foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Лист 220

вигнаним з раю, про воскресіння мертвих

Хіба ви не чули? Хіба не чули, що рай знову відкритий? Але не на землі, а на небесах. Не тимчасовий, а вічний, і що в цей вічний рай увійшли злочинець, і розбійник, і жебрак. Злочинець Адам, розбійник з хреста й жебрак Лазар. Христос воскрес і воскресінням Своїм відкрив ворота небесного раю дітям Адама. І багато хто вже ввійшли в цей рай, який ніколи надалі не буде втрачений, з якого вже не буде вигнання. Якщо ви чули про це й вас продовжує гнітити страх смерті, то даремно чули. Якщо ж ви чули й прийняли цю радісну звістку в серце, тоді воскресіння ваше вже на порозі: воскрешення вже почалося й закінчиться воскресінням. Якщо ця радісна звістка стала життям вашого життя, то смерть для вас — просто дитяча іграшка, вона для вас немов полонений раб, ведений у ланцюгах переможцем.

Хіба ви не чули? Хіба ви ще не чули, що Воскреситель виконав обітницю Божу, дану Адамові, першому вигнанцеві? – Від насіння Дружини з’явиться Хтось, Хто зітре голову лукавої брехні, голову змія пекла . І явилася Боголюдина — Бог, Який умалився до людини, і Людина, вознесена до Бога, з’явився в долині сліз і ридань вигнанців з раю. І приніс звільнення рабам, життя — мертвим, здоров’я — хворим, радість — сумним, любов — озлобленим, тобто найдорогоцінніші дари й найсолодші плоди з Древа життя. Убрусом милості висушив Він сльози тим, хто плаче. Силою Божественною воскресив дочку Яіра, сина наїнської вдови, Лазаря чотирьохденного, душі грішників і уми апостолів. І вся природа кланялася Йому, а раби природи радувалися. Якщо ви чули про це, чому ви дотепер сумні? Чому ходите, низько схиливши голови, ступаючи по власних сльозах? Якщо ви серцем прийняли цю радісну звістку, припиніть ридання.

Хіба ви не чули? Хіба ви ще не чули, що гріх першого вигнанця з раю, праотця всіх вигнанців, спокутуваний, і обмитий Кров’ю Любові на Хресті? Гріх той полягав у відпаданні дітей від Отця, брата від брата, у розбратах і ненависті з покоління в покоління, з роду в рід. Любов дітей до Отця пригасла, любов брата до брата втрачена. Хіба ви не чули, що Христос зупинив спопеляючий вітер гріха й утихомирив божевілля бур — вітер і бурю, які віками гасили й погасили той вогонь любові? Хіба ви не чули, що Він запалив новий вогонь в остиглому вогнищі любові? Якщо ви чули про це, чому вас дотепер обтяжує тягар вигнанців? Чому не скинете ці мішки, повні пороху, з душ своїх, з вогнища душі своєї? Якщо ви серцем прийняли цю радісну звістку, тоді в душ ваших уже повинні вирости по двоє крил — боголюбство й братолюбство, двоє крил, подібних до орлиних. Із цими чудесними крильми єство ваше знову буде крилатим, і знову зможе воно підноситися до небес, у рай небесний, у Царство крилатих Херувимів, у безсмертну Батьківщину Господа Воскресителя.

Лист 221

самотньому чоловікові, про душевний спокій

Усе в тебе є, тільки спокою нема. Все б ти віддав за спокій, але нема тобі спокою. Неспокій опанував твоєю душею з військової пори, турбуєшся про те, чи не вбив ти кого-небудь. Можливо, зараз якась мати тужить за єдиним сином, якого ти вбив, а з матір’ю вболівають і дружина, і діти, і брати... Можливо, проклинають вони його вбивцю, а вбивця — ти. Хто знає, що чекає тебе й твоїх дітей? Із цими думками ти ходиш і працюєш, лягаєш і встаєш. Неспокій і страх люто терзають твою душу.

Хіба не чуєш на кожному богослужінні благословення Церкви Божої: мир всім! Хто ще у світі вимовить такі чудесні слова — мир всім! З таким теплом, любов’ю й глибоким значенням. Мир політичний і громадянський, мир зовнішній і внутрішній, між людьми й між народами, мир з Богом і зі совістю, мир із тими, що хвалять і хулять, з життям і смертю — одним словом, мир Божий, котрий вище за всякий розум, берегтиме серця ваші (Флп. 4: 7).Такий мир проповідує людям Церква Божа.

Поклонися Господу Ісусові, припади до Його закривавлених ніг і знайдеш спокій: Бо Він є мир наш (Еф. 2: 14). І коли Церква говорить: “Мир всім!”, то це рівнозначно тому, як ніби сказала: Христос всім! Христос з усіма вами! Христос у вас! Амінь.

Христос, Мир твій, хай перебуває у тобі!

Лист 222

Братству N., про тих, хто відпадає

Я завжди з радістю згадую вас і дякую Богові, що в наш час є такі ревнителі віри й чистоти. До вас можна віднести слова апостола: тому ж, що відзначаєтесь у всьому, — у вірі , у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, — треба вам відзначитись і в цій добродійній справі (порівн.: 2 Кор. 8: 7). А віра — головна рушійна сила ваших душ, головна сила слова, головне світло розуму й головний двигун усякого вашого діяння заради спасіння. І прикладом того, яка народжується сила, коли з’єднується народ і народна інтелігенція, служите ви.

У вашому братстві об’єдналися освічені й неосвічені, селяни й чиновники, але всі відчувають себе братами й рабами Божими. Щонеділі не вмовкають слова покаяння й молитов у вашому храмі. Засмучують вас тільки ті, хто відпав від братства й повернувся до свого колишнього життя й старих звичок. Їм миліше брудне руб’я гріха, ніж чиста риза чесноти. Дим сигарет у шинках їм приємніший, ніж пахощі ладану, безглузді пісеньки їх чарують більше, ніж церковні пісні. Всі вони носять апостольські й святительські імена, похваляються своїм сербством і Православ’ям. Що поробиш? І від Христа відходили. Хіба ви не читали в Євангелії: І з цього часу багато хто з учнів Його відійшли від Нього й уже не ходили з Ним (Йн. 6: 66)? Що ж? Засуджувати, обговорювати їхню ганьбу й падіння? У жодному разі. Буде набагато краще й корисніше для них, якщо вони довідаються, що ми молимося за них і пам’ятаємо про чистоту їхнього життя й поводження, коли вони ще були в братстві. Наче ми нічого не знаємо про їхнє нинішнє потьмарення, що сховало сонце їхньої душі, наче ми знаємо тільки про їхнє сяйво!

Молитва за них і згадування їхнього колишнього доброго життя рано або пізно зворушить їхні душі. І думаю, що ви знову знайдете своїх заблудлих братів і будете радіти за них разом з Ангелами.

Хай обрадує вас Господь.

Лист 223

письменникові Васо Д., про богоборців

Ваше серце стискається від скорботи про те, що московські безбожники опоганили всенародне святкування Великодня новим богохульством. Не вперше ми бачимо, що напередодні Воскресіння Христового вони готують цілий арсенал наруг, хули й неподобств, щоб у свято звалити їх на голову й совість братнього нам російського народу.

Не тільки Ви засмучуєтеся цим: з Вами вболівають всі православні народи світу. Воістину благородна Ваша печаль, і вона облагороджує всіх, хто її бачить і про неї знає. А приклад московських богоборців не порівняний з жодним із відомих в історії прикладів богохульства; він показує, до якого ступеня може дійти затьмарення людського розуму, до якого ступеня може скам’яніти людське серце для прийняття любові Божої! Кожне християнське свято дає нам змогу святкувати перемогу розуму над мороком, а їм — святкувати свій тріумф мороку над розумом. Але якщо ви візьмете те, що становить основу їхньої віри, що вони сповідують, ви побачите, що, по-перше, у той час як ми, говорячи про Різдво Христове, стверджуємо, що люди — діти Отця Світла, вони вважають людей дітьми горили; по-друге, у той час як ми, говорячи про Великдень, стверджуємо, що всі люди воскреснуть із мертвих у життя вічне й у цьому зміст нашого земного життя, вони вивчають трупи горил і з якоюсь божевільною гордістю вигукують: “Таким був кінець праотця нашого, таким буде й наш кінець!”.

У той час як, говорячи про Вознесіння, ми духом і серцем підносимося в Царство Небесне за Господом, який вознісся, вони, похмуро дивлячись вниз, повторюють: “Нема небес, нема Царства духовного, є царство багнюки, і більше нічого; у ньому жили наші прабатьки — горили, і ми будемо жити в ньому. Болото, і більше нічого!”.

У той час як ми, говорячи про свято Святого Духа, прославляємо Духа Божого і Йому молимося, щоб зійшов і очистив нас, укріпив і возвисив, обожив і обезсмертив, вони насміхаються й хулять Його, стверджуючи, що не існує ніякого духа — ні Святого, ні будь-якого іншого, є тільки тілесні випари, які називаються духом: “І праотець наш, горила, мав у собі випари, і ми маємо їх, але, коли тіло вмирає, випари зникають, а тіло застигає”.

У той час як, говорячи про свято святих апостолів, ми надихаємося духом перших воїнів Христових, які заради братньої любові до людей зазнали тяжких страждань, а з любові до Отця свого Небесного життя поклали, вони паплюжать апостольство, братерство й любов і заявляють, що тільки силою горили можна домогтися своєї мети. Для них горила — альфа й омега людського існування!

У те, що горила — альфа роду людського, не вірить ніхто з розумних людей, але для багатьох, що вважають себе розумними, горила є омегою. Багато чого з того, що раніше здавалося неймовірним, здійснилося в наш жорстокий час: ковадло повстало на коваля, а людина — на свого Творця.

Лист 224

Р. З., про культуру й людину

Ви мені пишете, що провели зиму на одному знаному європейському курорті. Кілька днів Ви відчували себе дуже приємно, поки Ваш погляд ковзав по мармурових палацах, мозаїчних фонтанах, по чистих, рівних вулицях, храмах і музеях, бібліотеках і готелях — всьому тому, що тішить допитливий погляд і вважається культурною спадщиною.

Тільки через деякий час Ви зацікавилися людьми (вірніше, вони самі звернули на себе Вашу увагу), людьми, що живуть у цьому місті, і Ви помітили, що, наприклад, заплатили непомірно високу ціну за шматок битого скла, який Вам продали як діамант, що візник провіз Вас через все місто, щоб довезти до крамниці, яка розташована через дорогу від готелю, що всі навколо дивляться на Вас не як на людину, а як на падло — орли, які чекають свого шматка. Кожен шукав способу безкарно поклювати і обдерти Вас. І Ви пишете мені про те, яке замилування викликала у Вас культура цього міста і яку відразу – вдача його жителів. “Їхні прадіди повинні були бути великими людьми, якщо вони створили таку велику культуру!” — цими словами Ви закінчуєте свій лист.

Не обманюйтеся. Їхні прадіди були такими ж, як і вони. Культуру створюють не тільки великі люди, але часто дріб’язкові, дуже дріб’язкові, іноді навіть нелюди. Дріб’язкові люди створювали культуру Вавилону і Єгипту. Кривава Семіраміда79 спорудила сади, що висіли в повітрі. Нелюди створили культуру загиблої Помпеї. Нелюди створили культуру Тира й Сидона, двох безбожних міст. Нелюди створили культуру Содому — Содому, відомого своїм злом. Не були великими й мексиканці, які створили велику й славну культуру. Культурним містом вважався Капернаум, але культура не врятувала його від “слави” Содому: І ти, Капернаум, що до неба піднісся, до пекла звалишся, але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день суду, ніж тобі (Мт. 11: 23, 24). Культура й моральність не завжди йдуть поруч, не можна за рівнем культури судити про цінності людської особистості або народу.

І на закінчення дозвольте мені задати Вам як слов’янці запитання: після досвіду, пережитого Вами в культурному місті Н., що, на Вашу думку, є головним завданням слов’янських народів — створення культури чи виховання моральності? Що світ очікує від слов’ян — культури чи духовності? У чому зараз волаюча необхідність — у культурі чи в добрих людях?

Лист 225

тому, хто запитує про те, що поза питаннями

Запитуєш, чому Православна і католицька Церкви називають Богородицю Спасительницею, звертаючись до Неї: “Пресвята Богородице, спаси нас!”, коли в нас тільки один Спаситель, Господь наш Ісус Христос. Таке запитання задаєш ти мені й чекаєш на нього відповіді.

Чи знаєш ти, як легко задавати безглузді питання й чекати відповіді? Лукаве твоє питання, але лукавство це не від тебе, а від тих, хто веде безперестанну боротьбу з християнством.

Так, це правда. Один у нас Спаситель і Месія, Який перетерпів за нас хресні муки й смерть — Начальник і Виконавець віри Ісус (Євр. 12: 2), і іншого нема. Але правда й те, що Богородиця може спасати людей від бід і гріхів, про що свідчить досвід Церкви. Вона може дарувати спасіння, вимоливши його в Сина Свого, Спасителя світу.

Молимося ми до святих апостолів: “Святі апостоли, спасіть нас!” Але цими словами ми визнаємо неіснування багатьох спасителів. І молимося апостолам, щоб вони як духовно більш просвічені й більш достойні й близькі Богові вимолили нам спасіння у єдиного Спасителя.

І святителеві Миколаю молимося: “Святий отче Миколаю, моли Бога за нас!” Але ми не визнаємо в ньому спасителя, рівного Христові, і не відступаємо від істини про єдиного Спасителя, а молимося святому Миколаю або іншим святим, щоб спасли нас, вимоливши в Христа милість.

Бо віруємо у Вітчизну Божу, у сім’ю Христову, духовну й святу, прославлену й безсмертну. А кожне плотське споріднення на землі є тільки символ і образ небесного, Божественного споріднення.

Мир тобі й радість від Христа воскреслого.

Лист 226

нерозумному читачеві, про небесну милість

Те, що ти читаєш у Святому Письмі, перевершує твоє розуміння. Милість небес до тебе невимовна, а ти нарікаєш, говорячи: “Чому Господь взяв у мене єдину дочку?”.

Безмежна милість небесна, а ти запитуєш, спокушаючи, чи милостиві небеса, якщо сонце cпалює посіви, вода заливає, хробаки підточують коріння, епідемії забирають мільйони життів. Чому? Тому, що люди в безумстві й злості відвертаються від небесного благого закону й зриваються в пекельну прірву; і треба їх зупинити, протверезити і спасти.

Чи знаєш ти історію про батька, що з любові відтяв руку власній дитині? Розбійники викрали дитину. Батько, схопивши ножа, погнався за ними. Він наздогнав їх біля самих воріт притулку, коли вони вже через поріг заносили дитину до себе. Без вагань батько замахнувся, відітнув дитині руку й утік з нею додому. Скажи: що краще, спасти одноруку дитину чи дати розбійникам порубати її всю на частини?

Незбагненний Творець у милості Своїй. Хіба збагненне те, що сказав Він на Хресті: Прости їм, Господи, бо не відають, що творять . За Господом, у милосерді, йдуть Ангели. Вони невпинно трудяться над спасінням довірених їм людських душ.

Чув я таку історію. Розбійник хотів убити священика, уже прицілився, крикнувши йому: “Дев’яносто дев’ять попів я застрелив; ти будеш сотим!”. Священик сказав, що він готовий до смерті, але попросив у розбійника води. Розбійник приніс, але, поки священик пив воду, помер розбійник. Тоді біси стали боротися з Ангелами за його душу. Біси нарахували 99 убивств і безліч інших гріхів, але Ангели сказали їм: “По-перше, він висповідав убивства перед священиком і напоїв прагнучого”, і ще чимало добрих, хоча й випадкових справ нагадали Ангели бісам, і біси відступили. А ти запитуєш: де ж милість небес? Воістину, небеса й на тобі показують милість свою, якщо терплять тебе, хулителя, терпляче очікуючи твого покаяння.

Мир тобі й милість від Господа.

Лист 227

якомусь суворому комуністові, про християнське спільножитство

Ви обурюєтеся, що Церква “зрадила свій споконвічний комуністичний устрій і стала капіталістичною”. Даруйте, але і те, й інше неправда. Дійсно, перша християнська громада мала спільножитний уклад, ніхто не говорив, що якийсь маєток належить йому, але все було спільне . Без жодного зовнішнього тиску потреба спільножитності вилилася з душі й серця християн, бо сказано, що віруючі живуть єдиним серцем і єдиною душею . Однак ми ніде не прочитаємо прямого пояснення, чому такий устрій був порушений. Але й без пояснень ясно, що він не міг зберегтися в умовах жорстоких гонінь з боку ворогів Церкви й заборони християнських зборів і спільних трапез. Не слід думати, що християни не хотіли зберегти спільножитність: вони були змушені відмовитися від неї. Але спільножитний устрій Церкви зберігався протягом всієї історії її існування, хоча в трохи іншому вигляді. Він підтримується в монастирях до нинішнього дня, особливо на Святій Горі й у Росії, до поневолення її безбожним тоталітарним комунізмом.

Запитаєте, чому Церква не поширила спільножитний уклад на весь народ і на всі хоча б тільки хрещені народи? Лише з однієї причини: зовнішні обставини не давали їй такої можливості. Але, якщо це було неможливо вчора, можливо, стане можливим завтра. Головне, що Церква не відреклася від свого споконвічного суспільного ідеалу й по своїй волі ніколи не порушувала його. Можливо, що за Промислом Божим те, перше християнське спільножитство було ознакою або прообразом християнського суспільного устрою, який наприкінці часів буде встановлено в християнських народів.

