заразитися ще й тобі... Бо до тебе в монастир приходять люди... Бачиш, зовсім мене сухоти скрутили..." — "Та хто тобі сказав, дурнику, що в тебе сухоти?" — запитав я. Саме в цей час його дружина принесла мені частування — варення з волоських горіхів. "Ну, — кажу, — давай відкривай рота. Зараз ти будеш мене слухатися". Ну що ж, відкрив він рота. Він же не знав, що я хотів зробити. Тоді взяв я із блюдечка солодкий горіх, вклав йому в рот, поперевертав там кілька разів, потім вийняв, поклав собі в рот і з'їв. "Ні, ні! — закричав "сухотний". — Не роби цього! Заразишся!" — "Чим я там заражуся! Адже в тебе нічого нема! Що я, здурів, чи що, таке робити, якби в тебе й справді були сухоти? Давай піднімайся, підемо на свіже повітря!" — відповів я йому й, повернувшись до його дружини, сказав: "Викидай всі ці ліки, ковдри..." Підняв я його, і ми вийшли на повітря. Після трьох років "ув'язнення" він з подивом дивився на світ. А потім потихеньку й на роботу почав ходити. Ось що таке помисел, коли його виростиш!

 

Послухом долається все

Геронде, як допомогти людині, яка безпідставно підозрює, нібито вона на щось хвора?

— Щоб така людина дістала допомогу, вона повинна мати духівника, довіряти йому і мати до нього послух. Вона буде відкривати духівникові свій помисел, а той буде її наставляти: "Цьому не надавай значення, а ось на це зверни увагу..." Якщо людина не довіряє своєму духівникові й не слухається його, то помисел не відступить. Знаєш, що таке, коли люди просять тебе про допомогу, а самі і пальцем не ворухнуть? Ось, наприклад, парубок, який живе розпусно й страждає від душевної невпорядкованості, приходить до мене в келію з очима, червонющими від тютюнового диму, і просить, щоб я йому допоміг. До того ж він мав ще якесь хибне благоговіння: просив, щоб я дав йому на благословення іконку з іконостаса Храму моєї Келії, але в Келію при цьому заходить із сигаретою в зубах. "Брате мій, — кажу йому, — та ж у тебе від цих сигарет очища стали червоними, як у скаженого собаки. Я в себе в Келії навіть старим курити не дозволяю. Дим буває тут тільки від ладану". Але він вперся — і все тут. Приходить просити допомоги, а від помислу свого не відмовляється. "Чому — запитує, — ти не хочеш мене зцілити?" Хоче стати здоровим, але магічним способом [без праці], не докладаючи жодних зусиль. "Ти, — кажу йому, — не надаєшся для чуда. Адже в тебе нема жодної хвороби. Ти просто віриш своєму помислу". А якби цей малий мав послух, то й допомогу отримав би. Я помітив, що той, хто слухається порад, швидко просувається вперед, і все в нього стає на свої місця. І сама така людина, і його рідні знаходять спокій.

Одного разу якийсь священик приїхав у монастир і там його попрохали взяти участь у співі. Він відмовився. "Чому, — запитали його, — ти не співаєш?" — "Тому, — відповів він, — що в псалмі говориться: "Хай хвала Богові буде на устах у них і двосічний меч у руці в них'. Він наполягав на тому, що співати — це погано, тому що боявся "двосічного меча" за те, що він "вознесе" свій "голос"! "Рідненький ти наш, — казали йому ченці, — золотце ти наше, це все не так, як ти думаєш". Але він затявся і все тут. Ну як з такою людиною знайдеш спільну мову? Що з ним зробиш? Та хоча б його "тлумачення" і було правильним, але якби при цьому він вчинив послух чужій помилці, то прийняв би Благодать, і Благодать чималу, котра була б дана йому за те, що він смирився. Скільки ж людей роками мучаться подібним чином через те, що вірять своєму помислу й не слухаються інших! Що б ти їм не казав, що б не робив, вони все витлумачують навпаки. Бо ж і зло не зупиняється на тому, що людина затято вірить своєму помислу. Зло примножується й росте. Людина все обробляє й обробляє в собі [довіру до власного помислу], і це може довести її до божевілля. Приміром, чоловік зводить будинок. "Як же ти його будуєш? — кажуть йому. Він же завалиться й поховає тебе під уламками!" Якщо він послухається поради на початку будівництва, то неправильно збудоване можна буде легко зламати й звести нове. А вже завершений будинок — як у нього підніметься рука зруйнувати його? "Він тебе задавить", кажуть йому. Та він і сам бачить, що будинок довго не простоїть, усвідомлює небезпеку, однак думки про те, скільки засобів і сил витратив на будівництво, його зупиняють. Таким чином, він не зважується ламати витвір власних рук і зрештою опиняється під уламками.

