Що ж привабливого знаходить віруючий у неокультах? Основні типи мотивів вступу людей у неокульти:

1. Соціальні мотиви – прагнення позбутися самотності, знайти нових друзів, атмосферу теплої дружньої підтримки, любові, солідарності, пошук вирішення проблем вікових криз, конфлікту “діти-батьки”, втрата близької людини, порушення важливих, значущих стосунків, раптова зміна соціального статусу. Реалізується прагнення бути часткою спільної справи, відчути свою вагомість, відокремитися з безособового натовпу, створити певний образ себе самого, усвідомити власну винятковість та неповторність. З’являється можливість перекласти прийняття рішень проблем на іншого або інших (лідерів групи, проповідника, гуру), а також задовольнити потребу (як правило приховану) сильного авторитетного керівника.

2. Духовні мотиви – пошук Бога, сенсу життя, потреба вірити в те, що стоїть над реальним, буденним і матеріальним, прагнення знайти відповіді на глобальні питання, що дають поштовх на зміни особистого та суспільного життя.

3. Моральні (регулятивні) мотиви – сподівання здобути сталу світоглядну систему, нове місце в світі, нову ідентичність; прагнення до інтегральності (цілісності): пошук контакту з собою, іншими, найближчим оточенням і своєю культурою. Люди бажають набути такий релігійний світогляд, що сприятиме встановленню у світі загальної гармонії, культ, котрий поєднує сакральне і секулярне (мирське), містичне й наукове, духовне та тілесне, таку благодатну атмосферу, в якій їх творчий потенціал буде реалізовано, де віддадуть належне їх здібностям. Люди прагнуть досягти значущості власного індивідуального існування, наприклад, через участь у соціальних програмах: допомога літнім людям, нужденним, хворим, інвалідам тощо. Таким чином задовольняється потреба у сталій системі норм та цінностей, моральних принципів, що регламентуються і визнаються певним колом однодумців, стають базовими у життєдіяльності на мікро- (в середині групи) та макрорівнях (в соціумі) – спільного життя.

4. Психо-фізіологічні мотиви – проблеми фізичного та психічного здоров’я, необхідність духовної підтримки через тяжку психічну травму; різноманітні кризові ситуації: тяжке захворювання, нещасний випадок; проблеми соціальної адаптації (у хворих на наркоманію, алкоголіків та ін.).

5. Інтелектуальні (пізнавальні) мотиви – сучасна людина прагне науковоподібного підходу до тлумачення істин, що поєднує онтологічні, теологічні, космологічні основи та досягнення наукових здобутків й елементів світської культури. Людина бажає отримати готові відповіді на нагальні запитання, що породжуються сучасним динамічним, нестабільним життям.

6. Практичні мотиви – можуть отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу, навички оволодіння новою технікою, вивчення іноземних мов, оздоровлення дітей у межах країни та за кордоном тощо [3].

Життя в громаді звільняє людей і від матеріальних проблем, але головне - воно надає світогляд, що заважає їм кинути культ, повернутися до умов традиційного суспільства. Цей світогляд притаманний не тільки нетрадиційним культам, він є характерною рисою будь-якої релігії, його можна встановити багатьма засобами, але в суспільстві всі ці засоби нерідко втрачають авторитет, а отже, свою дієвість.

Активно використовується у значній частині неокультів такі методики, як медитація, монотонне співання, глосолалія (від. грецьк. glossa - незрозуміле слово і lalien - говорити поняття, яке використовується для позначення розмови віруючого з Богом “незнайомою” мовою при сходженні на нього Святого духу). Ефективному впровадженню цих методик сприяють: тривалі пости, настанови та молитви, самонавіювання та контрольовані дихальні вправи. Така культова практика призводять до зміни процесів мозкової діяльності, що викликає зміни у стані свідомості, подібні до наркотичного трансу. Для багатьох адептів, які регулярно перебувають у стані релігійного екстазу, характерні: екзальтація, підвищена сугестивністю, звуження фокуса самосвідомості, зростаюча залежність та підсилення прийняттям ролі, котру нав’язує інструктор.

Останні дослідження, проведені німецькими психологами у групах медитації, довели, що постійне промовляння мантри суттєво понижує здатність органів чуття людини до сприйняття зовнішньої інформації, так як загальна концентрація уваги спрямована не на навколишній світ, а передусім на мантру. За рахунок зменшення природного інформаційного навантаження на свідомість особи, яка у нормальної людини сягає 1011 біт інформації на секунду, у адепта відкривається новий домінуючий канал зв’язку “Свідомість – Несвідоме”. Цей канал поступово послаблює реакції людини на зовнішні подразники, які формують її емоційний стан. Завдяки цьому людина сприймає ейдетичні образи та галюцинації як реальність, може перетворитись на асоціальну особу. Медитація, як і решта культових методик маніпулювання людською свідомістю, призводить до психологічної залежності та викликає поступове згасання орієнтації на реальний світ. У деяких особливо вразливих людей застосування подібних методик може призвести до психічних зривів та психічної патології [6].