Помилкове й друге Ваше твердження, що Церква приліпилася до капіталізму. Навіщо б Церква це зробила? З якої причини Церква стала б сприяти капіталізму? Я здивований від Ваших слів.

Минулого Великого посту я причащав народ в одній з бєлградських церков. Були сотні причасників, звичний православний люд, що не ухиляється ні в бік лівих, ні в бік правих, а слідує середнім шляхом. Жодного капіталіста не було, жоден з них не прийшов причаститися. І це не виняток. Це правило, з рідкісними винятками. Ось чому я думаю, що Ваше твердження, що Церква підтримує капіталізм, помилкове й необґрунтоване.

Мир Вам і радість від Господа Ісуса Христа.

Лист 228

Маркові Н., про виховання малих і старих

Пишете, що дуже любите дітей за їхнє дивовижне почуття подяки, яке у дорослих дуже притупилося. Наводите приклади. Наведу і я один приклад. Митрополит петербурзький Ісидор80 часто розповідав про те, як, будучи дитиною, нерідко ходив босий. Якийсь чоловік зглянувся над ним і купив йому за п’ять копійок личаки. Це мале благодіяння настільки закарбувалося в душі майбутнього митрополита, що він через п’ятдесят років, уже ставши священиком, а потім й ієрархом, постійно молився за свого благодійника, який називався Петром.

Пишете, що співчуваєте дітям у ці лихоліття, коли дитячу душу всюди підстерігають спокуси. Система цінностей похитнулася, навкруги протиріччя – все це, немов крижаний вітер, пронизує дитячу душу в школі, вдома, на вулиці. Ви міркуєте про створення нової педагогічної системи, що захистила б дітей від всіх сучасних принад і спокус. Однак Господь сказав: якщо не навернетеся й не будете як діти, не зможете ввійти в Царство Небесне . Тобто Господь підкреслює необхідність виховання не дітей, а дорослих і показує спосіб їхнього виховання, зовсім простий спосіб — брати приклад з дітей. Але Він сказав і про те, як варто виховувати дітей, теж дуже просто: пустіть дітей приходити до Мене . Хай тільки прийдуть до Нього, а їхнє виховання — Його справа. Єдине завдання батьків — пустити дітей до Нього.

Отже, пустіть малих приходити до Христа, і старих до Нього пустіть. Діти в присутності Христа, свого найкращого Друга, не тільки навчаться, але й зміцніють. Бо Христос не тільки наставляє, але й дає благодатну духовну силу виконувати те, чого Він учить. Христос — вічна молодість, і Він кличе дітей і дає їм силу не постаріти духом і назавжди зберегти радість, бадьорість і міцність духу. Слово Боже не дає духовно зістаритися.

На противагу Йому і Його мудрості існує шкільне, схоластичне виховання, всі зусилля якого спрямовані на те, щоб якомога швидше зробити з дітей старих. Як приклад, наводяться старі люди, старечий напрям думок прищеплюється як єдино правильний, і дитячі серця зморщуються від старечого скепсису й песимізму. Замість того, щоб уподібнитися до дітей, похилі люди роблять дітей подібними до себе. Самі не ввійдуть вони в Царство Небесне й дітям увійти не дадуть. Тому й чуємо ми всюди скарги, що молодь переживає депресію й розпач.

Хай благословить і збадьорить Господь дітей наших.

Лист 229

селянинові Світолику Д., про потребу “єдиного духа”

Ти переживаєш, що серед людей запанували роз’єднаність і холодність. Хочеш, щоб усі жили “єдиною душею”. Я розумію, про що ти говориш, хоча висловлюєшся невиразно. Коли говориш “єдина душа”, маєш на увазі “єдиний дух”, про який говорить Святе Письмо. Одною душею люди жити не можуть, бо в кожної людини своя неповторна душа, дана їй заради турботи про її спасіння. Але багато хто, навіть усі, можуть жити єдиним духом, якщо захочуть цього. Так само як ми бачимо сонячне світло або вдихаємо повітря, так само ми можемо зміцнюватися, освячуватися й живитися одним духом.

Про перших християн сказано, що вони були одностайні , але це означає не те, що в них була одна душа на всіх, а те, що жили й годувалися одним Духом Святим, Тим самим, Який зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків у день П’ятидесятниці. Дух Святий, світло й життя, Дух мудрості й розуму . Цього Духа, за словом Спасителя, посилає Отець Небесний тим, хто просить у Нього (Лк. 11: 13).

Іноді людей поєднує дух зла, і тоді, здійснюючи діла зла, вони разом спішать в обійми вічної смерті. А ми з’єднаймося у Святому Дусі Божому, і подарує Він нам світло й силу, добро й життя вічне. Помолись за це так, як вся Церква споконвіку до Нього молиться, щоб Він об’єднав усіх нас — і ближніх, і дальніх, щоб зміцнив і просвітив:

“Царю Небесний, Утішителю, Духу істини, що всюди є і все наповнюєш, Скарбе благих і життя Подателю, прийди й вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші”.

Прийди і вселися в нас, наслідувачів чужих заблуджень і пороків, і очисти нас.

Прийди й вселися в нас, з’єднай і обігрій херувимським боголюбством і братолюбством великих балканських святих і героїв. Амінь.

Лист 230

“шукачеві істини”, про Святого Духа

Церква вчить, що існує Дух Святий, Який є Бог від Бога, Благий від Благого, Безсмертний від Безсмертного, Всесильний від Всесильного, Істина від Істини, Світло від Світла, Життя від Життя. Ви ж хочете, щоб люди жили “духом часу”. Але дух часу мінливий, немов вітер, з тією лише різницею, що звичайний вітер викорінює й губить дерева, а дух часу викорінює й губить душі. Якби всі люди жили духом часу, вони йшли б по колу й рано чи пізно неминуче повернулися б до відправної точки.

Є притча про коваля. Якийсь коваль послав у світ свого сина шукати такого ремесла, завдяки якому син зміг би підтримати батька в старості. На дорогу він сказав йому: “Пам’ятай одне правило, що допомагає подорожуючим: іди, куди поведе тебе вітер!”. Послухався син батька, відправився в дорогу і йшов, куди вітер поведе. Довго він ішов, поки знову не опинився перед кузнею батька. Здивувався батько, а син сказав йому: “Не дивуйся: твоя порада привела мене назад. Чуйно прислухався я до вітру і йшов за ним, як ти велів мені”. Розчарований коваль відповів синові: “Залишайся тут і вчися в мене, як я у свого батька”.

Повірте, так само й з духом, тобто з вітром часу. Піддавшись цьому духу, Європа поступово повертається до язичества, від якого у свій час відмовилася заради світла християнства. І, поки вона знала Духа Святого, від Нього одного шукала й приймала, йшла вона до світла й розцвітала. А як тільки стала ліниво слідувати духу часу, повернула назад. Хіба не бачите, що вона все ближче до темної кузні хмурого Одіна81 і Перуна82?

Сказав Господь: Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця походить, Він буде свідчити про Мене (Йн. 15: 26). Дух Божий — Дух Утішитель, що приносить розраду, якщо ж дух приносить не розраду, а неспокій і сум, то дух цей не Божий і не від Бога.

Духа Божого посилає Христос, тому не може Він бути посланий ворогом Божим, бісом, безбожником або людиноненависником. Його може послати тільки Друг і Родич, що любить нас, сам тільки Господь Ісус Христос.

Дух Божий — Дух істини, Який від Отця походить, Дух Отця, Дух батьківський, тому Він благий і радісний. І по радості й доброті впізнаєте Його.

Нарешті, Дух Божий свідчить про Христа, стверджує, що Христос — Син Божий і Спаситель світу. Кожен дух кожного часу, що повстає на Христа, бунтує проти Нього, — не від Бога, не від істини, але погибельний і шкідливий для душі.

Отже, супутнику мій під сонцем і зірками, необхідно розуміти, що людський обов’язок полягає не в тому, щоб скоритися духу часу, а в тому, щоб час підкорити Духу Божому, святому, вічному, незмінному.

Так пізнаєш Духа Божого!

Лист 231

ченцеві Варахіїлу, про старця Михаїла

Журячись про те, що діється зараз у світі, ти здивовано запитуєш: “Чи є зараз люди Божі?”. Розповім тобі про одного з багатьох, з якими я мав щастя зустрічатися. Це старець Михаїл зі скиту Пресвятої Богородиці на Святій Горі. Я потрапив туди разом із групою прочан уже по дорозі назад з Афону.

Був час вечірньої служби. Старець Михаїл зустрів нас із сердечністю простого пастуха, що відразу завойовує душу. Спочатку він повів нас у найстарішу церкву (у скиті їх усього три). Він підвів нас до ікони Божої Матері, відомої як “Солодке цілування”. Ікона чудотворна за своєю благодатною дією й чудесна за красою, хоча лик Богородиці на ній сильно побляк. А названа ікона “Солодке цілування” тому, що на ній Божа Матір цілує руку Богонемовляти. Ми підходили по одному й прикладалися до прекрасного образу.

“Хай Вона так цілує тебе! Хай Вона так цілує тебе!” — напівголосно повторював старець, а по впалих щоках бігли, одна за одною, сльози. А потім він розповідав нам: “Тут зі мною ще п’ятнадцять братів, всі вже старі й немічні. Греки більше не дозволяють слов’янам приїжджати на Святу Гору. Я старший і повинен піклуватися про всіх. Я молюся про два дари: про те, щоб мати нам велику любов і досить хліба”.

Отець Михаїл родом із Сереза. Він мріяв про чернецтво з дитинства. Одного разу у храмі йому явився святитель Миколай і сказав, що буде він ченцем. Сповнений радості, він залишив дім і батьківщину й відправився на Святу Гору, тут і прожив він усе своє життя. “Я старець своїм старцям і отцям отець. Повинен наставляти, годувати, укріпляти в любові й забезпечувати хлібом, хоча сам я неосвічений і немічний. Все тільки з Її допомогою, за допомогою Богородиці, а Вона не залишає нас, наше “Солодке цілування”!”.

Залишилися ми й на літургію. Народ попросив старця сказати слово. Він вийшов з вівтаря й вимовив: “Дам вам три наставлення:

перше — спасіння наше тонше за волосину;

друге — де наш розум, там і дім;

третє — ми в цьому світі на торговищі, щоб купити тут щось благе й принести додому”.

Вдячний народ поспішив під благословення до святого старця.

Старець безупинно думав про братів і ніколи про себе. І в турботі про них, у турботі про те, щоб дати їм любов й досить хліба, він виснажив своє тіло й незабаром відійшов до Господа. Душа його радується нині в Царстві Небесному, у якому панує Солодке цілування.

Лист 232

молодому священикові: не бійся

Не бійся, ти не самотній. Самотній той, хто не знає Бога, навіть якщо має за друзів півсвіту. Такий і серед найбагатолюдніших зборів буде говорити — так часто буває: мені нудно! Нічого не можу вдіяти, усюди нудьга! Так говорить душа без Бога, шкаралупа без ядра, попіл без вогню. А ти не сам, ти з Господом, і Він з тобою. Послухай, як говорить апостол Павло, що теж одного разу опинився на цілковитій самоті: нікого не було зі мною, а всі мене покинули... Господь же став при мені й зміцнив мене... Подивися, яке міцне сподівання мав він на Господа: І позбавить мене Господь від усякої злої справи й збереже для Свого Небесного Царства (2 Тим. 4: 16, 18). Бачиш, як світло мислив і говорив раб Христовий Павло в дні, коли у світі не існувало жодного християнського храму, жодного християнського правителя! А нині храмами прикрашена вся земля, і всі вони заповнені тисячами православних.

Не засмучуйся, що тобі самотньо в місті, що відчуваєш себе немов у пустелі. У пустелі багато хто спасся. Але пустельники Божі подвигом своїм піднялися до Ангелів Божих, інакше не витерпіли б вони пустельницького життя. Деякі з них п’ятдесят років не бачили обличчя людського, але не казали вони: ми самотні! Нам нудно! Тому що з ними був Господь, а вони — з Господом. Без усього можна й без всіх, тільки без Бога не можна: ось про що їхнє свідчення, яке вони, мов дорогоцінний капітал, залишили Церкві.

Але нема прикладів зворотного, щоб безбожник міг прожити п’ятдесят років на самоті: безбожник на це не здатен. Йому серед людей нудно, без людей убивчо нудно й нестерпно. Він шукає людей, щоб жалити їх жалом свого безбожництва й живитися їхнім болем. А в пустелі кого йому жалити? Самого себе? Чиїм болем живитися, якщо не своїм?

Тому постійно підносься думками на духовну висоту, де живе Той, спілкування з Яким миліше за будь-яке земне спілкування. Йому служи, з Ним дружи, Йому ладаном кади, Ним тішся, Йому говори, з Ним радься, Його люби, всім серцем люби, всією міцністю, всім розумом . І по твоїй любові Він знайде спосіб відкрити твоїм сусідам серця й очі, вдихне в них віру живу, і тоді не один ти будеш оспівувати славу Його, а в хорі тих, що прозріли й увірували.

Мир тобі й здоров’я від Господа.

Лист 233

прочанинові А. Васічу, про пророкування, яке сповнилося

Я просив тебе написати мені про твоє паломництво в Єрусалим, і ти прекрасно описав його. Заради духовної користі читачів і з твого дозволу я публікую частину твого листа.

“…Двадцять років я готувався до паломництва в Єрусалим. Постійно готував себе й знав всією душею, що повинен іти, але Господь Високий Сам визначив мені термін. Односельчани вже почали насміхатися наді мною, але я не переживав за це. Господь послав мені уві сні пророкування, і я відчув, що воно мало сповнитися. А було це так: двадцять років тому мені до рук потрапила одна книга про подорож царя Мілана83 у Єрусалим і на Схід; я запоєм прочитав її. Поки читав, невідступно думав: Господи, чи благословиш ти мене, грішного, побачити всі ці місця, де мій Спаситель постраждав за мене? Господи Високий, удостой мене Єрусалиму! У цю ж ніч я побачив уві сні юнака в чернечому одіянні. Він підійшов і став поруч, але начебто не бачив мене, потім повернувся на Схід і почав кланятися, говорячи голосом, немов дзвіночок на шиї ягняти: “Сила, і слава, і царство, і панування, і радість, і пахощі, і пісня. Амінь, амінь, Тобі, Господи Вишній!”. Коли він все це сказав, поклонився до землі, поцілував її й, повернувшись до мене, промовив: “Знай, що незабаром ти відправишся туди, куди бажаєш, тільки припини лихословити”.

Ось так мені, подумав я, прокинувшись: і небесам відомо моє лихослів’я! А лаявся я багато. Що робити, треба було лікуватися від цього. І почав я молитися своєму Ангелові-хоронителеві, тому що твердо вірив, що уві сні мені явився саме він. І прийшла мені у голову думка, замість лайки вживати слова: “Хай зігріє тебе сонце!”. Так, вони відучать мене від лайки. І став робити так, тільки зберуся вилаятися, крикну: “Хай зігріє тебе сонце!”. І не вилаюся. І так двадцять років. І тільки цього року я виконав те, що було мені обіцяне, те, чого так хотів. І тільки цього року перестали сміятися наді мною. Господу Високому слава, і царство, і панування. Амінь”.

Хай благословить і зміцнить тебе Господь.

Лист 234

професорові Йоану П., про молитву

про множення любові й викорінювання злоби

Ви б хотіли, щоб Церква склала якусь особливу молитву для потреб нинішнього часу й сучасних людей. Ви б дуже хотіли цього, і бажання Ваше похвальне. Але хіба є для людей щось важливіше святої й чистої любові? Знайте, що в Церкві вже є така чудесна молитва, вона вже написана: це молитва про множення любові й викорінювання ненависті. Я переклав її й у скороченому варіанті посилаю Вам. “Господи Боже наш, поглянь милостиво на висохлу без любові й заледенілу від ненависті, самолюбства й беззаконь незліченних землю сердець наших. Пролий краплю благодаті Твого Духа Святого, зроси її рясно, хай буде плодоносною, та з полум’я любові до Тебе проростуть страх Твій — корінь всіх чеснот, нелицемірна любов до ближнього, викорінення всіх пристрастей, багато різного зла та лицемірства. Сумлінно молимося Тобі, Чоловіколюбче, почуй нас і помилуй!

Обнови заповідь Твою, Господи, яку дав Ти учням Своїм: любіть один одного , обнови її істинною благодаттю Духа Твого Святого в душах і серцях наших, щоб поспішили ми догодити Тобі й ближнім спасіння нашого заради. Молимося Тобі, Благоподателю, почуй і подивись на нас милостиво.

Хай вдосконалимося в любові Твоїй, Боже наш, щоб мали любов нелицемірну до ближнього свого, спонукай нас, Господи, благодаттю Духа Твого. Запали душі й серця наші любов’ю до Тебе й братів наших. Молимося Тобі: почуй нас, бо Ти благий і Чоловіколюбець, і помилуй нас!”.

Хай Вам Бог допомагає!

Лист 235

людині, що не бачить себе: про пристрасті

Люди вказали тобі на твою ганебну пристрасть, але ти не повірив. Чому не повірив? Хіба не знаєш, що потворність нашого обличчя збоку видно краще? Око бачить все навколо себе, а себе не бачить. Іншим наше обличчя видно без дзеркала, а нам тільки в дзеркалі. Наше дзеркало — Христос. Подивися на Христа, вдивися в Нього, немов у дзеркало, і задумайся: став би Він робити те, що робиш ти? Звичайно, ні. Дзеркало дало б тобі негативну відповідь, тобто воно показало б твоє душевне каліцтво.

