В історії Руської Православної Церкви за XIX століття помічається, що Київська митрополія вже не мала будь - якої незалежності ні в управлінні, ні в національно - богослужбових особливостях. Йшла пряма русифікація, навіть Біблію не можна було перекладати на “малоросійське нарєчіє”, в той час як іншим східним народам, які і поняття не мали про Христа в XIX столітті, це дозволялося, і були перекладені книги на їхню рідну мову, причому з вказівки вищої церковної влади і уряду. Щодо історії руської церкви по відношенню до України, досить багато непривабливих сторінок. Торкнемося хоча б одної із них, зокрема, київських митрополитів XIX століття і їх характеристики. Якщо і не всіх, то в усякому разі, щодо деяких ми зможемо визначити характер їхньої діяльності і служіння.
Гавриїл (Банулеско-Бодоні) – колишній митрополит Новоросійський і Дніпровський, очолював Київську кафедру з 29 вересня 1799 року, а вже 21 серпня 1803 року на пенсії, з 27.03.1808 року - екзарх Св. Синоду в Молдавії, Валахії і Бесарабії, з 21.08.1813 року – митрополит Кишенівський і Хотинський. Серапіон Олександровський колишній архієпископ Казанський і Свіяжський – на Київській кафедрі з 11.12.1803р в сані митрополита, з 24.01.1822р – на пенсії, помер 14.09.1824р.
Євгеній (Болховітінов), колишній архієпископ Псковський, Ліфляндський, Курляндський – на Київській кафедрі з 24.01.1822р, з 16.03.1822р – митрополит, помер 23.02.1837р.
Філарет (Амфітеатров) – колишній архієпископ Ярославський і Ростовський, на Київській кафедрі з 18.04.1837р в сані митрополита, помер 21.02.1857р.
Ісидор (Нікольський) – колишній митроплит Карталинський і Кахетинський, екзарх Грузії, на Київській кафедрі з 01.03.1858р, з 01.07.1860р – митрополит Новгородський, Санкт-Петербурзький, Естляндський і Фінляндський.
Арсеній (Москвін) – колишній архієпископ Варшавський і Новогеоргієвський, на Київській кафедрі з 01.07.1860р, помер 28.04.1876р.
Філофей (Успенський) – колишній архієпископ Тверський і Кашинський, на Київській кафедрі з 05.05.1876р у сані митрополита, помер 29.01.1882р.
Платон (Городецький) – колишній архієпископ Херсонський і Одеський, на Київській кафедрі з 04.02.1882р в сані митрополита, помер 01.10.1891р.
Іоаникій (Руднєв) – колишній митрополит Московський і Коломенський, на Київській кафедрі з 17.11.1891р в сані митрополита, помер 07.06.1900р [61., с. 701-702]
Варто розглянути діяльність найбільш визначних із сказаних дев’яти митрополитів Київських. Більше інших Православній Церкві України прислужилися Євгеній Болховітінов, Філарет Амфітеатров, Іоаникій Руднєв, та інші…
Гавриїл Банулеско-Бодоні належав до числа найвизначніших у Росії ієрархів із іноземців кінця XVIII століття і початку XIX, висунутих російським урядом на вищі посади в церкві. Деякий час Гавриїл був вихователем юнаків в Слов’янській (в Полтаві) семінарії, а потім у сані митрополита керував Молдавською церквою, управляв Єкатеринославською, а потім – Київською єпархіями, згодом – і Київською митрополією. Після деякої перерви у своєму служінні, він призначений був руським урядом в часи русько-турецької війни 1806-1812рр управляти Молдавською церквою в званні екзарха Св. Синоду, і на кінець, був першосвятителем в ново приєднаній до Росії Бессарабії.
Румун за походженням, він по вихованню і служінню своєму був російським. Отримавши освіту у Київській академії, він потім майже все життя своє присвятив на служіння російській церкві [63., с. 47]
Закінчивши початкову освіту, Гавриїл з метою подальшої освіти відвідав Будапешт. В 1771р він поїхав до Києва для вступу до Київської Академії. Тут він провчився близько 2-х років: слухав богословські курси. Потім вирішив відвідати Грецію для досконалого вивчення грецької мови і взагалі для закінчення освіти. Вищими грецькими школами були Константинопольська патріарша, Хіоська, Патмоська, Вотопедсько-Афонська (Афонська академія), Смирнська та інші. Останні 3 відвідав Гавриїл. В 1877р він був призначений вчителем латинської мови в Ясському княжому училищі. В Константинополі 1779р він був пострижений у монахи в Успенському монастирі преосвященним Порфирієм Чернині і наречений Гавриїлом. Потім відправляється на острів Патмос, де, за рекомендацією Константинопольського патріарха прийнятий був в число учнів Патмського училища.