Коли людина переживає моменти екстазу, зокрема й релiгiйного, в її організмі виробляються ендорфiни - речовини, подібні до наркотичних. Саме вони створюють відчуття щастя, польоту. Наприклад, ендорфiни виробляються органiзмом жiнок пiд час пологів. Окрiм знеболювання, вони також служать своєрiдною винагородою органiзмові за зусилля, допомагаючи повнiше вiдчути щастя материнства та гармонiю зi свiтом. Схожими вiдчуттями супроводжується творча дiяльність. Ще цi почуття добре знайомi альпiнiстам. Ризик, важка праця, кисневий голод. На верхiвцi - екстаз та почуття богоподiбностi. Заради кiлькох таких хвилин багато хто готовий жертвувати всiм. Отже, значну частину членів неокультів можна порiвняти з наркоманами, якi готовi на все заради чергової дози. Наркоман досягає екстазу, просто вживаючи певну наркотичну речовину, а лідери неокультів нерiдко запозичують з арсеналу схiдних релiгiй рiзноманітні психотехнiки, що допомагають впливати безпосередньо на центр задоволення в мозку.

Керівники деяких культів використовують наркотики. Наркотичні речовини використовуються для таких цілей: маніпулювання поведінкою адептів, утримання їх у своїх лавах та отримання прибутків від реалізації (за межами та у середині культу). Наприклад, наркотики застосовували лідери таких неокультів: “Гілка Давидова”, руху Ошо, “Міжнародного товариства свідомості Крішни”, “Альфа і Омега”, деяких сатанинських сект та ін.

У 1996 році працівники Федеральної служби контррозвідки РФ зафіксували використання синтезованої наркотичної речовини аерозольної форми під час гастролей одного із “суперцілителів” у Красноярську. Зважаючи на те, що застосування препарату значно збільшує прибуток, роблячи людей сприятливими до навіювання, не можна виключати можливості використання його і в нашій державі представниками різних неокультів, екстрасенсами, відьмами тощо.

У культовій практиці новітніх релігійних рухів часто використовується метод аудіостимуляції. Зокрема цей метод може проводитись шляхом перезапису будь-якої приємної для об’єкта мелодії за допомогою мікшера з накладанням неодноразово повторюваного словесного тексту робочого навіювання в стандартній техніці, але з уповільненням у десять - п’ятнадцять разів. Трансформовані за цією технікою слова сприймаються, як глухе виття і після накладення стають зовсім непомітними, але впливають на підсвідомість людини [7].

Становить інтерес використання методик аудіостимуляції у культовій практиці “АУМ сінрікьо”. Наприклад, у 1987 - 1995 роках київська філія “АУМ сінрікьо” під прикриттям японських центрів культури розповсюджувала літературу та інші культові предмети. Ця філія не була належним чином зареєстрована і діяла під прикриттям комерційної фірми “Саттва”. Серед них були аудіокасети з молитвами, записи для введення в транс, а також такі, що можуть викликати психічну підготовленість до певних дій. Було досліджено кілька касет. Фахову консультацію було отримано в Інституті судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України та Центрі нетрадиційної медицини лікарні ім. Павлова. Представники Центру нетрадиційної медицини дали таку оцінку цим записам: запис містить аудіоелементи створені гортанним звуком, що мають незакінчений характер звукової хвилі, при тривалому прослуховуванні у закритому приміщені у стані спокою вони можуть викликати гальмування підкорки головного мозку. Для людей зі слабкою психікою ці записи можуть загострити психози та спадкові психічні захворювання.

Наприклад, жінка 40 років звернулася до філії “АУМ сінрікьо” у Києві з метою ознайомлення з японською культурою та оздоровлення за східними методиками. Відвідувала молитовні зібрання, слухала їх записи. Вона частково втратила пам’ять, у неї розвився психоз, до того ж отримала інсульт, але у цьому випадку не можливе притягнення до відповідальності: заявницький матеріал відсутній у зв’язку з психічним станом потерпілої.

На думку експертної групи Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України, більшість записів для здорової людини не становлять шкоди, але вони можуть використовуватись, як засіб досягнення певної мети. Деякі записи мають характер розслаблюючої музики, вони знімають стресову напругу і діють як лікувальні, але їх прослуховування може спростити процес нав’язування думок оператором (жрецем, наставником, керівником). Так звана пісня “Макка-хала” має інший характер: вона тримає людину у постійному стані тривоги та очікування. При тривалому прослуховуванні може викликати нервовий зрив - це залежить від стану підготовленості психіки індивіда до сприйняття важкої монотонної музики. Вона постійно тримає у готовності психіку людини до ключової фрази, котра стає для людини істиною і тому може використовуватися для програмування на конкретну поведінку. При цьому музика є засобом вияву агресії або розслаблення, а вказівку до цих дій дає оператор.

Керiвники неокультів нерiдко користуються для утримання у своїх лавах адептів останнiми досягненнями науки та техніки. Особливу увагу придiляють вивченню психологiї. Часто використовуються гiпноз та інші методи впливу на психiку, і навiть спецiальнi апарати, створенi для прямого впливу на мозок, котрі пiдключаються до комп’ютерних мереж (“АУМ сінрікьо”, “Церква Сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація” та ін.).

