Серед усіх живих істот людина займає особливе становище, бо не тільки тіло людини розумно збудоване, але й сама людина має розум, має багате духовне життя і панує над матеріяльним.
Подивімось на фізичну будову людського мозку.
Матеріялістичний журнал „Знание — Сила." Москва, 1962, ч. 8 на стор. 20-23 пише, що мозок людини складається з 14 мільярдів клітин, які звуть нейронами. „Виявилася надзвичайна різноманітність зовсім різних клітин, з такою неповторною хемічною індивідуальністю, яка навіть не піддається поки будь-якому врахуванню" (ст. 22). Клітини мають контакти поміж собою. У звичайної нервової клітини їх може й сотні тисяч. І на кожному контактові — тисячі самих різнорідних „переключателів." Кожен з цих „переключателів" виконує свою індивідуальну роботу, і при цьому завжди включається, спрацьовується саме той контакт, який потрібний. Ніякої плутанини, ніяких помилок. От уже дійсно надійна конструкція." (ст. 23) (Підкр. М. О.).
Крім нейронів в мозку є ще й інші клітини, яких наближено в 10 разів більше, тобто 140 мільярдів. Вони теж відограють якусь ролю. Це ще більше ускладнює вивчення праці мозку.
„Наука и жизнь." Москва. 1964, ч. 8, ст. 36 пише: „Коли ми будемо розглядати мапу точок, що викликають, прикладом, лютість, то побачимо, що вони розкидані в певній ділянці мозку, а між ними розташовані харчові точки, або точки, що викликають сон. Чому це так? Відповісти трудно. Доводиться поки обмежуватися констатацією факту, бо сенс цієї будови, цієї мозаїки з точок ще незрозумілий."
Що дивно: Коли якийсь з відділів мозку буває ушкоджений, то його функції може взяти на себе який небудь сусідній відділ („Наука и жизнь", Москва. 1964. ч. 7. ст. 14)
Від чого залежить думання людини?
Були спроби пояснити це тільки фізичною структурою мозку. Яких тільки не було припущень! Брали: і величину й вагу мозку, і величину й вагу у відношенні до тіла, і закрути й заглиблення в мозку, і кількість фосфору в мозку, й ін. Але всі ці припущення приводять до висновків, що в таких випадках найрозумнішими були б або слон, або горобець, або осел, або гуска.
Не дають відповіді й інші матеріялістичні дослідження мозку. Походження думання у живих істот, а особливо у людини — велика загадка для науки.
Проф. Луі Куфіньяль пише: „З поняттям мислення пов`язана одна особливість: нам невідомий орган мислення, як також невідомі органи пам`яти, уяви, волі" (Річник „Наука и человечество." Москва. 1963. ст. 491).
Проф. Р. Фейнман пише: „Хай тварина чомусь научилась, хай вона уміє робити щось таке, чого раніше не вміла. Значить, клітини мозку тварини, а клітини складаються з атомів, змінилися. В чому полягає ця зміна? Ми запам`ятали щось у свїй пам`яті. Як змінився наш мозок? Ми засвоїли якесь знання. Що це значить? Що змінилося в нервовій системі? На це питання нема поки задовільної відповіді. Мозок — така неуявима кількість перехрещених „проводів" та нервів, що, видимо, пряма аналіза їх неможлива." („Наука и жизнь." Москва. 1964. ч. 11. ст. 65).
В цьому ж журналі 1964. ч. 10 на ст. 35 написано: „Ось людина ніяк не може розв`язати якоїсь задачи, взагалі життьової задачі. І раптом знаходить розв`язання. Оце „раптове бачення" являє собою одну з найбільших загадок, яка коли небудь виникала перед наукою. Раптовий стрибок з глухого кута в розв`язанні задачи до повного її розуміння частіше всього звуть інтуїцією, навіть не намагаючись розкрити, що ж саме стоїть за цим словом."
Все це ясно свідчить про надзвичайну розумність в будові мозку. Не забуваймо про неймовірно велику кількість різних окремих частинок матерії, які беруть в цьому участь. Самі матеріялісти пишуть: „Відомо, що чим більше елементів входить в будь-яку динамічну систему, тим досконаліша повинна бути її часово — просторова організація" („Наука и религия." Москва. 1968, ч. З, ст. 31).
А ще більш дивного ми побачимо, коли поглянемо на духовне життя людини.