А такій людині можна допомогти?

— Можна, якщо вона сама цього хоче. Однак, як допоможеш, коли ти твердиш, що людина чинить неправильно, а вона виправдовує себе? Приміром, якийсь парубок хворий на цукровий діабет і, не знаючи, які серйозні наслідки це може для нього мати, думає, що все це жарти. "Цукровий діабет, — каже йому лікар, — це серйозне захворювання, і ти повинен дотримуватися дієти". Якщо юнак послухається лікаря, то хвороба пройде без серйозних наслідків. Однак, як можна прийти з ним до взаємного розуміння, якщо він буде говорити так: "Ну й що за важність цей діабет? Я буду їсти солодке, тому що, коли я їм солодке, мені стає гаряче, а раз мені гаряче, то я можу спати без ковдри й навіть ходити по снігу босоніж". Як прийти до взаємного розуміння з людиною, якщо вона наполягає на своєму?

Геронде, а якщо юнак вірить своєму помислу, це природно?

  Якщо юнак вірить своєму помислу, то в нього багато егоїзму.

  А як він може це зрозуміти?

  Він зрозуміє це, якщо, приміром, згадає деякі випадки зі свого дитинства, які показують, який відсоток егоїзму був у нього тоді. Трапилося мені якось спостерігати за двома хлопчаками. Один взяв подушку, набиту поролоном, і легко її підняв. Підійшов і інший, щоб її підняти, але зробив вигляд, що йому дуже важко, немов замість подушки був мішок з цементом. У цього, другого хлопчака є егоїзм. Але коли він трохи підросте, то зрозуміє, що ця його дія викликана егоїзмом. Він висповідає його як гріх, до нього прийде Благодать Божа, і він позбудиться своєї пристрасті й отримає допомогу. А як же інакше — Бог же не є несправедливим.

  Геронде, припустимо, у мене є якийсь досвід. Якщо, ґрунтуючись на цьому досвіді, я приблизно бачу, який розвиток дістане той стан, у якому я перебуваю, то в цьому теж є самовпевненість?

— Ти не роби висновків сама. Коли Господь покликав до Себе апостола Петра, той пішов до Нього по воді. Однак, як тільки помисел став говорити апостолові, що той може втопитися, він і почав потопати. І Христос допустив це: "Якщо ти кажеш, що втопишся, тоді топися".

Подивися на смиренну людину: вона не вірить своєму помислу, навіть якщо творить чудеса. У Йорданії був один дуже простий священик, який творив чудеса. Він читав молитви над хворими людьми й тваринами, і ті одужували. Навіть мусульмани, що страждали якоюсь недугою, приходили до нього, і він зцілював їх. Перед служінням Божественної літургії цей священик випивав щось гаряче із сухариком і після цього весь день нічого не їв. Чутка про те, що він їсть перед Божественною літургією, дійшла до Патріарха, і той викликав його в Патріархію. Не знаючи, навіщо його викликали, священик прийшов у Патріархію й разом з іншими відвідувачами очікував виклику в приймальні. На вулиці була нестерпна спека, вікна були зачинені віконницями, і крізь дірочку в приймальню пробивався сонячний промінь. Прийнявши промінь за натягнуту мотузку, священик, якого заливав піт, зняв з себе рясу й повісив її на промінь. Побачивши це, люди, які сиділи в приймальні разом з ним, були вражені. Хтось з них пішов до Патріарха й сказав: "Священик, котрий снідає перед літургією, повісив свою рясу на сонячний промінь!" Патріарх покликав його до себе в кабінет і почав розпитувати: "Ну, як твоє життя-буття? Чи часто служиш літургію? Як ти до неї готуєшся?" — "Та як, — відповідає йому священик, — спершу вичитую утреню, потім б'ю поклони, потім готую чай, їм щось легеньке і йду служити". — "Навіщо ж ти їси перед літургією?" — запитує Патріарх. "Якщо, — відповідає той, — я трішки щось перехоплю перед літургією, то після споживання Святих Дарів Христос опиняється зверху. А от якщо я приймаю їжу після Божественної літургії, то Христос опиняється знизу". Виявляється, він снідав перед літургією з добрим помислом!... "Ні, — каже йому Патріарх, — це неправильно. Спершу споживай Святі Дари, а потім — трохи їжі". Священик поклав Патріархові поклін і [зі смиренністю] прийняв сказане.

Я хочу сказати, що, хоча цей священик досяг такого високого стану, що творив чудеса, він прийняв сказане йому просто. Свавілля в ньому не було. А якби він вірив своєму помислу, то міг би сказати так: "Та хто він такий, щоб вказувати мені — тому, хто зцілює людей і тварин і творить чудеса! Ні, мої спонукання більш правильні. Бо якщо я його послухаюся, то сніданок буде потрапляти зверху на Христа!"

