В житті руської православної церкви XIX століття помітно розвиток духовної освіти і богословських наук. Нову сторінку в історії духовного просвітництва і освіти відкрив на початку століття митрополит Платон Левшин. Він реформував стару слов’яно-греко-латинську академію, яка існувала з 1685р, в Московську Духовну Академію, і перевів її в Троїце-Сергієву лавру. Там вона існує і до сьогодні. В 1809р була відкрита нова Санкт-Петербурзька Духовна Академія, а через 10 років відроджена Древня київська. Заснована ще на початку XVIII століття Казанська Духовна Академія зайнялася серйозно підготовкою православних місіонерів. Блискуча плеяда видатних церковних діячів, визначних вчених, всесвітньо відомих богословів, і церковних істориків вийшла із стін російських духовних шкіл [47., с. 12]
В XIX столітті в царині духовної освіти був проведений цілий ряд реформ, які мали як позитивні, так і негативні наслідки. Останні пояснюється тим, що початково кожна реформа не стільки мала на меті вдосконалити духовну освіти, скільки була відображенням тогочасних політичних поглядів. Реформи ніколи не виходили від Св. Синоду, він тільки провадив їх у життя, діючи під тиском панівних політичних сил або державної влади, представленої в особі обер-прокурора. [61., с. 418-419]
Прагнення імператора Олександра І поширити просвітництво завдяки відкриттю різноманітних навчальних закладів порушило питання і про збільшення їх кількості та покращення роботи. Як попередній розробці, так і в кінцевому вирушенні цього питання, князь Голіцин брав саму діяльну і живу участь. Ще при вступі на посаду синодального обер-прокурора 1803р князь Голіцин доручив скласти в докладний план бажаних покращень в постановці духовно-навчальної справи одному із найбільш освічених духовних людей того часу – префекту Київської семінарії і архімандриту Сергієвої пустині Євгенію Болховітінову. Архімандрит Євгеній завзято приступив до виконання зобов’язань. [64., с. 31-32]
Професор П.Знаменський говорить, що думка про покращення духовних училищ переймала імператора Олександра з перших років його царювання. Ще в 1801р доручено було скласти проект про їх реформування Могилівському архієпископу Анастасію Братановському. Другий проект складений був також за дорученням уряду в 1807 році петербурзьким вікарієм Євгенієм Болховітіновим і мав великий вплив на наступні реформування духовних училищ. В цей проект, крім всього іншого, входив пошук способів до забезпечення і покращення побуту всього білого духовенства імперії.
Академічна реформа 1798р не могла бути довговічною. Самий її характер – невизначений. Нерішучий і роздвоєний, говорив про те, що вона була тимчасовим явищем. Реформаторсько – просвітницька діяльність уряду Олександра І щодо духовно-навчальних закладів була пов’язана із посиленням заходів і збільшення органів народної освіти, яке пов’язувалося із впорядкуванням міністерств. Почалося енергійне приготування до реформи наявних нових світських закладів – середніх і вищих.
