Тепер у Лаврі — де вже
ті ліси?
Де молитовна тиша
над лісами?
Лише Дніпро, брат вічності
й краси,
Тече в лугах тих самих
і так само.
Ліна Костенко, "Маруся Чурай"

Незабаром православні українці святкуватимуть ще одну визначну дату – 950 років Києво-Печерської лаври. Серед низки ювілеїв, які влада обвела червоним маркером у своїх настільних календарях і готується, як завжди, бучно відзначити цей – особливий. Насамперед хоча б тому, що Свято-Успенська обитель є вже майже тисячу років духовним центром не тільки для нашого народу, а й для усієї Європи, християнського світу. Зрозуміло, що тут треба розрізняти поняття Києво-Печерської лаври як релігійної організації УПЦ Московського Патріархату та Лаври – загальноукраїнської давньої святині, релігійного серця держави, національного заповідника. Перша, чесно кажучи, поки що не дуже вславилася духовними подвигами. Наприклад, не так давно мені довелося випадково почути розмову двох пересічних киян, яких навряд чи можна запідозрити в симпатіях до Київського Патріархату або ще якихось "націоналістичних" конфесій. "Знаєш, – казав один з них, – у лаврі був випадок, коли один бандит посповідався і поклав ченцеві ключі від іномарки. Був ще випадок: молодому ченцеві "крутий", також після сповіді, подарував п\'ять штук "баксів", а той, дурний, не знав, що з ними робити та й відніс наміснику. Мені б таке щастя! Ти подивись, на яких машинах ці святоші літають по монастирі!"

Ми не будемо з\'ясовувати достеменність описаних фактів, для нас важливіше інше. Раніше кияни переповідали печорські дива, пов\'язані з благочестивим життям лаврських отців, а нині, як бачимо, символом цього монастиря у народній свідомості стали стосунки братії з напівкримінальним бізнесом і зовсім не аскетичним способом життя. Воно й не дивно, бо до такого іміджу Печерської лаври прислужилося ще й шоу – бізнес-акція "Золота фортуна", яка фактично стала посередником у торгівлі церковними нагородами. Також можна зрозуміти і ченців, більшість з яких заражена великоросійськими ідеями й люто ненавидить усе українське, окрім, звісно, сала в піст. Московські чорноризці розуміють, що їхнє панування в українській святині не вічне, і якщо буде незалежна Україна, рано чи пізно доведеться пакувати речі та вибиратися геть і будувати "Русь державну" та "Русь православну" в межах державного кордону Російської Федерації. Ченців УПЦ Московського Патріархату часто рекрутують із російських бомжів, які переступають лаврську браму без нічого, а під час "духовного подвизання" прагнуть надбати якомога більше, щоб забезпечити собі подальше безбідне існування.

Тож, 950-ліття Лаври – ювілей неоднозначний. З одного боку, радісний і світлий, а з іншого – сумний. Саме сучасні реалії стають приводом, аби замислитися, в якому стані перебуває святиня. Набагато легше повідбудовувати зруйновані храми, ніж відновити духовне життя монастиря. І неможливо зробити це, коли там замість ченців-подвижників ряжені ченці-політикани іноземної релігійної організації.

Як стало відомо, Президент України видав указ про створення оргкомітету з підготовки святкування ювілею. Очолив його глава Адміністрації Президента Володимир Литвин. Пан Володимир відомий своїми симпатіями до УПЦ Московського Патріархату, але не хотілося б вірити, що саме цей суто людський фактор став причиною того, що до складу оргкомітету увійшов лише представник однієї з трьох гілок українського Православ\'я – сумновідомий єпископ Павел Лебідь. Крім того, цим фактом був порушений конституційний принцип відокремленості церкви від держави та однакового ставлення останньої до всіх конфесій.

Дві інші конфесії, до речі, національні за духом, які вважають Києво-Печерську лавру своєю святинею, були відкинуті за борт урочистих заходів, що проводитимуться за кошти держави. Це нагадує провокацію, покликану ще більше загострити стосунки між трьома конфесіями під час об\'єднавчих процесів. За словами спостерігачів, дехто з чиновників таким чином хоче продемонструвати пріоритети, – мовляв, дивіться, хто з церков ближчий до владного серця. Московська Патріархія взагалі під час святкування хоче взяти реванш (після ігнорування її позиції, пов\'язаної з приїздом Папи Римського) та заходи перетворити на свій тріумф. Саме для цього точаться розмови про приїзд до Києва Московського Патріарха Алексія II (Рідегера).