Я зрозумів, що послух дуже допомагає людині. Навіть людина, котра не відзначається розумовими здібностями, чинячи послух, стає філософом, мудрецем. Якщо навіть людина розумна чи немудра, здорова чи хвора (духовно чи тілесно), якщо вона, знемагаючи від помислів, чинить послух, то [від мук помислів] вона звільниться. Послух — це звільнення.

Найбільший егоїст — це той, хто живе за своїми помислами і нікого не запитує. Така людина руйнує саму себе. Якщо в людини є свавілля, самовпевненість і самодогоджання, то, і будучи розумною — навіть поївши всі розуми, — вона буде страждати постійно. Вона заплутується, зв'язує себе по руках і ногах, у неї виникають [все нові й нові] проблеми. Щоб знайти свій шлях, вона повинна розкрити своє серце якомусь духівникові й смиренно попросити його про допомогу. Але деякі люди замість духівника йдуть до психіатра. Якщо психіатр виявиться віруючим, то він приведе їх до духівника. А невіруючий психіатр обмежиться тим, що дасть їм які-небудь пігулки. Однак самі по собі пігулки проблеми не вирішують. Для того, щоб люди зрозуміли, що з ними відбувається, для того, щоб їхній стан поліпшився й вони перестали страждати, їм необхідна й духовна допомога.

 

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Про боротьбу проти помислів

Геронде, я читала, що під час війни з Італією греки намагалися спочатку зруйнувати укріплення ворога, а потім йшли в наступ.

— Таким же чином діє й диявол. Тобто, подібно до ворога, котрий спочатку бомбить з літаків укріплення, щоб їх зруйнувати, а потім, за підтримкою артилерії, йде в наступ, диявол спершу бомбить людину помислами, а потім йде на неї в атаку. Диявол не нападає на людину, якщо не зіпсує спершу її помислу. Адже добрий помисел захищає людину, добрий помисел — це її "бліндаж".

Помисел "зліва" — це чужорідне тіло, і людина повинна постаратися його відкинути. У кожного з нас є сила для цієї боротьби. Ніхто не може виправдатися тим, що слабкий і не в змозі боротися. Бо ж [добрий помисел] — це не кирка й не кувалда, які [слабка] людина не може підняти, тому що в неї тремтять руки. Я не бачу нічого складного в тому, щоб бачити все в доброму світлі.

Навіщо я буду, скажімо, приділяти увагу чиїмось примхам? Бо в дійсності може виявитися, що людина поводиться так не через норовливість, а навмисно, для того щоб смиритися.

Геронде, а я постійно "вліво" і "вліво" "працюю", і це мене турбує. Боротися — борюся, але "повернути праворуч" не можу.

Якщо ти розрізняєш нечисті помисли, турбуєшся й борешся над тим, щоб їх прогнати, — це вже є якимось поліпшенням. Якщо хочеш досягти успіху, то, коли лукавий буде атакувати тебе "лівими" помислами й тягти до себе, із силою повертай штурвал у протилежний бік, а на ворога не звертай жодної уваги. Постарайся виробляти в собі добрі помисли і про молодших й про старших сестер, які непримітно займаються своїм внутрішнім діянням. Бо тангалашка псує твій помисел для того, щоб затримати духовне вдосконалення. Якщо б ти не застрявала на своїх помислах, то рухалася б уперед гігантськими духовними кроками. Все духовне життя ґрунтується на помислі. Від помислу залежить успіх у духовному житті.

  Геронде, що допомагає в боротьбі проти помислів "зліва"?

  Чування [над собою] і безперестанна молитва. Пильнуючи [себе], ти поводишся обережно й включаєш у роботу добрі помисли. Приміром, бачачи якусь чашку, ти думаєш про Святу Чашу, про Таємну Вечерю, про Христа. Якщо ж ти себе не пильнуєш, твій розум може відходити до різних недуховних, а то ще й до безпосередньо гріховних предметів. Тому намагайся не збирати [у собі] все це сміття помислів — інакше потім тобі доведеться докласти чимало зусиль, щоб їх прогнати. Промовляй Ісусову молитву й будь внутрішньо зібраною. Якщо ж твій розум кудись іде, знову повертай його назад. Роби це постійно. Не дозволяй розумові кружляти. Бо, навіть якщо твій розум постійно перебуває в царині не безпосередньо гріховних предметів, але обертається серед речей нейтральних, ці нейтральні речі, розважаючи розум, теж "нейтралізують" його, і він марнує себе. А крім того, помисли, які народжуються від неуважності, підступніші, ніж помисли [відверто] злі. Адже перші помисли ми не зауважуємо й тому не викидаємо їх із себе.