Скорість думки безмежна. Для неї нема часу, нема простору. Ми можемо бути думкою вмить де завгодно у всесвіті. А скорість матерії обмежена. В наш час наука вважає, що найбільша скорість матерії тільки 300,000 кілометрів на секунду (світло).
Чи можна міряти думки? Мозок і всі фізіологічні процеси в мозку можна міряти, вони є певні величини. Але думка, свідомість вже не є величина. Тут відбувається якийсь розрив. Як можуть величини породити не-величини? Матерія — не-матерію?
Матеріялістичний журнал „Наука і суспільство." Київ, 1965, ч. 11 на ст. 18 пише: „Реальність мислення, його матеріяльний вияв — це насамперед мова, а не фізіологічний процес, який відбувається в мозку. Ця ідея в основі відрізняється від наївних вульгарно-матеріялістичних уявлень, згідно з якими мозок виділяє думку, як печінка жовч."
Мозок і думка — суттєво відмінні. На протязі вже довгого часу люди бачать невідповідність могутнього розуму слабкому смертному тілу.
Антирелігійна книга „Питання атеїзму." Київ, 1958 на стор. 20 пише: „Мисль (думка. М.О.) — не тілесна, не речовинна, не матеріяльна. Назвати мисль матеріяльною, — писав В. І. Ленін, — значить зробити помилковий крок до змішання матеріялізму з ідеалізмом" (В. І. Ленін. Твори, т. 14, ст. 222).
Значить, крім матерії існує і не-матерія? Значить, не можна говорити, що крім матерії нічого не існує? Розглянемо факт передачі думок на віддаль. З приводу цього питання в радянському журналі „Знание — Сила." Москва. 1960, ч. 12 на ст. 18-23 вміщені висловлювання різних радянських вчених. Яка розгубленість серед них! Бо ніяк не можна наукові факти втиснути у вузькі рамки матеріялізму. Тут же на стор. 20 зазначено, що проф. Л. Л. Васильєв 15 червня 1960 р. в Ленінградському Домі Вчених робив доповідь на тему передачі думок на віддаль, в якій, посилаючись на велику кількість проведених ним експериментів, довів, що передача думок — це науково перевірений факт, і, що особливо важне, ця передача не має нічого спільного з електромагнетними хвилями, що природа її не електрична.
В 1966 році в Радянському Союзі знову порушене це питання. На цей раз в антирелігійному журналі „Наука и религия." Москва. 1966, ч. З, стор. 40-55. Тут є статті радянських вчених з різними поглядами. Для прикладу наведемо висловлювання двох вчених: Є. Парнова і Д. Китайгородського.
1) Є. Парнов на ст. 48 пише: „Коли вірити результатам телепатичних (передача думок на віддаль. М.О.) експериментів, то доводиться констатувати, в найменшій мірі, три парадокси:
а) Телепатичний зв`язок не залежить від віддалі; телепатема передавалась на віддаль більше 2000 км. з таким же успіхом, як і на декілька метрів.
б) Телепатичний зв`язок відбувається поза відомі органи чуття і не пов`язаний, видимо, з розповсюдженням електромагнетних хвиль з мозку. Матеріяльним носієм телепатичної інформації не може бути електромагнетне поле взагалі, що немов би підтверджується багатьма експериментами (метальова кабіна і т. д.).
в) Накінець, деякі випадки спонтанної (без зовнішних причин)телепатії і ясновидіння вступають в суперечність з законом причиновости.
2) А. Китайгородський на ст. 42-43 пише: „На перший погляд здається, що здоровому розумові не суперечить припущення, що мозок однієї людини посилає якесь випромінювання, а мозок другої сприймає це випромінювання.
Можливі три варіянти пояснень:
а) Мозок людини випромінює електромагнетні хвилі.
б) Мозок людини випромінює невідому матерію, яка може бути зареєстрована приладдями. Ні ця матерія, ні приладдя для реєстрації її невідомі.
в) людина випромінює матерію, яка не діє на приладдя, а тільки на інший мозок.
Розглянемо всі три варіянти.
Те, що електромагнетні хвилі не надаються для телепатії, відомо вже давно ... Тому цей варіянт цілком відпадає.
Припустімо, що є невідома матерія, яка здібна діяти на невідомі ще нам приладдя... Визнання невідомої матерії, що здібна діяти на системи з електронів і ядер, рівносильно твердженню непридатности тих законів, якими ми користуємось сьогодні... Ні один дослідник природи не погодиться з такою думкою... Коли б існували невідомі сили, що здібні діяти на електрони і атоми, то сучасна наука не змогла б звести кінці з кінцями; вона була б повна суперечностей і неясности.