В 1784р звільнений за хворобою він і через Київ поїхав у Ясси, де митрополит Гавриїл посвятив його в архімандрити. В 1788р він відправляється в Полтаву, де за клопотанням воєводи Олександра Мавронардата, архімандрит Гавриїл був призначений ректором Єкатеринославської семінарії, і одночасно – вчителем грецької мови. Діяльність його на педагогічному поприщі була досить плідна. А в 1791р 26.12 – посвячений в сан єпископа Бендерського і Білгородського, в ролі вікарія митрополита Амвросія. 11.02.1792р єпископ Гавриїл був призначений митрополитом Молдавським, через кілька місяців через інтриги він був узятий під арешт і нагляд Константинопольського патріарха. Він оголошує себе російським підданим, а в 1793р він був призначений Св. Синодом на Єкатеринославську кафедру і управляв нею 6 років, де він і здобув основні знання і досвід єпархіальних справах Малоросії. [7., с. 38-39]
Потім він отримав нове призначення – на Київську митрополію, куди і прибув в 1799р і вступив в управління єпархією. Київському митрополиту дано було право забезпечувати миром малоросійські єпархії, що взагалі служило знаком влади митрополита над тими єпархіями, котрі отримали миро із митрополії, а їх було 7. Але митрополит Київський користувався тільки перевагою по честі серед інших ієрархів, а попередньої влади в часи імператора Павла І не було повернуто. [7., с 44]
До його вступу центральні органи управління Київської єпархії (Дикастерія, економічне управління, і кафедральний звіт) після реформи 1786 – 1790рр були запроваджені в Малоросії, але ще не були пристосовані до тодішнього устрою. Саме за їх впорядкування за таким зразком взявся з особливою турботою митрополит Гавриїл. Проте, він не зміг викорінити порушення поширеного хабарництва. [7., с. 134]
В ролі головного начальника академії митрополит Гавриїл частково за своєю ініціативою, частково за розпорядженням Св. Синоду вжив ряд заходів, що торкалися як економічного благоустрою академії, так і організації в ній навчально-виховної справи, наприклад, поставив в академічному управлінні окремо економа. Він категорично відмовлявся приймати на казенне утримання всіх учнів, які мали родичів, і навіть сиріт, які мали багато родичів. [7., с. 153]
Також митрополит Гавриїл запроваджував обов’язкове навчання для дітей духовенства Київської єпархій в академії, аж до насильного їх притягнення. Митрополит Гавриїл брав участь у запровадженні при академії за наказом Св. Синоду “руської школи”, в котрих відсталі учні могли би навчатися до призначення на церковну посаду. Митрополиту Гавриїлу В.Аскочевський приписує запровадження в академії особливого класу інструментальної музики [28., с. 153] Митрополит старався підтримувати славу академічного оркестру, яка дала незадовго перед цим таких великих духовних композиторів, як Ведель, і такий талант, яким являвся Березовський [28., с. 434] Також Гавриїл Банулеско-Бодоні настирливо підкреслив необхідність проповідувати в Софіївському соборі [7., с. 202]
В 1801р височайше пожалуваний був орденом Святого Андрія Первозванного і членом Св. Синоду, а в 1803р – після 4-х управління Київською єпархією, був звільнений за особистим проханням, на спокій, і поселився в Одесі з пенсією в 3 тисячі рублів на рік.
З початку 1804р головним начальником Київської академії зробився митрополит Серапіон Олександровський, призначений в кінці 1803р із Казанських архієпископів Київським митрополитом. Новий Київський архіпастир ставився до Київської Академії з батьківською добротою і великою увагою. Він досить часто бував в академії, особливо у перші роки свого керування Київською метрополією [16., с. 96]
Митрополит Серапіон , прибувши в Київ 25.02.1804р, а 23.02 побував у Київській Академії, яка справила на нього приємні враження. Він майже завжди був присутнім на диспутах академічних, і майже кожен рік 06.01 і 01.08 служив у Братському монастирі. Приїжджав в академію тоді коли в ній проходили класні заняття. Час від часу митрополит Серапіон відвідував навіть учнівські квартири, поміщені звичайно при церковно-парафіяльних школах, де жили бідні і сироти.