  Геронде, помисел каже мені: "Ти вже стільки років у монастирі й ніскілечки не досягла успіху..."

  Дай-но я послухаю, що він тобі ще скаже? Наскільки я зрозумів, ти занадто багато слухаєш тангалашку. Як же [легко] він обводить тебе навколо пальця! Навіщо ти віриш тангалашці? Навіщо виходиш з рівноваги? Будь спокійною. Ти даремно дратуєшся й без причини себе мучиш. Тангалашка, подібно до фокусника, показує тобі все заплутаним. Він морочить тебе безрадісними, песимістичними помислами, щоб відняти в тебе час і відвернути від молитви, а також від уваги на послуху. Якщо йому вдасться хоч трішки запаморочити тобі голову й позбавити тебе налаштування провадити з ним боротьбу, цього вже буде досить, щоб він перейшов у наступ і захопив нові плацдарми. Коли трудишся на самоті, намагайся дотримуватися такого статуту: спів чогось церковного, славослів'я [Бога], Ісусова молитва подумки чи вголос. Ці засоби необхідні для того, щоб уникнути нашіптування помислів. Тобто потрібно міняти тему [помислів самому]. Якщо диявол змінює тему, то чому цього не можемо зробити ми? Я вам і раніше розповідав, що іноді під час бесіди з відвідувачем, саме в той момент, коли я хочу сказати щось важливе й корисне для нього, приходить хтось і мене перебиває або ж нас відволікає якийсь шум чи щось таке подібне — для того, щоб я змушений був зупинитися. Але якщо лукавий задумує й здійснює такі плани, то чому ми не можемо робити так само стосовно нього? Будьте розумниками й залишайте тангалашку в дурнях.

  Геронде, мене мучать печаль, зневіра... Я зазнаю справжніх мук.

  Ти подивися, її ще не повели на муки, а вона вже мучиться! У тебе є самовпевненість. Помисли "зліва" стали вже твоїм станом, і від цього ти страждаєш. Ти маєш потребу в "правих" помислах. Лукаві механізми свого [духовного] підприємства ти повинна реконструювати так, щоб вони стали добрими. Найвигідніше підприємство для людини — не відкриття фабрики "Добрих помислів". Тоді навіть погане і скверне твій розум буде переробляти в гарне й добре. Приміром, бачачи в людині душу, бачачи в ній Ангела, ти й сама, подібно до Ангела, летиш на Небо. У цьому випадку твоє життя — це свято, торжество. Якщо ж ти бачиш у людині плотське, то й сама сходиш у пекельну муку.

  Геронде, іноді я включаю в роботу добрий помисел, але невдовзі приходить помисел "зліва" і розбиває всі мої [добрі старання]. Можливо, я включаю в роботу добрий помисел не від серця?

  Завдання в тому, щоб ти робила це від серця. А якщо тобі прийде помисел "зліва", скажи так: "Це помисел збоку. Його треба прогнати. Тема закрита й обговоренню не підлягає".

Геронде, буває, що я насилу відганяю "лівий" помисел, а він повертається знову. Чому таке відбувається, якщо "тема закрита"?

Так, тема-то закрита, тільки ось тангалашка не закривається [продовжує працювати]. Диявол живучий, ніколи не вмирає. Один старенький чернець розповідав: "Якщо псові надавати стусанів, то він втікає. А диявол не втікає — наполягає на своєму. Такий настирний. Щоб змусити його піти геть, я запалюю свічку перед іконою святих, котрим присвячена моя Келія, а біси мені кажуть: "Це ти нам свічку поставив чи що?" — "Ах ви, — кажу, паршивці, та чому ж вам? Не вам, а святим!" — "Так, - відповідають, — так-то воно так, тільки змусили тебе до цього все одно ми!"

   Геронде, а чи дістає допомогу людина, котра, якщо трапиться з нею якась неприємність, починає нарікати: "Боже мій, ну чому зі мною сталося ще й це?"

   Та яку там користь дістане така людина! Основа всього в тому, щоб людина витлумачувала все за допомогою доброго помислу. Тільки в цьому випадку вона дістає користь. У деяких людей [у їхньому духовному автомобілі стоїть] хороший двигун. У них багато передумов для духовного життя, однак їхнє кермо повернуте не туди, куди потрібно. Повернувши кермо у напрямку добрих помислів, такі люди візьмуть правильний курс і будуть упевнено рухатися вперед.

 

Вирощування добрих помислів

Геронде, добрі помисли приходять самі по собі чи їх потрібно вирощувати?