Залишається третій варіянт.
Визнання двох матерій або — будемо вже ліпше називати речі своїми іменами — матерії і душі, як двох реальностей, неприйнятне для мене з тої причини, що, ставши на цю дорогу, ми втрачаємо всі антирелігійні аргументи (І це „науковий" аргумент А. Китайгородського? М.О.). Як тільки ми вигадали особливу „матерію", відірвану від тих частинок, з яких складена людина, то чому б їй не бути безсмертною? А коли є безсмертні душі, то для порядку потрібний і господар над ними. Так що бога можете створити з тієї ж матерії!" *)
 
*) Тут же хочемо сказати, що за останні 20-25 років сталися величезні зміни в науці, особливо в астрономії. Радянський астроном академік В. Амбарцумян пише: „За останнє двадцятиліття астрономія цілковито змінилася. Вона зовсім не схожа на ту астрономію, якою була до війни." („Наука и жизиь." Москва. 1964, ч. 6, ст. 3). Цей же журнал 1964, ч. 4 на ст. 112 пише: ..Електронний мікроскоп дав ученим так багато нових фактів, що тепер доводиться наново переписувати багато розділів біології." (Продовження на стор. 40)
 
Антирелігійний журнал „Наука и религия." Москва. 1967, ч. 1 на ст. 50 пише: „Науці ще треба пояснити багато незвичайних явищ, коли здається, що думка здібна керувати тілом. Індуські „святі" простромлюють собі язик і щоки ножами, не відчуваючи болю і не проливаючи ні краплі крови. Християни — містики викликають на долонях і на ступнях відкриті рани, що нагадують стигми. Турецькі дервіши в стані трансу вгоняють в шкуру голови великі цвяхи. Танцюристи острова Балі намагаються проколоти себе ножами, але не в стані проколоти навіть шкуру. Все перелічене стосується до добре документованих фактів, але поки що ні один з них не має вичерпного пояснення з наукової точки погляду. Можливо, з часом фізіологи взнають, яким чином людина може наділяти свій організм такими властивостями, яких він звичайно не має. І тоді будуть пояснені вказані незвичайні явища і серед них тайна дивного ходження по вогню мужчин племени мбенга." коли вогонь абсолютно не палить тіла. (Підкр. М.О.)
(Значить нема протиприроднього в біблійному оповіданні, що вогонь не попалив 3-х юнаків в печі у Вавилоні).
Існує таке цікаве явище: Перевтілення в гіпнозі. Під таким заголовком є стаття лікара-психіятра В. Райкова в журналі „Наука и религия." Москва. 1966, ч. 9.
В ній він пише про перевтілення в гіпнозі одного чоловіка в його матір, в його дочку і в його жінку. Відповідно психіка абсолютно мінялася. Він пише про подібні досліди і з іншими людьми. Свою статтю він закінчує словами „Як бачимо можливості людського організму дійсно безмежні."
Як можна абсолютно (психікою) перевтілитися?
Значить в людині є щось, що можна безпосередньо пов`язатися з психікою іншої людини. Цього мало: може повністю відчути, сприйняти психіку іншого. І цього мало:
може вмить перебудувати всю свою психіку, а потім знову вмить стати собою.
Невже це сталося само собою? Невже це утворили мертві електрони і атоми?
Є люди, які можуть бачити майбутнє. Приклад — старозаповітні пророки. Навіть матеріялісти тепер вже визнають це. Правда, вони роблять різні застереження, бо ж на те вони й матеріялісти, але самий факт бачення майбутнього вони вже не заперечують (И. Крьівелев. „Книга о Библии." Москва. 1958, ст. 158). Та й як можна заперечити, коли в самому Радянському Союзі живе Вольф Мессинг, який „читає" думки і безпомилково передрікає майбутнє. Про це пише сама радянська преса. Є статті в „Наука и жизнь." Москва. 1964, ч. 8, є в „Наука і суспільство" Київ. 1966, ч. 1 й ін.
Сам Мессинг пише: „Мені не складає особливих труднощів уявити собі майбутнє майже кожної людини. Я можу передбачити, чи довго проживе та чи інша людина, чи багато вона встигне зробити, чи відбудуться з нею ті чи інші події, чи буде щасливе її життя... Як не було б моєму житті помилок в телепатичному читанні думок, так не було у мене помилок в передріканні майбутнього. (Підк. М. О.) ... Не треба й питати, як це робиться. Скажу чесно і відверто: не знаю сам. Так само, як не знаю механізму телепатії („Наука і суспільство." Київ, 1966, ч. 1, стор. 34-37).
