foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ

СЛОВА

ТОМ ІІ  «ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ»

 

МОНАСТИР СВЯТОГО АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА

ЙОАНА БОГОСЛОВА.

СУРОТІ, САЛОНІКИ

 

Видано з благословення Святійшого Патріарха

Київського і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТА

ЗМІСТ

До читачів

Передмова

Вступ (зі слів Старця)

ЧАСТИНА ПЕРША - ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЛЮБОВІ

ГЛАВА ПЕРША Збайдужіле покоління

ГЛАВА ДРУГА Про те, що сама присутність християнина вже є сповідування віри

ГЛАВА ТРЕТЯ "Для чистих все чисте"

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА Про те, що діяти потрібно з розсудливістю і любов'ю

ЧАСТИНА ДРУГА - ПРО ПОДВИЖНИЦТВО І БЛАГОГОВІННЯ

ГЛАВА ПЕРША "Подвиг добрий" ГЛАВА ДРУГА Про те, як діє диявол

ГЛАВА ТРЕТЯ Про користь від доброго спілкування

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА Про те, що від благоговіння розчулюється Бог

ГЛАВА П'ЯТА Про те, що милостиня містить у собі божественний кисень

ЧАСТИНА ТРЕТЯ - ПРО ДУХОВНУ ВІДВАГУ

ГЛАВА ПЕРША Про знамення часів

ГЛАВА ДРУГА Про те, що жертва приносить людині радість

ГЛАВА ТРЕТЯ Про те, що відвага народжується від довіри до Бога

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА Про те, що для людини віруючої мучеництво є торжеством

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА - ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД НЕБА

ГЛАВА ПЕРША Про те, що Бог промишляє про людину

ГЛАВА ДРУГА Про віру в Бога і довіру до Нього

ГЛАВА ТРЕТЯ Про те, що Бог допомагає там, де не вистачає людських сил

ЧАСТИНА П'ЯТА - ПРО ДУХОВНУ ЗБРОЮ

ГЛАВА ПЕРША Про молитву, зброю міцну

ГЛАВА ДРУГА Про те, що монастирі — це фортеці Церкви

ГЛАВА ТРЕТЯ Про найглибший сенс життя

 

До читачів

Сили зла не могли і ніколи не зможуть перемогти добро, бо Бог є добро, а Він — непереможний. В історії Православ'я було набагато більше періодів страждання і приниження, ніж слави й влади. І якщо нашій Церкві і є чим хвалитися, то насамперед мучениками і подвижниками благочестя, а не світською силою.

Християнство мало найбільший вплив на суспільство і світ у ті періоди своєї історії, коли духовні цінності мали пріоритет у житті й діяльності людей і суспільства. Завдяки християнським цінностям виникли християнська культура і європейська цивілізація. Ми можемо говорити про вплив християнства на всі сфери людського життя, зокрема на розвиток архітектури, образотворчого мистецтва, музики, літератури, права. Християнська культура стала виявом і втіленням духовності й високих ідеалів.

Християнство - це не вчення, а спосіб життя. Завдяки цьому способу життя воно виросло з гірчичного зерна в могутнє дерево. Християнська любов зруйнувала рабство, створила міцну християнську сім'ю.

У перші тисячоліття відбулася справжня і глибока християнізація світу. Результатом цього була висока християнська духовність з безліччю святих мучеників, преподобних отців, святителів, золотий вік християнської писемності, подолання язичництва і створення культури на християнських засадах. Перше тисячоліття не було спокійним: точилася постійна боротьба з єресями, але це була боротьба за втілення в життя християнського віровчення і моралі. Християнство боролось з неправдою і злом цього світу і перемагало.