П’яна людина завжди доводить, що вона твереза і знає, що говорить. Той, хто хвалиться, не усвідомлює, що вихваляється, і ображається, коли йому говорять: не хвались! Не випадково сказано, що пристрасть сліпа. Воістину, це сліпа сила, яка тягне людину в прірву.

Потрібно побачити й визнати свою пристрасть, говорять моралісти. Але хіба цього досить? Поки людина не почне боятися й не зненавидить свою пристрасть, як тілесну хворобу, не зможе зцілитися. Нехай кожен уявить свою пристрасть подібно до тілесної хвороби. Це важливо для зцілення. Наприклад, славолюбство як запалення легенів, блуд як рак, упертість як туберкульоз, заздрість як холеру, пияцтво як тиф, ненажерливість як віспу, марнославство як ревматизм, гордість як параліч. Тоді, можливо, людина вигукне, як колись пророк Ісайя: Від підошви ноги до тімені голови немає в нього здорового місця: виразки, плями, рани, що гнояться, неочищені і не обв’язані й не зм’якшені єлеєм (Іс. 1: 6). Або як апостол: Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?

Позбавить, і вилікує, і помилує тільки Той, Хто один взяв на Себе наші немочі й поніс хвороби (Мт. 8: 17).

Подивися й ти на Нього, як у дзеркало, щоб побачити свої рани, доторкнися до Нього, щоб зцілив тебе, поклонися Йому — Богові, щоб відкрив тобі Свої вічні таємниці.

Лист 236

людині, яка відзначена нагородами: про милосердя до безсловесного

 

Твої груди прикрашають троє орденів, і тому тобі ще важче нести покуту, яку наклав на тебе місцевий священик. А покута на тебе накладена за те, що ти скалічив сусідського коня, який заблукав на твоє пасовище. Ти зламав йому ногу й вибив око. То на що ти скаржишся? Тобі б належало самому на себе накласти суворе покарання, ще більш суворе, ніж те, що дав тобі священик.

Ти запитуєш: невже це такий великий гріх? Як же не гріх! Що розуміє безсловесна тварина? Хіба не бачиш, що люди не поважають чужого майна, а ти хочеш, щоб кінь поважав! Прочитай, що сказано у Святому Письмі: Праведний про життя своєї худоби дбає, а серце ж нечестивих жорстоке (Прип. 12: 10). І подумай, до кого ти себе віднесеш: до праведників чи до нечестивих, якщо ти за пучок трави взяв з тварини таку високу ціну — ногу й око? Якби можна було говорити про моральність коня, то він одержав над тобою моральну перемогу, тому що не захищався від тебе й не противився злу. Ти бив його, а він тільки ухилявся від тебе, не зронивши жодного звуку, поки не опинився за межами твого пасовища, кульгавий і без ока. Хіба не горить твоя совість після цього?

А я тобі скажу, совість всіх християн на боці коня. Навіть якщо назвеш коня злодієм, що він украв у тебе? Трохи трави, якої вистачить йому на день, не більше! Подумай, наскільки велика людська ненаситність. Уяви собі людину-злодія, що потрапила б на багате “пасовище”, скажімо, у банк чи магазин. Хіба злодій взяв би стільки, скільки необхідно, щоб насититися, і залишив все інше недоторканим? Все, все, брате мій, він би взяв, усе, що знайшов, усе, щоб вистачило на сто років уперед. Бачиш, наскільки “злодій”-кінь благородніший від злодія-людини. Але навіть людину-злодія жоден суд не позбавив би ока й не переламав ніг, а послав би його в окружну в’язницю, щоб він за казенний рахунок порозмірковував би про свій злочин.

Люди не покарають тебе, але хіба совість тебе не карає?

Совісте, чому спиш? Прокинься в цій людині!

Лист 237

селянинові Браніславу С. Т., про Христа і про апостола Павла

Ти шукаєш пояснення словам апостола: і вже не я живу, а живе в мені Христос (Гал. 2: 20). Це слова апостола, який колись був ненависником Христа і Його спадкоємців, але навернувся із Савла на Павла. І вже як Павло, як навернений християнин, він говорить: і вже не я живу, а живе в мені Христос. Що це значить? Це значить, що він живе вже не своїми міркуваннями, а Христовими. Не своєю любов’ю, а Христовою. Не свої діла творить, а Христові. Бо змінив міркування гонителя на міркування ревнителя. Усе, що він любив як Савл, зненавидів, ставши Павлом. Усе, що виконував як єврейський фарисей, засудив, ставши християнським апостолом. Воістину, Павло вийшов із самого себе, і почав жити в ньому Христос. Уже не Савл відчував і думав у ньому, а Христос. У Мені перебувайте — а я у вас (Йн. 15: 4). Це справдилося на Павлові. Все старе в ньому зникло і замінилося новим. І розум, і серце, і воля. І все, що становило в ньому тлінну людину, скорилося воскреслому Господу, і вже не він керував своєю істотою, а Христос, і не він жив, а Христос.

Як це відбулося? Варто пам’ятати, що християнин народжується не тілесно, а духовно. Про це багаторазово говорив сам Павло. Для нього ця подія стала головною подією його життя й головним доказом його духовного переродження з гонителя — у ревнителя, з ненависника — у вірного спадкоємця Христового, із Савла в Павла. І сама ця подія, що сталася з ним на шляху в Дамаск, показує всю трагедію людських прагнень і мислення, всю незначність людського розрахунку, коли Господь судить і бажає інакше. Хай допоможе тобі Господь відчути й пізнати досконалість апостола Павла, щоб і ти сказав: і вже не я живу, а живе в мені Христос!

Лист 238

якомусь егоїстові, про небезпечне щастя

Ти вважаєш себе цілком щасливим і доводиш, що це щастя ти створив своїми руками, без допомоги Бога й людей. І тому заперечуєш святе правило, яке пропонує Церква: людина повинна молитися й бути милосердною до ближніх. “Ні Богу молитви, ні людям милосердя!” — суворо говориш ти. І ти вважаєш себе щасливим! Я не можу уявити щастя без Бога й людей.

Думаю, що ти не знаєш, що таке щастя, і просто плутаєш поняття, приймаючи за щастя ситість. Ти зібрав великий маєток, їсиш і п’єш удосталь і в себелюбності думаєш, що тобі ніхто не потрібен. Але запам’ятай, що земля нічого не дає без волі Божої. І якщо тобі дала, — виходить, дала з волі Його, бо людина нічого не може отримати, не представивши за це відповідь Творцеві світу. Істина полягає в тому, що ми не маємо нічого постійного на цій землі. Усе вмить проходить, і нічого нам не належить, все в борг. У борг здоров’я, у борг сила й краса, у борг честь і влада, у борг знання й уміння й будь-яке інше земне благо.

Щодня Господь випробовує нас цими дарами, а випробування це — перевірка, чи зможе зберегти людина віру й милосердя, благочестя і доброчесність, чи згадає людина, від Кого прийшов їй той чи інший дар, і чи воздасть вона славу й хвалу Подателю дарів. Послухай страшне застереження пророка Єремії, який волає: Воздайте славу Господу Богу вашому, допоки Він ще не навів темряви, і допоки ще ноги ваші не спотикаються на горах мороку: тоді ви будете очікувати світла, а Він оберне його на тінь смерті й зробить з нього темряву (Єр. 13: 16).

Скоріше почни славити й дякувати Богові, поки не опустилася на твоє життя пітьма, бо коли Він допустить морок, страждання, біди й хвороби, чи погибель, чи божевілля, що будеш робити тоді? Якому Богу молитися? І хто з людей змилосердиться над тобою, немилостивим?

Щоб не опустилася на твоє життя страшна пітьма, послухай і запам’ятай святі слова: Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне (Прип. 10: 3) і: Благодійна душа розбагатіє (Прип. 11: 25).

Лист 239

священикові Станко С., про будівництво й руйнування

Запитуєш себе, не розуміючи: чому нам так тяжко, якщо по всіх монастирях і церквах служаться служби й возносяться молитви до Господа. Ось чому: перед вівтарем Бога молять, а за вівтарем паплюжать, — як сказав одного разу митрополит Пилип Московський царю Йоану Грозному. Було це так: цар Йоан, будучи набожним і старанним у молитві, безжально розправлявся з неугодними йому людьми. Знаючи про це, святий митрополит Пилип дуже вболівав і на одному з богослужінь викрив царя: він підійшов до нього й сказав: “Ми приносимо тут безкровну Жертву, а там за вівтарем ллється християнська кров”. Вустами великого пророка Ісаї Господь сказав народу ізраїльському: коли ви множите моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крові, і продовжив: князі твої — законопорушники й спільники злодіїв; всі вони люблять подарунки й ганяються за подякою; не захищають сироту, і справа вдови не доходить до них (Іс. 1: 15, 23). Так чинити, а в храмах молитися Творцеві за милість — значить будувати й руйнувати, саджати й висапувати, ткати й розпускати. Цар Небесний дає нам по молитвах наших: один рік урожайний і рясний — по молитвах праведних, а в інший посилає повені й сарану, посуху й голод — через діла тих, які хулять Його. Тому Церква призиває всіх жити за законом Божим, знаючи, що моральність людей керує природними стихіями. Ще древній китайський філософ Конфуцій84 помітив, що стан природи залежить від стану людської моральності. А російське прислів’я говорить: “Яке благородство (людей), таке й плодородство”.

Мир тобі й радість від Господа

Лист 240

поетові С. С., про те, як люди помирають

Часто смерть людини буває схожою на саму людину. Тобто яке її життя, така буває і її смерть. Як правило, вбивця помирає насильницькою смертю: хто підніме меч, від меча загине .

Нещодавно помер один мій знайомий старий священик. Він не хворів, у суботу ввечері служив молебень за хворих, а вранці, у неділю, упокоївся. Він все життя був тихим і лагідним, такою була і його смерть. Він був великим молитовником і з молитвою попрощався із цим світом.

І у твоєму випадку смерть схожа на людину. Ти описуєш смерть свого кума. Твій кум був невіруючим і паплюжив святині. Бога не боявся, про душу не дбав. Говориш, що нічого на світі він не боявся, крім старого, занедбаного колодязя на окраїні міста. Він часто говорив про нього зі страхом і тремтінням. Цей колодязь немов притягав його, він часто підходив туди й заглядав у його похмуру глибину. А іноді говорив: цей колодязь буде мені могилою! Що ж трапилося? Він раптом пропав з дому; ніхто не знав, куди він пішов. Комусь спало на думку піти до колодязя: і там було знайдено його мертве тіло. Народ потім говорив: “Доля! Так йому було призначено! Він завжди це відчував!”. Якщо й доля, то не від Бога, а за гріхи його: Чого страшиться нечестивий, те й спаде на нього (Прип. 10: 24).

Наведу тобі ще приклад. Якийсь чоловік приховав чужі гроші й закопав їх під липою у своєму саду. З тих пір як він це зробив, він почав боятися тієї липи. Одного разу він взяв сокиру й вирішив зрубати її, але не встиг: у цей час на нього напали грабіжники й стали вимагати грошей. Він не дав грошей, і його повісили на тій самій липі. І знову підтвердилося слово Боже: Чого страшиться нечестивий, те й спаде на нього.

А ти радуйся в Господі.

Лист 241

прочанинові Саватію Н., про нових і старих ревнителів

Радісно мені, що Господь дав таку силу ревнителів вашому краю. Щосуботи, закінчивши роботи, вони їдуть у далекі монастирі й церкви на молитву. А в понеділок — знову до своєї селянської праці, радісні й відпочилі, начебто провели цей час вдома. Це дія Божої благодаті. Два теплих бажання зігрівають їхні серця: перше — зміцнити віру у своїх душах, а друге — посіяти її, немов насіння небесне, у душі ближнього. Слава Богу за це, слава Йому! І нічого кращого я не міг би порадити їм, ніж те, що апостол радить галатам: Робімо добро, без утоми, тому що у свій час жатимемо, якщо не ослабнемо…отож, поки є час, будемо робити добро всім, а щонайперше своїм рідним по вірі (Гал. 6: 9–10). Роблячи добро, у ревності про добро та не сумуймо! Я знав одного ченця, який просив милостиню для сиріт. Опинився він якось у якогось пана й попросив допомоги “для сиріт Христа заради”. Пан відповів йому ляпасом, але чернець, анітрішки не збентежившись, сказав: “Це для мене, а тепер подайте для сиріт Христа заради!” — повстидався пан і дав йому милостиню. І святий Серапіон85 анітрішки не шкодував себе, коли потрібно було утвердити людей у вірі православній. Якось він дав продати себе в рабство якомусь єретику-маніхею, для того, щоб вилікувати його від єресі.

Знай, що Церква Божа завжди повнилася ревнителями. І ми повинні дякувати Господу за те, що вони є в наш час, у нашій країні. І хай наша віра слабша за їхню віру, ми повинні молитися за них, бо й вони моляться за нас. Хай зміцнить і примножить їх Господь.

Лист 242

А.П. із Прізрена, про передсмертну хворобу

“Не боюся смерті, але боюся тяжкої передсмертної хвороби!” — так ти пишеш. Багато людей так думають. Але справжні християни думають інакше: вони повністю віддаються волі Божій, бо знають, що хвороба посилається для очищення душі. А хто любить чистоту, хіба боїться води?

Тілесний біль перед смертю допускає нам Творець, немов крижані й гарячі струмені води, які омивають наші душі. А якщо це так, навіщо ж нам бажати раптової безболісної смерті?

Багато праведників страждали перед смертю, і сумирний Яків хворів перед розлукою з цим світом, і співець покаяння цар Давид. Якщо були покарні хворобою ті, хто з Богом розмовляв, що ж тоді залишається великим грішникам? Подумай: кожен Божий день помирають тисячі старих, жінок і дітей. За рідкісним винятком всі вони хворіють і у хворобі прощаються з цим світом. Чому ти боїшся невеликих передсмертних страждань, якщо їх не бояться старі й діти?

Деякі святі молилися Богові, щоб Він послав їм хворобу, щоб смерть не прийшла без попередження й вони не померли без покаяння, щоб не залишити цей світ до того, як гіркота страждань знищить собою кожен спогад про плотські задоволення. У Писанні сказано: Господь, кого любить, того карає (Євр. 12: 6). Отже, тих, кого не карає, неохоче приймає.

Тому не заздри тим, хто без болю й страждань залишає цей світ. Згадай передсмертні страждання Спасителя. Згадай страждання святих апостолів, пророків і мучеників. Згадай про них, згадай про тисячі невідомих, які щодня помирають на лікарняних ліжках, і відкинь усякий страх хвороби. Чекай терпляче, а якщо вона прийде, прийми її як дар Божий.

Лист 243

Н., про світло праведників

У ваші краї прийшов якийсь благочестивий чоловік і став проповідувати народу про велику милість Божу і настирливість грішників. Сльози бігли по його щоках, коли він говорив про те, як огрубіли й осліпли люди: не бачать вони, яка велика милість Божа до грішного світу. Одні запитували про одне, інші про інше... а ти мовчки дивився на того чоловіка; ти дивився на його обличчя й не міг надивитися, ти бачив на його обличчі дивне таємниче сяйво.

Розповім тобі про Антонія Великого. Три знатних чоловіки відвідували Антонія: двоє постійно розпитували його, і Антоній відповідав їм, а третій нічого не запитував, він тільки мовчки дивився на нього. Нарешті Антоній запитав його: “Ось уже який раз ти приходиш до мене й ні про що не запитуєш, як це?”. Але та людина відповіла: “Отче, мені досить просто дивитися на тебе”. Такими прекрасними й привабливими є обличчя праведників. Такі обличчя бувають у тих, хто розмовляє з Богом. Мойсей повинен був прикривати обличчя покривалом, тому що так сяяло воно, що народ боявся підійти до нього (див.: Вих. 34: 30). А як сяяло лице Господа Ісуса Христа? За переказами, князь Авгар86 послав художника з Едеси, щоб той на полотні зобразив лик Христа. Але, як не намагався художник, він не міг уловити гру кольорів на прекрасному лику й перенести на полотно, тому що на ньому переливалося якесь чудесне світло.

Що тобі сказати про світло праведників? Це світло духу, що сяє крізь плоть, світло небесне, зримо виявлене у плоті, передвідображення того світла, яким праведні возсіяють, подібно до сонця, у Царстві Христовому.

Бажаю тобі й братам твоїм світла праведників.

Лист 244

писареві Н. П., про виправлення грішників

Пишеш мені, що завжди говориш правду в лице й терпиш через це багато неприємностей. Мене це не дивує. Мало хворих, які люблять лікаря, котрий на повний голос повідомляє їм про невиліковну хворобу. Любов до братів учить нас не викривати їх суворо, а говорити їм слова, корисні для їхнього спасіння. Згадай, Спаситель наш не звинуватив грішницю, яку фарисеї хотіли побити камінням, але м’яко сказав їй: іди й надалі не гріши . Коли апостол Ананія прийшов до осліпленого Савла, він не обурювався на нього за гоніння на християн, але по-євангельски звернувся до нього: брате Савле! (Діян. 9: 17).

