Більшість людей умирає після більш-менш тривалої термінальної хвороби. Поступово вгасаючи, людина має час подумати, зрозуміти й у якомусь ступені підготуватися. Однак смерть може бути й несподіваною - раптовою - наприклад при зіткненні автомобілів або при гострій серцевій недостатності (те, що раніше називали "розрив серця").
Люди, що вірять у Бога й у безсмертя душі, бояться раптової смерті або, говорячи точніше, бояться не стільки самої смерті, скільки наслідків відходу душі з тіла без покаяння, без молитви, без примирення з Богом. В усі віки християнства, крім останніх, люди завжди намагалися дати померлому відійти гідно, по-християнському. М. Лодиженський пише у своїй книзі "Світло Незриме": "Передсмертний стан людини й сам момент її смерті є для неї найважливішим переживанням із усього... Смерть - це, у своєму роді, найголовніший іспит людини... наскільки її світогляд осмислив сам факт смерті... зробив його легким або навіть радісним..." Люди, що вірять у Бога й у загробне життя або хоча б ті що серйозно думали про це, звичайно вмирають легко. Інакше з людиною зовсім невіруючою. Автор цієї чудової книги продовжує: "Що може представляти собою смерть людини, яка переконана, що смертю вона зовсім знищується? Така смерть - це або відчуття жаху, або відчуття тупого розпачу". Такі люди часто бажають умерти відразу, раптово.
От як виразив своє бажання один з них: "Якщо вже потрібно вмирати, то я хотів би вмерти відразу або в сні, щоб не мучитися". Вони хочуть умерти без страждання, без думок, нічого не відчуваючи - був і немає. Цього можуть хотіти тільки ті, хто нічого про смерть не знає, але панічно боїться її. У цьому їхньому бажанні - велика помилка, такої смерті - без думок й яких-небудь відчуттів - вони не одержать. Фізичних мук у смерті нема, але страх і важкі сприйняття залишаться, тому що в смерті свідомість не губиться й зникнення особистості немає. Навіть якщо він умре під час сну, нічого не відчувши, він раптом побачить себе в дивній обстановці, але з усіма думками й відчуттями, яких він хотів уникнути. Крім того, при такому розумінні смерті й при бажанні нічого не відчувати ці безпомічні люди, повні страху, гублять весь період термінального росту душі, повного радості й примирення. Ті, хто думали про це серйозно, зокрема багато лікарів, що вивчали проблему смерті, хочуть іншого. Ми вже писали про Єлизавету Кюблер-Росс, що не хотіла б умерти раптово й втратити періоду росту, пізнання й наближення до Бога.
Потрібно подякувати Богу, якщо смерть не застала нас раптово і нам дано час подумати й приготуватися. Перш ніж писати про причини смерті людини, потрібно обмовитися. Душа безсмертна, тому говорити можна тільки про причини смерті тіла й, що не зовсім те саме, про причини виходу душі з тіла. Нема, звичайно, смислу згадувати важку травму або перераховувати різні хвороби, що руйнують який-небудь життєво необхідний орган; тут причина смерті ясна. Але бувають випадки, коли тіло виглядає здоровим і життєздатним і коли здається, що вмирати немає причини, а людина, проте, умирає. Багато хірургів зможуть пригадати хворого або хвору, які перед безпечною операцією раптом говорять: "Я операції не перенесу".
Це не страх. Говорять вони це природно й спокійно, як про неминуче очікувану подію. Хворий був перед операцією обстежений - серце, легені, кров і все інше в порядку, - і проте обережний хірург оперувати не стане, особливо якщо колись у минулому він зустрівся з подібним випадком. Молодий і здоровий австралійський абориген, на якого зловмисник, умілий у таких справах, "націлив спис" ("Pointing of the bone"), упадає в депресію, худне, слабшає й через якийсь час умирає. Російський селянин минулого століття, звичайно старий, але без будь-якої небезпечної хвороби, вирішує, що його час прийшов, і говорить про це рідним. Він надягає білу сорочку, його укладають на лаві під образами, дають у руки палаючу свічку, і він незабаром умирає. Що це було? Передчуття? Тільки передчуття?