Як позитивний вплив на світ треба відзначити появу у XIII-XIV cm. християнського ренесансу, коли західноєвропейська культура досягла найвищої точки свого розвитку. А потім в історії людства був перехід від духовних цінностей до матеріальних. Уперше за весь час з моменту утвердження християнства було відкинуто увагу про Бога як про Особу, що посідає центральне місце у всесвіті. Людина як особа залишилася одна у світі, сенсом її життя стало не служіння Богу, а самоутвердження. Люди тієї епохи, яких стали називати гуманістами, створили для людства свій духовний світ. Цей шлях розвитку привів до атеїзму, революцій, масового знищення людей, геноциду.

Друга половина другого тисячоліття характерна відпущенням на свободу творчих сил людини, духовною децентралізацією, коли всі сфери людської культури, а також і Церква, стали автономними. Всі сфери громадського і культурного життя почали розвиватися під гаслом так званої «свободи» і «прав людини». Відбувся поступовий відхід від християнства і християнського способу життя. Та коли в житті й діяльності людей Бог не посідає центрального місця і людина може жити без Бога, - тобто, без джерела правдивого духовного життя, - відбувається деморалізація суспільства. Це ми, на жаль, спостерігаємо й зараз.

У другому тисячолітті відбулося трагічне розділення християнства. З'явилися небачені раніше в історії ненависть і боротьба серед християн. Навіть проповідь Євангелія була, по суті, нехристиянською, тому що місіонерство нав'язувало християнство без усякого зв'язку з культурою народів, без любові до людей, яку заповідав Господь. У XX столітті релігія, як світогляд і як інститут, остаточно втратила свою роль у політичній, соціальній і культурній сферах. Вона стала приватною справою людини. Сучасне суспільство зорієнтоване насамперед на матеріальні цінності.

Дана книга «Слова» старця Паїсія є збіркою питань та відповідей сучасності. Бесіди старця Паїсія для сучасного віруючого є екватором, який показує чітку межу між всім добрим, богоугодним, корисним людині, та злом, неправдою, некорисним. Старець учить нас довіряти Богові й Церкві. Говорить, що зберігати Священне Церковне Передання слід з такою ж любов'ю і старанністю, як крихітну монету, отриману від матері або від діда.

Велику увагу Паїсій приділяє сучасному збайдужілому поколінню. Такий моральний стан він називає духом тепло-холодності: «Ми вкрай зіпсувалися! Як нас ще Бог терпить?» Говорить, що байдужість до Бога призводить до байдужості до всього іншого, призводить до розпаду. «Віра в Бога - велика справа. Людина служить Богові, а потім любить своїх батьків, свій дім, своїх рідних, свою роботу, своє село, свою область, свою державу, свою Батьківщину. Той, хто не любить Бога, своєї сім"ї, той не любить нічого. І, природно, що Батьківщини своєї він не любить, тому що Батьківщина - це велика сім'я.»

Велику частину своїх промов старець присвятив подвижництву. Він говорить, що якби кожна людина хоч на мить відчула ту радість, яку відчувають ченці, то вона б не змогла більше жити своїм старим гріховним життям. Все її нутро постійно шукало б цю радість.

Таким чином старець Паїсій приводить всіх своїх слухачів до пізнання найглибшого сенсу життя. А сенс цей полягає в тому, щоб підготувати себе для нашої справжньої Батьківщини, для Царства Небесного: «Суть у тому, щоб людина вловила цей найглибший сенс життя, бо це спасіння душі».

Тому будьмо уважними до мудрих настанов Божого старця, відчуймо себе Божими дітьми, і нехай любов Христова завжди зігріває наші душі.

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

ПЕРЕДМОВА

Починаючи з 1980 р. Старець Паїсій говорив нам про грядущі тяжкі часи. Він часто повторював, що, можливо, і нам доведеться пережити багато що з того, що описано в Апокаліпсисі. Своїми настановами він прагнув розбудити в нас добре занепокоєння, щоб ми підсилили духовну боротьбу і чинили опір духові байдужості, котрий, як бачив Старець, поволі проникає й у надра чернецтва. Своїми бесідами Старець намагався допомогти нам позбутися себелюбства і перемогти неміч, щоб дістала силу наша молитва. «Від немощів, -говорив він, - стає немічною молитва, і потім ми не можемо допомогти ні собі, ні людям. Зв'язківці стають непридатними. А якщо не працюють зв'язківці, то інших бійців захоплює ворог».