Разом з тим, ніхто не зможе назвати жодної підстави, чому саме УПЦ МП (філії Російської Православної Церкви) мусить належати українська Лавра. Наприклад, у храмах Київського патріархату мільйони віруючих моляться за свого Патріарха Київського та всієї Руси-України Філарета як священного Архимандрита Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Це відповідає давній традиції, що архієрей є автоматично архімандритом лаври, яка міститься на території його єпархії. Крім того, саме митрополит Київський і Галицький Філарет 1988 року отримав документ Ради Міністрів УРСР про передачу тоді ще єдиній церкві частини Києво-Печерської лаври. Було передано: Дальні печери, храми Різдва Богородиці та ззачаття святої праведної Анни, дзвіниці, п\'ять корпусів, два колодязі (преподобних Антонія і Феодосія), а також земельну ділянку 5,5 гектара. Документ митрополиту Філарету вручив Голова Ради у справах релігії УРСР М.Колесник. Виходить, що об\'єктивною причиною того, що Лавра нині перебуває в руках батюшок із УПЦ МП, є середньовічне право займаншини. Не більше і не менше.

– Уже створена координаційна група на чолі з Володимиром Литвином, яка займатиметься організацією урочистостей, звісно ж, разом з Українською Православною Церквою, – каже в інтерв\'ю одній російськомовній газеті єпископ Павел Лебідь, намісник Лаври від УПЦ МП.

Для нього природний факт, що лише його Церква залучена до святкування. Але він має право у цих процесах, на відміну від державних чиновників, бути людиною заангажованою й упередженою. У згаданому інтерв\'ю владика не обминув нагоди, аби не вилити бруду на керівників Національного заповідника. Виходить, що владика зі своєю братією дбає, якби зберегти, відремонтувати святиню, а представники музею виступають проти цього. Тільки логіки тут не видно. Історики, що працюють у заповіднику, постійно виступають, аби ченці-варвари не руйнували Лаври. Один лише "Мерседес" владики Павла, за оцінкою спеціалістів, гасаючи по Лаврі, чимало зробив для пошкодження пам\'ятки. Нагадаємо, що автомобілям навіть за радянських, атеїстичних часів, в\'їзд на територію Лаври був суворо заборонений. Сьогодні вона нагадує велику автостоянку.

"Нам боляче бачити, як цілеспрямовано губиться Лавра, я маю на увазі ту її частину, яка відноситься до музею. Мені особисто не подобаються заяви наших поважних учених-істориків, які з радянським натхненням твердять про те, що Лавра належить українському народу, але український народ у більшості православний і, переконаний, хоче приходити в збережену в віках "православну святиню", а не до її руїн", – фарисействує єпископ Павло Лебідь, який відзначився, як спритний організатор розбійних захоплень цілих корпусів Національного музею, що призвело до знищення не однієї унікальної експозиції. Тепер замість експонатів, у відібраних на правах сили корпусах, ченці сушать на вікнах шкарпетки, варять борщі... То куди цікавіше приходити отому українському народові?

На шпальтах іншої газети наш владика зізнається, що церква планує відзначити 950-ті роковини масштабно, зокрема, провести урочисте богослужіння на майдані Незалежності – у співслужінні всього єпископату УПЦ МП, з великим об\'єднаним хором, участю вірних з усіх українських єпархій та інших православних країв.

Такої ганьби Україна давно вже не знала. Саме на 10-річчя нашої держави до Києва з\'їдеться переважно національно свідома українська діаспора, а тут, на головному майдані України, її зустріне своїм гармидером Московська Патріархія. Дві інші православні конфесії в захваті від цього не будуть. Можливо, вони активно й не протестуватимуть, але вдячності владі у них не прибуде. Може загострити обстановку й приїзд Московського Патріарха, який, на відміну від Папи Римського, не зможе прибути з чистим серцем і сумлінням. Святійшому Алексію перед тим, як перетнути кордон України, треба буде добре висповідатися за гріхи перед нашим народом. Їх може йому пробачити лише Господь Бог, а українці змінять ставлення до Алексія Рідегера лише тоді, коли він перестане плутати церковні канони з російським шовінізмом і нарешті надасть автокефалію УПЦ. За словами ж експертів, швидше Москва-ріка змінить напрямок своєї течії, а небо впаде на землю, ніж це станеться. Навіщо ж тоді їхати? Лише для того, аби показати, хто в хаті господар? Московський Патріарх приїде другим, а не першим. Крім того українська влада і так вислужується перед МП, намагаючись заспокоїти її амбіції після приїзду глави Ватикану. А приїхати знову "мов тать", пробиратися ніби злодій вулицями Києва, стрибати через паркан Софії Київської, ховаючись від народу, як це вже колись робив Алексій Рідегер – абсурдно! Чи не ліпше й далі сидіти в "білокам\'яній" і розігрувати з себе того, хто "хоче, але не може" надати автокефалію Українській Церкві?

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Столиця",
3-9 серпня 2001 року