Розповім тобі про одну черницю, що поскаржилася на свою неміч преподобному Серафиму Саровському. На сповіді вона сказала йому, що страждає від проявів гніву, і у відповідь чекала від людини Божої докору й покути. Але замість цього до її вух донеслися м’які слова духівника: “Сестро, що ти говориш? У тебе прекрасний, тихий характер, воістину прекрасний, смиренний і лагідний!”. Немов ласкавий дощ на спраглу землю пролилися ці слова на душу черниці. Подвійну користь дістала вона від таких слів: себе постидалася і віру в себе знайшла – дві основних умови для спасіння! Цей приклад показує, що, підбадьоривши людину м’якими, втішливими словами, ми допомагаємо їй піднятися і спастися.

Ти можеш заперечити: але святий Серафим не сказав їй правди, а я всім говорю начистоту! Правду сказав Серафим, ту, іншу правду, що полягала не в осуді її гнівливості, бо ця черниця гнівалась лише зрідка, частіше ж вона була тихою й лагідною. І угодник Божий, як вихователь і лікар, звеличив добре в її душі, змовчавши про недобре. Навіщо йому було говорити про недобре, якщо вона вже сама сказала про нього? Ти ж дієш протилежним способом: кожному в очі — його зло, його моральну хворобу! І до того ж говориш зі злобою, підкреслюючи хворобу й замовчуючи про добро, що є в душі кожного грішника. Ось у чому різниця між тобою й тим, чиє ім’я ввійшло в церковний календар.

З тих самих вуст може виходити холодне й тепле повітря. Так само й у духовній справі: коли грішника можна виправити теплом любові, не можна користуватися холодом критики й покарання. Іноді доводиться вдаватися й до них, але тільки зрідка потрібно сказати: відійди від мене — як Христос сказав Петрові ; або: срібло твоє хай буде на погибель з тобою — як сказав апостол Петро Симонові-волхву (Діян. 8: 20).

Там же, де можна вилити єлей на рану, не потрібна операція.

Лист 245

Павлу А., про зберігання скарбу.

Пишете мені про те, як якийсь новохрещений єврей присоромив Вас силою своєї віри й ревністю в захисті християнської істини. На якихось зборах він так полум’яно сповідував Христа як спасителя світу й проявив таку піднесену любов до Господа, що здивовані були всі.

Колись Ви бачили, як одна негритянка, на шиї якої було безцінне брильянтове намисто, віддала його випадковим європейцям, як звичайне брязкальце. Воістину, так само роблять багато християн: прикрашаючись скарбами віри, вони не знають їх ціни. Через лінощі і за звичкою вони почали дивитися на православну віру, як на звичайні брязкальця. Тому Господь багаторазово повторював Своїм спадкоємцям заповідь: пильнуйте і моліться, щоб не впасти у спокусу . А чи є напасть більш тяжча, ніж лінощі християн, коли вони перестають піклуватися про свою чудесну віру, про мету, до якої вона веде, про життя, яке вона обіцяє, про шлях, який вона вказує, про Царство Небесне, котре вона сповідає? Щоб розбудити їх від лінощів, повинен прийти новий християнин. А новий християнин, якщо, звичайно, він не хрестився заради вінчання або вигоди, стає викриттям і підбадьоренням ледачим душам.

Новим християнином може стати кожен християнин, якщо він почне шукати, якщо почне дорожити безцінним скарбом своєї віри, якщо звільниться від тупої звички й від байдужості. Пильне зберігання скарбу, оновлення віри, замилування, преображення й воскресіння – ось спасительні євангельські заповіді.

Але найголовніше — зберігати скарб своєї віри від розкрадачів, серед яких ми у своєму невіданні й скам’янінні — перші.

Лист 246

старцеві Йоксиму Б., про істину й дисципліну.

Не скаржся на Господа. “За що Він б’є нас?” — запитуєш ти. За що б’є хворобами, війнами, пожежами й нещастями? А хіба люди і Його не б’ють хулою і гріхами? Караючи нас, Він показує нам нас самих і виявляє до нас Свою милість. Він хоче розбудити нас, навернути і спасти покаранням, якщо ми по-доброму не розуміємо. Тому сказано в Писанні: Всі путі Господні — милість та істина . Чи дає нам Господь, чи відбирає, у всьому Він виявляє нам Свою милість та істину. Не всі люди це розуміють: це бачать лиш ті, хто шукає завіту Його і свідчень Його . Їм дано бачити й знати серед мороку сліпоти й невідання, дано бачити, тому що вони шукають завіту й свідчень Його, тобто Божественну істину й дисципліну духу.

Божественна істина відкриває нам мету нашого буття, а дисципліна духу вказує шлях до цієї мети.

Бо ми не сильні проти істини, але сильні за істину, — вчить нас апостол (2 Кор. 13: 8), апостол, який довго противився істині й був її гонителем.

Як тільки гасне світло істини в очах, губиться з виду й шлях. Як тільки хтось залишає істину, послаблює й дисципліну. По бездоріжжю блукають зараз багато людей, цілі народи, блукають тільки тому, що не хочуть пізнати істину. А без істини, як без світла, невідома мета й не видно шляху.

Повернення до істини й до дисципліни духу – ось нагальна потреба нашого покоління, нашого часу. Без них загибель неминуча.

Істина примушує до дисципліни. Тому багато людей не піклуються про пізнання істини. Вони віддають перевагу неправді, тому що неправда звільняє від усякої дисципліни. Інакше істина називається Православ’ям, а дисципліна духу — благочестям.

Задумайся глибоко над цими двома словами, і тобі відкриється багато таємниць нашого часу, нашої смути, наших страждань і оман.

Мир тобі й світло від Господа.

Лист 247

жителям Сараєва, про “гріхи” православної віри

З обуренням і гнівом закликаєте: викинути віру зі школи! Нехай молодь досхочу слухає про кривавого Нерона, про людожера Калігулу, тільки б не згадувалося рятівне ім’я Христа Спасителя!

Але розсудимо спокійно: чим так згрішила християнська віра, що Ви хочете закидати її камінням? Коли євреї схопилися за каміння, щоб побити Христа, Він запитав їх: багато добрих справ показав Я вам від Отця Мого; за яку з них хочете побити Мене? (Йн. 10: 32). І православна віра може справедливо запитати Вас: за яку з добрих справ хочете побити мене?

Можливо, за те, що навчила Ваших предків-язичників вірити в єдиного Бога, замість вигаданого ідола Перуна і його ідольської родини?

Або за те, що з орди Ваших нехрещених прадідів створила шляхетний і культурний народ?

Або за те, що створила для Вас духовного велетня Саву Неманича, отця Вашого народу, і за ним цілу плеяду святих, прикрасу народу?

Або за те, що служила, як раба Божа, першому царству Вашому й наситила його духом і красою святительства й геройства?

Або за те, що запалила серця косовських мучеників любов’ю, що сильніша від смерті, до волі й хреста?

Або за те, що була променем світла народу в п’ятивіковій пітьмі рабства?

Або за те, що перепоясала силою й самовідданістю Карагеоргія87, Милоша88 і синів Герцеговини і Чорногорії?

Або за те, що сліпому Вишничу89 дарувала пророчий зір, а славному Негошу — полум’яну мову?

Або за те, що наповнила груди святосавського народу силою, вуста – піснями, а руки — працьовитістю?

Або за те, що слізьми обмила й з молитвами окадила всі могили мучеників — на Каймакчалані, у Шабці, у Бєлграді й кожний куточок нашого народного жертовника?

Або за те, що була вірна народові, а тепер вівтарі її зруйновані, храми опоганені, а священики побиті?

Або за те, що не примирилася з бездушними теоріями і руйнуванням моральності народу і зі смертю, тому що це віра життя і воскресіння?

За яку з цих справ Ви хочете відняти її в молоді? За яку з них хочете без суду й розслідування засудити і побити її камінням, позбавивши захисту?

Коли святого Полікарпа90 примушували відректися від Христа й обіцяли зберегти життя, святий старець вигукнув: “Вісімдесят років служу я Христові, і Він нічого, крім добра, не зробив мені. Як відректися мені від мого Господа і Спасителя!”.

Так і народ наш, від якого Ви чекаєте зречення, може відповісти Вам: “Я служу Христові 1000 років. І Він мені стільки служить, і більш того. І Він служить мені вірніше, ніж я Йому. І нічого, крім добра, Він не зробив мені. Як я можу сьогодні, саме сьогодні, у цей страшний час, як можу відректися від Господа і Спасителя мого?”.

Лист 248

листоноші із Загреба, про таємну молитву

Як же нам не молитися Богові, якщо ми щодня молимося людям, які без Божої допомоги не можуть нам нічим допомогти? Без Бога й лікар нас не зцілить, воїн не захистить, вчитель не навчить, священик не допоможе. Якщо ми так ретельно просимо посередників, як же нам не просити Начальника всього, котрий чує нас без телефону, бачить без окулярів, сповіщає без листоноші і про все довідається без свідків?

Молитися таємно чи явно? — запитуєш ти. І таємно і явно. Але пам’ятаймо, що при явній молитві потрібно уникати лицемірства перед людьми, а при таємній - самовиправдання перед Богом. Ось тобі один приклад таємної молитви: “Господи, не знаю, чого мені просити в Тебе. Ти один відаєш, що мені потрібно. Ти любиш мене більше, ніж я вмію любити Тебе. Отче, дай рабові Твоєму, чого сам я просити не вмію. Не смію просити ні хреста, ні розради: тільки стою перед Тобою. Серце моє Тобі відкрите; Ти бачиш потреби, яких я не знаю. Подивись і сотвори з милості Твоєї. Уразь і зціли, скинь і підніми мене. Благоговію й мовчу перед Твоєю святою волею й незбагненними для мене Твоїми долями. Приношу себе в жертву Тобі. Нема в мене інших бажань, крім бажання виконувати волю Твою; навчи мене молитися, Сам у мені молися! Амінь” (молитва Філарета митрополита Московського).

Лист 249

добрій дружині, про чоловіка-сектанта.

Твій чоловік потрапив у секту, і з тієї пори у вашому домі почалися розбрати, тепер ви не можете знайти згоди ні в чому. Його нова віра пронизує всі його почуття й думки, навіть ті, які, здавалося б, не мають із питаннями віри нічого спільного. Так було споконвіків: православні ніколи не могли знайти взаєморозуміння з єретиками ні в питаннях державного й суспільного устрою, ні в питаннях родини і виховання.

Молися Богові, і Він допоможе тобі. Не відмовляйся від чоловіка, не засуджуй його, не говори й не думай про нього погано: так ти не виправиш його. Коли батько святителя Григорія Богослова мимоволі впав у єресь, його благочестива дружина Нонна дуже горювала за ним; вона молилася до Бога, щоб Він, всемогутній, просвітив чоловіка світлом істини. І тепла молитва дружини повернула його в істинну віру. Є інший приклад: дружина царя Юстиніана Феодора навернула свого чоловіка в єресь монофізитства, але, на щастя, ненадовго. Юстиніан і Феодора після молитов Церкви повернулися в Православ’я. З цих прикладів ти зрозумієш, що дружина може вплинути на віру чоловіка й у добрий, і в поганий бік. І ти переможеш, не сумнівайся. Сказано: Просіть, і дасться вам .

Якщо просимо поганого, воно не дається нам, а добре швидше чи пізніше буде дано. Бо Господь хоче, щоб у Нього безперестанку просили добра, і тільки добра. Коли ми просимо добра, особливо для зміцнення віри, для своїх ближніх, ми просимо Царства Небесного. А це перше і головне, що заповів нам Господь. У церковних молитвах часто звучить моління про віру неосоромну й любов нелицемірну. Існує віра осоромна, котрої постидаються єретики й сектанти і на землі, і на Суді Божому. А віра православна – віра неосоромна.

Тебе кривдить сусідка, насміхається над тобою, говорячи: “Дивися, ми з чоловіком і без віри живемо в злагоді й спокої!”. Не звертай на неї уваги. І беззаконники певний час можуть жити в злагоді. І хробаки, що поїдають падаль, живуть у мирі, поки не з’їдять здобич, а потім починають поїдати одне одного. Не початок суддя кінцю, а кінець – початку.

Мужності тобі й розради від Господа.

Лист 250

учителеві Славко, про переродження

Ні, ні і ні: християнство не могло народитися від язичеських релігій і філософій. Бо те, що народжується, завжди подібне до того, від чого народжується. Однак християнська віра настільки не була схожа на віру єврейську, що євреї розіпнули Христа, Засновника нової віри. Не говорячи вже про інші релігії та філософії. Якщо не будете, як діти, – говорить людям Господь ; або: якщо людина не народиться звище ; або, за словом апостола: не за плоттю живете, а за духом… Все, отже, перероджується у світлі християнства, те, що вважалося першим, ставало останнім, те, що було в підпорядкуванні, піднімалося.

Інший світ, який для язичників і євреїв був “світлом тіні” , рукою Христа відкривається як світ реальності. Похмура могила наповнюється світлом. Життя поглинає смерть. Радість запановує над сумом. Втрата стає надбанням. Душа піднімається над тілом, як пан над рабом. Зір тілесний підкоряється духовному. Світ і все, що відбувається в ньому розглядаються не матеріально, а духовно. Віра у випадковість заміняється вірою в Божий Промисел. Все це ясно видно у світлі Святого Письма, у всій історії Церкви, у житті її вірних чад, з покоління в покоління, з роду в рід.

Коли святий єпископ Ремігій91 хрестив короля Кловіса, він сказав йому про те, що прийняття християнства означає повне переродження людини. До навернення король був ідолопоклонником, знищував і палив християнські святині. При хрещенні король запитав єпископа, що йому слід робити, прийнявши нову віру, єпископ відповів: “Кланятися тому, що ти винищував, і винищувати те, чому ти кланявся”.

Лист 251

святогорцю, про гуртожиток

Чув я, чув. Чув і сербський народ і вболіває про те, що гуртожиток на Хіландарі знову зазнав руйнації. Хто ще міг розорити його, якщо не законники, які втратили з виду ціль свого приходу на Святу Гору й мимоволі прикликають на свої душі прокляття? Зараз вони можуть радіти, що, як вони вважають, перемогли Пресвяту Богородицю, Царицю гори Афонської, і святого Саву, засновника Хіландару. Але час покаже, чи може сліпа сила здобути перемогу над світлом святих Божих. “Господь довго терпить, та боляче б’є”, – говорить народна мудрість. А в Псалмах сказано: У ворога не вистачило зброї .

Святий Сава дотримувався чернечих правил святителя Василія Великого. А святий Василій писав про чернечий гуртожиток так: “Господь сотворив нас, подібно до членів тіла, щоб ми потребували допомоги один від одного. Бо як можна вправлятися у смиренності, благочесті й терпінні там, де нема тих, заради кого ці чесноти? Кому ноги обмиєш? Кому будеш слугою? Як можеш бути останнім з усіх, якщо живеш сам?”.

Якщо в наших селянських громадах існує ідеальний гуртожиток, як не бути йому ще більш досконалим серед ченців? Свята Гора повинна навчити світ тому, що духовне споріднення тісніше й сильніше за тілесне. Якщо сімейні громади можуть жити спільно, тим більше пристало це братам духовним. Братства святогорських монастирів могли б принести більшу користь сьогоднішньому ворогуючому й збентеженому світові, якби своїм прикладом нагадали йому про перших християн, у яких було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з маєтку свого не називав своїм, але все в них було спільне (Діян. 4: 32). Всім відвідувачам Святої Гори відомо, наскільки духовність в спільножитних монастирях вища, ніж у монастирях, що не мають подібного укладу. Як може допомогти собі й іншим чернець, котрий, будучи знавцем людських законів і перебуваючи в курсі сучасних подій, у духовних предметах безмовний? А такі все частіше зустрічаються в монастирях, що живуть поза благодаттю гуртожитку.

Але Господь і Богородиця допоможуть, і на Святій Горі монахи-духівники знову візьмуть гору над монахами-законниками. Тоді Афон знову знайде той ореол істинної святості, яким він сіяв за всіх часів, тоді знову він сповниться й переповниться благодаттю Божою і повнота благословення пошириться на всі земні народи. А потрібно для того трохи більше доброї волі, братолюбства й страху Божого.

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 252

селянинові Міловану М., про дешеву книгу

Тебе бентежить те, що повинно радувати. Тебе бентежить, що Святе Письмо коштує так дешево, дешевше за всі інші книги! Ти вважаєш, що цю рятівну книгу необхідно зробити дорогою й рідкісною. Не знаю, як ти прийшов до такого висновку, але християни не змогли б сприйняти його. Хіба ти не бачиш, що в природі необхідного є вдосталь? Повітря, світло й вода доступні всім живим істотам без усякої плати. А якби за ці три життєво важливих елементи стягувалася плата, життя багатьох опинилося б під сумнівом. Або, якби сама земля не слугувала людям постіллю, якби людина могла знайти спокій і сон тільки у своїй кімнаті, скільки б людей загинуло без сну й відпочинку? Адже й Спаситель наш часто відпочивав на траві й спав на землі. Або, якби хліб не був найдешевшою їжею на землі, скільки людей залишилися б голодними?

Ось так і слово Боже: і слово Боже всюди є присутнім і доступне кожному, як повітря і світло, вода, хліб і земля. Вся природа є слово Боже, виражене в образах і доступне всім, хто захоче читати. Для чого ж євангельське слово, слово життя, повинно бути утиснутим, дорогим і рідкісним? Для чого, якщо воно потрібніше, ніж світло й повітря, вода й хліб, так само як життя вічне важливіше за життя минуще? Господь сказав учням: ідіть по усьому світу й проповідуйте Євангеліє всім народам (Мк. 16: 15). То хай Святе Письмо пошириться по всьому світу й буде доступне кожному творінню Божому.