Швидше за все, це було бажання й заклик, підсвідомий заклик, зміст якого: "Я вже готовий, хочу перейти туди, прийми". Можна згадати багато подібних випадків і ситуацій. Знає це й художня література, навіть і нашого безбожного століття. Є розповідь Федора Абрамова "Останній старий села". Автор після багатьох років приїжджає у своє село. Зустрічає знайомого старого. "...Схуд, висохнув... так чи ти це?" - запитую. "Я, хлопче, я... на іншу фатеру (вітчизну. пер) наказано перебиратися". Слів розради старий не прийняв. "Ні, ні, не втішай - відгуляв своє. На пошту оце ходив. Гроші на похорон знімав. Було 600 рублів накопичено, усе зняв. Не хочу, щоб діти на мене розорялися. І хочу попрощатися із земляками гарно: щоб усі, хто прийде, були почастовані". Старий умер у той же день, надвечір, коли сідало сонце... Спав він звичайно на своєму ліжку, а тут раптом попросив на підлогу. Дорослі діти влаштували його на підлозі. "А тепер Мотрона (дружина) нехай ляже поруч із мною". Діти намагалися відговорити "недобре ж", але він наполягав. Матрону, яка уже три роки була несповна розуму, поклали поруч із ним. До неї, вочевидь, якимсь дивом, у цю хвилину повернувся розум, і вона ніяково обхопила чоловіка сукуватими руками. "От і добре, - розплакався старий. - А тепер залиш мене одного, я помирати буду". І незабаром на очах в усіх умер". Смерть, коли не видно ніякої фізичної причини, учені називають "психологічною смертю". Причини вони не знайшли, але назву придумали, і все виглядає поясненим. Добре відомо, що в критичний час важкої хвороби результат - жити або вмерти - багато в чому залежить від бажання хворого. І не тільки під час небезпечної хвороби. Якщо людина впевнена, що вона незабаром умре, і спокійно говорить про це, як про щось очевидне, вона, імовірно, скоро умре.
Достоєвський ранком 28 січня 1881 року спокійно сказав: "Я знаю, я повинен сьогодні вмерти". Увечері він умер. Бажання й готовність перейти в інший світ, свідомо або несвідомо частіше виникають у старих людей, але бувають й у молодих. "Природа" часто йде назустріч такому бажанню. Зневіра, депресія, втрата інтересів й енергії, розчарування, безцільність життя народжують бажання "піти від усього цього" і приведуть до появи й розвитку різних хвороб, включаючи й рак. Наполеон, ще далеко не старий і недавно сповнений енергії, у засланні на острові Св. Олени втрачає усяку надію, незабаром занедужує раком і вмирає. Солженіцин, маючи ракову пухлину, знає, що повинен ще багато сказати усьому світу, хоче зробити це й видужує. Сильне бажання народжує в людині й у природі якісь сили, які сприяють здійсненню його бажання. Іншим джерелом життєвої сили, ще більш могутнім, ніж бажання, може бути віра в Бога й розуміння, що наше життя й смерть у Божій волі, а нам потрібно просто робити на землі те, до чого ми покликані. Такі люди часто доживають до глибокої старості. У людей без віри часто з`являється відчуття безцільності існування й бажання піти; у результаті виникають які-небудь психологічні, а потім і фізичні хвороби.
Смерть має не тільки зовнішні, але й внутрішні причини. У фізичної смерті часто є внутрішня психологічна причина. Про роль депресії й відчуття безцільності життя ми вже писали. Є, однак, багато й інших причин. Будь-яке сильне несподіване переживання може призвести до моментальної смерті. "Умер від переляку" – це не тільки мовний зворот. На війні солдат може вмерти в момент близького розриву снаряда, не одержавши ніяких ушкоджень. Люди вмирали в нападі глибокого горя або навіть при несподіваній великій радості. Пишуть, що смерть може бути результатом навіювання, посланого ворогом, навіювання, про яке його жертва нічого не знала. У давнину й у середні віки вірили в дієвість заклинань і прокльонів. Причина смерті може бути зовсім тривіальною й незрозумілою.Смерть може наступити в момент будь-якого дрібного, але гострого відчуття, пов`язаного із побоюванням чи очікуванням неприємного. Один з таких дуже гірких випадків відбувся в моїй практиці. Мій пацієнт, міцний чоловік середніх років, одержував раз у тиждень внутрім`язові ін`єкції. Їх можна робити безболісно, уколюючи голку в момент ляпаса долонею по сідниці. Він не сильний, повинен бути дуже гострим і коротким. Болю нема, але від несподіванки хворий може здригнутися. Мій пацієнт уже одержав дві або три такі ін`єкції, але щоразу був неспокійний, очікуючи цього звичайсінького уколу. При його останньому візиті до мене, одержавши укол, він упав ниць на підлогу без подиху й без пульсу. Я в тривозі кинувся повертати його на спину, щоб робити серцевий масаж, але він раптом зітхнув, і через кілька хвилин ми мирно й посміюючись розмовляли про те, що відбулося.