Коло людей , представників тогочасної руської ієрархії реформаторськи налаштованих, зосередилося біля петербурзького митрополита Амвросія Подобєдова – помер 2 липня 1818 р. Він, не дивлячись на холодність до нього з боку нового царя, розпоряджався справами Св. Синоду з повною владою. [75., с. 4] Митрополит Амвросій сам не міг обійняти настільки важливої і складної справи, як реформування духовних шкіл. Але, в усякому випадку, намагався залучити людей розумних, здібних і енергійних. За деякими даними, ще в 1801р Могилівський архієпископ Анастасія Братславський працював над проектом реформування духовних шкіл. Він же, ймовірно, брав участь у цій справі і пізніше. [42., с. 110-111] Хоча точних відомостей про діяльність митрополита Амвросія Подобєдова по частині реформування духовних шкіл на початку XIX століття ми не маємо, але з повною упевненістю можна стверджувати, що він цікавився і працював над духовно-навчальними питаннями, будучи педагогом з досвідом і духовно-шкільним адміністратором. [16., с. 10]
Головним діячем у реформуванні духовних шкіл у Росії ми бачимо іншу особу – Євгенія Болховітінова. В 1804р він зважився доповісти імператору про бажаність реформування духовних шкіл. Цар наказав приступити до справи і подати йому проект реформування. Св. Синод тоді ж вирішив з приготуванням положення про штати духовних шкіл. [16., с. 11]
Святійший Синод і митрополит Амвросій Подобєдов, ймовірно, поспішали із виробленням плану задуманого реформування, котрий мав бути представлений потім імператору. Не дивлячись на те, що в Києві не затримувалися із складанням проекту, в Петербурзі знаходили це дуже великим затягненням часу і ображалися... Із листа Н.Н. Бантиш-Каменського ми дізнаємося, що Київський проект ніби зовсім запізнився, і тому не був навіть прийнятий до уваги при складанні нового плану реформування духовних академій. [16., с. 12]
Таж сама доля спіткала і задуми двох інших академій – Московську і Казанську. На них, ймовірно, також мав зважати автор проекту 1805р [16., с. 13] Казанська Академія подала коротку записку, в котрій не стільки проектувала поліпшення, чи зміни, скільки констатувала порядки , які існували тоді в академії. Крім богословських і гуманітарних наук, що входили до складу академічного курсу, було запропоновано в академіях практичні предмети, котрі, як здається, і викладалися в Казані: красномовство, лікувальне мистецтво, ботаніку, природничу історію, теоретичну і дослідну фізику, татарську мову, практичне і теоретичне садівництво, механіку. У виховному відношенні Казанська Академія вважала за можливе обмежитися такими керівництвами, як “ Духовний Регламент” і припис Св. Синоду, до цього часу видані. Побажання стосовно економічних покращень були також скромними. Зарплата професорам була задумана в розміні від 100 до 500 рублів. Ректору – 300, префекту – 200, на повне утримання студента призначалося 63 рублі на рік, а на половинне – 38. Велика увага приділялася різним навчально-допоміжним підрозділам, наприклад, бібліотеці, фізичному і ботанічному кабінету і анатомічному театру. Весь академічний бюджет на рік складав, за Казанським проектом, 30 000 рублів. Як новину, можна виділити те, що Казанська Академія проектувала призначення певної суми на пенсію заслуженим професорам. А ні про метод викладання наук, а ні про внутрішню організацію, а ні про відношення академії до єпархіальних архієреїв і до вищої церковної влади в проекті Казанської Академії нічого не говорилося. [16., с. 19]
І в Москві, і в Казані бажали зберегти попередні порядки і попередній навчальний курс. Головним і повним господарем Московської Академії був тоді митрополит Платон. Відмовившись від власних роздумів щодо академії, митрополит Платон Левшин обмежився тим, що подав митрополиту Амвросію Подобєдову думки , з однієї сторони ректора і префекта Московської Академії, а з другого – свого власного вікарія, преосвященного Августина Виногородського – колишнього ректора цієї ж академії.
Досить цікавим є ці проекти із 4-х академій стосовно бажаного реформування. Однак ми не будемо докладно зупинятися на них, а тільки вкажемо загальне. І перейдемо до роботи Комітету 1807 р. Так, Петербурзький проект представляв коротке і загальне описання навчально-виховних предметів, що практикувались доти в Невській Академії. [75., с. 124]
Подання Київської Академії безперечно переважало всі інші академічні проекти 1804-1805рр. Велику частину його змісту складає в подробицях опис навчального курсу, який існував тоді в Київській Академії. Але в київському проекті 1805р помітно позначився московський вплив, з одного боку, митрополита Серапіона Олександровського, який був вихованцем Московської Академії, а з іншого боку – він навмисно переписувався з московським митрополитом Платоном Левшиним, з яким мав дружні стосунки. В його проекті, як і в московському, висловлена думка про необхідність “мати типографію всередині академії” Багато уваги київські укладачі приділяли правовій і фінансовій сторонам. Одна з особливостей київського проекту 1805р полягала в докладному визначені прав і обов’язків керівних осіб в академії – ректора і префекта [16., с. 24]
Такі були академічні проекти. Всі вони, разом з іншими матеріалами, були передані первосвященному Євгенію Болховітінову, котрого митрополит Амвросій просив скласти проект академічної реформи. Для цього Болховітінов був викликаний у Петербург. Головна заслуга у цьому проекті належала, безперечно, преосвященному Євгенію, хоча митрополит Амвросій називав цей проект “нашим”. В березні 1805р проект був закінчений, і від імені митрополита Амвросія Подобєдова був поданий імператору Олександру І. Імператор схвалив проект.