І не тільки найдешевшою книгою повинно бути Святе Письмо, але хай благословить Господь, щоб стало воно безкоштовним, як найнеобхідніші для життя природні стихії — вода й повітря. Дивися, дорого коштують лише предмети розкоші й надмірності. Так само і з книгами: релігійні книги нехристиянських народів — древніх єгиптян, індійців, персів — завжди були дуже дорогими і недоступними для більшості людей. Звичайно, відбувалося це за Божим Промислом, щоб не поширювалися блуди. І за Промислом Божим, хай буде Книга життя відкрита й доступна всім.

Слово Боже хай просвітить тебе.

Лист 253

літньому професорові, про Пілатове царство

Вас бентежить давньоримська імперія, і Ви ніби обвинувачуєте в її загибелі християнство. Так думали багато невіруючих істориків. Я здивований, що таке допускаєте й Ви, віруюча людина. Якби Римська імперія не загинула, загинуло б християнство. Або Цезар — або Христос. А якби загинуло християнство, збереглося б ідолопоклонство, збереглася б неправда, зберігся б вовчий дух язичеського Риму. А дух завжди посідає головне місце в людині, в народі, в релігії, в культурі. Дух — це те, що живить, але не кожен дух, а тільки істинний Дух Божий. А дух Римського царства був тиранічним, жорстоким і лицемірним. Це очевидно на прикладі Понтія Пилата, котрий, проголосивши Христа невинним, віддав Його на смерть .

Ви шкодуєте за римською “культурою”, розуміючи під нею “прекрасні мармурові статуї, якими були прикрашені вулиці й площі Риму”. А хіба не шкодуєте ви про тисячі нещасних людей, яких волокли в ланцюгах і кайданах повз ці статуї на страту? У цьому й полягала основна різниця між римським і християнським розумінням цінностей. Римляни-язичники цінували державу й культуру вище за людське життя, а християнство цінувало й цінує людську душу вище за державу, культуру й увесь світ. Бо і держава, і культура заради людини, а не людина заради держави й культури. Людина створює державу й культуру не як кінцеву мету життя, а як допоміжний засіб для досягнення духовних і моральних цілей.

Навіть у часи кращих римський правителів Рим відрізнявся нелюдськістю й варварством. У часи правління імператора Марка Аврелія Філософа92 християн катували так само жорстоко, як і при імператорах-дурнях. Хочете почути про один із випадків жорстокості до християн при Аврелії? Християнського мученика Аттала93, людину виняткового благородства, судили за те, що був християнином. На суді йому запропонували відректися від Христа. Коли він відмовився, його роздягнули й посадили на розпечений залізний стілець. Святий Аттал сидів спокійно, хоча все тіло його горіло, і, викриваючи римлян, говорив: “Ви називаєте нас, християн, варварами, а самі яке варварство творите!”.

А втім, придивіться до вампірського духу деяких європейських країн і порадійте — якщо зможете — тиранії, вогню, мечу, безбожництву, марнославству, аморальності! Але я знаю, що ви християнин, і тільки тому, що Ви християнин, радіти не зможете. А якщо не зможете, то суперечите самі собі, коли шкодуєте за вовчим Пилатовим царством!

Лист 254

читачеві, про воду живу

З розмови Господа із самарянкою видно, наскільки духовна реальність незрозуміла тим, хто мислить по плоті. Це нерозуміння показала не тільки проста жінка, самарянка, але й фарисей Никодим, один з начальників Юдейських . В одному випадку жінка не зрозуміла слово Господа про воду живу, в іншому начальник юдейський не розуміє слів про нове народження людини. А хто буде пити воду, яку Я дам йому, той не буде спраглим довіку . Слова Святого Письма часто пояснюють і підтверджують одне одного; так відбувається й у цьому випадку, тому що в іншому місці Господь каже: віруючий у Мене, ніколи не матиме спраги . Отже, вода жива тісно пов’язана з вірою в Христа. Але те, що вода жива — Дух Божий, підтверджують слова Самого Господа: Ісус виголосив, говорячи: хто спраглий, іди до Мене і пий. Це сказав Він про Духа, Який мали прийняти віруючі в Нього (Йн. 7: 37, 39). Віра в Христа ніби канал, а вода — Дух Божий. З вірою приходить дух: дух землі, дух бісівський або Дух Божий. Яка віра, такий і дух. Через віру в Христа ми набуваємо Дух Христовий, а Дух Христовий – Дух Божий. Чому Дух Божий названий живою водою? Тому, що Він — пиття животворче для людської душі, від Нього душа дістає життя й радість. Усяка земна насолода змушує жадати наступної, ще більшої насолоди, а насолода животворного Духа Божого втамовує спрагу, бо нема нічого солодшого від Нього. Ніяка вода не стримає спраги, і знову зажадає людина, а вічну спрагу вгамовують небесні струмені Духа Господнього. Святі угодники Божі, що все залишали, всім жертвували для того тільки, щоб у таємній глибині своєї душі відкрити джерело води, що тече в життя вічне (Йн. 4: 14).

Лист 255

Радої І., про сутність речей

Сердито пишете, що, прочитавши Святе Письмо, не знайшли в ньому того, що шукали. Якби Ви шукали відповіді на питання про те, хто сотворив світ, Ви б знайшли його. Якби Ви запитували, як була сотворена людина і яке достоїнство уготовано їй, Ви б знайшли відповідь. Якби Ви хотіли дізнатися волю Божу і те, що Господь жадає від нас для спасіння душі, воістину б дізналися. Але Вам це не потрібно. Ви шукали відповіді на питання, з якої праматерії сотворений цей світ. І в чому спільна сутність всіх речей. Чи з якого тіста замішано все, що існує на світі. Але саме про це дарма запитуєте. На це питання Вам не дадуть відповіді ні Святе Письмо, ні природа. Бо яке твориво може повідати, з чого сотворене, якщо людина, найрозумніше твориво, не може сказати, з чого вона сотворена?

Святий Василій Великий говорить: “Той, хто розмірковує про сотворення світу, вчить нас тільки одного: на початку сотворив Бог небо й землю , думаючи, що достатньо відкрити, Хто сотворив і прикрасив землю, досліджувати ж, яка сутність землі, відмовляється, як від роботи безплідної й марної”. І апостол Христовий, звертаючись до Тимофія, говорить: Від дурних та безглуздих питань ухиляйся, сам бо знаєш, що вони породжують сварки (2 Тим. 2: 23). І справді, багато, занадто багато було сварок між людьми протягом історії: з чого сотворений світ, яка його основна матерія й праматерія?

Святе Письмо відкриває нам корисне й раціональне. Воно говорить, що світ сотворений Словом Божим, що він — образ і символ духовного світу, духовної реальності. Скажіть, для чого нам досліджувати сутність живих істот, якщо ми не відучилися від лихослів’я, злодійства, хтивості, заздрості, марнославства й інших смертних гріхів і пороків? Потрудимося ж над тим, що першорядне, а другорядне залишимо на потім.

Лист 256

матері, яка скорбить через жорстоких дітей

Ви скаржитеся на своїх дітей, на жаль, на своїх рідних дітей! Ви намагалися навчити їх усьому, наймали вчителів музики й французької мови. І зараз вони не дають Вам спокою грою на роялі й між собою говорять тільки французькою, сміються, і Ви відчуваєте, що вони насміхаються над Вами й ображають Вас. Недавно Ви попросили дітей піти з Вами на цвинтар на панахиду за старшим сином, який загинув на війні, але в них того й у думках не було: підвівшись з постелі, вони сіли за рояль.

— Діти, — сказали Ви, — сьогодні не час для гри: сьогодні ми поминаємо нашого Мирко.

— Ось ми і зіграємо йому похоронний марш! — відповіли вони зі сміхом.

І Ви, ридаючи, пішли, як кажете, “з могили на могилу”.

Якби у свій час Ви запросили до своїх дітей доброго вихователя, який вчив би їх Закону Божого! Ви б мали зараз дітей, а не папуг і мавп, тому що й мавп можна навчити грати, а папуг розмовляти, але Закону Божому можуть навчитися тільки сини й дочки людські.

Колись якась російська дворянка прийшла до преподобного Серафима Саровського і поскаржилася йому, що вчителі погано вчать її дітей французької мови, і запитала, що їй робити. Відповів святий чоловік: “Ти, матінко, краще навчи своїх дітей Богу молитися, а французькій мові вони потім легко навчаться”.

Дітей варто вчити найважливішому, бо того, чого людина в дитинстві навчиться, вона вже не забуває. Другорядні предмети можна вивчати і з запізненням, невелика біда. Але якщо не навчити головному або навчити погано, тоді удари клавіш заглушать молитву, а французьке “парлання” послужить лише для глузувань над батьками.

Хай допоможе Вам благий Господь. Важко зараз дати пораду. Коли серце закаламутиться, важко зробити його чистим і прозорим. Терпіть і моліться за дітей. Помалу присоромить їх Ваше терпіння, а молитвою вимолите допомогу Всесильного, і Він очистить серця Ваших дітей. Але насамперед покайтеся перед Господом, що не навчили дітей закону Його.

Слухайте, небеса, і учувай, земле, бо Господь говорить: Я виховав і возвисив синів, а вони збунтувалися проти Мене (Іс. 1: 2).

Лист 257

бджоляреві М. А., про напоумлення від бджіл

Усе життя Ви займаєтеся одною шляхетною справою – бджільництвом. І зараз ділитеся своїм особливим досвідом, отриманим від бджіл. Спостерігаючи за ними, Ви переконалися, що бджоли жорстоко нападають на недобрих і розпусних людей. Дуже рідко бджола вжалить дитину, дівицю чи взагалі чисту і добру людину, – вірніше, бджоли ніколи їх не жалять, якщо тільки випадково не відчують від них небезпеку. Отже, на нечистих вони нападають, а від чистих тільки захищаються. Одного разу бджоли врятували Вас від бандитів. Вас хотіли пограбувати, Ви не віддавали гроші, і бджоли накинулися на нападників і так покусали їх, що вони ледь змогли знайти вихід з пасіки.

У Святому Письмі сказано: Піди до мурахи, ледащо, подивися на її дії, і будь мудрим (Прип. 6: 6). І до бджіл можна направити людину з ледачими руками й з ледачим розумом, щоб навчилася працьовитості, помірності, порядку й передбаченню. І ще чогось великого, найвеличнішого, що рідко можна побачити в природі в такому ступені, як у бджіл: це є велика самопожертва. За “народ” зі свого вулика кожна бджола в будь-яку хвилину готова віддати життя. А найбільшу спільну самопожертву показують бджоли в роїнні.

Один знаменитий бельгійський письменник присвятив життю бджіл цілу книгу. Ось що говориться в ній про бджолине роїння: “Роїння — це не просте переселення бджіл, а жертва, свідома жертва, яку нинішнє покоління приносить поколінню майбутньому, яке замінює його”. Далі він продовжує: “Це не інстинкт, і навіть не закон природи. Як правило законом ми називаємо те, що не можемо пояснити, неважливо, стосується це бджіл чи людей...”. Але що ж тоді? — Любов і турбота про маленьких бджілок, про нове покоління бджіл. Заради цієї любові старі бджоли рояться й покидають свій дім, де вони колись жили, залишаючи його повним меду, і летять невідомо куди в пошуках пристановища. Уяви собі, як би повелися навіть найсамовідданіші патріоти, якби їм сказали: залиште батьківщину заради молодого покоління, залиште вогнища й маєтки свої й ідіть геть! Чи багато знайдеться людей, які без вагань наслідують приклад бджіл?

І багато чого іншого пише про бджоли автор книги, чудеса із чудес: наприклад, він розповідає, що бджоли розмовляють між собою, влаштовують збори, співають пісень – веселих і сумних, у них є свої бойові команди; вони видають безліч найтонших, повних змісту звуків (Метерлінк94 “Життя бджіл”). А Ви знаєте, що серед бджіл нема “безбожників”. Більш того, дехто за допомогою бджіл пізнав Творця й Бога свого і чудесний Його Промисел про кожне створіння.

Лист 258

судді М. Д., про рідкісне відкриття

Пишете, що не вірили в існування хороших людей, поки не опинилися в службових справах у селі Ясенєві. У цьому селі Ви зустрілися з групою людей, які називають себе богомольцями. Всі мешканці села православні. Але різниця між богомольцями та їхніми односельцями в тому, що богомольці живуть за канонами православної віри, у той час як інші, котрі вважають себе православними, живуть швидше як язичники. Перші перебувають у мирі з усіма, другі сваряться й судяться. Перші — до церкви, другі — у шинок. Перші говорять про Бога і душу, другі — про політику і судові процеси. Перші дотримуються посту, другі не розрізняють ні днів, ні їжі. Перші святкують церковні свята й моляться, другі – на полюванні й партзборах. Перші говорять: “Потрібно жити за заповідями”, другі: “Треба жити, як всі!”. Ті, другі, не стали для Вас відкриттям, але справжнім відкриттям стали перші. Тепер Ви називаєте Ясенєво Божим селом. І з зітханням запитуєте: хіба весь наш народ всіх міст і сіл не може стати таким, як богомольці з Божого села Ясенєва?

Звичайно, може. У цьому й полягають зміст і ціль всіх трудів Церкви, у цьому мета християнства. Такими були перші християни, за винятком єретиків. Тертулліан свідчить, що в його часи жоден християнин не з’являвся перед судом за злочини: християн судили тільки за віру.

Чому християни тих часів були справжніми християнами, а в наш час не так? Тому, що вони дотримувалися закону Божого, ставлячи його понад всіма законами. Першим і головним обов’язком людини вони вважали виконання заповідей. Бо неможливо виконувати закон людський, не виконуючи закон Божий. Богомольці села Ясенєва — кращі громадяни, тому що вони кращі виконавці заповідей.

Тому удостойте своїм обов’язком перед народом і батьківщиною всюди, де б Ви не опинилися, розповідати про дивне село Ясенєве.

І Господь благословить Вас.

Лист 259

православному словенцеві, про святу Російську Церкву

Мені дуже дорога Ваша віра в те, що гоніння на Церкву Божу в братній Росії незабаром припиняться. Мене дуже радує те, що Ви вірите в перемогу істини й добра. Коли Вам сказали, що християнство може загинути навіки, як колись віра стародавнього Єгипту, Ви мужньо й мудро відповіли: “Коли гине неправда, вона гине навіки, а коли гине істина, вона воскресає”. Це правда. Істина жива і в могилі, вільна і в кайданах, у темниці світла, у бруді — чиста. Те, що творять зараз гонителі віри на Святій Русі, вороги Христа робили й раніше. Вони загинули навіки, а істина воскресає знову й знову. Все, що відбувається зараз у Росії, не нове для Церкви Божої, все старе, як порох єгипетських пірамід, і все нікчемне, як гнів Нерона. Римський кесар Максиміліан95 переслідував християн так само, як переслідують сьогодні московські безбожники російських православних. Максиміліан видав проти християн такі постанови: навчати дітей у школах в антихристиянському дусі, паплюжити Христа й християнство; поширювати неправду проти Христа всіма способами (наприклад, книга за назвою “Діяння Пилата”, повна вимислу й хули на Христа й християн, поширювалася серед молоді безкоштовно); розпусним жінкам обмовляти християн і акторам глумитися з віри; мучити християн голодом, всі продукти на ринках окропляти ідоложертовною кров’ю.

А що роблять у Росії нинішні безбожники? Все це відбувається в Росії, крім покроплення їжі ідоложертовною кров’ю, тому що московські богоборці не мають ідолів, крім самих себе, але вони мучать голодом усіх, хто думає інакше, ніж вони. Начебто окаянний Максиміліан залишив заповіт для них!

Але де зараз слава римського кесаря? А християнство поширилося по всьому світу. Де римська імперія? А Царство Христове шириться по всій землі.

Радуйтеся з Господом перемогам Його!

Лист 260

Братству святого Петра, про хрещення

Я писав вам і раніше, пишу й тепер: не слухайте тих, хто стверджує, що не потрібно хрестити дітей, хрестіть, як колись хрестили, як хрестили прадіди ваші. Апостол Петро хрестив сотника Корнилія і його сім’ю . Апостол Павло пише, що хрестив дім Стефанів . А що значить “дім”, якщо не всіх домочадців, старих і малих? Прочитайте, що зробив тюремник, який охороняв Павла й Силу в темниці, коли побачив чудо: хрестився від апостолів сам і всі домашні його . Хрестився і Крисп з усім домом своїм . Навіщо нам єретичні вигадництва, коли апостольська практика ясно свідчить, що дітей хрестити необхідно?

Дійсно, у ранньохристиянські часи деякі люди відкладали хрещення й навмисно довго залишалися несповіщеними, щоб загладити минулі гріхи. У часи епідемій, воєн, стихійних бід хрестилися без зволікання, щоб не померти нехрещеними. Кесарій96, брат святителя Григорія Богослова, довго відкладав хрещення. Але одного разу у Нікеї відбувся страшний землетрус, який забрав безліч людських життів. На Кесарія звалився будинок, і він був похований під руїнами, але якимось дивом залишився живий. Святий Григорій сказав, що тільки милість Божа врятувала його від загибелі — від смерті нехрещеним, і порадив йому негайно хреститися. Навіщо спокушати долю?