У передмові до І тому «Слів» блаженнопочившого Старця, під назвою «З болем і любов'ю про сучасну людину», пояснено, яким чином з'явився, був зібраний і систематизований матеріал, з якого почало складатися зібрання «Слів» Старця Паїсія Святогорця. Другий том «Слів», під назвою «Духовне пробудження», містить у собі слова Старця на теми, що мають відношення до сьогоднішньої дійсності. Ці слова закликають нас до постійного чування і готовності, готують до тих непростих ситуацій, у яких ми, можливо, опинимося. Адже нам уже довелося побачити те, про що часто говорив Старець: «Ми пройдемо крізь грози - одну за одною. Тепер кілька років так і будемо йти: загальне хвилювання всюди».

Даний том розділений на п'ять частин. У першій частині мова йде про загальну байдужість і безвідповідальність, які поширилися в нашу епоху, і про те, що в ситуації, яка склалася, обов'язком свідомого християнина є допомога іншим через виправлення самого себе, розважливу поведінку, сповідування віри і молитву. «Я не закликаю брати плакати, - каже Старець, - але прошу здійняти руки до Бога». В другій частині книги отець Паїсій, не обмежуючи читача закликом тільки до одного подвигу, запалює ревність до духовного діяння, після чого кожному залишається відповідно до своїх сил і любочестя боротьба, спрямована до того, щоб жити в земному раю, тобто життям у Христі. У третій частині йдеться про нетривалу за часом диктатуру Антихриста, яка дасть християнам сприятливу можливість ще раз, після Святого Хрещення, свідомо сповідувати Христа, піти на подвиг і ще заздалегідь зрадіти Христовій перемозі над сатаною. Як говорив Старець, такій можливості позаздрили б і святі: «Багато хто зі святих просили б про те, щоб жити в нашу епоху, щоб звершити подвиг. Але це випало нам... Ми недостойні, принаймні, визнаємо це». Для того, щоб такий нелегкий час був прожитий нами належно, потрібно особливо розвинути в собі хоробрість і дух жертовності. Про те, з якого джерела варто черпати сили для подолання будь-яких труднощів, мова йде в четвертій частині даного тому, присвяченій Божому Промислу, вірі, довірі до Бога і дарованій від Нього допомозі. 1, нарешті, у п'ятій частині книги підкреслені необхідність і сила сердечної молитви, «бо це є зброєю міцною» проти все більше і більше поширюваного зла. Старець закликає ченців до стану повної бойової готовності, подібної до готовності солдатів у воєнний час. Він спонукає ченців безперестанку допомагати світові молитвою і намагатися вберегти від змін справжній дух чернецтва, зберегти закваску для прийдешніх поколінь. У заключній главі дано визначення найглибшого сенсу життя і підкреслено необхідність покаяння.

Мірилом слів і вчинків Старця є, як і завжди, мірило розмірковування. У нижченаведених главах ми побачимо, що в одному випадку отець Паїсій не перериває молитви, скільки би не стукали нетерплячі прочани в клепальце біля хвіртки його келіі, кричачи: «Закінчуй молитися, Геронде, Бог не образиться!», а в іншому - виїжджає у світ, тому що його відсутність на народній демонстрації протесту може бути не так потрактовано і зашкодити Церкві. У якійсь ситуації Старець, обурений богохульством, протистоїть цьому ганебному явищу, в іншій же - він лише мовчки молиться за хулителя. Тому читачеві не слід поспішати з висновками доти, поки він уважно не прочитає книгу до кінця. Варто бути особливо обережними і при використанні цитат з повчань Старця, тому що, вирвані з контексту, вони можуть привести наших співрозмовників до помилкових висновків. Варто мати на увазі: приводом до того, що говорив отець Паїсій, завжди був якийсь конкретний випадок чи запитання, і мова Старця була звернена до конкретної людини, спасіння душі якої було для нього кінцевою метою.