Преосвященний Євгеній проектував розділити академію на 2 відділи: 1) власне академію, або вчене суспільство. І – 2) педагогічну колегію, або вчений заклад, призначений для приготування кандидатів вченого священства і вчителів середні і нижчі духовні школи. Академія має нагляд за всіма духовними школами – середніми і нижчими – відносно округу.
Після схвалення царем плану духовно-навчальної реформи, вироблений устав преосвященного Євгенія потрапив на розгляд Св. Синоду. Найавторитетніший представник тогочасної руської ієрархії, московський митрополит Платон Левшин поставився негативно до проекту преосвященного Євгенія, і навіть до самої думки про реформу духовної школи. Хоча в загальному проект був дуже хороший. [16., с. 31] Св. Синоді Євгенівський проект залишився досить довго, ймовірно, без всякого вирішення до кінця 1807р. В ньому брав участь синодальний обер-прокурор князь А.М.Голіцин. 21 листопада 1807р він сповістив Св. Синоду височайше стверджений доклад про запровадження особливого комітету, котрий повинен був розглянути план до вдосконалення духовних училищ.
Комітет отримав в історії назву “Комітету з вдосконалення духовних училищ” і енергійно взявся за виконання доручення йому з грудня 1807 до квітня 1808рр. Особистий склад цього комітету сформований із осіб , відомих своїми талантами , і добросовісністю. Це були: митрополит Амвросій Подобєдов, калузький єпископ Феофілакт, обер-священник Іван Державін, духівник імператора і протопросвітер Сергій Краснопівнов, обер-прокурор Св. Синоду князь Олександр Голіцин і статс-секретар Михайло Сперанський. [45., с. 11]
Завдячуючи своєму особистому таланту і сприятливим обставинам, преосвященний Феофілакт незабаром по приїзді в Петербург став одним із самих впливових членів Св. Синоду, і виступив яке головний діяч у питаннях які стосувалися всієї Російської Церкви. [42., с. 434]
Авторитетний вплив преосвященного Феофілакта як у Петербурзі, так і в Св. Синоді, створені були його близькими стосунками до Сперанського і князя Голіцина. За таких сприятливих зовнішніх обставин Феофілакт зі всією енергією віддавався тій справі, заради котрої був покликаний в комітет. А потім і в сформованій із нього комісії духовних училищ він був одним із самих діяльних членів.
Задачею комітету було виробити основи нового навчального впорядкування духовних шкіл. Ще в кінці XVIII століття стали усвідомлювати недоліки цих шкіл. Завдячуючи саме преосвященному Феофілакту і ММ Сперанському, що з досвіду знали всі потреби духовних училищ, комітет за півроку виконав покладене на нього доручення. І в червні 1808 року подав імператору “Доклад про звершення духовних училищ”, котрий був схвалений і затверджений 26 червня 1808р. Доклад комітету виробив цілу систему духовно-навчального управління із особливої самостійною організацією, яка полягала у поділі шкіл – за ступенями. Всі духовно-навчальні заклади розподілені були на 4 розряди. І взаємно підпорядковані нижчі вищим: 1. академія для вищої духовної освіти і для управління навчальними округами, 2. семінарії з середнім курсом для приготування вихованців в академії і особливо для церковного служіння, 3. Училища повітові для приготування учнів семінарії 4. Приходські училища для поширення одноманітного методичного навчання в селах під одним загальним наглядом. В той же час комітет проектував і училищні штати [42., с. 434] Всі єпархії поділені на 4 округи, кожен під керівництвом своєї академії, в кожній єпархії положено було по одній семінарії і по декілька повітових до 10-ти і приходських до 30-ти нижчих училищ.