Їх потрібно вирощувати. Треба стежити за собою, контролювати себе, коли ворог приносить тобі погані, злі помисли, треба намагатися виганяти їх і заміняти на помисли хороші, добрі. Подвизаючись подібним чином, ти вдосконалюєш своє [внутрішнє] налаштування й робиш його добрим. І тоді, дивлячись на твоє добре налаштування, Бог змилосердиться над тобою й допоможе тобі, після чого погані помисли вже не знайдуть у тобі місця. Вони будуть відходити, а для тебе вже зовсім природно буде мати в собі помисли добрі. Ти набудеш звичку до доброго, у твоє серце ввійде доброта, і тоді у своєму внутрішньому храмі ти приймеш [Небесного] Гостя — Христа. Однак це діло не одного-двох днів. Необхідні час і безперестанна боротьба для того, щоб душа увінчалася переможним вінцем. Коли це станеться, брань припиняється вже назовсім. Бо ж брань [пристрастей] — це несамовиті прояви внутрішнього розладу, яким користуються наші вороги.

  Тобто, Геронде, люди, котрі мають добрі помисли, домоглися цього за допомогою боротьби?

  Це залежить від людини. Одні мають добрі помисли зі самого початку свого духовного життя й просуваються вперед. Інші, спочатку маючи добрі помисли, згодом втрачають пильність і починають піддаватися помислам "лівим". А ще інші мають спочатку "ліві" помисли, але, стежачи за собою й бачачи, скільки разів вони оступаються, перестають собі довіряти й згодом мають помисли добрі. В однієї людини половина помислів можуть бути добрими і половина — злими. В іншої можуть переважати добрі помисли, у когось навпаки — злі. Приміром, людина хоче стати ченцем. Залежно від обставин, від умов, у яких вона жила у миру, у неї є різні добрі й недобрі помисли. Вона може мати десять-двадцять і навіть вісімдесят відсотків недобрих помислів. Почавши внутрішню роботу і спостерігаючи за собою, така людина намагається виганяти злі помисли й вирощувати помисли добрі. Продовжуючи старатися, вона через деякий час досягає того, що має самі тільки добрі помисли. Кількість часу, необхідного на те, щоб позбутися злих помислів, буде залежати від того, як довго людина мала їх у миру. Через ще якийсь час добрі помисли теж помалу припиняться, й людина досягне стану якоїсь спустошеності. На цій стадії в людини нема ні добрих, ні недобрих помислів, і це навіть привносить у її душу якесь занепокоєння. Перебуваючи в такому стані, людина починає замислюватися: "Що це? Що зараз відбувається? Спочатку в мене були помисли злі, але вони зникли, поступилися місцем добрим. Але ось зараз у мене взагалі нема помислів — ні поганих, ні добрих". А після цієї спустошеності розум сповнюється Божественною Благодаттю, й приходить Божественне просвітлення.

    Геронде, а яке воно, це сповнення Божественною Благодаттю?

    Людині, котра не бачила навіть зірок, неможливо пояснити словами, як виглядає сонце. Дати приблизне уявлення про сонце можна тому, хто бачив хоча б зірки.

Геронде, що допомагає досягти того стану спустошеності, про яке Ви згадали?

— У цьому допоможуть духовне читання, безперестанна молитва, мовчання й любочесне подвижництво — аскеза. Людина, яка гаряче бореться проти злих помислів, може досягти кращого стану, ніж та, у котрої злих помислів майже не було. Тобто така людина, маючи на початку свого духовного життя дев'яносто злих і десять добрих помислів, може досягти кращого стану, ніж та, у котрої було дев'яносто помислів добрих і десять злих.

 

Очищення розуму й серця

Геронде, як відбувається очищення розуму й серця?

— Я вже говорив вам про те, що для того, щоб розум і серце очистилися, людина повинна не приймати тих лукавих помислів, які приносить йому тангалашка, а також сама не повинна мислити лукаво. Потрібно завжди намагатися включати в роботу добрий помисел, не спокушатися з легкістю [чужими недоліками], але дивитися на провини інших з поблажливістю і любов'ю.

Коли примножуються добрі помисли, душа людини очищається, вона поводиться із благоговінням і умиротворюється. Життя такої людини стає Раєм. У протилежному ж випадку людина на все дивиться з підозрою, і її життя перетворюється на пекельну муку. Вона сама робить власне життя пеклом.

Щоб очиститися — потрібно потрудитися. Ми можемо визнавати свій стан скверним, але цього недостатньо. Якщо ми не приймаємо лукавих помислів, не мислимо лукаво самі, включаємо в роботу добрий помисел про все, що нам кажуть і що ми бачимо, то розум і серце очистяться. Звичайно, спокусник не припинить час від часу посилати нам свої лукаві "телеграми". Стріли диявольських спокус будуть продовжувати летіти в нас — навіть якщо ми позбудемося наших власних [злих] помислів. Однак якщо наше серце буде чистим, то диявольські спокуси не будуть до нього приставати.