Це друкує матеріялістична преса, не заперечуючи цих фактів. Та й як заперечити, коли вони науково ними же перевірені?
Тут напрошуються такі міркування: Щоб передректи, треба зазирнути в майбутнє. Це, немов би, скоротити, стиснути час до тієї події до миті, тобто бути поза часом, в безчасовості. Коли можна бачити ту чи іншу майбутню подію, то значить майбутнє існує. Це ще не говорить, що існує судьба, яку людина не в стані змінити, а це говорить, що для Того, Хто існує в безчасовості — Бога нема поділу на минуле й майбутнє. Йому відомо, що саме зробить людина і що з нею буде, бо ж людина щось таки буде робити і щось з нею таки буде.
 
Наука встановила багато фактів, які ніяк не можна вкласти в матеріялістичні рамки. Матеріялісти це бачать. Щоб урятувати матеріялізм, вони пишуть, що існують іншоструктурні форми матерії, де нема ні атомів, ні електронів, ні всіх відомих нам природних законів. Ні уявити, ні зрозуміти ці форми матерії ми не можемо і ніколи не зможемо, бо ж ми „атомної" структури (С. Т. Мелюхин. Проблема конечного и беско-нечного Москва. 1958, ст. 133, 147, 195).
 
Душа людини і то кожної людини є Образ і Подоба Божа, а тому з незбагненої для нас волі Божої це майбутнє може бути відкрите тій чи іншій людині. (Господь обдаровує надзвичайними здібностями не тільки праведників. Напр. жінка ворожка в Ен-Дорі. 1 кн. Самуїлова 28:6-19).
Скажемо ще про одне загадкове явище, яке в науці носить назву „телекінез." Воно полягає в тому, що речі самі переміщаються без доторкнення до них.
Ось, прикладом, в лютому і березні 1958 року преса багато писала про пересування і навіть літання речей без доторкнення до них в домі Джеймса Херлема на Лонґ Айленді, Нью Йорк. Вчений Гейтер Прет, який очолює Парапсихологічний Інститут при Університеті Дюк й інші науковці досліджували ці явища, що відбувалися і в їх присутности і стверджують незаперечливість цих фактів, але не можуть пояснити їх.
В останній час навіть радянська матеріялістична преса пише про факти телекінезу. Так, журнал „Наука і суспільство." Київ. 1967, ч. 5 на ст. 41 пише, що в Києві на Саперній слобідці в кватирі Андрійченка в присутности багатьох свідків, в тому числі й представників міліції та карного розшуку самі собою переміщалися і літали хатні речі.
Як же пояснює телекінез матеріялістична преса?
А вона пише: „З усіх відомих так званих парапсихічних феноменів чи не найбільш дивним і неймовірним видається телекінез. Він аж ніяк не пасує до наших усталених уявлень про природу і людину... Щодо вчених — матеріялістів, то серед них нема єдиного погляду на парапсихічні феномени, зокрема на телекінез. Чимало тут відвертих скептиків... Але будьмо об`єктивні. Відкинути щось, як слабо аргументоване і підігнати деякі факти під уже існуючі теорії куди легше, ніж міняти свої погляди на світ і його закони. Пригадаймо, як важко було свого часу відмовитися від такої, здавалося б, очевидної і звичної Птоломеєвої системи будови Всесвіту й погодитися з Коперніком. Якою неймовірно надуманою і складною здавалася напочатку Айнштайнова теорія відносності... Справа не в кількості експериментів, а в достовірності... ; якщо виявиться, хоч би один випадок того самого телекінезу науково достовірний, з цим доведеться рахуватися, не зважаючи на те, як це відіб`ється на наших уявленнях про світобудову і людину ... Ми знаємо про самих себе так багато ... Але ще невідома межа наших можливостей, здібностей... Напр., чудеса керування всіма функціями тіла виявляють іноді послідовники індійської системи фізичного виховання — „ХАТХА-ЙОГИ" {Там же, стор. 41-42).
Думаємо, що досить цих прикладів, щоб бачити, що в людині є щось надзвичайно сильне, таке сильне, що може керувати матерією, може надавати матерії такі властивості, яких матерія в звичайному стані не має, як, прикладом, людина може ходити по вогню без усякої шкоди для свойого тіла.