Височайшим указом 1808р імператор, як ми вже говорили, запровадив комітет духовних училищ і звелів розглянути йому такі 3 предмети: 1. розглянути план до звершення духовних училищ і утримання церковного кліру; 2. зробити попередній розрахунок сум, потрібних на впорядкування училищ і церковного кліру; 3. визначити шляхи зібрання коштів. [42., с. 437]
Духовні училища, що виникли у вигляді малих граматичних шкіл, впорядковані спочатку окремо і без точних правил, влаштовані за зразком потім Академії Київської, і в такому вигляді довгий час вони існували без нагляду і однакової системи.
Головною метою запровадження духовних училищ початково було основне вивчення предметів, належних до духовного звання спудеїв. Духовні училища повинні були мати особливе управління, незалежне від управління громадських училищ. Управління духовних училищ низходить від окружних академій для збереження єдинства і зв’язку і обіймали всі роди духовних училищ. Учні вступають спочатку в парафіяльні училища і поступово переходять у вищі по випробуванню. Про управління духовних училищ в докладі говорить: “для управління духовними училищами запроваджується при Св. Синоді комісія. Під безпосереднім управлінням комісії перебувають академії. Правління академії наглядає і керує семінаріями, які знаходяться в його окрузі. Правління семінарії наглядає за училищами повітовими, а ті – за парафіяльними” [20., с. 44]
Накреслення самих уставів і приведення всіх комітетських задумів у виконання подане було постійній комісії духовних училищ, яка була відкрита при Св. Синоді в один час із затвердженням комітетського докладу в 1808р. Членами її призначені були ті самі особи, котрі засідали в комітеті. Вони з тією ж ревністю прийнялися за роботу, яка для них полягала у продовженні попередньої. До початку 1809р Сперанський написав загальний вступ до уставів, в котрих виклав загальні основи духовної освіти і 1 частину уставу академії, яка утримувала правила стосовно їх внутрішнього управління і складу навчального курсу[45., с. 15] В 1814р устави були ще раз переглянуті архімандритом Філаретом (пізніше став московським святителем), і місцями виправлені. В тому ж році їх височайше затвердили.
І.А. Чистович вказує, що “проект уставу духовних академій пройшов через 3 редакції:т 1- М.М.Сперанського і Феофілакта, 2 - Феофілакта і 3 - Філарета. В цій останній редакції він був знову написаний в 1814р, а раніше надруковані екземпляри відбиралися і знищувалися”. [75., с. 124]
Після академічного уставу приступили до перегляду уставів семінарій і училищ. Деякою підготовкою до перегляду семінарського уставу були ревізійні звіти ректора академії архімандрита Філарета після 1813р Петербурзької семінарії. Між іншим, він подав про виключення із семінарського курсу філософії історії і етики, як належне навчанню академічному, а також був перегляд в 1814 році семінарського і училищного уставів. [75., с. 131]
Відносно роботи комісії духовних училищ 1808 - 1814рр необхідно зазначити. Що для з’ясування практичної придатності нових уставів комісія досить часто призначала ревізії духовних шкіл Петербурзької Академії. Звіти по цих ревізіях були досить цінним матеріалом для перевірки відповідного покращення уставів. Проекти уставів 1810р були введені в навчальні заклади тільки на 5 років – до кінця цього терміну комісія вимагала від духовних шкіл, які керувалися вже новими уставами, відгуку про них, щоби в кінцевій редакції врахувати усі недоліки. Комісія духовних училищ в липні 1814р внесла останні поправки в проекти уставів, виданих в 1810р [11., с. 117-118]
Комісія духовних училищ, прийнявши духовні школи в постійне завідування, стала першим центральним органом і надала духовній освіті чітку загально церковну постановку, підтвердивши його загальнодержавне значення. Вона видавала однакові зобов’язання постанов до всіх частин інструкції і програми. А також приватні рекомендації, але в межах і з загальною характеристикою духовно-навчального впорядкування.
