Мені, як священику, доводиться зустрічатись й бесідувати з різними людьми, але остання розмова особливо вразила. Було б ще зрозуміло, коли факт Воскресіння Христа ставила під сумнів молодь і списати це на її духовну неосвіченість, але ж ні, - люди поважного віку, які стоять однією ногою вибачте, в могилі, говорять вражаючі нісенітниці.

Щоб відкинути істинну воскресіння, висували різні думки. Одні говорили, що Ісус на хресті не помер, Він тільки знепритомнів, а потім повернувся до свідомості в прохолодній печері. Інші стверджували, що Христос не воскрес, а зразу ж після Його смерті учні викрали Його тіло а потім розповсюдили неправдиві чутки про Його воскресіння. Інші говорили: Ісус Христос помер, але деякі Його учні перебували в надто збудженому стані, побачили привид Христа і уявили, що ніби бачили самого учителя і т.д. „Ну і ващье”, чому Христос являвся лише своїм учням, а не всім людям? Все це, спонукало мене, підготувати цю статтю й звернутись до цих і подібних їм „товарищей”, через сторінки газети.

Христос як історична особа не існував?


Чи могли апостоли, такі ж смертні, як і ми з вами, люди, за неправду помирати, за неправду віддавати все те що таке дороге і близьке буває кожній людині? Потім, як ця неправда змогла протриматись? Невже ці простодушні рибалки, були такими добрими акторами, щоб з найвеличнішим успіхом проголошувати завідому брехню, а поті до кінця свого життя ні разу не вийти з цієї ролі? Ні, неправда рано чи пізно, розкривається і такий грубий обман не міг би довго залишатись прихованим. Важко повірити і в те, що обман міг принести світу стільки прекрасного і надзвичайного. Ні один факт не залишив стільки глибоких слідів в історії, як цей. Без факту Воскресіння Христового не було б християнства на землі, не було б тієї християнської культури і цивілізації, котра є початком всього найпіднесенішого, шляхетного, прекрасного у всьому світі, в тому числі і на просторах наших земель. Християнство на Україні поклало початок нашої самобутньої культури та історії, писемності, живопису, архітектурі та багато іншого чим ми і по нині горді і багаті.


Якщо Христос не воскрес, то ми маємо право піддати найсильнішим сумнівам всі Його чудеса...

...Все те що Він говорив про Себе Самого, все те, що обіцяв послати людям. Якщо ж воскрес, то це є чудо з чудес, перед яким тьмяніють всі інші євангельські чуда, до прийняття яких вже немає ніяких перешкод.

А Євангеліє стверджує: Ісус помер в п’ятницю, напередодні свята єврейської Пасхи ,,близько третьої години після полудня і воскрес на третій день.” На вірі в це базується все християнське віровчення. Якщо Христос не воскрес — а Він передрікав на протязі всього свого життя, що Син людський залишиться в землі три дні і потім воскресне, то все руйнується, християнське віровчення не основане більше ні на чому; тоді воно — обман, який немає собі подібних, зваблюючи людей на протязі двох тисяч років.

Христос наперед об’явив своїм учням: Слухайте...тепер ми йдемо в Єрусалим і Я хочу щоб ви знали наступне: Я буду переданий ворогам Моїм і засуджений ними. Я буду знеславлений, надімною будуть сміятись, бичувати, але через три дні Я воскресну.

В п’ятницю Ісус дійсно помер. Після бичування Він був розп’ятий на хресті і через три години випустив на ньому свій останній подих. Для більшої впевненості в Його смерті воїн пробив Йому бік списом. Від римського сотника Пілат дізнався про Його смерть і дозволяє похорон. Тіло було нашвидкуруч набальзамоване приблизно п’ятдесятьма кілограмами ароматів — кількістю більш ніж достатньою для задухи живої людини, у висіченій в скелі печері. Пам’ятаючи про передрікання, вороги Його поставили сторожу біля гробу і опечатали його печаттю синедріону.

Тіло Христа викрали апостоли?

В Пасхальний ранок гріб був пустий. Потривожені струсом землі і вжахнувшись появою сяючого ангела, який відвалив камінь від гробу, доблесні римські легіонери розбіглись хто куди. А друзі Ісуса, прийшовши до гробу, знайшли його на своє здивування відкритим. Пелени і плащаниця лежали цілими. Тобто тіло не було викрадене — крадіям би не вистачило часу зняти пелени і згорнути плащаницю.

Вороги Христа хочуть вийти із ситуації, говорячи що тіло вночі було викрадене Вони підкуповують варту, воїнів які охороняли гріб Христа, щоб ті розказали, що тіло було викрадене поки вони спали. Але так як сторожі загрожує суворе покарання смертю за невиконання наказу, їй обіцяють, що діло буде зам’яте і начальство не буде надто суворим.