Ті, хто знав Старця Паїсія, пам'ятають ту ніжність, що з'являлася в серці від його слів, якими б суворими вони часом не були. Це відбувалося тому, що завданням Старця завжди було лікування зла, а не таврування його соромом. Він не ставив до ганебного стовпа пристрасть свого співрозмовника, але допомагав йому звільнити від неї душу. Тому ті самі слова Старця можуть мати іншу і, можливо, не зцілюючу дію, якщо їх позбавити попереднього взаємозв'язку із сердечним болем і любов'ю до співрозмовника. Замість божественної розради і почуття надійності вони можуть посіяти у серця сумніви і страх або ж призвести до крайностей. Але наш Старець не був людиною однобічності чи крайностей, його турбувало те, щоб добро робилося по-доброму - так, щоб воно приносило користь. Він, зрозуміло, ніколи не вагався висловлювати істину, але робив це після тривалих розмірковувань; бачачи осквернення святині, він міг спалахнути полум'ям божественного обурення; він передбачав ті грізні події, які мають відбутися, але його поведінка не викликала страху чи тривоги. Навпаки, його мова передавала кожному великодню надію і радість, однак це була радість, яка випливає з жертовності, радість, яка ріднить людину з Христом. Якщо ж ти поріднений із Христом, якщо ти береш участь у таємничому житті Церкви і дотримуєшся Його заповідей, то тобі вже нічого не страшно: «ні дияволи, ні муки». Як у своєму звичайному світлому і життєрадісному тоні говорить сам Старець: «Коли ти викидаєш із себе своє "я", в тебе входить Христос». Задача всього духовного життя полягає саме в цьому, тому особливу увагу отець Паїсій звертає на одну з підстерігаючих християнина небезпек: не розвивши в собі духу жертовності, співучасником життя Христового стати неможливо. Без жертви можна стати лише формальним християнином, людиною, яка не має внутрішнього життя.

Когось з читачів, можливо, збентежить те, що у своїх розповідях Старець часто посилається на власне життя, що він, як здається, легко і невимушено розповідає про чудесні події, які йому довелося пережити.

Але варто мати на увазі, що, відтворюючи усну мову Старця на папері, неможливо передати те, як важко було йому говорити про самого себе, а також той тиск, якому він заради цього піддавався. Іноді бувало і так, що Старець уривками і з різними подробицями говорив про одну подію різним сестрам, і згодом, при нагоді, ми дуже несміло намагалися «вивудити» з нього відомості, які доповнюють відсутнє в його розповіді. Таким чином. Старець Паїсій протягом тих двадцяти восьми років, коли він духовно керував монастирем, відкривав нам (для того, щоб нам допомогти) деякі з чудесних подій свого життя. Це було для нас «духовним донорством». Тому, не бачачи очікуваного духовного успіху, він дуже засмучувався, так що навіть іноді говорив: «Я удобрюю пісок».

Ми дякуємо всім, хто з повагою до слова Старця прочитав нижченаведені повчання перед їх виданням і висловив у зв'язку з цим свої зауваження, а також тим, хто своїми словами про те, що вчення Старця звернене до всієї повноти Церкви, надихав нас продовжувати розпочату справу.

Ми бажаємо, щоб молитвами блаженнопочившого Старця Паїсія, котрий, за свідченнями багатьох, вдень і вночі стежить за нами і допомагає нам своєю божественною любов'ю, його слова, зібрані в даному томі, вселяли в нас добре занепокоєння, щоб ми з любочестям служили Богові, а зло відступило, і на землі запанував мир Божий. Амінь.

Успіння Пресвятої Богородиці, 1999

Ігуменя обителі Святого Апостола і Євангеліста

Йоана Богослова черниця Філофея із сестрами у Христі.

 

 

    Геронде, а чому Ви залишаєте келію і йдете в ліс?