А візьмімо абстракції в думанні людини. Думання про нематеріяльне! Абстрактної матерії не існує. Коли б існувала тільки матерія і більше нічого (а так кажуть матеріялісти), то була б неможлива абстракція в думанні, була б неможлива думка про нематеріяльне.
А ідейність людини! Тут не будемо входити в оцінку самих ідей. Фактом є, що людина во ім`я ідеї відмовляється від розмноження (напр. монашество), віддає своє життя, тобто переборює найсильніші інстинкти матеріяльного життя.
Релігія, свобода, творчість, воля, добро, зло, сумління і багато, багато іншого, що складає собою духовне життя людини і чого не має матеріяльний світ — яскраво свідчать про існування Вищого Розуму — Бога.
Щодо сумління. Ще до недавнього часу слово „сумління" викликало іронічну посмішку у матеріялістів. А тепер навіть антирелігійний журнал „Наука и религия." Москва. 1967, ч. 9 пише: „Слово „сумління", надруковане самими великими шрифтами, ввійшло тепер в часописні, книжкові і журнальні заголовки: „Сумління", „Чисте сумління", „За законом сумління", „На поклик сумління." Слово ввійшло в філософські словники (в словникові 1952 року його не було), стало темою перших дисертацій (ст. 22). І далі: „Був час, коли кожна аналіза, кожне намагання особи усвідомити себе характеризувалось як самокопання, роздвоєність, інтелігенщина" (стор. 24).
Людина своїм життям ясно свідчить про існування Вищого Розуму — Бога. Не можна втиснути людину тільки в природні закони, що намагаються зробити матеріялісти. Появлення розумної людини — це особлива подія на Землі.
Про це вже пишуть і самі матеріялісти: „Життя з`явилось на Землі коло 3-4 мільярдів років тому, а розумне життя — не більш мільйона. Ми маємо право запитати, чому розумне життя не виникло раніше, коли дійсно його появлення так неминуче, як про це часто говорять. Ми не можемо сказати, що це пов`язане зі зміною фізичних умов на Землі, — вони не настільки змінилися, щоб виключити можливість розумного життя, прикладом, 200 мільйонів років... Всі підготовчі етапи для виникнення розумного життя були пройдені дуже давно — коло півмільярда років тому. Нам не залишається нічого іншого, як прийняти, що даний звивистий шлях еволюції розуму був в більшості випадковий і необов`язковий ... Треба, безсумніву, мати на увазі, що розумне життя не може виникнути, як наслідок однієї тільки „мутації." Це був дуже складний і залежний від багатьох умов процес, і саме тому на Землі він відбувся тільки один раз (підк, М. О.) і через такий значний „підготовчий" час. („Природа", вид. Акад. Наук СССР. Москва. 1963, ч. 12, ст. 84-85). ,
Пояснення, що шлях еволюції розуму випадковий — не є наукове пояснення. Тільки Християнство дає пояснення — відповідь: людина розумна — це безпосередній твір Вищого Розуму — Бога. Людина має подвійну природу: мате-ріяльне тіло і нематеріяльну душу. Коли ще можна робити різні припущення щодо формування, з`явлення матеріяльного тіла людини, то у відношенні до нематеріяльної душі не може бути сумніву: вона виникла, як безпосередня дія Вищого Розуму — Бога, бо незмірно велика різниця між людиною і тваринним світом.
Щодо матеріяльного тіла людини, то Біблія не зазначає, як само воно виникло (тобто, сам процес виникнення), тільки зазначає, що воно з матерії, „з пороху земного." Подібно Біблія не зазначає, як само відбувався процес з`явлення всього живого матеріяльного. Вона говорить, що Бог наказав воді і землі вивести все живе. І вода й земля вивели (Бут 1. 11-12, 20-21, 24-25). А як саме виводили, в Біблії нема. І хоч ясно написано, що сама вода, сама земля виводили все життя, разом з цим пишеться, що усе живе створив Бог (Бут 1. 21, 25). Це треба розуміти, що Бог установив природні закони і згідно з ними утворилося все живе.
Щодо людини, то Біблія пише: „І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою... І Бог на Свій образ людину створив" (Бут 1. 26-27). Тут, безсумніву, зовсім не говориться про матеріяльне тіло людини, бо образ і подоба Божа не може бути в матеріяльному.