Являючи ціле навчальне суспільство, яке складалося із вищих духовних чиновників – обер-прокурора і державного секретаря, комісія при Св. Синоді являлась ніби особливим міністерством духовної освіти. Не так вдало було організоване окружне місцеве адміністративне управління. Перед укладачами уставу стояло завдання звести організацію шкільного правління до загального церковного адміністративного центру, не порушуючи загальних єпископських прав, з іншого боку – зробити це так, щоб навчальне управління не виявилося довіреним самій школі. В організації академічного управління в уставі досить вдало уникнуто того і другого, тим, що одного боку признав за архієреями права основних піклувальників і поставив академії в особисте їхнє відомство, забезпечивши, в той же час, участь в училищних справах єпархіальної консисторії. А з іншого боку, надавши право окружного управління не академіям, як школам, а особливим закладам при них – академічним конференціям із вчених членів самої академії та сторонніх як духовних так і світських осіб під керівництвом місцевого архієрея. Задачею конференції поставлено піклування про поширення і заохочення до освіти в духівництві: в особливості, цензура духовних книг, зведення у вчені степені і проведення екзаменів в академіях і окружних семінаріях.
До недоліків внутрішнього управління варто віднести надто розширені права по відношенню до складу викладачів. Призначення і звільнення всіх наставників, не виключаючи і академічних, надано було в повну владу правлінь, а в нижчих училищах – прямо у владу їх одноосібних начальників. Через те керівництво академій і семінарій убуло поставлено в повну залежність від ректорів. [30., с. 43] В самому викладанні предметів зверталася увага не стільки на якість знань, скільки на їх значення для розвитку. Тому “диктування уроків” заборонялося. Як і за ідеалом дореформеної бурси, устав 1814р встановлював строгий нагляд за кожним кроком вихованців. Великим недоліком виховної інструкції нового уставу було залишення традиційного інституту старших вихователів, котрі повинні були доносити на своїх товаришів. У числі покарань бачимо тільки голодний стіл і карцер на хлібі і воді, тілесні покарання вирішено було відкинути. [30., с. 48]
Особливо визначну частину реформи складає економічна частина. Укладач проекту Сперанський добре розумів, що для пастирів мало змін тільки порядків і освіти в семінаріях, їм потрібно забезпечити безбідне існування. Вирішено було сформувати особливий капітал шляхом відчислення в недоторканий фонд 20 відсотків наявних економічних сум відомства, доходів виключно із привілегії церкви – збору від продажу свічок. До цього повинно було додаватися кожен рік дотації від казни на утримання духовних навчальних закладів , яке запропоноване було у сумі до 2-х мільйонів рублів. [30., с. 49]
Дуже глибоко реформа торкнулася самої організації навчання. Поряд з граматикою і історією, багато часу у вищій академічній освіті стало приділятися філософії та богослов’ю. Нижчі класи були закриті. Вся програма академії була розрахована на 4 роки. ( 2 дворічні курси). На 1 курсі вивчалися: 1 словесність, естетика, загальна філософська граматика, 2 загальна історія, історія церкви, древньогрецька і древньоруська історія. 3 математика, в тому числі і вища. Вивчення філософії на 2 курсі включало в себе : 1 теоретичну і практичну фізику, 2 всю метафізику, 3 історію філософії. Програма по богослов’ю на цьому курсі включала предмети: догматику, етику, апологетику, герменевтику, гомілетику, канонічне право. Із іноземних мов вивчались грецька, латинська, древньоєврейська, французька і німецька. Повний 6-річний курс семінарії складався із 3-х двохрічних курсів. 1 – риторики, 2 – філософії, 3 – богослов’я. Тут викладалися такі предмети: словесність, світська історія, географія, математика, фізика, філософія, Священне Письмо, герменевтика, історія церкви, християнська археологія, догматичне, моральне і пастирське богослов’я, пасхалія. Вивчення латинської, грецької і древньоєврейської мови було обов’язковим, німецької і французької – факультативним.
Навчальний план повітових духовних училищ розрахований також на 6 років, включав дисципліни – граматику, арифметику, детальний катехізис, історію і географію в скороченому вигляді, церковний устав, початки класичних мов і церковний спів. В приходських школах, які готували учнів для повітових училищ, вчили читанню, письму, каліграфії, 4-х арифметичним діям, початкам руської граматики, короткому катехізису і церковному співу. Зважаючи на цю навчальну програму, уряд був схильний оптимістично сприймати подальший розвиток духовної освіти на шляху “істинного просвітництва” [61., с. 422]
Поділ предметів на головні і другорядні спричинив ставлення знову введених загальноосвітніх предметів як до необов’язкових. Комісія духовних училищ, крім коротких керівних вказівок в устав, видала в подробицях конспекти з окремих предметів. Обов’язковість цих конспектів значно послабилась вимогою, щоби кожен вчитель доповнював її “пробіли” корисними свідченнями. Ця вимога давала широку свободу викладачу, не дивлячись на деякі обмеження. Цей період окремою наукою стала герменевтика, і новим предметом стала церковна археологія, в курс котрої входили пояснення церковних служб. До кінця 30-х років XIX століття цей предмет зовсім був виділений зі складу богослов’я і окремо викладався. Як і раніше, богословські науки викладалися ректором, але поступово від них стали виділятися окремі кафедри, і перш за все церковна історія.