Значна кількість неокультів (особливо з негативною репутацією: “Церква Єднання”, “Церква Сайєнтології”, “Трансцендентальна медитація”, рух Ошо та ін.) намагаються завербувати людину до своїх лав раніше, ніж вона про цей культ отримує повну інформацію. На відміну від традиційних церков, у багатьох неокультах існує система різних рівнів доступу до інформації про справжню діяльність та віровчення, яку можна отримати тільки після проходження декількох рівнів.

Наприклад, муніти практикують вербування до своїх лав під прикриттям молодіжних об’єднань, зокрема студентської організації “Міжвузівська асоціація з вивчення принципу”. Спочатку неофіта запросять на веселу молодіжну вечірку з цікавою програмою, мета якої - переконати його відвідати семінар (тижневий або дводенний, протягом якого запропонують залишитись ще кілька днів). Семінар проводиться переважно за межами населеного пункту, в котрому мешкає новачок, щоб він міг спілкуватися тільки з мунітами. Потенційний адепт у перші дні слухає різні лекції не релігійного змісту, але вже на третій день у лекціях починають з’являтися окремі релігійні ідеї та згадки про “нового реформатора”. Тільки наприкінці семінару об’єкт вербування дізнається, що потрапив у релігійне об’єднання “Церква Єднання”, яке заснував та очолює “новий месія” преподобний Мун.

Сайєнтологи часто діють під прикриттям курсів вдосконалення здібностей. Вони пропонують бажаючим безкоштовно пройти так званий “Оксфордський тест” з вимірювання інтелектуальних здібностей. Цей тест не має ніякого відношення до Оксфордського університету і взагалі до міста Оксфорда [8]. На нашу думку, його названо так, щоб викликати у свідомості пересічного громадянина асоціацію з назвою всесвітньовідомого університету. Дослідження фахівців-медиків засвідчили, що цей тест не має наукової довіри і служить лише для того, щоб рекрутувати людей до сайєнтологічних курсів [9].

Після проходження цього тесту бажаючим запропонують пройти невеликий (платний) курс, який, за словами сайєнтологів, ґрунтується на всесвітньовизнаному методі, а про релігію на цьому етапі ніхто не згадує. У майбутнього адепта спеціальним приладом, подібним за принципом дії до так званого “детектора брехні”, вимірюють інграми (підсвідоме враження, котре містить больові емоції), які призводять до аберацій, що містять нераціональне мислення та неадекватну поведінку. Потім проходить одитування (очищення людини від інграм). Після закінчення зазначеного вище курсу людині буде запропоновано пройти подальші платні курси з вдосконалення здібностей, у процесі котрих її будуть вербувати у лави “Церкви Сайєнтології”.

Представники “Трансцендентальної медитації” (“Науки творчого інтелекту”) запрошують на безкоштовну лекцію про науковий метод, не пов’язаний з релігією. У кінці лекції запропонують пройти платні курси, завдяки яким обіцяється суттєво покращити здоров’я, підвищити розумові та творчі здібності, зняти стрес і нервову напругу та багато інших чудодійних трансформацій. Від адептів приховується, що ці курси є релігійними, але культова практика “Трансцендентальної медитації” ще з 1977 року визнана релігійною.

У процесі встановлення контакту досвідчений сектант спрямовує свої зусилля на налагодження емоційного зв’язку з потенційним адептом. Коли об’єкт вважається підготовленим до вербування (це може бути за 15 хвилин або протягом кількох зустрічей), йому запропонують відвідати зібрання групи. Вербувальники часто адаптують характеристику їх культу таким чином, щоб вона співпадала з інтересами об’єкта вербування. Наприклад, майбутній адепт, який перебуває у духовному пошуку, може бути запрошений у “духовну дискусійну групу” (філософську школу, науково-езотеричне об’єднання та ін.). Якщо об’єкт вербування цікавиться психологією, його можуть запросити на семінар з людського потенціалу або проблем вдосконалення людських здібностей.

Для не інформованого спостерігача вербувальники з культів здаються такими, що дуже турбуються благополуччям тих, з ким спілкуються. Однак головна їх мета - завербувати до культу.

У різних неокультах для вербування використовується метод “бомбардування любов’ю” (назву сформулювали муніти). На новачка намагаються справити велике враження: постійно кажуть лестощі, роблять компліменти про його моральні якості та розумові здібності, методично звертають увагу на те, що він добре зробив відвідавши групу однодумців. Майбутньому адепту не дають обмінюватися думками та враженнями ні з ким окрім досвідчених вербувальників. Новачок відчуває, що хтось щиро зацікавився його проблемами та піклується про нього, що у нього з’явились справжні друзі.

