"Чому ж він не їде, чому ж він не йде?" – ридає частина бідолашних українців, очікуючи не Доктора Айболить, а свого духовного кумира – Папу Римського Іоана Павла ІІ. Напередодні та впродовж католицького Різдва Христового чутки про можливість приїзду в Україну понтифіка закрутилися ще з більшою швидкістю. Раптом усі заговорили про те, що на державному рівні вже підписуються остаточні документи, які від-криють українські двері римському гостеві. Ця інформація дратувала та навіть обурювала чи-новників, які звикли всі справи творити в режимі таємничості. Вони кляли греко-католицького єпископа Михайла Гринчишина, що вперше на повен інформаційний голос заявив: Папа приїде в Україну наприкінці червня 2000 року. У розмо-ві з кореспондентом УНІАР він проговорився, що глава Католицької церкви планує побувати на українській землі протягом двох днів, зустрітися з православними владиками, Президентом Ук-раїни, відвідати Львів і монастир у Зарваниці, де знаходяться святі для католиків мощі й ікони.

Ця інформація суперечить попередній про те, що Римський Папа збирався цілий ювілейний 2000 рік просидіти вдома, у Ватикані. З огляду на стан його здоров\'я, це, напевно, було мудре рі-шення. Але, вочевидь, перспектива побувати на землях східних слов\'ян будь-якого главу мікро-держави Ватикан із макрорелігійним впливом підніме з ліжка. За дві тисячі років, навіть за па-нування католицизму за часів Речі Посполитої, нога жодного Папи не ступала на терени Украї-ни. (Якщо не рахувати Папу ще не розділеної остаточно Церкви – Клемента, який потрапив до нас у вигляді мощей і був довгий час шанованим святим). Кому ж як не полякові Іоанові Павлові ІІ (він же, хоч і західний, але наш, слов\'янин – Ка-роль Войтила) здійснити історичний прорив? А полякам, як відомо, завзяття не позичати. Якби ж то тільки все залежало від волі самого шановано-го ватиканського старця...

Аналізуючи всю інформацію та події, по-в\'язані з приїздом Папи, можна зробити навіть зараз кілька висновків. Найважливіший із них це той, що якщо він не зможе прорватися в Україну до літа 2000 року, то навряд чи взагалі колись приїде. І не тому, що фізичний стан здоров\'я вже не надійний. Навіть новообраному Папі буде важко це зробити. Якщо, звичайно, він буде не українцем. Бо відомо, що шанс, як і 2000-ліття Різдва Христового, випадає тільки один раз і він не "зарплатня і не аванс". Також зрозуміло, якщо візит і відбудеться, то не до Києва. Для Святій-шого Отця ближчими є західні області України з міцними позиціями УГКЦ.

Важливо, що одночасно з чутками про приїзд Папи в Україну в політичних і церковних колах заговорили і про можливість його візиту до Росії. Це, взагалі, фантазії ватиканських отців, які вже здавна мріють навернути безмежну краї-ну під свій духовний патронат. Росіянам із їх-ньою майже одержавленою Московською патрі-архією Папа Римський уже точно ні до чого. Дай Боже, щоб хоч Московський Патріарх і Папа Римський зустрілися десь на нейтральній тери-торії. Навіть про таке рандеву точиться політич-ний торг, а продають і купують у ньому українців.

Між іншим, небажання Ватикану вирішу-вати українські проблеми в Києві, а намагання розмовляти, через голову, з Москвою, можливо, і є головною причиною того, що дорога в Україну, навіть попри офіційне запрошення прем\'єр-мі-ністра, Папі залишається проблематичною. Поки апостольська столиця не з\'ясує всі стосунки з ук-раїнськими православними ієрархами, годі споді-ватися, що прийняття відбудеться в традиціях української гостинності. Є реальна небезпека, що Іоана Павла ІІ можуть зустріти пікети якогось Союзу православних братств і піднесуть йому замість сподіваного хліба-солі гнилі овочі та фрукти, запаси яких у подібних організацій ні-коли не зменшуються. А Московська Патріархія танцюватиме від щастя, мовляв, казали ж ми, що з нами треба було говорити! Врешті-решт, ук-раїнці, як православні, так і уніати, перед світом постануть невігласами та дикунами.

Їдучи в Україну, Папа ще мусить виріши-ти, хто в першу чергу є його паствою: власне ри-мо-католики чи греко-католики? А потрапивши до нас, він навіть попри своє бажання підтри-має уніатів, чим викличе ще одну хвилю обурен-ня з боку Москви, а це, врешті-решт, зруйнує і без того хистки стосунки з російським патріар-хом. Судячи з усього, на такий крок понтифік ще не готовий.

Спостерігачі називають ще один нюанс, який пов\'язаний із можливим папським візитом – конкуренція в середині самої Католицької церкви, між орденами, за першість "поцілувати пантофлю". Так, показовим є візит нового папсь-кого нунція в Україні до Львова кардинала Ми-хайла Етеровича. Він не відслужив архиєрейської літургії в соборі святого Юра (кафедральний со-бор греко-католиків). Натомість правив Службу Божу в храмі святого Андрія – належить чину от-ців Василіан. Аналітики від релігії не дуже вірять у те, що це трапилося лише через храмове свято.

Загалом, ситуація навколо приїзду Папи Римського Іоана Павла ІІ в Україну ще до кінця так і не з\'ясована – православні, вважаючи, що це лише чутки, не висловили своєї позиції.

Також поїздки глави Ватикану до Румунії та Греції засвідчують, що не варто перебільшува-ти їхнього значення та вплив на суспільно-полі-тичне життя чи міждержавні взаємини. Врахо-вуючи внутрішньо-українські реалії, приїзд Папи може значно вплинути лише на міжрелігійні сто-сунки. І, на жаль, змінити їх не в найкращий бік. Главі Католицької церкви навряд чи варто з\'яв-лятися в Україні без чіткої позиції стосовно створення єдиної помісної Української Право-славної Церкви. А виробити такі позиції можна вже зараз, сівши за стіл переговорів із православ-ними та греко-католицькими ієрархами в Україні сущими, а не повертаючи голову у бік "біло-кам\'яної" та роблячи вигляд, що автокефалія Української церкви лише проблема Московської Патріархії.

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Україна молода",
14 січня 2000 року