Єрусалим розташований на висоті майже 793 м над рівнем моря і 1,181 м над поверхнею Мертвого моря, яке знаходиться тільки в 24 км від міста. Святе місто євреїв, християн і мусульман, Єрусалим, «Місто Миру», часто було місцем жорстоких битв між багатьма державами й різними релігіями. З часу, коли Ісус пророчив про розруху Єрусалима, не менш 9 разів влада переходила від однієї релігії до іншої. Протягом 3000 років Єрусалим витримав більше 20 осад і майже стільки ж місто було розрушене й відновлене. Двічі місто було цілком покинуте: вперше після того, як Навуходоносор ІІ знищив його близько 586 р. до Р.Х., а вдруге при взятті міста Андріаном — близько 132 р.
У наш час майже неможливо цілком відновити не тільки Єрусалим, а й Храм часів Ісуса, оскільки з того часу долини давно наповнились, горби вирівнялись, а вулиці та будівлі були знищені руками ворогів. Пророцтво Ісуса про зруйнування храму виконалось у 70 році, коли Тит переміг Єрусалим і храм з його укріпленнями був знищений.
Після безуспішного повстання Вар-Кохби приблизно у 132 р. римський імператор Андріан повністю зруйнував і знищив Єрусалим, розорав землю і вибудував нове поганське місто — Елія Капітоліна з будівлями поганських храмів і пам’ятників над руїнами (Юпітеру на Голгофі).
Протягом двохсот літ мало що було чутно про Єрусалим, поки в 326 р. Костянтин наказав єпископу грецької церкви Макарію віднайти й відновити місце поховання Ісуса Христа. Дві великі церкви були побудовані, одна з яких Храм Гробу Господнього стояв на тому самому місці, де теперішній храм з тим же іменем, а від другої церкви — Базиліки Хреста — навіть місця не зосталось.
Єрусалим був переможений Персією в 614 р., потім окупований Гераклієм у 629 р.; вісім років після того магометани захопили його і держали, поки хрестоносці не відвоювали і зайняли його на 88 років, до 1187р., коли втратили його в битві з Саладином. Після Першої світової війни Ліга Націй зробила Палестину мандатом Англії. Цей мандат закінчився в 1948 р., і Єрусалим тепер населений частково арабами та євреями.
Сучасні стіни, що оточують старе місто, були зведені Сулейманом Пишним у 1542 р. До 1858 р. місто все знаходилось у межах своїх стін ХVІ ст. Тепер Нове місто поза стінами займає набагато більшу площу, ніж Старе. Знаменита «Стіна Плачу», про яку кажуть, що вона була частиною храму Соломона, а також частиною другого храму Ездри й Неємії, в 691 р. була огороджена мусульманами і введена до святилища під назвою «Купол скелі».
Це святилище було зведено Абдуллом-Ель-Малик у 691 р., а пізніше в багато разів збільшено.
У 63 р. до Р.Х. Палестина була завойована римлянами й приєднана до римської провінції Сирії. Пізніше (37 р. до Р.Х.) ідумейський князь Ірод (ідумеяни — потомки Ісава, старшого сина Ісаака, Юдея на півдні межує з Ідумеєю), який сповідував юдейську релігію, названий Великим, отримав від Римського сенату царський титул і протягом сорока років керував усією Палестиною та Ідумеєю. Стосовно своїх підданих Ірод був деспотом, жорстоким і кровожерливим тираном, але також і спритним правителем. Наслідуючи грецьких царів, він засновував міста і, намагаючись стати популярним, будував театри, грецькі гімназії (тобто будинки для гімнастичних вправ), побудував іподром і розширив стіни прославленого на весь світ своєю пишнотою Єрусалимського храму.
За царювання цього Ірода й народився Христос. За його наказом у Вифлеємі було вбито зовсім невинних дітей.
Після смерті Ірода царство його було розділено між трьома синами: старший, Архелай, отримав Юдею, Самарію й Ідумею; Ірод Антипа — Галілею та Перею і, нарешті, Филип — північно-східну частину — Трахонітиду з прилеглими областями. Затверджуючи цей поділ, римський імператор Август, однак, не погодився надати Архелаєві царське достоїнство: він залишив за ним лише титул етнарха (слово означає власне правителя чи губернатора), брати ж Архелая отримали звання тетрархів (тетрарх — буквально «четверовласник»; слово спочатку означало правителя чверті провінції; пізніше так стали позначати різних дрібних володарів, достоїнство яких було нижче від царського).
Архелай незабаром був скинутий (6 р. після Р.Х.) за те, що занадто гнобив своїх підданих, і володіння його були віддані під управління римського прокуратора (губернатора). Римський правитель Юдеї, Самарії та Ідумеї керував військом, збирав податки й мав право страчувати за важкі злочини, керуючись іменем імператора. У той же час, однак, римський прокуратор, який правив Юдеєю, залежав від римського правителя, легата Сирії, провінції, до якої належала й Палестина.
Звичайним місцеперебуванням юдейських прокураторів було місто Кесарія, але на свята, особливо на Пасху, вони переселялися в Єрусалим для ближчого нагляду за спокоєм народу і для приборкування заворушень, які нерідко виникали під час святкування. П’ятим із таких прокураторів був Понтій Пілат (26—36 рр. після Р.Х.). Незабаром після Євангельських подій його скинуто за побиття самарян, заслано у Вієнну в Галлії, де він і помер.
Ірод Антипа (4—39 рр. після Р.Х.), тетрарх Галілеї та Переї, був володарем хитрим, пихатим і розбещеним. Відсторонивши свою законну дружину, він одружився з Іродіядою, жінкою свого брата Пилипа. За цей злочинний зв’язок його викривав св. Іоанн Хреститель (Мк. 6;18). Розлючена такою сміливістю, Іродіяда домоглася смерті Предтечі. До цього ж Ірода Антипи послав Ісуса Христа Пілат під час суду над Ним. Через декілька років після Євангельських подій римський імператор Калігула вислав Ірода Антипу в місто Ліон у Галлії. Св. Марко, використовуючи народне слововживання, називає Антипу «царем» (Мк. 6;14), але євангеліст св. Мат фей (Мф. 14;1) і св. Лука (Лк. 3;19) вживають його справжній титул «четверовласник». Пилип, четверовласник, помер 34 р. бездітним після довгого царювання, про яке нам відомо мало. Його володіння були включені в провінцію Сирію.