Наприклад, муніти спеціалізуються на вербуванні молодих людей особливо тих, хто переживає якусь кризу. У молодої людини часто відбувається трансформація характеру, існують певні юнацькі комплекси. Це нерідко призводить до конфлікту з оточенням (батьками, товаришами по роботі або навчанню та ін.). Після таких конфліктів юнаки та дівчата відчувають брак щирого спілкування. Це робить їх більш вразливими для вербувального впливу. Двом досвідченим мунітам доручається опікати новачка. У них така тактика називається “сендвіч”: той, кого вербують, стає нібито начинкою між двома шматками хліба. Цим двом вербувальникам доручається вивчити кандидата, встановити з ним психологічний контакт, проводити ідеологічну обробку і слідкувати за тим, щоб він не спілкувався з іншими новачками [8].

Для утримання у своїх лавах лідери різних культів використовують метод інформаційного контролю. Це здійснюється обмеженням або різкою критикою зовнішніх джерел інформації, таких як телебачення, радіо, газети, зв’язки з людьми, які не є членами культу, “бомбардуванням” культовою літературою, записами і лекціями, а також виокремленням певної інформації як конфіденційної. Наприклад, хто є лідером, які зміни у стилі життя і фінансові зобов’язання вимагаються від адептів та ін. Такий інформаційний контроль заважає свідомому прийняттю рішень та критичній оцінки діяльності культу.

У значній частині культів використовуються методи маніпулювання мовою. Ці методи можна умовно поділити на два: використання додаткового словникового запасу та надання відомим словам іншого змісту. Наприклад, засновник “Церкви Сайєнтології” Хаббард використав цю технологію для свого віровчення шляхом вироблення нової термінології: діанетика, сайєнтологія, клір, преклір, одитор, одитування, аберації, інграми, тетан (не плутати з титаном), а також надав деяким словам іншого змісту: кейс (для людини це те, як вона реагує на навколишній світ), динаміка (жага до життя, енергійність та наполегливість у виживанні, адаптація до умов існування). У “Місії божественного світла” слово “знання” означає чотири методики медитації, котрих вивчають протягом ввідних занять, що спрямовані на надання людині знань про Бога; слово “розум” синонімічне поганим думкам, які відділяють людину від Бога та Істини; поняття “світ” - це те, що існує за межами “Місії божественного світла”, і тому він є недосконалим.

Засновник “Церкви Сатани” Ла Вей для більшої привабливості корінним чином змінив зміст таких понять, як “Сатана”, “сатанізм”, “сили темряви” та ін. За Ла Веєм, Сатана є носієм гармонії і найкращим другом людини, а зло уособлюють насамперед християнство та ін. релігії, зокрема “псевдосатанинські” секти, які помилково поклоняються Дияволу як втіленню сил зла. Поняття “сили темряви” зовсім не синонімічно поняттю “сили зла”. Поняття “духовні вампіри”, за Ла Веєм, тотожне християнству та ін. релігіям тому, що вони живляться енергією і паразитують за рахунок інших людей.

Завдяки використанню методів маніпулювання мовою у адептів з’являється відчуття посвячення у нове знання, мову та словниковий запас. Адепти починають відчувати себе більш комфортно у середині культової групи, а коли нова мова стає частиною їх повсякденної мови, починають відчувати певний дискомфорт з людьми, які не є членами цієї групи.

Для багатьох неокультів характерно створення комп’ютерного каталогу на своїх адептів. Нерідко дані для цього каталогу отримуються шляхом заповнення адептами ретельно розробленої анкети. У анкеті потрібно вказати: дату народження, групу крові, перелік інтересів з багатьох підпунктів: спроможність керувати автомобілем, професійні навички, знання іноземних мов, спосіб термінового зв’язку, куди можна телефонувати інкогніто, відкрито або на випадок необхідності тощо. Каталог надає можливість контролювати: зміни у світогляді, розміри грошових пожертв, кількість реалізованих касет, книг, плакатів, дружні зв’язки, відвідування семінарів і медитацій та ін.

У культовій практиці деяких новітніх релігійних об’єднань використовується метод сповідальних місій, нерідко колективних. Наприклад, у “Церкви Христа” загальні сповіді проходять таким чином. Збираються разом парафіяни однієї, а іноді декількох громад (“брати” та “сестри” окремо) і всі по черзі каються: спочатку лідер, а потім всі по ланцюжку. Така процедура триває довго. Наприкінці лідер молиться, щоб Бог простив їм усі гріхи. Така процедура суттєво відрізняє неокульти від традиційних церков, котрі практикують тільки індивідуальні сповіді. Сповіді викликають почуття провини та сорому, а потім комфорту після її закінчення.

Слід зауважити, що конфіденційна інформація, котра отримується завдяки сповіді, може бути використана для компрометації бажаючих полишити культову групу, або тих адептів, які критикують дії її керівництва. Наприклад, представники “Церкви Сайєнтології” неодноразово використовували таку інформацію для дискредитації окремих осіб.

У багатьох неокультах для спрощення маніпулювання свідомістю використовуються методи контролю поведінки та часу. Перший метод - сувора регламентація графіку життя. Цей графік може містити: лекційний марафон, тривалі засідання, інтенсивні консультації, медитацію, монотонний спів, фізичні вправи, напружено-емоційні зібрання, брак сну та їжі. Подібна практика залишає мало часу для усамітнення та роздумів. Другий метод контролю поведінки і часу - це обов’язкове звітування про свій проведений час. Цей метод певним чином пов’язаний зі сповідальними місіями. Він часто використовується у неокультах християнського походження, насамперед у “Церкві Христа” та харизматичних церквах. Наприклад, кожен член “Церкви Христа” складає щотижня доповідь, де описує події свого життя за цей період, зокрема й такі інтимні, як кількість статевих актів.