    Та хіба знайдеш безмовність у келії! Хтось звідси стукає, інший звідти. На одному схилі я знайшов гарне місце. Якщо буду здоровим, то влаштую там молитовний дзот, радар. Місце дуже мальовниче, для літа те, що потрібно, з деревами... Зможу й на ногах стояти. Якщо я можу виконувати свої чернечі обов'язки, то це моя радість, моя їжа! Завітайте при нагоді!..

 

 

ВСТУП (ЗІ СЛІВ СТАРЦЯ)

«Для того, щоб пройти в Раду Божу, треба стати «депутатом» від Бога, а не влаштовувачем теплих містечок для себе самого»

 

Геронде, як ви оцінюєте те, що відбувається?

—А ви як оцінюєте?

Нам що казати, Геронде?.. Це ви нам розкажіть.

—Мене турбує безтурботність, яка панує. Щось готується. Ми ще не зрозуміли як слід ні того, в який час живемо, ні того, що помремо. Що з усього цього вийде, не знаю, становище дуже складне. Доля світу залежить від кількох людей, але Бог ще втримує гальма. Нам потрібно багато і з болем молитися, щоб Бог втрутився в те, що відбувається. Візьмімося за це з жаром і починаймо жити духовно. Часи дуже складні. Зібралося багато попелу, сміття, байдужості — і для того, щоб усе це полетіло, потрібно, щоб сильно подуло. Старі люди казали, що настане час, коли люди почнуть брикатися. [І ось] — зносять огорожі, ні на що не звертають уваги. Страшно! Настало вавилонське стовпотворіння! Прочитайте молитву трьох отроків і побачите, з якою смиренністю вони молилися. І в 82 Псалмі: «Боже, хто уподібниться до Тебе, не промовчи...». Ось це і потрібно, інакше добра не чекайте. Потрібне божественне втручання.

З'являються деякі європейські хвороби і приймають усе більш занедбану форму. Якийсь глава сімейства — кіпріот, що живе в Англії, — сказав мені: «Ми наражаємося на духовну небезпеку. Треба втікати з Англії зі всією сім'єю». Дивишся — там батько одружується з дочкою, там мати виходить заміж за сина... Такі речі, що сказати соромно. А ми спимо, як ховрашки. Я не закликаю брати плакати, лише хочу звернути нашу увагу на велику майбутню небезпеку і здійняти руки до Бога. Подумаймо, як нам захиститися від зла. Потрібно притримувати гальма, тому що є намагання все згладити [знівелювати]. Зараз час молитися словами пророка: «Вчини з ними, з князями їхніми, як з Оревом і Зеевом, і Цалмунною... які говорили: "візьмемо собі у володіння поселення Божі"».

Відбувається велике хвилювання. Така каша, голова в народу заморочена. Народ — як бджоли. Якщо вдариш по вулику, то бджоли вилітають назовні, починають гудіти: «Ву-у-у...» і, стривожені, кружляють навколо вулика. Потім вони візьмуть напрямок залежно від того, який вітер повіє. Якщо північний — повернуться до вулика, якщо південний — полетять. Так і народ, якому дме то «національний північний», то «національний південний», і в нього, у бідного, паморочиться голова. Однак, незважаючи на це запаморочення, я відчуваю в собі якусь втіху, якусь впевненість. Оливкове дерево, можливо, і засохло, але воно дасть нові пагони. Є частина християн, у яких перебуває Бог. Є ще люди Божі, люди молитви. Добрий Бог терпить нас і знову приведе все до ладу. Ці люди молитви залишають нам надію. Не бійтеся. Ми як етнос пережили стільки гроз і не загубилися. Так що ж, злякаємося бурі, яка повинна здійнятися? Не загубимося і зараз! Бог любить нас. У людині є прихована на випадок необхідності сила. Тяжких років буде небагато. [Лише] одна гроза.

