Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
Дорогі браття і сестри!
Щороку, святкуючи Різдво Христове, свята Церква нагадує нам у ці дні про те, що Бог не залишив і не залишає світ та кожну людину зокрема без Своєї любові та догляду. Свято Різдва Христового повинно зміцнювати в наших серцях віру в те, що “Бог так полюбив світ, що послав у світ Єдинородного Свого Сина, аби кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3, 16). Свято повинно пробуджувати в нас, християнах, духовні сили, щоб, за словом Христа, бути нам світлом світові й сіллю землі. А для цього треба зберігати віру апостольську, віру отців, віру православну.
У християнському суспільстві все більшає людей, що на словах йменують себе християнами, а за способом життя дуже далекі від Христа. Одні з них є прибічниками сил смерті, інші намагаються стерти межу між добром і злом, між чеснотою і пороком. Деякі виправдовують агресивність, видаючи її за природну якість людини, бажають взаконити й дати свободу для всіх її низьких пристрастей. На Заході зростає кількість християн, деякі з них навіть називають себе богословами, які приймають Христа, але бачать у Ньому тільки людину Ісуса. Вони твердять, нібито Ісус самою тільки Своєю появою на землі став початком нової релігійності, нового людинолюбства, нової моралі. Всі ці висловлювання про Ісуса Христа звучать так улесливо й благочестиво, і так досконало підігнані під християнську віру – проте спільного з християнством всі вони нічого не мають. Наш Ісус Христос, Христос християнства, є не тільки довершена людина, але й довершений Бог. Він не тільки з Богом, але і з нами, людьми. Тому Христос є нашим Посередником, через Якого ми приходимо до Отця Небесного. Син Божий з`явився у світ не в образі ангела, а в образі людини, саме тому ми сприймаємо в Ньому нову людину, яка стала основою й зародком нового людства. З Нього почалась нова творча дійсність, новий спосіб існування людей. Наша людська природа з`єдналася з Богом і наповнилася Божеством.
Коли сталося гріхопадіння Адама, в зародку, вміщеному в ньому, людство втратило цей зв`язок з Богом, тобто втратило Богоспрямованість та Богонаповненість – ці найцінніші позитивні якості. Разом з тим воно успадкувало схильність до зла у вигляді первородного гріха. Людська природа стала агресивною. Змарніння та згасання моральних сил спустошували людину дедалі все більше. Через занепадання всього доброго людство наближалося до межі свого існування. Таким був стан людей до Христа.
Новий спосіб життя у Христі, наготований всім Його браттям і сестрам, полягає в тому, що люди сприйняті у спілкування з Його найсвятішою природою. Цим спілкуванням з Христом гріх був очищений з нашої природи. Тепер людина і гріх уже перестали бути тотожними. Тепер істотним для життя в Христі є не моральне розкладання та відмирання, а зростання й утвердження, іншими словами, – зростання до “повного зросту Христового”. (Еф. 4, 13).
Ісус Христос є наш Спаситель, але не тому, що Він Бог, і не тому, що Він людина, – але з тієї причини, що Він Боголюдина, новий Адам, Первісток серед братів. Тільки тоді, коли ми сповідуємо Цього втіленого Сина Божого, коли розглядаємо Його Божественну і людську природи як єдине ціле, тільки тоді ми можемо бути впевнені, що належимо до справжнього християнства, і тільки в такому випадку можна сказати, що ми проповідуємо сутність Євангелія.
Саме Цей Христос – Боголюдина жив від самого початку в серцях віруючих. Тільки Він давав вирішальний поштовх та кінцевий смисл усім внутрішнім рухам у християнстві, всій його боротьбі, його культу, його літургії, богослів`ю, мистецтву та всій християнській культурі. Тільки Цей Христос посилав силу апостолам і мученикам, святителям і преподобним, праведникам і всім святим. Ради Нього проливалися сльози й кров. На Ньому розходились і донині розходяться переконання. Він є наріжним каменем – і каменем спотикання й спокуси. Саме Цей Христос виявляв через історію та в історії об`єктивну суть. Він є реальність історії. Така наша православна християнська віра.
І на цій вірі ми, християни, ґрунтуємо наше ставлення до насущних проблем сьогодення. Якщо Христос є Господь історії, то ми маємо надію і мусимо не просто не підтримувати сили смерті, а навпаки – повинні рішуче протистояти їм, тому що знищення людства суперечить Божому будуванню спасення всіх людей, бо, як навчає апостол Павло, “Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини” (1 Тим. 2, 4). Сьогодні не досить засуджувати ядерну війну, – треба відвертати її. Катастрофи, або, як говорять тепер вчені, “ядерні зими”, що можуть настати по всій землі після вибуху певної кількості ядерних бомб, можна уникнути, якщо люди всієї землі, християни й нехристияни, віруючі та всі люди доброї волі будуть сприяти всьому тому, що служить справі миру.
Дорогі браття й сестри! Цього року наша Церква зустрічає свято Різдва Христового в ювілей 40-ліття Перемоги над фашистською Німеччиною. Тяжкі випробування випали на долю нашого народу, але він мужньо ніс тягар нечуваної за своїми стражданнями війни. Вдячна пам`ять вимагає від нас згадати в своїх молитвах тих, хто не повернувся з поля битви і своєю кров`ю врятував нас від рабства. Ми повинні постійно молитися Начальникові миру, Господеві нашому Ісусу Христу “за мир у всьому світі”, жити, згідно з Божою заповіддю, в любові та чесним трудом на благо свого народу створювати підставу міцного і справедливого миру.
У ці різдвяні дні сердечно поздоровляю вас, дорогі браття й сестри, з великим християнським святом Різдва Христового. “Нас ради людей і нашого ради спасіння” народжений у віфлеємській печері від Пресвятої Діви Марії Син Божий, нехай дасть нам у мирі й духовній радості, в доброму здоров`ї та всякому благополуччі славити Його Пресвяте Ім`я! Поздоровляю вас також і з Новим роком, що настав! Нехай він буде мирним для нашої Вітчизни і для всіх народів!
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами на віки вічні!
Амінь.
1984/1985 р.