Контроль поведінки і часу в “Церкві Христа” ще здійснюється завдяки так званому “наставництву”. Теорію наставництва розробив пастор Лукас, а масово впровадив у релігійну практику Маккін, який і заснував цей неокульт. Наставництво передбачає, що кожен адепт перебуває під постійним спостереженням іншого члена “Церкви Христа”. Той хто залучив у лави церкви нового адепта, як правило, стає його наставником. Як Христос був слухняний навіть до смерті, так і кожен член “Церкви Христа” повинен бути слухняним своєму наставнику. На практиці це нерідко призводить до того, що людина втрачає довіру до себе і просить у наставника поради з усіх важливих, а іноді і дрібних питань. Таким чином, створюється авторитарний режим, де заохочується копіювання кожним адептом свого наставника, який у свою чергу наслідує свого наставника - і так до самої вершини піраміди влади, на якій перебуває Маккін.

Харизмати реформували культову практику п’ятидесятників та доповнили її елементами теорії наставництва. Окрім недільних богослужінь вони один-два рази на тиждень збираються у так звані “домашні групи”. Кожен член домашньої групи розповідає іншим або особисто керівнику про переживання, проблеми, радощі та події, котрі трапились з ним після останнього відвідування цієї групи. Іноді це доходить до абсурду: деякі члени домашньої групи декілька годин розповідають усі подробиці своєї поведінки і думок протягом кожного дня.

Для багатьох культів характерне таке явище, як “гурізм”. Гурізм виявляється у сліпій вірі в авторитет і покорі своєму гуру. Гуру може бути живим Богом (М.Цвигун та ін.), месією (Д.Сміт, С.Мун, С.Тороп та ін.) або мати монополію на тлумачення божественних істин (Р.Ошо, С.Прабхупада, С.Асахара та ін.). У цьому зв’язку становить інтерес цитата із крішнаїтської літератури, яка ілюструє рівень авторитету гуру для значної частини його послідовників. Ці слова каже учень, який лежить біля ніг свого Гуру: “Ты - это моё духовное солнце, а я - ничтожная искра Твоего сияния; Ты - мой Господь, а я Твой слуга навечно. Нектар Твоих лотосних стоп опьяняет мои чувства... Я испытываю великое удовлетворение, произнося слова, которые Ты вложил мне в уста. При этом я даже не буду задумываться над тем, правильны они или нет” [8].

Остання фраза заслуговує на увагу. На відміну від канонів традиційних церков, які наполягають на тому, що слухняність повинна бути свідомою і закінчуватись там, де починається гріх. У цьому зв’язку становить інтерес вислів засновника крішнаїзму С.Прабхупади: “Если у вас есть проблемы с Богом, помочь вам может только гуру. Если же у вас проблемы с гуру, помочь вам уже не может никто” [8].

За свiдченням представникiв Аssociation pour la Sauvegarde de la Famille et de la Jeunesse, Herblay, France (французької Асоцiацiї захисту сiмей i осiб вiд згубного впливу сект), процес втягування нових адептiв до секти має ретельно розроблену стратегiю і умовно подiляється на чотири етапи.

І етап (полестити та спокусити):

 - досягається через простi, навiть спрощенi вiдповiдi на складнi питання буття (життя, смерть, хвороба) у теплiй атмосферi групи;

- наголошується на всiх актуальних проблемах сучасної епохи (екологiя, прибульцi з космосу, медитацiя, “звiльнення” тощо);

- використовуються лестощi (“ти гарний, розумний, ти потрiбен нам для Великої Мiсiї”);

- гарантуються щастя, свобода і знання.

ІІ етап (нейтралiзуються психозахиснi якостi особистостi та її здатнiсть до критичного сприйняття дiйсностi):

 - досягається завдяки втомi (напружена праця, лекцiї, тривале проповiдування по домiвках або у громадських мiсцях з метою вербування нових членiв, виснажливi медитацiї, молитви, засвоєння доктрини секти тощо);

- вiдбувається змiна режиму харчування (дiєта, пiст тощо);

- створюються такi умови життя, за яких адепт не може “зупинитися” i замислитися над тим, що вiн робить i як живе;

- обмежується приватне життя особи (значно зменшується можливiсть побути на самотi, обов“язкове насильницьке сповiдування перед групою, статева регламентацiя тощо);

 - змiнюється лексичний запас (майбутнiй сектант повинен опанувати мову, котра “добре” сприймається на слух, справляє враження серйозної у науковому або релiгiйному сенсi, проте має смисл лише всерединi групи); зазначена методика позбавляє адепта будь-якого спiлкування зі свiтом i фактично звужує його iнтелектуальний потенцiал (результат, протилежний обiцянкам на I етапi).