Ось чому люди розумні вважають хрещення дітей необхідним. Хрещення згладжує первородний гріх. Для прощення наших гріхів нового хрещення не потрібно, як утверджують деякі єретики: інакше нам довелося б хреститися щодня; для цього необхідне покаяння. За словом Христа: якщо не покаєтеся, усі загинете!

Отже, дітям – хрещення, дорослим – покаяння.

Лист 261

Павлу Н., про матеріалістів

Знову й знову випробовуєш свою віру у вічне життя й знаходиш, що вона неміцна. Якщо неміцна, зміцни її, поки вона не стане для тебе очевидністю, заради якої помер і воскрес Господь наш Ісус Христос.

Чим молодші ми й нерозумніші, тим реальніше уявляється нам видимий світ; чим старші ми й досвідченіші, тим менш постійним і реальним бачиться він нам. Чим більше розчарувань у цьому світі переживе людина, тим щасливішою можна її назвати, бо це приводить її до розуміння істини про мінливість світу. Зріла й досвідчена людина сприймає його так само, як апостол Павло: ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі .

Дійсно, світ – загадка, у ньому відбивається інший, вічний світ у відблисках і таємничих образах. Однак матеріалісти сприймають його, подібно до незрілої та недосвідченої людини, як єдино реальний. Тому не можуть вони прийняти віри в існування іншого світу й іншого життя. І навіть коли цей світ на кожному кроці викриває себе в неправді, вони завзято вірять у його реальність. У такий спосіб вони втрачають обидва світи: видимий, тому що приймають його не за те, чим він у дійсності є, і невидимий, тому що відрікаються від нього. Отже, вони заперечують обидва світи й обидва життя: матеріальні — неправильним уявленням про них, а духовні — невір’ям у них.

Воістину, тільки та людина може вважатися живою, котра вірує в життя тілесне й у життя духовне, вічне. Той же, хто приймає тільки це життя — тьмяне дзеркало, вірить не в життя, а в смерть і нагадує засудженого, який щохвилини очікує пострілу. О, якби ти знав, скільки в Церкві Божій доказів існування іншого світу й вічного життя! О, якби ти знав, скільки святих душ явилося звідти, щоб підтвердити нам благу й спасительну реальність вічного життя!

Піднімемося до віри мудрого Павла, котрий через явлення Христа з іншого світу увірував в існування вічного життя. Будемо твердо триматися апостольської віри, щоб тлінному цьому одягнутися в нетління, і смертному цьому одягнутися в безсмертя, і вигукнемо разом з апостолом: Подяка Богові, що дарував нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа! (порівн.: 1 Кор. 15: 53, 57).

Лист 262

власникові кав’ярні І. У. у Мостарі, про недовіру

 

Твій близький друг почув про тебе погане і повірив у це. Всі твої виправдання й докази невинності даремні. Якщо мовчиш, він каже: мовчання – знак згоди; якщо захищаєшся, не вірить жодному твоєму слову: тільки чуткам він вірить.

Скажи своєму другові правду, не клянися, не підбирай слова, щоб він скоріше повірив тобі, скажи правду й замовкни. А в серці молися Богові, щоб Він просвітив його розум і щоб друг тобі повірив. Можеш повторити слова патріарха Фотія: коли посланники папи в Цареграді судили цього великого патріарха, вони запитали його: “Що ти можеш сказати на своє виправдання?”. — “Моє виправдання, — відповів патріарх, — не на цьому світі!”.

Згадай, як мовчав Господь Ісус Христос перед євреями й Платом. Коли Йому сказали: Ти нічого не відповідаєш? бачиш, як багато проти Тебе обвинувачень , що відповів Ісус? Нічого. Жодного слова не вимовив Господь, тому що знав: не на цьому світі виправдання Його.

Тебе виправдає час. Нещодавно стався такий випадок: чоловік побив дружину за те, що, прийшовши на обід, не застав її вдома. Дружина мовчки стерпіла його образи й побої, нічого не відповіла, ні слова. Тим часом за несплату за векселями йому загрожувала боргова яма. Наступного дня ця людина довідалася, що дістала відтермінування платежів. Він дуже зрадів, але радість повернулася на сором, коли чоловік дізнався, що дружина спізнилася до його приходу, тому що ходила просити за нього і домовилася із кредиторами. Гірко розкаявся чоловік, що запідозрив свою вірну дружину й побив її. І було дивно йому, що вона все витерпіла мовчки й терпляче.

Але Всевишній завжди на сторожі невинних. Виправдає Він і тебе перед твоїм недовірливим другом. Станеться з волі Божої так, що переконається твій друг у твоїй невинності.

Господь тобі на допомогу.

Лист 263

пенсіонерові з Ніша, про храми Божі

Ви християнин, і Вас пригнічує те, що не всі віруючі регулярно відвідують богослужіння в храмах. Хто ж з нас не страждає через це? І більше за всіх Сам Господь, Який дав Себе розіпнути заради спасіння людей; більше за всіх Він страждає, бачачи, як недбало багато людей зараз ставляться до Його Жертви і до Його Крові.

Але Ваша ідея про виправлення цієї недбалості зовсім неприйнятна. Ви пропонуєте повернутися до стану старозавітного Ізраїлю, тобто щоб був тільки один великий храм у столиці, як колись храм Соломона в Єрусалимі, у якому з усієї країни збиралися б мільйони віруючих! Це суперечить волі Божій і Його задуму про спасіння людини. Храм Соломона відіграв свою історичну роль, яка не повториться вже ніколи. Його розорили, жертвоприношення припинені. Бо Спаситель світу прийшов спасти не тільки євреїв, але й всі народи. Нема Мого благовоління до вас, — говорить Господь євреям вустами пророка, — і приношення з рук ваших неблагоугодне Мені. Бо від сходу сонця до заходу велике буде ім’я Моє між народами, і на кожному місці будуть приносити фіміам імені Моєму, чисту жертву; велике буде ім’я Моє між народами, говорить Господь Саваоф (Мал. 1: 10-11).

Все це здійснилося буквально. Храм юдейський лежить у руїнах, євреї не приносять жертви Господу на вівтарі. А язичеські народи прийняли Христа, і вівтарі Його прикрашають тепер всі кінці світу, і на кожному з них приноситься безкровна Жертва єдиному Богу, чистий дар, не кров тварин, як колись у храмі Соломона, а пречиста Кров Христова в тисячах і тисячах храмів. Пророцтво збулося, збулася воля Божа. І воістину, воістину, прославляється нині Бог Саваоф від сходу до заходу. Йому слава, і хвала, і честь, поклоніння й подяка повік, а Вам здоров’я і спасіння. Амінь.

Лист 264

одній простій людині, про сповідництво

Ви мовчки їхали в поїзді. Ваші попутники вели жваву бесіду про видатних людей. Один з них перераховував імена видатних людей, яких він особливо поважає, серед них він згадав ім’я Ісуса Христа. Інший сказав, що не вважає Христа великою людиною, третій сказав інше, четвертий ще щось…і виникла суперечка про Господа Ісуса Христа, за пророцтвом святого Симеона Богоприїмця: на підняття багатьох і на знак протиріччя . Сперечальники звернулися до тебе й запитали:

— Чи вважаєш ти Христа великою людиною? — Ні, — відповів ти, — Христа не можна порівнювати ні з ким з людей. Він не видатна людина: Він — Бог.

Вони посміялися над твоїми словами і почали кепкувати з твоєї віри в Сина Божого. Ще кілька хвилин тому розділені між собою, вони об’єдналися проти тебе й Христа, подібно до того, як колись об’єдналися Пилат з Іродом, щоб засудити Господа . І ти до кінця шляху їхав під градом глузувань і наруги. Блаженний ти! Кращі із кращих, мученики й угодники терпіли приниження за Христа. Молодший брат святителя Григорія Богослова, Кесарій, вважався значним філософом, і імператор Юліан, окаянний відступник від християнства, хотів навернути його проти християн. Він призвав Кесарія до себе в палац і почав умовляти відмовитися від християнства й повернутися до язичества. Після довгих сперечань Кесарій рішуче відповів імператорові: “Я — християнин і християнином залишуся”.

Нещодавно якийсь молодий чорногорець розповідав, що коли він служив в армії, то не приховував своєї віри й не соромився, за що перетерпів багато принижень. На шикуванні командир кричав йому:

— Агов, Іване, хто твій Бог?

— Мій Бог — Бог Всевишній, Який на небесах.

Командир йому ляпас:

— Я, — каже, — твій Бог!

— Ні, не ти, а Бог Небесний!

І знову ляпас. “Але мені не було кривдно, — продовжував він, – тільки якесь розчулення розливалося в серці, що хай трохи, але доводиться постраждати за Господа”.

Блаженний ти, Іване, сказав я йому, що був битий і принижений заради Господа.

А зараз тобі й Івану говорю: Радуйтеся і веселіться, бо винагорода ваша велика на небі .

Лист 265

гімназистові П. У., про споглядання Христа

Ти відчуваєш безперестанне бажання бачити Господа Христа. Воістину, нема бажання похвальнішого за це. Але важко бачити царя, поки не ввійдеш у його палац, а в палаци царські впускають тільки тих, хто носить достойні одежі. Про духовне одіяння говорить мудрий апостол Павло: вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й возлюблені, у милосердя, благість, смиренномудріє, лагідність, довготерпіння, терплячи один одному й прощаючи взаємно, якщо хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви чиніть так само. А понад усе будьте у любові, яка є сукупність досконалості (Кол. 3: 12-14). Тільки в таких одежах ми можемо бути допущені в палаци Царя Небесного і споглядати Його лик, коли прийде час. Бо наш земний вік - час приготування до зустрічі з Ним: подібно до того, як наречена готується до вінчання з нареченим своїм, так і душа кожного християнина повинна готуватися до зустрічі з Господом Ісусом Христом.

Але є й було чимало християн, яким дав Господь уже в цьому віці на мить побачити Його лик. Споглядали Його мученики, що страждали за віру; споглядали Його віруючі люди, яким були допущені великі страждання, бо Він є тим, хто з вірою в Нього несе скорботи. Коли друг видатного російського письменника Гончарова, людини, відданої Христу й глибоко віруючої, втішаючи його, тяжкохворого, говорив, що незабаром той поправиться, письменник відповів йому: “Ні, ні, я помру: у цю ніч явився мені Господь... І Він усе простив мені!”.

А ти, якщо не можеш побачити Господа, потрудися й відчуєш Його присутність у своєму серці. Відчуття Христа в самому собі важливіше, ніж бачення Його в цьому житті. Очисти серце, і Господь вселиться в храм твого серця, а ти свого часу увійдеш у Його храм небесний.

Мир тобі й благословення Христове.

Лист 266

торговцеві худобою, про прикру перешкоду

Ти розповів мені про дивний випадок зі свого життя, завдяки якому ти не втопився. Ти з двома родичами їхав на ярмарок худоби. Паром відходив від берега щогодини. Ви квапилися встигнути до чергового його відплиття, як раптом на величезній швидкості ваш візок обігнав автомобіль. Коні відсахнулися праворуч, але автомобіль зачепив колесо візка, і воно зламалося. Вслід водієві понеслися гнівні лайки й прокльони... Засмучені тим, що спізнилися на паром, ви віддали колесо в ремонт і довго чекали, поки його виправляли. Але коли ви нарешті дісталися до берега ріки, то побачили — о нещастя! — що паром, який щойно відплив від берега, перевантажений людьми, худобою й автомобілями, затонув. Лише деяким людям і тваринам вдалося виплисти: все інше пішло під воду. Тоді ви подякували Господу і благословили того водія, що зламав колесо вашого візка і врятував вам життя.

Таке відбувається в людському житті щодня. Люди нарікають на обставини, які перешкоджають їхнім планам, але трохи пізніше вони переконуються, що обставини ці виникали за таємничим Промислом Божим на їхню користь і спасіння.

Прочитай, що написано про апостолів Павла й Тимофія: Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію; але Дух не дозволив це (Діян. 16: 7). І було це до кращого.

Випадок, що відбувся у твоєму житті, навчив тебе ніколи більше не нарікати на перешкоди, коли усунути їх не в твоїх силах. І згодом ти переконався, що перешкоди у твоїх планах завжди виявлялися для тебе благом. Добре, якщо твій приклад чогось навчить деяких свавільних, які бажають, щоб усе на цьому світі було тільки за їхньою волею.

А тобі мир і здоров’я від Господа.

Лист 267

ображеному сусідові, на Євангеліє від Матея

   Заповіді Христові здаються нездійсненними тому, хто жодного разу не спробував їх виконувати. Наприклад, Господь сказав: любіть ворогів ваших , а ти з подивом запитуєш: “Хіба це можливо? Хіба така заповідь не противна людській природі?”. Ти ніколи не запитав би, якщо хоча б раз у житті спробував зробити добро людині, яка тебе ненавидить. А якби спробував, знав би, що ця заповідь Господа здійснима і відповідає кращій людській природі.

Розповідав нам якийсь селянин: “Між мною й сусідом постала ворожнеча, немов терня: в очі один одному не могли дивитися. Якось зимової ночі мій маленький син читав мені вголос Новий Завіт, і, коли він прочитав слова Спасителя: любіть ворогів ваших, я вигукнув дитині: “Вистачить!”. Цілу ніч не міг я заснути, постійно думав і думав, як мені виконати цю заповідь Божу. Як мені зробити добру справу для свого сусіда? І одного разу почув я зі сусідського будинку голосний плач. Розпитавши, дізнався, що податкова влада забрала в мого сусіда всю худобу, щоб продати її за борги. Як блискавка просвітила мене думка: ось, дав тобі Господь можливість зробити добро сусідові! Я бігцем у суд, заплатив податки за людину, яка ненавиділа мене більше від усіх на світі, і повернув його худобу назад. Коли він про це дізнався, то довго задумливо ходив навколо свого будинку. Коли стемніло, він гукнув мене по імені. Я підійшов до огорожі.

— Навіщо ти кликав мене? — запитав я його. Він розридався мені у відповідь і, не в силах виговорити ні слова, плакав і плакав. І з тих пір ми живемо в більшій любові, ніж рідні брати”.

Ось які солодкі й чудесні плоди приносить виконання заповідей Божих.

Лист 268

торговцеві К. К., про плоди посту

Чому багато людей не дотримуються посту, запитуєте Ви. Тому, що не знають плодів посту. Органи охорони здоров’я нашої країни повинні рекомендувати дотримання посту в один голос із Церквою, тому що піст приносить чудесні плоди, і не тільки духовні, але й тілесні. На доказ цього можна навести безліч прикладів, але я затримаюся на одному з недавніх.

Ось що пише якась вдова з Бечея: “Я почала постити торік на Трійцю. Так я вирішила: якщо вже ходжу до церкви й молюся Богові, то треба й постити. Поки був живий чоловік, ми не знали посту й часто хворіли. Ніколи не було такого, щоб були здорові обоє: то один у ліжку, то інший. Так і прожили все життя. Я завжди була роздратованою, найменша дрібниця викликала в мене гнів. Мене мучили страхи. Я боялася всього, навіть власних думок і передчуттів. З тієї пори, як почала постити (ось уже рік пройшов від того дня Трійці), я спокійна, у душі радість і в тілі легкість. Ні на що не ображаюся, ні на кого не серджуся. А в душі моїй звучать церковні пісні й молитви. Сни світлі й благодушні. Зараз я мешкаю у своєї забезпеченої подруги, але відчуваю, що увесь світ належить мені. Я зовсім здорова, хоча стара, нічого не боюся, навіть смерті. У мене тільки одне непереборне бажання — бажання тиші, посту і молитви: у них я находжу повноту щастя”.

Так про себе пише стариця з Бечея. І своїм досвідом вона підтверджує нам євангельське вчення й багатовіковий досвід Церкви.

Лист 269

Братству святої Параскеви П’ятниці, про джерело з водою живою і мертвою

Джерело з мертвою й живою водою – людина: одною водою вона живить, іншою мертвить; одною очищає, іншою бруднить. І та, й інша вода течуть із одних вуст . Ті самі вуста можуть оспівувати чесноти й паплюжити їх, можуть славити Бога й хулити Його, можуть підтримати й знесилити, можуть привести до істини або спокусити. Мудрий син Сираха сказав: якщо подуєш на іскру, вона розгориться, а якщо плюнеш на неї, згасне: те й інше виходить із вуст твоїх . Маріам, сестра Мойсея, вустами, які оспівували Бога, який визволив народ Свій і який потопив фараона, нарікала на брата свого Мойсея, і допустив їй Господь проказу . Бачите, як з одних вуст виходять і добро, і зло?

Тому, християнине, будь постійний у добрі й, коли побачиш праведника, не погаси обпльовуванням правду його, а розпали в ньому Божественну іскру, щоб яскравіше горіла. А коли бачиш, що грішник кається у своїх гріхах, не згадуй йому висповіданих гріхів і лахміття гріховного руб’я, яке скидає зі себе, не накидай на нього. Тому що його гріх на тебе впаде, і завтра будеш суджений за нього так, як за свій. Не забруднюй того, хто очищується, але допоможи йому обмитися. Не розслаблюй того, хто став на шлях чесноти, але підтримай його.

Бо на Страшному Суді будеш суджений за те, що з твоїх вуст у цей світ виходить.

Лист 270

невінчаному, про подвійну неправду

Ти вигнав свою вінчану дружину й взяв іншу, з якою живеш без вінчання. Хіба це гріх? — запитуєш ти. Тебе дивує, чому сусіди обурені твоїм вчинком. Тебе дивує, що влада переслідує й карає тебе.