Але все це немає здорового глузду: якщо тіло викрали вороги Христа, чому б їм його не показати всім, щоб довести що Він не воскрес? Нарешті, якщо це все — діло рук невідомих людей, не зрозуміло яким чином апостоли підуть на смерть лише за своє переконання, що Христос воскрес.

Воскреслий Ісус показав, що Він живий, з’явившись декілька разів своїм учням, жінкам які вірили в Нього і навіть п’ятистам(!) учням та їх друзям на протязі сорока днів, перед вознесінням.

Неможливо собі уявити, що у всіх свідків були галюцинації чи колективне самонавіювання. Після смерті їхнього Учителя апостоли були зовсім вбиті горем і більше ні в що не хотіли вірити. Розп’яття було для них великою спокусою — Бог покинув Ісуса, залишив Його в руках ворогів, яка ганьба що їхнім поводирем була людина, котру розпяли як розбійника! Вони впізнали Ісуса тільки тоді, коли Він їм сказав: подивіться на мене, доторкніться до мене! Чи має привид тіло і кості? Для того щоб утвердити їхню віру. Ісус з’їв перед ними рибу і дозволив Фомі-невіруючому доторкнутись Своїх ран. З берега озера він вказав їм місце для закидання невода і Своїми руками розклав на березі багаття. Можна в уяві бачити, але доторкатись, кого-небуть, жити разом з ним, розмовляти, їсти з ним — це вже зовсім дещо інше. Неварто навіть зупинятись на цьому.

“Ми свідки, вибрані Господом, - заявляє ап. Петро, - ми пили і їли разом з Ним після Його воскресіння з мертвих.” Учні Христа, які забоялись і відмовились від Нього в день Його арешту, не були б здатні створити подібну вигадку перед всемогутніми ворогами. А як пояснити що вороги Христа не змогли примусити мовчати апостолів після того як справились з Самим Учителем? Вони намагатимуться їх принизити, будуть саджати їх у в’язниці, мучити, вбивати, але ніхто не зміг їм сказати: ”Ви говорите неправду...і ось докази що це брехня.” Правда в тому що Христос дійсно воскрес. Віра, якій судилось преобразити весь світ, не може ґрунтуватись на вигадках.

Один із відомих атеїстів Карл Маркс говорив: ”Вірогідна історія може писатися лише на підставі таких документів, як твори Йосифа Флавія і рівноцінні їм.’’

„Від цього удару сторожа від жаху знялася а потім упала...”

Отож , давайте подивимось що пише один з найбільш надійних історичних свідків, сучасник Христа — Йосиф Флавій. Він не був послідовником Христа, тому немає підстав очікувати від нього будь-яких перебільшень, вигідних християнам: „В цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки Його можна назвати людиною, звершитель дивовижних явищ, коли за доносом наших зверхників Пілат розпяв Його на хресті, завагалися ті які вперше Його возлюбили. Третього дня Він знову явився їм живим.”

А ось що повідомляє грек Гермидій, який посідав офіційну посаду біографа правителя Юдеї, писав також і біографію Пілата. Його свідчення потребують особливої уваги з двох причин. По-перше, вони містять надзвичайно багато надійних фактів з історії Палестини, Риму і Юдеї. По-друге, Гермидій різко вирізняється своєю манерою викладу. Ця людина не схильна до самонавіювання від будь-яких вражень, захоплень, здивувань. Він із безпристрасністю, з точністю фотоапарату, вів мову про все. Свідчення Гермидія цінні ще і тим що він також у час воскресіння Христа перебував неподалік того місця, супроводжуючи одного з помічників Пілата. Важливо додати ще одну обставину, Гермидій спершу був налаштований проти Христа і, як він сам говорив, умовляв дружину Пілата не застерігати чоловіка від смертного вироку Христові. До самого розп’яття він вважав Христа облудником. Тому він за власною ініціативою вирішив у ніч перед воскресінням прийти до гробу, сподіваючись переконатись у тому, що Христос не воскресне і тіло Його назавжди залишиться в землі. Та вийшло інакше: ”Наблизившись до гробу і перебуваючи за стопятдесят кроків від нього — пише Гермі дій, ми побачили в слабкому світлі ранкової зорі варту біля гробу: два чоловіки сиділи, інші лежали на землі, було дуже тихо. Ми йшли повільно, і нас обігнала сторожа, яка йшла на зміну тій, котра перебувала там звечора. Потім раптом стало дуже ясно. Ми не могли збагнути звідки це світло, та незабаром побачили, що воно променіється із сяючої хмари, яка рухалась зверху. Вона опустилась до гробу, і над землею там з’явився чоловік, начебто сяючий весь. Потім почувся удар грому, але не на небі а на землі. Від цього удару сторожа від жаху знялася а потім упала. В цей час до гробу праворуч від нас стежкою йшла жінка, вона раптом закричала: Відкрилося! Відкрилося! І в цей момент нам стало видно, що справді дуже великий камінь привалений до входу у печеру начебто сам собою піднявся і відкрив гріб(відчинив вхід до печери).Ми дуже злякалися. Згодом світло над гробом зникло, стало тихо як звичайно. Коли ми наблизились до гробу, то виявилось, що там уже нема тіла похованого чоловіка”.

