Ті з вас, шановні читачі, хто не бачив, як високопреосвященніший митрополит Донецький УПЦ Московського Патріархату Іларіон двічі "благословляв" людей... дулями, вважайте, не брали участі у святкуванні 950-річчя Києво-Печерської лаври. Що, що, а дулі московський митрополит навчився крутити справні. Якщо б влаштувати змагання по тому, хто кращу дулю закрутить серед професіоналів – тіток на базарі, то і тут владика був би першим. Люди, що удостоїлися такого "архієрейського благословення", зібралися перед приміщенням Національної опери України, де проходили державні урочистості з нагоди славного ювілею, аби продемонструвати: українці прагнуть мати свою Помісну Українську Православну Церкву.

 

До речі, про самі урочистості. Вони з відома влади, чи без такого, стали спробою тріумфу московського православ\'я в нашій країні. Щоправда, вийшов не тріумф, а тріумфик. "Московська Патріархія може святкувати піррову перемогу", – так дехто оцінив дійство. Перша частина концерту, що складалася з виступу хорів УПЦ МП, вражала не майстерністю виконання (професійний музичний рівень був доволі пересічним), а підбором репертуару. Справжнім викликом українській державі було виконання негласного шовіністичного гімну "Русь великая, береги веру православную" зі словами: "земля русская", "церковь русская, ликуй". Викликом присутнім у залі представникам УПЦ Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви та національно свідомим громадянам стало многоліття лише керівникові філії РПЦ в Україні – митрополиту Володимирові (Сабодану). Предстоятелів двох національних церков просто було проігноровано... Хіба це не могли зробити ведучі вечора від імені держави? Ось вам і однакове ставлення до трьох гілок православ\'я, про яке так охоче звітує наша влада.

Символічно, що під час цього дійства в "царській ложі" опери воссідав – посол Росії Віктор Черномирдін. Тож, зрозуміло, слова Президента України Леоніда Кучми про потребу створення єдиної Помісної Української Православної Церкви не лягали добрим звуком у душі московських владик, а шкребли дикими кішками.

Унікальність Києво-Печерської Свято-Успенської лаври полягає не лише в тому, що це духовний центр українського народу, а й святиня для всіх трьох гілок роз\'єднаного православ\'я в Україні. Лавру вважають своєю святинею навіть українські греко-католики. Тому абсурдним є намагання "приватизувати" обитель Московською Патріархією. Крім того, нинішні часи для Лаври, коли національна святиня все частіше стає місцем для антиукраїнських шабашів, навряд чи є найкращою сторінкою її історії. Російська Православна Церква через свій структурний підрозділ – УПЦ МП – тримає в своїх руках не тільки наш древній монастир, а ще й намагається використати його проти України. Постійно чути з вуст церковників заяви про те, ніби Лавра скріплює "три братні народи" в якусь міфічну "велику Русь", що нагадує релігійний третій Інтернаціонал. Для українців Свято-Успенська обитель була і залишається тим, що завжди відрізняло нас від інших, – величним зразком самобутності. Порівняйте колишню славу Лаври, коли вона була власністю українського народу, та теперішню, коли святиня в руках іноземної церкви. Порівняння далеко не на користь сучасності. Сьогодні монастир нагадує замулене джерело, що дає погану воду. Всім відомо, що для того, аби вода була добра, джерело треба почистити. Поки ж цього не станеться, то Києво-Печерська лавра залишатиметься лише адміністративним центром РПЦ в Україні.

Святкування ювілею дало привід громадськості знову звернути увагу на цю проблему. На жаль, влада тут ще не завжди чітко відстоює державницьку позицію. Відзначення 950-річчя Лаври складалося з трьох частин: перша – урочиста академія, проведена УПЦ Київського Патріархату в Національній філар-монії; друга – урочистості на території самої Лаври силами УПЦ МП і, нарешті, третя – ніби спільний, державний захід у Національ-ній опері України. Останній, звісно, був найцікавішим, бо представники Московської Патріархії навіть перед усім світом, перед Президентом України не посоромилися показати своє справжнє, далеко немолитовне та смиренне обличчя. Як відзначають спостерігачі, останнім часом МП особливо знахабніла в Україні. То вона безцеремонно відмовляє Президентові нашої держави хоча б в автономії для УПЦ МП, а то повністю зневажає позицію української держави стосовно приїзду Папи Римського.

Парадокс і трагедія в тому, що більшість єпископів із УПЦ МП таки етнічні українці, та з-під їхніх ряс виглядають російські "лапті". Питання лише, хто їх сплів для владик: інозем-ні спецслужби, російські фінансові кола чи власна обмеженість, небажання піднятися над своїми матеріальними, "шлунковими" інтереса-ми на висоту любові до своєї землі? І Бог тут ні до чого! Спекуляції з канонами й інші відмовки вже давно перестають бути переконливим аргументом навіть для релігійно-несвідомих людей. Господь ніколи не вчив шовінізму та не закликав бути "п\'ятою колоною". Так само і отці печерські вчили лише любити Бога та Батьківщину, а не оббивати чужі пороги в пошуках московської "благодаті".

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Столиця",
31 серпня – 6 вересня 2001 р.