Перший твій гріх у тому, що ти вигнав законну дружину, а другий у тому, що незаконно живеш з іншою. Двічі ти зневажив закон Творця, тому сусіди нарікають на тебе, й влада переслідує тебе. Тваринам це не гріх, але людям Господь установив інший закон, і для людини це грішно. Ти виправдовуєш себе тим, що так робили багато людей. Так, це правда, так робили багато хто, були серед таких беззаконників і короновані. Але злочинця не виправдовує те, що до нього вже хтось переступав закон. Візантійський імператор Костянтин VI97, син імператриці Ірини, вигнав свою вінчану дружину Марію й взяв до себе придворну даму Феодору. Цариця-мати й цареградський патріарх йому докоряли, повстав проти беззаконня й народ. Але свавільний цар не тільки не захотів послухатися матері й глави Церкви Божої, але ще й пригрозив їм, що якщо вони не дадуть йому спокій, то він відновить у державі язичництво й заборонить християнство. Але на другий рік незаконного співжиття царя з придворною дамою в палац пробралися змовники, і цар був осліплений у тій самій кімнаті, у якій колись народився.

Дивися, щоб і тебе не наздогнало суворе покарання, але не від людей, а від невидимої сили, яка сильніша за людську. Тому що сказано: Горе тим, які зло називають добром, і добро — злом, пітьму вважають світлом, і світло — пітьмою, — так говорить Той, милуюча або караюча рука Якого досягає у свій час кожного (Іс. 5: 20).

Лист 271

загребському письменникові, про війну

Ви сердитеся на мене за те, що в книзі “Війна і Біблія” я пишу, що Господь допускає війни через людські гріхи, так само як голод і епідемію. Усе, що я писав, писав не через своє розуміння, а за Святим Письмом Божим. Жоден людський розум не в змозі пояснити всю сукупність того зла й горя, що названо одним коротким словом – війна, не може пояснити того і мій розум, але все пояснює й висвітлює, як яскраве сонце, Святе Письмо Боже. Господь вустами пророка Нафана говорив цареві Давиду: то Я поставлю після тебе насіння твоє…і зміцню царство його , але, говорить Він далі: і якщо він згрішить, покараю ударами синів людських (порівн.: 2 Цар. 7: 12, 14). А що означають удари синів людських, якщо не війну? І збулося слово Боже. Син Давидів Соломон і син Соломонів Ровоам сотворили зло перед лицем Божим, і вийшов цар єгипетський Сусаким проти Єрусалиму й взяв скарби дому Господнього й скарби дому царського. Усе взяв (порівн.: 3 Цар. 14: 25-26).

Ви запитуєте, як Господь може допускати таке нещастя людям, де ж благе Його вчення? На папері. Якби воно було написане в серцях людських, люди жили б у мирі. Зміцніть совість і скоротіть військові витрати. Намагайтеся як член Церкви очищати світ від неправди й беззаконня, і загроза війни стане, як туман. Тому що наскільки безглуздо закликати жителів міста, в якому лютує чума: “Станьте здоровими!”, настільки ж безглуздо кричати: “Мир! Мир!”, а жити в гріховній нечистоті й аморальності. Здоров’я само прийде в місто, коли воно буде очищеним від бруду й чумної зарази, і мир прийде до народів, коли вони очистяться від чуми безвір’я й гріха. А інакше на наші вигуки: “Мир! Мир!” — відгукнеться нам не мир, а війна.

Лист 272

безплідній жінці, про дітей

Глибоко сумуєш через те, що не маєш дітей. Нарікаєш на чоловіка, вважаєш його винуватцем. Пробуєш нарікати і на Творця. Не бери гріх на душу, скорися волі Божій. Тому що дитя з Його волі народжується, а батьки лише провідники благої волі Творця. У Книзі життя є такий приклад: Рахіль, дружина Якова, не мала потомства й у горі своєму докоряла вона чоловікові й сказала: дай мені дітей або я помру. Розгнівався Яків на нерозумність дружини своєї й відповів: хіба я, а не Бог не дає тобі потомства? Трапляється, що Господь не дає подружжю дітей за гріхи когось із подружжя. Наприклад, випадок з Мелхолою, дружиною Давида. Молода дружина Давида, дочка царя Саула, побачивши, як чоловік її в духовному захваті скаче й танцює навколо ковчега завіту, посміялася над ним у серці своєму . Цього глузування не бачив і не чув ніхто, крім Всевидячого, але за це покарав Він дружину Давидову, і Мелхола, дочка Саулова, не мала потомства до смерті своє .

Випробуй і ти своє серце й серце свого чоловіка: подивіться, чи не згрішили ви в чомусь перед Господом. Якщо ж немає на вас провини, тоді, без сумніву, воля Божа на те, щоб прийняли ви у свої обійми сиріт, як рідних дітей, а в очах Божих це великий подвиг. Я знаю одну знатну пані, у якої нема рідних дітей, але зі самого початку війни вона збирала сиріт, сотні сиріт, і виховувала їх, як своїх дітей. А на сповіді говорила: “Нікого й нічого не любила я так, як дітей. Ще дівчинкою я мріяла скоріше вийти заміж, щоб мати якнайбільше дітей, але не дано мені було. Двічі я була одружена, але в жодному шлюбі не мала я дітей. Однак Господь сторицею виконав моє бажання й дарував мені більше тисячі дітей, і зараз, у старості, я нескінченно радію, що Творець не дав мені народити, тому що тоді в мене було б двоє або троє, можливо, десять дітей і все життя я б піклувалася тільки про них і не знала б щастя назвати рідними тисячу чужих дітей. Слава за це милостивому Господу!”.

Молися Богові чисто й ретельно, як молилися Йоаким і Анна. Він нескінченно милостивий, і у Його владі дати тобі потомство. А якщо не дасть, не сердься. Подаруй свою любов дітям померлих матерів і назвешся матір’ю, а не безплідною в Царстві вічної краси й правди.

Лист 273

ченцеві Саві, про мучеництво

 

Ти б хотів опинитися в Росії, щоб гонителі Православ’я й тебе піддали тортурам і вбили. Це бажання не залишає тебе ні вдень, ні вночі. Заспокойся й віддайся на Божу волю. Господу відоме твоє бажання, і Він буде піклуватися про виконання його. Якщо Він не пошле тобі такого мучеництва, якого ти бажаєш, пошле інше. І вже послав, тому що ти вже приймаєш мучеництво, співчуваючи святим російським мученикам. Готуй серце своє й до інших випробувань, щоб ти міг сказати, як псалмоспівець: Готове серце моє, Боже, готове серце моє .

Єпископ Ангарій98, названий апостолом півночі, з раннього віку бажав постраждати за Христа, і було йому дане чудесне знамення, що він стане мучеником. Ішов час, апостол півночі трудився, поширюючи й захищаючи християнство на півночі Європи, але обіцяного мучеництва все не було. Нарешті єпископ тяжко занедужав, і хвороба змусила його злягти. Лежачи на одрі хвороби, він гірко поскаржився своєму диякону, що не здійснилася Божа обітниця про мучеництво. Мудро відповів йому диякон, що все його життя було мучеництвом і до мучеництва буде прилічена й тяжка хвороба, бо не тільки тих, що перетерпіли насильницьку смерть вважають мучениками, але всіх, хто вірно страждав за Христа і Його істину протягом життя.

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 274

російському вченому П. С., про сновидіння

Ви пишете мені про своє сновидіння. Уві сні чітко бачили якийсь сербський монастир. І коли Ви вперше опинилися там, все вже було Вам знайомим. Я чув подібні розповіді від різних людей. Але буває ще більш дивно, якщо хтось бачить яке-небудь віддалене місце або подію наяву. Російський святий, преподобний Кирило Білоєзерський, бачив таке видіння. Він жив у монастирі разом з братією, але серце вабило його в пустелю, у самоту. З таким гарячим бажанням він стояв уночі на молитві й раптом почув голос: “Кириле, вийди звідси і йди на Біле озеро. Там Я приготувала тобі місце, там ти спасешся”. Голос чувся ніби ззовні, він відкрив вікно... дійсно, так було краще чути, але тепер замість голосу він побачив яскраве світло й у цьому світлі озеро, зовсім близько, хоча насправді до озера було дуже далеко. Пізніше, коли святий Кирило потрапив на Біле озеро, воно було знайомим йому, наче він уже був тут.

Ця здатність духу свідчить про те, що духовна реальність відмінна від тілесної і для пояснення такого роду явищ плотське міркування не допоможе.

Благодать Вам і мир від Господа.

Лист 275

жителеві Земуна, про загибель Содома

За що Господь винищив Содом? Хіба з Писання Ви не зрозуміли? І сказав Господь: ”Скарги, що здіймаються з Содома й Гоморри, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий” (Бут. 18: 20). А те, що гріх содомлян був великий, видно вже з того, що у всьому місті не знайшлося й десяти праведників, тому що на питання Авраама до Господа, чи винищить Він місто, якщо знайдеться в ньому десять праведників, відповів Господь: не винищу заради десяти . Але не знайшлося навіть десяти, всі жителі міста повстали проти Господа й людської природи. Їхні душі були мертві, а тіла розпусні. І за це вразив їх дощ із сірки й вогню, символ їх сморідних, збуджених страстей. І нічого не залишилося від Содома, крім поганої слави й страшної історії.

Гнів Божий впав не тільки на Содом, але й на інші міста, у яких гріх спотворив людей настільки, що вони вже не були схожі на творіння Боже. Якщо така доля спіткала нехристиянські міста, які не чули імені Ісуса Христа, на що ж тоді мали очікувати ті, жителі яких прийняли хрещення в ім’я Сина Божого, але за гріхами своїми були подібні до содомлян? Прочитайте пророцтво Спасителя для Капернаума: Та й ти, Капернауме, чи піднесешся попід небеса? — Аж до пекла зійдеш! Бо якби чуда, які в тебе відбулися, сталися в Содомі, він залишився б аж досі (Мт. 11: 23). Збулося пророцтво Боже: там, де колись стояв Капернаум, нині тернові зарості, каміння і змії. Своїми очима бачив це й серцем зворушився кожен прочанин на Святій Землі.

Лист 276

тому ж, про мету життя

І ще запитуєте Ви мене про мету земного життя. Про це говорить Євангеліє, і тільки Євангеліє. Тільки там християни можуть знайти відповідь на це питання. Мусульманам відомо про неї стільки, наскільки одкровення Корана містить одкровення Євангелія. Нехристиянські народи, не знаючи євангельського одкровення, не знають мети життя людини на землі. А ціль її — у набутті Царства Небесного. Ціль ця була відкрита в перших же словах Христа: покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне , а останніми Його словами були слова: ідіть же по цілому світі та проповідуйте Євангеліє кожному творінню (Мк. 16: 15). Але чи не всі Його слова говорять про Царство Небесне? І вознесіння, і явлення з небесного світу чи не свідчать про це ж? Можна з упевненістю сказати, що Євангеліє від початку до кінця говорить і свідчить про Небесне Царство як про мету людського життя. Євангеліє — книга про смисл земного життя й про шлях до цієї мети, але насамперед про смисл, бо спочатку треба знати, куди йти, а потім уже як.

Мир Вам і радість від Господа.

Лист 277

тому ж, про те ж

Господь наш Ісус Христос не тільки Вчитель мети земного життя, але й Провідник людини на шляху до неї. Він для того й вознісся на небеса, щоби вказати нам цю мету. Бо, куди Він іде, там наша мета. Він назвав Себе Пастирем . Чи знають вівці мету, поки пастир не вкаже їм? Не знають. Як тільки пастир віддаляється від них, вони бентежаться і розбігаються і стають зовсім безсловесними, а поки він з ними і поки вони йдуть за ним, вони здаються словесними, тобто розумними, але не за власною словесністю, а за словесністю пастиря.

У наш час багато людей живуть як безсловесне стадо, збентежене і розсіяне, яке кидається з боку в бік, не знаючи, куди і як іти. Бо втратили з виду Вождя і Пастиря. Так блукали язичники до пришестя Христового і з беканням приліплювалися до землі й земного пасовища. На півдні Італії було місто Сібаріс, жителі якого прославилися своєю любов’ю до розкішного, дозвільного й безцільного життя. Вони загинули, загинули і для земного, і для небесного життя, як всі, котрі не мають мети, як всі, для кого земне царство стає єдиним реальним царством. Загинули, як Содом і Гоморра, Капернаум, Тир і Сидон, загинули, як безсловесне стадо без пастиря.

Лист 278

любителеві розкоші, про минуще

Тобі до голови прийшла думка, що “християнство збіднює світ”. Обурюєшся на нього і хочеш повернути язичеську розкіш. Не дай, Боже, щоб твоє бажання сповнилося! Бо зовнішня розкіш, як правило, прирівнюється до внутрішньої убогості. А християнство прийшло, щоб сповнити людські душі багатством неминущим, збагатити їх Богом. Коли людина подорослішає, дитячі бажання здаються їй смішними. Так само як християнам смішною є язичницька розкіш. Перські царі намагалися перевершити в розкоші всіх: вони вкривали стіни своїх палаців золотом, сріблом і слоновою кісткою, воду вони пили тільки з одної ріки – Хоаспес, вино з Дамаска, їли хліб із фригійської пшениці. Їхня трапеза щодня прикрашалася блюдами зі всіх кінців їхнього царства. Сотні співаків тішили їхній слух під час трапези і перед сном. Себе вони називали царями царів і панами народів. Князі Малайських островів назвали себе повелителями вітрів і моря від сходу до заходу! Великий Могол99 мав титул “Переможець всесвіту”, а його воїни іменувалися сонцесяйними і блискавичними.

Де вони зараз? Де їхня розкіш? Де їхні титули? Порох, тлін і попіл. Так і твоя розкіш розтане, багатство перейде до інших рук, дні життя пролетять, сили залишать, і твою могилу закидають землею. І не допоможе тобі ніякий маєток, навіть якби мав ти всю землю і небо, бо небо й земля проминуть .

Проте є щось, що залишиться, коли проминуть небо і земля: це праведні душі, які збагатилися за життя істиною і добром. Не женися за примарними тінями, а тримайся вічної реальності, істини й добра, які не минають.

Лист 279

учительці Яні З., про молитву

Твій чоловік — атеїст, а твоє життя — пекло. Його безбожництво породжує в ньому все найгірше, що може бути в людині: злість, гнів, жорстокосердість, підлість. Мерзоту і гріх. Не людина, не тварина, а подоба людини і подоба тварини, керована таємничим духом зла. Він одержимий ідеями “культури”, на яких був вихований ще в школі, – культура замість Бога!

Що ж залишається тобі, сестро? Молитися Єдиному, Котрий може допомогти тобі. Ніхто більше не допоможе тобі, навіть якщо ти збереш консиліум із кращих європейських лікарів, навіть якщо покличеш на поміч і академію наук. Ні міжнародне співтовариство, ні армії всіх країн — ніщо не допоможе тобі. Божевільний залишиться божевільним, маніяк — маніяком, а подоба — подобою. Тільки Творець його може йому допомогти, тобто Той, Котрому він, нещасний хробак дощовий, оголосив війну. Тільки Він може врятувати його, якщо Ти вмилостивиш Його своєю молитвою й жертвою.

Одного разу я запитав якусь жительку Бєлграда, Славу якого святого вони святкують.

— Святого Георгія Переможця й апостола Луки, — відповіла вона.

— А чому у вас дві Слави? — запитав я.

— Святий Георгій — Слава наших прадідів, а святий апостол Лука врятував мого чоловіка від полону. У роки австрійської окупації його заарештували й посадили у в’язницю, щоб потім відправити в полон. Коли його повели, я, ридаючи, упала на землю і три години молилася святому апостолові Луці, тому що це трапилося в день його пам’яті, і дала йому обітницю святкувати його Славу, так само як ми святкуємо Славу святого Георгія. Молилася з надією, хоча надії тоді ні в кого вже не було. І, поки я після слізної молитви ще робила поклони, мій чоловік повернувся додому.

Бачиш, що живий Господь наш і допомагає волаючим до Нього? Молися і ти з вірою й надією.

Лист 280

російському священикові Н. С., про занепокоєння за Церкву

Не потрібно тривожитися – потрібно ревно трудитися. Трудися й дбай про істину й святиню Божу і поклади свої турботи на Господа. Він жадає від нас тільки того, що в нашій владі. Сказав Спаситель: хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоча на один лікоть? То давайте з повною довірою до Спасителя виконувати покладені на нас обов’язки й не турбуватися про те, що буде або що могло б бути. Крапля молитви вартує дорожче, ніж море занепокоєння. Особливо не треба впадати в розпач через Церкву Божу. Якщо чомусь на світі забезпечена остаточна перемога, то це перемога Церкви Христової: і ворота пекла не здолають її, – сказав Господь .

Святитель Григорій Двоєслов100, описуючи стан Церкви свого часу, порівнює її зі старим, розбитим бурями кораблем, у який з усіх боків затікає вода, тому що дошки його прогнили й розхиталися від хвиль, що б’ються об нього щодня. Це були часи тяжких випробувань — голод, епідемії, сум’яття, розпач, війни, які привели до занепаду землеробство, люди не хотіли створювати сім’ї, тому що думали, що настає кінець світу. Ось у якому стані перебувала Церква дванадцять століть тому. Але кінець світу не настав, становище покращилося, Церква утвердилася. Якби керманичем Церкви була людина, вона загинула б від ураганів, але Керманич її й тоді, і тепер — всемогутній Дух Божий.