Ми абсолютно не вірили що померлий може воскреснути.

Сирієць Ейшуй, відомий лікар який лікував Пілата і був наближений до нього, вважається одним із най видатних постатей свого часу. За дорученням Пілата він звечора перед воскресінням перебував поблизу гробу разом з п’ятьма своїми помічниками які завжди супроводжували його. Він же був свідком поховання Христа. В суботу він двічі оглянув гріб, а ввечері за наказом Пілата вирушив сюди з помічниками і повинен був тут перебувати ніч. Знаючи про проротство що до воскресіння Христа, Ейшуй та його помічники — медики, зацікавились цим і як знавці природних процесів. Тому все, пов’язане з Христом і Його смертю, вони надзвичайно уважно вивчали. У ніч перед воскресінням вони почергово не спали. Звечора його помічники лягли спати але задовго до воскресіння проснулись й відновили спостереження за тим що відбувалось в природі: ”Ми всі—лікарі, сторожа, були здорові, бадьорі, почували себе так, як завжди — пише Ейшуй. У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили що померлий може воскреснути. Але він справді воскрес і всі ми бачили це на власні очі. ”Далі йде опис воскресіння... Взагалі Ейшуй був затятим скептиком. У своїх працях він постійно повторював вираз, який потім завдяки йому увійшов до прислів’їв сходу:

„Чого я сам не бачу, те вважаю за казку.”

Надзвичайно показово, що низку свідчень про воскресіння ми знаходимо в єврейських авторів того часу, хоча цілком зрозуміло, що євреї, які не прийняли християнства не схильні до популяризації Христа, скоріше до переменшень. Один з них це Меферкант був одним із членів синедріону, скарбником. Саме з його рук Юда одержав за зраду тридцять срібняків. Але коли після воскресіння Христа серед юдеїв з’явилася тривога, Меферкант був першим із членів синедріону, котрий прибув на місце для розслідування. Він переконався що воскресіння звершилось. Йому довелося бути біля гробу Господнього перед самісіньким моментом воскресіння, він прийшов сюди для виплати грошей для сторожі, яка стояла біля гробу(наймана охорона одержувала плату, так би мовити, відрядно, після кожного сторожування). Він бачив, що гріб Христа надійно охороняється. Виплативши гроші, він пішов, сторожа залишилася до кінця зміни...Та не встиг Маферкант відійти далі, як почув грім і величезний камінь був відкинутий невідомою силою. Повернувшись назад бо гробу Маферкант побачив сяйво над гробом, що помалу зникало. Все це описано ним у творі „Про правителів Палестини.”

Загалом кажучи, за підрахунками вчених, кількість цілком надійних свідчень про воскресіння Христа складає понад двісті п’ятдесят(!).

Факт воскресіння Христа визнав навіть Енгельс.

Після деяких важливих відкриттів факт воскресіння Христа в кінці свого життя визнав не хто інший як „дедушка” Енгельс. А саме, в передмові до перевидання своїх творів він пише: „Найновіші кападокійські відкриття змушують змінити наш погляд на деякі, надзвичайної ваги події світового значення історії і те що видавалося раніше гідним зацікавлення лише міфологів, повинно від нині привернути увагу також істориків. Нові документи що вражають скептиків своєю достеменністю, промовляють на користь найбільшого дива в історії, про повернення до життя Того, хто був позбавлений його на Голгофі”.

Він перебуває в душах віруючих людей, в храмах Божих, в Таїнствах які звершує Церква. Перебуває знами, і знами подорожує по життєвому шляху, як колись подорожував Він з двома учнями в Емаус. За кожною Божественною Літургією Він пізнається в переломленні Святого Хліба. І в цьому сутність Його величі і незбагненності, Його постійної присутності з нами і Його життєдайної сили, яка перебуває з віруючими людьми повіки.

Кожного року над всією нашою планетою у визначений день опівночі Божою милістю лунає заспів: „Христос воскрес із мертвих!” Нехай багато хто, не вірить в те, що виражають ці слова. Від цього не змінюється їхня свята житєдайна сутність. І якщо, не доведи Господи, настане коли-небудь на землі такий момент, коли в пасхальну ніч, не підніметься більше до неба ні один голос переможної воскресної пісні, це означатиме, що наша планета вкрита кригою і безцільно блукає у безмежному просторі...


Священик Валентин Гордіюк
настоятель Свято-Преображенської
лікарняної парафії м. Рівне(Центральна міська лікарня)