Я говорю вам це не для того, щоб ви налякалися, а для того, щоб знали, де ми перебуваємо. Для нас це дуже сприятлива можливість, торжество — труднощі, мучеництво. Будьте з Христом, живіть згідно з Його заповідями і моліться, щоб ви змогли дати труднощам відсіч. Залишіть пристрасті, щоб прийшла Божа Благодать. І якщо ввійде в нас добре занепокоєння (де ми перебуваємо і що ми маємо зустріти), то це нам дуже допоможе вжити необхідних заходів і приготуватися. Життя наше хай буде щораз більш невибагливим. Намагаймося жити більш духовно, бути дружнішими, допомагати тим, кому болить, допомагати бідним з любов'ю, зі співчуттям, з добротою. Давайте молитися, щоб з'явилися добрі люди.

 

Бог вкаже вихід

Якнайкраще влаштує все Добрий Бог, але необхідно багато терпіння й уваги, оскільки часто, кваплячись розплутати клубки, люди заплутують їх ще більше. Бог розплутує з терпінням. Те, що відбувається зараз, триватиме недовго. Візьме Бог мітлу! У I860 р. на Святій Горі було багато турецького війська, і тому на певний час у монастирі Івірон не залишилося жодного ченця. Отці пішли — хто зі святими мощами, хто для того, щоб допомогти Повстанню. Тільки один чернець приходив здалеку запалювати лампади і підмітати. І всередині монастиря, і зовні було повнісінько озброєних турків, і цей неборака, підмітаючи, говорив: «Мати Божа! Що ж це таке буде?» Одного разу, з болем молячись до Божої Матері, він бачить Жінку, Яка наближається до нього, світиться і сяє лицем. Це була Мати Божа. Бере Вона з його рук мітлу і промовляє: «Не вмієш ти добре замітати, Я Сама підмету». І почала замітати, а потім зникла всередині вівтаря. Через три дні пішли геть всі турки! Мати Божа їх вигнала. Те, що не по правді, Бог викине геть, як з ока сльозою викидає порошинку. Працює диявол, але і Бог працює і зло перетворює на користь, так щоб з нього вийшло добро. Розіб'ють, наприклад, кахель, а Бог складає з уламків прекрасну мозаїку. Тому не засмучуйся, бо над усім і над усіма є Бог, Котрий керує всім і посадить кожного на лаву підсудних, щоб дав відповідь за вчинене, а відповідно і нагороду кожен від Нього одержить. Будуть нагороджені ті, хто в чомусь допоможе добру, і буде покараний той, хто чинить зло. Бог, зрештою, розставить все по своїх місцях, але кожен з нас відповідатиме за те, що він зробив у ці важкі роки своєю молитвою, добротою.

Сьогодні намагаються зруйнувати віру і, для того щоб будівля віри завалилася, потихеньку виймають по камінчику. Однак відповідальні за це руйнування всі: не тільки ті, хто виймає каміння і руйнує, але і ми, що бачимо, як руйнується [віра], і не докладаємо зусиль до того, щоб її зміцнити. Той, хто провокує ближнього до зла, дасть за це відповідь Богові. Але дасть відповідь і той, хто в цей час перебував поруч: а він же бачив, як хтось чинив зло своєму ближньому і не протидіяв цьому. Народ легко вірить людині, яка вміє переконувати.

  Люди, Геронде, як звірі...

  Я на звірів не скаржуся. Бачиш, тварини не можуть зробити великого зла, тому що в них нема розуму, тоді як людина, яка далеко відійшла від Бога, стає гіршою від найстрашнішого звіра! Велике зло чинить. Міцний оцет робиться з прокислого вина. Інші, штучні види оцту не такі гострі... Страшніше, коли диявол вступить, у союз з розбещеною людиною, тоді він робить іншим подвійне зло, як і плотський помисел, коли вступить у союз із плоттю, робить плоті більше зло. Але для того, щоб диявол співпрацював з такою людиною, вона повинна розраховувати на нього, ця людина повинна сама віддавати перевагу злу, мати його в собі.