Геронде, а чи допомагає молитва очищувати розум?

— Самої молитви недостатньо. Хтось може переводити під час молитви кілограми ладану, однак якщо його розум повен лукавих помислів про інших, то користі це не приносить. Від розуму опускається [лукава] "телеграма" у серце й робить людину звіром. Бог хоче, щоб ми мали "серце чисте". А наше серце чисте тоді, коли ми не дозволяємо злому помислу про інших проходити через наш розум.

   Геронде, спочатку людина включає в роботу добрий помисел, а вже потім їй допомагає Бог?

   Дивися: тільки тоді, коли людина включає в роботу добрий помисел, вона має право на божественну допомогу. Добрим помислом людина очищає своє лукаве серце. Адже "Від серця походить" все зле, і "Бо з повноти серця говорять її уста". Але й крім того що людина, яка включає в роботу добрий помисел, очищає цим своє серце, їй віддячує за це Бог.

 

Ставте знаки запитання після помислів підозрілості

Геронде, що допоможе мені прогнати помисли підозрілості?

— [А ти впевнена, що] все дійсно виглядає так, як тобі це уявляється? Якщо ти переважно бачиш у всьому погане, то після кожного свого помислу завжди став знак запитання. А крім того, щоб не грішити у своїх судженнях, включай у роботу й добрий помисел про інших. Якщо ти почнеш ставити після своїх помислів не по одному, а по два знаки запитання, буде ще краще. А якщо по три, то зовсім добре. Роблячи так, ти будеш умиротворятися й діставати користь. І не тільки сама — ти зробиш користь іншим. У протилежному ж випадку, приймаючи помисли "зліва", ти дратуєшся, хвилюєшся, нервуєш й завдаєш собі духовної шкоди. Якщо будеш ставитися до всього, що відбувається навколо, з добрими помислами, то через деякий час побачиш, що справа дійсно була такою, як ти це побачила, включивши в роботу добрі помисли. Розповім тобі один випадок, щоб ти зрозуміла, що може наробити "лівий" [недобрий] помисел. Якось до мене в келію прийшов один чернець і сказав: "Старець Харалампій — чаклун. [Я сам бачив, як] він ворожив". — "Що ж ти говориш, очі твої безсоромні! — висварив я його. — І не соромно тобі таке молоти?" "Так! Так! — наполягав він. — Я сам бачив, як одного разу вночі при місяці Старець мукав: "М-м-му... М-м-му..." - і при цьому лив у кущі якусь рідину з великої обплетеної сулії!". То що ж, вибираю я вільний день і йду в келію Старця Харалампія. "Ну, — запитую, — отче Харалампію, як твої справи? Як життя-буття? Чим займаєшся? Нещодавно хтось побачив, як ти щось лив у кущі з великої сулії, та ще й мукав: "М-м-му!". — "Там у заростях, — показав мені Старець, — ростуть кілька лілій, от я й поливав їх. Наспівуючи "Радуйся, Невісто Неневістная!", я виливав трохи водички на одну квітку, потім знову співав: "Радуйся, Невісто Неневістная!" — і виливав трохи води на іншу... Потім наповнював сулію, повертався до квітів і знову їх поливав..." Бачиш як! А хтось побачив все це й прийняв Старця за чаклуна!..

Які ж добрі помисли мають деякі мирські люди! А інші — нещасні — так страждають від речей, які не просто не існують у природі, але які й сам диявол не зміг би вигадати! Одного разу, коли після страшної посухи пішов дощ, я відчув таку вдячність до Бога, що, сидячи в келії, безперестанку вигукував: "Боже мій, дякую Тобі мільйони, мільярди разів!" Я не знав, що в цей час під вікном стояв один мирський чоловік і слухав. Потім, зустрівшись зі мною, він зізнався: "Отче, але ж я спокусився. Я почув про всі ці "мільйони", про всі ці "мільярди" і подумав: "Ось воно як! Який фрукт цей отець Паїсій!" І що йому було пояснювати? Я мав на увазі [велику] вдячність Богові за дощ, а цей чоловік подумав, що я перераховую гроші. А опинися б на його місці хтось інший, то міг би ще й прийти вночі, щоб мене пограбувати! Мені було б непереливки, а він врешті-решт так нічого б і не знайшов.