ІІІ етап (закрiплюється членство адепта у групi, стимулюються соцiальнi розриви):

 - настiйнi рекомендацiї (покинути навчання);

- вiд’їзд за кордон (як правило, пiд приводом продовження сектантської пiдготовки);

- розрив із сiм’єю, друзями, суспiльством; будь-яка iнформацiя, що надходить ззовнi, проголошується пiдозрiлою та необ’єктивною;

- всi, хто критикує секту, змальовуються негативно, як небезпечнi й такi, якi виступають проти прогресу людства;

- iнодi родина проголошується вiдповiдальною за всi труднощi, що спiткали членiв секти;

- суспiльство визнається мiсцем загибелi, медицина вважається непотрiбною, психiатрiя - небезпечною, iншi релiгiї як повнiстю переборенi, полiтика - застарiлою; лише група пiд керiвництвом Свого Вчителя, який оголошує себе рятiвником людства, може вести паству дорогою до щастя;

- коли у свiдомостi членiв групи поширюється впевненiсть у власну винятковiсть i здатнiсть до спасiння людства, їм пояснюють, що “суспiльство чинить опiр, у нього є свої звички, свої iнтереси, вам не повiрять, вас переслiдуватимуть; i це є доказом того, що ви - в Iстинi; така аргументацiя збiльшення опору суспiльства щодо адепта призводить до глибшого поглинання останнього сектою.

IV етап (передбачається зробити повернення до суспiльства неможливим):

 - вiдсутнi прибуток, соцiальна пiдтримка та практичний професiйний досвiд;

- часта змiна мiсць перебування не дозволяє встановлювати стiйкі зв’язки iз зовнiшнiм (стосовно групи) свiтом, якi б могли полегшити повернення;

- втрачаються старi друзi;

- родиннi зв’язки або розiрвано, або загострено до конфлiкту;

- якщо подружжя та їх дiти - члени однiєї групи, то неможливо вийти із секти одному, необхiдно, щоб цього зажадало як найменше двоє дорослих членів родини;

- страх, жорстка дисциплiна, суворi покарання, постiйнi доноси, побоювання зовнiшнього свiту, грошовi борги тощо;

- приймається рiшення, що простiше залишитися, бути як iншi;

- можливiсть досягти щастя, свободи, багатства або знання повною мiрою узгоджується з необхiднiстю терпiти страждання; домiнує мотивацiя, що дуже нерозумно вiдступити, коли мета вже близько, коли вже стiльки вистраждано i вкладено (зокрема фiнансiв); якщо член секти пережив багато страждань, то вiн готовий до бiльших випробувань [10].

Наведенi вище етапи спрямованi насамперед на те, щоб швидко і мiцно злити людину iз сектою, спаплюжити її свiдомiсть та розвинути комплекс гострої iнфантилiзацiї. За таких умов адепти культової групи стають повнiстю залежними вiд свого “вчителя” i здатнi перетворитися на небезпечних фанатикiв.

Полишити тоталiтарні неокульти нерідко заважає страх. Страх людини перед самотнiстю пiсля тривалого перебування у громаді, де вона не могла на самоті залишитися зi своїми думками. Страх перед самостiйним життям, котре здається неможливим пiсля обмеженого свiту релiгiйної громади. Страх перед переслiдуванням, а в деяких випадках i фiзичною розправою, на що здатнi “брати та сестри”, якi так захоплено закликають до “загальної любовi”.

Отже, до основних деструктивних ознак культового устрою неокульту тоталітарної спрямованості можна вiднести: групову або індивідуальну iзоляцiю, що призводить адептiв до усвiдомлення власної групової надзвичайностi, наявнiсть директивного лiдера, який орiєнтує групу за вигiдним для себе напрямом у прийняттi колективного рiшення, однорiднiсть (гомогеннiсть) групи, що має розвиток внаслiдок недопущення (часто лiдером) iснування рiзних думок або цiнностей [11].

Внаслiдок постiйної психологiчної обробки з боку лiдерiв у тоталітарних культах вiдбувається трансформацiя групової свiдомостi її членiв i виникають певнi моделi групового мислення. Розглянемо деякi з них.

1. Одностайнiсть членiв групи не спонтанна, а спланована i манiпулятивно реалiзується лiдерами культу. Харизматичний лiдер формує навколо себе вiддану верхiвку (елiту), яка i є “групою ухвалення рiшення”, тобто процес реального ухвалення рiшення вiдчужений вiд пересiчних адептiв. Iндивiдуальне прагнення останнiх належати до групи формується через постiйне суворе випробування їхньої вiрностi культовим iдеалам з використанням практики “батога i пряника”. Культ стає визначальною цiннiсною орiєнтацiєю життєдiяльностi людини i єдиним, первинним, джерелом мiжособистiсних зв’язкiв членiв культу.

2. Деiндивiдуалiзацiя як результат прагнення членiв культу до однорiдностi. Спростовуються усталенi життєвi принципи i “приймається” новий набiр норм та стереотипiв поведiнки, що схваленi групою. Деiндивiдуалiзацiя не вторинний продукт культової практики, а навпаки, культ iснує заради “забезпечення” своїх прихильникiв особистiсними змiнами, замiни їхньої свiтоглядної орiєнтацiї, поведiнки та спокуси контролю.

