Неокульти мають низку спільних елементів. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню культу, як про час, сповнений розгубленості та страждань. У цьому випадку завдяки вірі відкривається „велика істина”. Об’єднує ці напрямки також уявлення про засновника культу як про людину, якій відкрилася „велика істина”. Осмислення його особистості може бути різним.
На відміну від секти, культ не є початком розвитку секти, це самостійний тип релігійного феномена. Основні його ознаки – відсутність структури і зв’язки між віруваннями та іншими сферами життя. Також слово „культ” вживається для позначення початкової фази розвитку нової релігії, характерною ознакою якої є вимога повного розриву з існуючими релігійними традиціями. У цьому їхня відмінність від секти, що завжди орієнтується на повернення до щирих джерел віри, на збереження „давньої віри” в її чистоті. Проте культ постає як дещо нове, як „сучасніша”, „передова” релігія, поява якої позбавляє цінності та змісту традиційні вираження віри (1).
Для таких рухів неважлива спадкоємність з існуючими релігіями, вони не шукають у такій спадкоємності своєї легітимації. Однак культ, так само як секта, здатна до інституалізації. Водночас вороже ставлення оточення може спричинити перетворення секти на культ. Такій перехід полегшується наявністю загальних рис – відсутністю внутрішньої складної організації і запереченням принаймні деяких цінностей секулярного суспільства. Найчастіше культ або відмирає, або перетворюється на інституалізовану релігію. Вивчення механізму впливу релігій як символічної форми на соціальну поведінку дає змогу виокремити соціокультурні умови формування релігійного символічного світорозуміння, можливі способи маніпуляції релігійною свідомістю (2).
Таким чином, розуміючи як слабкі, так і сильні сторони цієї ментальної моделі світосприйняття, можна сприяти практиці використання релігій як ефективного, консолідуючого важеля в соціумі. Отже, у соціології релігії визначаємо такі типи релігійних організацій: культ, секта (іноді запроваджується підрозділ на секту в початковій стадії і секту як довгостроково існуючу організацію), деномінація (проміжну форму між сектою і формою) і церква (3).
У будь-якій ідеології новітніх релігійних рухів обов’язково наявне уявлення про те, що світ найближчим часом буде радикально змінений в результаті перемоги сил світла над силами темряви або навпаки. Носіями добра є представники неокульту на чолі з гуру.
Вся решта буде або знищена, або не воскресне, або буде підлегла віруючим, які стануть елітою нового світу. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на відміну від традиційних релігій, розгортають активну пропагандистську діяльність. Кожен сектант відчуває себе місіонером. Сектантами нерідко стають люди, які прагнуть до духовної чи релігійної активності, хочуть відчути свою значимість.
Інший привабливий момент визначив психолог Артур Джаноф: різні культи сходяться в одному вони пропонують задовольнити дитяче прагнення до любові та захисту від реальності. Нерідко культи приваблюють людей з тяжкими психічними вадами і тих, що страждають від різних неврозів та жахів. Кількість таких людей нині внаслідок економічної та моральної кризи, а також соціальної незахищеності у сучасному суспільстві, – достатня.
 
(1) Шандо Ф. Структурна перспектива релігії у традиційному та техногенному соціумі (культ, секта, деномінація, церква)/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар.наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.231-237.
(2) Там само.
(3) Там само