А іншого разу до мене прийшов батько хворої дитини. Я провів його в церківку моєї келії, вислухав його горе й, бажаючи йому допомогти, сказав: "Для того, щоб твоя дитина одужала, ти й сам повинен щось зробити. Але що? Поклонів ти не кладеш, посту не дотримуєшся, грошей, щоб творити милостиню, у тебе теж нема... Звернись-но ти до Бога ось так: "Боже мій, у мене нема нічого гідного, щоб принести в жертву заради здоров'я моєї дитини, але я постараюся, принаймні, кинути курити". Ці слова зворушили нещасного батька, і він пообіцяв, що послухається моєї поради. Поки я, випускаючи його з келії, мучився із замком, він, вийнявши з кишені запальничку і сигарети, поклав їх під іконою Спасителя в храмі. Я цього не помітив. Наступним відвідувачем виявився якийсь юнак, якому треба було щось мені сказати. Після бесіди, не встигнувши навіть вийти з келії, він дістав сигарету й закурив. "Тут, хлопче, курити не можна, — сказав йому я. — Відійди подалі вбік". — "А тобі в церкві курити можна?" — запитав він у відповідь. Побачивши в церкві пачку сигарет і запальничку, цей юнак "змайстрував" помисел, начебто я курю! І не став я його переконувати в протилежному, дав йому піти зі своїм помислом. Ну добре, навіть якби я і дійсно курив, то невже робив би це в храмі? Бачите, що таке помисел?

Геронде, а які збитки можуть заподіяти душі підозрілість, недовірливість і помисливість?

  Якого роду підозрілість, такого роду й збитки. А недовірливість і помисливість завдають [духовної] хворобливості і хирлявості.

  Чим же зцілити цю неміч?

  Добрими помислами.

Геронде, а якщо людина побачить, що в чомусь помилилася, тобто, що її підозри не підтвердилися, то хіба це не допоможе їй [усвідомити свою помилку]?

— Якщо вона помилилась одного разу, то це ще не біда. Однак, помилившись двічі, вона вже, поки лікується, потребує уваги. Бо ж ми тяжко грішимо, навіть якщо справи йдуть не так, як ми собі це уявляли, всього лиш на одну тисячну частку. Пам'ятаю, коли я жив у спільножитному монастирі, старенький чернець, отець Дорофей, у Великий піст смажив кабачки. Якийсь брат, побачивши як Старець кладе кабачки на сковорідку, поспішив поділитися зі мною своїми враженнями: "Піди-но полюбуйся! — сказав він. — Отець Дорофей смажить рибу! Ось такі великі барабульки!" — "Ну вже ні, — відповідаю, — бути не може, щоб Старець Дорофей у Великий піст смажив барабульки!" — "Може, може! — наполягав він. — Я своїми очима бачив! Ось такущі барабульки!" А Старець Дорофей прийшов на Святу Гору п'ятнадцятирічним хлопцем і був для братії як рідна мати. Бачачи, що в когось з ченців негаразди зі здоров'ям, він говорив йому: "Іди-но, дорогий, сюди, я хочу розповісти тобі один секрет" — і підживлював хворого тахіном з товченим волоським горіхом або ж чимсь ще. І про стареньких ченців він піклувався подібним чином. Ну то що ж? Іду я до отця Дорофея й бачу, що він смажить кабачки для монастирської лікарні!

  Геронде, а як бути, якщо помисел підозри про когось насправді підтвердиться?

  Якщо такий помисел один раз і підтвердиться, то невже це значить, що подібні помисли будуть підтверджуватися постійно? А крім того, звідки ти знаєш: можливо, Бог допустив такому помислу виправдатися на ділі заради того, щоб людина, яку ти підозрював, склала іспит на смиренність?

Звичайно, і ми самі мусимо бути уважними. Ми не повинні давати людям приводу приходити до помилкових висновків. Наприклад, якщо в людини виник про тебе "лівий" [недобрий] помисел, то причиною цього може бути як її власна недоброзичливість, так і те, що ти сам дав їй привід погано про тебе думати. Але якщо людина думає про тебе погано, незважаючи на те, що ти ставишся до неї уважно, то прослав Бога й помолись за неї.

 

Співбесіда з помислами

  Геронде, коли до мене приходить гордий помисел, я зазнаю мук.

  Ти що, утримуєш цей помисел у собі?

  Так.