3. Регулярні спонтаннi та короткочасні стресовi ситуацiї (“провокацiйнi ситуацiйнi контексти”) мають вигляд жорстокого соцiального контролю, що використовується як iнструмент почуття провини, страху та ганьби за власне минуле з метою створення постiйного емоцiйного напруження i сподiвання на привабливе майбутнє. Проте для адептiв обов’язковою умовою його досягнення є суворе дотримання внутрішньогрупової регламентацiї, що встановлена i дiє винятково в iнтересах елiти (“групи ухвалення рiшення”). Отже, спостерiгається вiдчуження щодо процесу ухвалення особистiстю рiшення.

4. Передчасне погодження з думкою групи модифiкується у беззастережну вiдповiднiсть культовiй доктринi. За умови вiдсутностi можливостi критикувати рiшення елiти, необхiдним стає неадекватне обожнювання як самої доктрини, так i її носiїв: доктрина - єдиний шлях до правди, з нею мало погоджуватися, їй необхiдно повнiстю вiдповiдати [10].

Культова практика частини новітніх релігійних об’єднань дозволяє програмувати адептів на потрібну поведінку. Після занурення в транс, об’єкта застосуванням окремих слів і уявлень трансформують у бажану уявну особистість, що ніби імітує відомого персонажа з літератури, кінофільму, або реального життя. Таку акцію здійснюють за допомогою спеціально встановлених кодових фраз, причому операторів може бути декілька. Подібним чином можна закодувати об’єкт на конкретну дію, яку він зобов’язаний буде зробити, якщо почує кодове слово чи у випадку виникнення певної ситуації. Варто враховувати, що “лобове” постнавіювання, явно суперечне моральним принципам об’єкта, найчастіше не реалізується, а тому використовуються вигадливі обхідні маневри (імітацію гри чи обману). Мозок об’єкта спрацьовує за конкретним сигналом і зберігає силу приблизно впродовж одного року [7].

Програмування адептів на конкретну поведінку дозволяє нерідко досягти ефекту так званого “зомбіювання”, яке передбачає повний контроль за свідомістю та надає можливості маніпулювання поведінкою адепта. “Зомбіювання” передбачає форсовану обробку підсвідомості людини, завдяки якій вона втрачає контакт із своїм минулим і програмується на неусвідомлюване підпорядкування наказам свого духовного лідера. Відомі “тверде” і “м’яке” психопрограмування. Зовнішні ознаки “м’якого” зомбі нічим не відрізняється від всіх інших людей, а для “твердого” характерні: відчуженість на обличчі, млява інтонація голосу, неадекватна поведінка, відсутність здатності зосередитися, сповільнені реакції, провали у пам’яті тощо. Такі ознаки було виявлено під час спостереження за деякими адептами “Білого Братсва”, “АУМ сінрікьо”, “Церкви Єднання” та інших неокультів.

У справі управління релігієзнавчою та аналітичною роботою колегії Держкомітету України з справ релігій від 25 жовтня 1996 року вказано, що: “Проведенный анализ свидетельствует, что ряд нетрадиционных культов нарушают гарантированные Конституцией Украины права человека. В частности, жесткая, иерархическая, авторитарная структура упомянутых объектов не только противоречит общепринятым демократическим ценностям, но и подчиняет их членов абсолютной власти лидеров... Согласно выводам Института психологии АПН Украины, Украинского научно-исследовательского института социальной и судебной психиатрии, упомянутые объекты используют приемы, в том числе многоразовые культовые ритуалы, комплексное действие которых снижает волевую и умственную деятельность людей, лишает их критического мышления, навязывает им внутренние, необусловленные ценности, делает их психически зависимыми и управляемыми” [12].

Постійний нагляд за станом психіки та вдосконалена Муном і його службовцями так звана техніка “промивання мозку” - це головна зброя в арсеналі “істинного батька”. Основні положення муністської техніки “промивання мозку”, сформульовані активістами французької Асоціації сім’ї та індивіда: “ежедневные молитвы на протяжении многих часов; малокалорийное питание; постоянный недостаток сна; коллективные песнопения; многоразовые чтения религиозных текстов; преследование каждого члена секты: никто ни на мгновение не может остаться не только один, но и вдвоем с кем-то; военная строгость во внешнем виде и поведении” [13].

Психологи зазначають, що подiбнi результати спостерiгав доктор Камерон (“Програма ЦРУ М-Культура”, Канада) під час застосування шокової та iнших форм впливу на психiку. У таких осiб знижуються вищi iнтелектуальнi функцiї, що у свою чергу спричинює зменшення порогу критичностi, пiдвищення догматизму i стереотипiї в iнтелектуальнiй дiяльностi; змiнюється спiввiдношення iнтелектуального рацiонально-логiчного та iррацiонально-iнтуїтивного контурiв вертикальної iєрархiї нервової регуляцiї. Отже, це призводить до придушення творчої iндивiдуальностi, а особливо творчої уяви, механiзмiв висування і критичної перевiрки гiпотез, iнтуїцiї, пластичностi поведiнки тощо. Було виявлено такі риси у структурi особи: соцiальна дезадаптацiя; схильнiсть до формування чи сприйняття так званих надцiнносностних iдей, що з часом оволодiвають свiдомiстю iндивiда, знецiнюючи все iнше; поєднання характеристик пiдвищеної збудженості з емоцiйною холоднiстю, вiдчуженiстю у зв’язках iз соцiальним середовищем.