Згодом, помилуй нас Боже, ці розбещувачі [свідомо] створять нам труднощі, завдадуть клопоту іншим людям, монастирям. Церква, чернецтво озлоблять їх, тому що вони перешкодять їхнім планам. Нинішній ситуації можна протистояти тільки духовно, а не по-світськи. Шторм підсилиться ще трохи, викине на берег консервні банки, сміття, всякий непотріб, а потім становище проясниться. І ви побачите, як у цій ситуації одні дістануть чисту винагороду, а інші оплатять борги. Вийде так, що страждання, які переживаються людьми, не стануть для них непосильними, хоча, звичайно, і «слава Тобі, Боже» говорити теж не будуть.

Як же любить нас Бог! Якби те, що діється сьогодні, і те, що зараз задумують зробити, відбувалося двадцять років тому, коли люди мали більше духовне незнання, то було б дуже важко. Зараз люди знають: Церква зміцніла. Бог любить людину — Своє творіння— і подбає про те, що їй потрібно, тільки б сама людина вірувала і дотримувалася Його заповідей.

 

«Проклятий той, хто справу Господню виконує недбало»

У старовину, якщо хтось з благоговійних ченців витрачав час, піклуючись про стан справ у світі, то його треба було замкнути у вежу. Зараз навпаки: благоговійного ченця треба замкнути у вежу, якщо він не цікавиться і не вболіває за той стан, який запанував у світі. Якщо раніше ті, хто керував, мали в собі Бога, то зараз багато хто з тих, хто керує, у нього не вірують. Чимало таких, хто прагне розкласти все: сім'ю, молодь, Церкву. У наші дні цікавитися і турбуватися про стан, у якому перебуває наш народ — це віросповідання, тому що держава воює проти Божого закону. Закони, які вона приймає, спрямовані проти закону Бога.

Є і настільки байдужі люди, що і Церкву не визнають [божественним] установленням, і до власного народу ставляться зарозуміло, але заради того, щоб самим поледарювати, говорять: «Апостол Павло каже, що не треба цікавитися світськими речами» і залишаються байдужими. Але апостол Павло мав на увазі інше. Тоді влада була в ідолопоклонницьких народів. Деякі поривали з державою і вірували в Христа й апостол Павло звертався до них: «Не піклуйтеся про справи світу цього» для того, щоб вони відокремилися від світу, тому що увесь світ був ідолопоклонницьким . Однак відтоді, як прийняв владу Константин Великий і перемогло християнство, сформувалося потихеньку велике християнське Передання з церквами, монастирями, мистецтвом, богослужебним статутом і т.п. І, виходить, ми відповідальні за те, щоб зберегти все це і не дати ворогам Церкви це зруйнувати. Мені доводилося чути навіть духівників, котрі говорять: «Ви цим не займайтеся!» Якби вони мали велику святість і молитвою доходили б до такого стану, що їх нічого не цікавило, то я б і ноги їм цілував. Але зараз вони байдужі, тому що хочуть бути для всіх добрими і жити розкошуючи.

Байдужість недозволена навіть світським, а вже тим більше людям духовним. Людина чесна, духовна не повинна нічого робити з байдужістю. «Проклятий той, хто справу Господню виконує недбало», — говорить пророк Єремія.

 

Будемо допомагати людям духовно

У давнину шестеро людей з десяти були богобоязливі, двоє помірні і двоє байдужі, але й останні мали всередині себе віру. Сьогодні не так. Не знаю, до чого це дійде. Постараємося зараз, наскільки можемо, допомогти людям духовно. Щоб — як тоді, при потопі, у Ноєвім ковчезі, так і зараз — врятувався б дехто, не покалічився духовно. Потрібно багато уваги і міркувань: проаналізувати те що відбувається з різних боків і допомогти людям. Думаєте, подобається мені, що збираються люди, чи я хотів бачити стільки народу? Ні, але в тому становищі, в якому ми перебуваємо, нещасним людям потрібно трохи допомогти. Я не став священиком саме для того, щоб не мати справ з людьми, і зрештою спілкуюся з ними ще більше. Але Бог знає мою прихильність і дає мені більше того, що Він давав би мені, якби я робив те, що мені подобалося. Скільки разів я просив Матір Божу знайти мені місце тихе, віддалене, щоб мені нічого не бачити, не чути і молитися за весь світ, але Вона не чує мене; а інші, дріб'язкові прохання мої — чує. Але ось, перед тим, як має прийти народ, Бог прив'язує мене до ліжка якоюсь хворобою, щоб я відпочив. Він не дає мені тієї насолоди, що я відчував колись у молитві, бо я не зміг би тоді розлучитися з нею. У той час, якщо хтось приходив у келію, я примушував себе вийти з цього духовного стану.