Крім відвідування класів, у цей час велику увагу звертали на написання творів. Протягом року наставниками пропонувалися найрізноманітніші теми, як латинською, так і російською мовами. Сильними допоміжними засобами для пробудження інтересу з боку учнів до письмових робіт служило читання кращих творів в публічних зібраннях, публічні випробування з письмових робіт. Серйозну увагу щодо поведінки начальство звертало тільки на такі проступки, як розбещені гульки з “непотрібними дівками”, а також у дні першої і страсної седмиці, крадіжці священних предметів, риз, окладів з образів або випадки зневаження начальства. А в інших випадках того, хто провинився, не завжди відразу виганяли із закладу, а якщо і виганяли, то знову приймали назад [30., с. 55-57]
КДУ прийняла на себе усі турботи про проведення проекту в дію. Реформування вирішено було почати з Санкт-Петербурзького навчального округу, обмежившись першими 6-ма роками, впорядкуванням академій. Семінарій та училищ тамтешнього округу за новим уставом. [73., с. 181]
Внаслідок накреслення комітету, освіта духовних училищ отримала такий вигляд і розпорядок: найперше, встановлено було особливе управління, незалежне від управління світських училищ, котрі відносилися безпосередньо до святійшого синоду; 2 – всі духовні училища розділені на 4 роди, або порядки – на академії, семінарії, повітові і парафіяльні училища.
Зв’язок між ними по частині управління встановлений такий: вищим урядовим органам навчальних закладів є комісія духовних училищ. Вона обіймає всі сторони і вимоги їх, до неї відносяться з своїми поданнями академії, до академій – семінарії, повітові училища, а вже до тих – парафіяльні. Комісія діє на училища наказами, які поступають в початкову академію, з академії – в семінарії і т.д. Зв’язок по частині навчання 1- комісія складає в подробицях устави академії. Семінарій та інших духовних училищ. Визначає час їх відкриття. Отримує і розглядає списки тих, хто навчається і конспекти тих, хто навчає, недоліки помічає і виправляє, 2 – в академії викладають науки, відповідно духовному вихованню і приготуванню вихованців до вищих посад духовного звання. 3 – семінарії готують вихованців до священників на парафії і для медичних академій, якщо того вимагає уряд, 4 – повітові училища, зближуючись з домашнім навчанням, дають можливість наставляти дітей до поступлення в семінарію, 5 – парафіяльні школи поширюються по селах як однакове і методично правильне навчання. Зв’язок по частині економічній: парафіяльні училища подають свої звіти у повітові. А ті, відповідно, в семінарії… [27., с. 2]
Внутрішнє академічне правління під головним наглядом єпархіального архієрея складали ректор, якому особливо довіряється навчальне управління, інспектор, завідувач моральної частини, і економ по господарству. Ректор є начальником і інших частин управління і всіх чиновників академії. Нагляд інспектора полягав у нагляданні його за студентами у всіх відношеннях. Крім того, правління надає йому 2 помічники із бакалаврів, а із студентів – декілька кімнатних старших, і кожен місяць у поданні академічному управлінню в подробицях звітує про поведінку всіх вихованців. Головним обов’язком економа, який мав у керівництві своєму одного, 2-х або 3-х комісарів, обмежувалося прийомом, збереженням і вживанням сум за даними правилами [32., с. 204]
Академічна конференція, котра відкрилася при Київській Духовній Академії 18 грудня 1823р, складалася із дійсних почесних членів і кореспондентів, мала свої зібрання і цензурний комітет. Зібрання конференції були урочисті, загальні і приватні. Цензурний комітет складався із 3-х діючих членів, які вибиралися кожні 3 роки. Врешті, зовнішнє академічне правління складалося із ректора і 2-х членів внутрішнього академічного правління і 2-х членів конференції. Його призначення було: отримувати і розглядати списки всіх семінарій свого округу. Мати відомості про успіхи тих, хто навчається, турбуватися про бібліотеки, кабінети і іншу інфраструктуру, наглядати за ходом екзаменів в семінаріях і відряджати для цього членів академії, клопотати у преосвященного архієрея про призначення кандидатів, магістрів , докторів, на відповідно до їхньої степені місця, наглядати щоб професори семінарій не були без потреби переміщені. [32., с. 206]
Торкнемося ще питання щодо втілення цього проекту в Україні і візьмемо хоча б Подільську семінарію. Перші начальник і вчителі в цій семінарії були вихованці Київської Академії, і притому із місцевих, котрим було відомо моральний і релігійний стан народу, а також дух і характер майбутніх вихованців...