Проте слiд акцентувати увагу на принципi добровiльностi, котрим керуються вiруючi, сприймаючи тi чи iншi релiгiйнi погляди, iдеї, настанови, релiгiйний авторитаризм тощо. Саме цей принцип стає тією нормою, певним статутом, без чого віруючий свою життєдіяльність уявити не може.

У 1993 р. в Українi було проведено дослiдження психічного стану людей, якi вiдчули на собi вплив деяких неокультiв (“Велике Бiле Братство”, “Богородичний центр” тощо). До складу експертної комiсiї входили досвiдченi психологи (О.Жажков, О.Бухтіяров, Л.Тарасова). У результатi дослiдження вони дiйшли висновку: у людей, якi зазнали впливу керiвникiв та культової практики цих угруповань, відбулися в особистих iнтелектуальних i енергетичних структурах суттєвi розлади. Такi змiни виявляються у механiзмах нервової регуляцiї поведiнкою i життєдiяльнiстю. Вiдбувається спотворення природного механiзму функцiональної асиметрiї [10].

Аналізуючи зазначені вище технології маніпуляції свідомістю можна зробити висновок, що вони досягаються застосуванням технік контролю за поведінкою, інформацією, думками (свідомістю) та почуттями (емоціями) членів неокультів. Таким чином культова практика деяких неокультів призводить до певної руйнацiї особистостi через такi форми: фiзичнi (обмеження у харчуваннi, снi, виснажлива робота), психiчнi (негативнi змiни у психiцi та поведiнці особистостi, виявляється її нездатнiсть до критичного мислення), розумовi (звуження iнтелектуальної та культурної сфери особистостi, обмеження знань, навичок i умiнь, що стосуються культу), соцiальнi (регресiя здатностi до спiлкування з оточенням, що не належить до культової групи, тотальна ворожiсть до всiєї системи функцiонування суспiльства).

Використана література:

 1. Григулевич И.Р. Пророки “новой истины”. - М., 1983. – С. 11-12.

2. Durkheim E. Les formes elementaires de la vie religieuse. – Paris: P. U. F., 1968. – 496 р.

3. Дудар Н. Соціально-психологічні чинники виникнення нових релігійних течій // Новітні релігії в сучасній Україні / Матеріали круглого столу та науково-практичної конференції. - К.: VIP, - 2000. – С. 94-95.

4. Григулевич И.Р. Пророки “новой истины”. - М., 1983. – С. 12.

5. Петрик В.М., Ліхтенштейн Є.В., Сьомін С.В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія / За заг. ред. З.І.Тимошенко. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. - 331 с.

6. Парахонський Б.О., Сьомін С.В. Нетрадиційні релігійні культи як питання національної безпеки України // Стратегічна панорама. - 2000. - № 1-2. – С. 200-212.

7. Ронин Р. Своя разведка: способы вербовки агентуры, методы проникновения в психику, форсированное воздействие на личность, технические средства скрытого наблюдения и съёма информации: Практическое пособие. - Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 368 с.

8. Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты: опыт системного исследования. - Нижний Новгород: Издательство Братства во имя св. князя Александра Невского, 2000. – С.72.

9. Нотле К. Вовк в овечій шкурі // Віче. - 1997. - № 2 (59). – С. 130.

10. Сьомін С.В. Міжнародні християнські організації та національна безпека України: Монографія. - К., 1999. - 267с.

11. Mark N. Weksler. Ехpаnding the Groupthink Ехplаnation to the Study of Contemporary Cults // Cultic Studies Journal. - Vol. 12. - 1995. – N 1.

12. Силина Т. Гетьман Мулява собирается адаптировать к Украине учение преподобного Муна // Киевские Ведомости. - 1996. - 3 декабря. – С. 8.

13. Привалов К. Секты: досье страха. - М.: Политиздат, 1987. – С. 75.

14. Колосовская С. “Хаббардизация” всей страны // Смена. –1996. - №1. – С. 183.

15. Петрик В.М., Сьомін С.В. та ін. Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.В.Остроухова. - К: Росава, 2003. – 336 с.

16. Український радянський енциклопедичний словник. - К.: Українська радянська енциклопедія, 1987. - Т. 3. . – С. 185.

17. Словарь русского языка / Сост. Ожегов С.И. - М., 1986. – С. 616.

18. Академічне релігієзнавство: Підручник. За ред. А.Колодного - К: Світ Знань, 2000. – С. 782.

19. Колодний А.М., Яроцький П.Л. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник. - К.: Знання, 1999. - 735 с.