Там, у келії, я живу за розпорядком інших. Читаю всередині Псалтир, зовні стукають. «Почекайте, — кажу, — чверть години», а вони кричать: «Гей, отче, закінчуй молитися, Бог не образиться!» Зрозуміло, до чого доходять? І хай, якби доводилося відриватися ненадовго, але ж, як вийду назовні — все. Що встиг до того часу, те і встиг. О пів на сьому чи о сьомій ранку, щоб бути спокійним, я мушу вже і вечірню закінчити. «Світло ранішнє святої слави!» Коли ви закінчуєте утреню, я вже закінчую чотки за вечірню. Добре, якщо встигну з'їсти вранці антидор, потім жодних чаїв - падаю як, труп. Бувало, що і на Великдень, і на Світлу седмицю витримував дев'ять годин, триденки. Можеш — не можеш, а треба змогти. Одного разу, вже не знаю, що народу завадило приїхати - можливо, шторм був на морі і не пішов корабель — але в келію не прийшов ніхто. Ех, я прожив синайський день, як тоді в печері святої Єпистимії! Коли на морі шторм, то в мене штиль. Коли на морі штиль — у мене шторм.

Звичайно, у мене є можливість віддалитися куди-небудь для безмовності. Знаєте, скільки людей пропонували мені оплатити дорогу, щоб я поїхав у Каліфорнію, у Канаду? «Приїжджай, — кажуть, — у нас є ісихастирій». Якщо я опинюся в незнайомому місці, то почуватимуся як у раю. Ніхто мене не буде знати, буде свій розпорядок, чернече, як я хочу, життя. Але, як бачиш, демобілізація буває тільки після війни. А зараз війна, духовна війна. Я повинен бути на передовій. Стільки марксистів, стільки масонів, стільки сатанистів і всіляких інших! Скільки біснуватих, анархістів, спокушених приходить, щоб я благословив їм їхні блуди. А скількох присилають до мене, не змушуючи їх задуматися; одні для того, щоб позбутися їх, інші, щоб самим не витягати змію з нори... Якби ви знали, як на мене тиснуть і зі скількох боків! В роті моєму гіркота від людського болю. Але всередині я відчуваю втіху. Якщо піду, то буду вважати, що пішов з передової, відступив. Буду вважати це зрадництвом. Так я це розумію. Хіба цього я хотів, коли починав служити Богові, чи, можливо, я монастирям хотів допомагати? Я відправлявся в одне місце, а опинився в іншому, і як же я зараз б'юся! І не чути, щоб [про те, що діється навколо] говорив хтось ще. Церкву руйнують? «Нічого», — скаже хтось. А сам дружить і з тим, і з іншим, тільки б тепліше влаштуватися! А що значить тепліше? Чи не те, що і його самого зрештою «влаштує» диявол. Це ж безчестя! Якби я хотів робити те, що приносить мені задоволення, — ех, знаєте, як це було б легко! Однак мета не в тому, щоб робити те, що влаштовує мене, але в тому, що допомагає іншому. Якби я думав про те, як влаштуватися самому, то міг би влаштуватися будь-де. Але для того, щоб пройти в Раду Божу, треба стати «депутатом» від Бога, а не влаштовувачем теплих містечок для себе самого.

 

 


НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2