Я не надав всьому цьому ніякого значення - проста непритомність. Через два дні я виїхав у місячну відпустку. Наступну ін`єкцію робив мій заступник. Відбулося те ж саме, що й після моєї ін`єкції. Хворий упав, але цього разу до життя не повернувся. Він умер. У відомій книзі "Відверті розповіді мандрівника" описаний наступний випадок. Селянський обоз. Під`їхали до проточного ставка з льодоходом. Молодий селянин висловлює бажання викупатися. Починає роздягатися. Його відговорюють, не пускають. Він виривається. "Ах так, ну от тобі!" - і, жартуючи, обливають його холодною водою із цебра. Він скрикує: "Ах, як добре", - спокійно лягає на землю й умирає. Зробили розтин - нічого не знайшли. Душа може виходити з тіла не тільки перед смертю. Про підняття на небо в дусі пишуть християнські подвижники. Астральні польоти йогів широко відомі. Сучасна наука теж вивчає цей феномен. Вихід душі з тіла може досягатися відомими прийомами або відбуватися сам по собі, при утомі, стресі, у сні й так далі. Такі випадки нерідкі.
Целія Грін, директор психологічних досліджень в Оксфорді, на свій запит одержала 400 позитивних відповідей. Сприйняття були аналогічні з тими, що спостерігались при вмиранні - почуття зберігалися, сліпі бачили й пам`ять про що відбулося залишалася. Після першого епізоду повторні виходи душі з тіла відбуваються легше й швидше. Лікар Сабом (с. 162) повідомляє, що в трьох пацієнтів при стані близькому до смерті, бували повторні виходи душі з тіла, а в однієї жінки - багаторазово й за її власним бажанням. Сабом уважає, що відбувається пробудження латентної здатності: "Я припускаю, що аутоскопіний епізод залежить від невідомого нам механізму (trigger), нейрохімічного або іншого, котрий включається на якійсь стадії процесу вмирання й в інших ситуаціях". Про існування "механізму", що служить для відключення душі від тіла, пишуть й інші вчені. Існування якогось фізіологічного фактора здається безсумнівним. Як можна інакше пояснити моментальну смерть при переляку, при бурхливій радості, несподівану смерть від якої-небудь незначної причини? Звичайно, звичайне тіло вмирає від тих або інших фізичних причин, від патологічних змін у тканинах й органах. Але є і якийсь психологічний механізм, включення якого веде до виходу душі з тіла й до зупинки життєвих функцій. Цей фактор (слово "механізм", уживане деякими дослідниками, мало підходить до живого організму), існуючи в латентному стані від народження, активізується якимось психологічним впливом. Душа може відокремитися від тіла під впливом бажання, сильної емоції, якихось нейрохімічних процесів, іноді пов`язаних із близькістю фізичної смерті, може бути передчуттям ("не клич смерть - прийде").
Не можна виключити апріорі й можливість зовнішніх впливів на психіку людини (вселяння, "націлювання списом"). Видимо, цей фактор більше чутливий у старих людей. У них він більше готовий "спрацювати" у критичній ситуації, чим у молодих. Старі гірше переносять хвороби й будь-який стрес, ніж молоді. Психологічна настроєність має величезне значення. Були проведені цікаві досвіди на пацюках. Якщо обрізати пацюкам вуса, їхня опірність падає, і у воді вони тонуть швидше, ніж непошкоджені пацюки. Смерть, а також і життя, якими ми їх знаємо на землі, можуть здатися безглуздими. Народилася дитина, її виховували й учили, а вона умирає, не встигнувши нічого зробити в житті. Безпомічний старий живе, а юнак умирає. Наречена вмирає відразу після весілля. Солдат іде додому з війни й гине, потрапивши під автомобіль. Зміст може бути тільки в тому випадку, якщо смерть тіла не кінець існування особистості. Смерть солдата може здатися безглуздою й несправедливою. На війні він піддавався небезпеці й жив безрадісно й важко. Ночі без сну, іноді в холодному й мокрому окопі, доводилося й голодувати, утома, бруд, крики начальства. Без жінок, без радості. Був поранений і намучився чимало.