  Навіщо ж ти його тримаєш? Зачини перед ним двері. Утримуючи такий помисел у собі, зазнаєш ушкоджень. Помисел, ніби злодій, приходить до тебе — ти відчиняєш йому двері, заводиш до будинку, починаєш з ним бесіду, а потім він тебе грабує. Хіба можна починати розмови зі злодієм? З ним не тільки уникають розмов, але й двері зачиняють міцно, щоб він не ввійшов. Добре, навіть якщо ти й не бесідуєш з помислом — все одно, навіщо ти дозволяєш йому входити всередину? Наведу тобі приклад. Припустимо, тобі приходить помисел про те, що ти можеш стати ігуменею. Я не кажу, що ти й справді маєш такі помисли, але наводжу це як приклад. Так от, прийшов тобі такий помисел. Добре. Як тільки він прийшов, скажи собі так: "А-а! Чудово! Ти хочеш бути ігуменею? Так от: стань спершу ігуменею для самої себе". Сказавши так, ти відразу ж припиняєш бесіду [з дияволом]. Та невже будемо з дияволом ляси точити? Відомо ж, що коли диявол прийшов спокусити Христа, Він сказав йому: ''Відійди від Мене, сатано". Коли Христос сказав дияволу: "А ну йди звідси...", то вже ми тим більше не повинні з ним ляси точити?

Геронде, а якщо я розмовляю з "лівим" помислом, щоб дізнатися, звідки він походить, — це погано?

   Погано те, що ти розмовляєш не з помислом, як тобі це здається, а з тангалашкою. Бесідуючи з ним, ти приємно проводиш час, однак згодом мучишся. З такими ["лівими"] помислами не розмовляй зовсім. Лови [ворожу] гранату на льоту, і [відразу] кидай її [назад] у ворога — щоб він загинув. Є такі гранати, які розриваються не відразу, а через дві-три хвилини. "Лівий" помисел подібний до таких гранат: якщо ти виженеш його відразу, він не може тобі зашкодити. Але іноді, втрачаючи пильність, полишаючи Ісусову молитву, ти не можеш оборонятися. Диявол, перебуваючи ззовні, посилає тобі "телеграму". Отримавши цю "телеграму", ти читаєш і перечитуєш її, віриш тому, що в ній написано, і потім кладеш в архів. Ось саме ці "досьє" і використає тангалашка у день суду для того, щоб тебе звинуватити.

   Геронде, а коли прираження "лівого" помислу є падінням?

   Ось приходить помисел, і ти його негайно проганяєш. Це не падіння. Але ось він приходить, і ти розмовляєш з ним. Це — падіння. [А може бути й так:] ось він приходить, ти його ненадовго приймаєш, а потім проганяєш. Це половина падіння, оскільки й у цьому випадку ти пошкодилася: диявол опоганив твій розум. Тобто в останньому випадку ти ніби говориш дияволу, який прийшов: "Добрий день, як поживаєш? Добре? Сідай, я тебе почастую. Ну як?! То ти диявол? Ну, тоді забирайся!" Але коли ти бачила, що це диявол, навіщо було пускати його всередину? А тепер ти його "почастувала", і тому він прийде знову.

 

Співслужіння з помислом

Геронде, чому в монастирі до мене приходять різні погані помисли, тоді як у миру зі мною такого не траплялося? Я цю, сама дозволяю їм це?

  Та ні ж, дурненька! Нехай собі приходять і йдуть. Хіба літаки, які пролітають над монастирем і порушують тишу, беруть у тебе на це дозвіл? Так само і з цими помислами. Не впадай у відчай. Ці помисли вселяє тобі диявол. Вони подібні до перелітних птахів, які, витаючи у височині, виглядають дуже красиво, — і ти, роззявивши рота, ними любуєшся. Однак, коли ці птахи опустяться, зів'ють на твоєму будинку гнізда й виведуть там пташенят, ці пташенята запаскудять тобі весь будинок.

  То чому ж, Геронде, до мене приходять такі помисли?

  Це робота диявола. Але й у тобі самій є якийсь каламутний осад. Очищення ще не відбулося. Однак коли ти не приймаєш цих помислів, то й відповідальності не несеш. Залиш псів — хай собі гавкають. І не кидай у них багато каменів. Бо поки ти будеш кидати в них каміння, вони будуть продовжувати гавкати. А потім з багатьох каменів [біси] збудують собі "монастир" або будинок — на що вистачить будматеріалів... І потім тобі вже нелегко буде зруйнувати те, що вони збудують.

  Геронде, а коли виникає співслужіння з помислами?

— Коли ти їх смокчеш, як карамельку. Постарайся не насолоджуватися смаком цих помислів, зовні вкритих цукровою глазур'ю, а зсередини повних отрутної гіркоти, інакше згодом ти будеш впадати у відчай. Те, що через людину [просто] проходять недобрі помисли, — не привід для занепокоєння. Адже злі помисли не пристають тільки до ангелів і до людей, які досягли досконалості. Турбуватися варто в тому випадку, коли людина утрамбовує, вирівнює частину свого серця й починає приймати на посадку "вовкольоти" [ворожих Вовко-Повітряних Сил] — тобто бісів. Якщо таке раптом трапиться, необхідна негайна сповідь, переорювання Вовко-Посадочної смуги і її засадження плодоносними деревами — щоб серце знову перетворилося на райський сад.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2