Комітет про звершення духовних училищ, розглядаючи ще в 1808р стан навчання і управління цих училищ знайшов, що семінарії, які впорядковані за зразком Київської Академії, існували без всякого загального нагляду і однообразного порядку. Не дивлячись на різні зміни і доповнення, які в них відбувалися, вони не давали загальної і систематичної освіти і не мали а ні певного уставу, ні міцного зв’язку управління з академіями. У викладанні предметів помічено було і невідповідний розподіл їх – посилення одних і послаблення інших. [60., с. 32] Відповідно до цих недоліків, зроблено було реформування духовних училищ.
Після відкриття семінарії по новому реформуванні, котре закінчилося у нас в 1817р, змінився найперше, порядок внутрішнього управління. Було сформоване нове колегіальне управління семінарією, яке складалося під керівництвом єпархіального архієрея і 3-х членів: ректора, інспектора і економа. Кожному з цих осіб доручена певна адміністративна влада в семінарії по управлінню.
До 1819р вона відносилася до Санкт-Петербурзького округу, а потім – до Київського. Внаслідок реформування семінарії змінився і зовнішній склад її. “До реформування під іменем семінарій відомі були всі духовні училища. По реформуванні склад її увійшло 3 класи, котрі стали називатися: нижча, середня і вища відділення семінарії. Інші класи розподілені по повітових і парафіяльних училищах” [60., с. 33]
Відбулися деякі зміни і в загальному устрої навчальної частини. До реформи – в риториці і богослов’ї 1 курс продовжувався 2 роки, а 2-й – 3. Тепер потрібно було, щоб кожному із 3-х класів семінарії курс продовжувався обов’язково 2 роки. Замість попередніх частих випробувань – суботніх і в кінці місяця, вирішено проводити випробування учнів тільки 2 рази на рік – в грудні і липні; приватні і відкриті диспути повністю закрито. Попереднє розділення учнів на сенаторів, на populus i infimus populus – замінено розділенням на розряди: 1-й, 2-й, 3-й. Звання студента удостоювалися – тільки учні вищого відділення, закінчивши курс по 1-му розряду. [60., с. 34]
Врешті відбулися деякі зміни у викладанні і розподілу по класах навчальних предметів. Посилено було викладання богословських наук – вони отримали більше систематичності. Предмети, поділені на головні і другорядні: до перших віднесені богословські предмети, а також філософія, логіка і словесність. Польська мова після реформи Подільської семінарії введена була знову у викладання 1821р, тому що вона панувала в цій місцевості, і була обов’язковою доля всіх. [60., с. 35]
План духовно-навчальної реформи був здійснений поступово протягом деяких років. Київська ж Академія повинна була жити при дії старого уставу ще 11 років, який визнаний непридатний для того часу.
Весь грандіозний план звершено і корінного реформування всіх духовних шкіл в Росії був виконаний комісією в 1820.
Такою була в загальному реформа 1808-1814 років, яка призвела до чіткої централізації управління, однообразності устрою і діяла декілька десятків років, причому в історії і відгуках про неї визнавалася пізнішими поколіннями і тодішніми ієрархами ефективною.