Було, звичайно, і гарне: тісна дружба з товаришами, про себе не думав, ділився іноді останнім шматком хліба, ризикуючи життям, виніс пораненого товариша із зони вогню. Тепер війна скінчилася, і він хотів надолужити загублене - пожити собі на втіху - поїсти, ну й випити, і добре провести час. Думав про ще молоду й кохану дружину, але... на селі багато самотніх жінок, і вони знудьгувалися. Є багато й інших спокус, а він ще молодий і після довгих років війни хоче насолоджуватися життям. Що чекає його? Як складеться його життя? Яким стане він сам? Повний райдужних надій іде він зі станції додому, і раптом майже моментальна смерть під автомобілем. Передсмертної хвороби не було. А що якби була? Як переніс би він крах всіх своїх надій? Примирився б з долею? З Богом? За що йому таке життя й така смерть? Що було б, знає Господь, і Він посилає людині таку смерть й у такий час, коли це йому найкраще. Прочитайте тепер ще раз у восьмому розділі, що пишуть архієпископ Лука й святий новомученик Герман про значення земного життя й смерті для душі й тіла. Життя людини на землі потрібна тільки для формування духу, пошуків того шляху, по якому душа піде в життя вічне. Це дає відповідь на всі наші здивування й пояснює ранню смерть праведників, довге життя поганих людей (яким, виходить, Господь дає час зрозуміти й змінити свої шляхи) і всі ті смерті, які нам могли здаватися безцільними й непотрібними. Важливе не обдарування й таланти, якими ми володіємо, а те, як ми ними користуємося. Протоієрей Сергій Булгаков пише: "Фізична смерть має для свого настання внутрішні часи й строки". У смерті є свої внутрішні причини; зовнішні фактори - хвороби й нещасні випадки - ведуть до смерті людини тоді, коли подальше земне існування вже не має змісту для життя душі. Час нашого життя й смерті в руках Господа. Година смерті дуже часто пов`язана з духовною місією людини. Праведник іноді хоче вмерти й просить про це, але Бог може залишити його жити довше. Отець Матта эль Мескін пише в "Віснику РХД" (№ 44, 1985) про Антонія Великого, котрий почув голос Господа: "Ти як блага мати... й Я залишу тебе добре виховувати твоїх чад".
Деякі люди дивуються, чому Господь не дав нам передбачення смерті, якщо думка про неї настільки благотворна. Святоотцівські писання пояснюють, що це потрібно для нашого спасіння: "Тому що... людина, наперед дізнавшись час своєї смерті, проводила б життя своє в беззаконнях і в результаті тільки при виході із цього світу йшла би до покаяння. Але від довгострокової звички гріх робився б у людині другою природою, і вона залишалася б зовсім без виправлення". Передбачення смерті нам не дано, але передчуття смерті буває нерідко. Передчуття - це не страх смерті, певною мірою вони навіть протилежні один одному. Страх смерті найчастіше буває в нерозкаяних людей поганого життя, що відкидають Бога. Для них смерть означає втрату всього, що вони знають і люблять. Вони її бояться й не хочуть, передчуття смерті в них буває дуже рідко. Може бути передчуття й острах чогось поганого після смерті, але її близькості вони не відчувають.
Навіть навпаки, до самого кінця вони можуть не бачити явних ознак її наближення, як у Солженіцина в "Раковому корпусі": "Уже кисневу подушку ссе... а словами доводить "не вмру". Чоловік праведного життя часто передчуває свою швидку смерть. Він не боїться, просто спокійно чекає, а іноді навіть хоче її приходу. Після природного й незіпсованого життя він і смерть приймає як щось природне й нормальне. Імовірно, це схоже на те, як людині, що утомилась від денних турбот, хочеться заснути. Його смерть буде мирною й легкою, як засипання, як успіння.