Далі в другому розділі книги Буття говориться і про тіло: „І створив Господь Бог людину з пороха земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її — і стала людина живою душею" (Бут. 2. 7). Тут, власне, говориться, що тіло людини з матерії, „з пороху земного." Бог безпосередньо не творив нічого живого матеріяльного, не вдихав дихання життя ні у що живе — тільки в людину. Це значить, що у відношенні до людини був безпосередній Божий акт. Була якась надприродна подія і з`явилася розумна людина — homo sapiens.
Матеріяльне тіло людини таке ж саме, як тіло тварин. Св. Письмо пише: „Бо доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям" (Єклез. 3:19). Св. Ап. Павло пише, що матеріяльне тіло людини не може посісти Божого Царства, а мусить бути змінене (1 Кор. 15:50-55).
Це дає підставу думати, що матеріяльне тіло людини могла приготовити земля згідно з наказом Божим за природними законами, які створені Богом, щоб виконувати Його волю.
Інакше незрозуміло: пощо було Богові окремим актом творити те самісіньке, що творить земля за Його ж наказом? Чи не буде це пониженням Премудрости Божої? До
цього ще: матеріяльне тіло людини не може посісти Божого Царства, а піде в землю, з якої й з`явилося. Про воскресіння з мертвих Св. Ап. Павло пише: „Сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне" (1 Кор. 15:44).
Св. Письмо не пише, як саме відбувся акт з`явлення матеріяльного тіла людини: чи вмить, чи на протязі якогось часу. Що рослинне і тваринне життя з`явилося не вмить, а на протязі якогось невідомого нам часу, Св. Письмо говорить словами: „і був вечір і був ранок день..." (1 кн. Мойсея 1:5, 8, 13, 19, 23, 31). Таке пояснення цих слів дав ще 1600 років тому Св. Іван Золотоустий.
Чи не можна застосувати таке пояснення і щодо матеріяльного тіла людини?
Ми не будемо тут розглядати, як саме з`явилося матеріяльне тіло людини, бо це окрема велика тема, тільки нагадаємо, скільки зла принесло уперте тримання Птоломеївської системи.
Наука шукає родоначальників матеріяльного тіла людини. Вона розрізняє: найдавніший родоначальник — хомо хабіліс, з якого вийшов хомо еректус — людина просто-ходяча. До хомо еректус зараховують пітекантропів, синантропів й ін. Це — ще тварина. Щодо людини розумної — хомо сапіенс, то вона з`явилася наближено 20,000 років тому. Дуже цікаво, що цю цифру дає проф. богослов С. Глаголев на підставі дослідження Біблії (ще в 1894 році) і цю ж цифру дає сучасний матеріялістичний журнал „Техника Молодежи." Москва. 1963, ч. 1 кольорова сторінка, що вміщена після 36 сторінки.
„Знание — Сила." Москва. 1969, ч. 2 на ст. :11 пише ,,... двадцять тисяч років — це дещо більше, ніж час, що пройшов від початку людської цивілізації" ... ,
Розумна людина могла з`явитися тільки, як безпосередній акт Вищого Розуму — Бога.
Людина відрізнається від тварини тільки розумом, духовним життям. В цьому відношенні вона стоїть окремо і дуже високо серед усього живого на землі.
Дивно: розумові здібності чи дикуна чи найкультурнішої людини однакові, що ми особливо ясно бачимо на
прикладі дикунів кам`яного віку на острові Тасманія, яких в минулому столітті вивчали вчені (В. Ф. Зьібковец „Всегда ли существовала религия." Москва. 1959).
Навіть атеїсти визнають особливе становище людини. Вони пишуть: Вид homo sapiens — людина розумна — давно і чітко відмежований природою. Не зберіглося в живих ні близьких родичів — видів того ж роду, ні навіть родів цієї родини. Наш вид давно розвивається як єдине ціле, не виявляючи тенденцій до поділу хоч би на підвиди („Наука и религия." Москва. 1966, ч. 7, ст. 94).
Ще одна заувага: все людство споріднене, тобто має одного родоначальника. З цим погоджуються і матеріялісти („Питання атеїзму." Київ. 1958, ст. 86. Річник „Наука и человечество." Москва. 1963, ст. 160 й ін).
Існування розуму (в незначній мірі) у тварин теж свідчить, що вони є твір Розуму. Тільки людина займає особливе становище серед усього живого. Це свідчить, що й з`явлення розумної людини — homo sapiens було особливе.
Існування людини — незаперечливе свідчення існування Вищого Розуму — Бога.