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 281

багатому, котрий не вміє прощати

Один Ваш боржник склав фальшивий вексель. Але покаявся, і Ви простили його. Зараз Ви знову пишете мені про це. Для чого згадуєте прощений гріх? Коли християнин прощає, він забуває про гріх ближнього й нікому не розповідає про нього. Ви ж грішите подвійно. По-перше, хвалитеся тим, що простили. По-друге, розповідаєте про гріх ближнього й викликаєте на нього осуд. Одне з найбільших зол нашого часу — нескінчене, з ранку до ночі, обговорення чужих гріхів. Навіть покаяння грішників не може загородити вуста багатьом любителям відкривати чужі рани. І якби гріхи просто обговорювалися, але вони роздуваються й перебільшуються до демонічних розмірів!

Коли імператор Костянтин Великий прийшов на Нікейський собор101, деякі члени собору передали йому письмові скарги один на одного. Імператор, зібравши всі скарги, зім’яв їх і кинув у вогонь зі словами: “Так про чвари священиків ніхто не довідається”. Якщо згрішить проти тебе брат твій, – говорить Спаситель, – докори йому віч-на-віч . Якщо ж сказав братові й брат покаявся і був прощений, як же після цього повідомляти світу його гріх? Так ти не знайдеш брата, а втратиш його.

Простити — значить не просто не мстити, а покрити гріх брата мовчанням і забуттям.

Лист 282

Різним особам, про різні предмети

студенту-богослову М.

Пишаєшся й тішишся, що склав усі іспити на “відмінно”. Почуваєш себе багатієм, що нагромадив скарби знань. І, подібно євангельському багатієві, запитуєш: що ще повинен я робити? Іди й продай накопичене знання й купи перли євангельської любові, що дорожча від усіх знань, і піди за Христом Господом.

залізничникові Н.

Якщо боїтеся за життя немовляти, не відкладайте хрещення. Бо ось слово Господа: Хто увірує й охреститься, той буде спасенний (Мк. 16: 16). Отже, хрещення — умова спасіння. А Вашій маленькій трирічній Вірі, що так тепло молиться Богові, посилаю ікону Богородиці. Нехай вона молиться перед нею за здоров’я маленької сестрички.

пані О.

Передбачення, що говорять про смерть, без сумніву, існують. Вони такі численні, що можна вважати їх правилом. Можливо, Ви чули, що в момент чиєїсь кончини розбивалася чашка й тріскала шибка, або в будинку родичів померлого падала його фотографія. І Ваш сон про смерть однієї видатної особистості можна вважати ознакою. Поставте свічу за його упокоєння й подайте милостиню за спасіння душі його.

Лист 283

православним братствам, на Різдво

Поздоровлення всім православним сербським братствам — Христос народився!

Поздоровлення всім православним болгарським братствам — Христос народився!

Поздоровлення всім православним грецьким братствам — Христос народився!

Поздоровлення всім православним румунським братствам — Христос народився!

Наші батьки, неписьменні селяни, що підняли повстання проти рабства, були благородніші й духовно щедріші від своїх грамотних нащадків. Вони бажали звільнення всім православним Балканам, а не окремим областям. Вони у своїх душах носили ідею братства всіх пригноблених балканських народів. Так само думала й відчувала православна Греція.

Мученицьки і героїчно вони виконали свій обов’язок і відійшли до вічного блаженства. Їхні нащадки звузили серце й обмежили простір. Простори спільного балканського братства вони звели до племен і областей. Зміцнили свої державні володіння міцними огорожами й через ті огорожі почали сваритися, поки лайка не вилилася в криваву бойню. А Каїн радів, дивлячись на продовження справ своїх. І чужоземці раділи, перетворюючи балканську кров у золото. Ось історія Балкан за останнє сторіччя.

Але почали протвережуватися балканські брати, їхні думки й почуття стали звертатися до думок і почуттів батьків, селян-повстанців.

І тому радісно вітаємо ми тепер усіх православних балканських братів: Христос народився! Хай буде благословенне братство всіх балканських братств!

Мир землі Балканській, у балканцях благовоління!

Лист 284

повітовому скарбникові Б. Д., про священиків

Ви незадоволені своїм священиком. Дійсно, сумно, що той, хто повинен утішати, засмучує Вас. Але Ви через одного повстали на все священство. Цим Ви свідчите про те, як важко вилікувати людей від узагальнень. Наведу Вам як приклад великих людей, які вони були праведні й обережні. Видатний російський письменник Микола Гоголь мав великий талант, але велич душі й розуму його перевершували його талант. Одного разу він зазнав нападок з боку іншого російського письменника, Бєлінського, за те, що благоговійно говорив про священство. Відповідаючи на критику Бєлінського, Гоголь писав: “Чому Ви вирішили, що співаю гімн нашому духівництву? Звідки у Вас дух такої ненависті? І я знаю чимало поганих священиків і міг би розповісти Вам про них чимало смішних історій. Але я зустрічав і таких, перед святістю життя яких схиляюся, і знаю, що вони — чада нашої, східної, а не західної Церкви. Отже, я співаю гімн не тому духівництву, що посоромило нашу Церкву, а тому, що підняло її... яке своїм мучеництвом запам’ятало істину кожного слова Христа”. Постарайтеся й Ви міркувати так само, як великий Гоголь. Що було б, якби Христос, скажімо, через Юду зненавидів всіх апостолів? Але Він не зненавидів навіть Юду й застерігав його на Таємній вечері, щоб не губив себе зрадою Сина Божого.

Уявіть, якою великою буде слава Ваша в Царстві Божому, якщо Ви, мирянин, будете милосерднішим від священика!

Лист 285

гнаному, про суд людський

Вас судять і засуджують, і Ви страждаєте через це. Судили і засуджували і Господа, і Він страждав: душа Моя скорбить смертельно, – сказав Він у Гетсиманському саду . Але людина залишається тією, якою вона є, а не тією, що говорять про неї люди. Говорячи про інших, людина насправді говорить сама про себе. Щодня ми свідчимо про себе, хоча суд наш призначений ближнім. Знаючи про це, великий апостол Павло говорить: Для мене дуже мало значить, як судите про мене ви або як судять інші люди... суддя ж мені Господь (1 Кор. 4: 3-4). Апостол знав мінливість суду людського й не сприймав його серйозно. Він тремтить і нам заповідає тремтіти перед Судом Того, Хто знає істину про кожну людину і буде судити істинно. А коли правдивий Суддя оголосить Свій Суд, всі суди людські навернуться в ніщо.

Римські поети і філософи повинні були складати імператорові Нерону повні лестощів гімни. А за Нерона гнали і забивали християн, як ягнят. Поети й філософи оскверняли християн і писали про них, як про останнє збіговисько. І що ж? Нерон, що був оспівуваний царедворцями, зник, як чорна тінь, а гнаним і мученицьки вбитим апостолам Петру й Павлу споруджені храми прекрасніші, ніж колись римським божествам Марсу і Юпітеру.

Не скорбіть же через несправедливий людський суд, але намагайтеся догодити Богові та бійтеся істинного Суду Божого.

Лист 286

Владі Ц.: “Хто іншому яму копає…”

У тебе недобрий сусід. На інших злився, а зло на нього впало. Він забороняв носити воду по второваній стежці, яка проходить через його пасовище. Коли заборона не допомогла, він поставив огорожу. Але люди пробиралися і через огорожу, тому що обхідний шлях був дуже далеким. Тоді він поставив капкан і накрив його соломою. Але в пастку потрапила його дочка, і зараз дівчинка в лікарні: лікарі кажуть, що вона залишиться калікою на все життя. Сусід у розпачі зруйнував огорожу й відкрив людям шлях до джерела. Ось наука: хто комусь яму копає, сам у неї потрапить!

Є й інший випадок, ще страшніший. Був у імператора Лева Вірмена, лютого іконоборця, друг Михайло. Імператор був зобов’язаний йому престолом. Але Михайло став проти антиправославної політики Лева. Імператор заточив друга у в’язницю, що була під палацом, з наміром стратити його в день свята Різдва. У ніч напередодні Різдва імператор опустився у в’язницю, щоб подивитися на свого в’язня, і побачив неймовірну картину: охоронець із поваги до Михайла поступився йому своєю постіллю, а сам спав на землі. Прокинувшись, охоронець впізнав імператора і був дуже переляканий тим, що правитель застав його сплячим. У страху за своє життя, він розбудив Михайла і умовив його вбити Лева. На світанку, коли священики хресним ходом входили в імператорську церкву, з ними ввійшли і переодягнені змовники. І імператора-іконоборця вбили: у призначений для страти день, у свято Різдва, загинув не засуджений, а суддя. Хто іншому яму копає, сам у неї потрапить!

Лист 287

інвалідові війни, про потурання Боже

Пишете про свої страждання у ворожому полоні: Ваша історія дуже повчальна. Вас тричі вели на шибеницю й тричі скасовували страту без будь-якої видимої причини. Поза всяким сумнівом, на те були причини невидимі, приховані в Тому, Хто сотворив Вас, і у Вашій молитві до Нього. У ці страшні хвилини Ви молилися до Нього в серці своєму: Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе уповає душа моя, і на покров крил Твоїх надіюся, допоки мине беззаконня (Пс. 56: 2).

Імператор-аріанин Валент102 тричі брав до руки перо, щоб підписати вирок про заслання святого Василія Великого, і тричі перо ламалося в його руці: вражений імператор порвав вирок і дав святому спокій. Читайте Євангеліє, читайте цю Книгу життя й навчіться істини, і багато таємниць відкриються Вам. Згадується там і Ваш випадок: озлоблені євреї шукали вбити Господа Ісуса Христа, але не змогли взяти Його. Чому? Бо не прийшла ще година Його (Йн. 8: 20). Що може зробити людина людині, якщо Господь не допустить? Нічого. Тому й Ваші кати не змогли стратити Вас, хоча тричі вели на шибеницю й ніщо, як здавалося, не перешкоджало їм, але перешкоджав Той, у владі Якого увесь світ і кожна людина. Не забувайте ж про те, що зробив для Вас Всевишній, розповідайте про це Вашим і дітям, і онукам, щоб і вони поклали на Нього все сподівання своє.

Лист 288

людині “власних переконань”, про святого Купріяна

У якійсь книзі ти знайшов слова святого Купріяна Карфагенського: “Кому Церква не мати, тому й Бог не Отець”. Вони обурили тебе як неправильні й навіть жорстокі. Ти хотів би бачити Бога Отцем всіх людей без винятку. Дійсно, Господь — Творець всіх людей. Дійсно, Він хоче бути Отцем всіх, але правда й те, що невіруючі Його своїм Отцем не вважають. Якби кожна людина без яких-небудь моральних обмежень могла назватися сином Божим, чому ж тоді Господь сказав: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться ? А в Євангелії від Йоана сказано: Прийшов до своїх, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, які в ім’я Його вірують, дав владу бути чадами Божими . А тим, які не прийняли, батьківство Його було непотрібне.

В притчі про блудного сина говориться про те, як людина, втративши право бути сином Божим, покаянням може повернути собі синовнє достоїнство. Апостол Павло говорить: коли сповнився час, Бог послав Сина Свого Єдинородного, Котрий народився від жінки, підкорився закону, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви — сини, то Бог послав у серця ваші Духа Сина Свого, Який взиває: “Авва, Отче!”. Тому ти вже не раб, а син; а якщо син, то і спадкоємець Божий через Ісуса Христа (Гал. 4: 4-7). Зі сказаного зрозуміло, що оскільки синівство здобувається в хрещенні, покаянні й у всьому, що викладає і чого вчить Церква Божа, то “кому Церква не мати, тому й Бог не Отець”. Такому Бог — Творець, Пан і Суддя, а не Отець; Він для тих Отець, які побажають бути Його — у Господі нашому Ісусі Христі.

Лист 289

любителеві Святого Письма, на Євангеліє від Йоана

Після чуда, яке сотворив Господь, наситивши п’ять тисяч чоловік п’ятьма хлібами, Він пішов від народу. Але народ шукав Його навіть на тому боці моря й знайшов Його. І тоді Ісус сказав їм: істинно, істинно говорю вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситилися (Йн. 6: 25-26). Ти запитуєш, як слід розуміти ці слова? Просто. Так трапляється й тепер. Коли під час посухи люди очікують від Господа дощу або у хворобі просять зцілення й Господь дасть їм, одні дякують Йому за те, що просять, а інші дякують за чудо зміцнення віри. Бо чудо важливіше за дощ і здоров’я. Дощ і здоров’я минуться, а чудо залишиться як свідчення Бога живого, Який тримає у Своїй владі і дощ, і здоров’я.

Уяви: якийсь цар вийшов зі свого палацу й розсипав перед підданими золоті монети. Нужденні зрадіють від того, що дістали золото, а ті, що люблять царя — від того, що бачили його обличчя. І злиденні знову будуть очікувати царя, щоб отримати золото, а люблячі — щоб знову дивитися на його обличчя. Ті п’ять тисяч чоловік, що наситилися п’ятьма хлібами, до ранку знову зголодніли, а чудо Господнє донині живить люблячих Господа і тих, хто бачать у чуді явлення Царя Небесного.

Тому й сказав їм Господь: Працюйте не на їжу тлінну, а на їжу, яка залишається на життя вічне . А чудо Боже, одного разу явлене, і є їжею, якою душа безперестанку насичується і ніколи не зголодніє і перебуває в житті вічному.

Лист 290

журналістові Душану Ш., про царське милосердя

Ви просите мене написати спогади про блаженнопочившого царя Олександра104. Знаю, що багато хто міг би у своїх спогадах написати про милосердя мученика. Але чи знайдуться спогади, вдячніші за спогади простих людей? Хіба забуде коли-небудь свого царя той бідолаха, який залишився без даху над головою і биків, якому цар збудував будинок і подарував худобу? Або та поморавська мати, яка несла хвору дитину в далеке місто до доктора і яку цар, помітивши на дорозі, посадив у свій автомобіль і відвіз у лікарню? А в чистих сльозах копаоницьких і перистерських пастухів довго буде сяяти лик того царя, котрий їх обдаровував і милував. І інша мати ще не раз буде розповідати своєму чаду про те, як його хрестив цар-витязь, і показувати йому золотий хрестик, подарований ним для колиски дитини. Нескінченно тече людський потік до Опленця, до могили царя, і як зворушливо бачити серед народу групу бєлградських сиріт, про яких цар піклувався, а тепер вони несуть на його могилу свої сльози як свідчення його милосердя.

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть . Ці слова записані в Євангелії і у серцях вдячного народу.

Лист 291

комуністові, про Бога і богів

Пишете, що вирішили стати комуністом, прочитавши такі слова: “Кожна людина створює собі бога відповідно до свого розуму”. Цим Ви самі визнаєте, що комунізм заснований на безбожництві. Бо якби дійсно було так і кожен створював би бога по собі, тоді богів було б стільки ж, скільки й людей, а значить, жодного. Але є на світі одна книга, котра від першої до останньої сторінки свідчить про зворотне. У тій книзі говориться про єдиного істинного Бога живого, Котрий сотворив видимий і невидимий світ — Бог ревнитель, Який не терпить поклоніння ніякому іншому богові, ніякому творінню, ніякій ідеї. Ця книга називається Святе Письмо. З першої до останньої сторінки наставляє вона людей, як розрізняти реальність і свої уявлення про реальність. Ви людина начитана, і я нагадаю Вам кілька історичних прикладів.

У той час, коли Коперник відкрив, що земля кругла, одні уявляли її плоскою, інші — безкрайньою, треті – півкулею, яка перебуває на воді... Але різні уявлення людей про форму землі не могли змінити її, бо реальність — одне, а уявлення людини про реальність — інше. Коли Христофор Колумб сказав, що за океаном існує інший континент, люди глузували з нього. Коли Ньютон заговорив про інші галактики, зоряне тяжіння і силу відштовхування, хіба люди відразу серйозно сприйняли його слова? Уявлення людей про всесвіт були різні, але це не впливало на його реальний стан. Бо реальність — одне, а уявлення людини про реальність — інше.

Подібно до цього явив істину про реальне існування єдиного Бога живого і наш Спаситель. Ця істина розходилася з язичеськими фантазіями про ідолів і вигаданих божеств, але вона викорінила помилкові думки про те, що кожна людина створює бога відповідно до свого розуму.

Мир Вам і здоров’я від Господа.

Лист 292

студентові С. Б., про наслідування

Тебе дивує, чому мусульманські імами і єврейські рабини теж називаються священиками. Ти здивований, бо знаєш, що у мусульманстві священства ніколи не було, знаєш і те, що після зруйнування Єрусалимського храму не стало жертвоприношень і священства в євреїв. Здивувало тебе й те, що ти почув від сусіда-єврея слова: Не людина для суботи, а субота для людини .

Не дивуйся. Це просто наслідування християнського способу мислення і вираження думок. Воно виникло ще у перші віки християнства, хоча християни були тоді нечисленні й гнані. Було це і у гордому Римі, осередку світової тиранії над християнами: римський імператор Олександр Север105 повелів написати на стіні свого палацу і на стінах інших державних будинків євангельські слова: Все, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм. .

Наслідуючи християн, нехристиянські народи Середньої Азії й Сходу почали створювати дитячі будинки для сиріт, будинки людей похилого віку, громадські їдальні, Червоний Хрест тощо.

Християн наслідують навіть ті, хто їх ненавидить і бореться з ними: той, хто бореться з повінню, не може не промокнути наскрізь. Чи треба дивуватися такому наслідуванню? Ні, треба молитися за наслідувачів.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2