Митрополит Серапіон мав звичай відвідувати академію разом зі своїми шанованими гостями, котрим він хотів показати київську визначну пам’ятку. Так, у червні 1804р відвідав академію митрополит Московський Платон Левшин, який залишився задоволений [16., с. 99]
Завдячуючи тому, що він часто бував в академії, він добре знав всі справи. З ініціативи митрополита Серапіона, було зроблено немало для зовнішнього і внутрішнього упорядкування академії. Зокрема, розширено академічну їдальню, а також звільнення ректора Іренея Фальковського з особливих обставин і призначено на цю посаду архімандрита Іоакима Лагановського, котрий був учителем. В 1807-1808рр навчальних роках урядом була збільшена сума на утримання закладу удвоє, то з дозволу митрополита відкрили вищий клас з історії та географії. Митрополит Серапіон на прохання академічного начальства заборонив практику привілейованості студентів із окружних семінарій, яке полягало у позбавленні їх казенного утримання по 1,5 рублів на місяць [16., с. 106]
З 1806р з ініціативи митрополита Серапіона після диспутів стали роздавати книги в нагороду тим студентам, які виділилися в навчання і поведінці. [16., с. 108]
Митрополити приступив до організації другого складу вчителів академії. Деякі із наставників, підвищені у класах, наново призначені, а ще інші – звільнені.
Досить цікавим є свідчення відносно проектування митрополитом Серапіоном за допомогою ректора і префекта, київського проекту, з приводу синодального указу 1804р. Цікавим є інше – В.Аскочевський вказує: “Два високих представники духовного просвітлення обдумували і вирішували в цю пору справу, котру потрібно було здійснити реформуванням головних духовних училищ у Росії. Митрополит Платон задумав возвести духовні академії до рівня всеучилищ. Він справедливо був переконаний у тому, що поза вченням церкви для Росії немає і не може бути істинної просвіти. Він подає митрополиту Серапіону “на роздуми” проект своєї реформи, яку мав намір провести в підвідомчій йому Московській академії, і просив до участі у цій справі митрополити Серапіона. Митрополит Серапіон у наступному році склав свій проект, який засвідчує його турботу про Київську Академію. [28., с. 449]
1811р в день Казанської Божої Матері на Подолі сталася пожежа, яка спалила Братський монастир і академію з бібліотекою. Митрополити негайно приступив до приведення у порядок цієї справи і дотаціями уряду відбудував академію з монастирем.
В 1816р Київ і Київську академію відвідав імператор Олександр І, і в тому ж році поступило височайше повеління реформування Київського округу. На долю митрополита Серапіона випало саме реформування Київської Академії і Київського округу, про що ми вкажемо нижче.
Із архіву Синоду ми знаходимо: “Доклад Київського митрополита про купівлю будинку для повітового і парафіяльного училищ в місті Сквирі. Комісія духовних училищ визнала це непотрібним, бо призначення числа училищ по Київському округу і розпорядження про відкриття їх уже закінчилися, до того ж і ціна будинку невідома комісії” [1., арк. 4]
Такою в загальному діяльність митрополита Київського Серапіона Олександровського на Київській кафедрі. Нічим не відрізнялася адміністративному управлінні від загального устрою російської церкви. Київська академія доживала останні роки свого “Незалежного” існування, з яким було остаточно покінчено реформуванням 1817-1819рр. За митрополитства Самуїла Миславського.
Найбільший внесок для Київської митрополії і Київської духовної академії, зокрема зробив в історії руської православної церкви в Україні митрополит Євгеній Болховітінов.
Євфимій Болховітінов (світське ім’я митрополита Євгенія), народився у Воронежі 18 грудня 1786р. Йому довелося вчитися у Московській академії в період розквіту освіти у її стінах.
Підіймаючи освітню справу у семінарії викладанням багатьох предметів, Болховітінов отримав звання бібліотекаря завдяки єпископу Воронезькому Інокентію, а потім – префекта і виконуючого посаду ректора. Він так упорядкував семінарію у всіх відношеннях, що вона стала однією з кращих шкіл Росії того часу. [62., с. 704-705]
У 1800р , отримавши від Бантиш-Каменського рекомендаційний лист до Амвросія, Болховітінов відправився у Петербург. Його призначили префектом Олександро-Невської Духовної Академії. Незабаром відбулося і постриження в монашество.
Минаючи діяльність митрополита Євгенія на інших кафедрах, торкнемося церковно-адміністративної та богословської діяльності в Київській митрополії. Відразу по прибутті у Київ, Болховітінов узявся керувати паствою і робив це 15 років. Завдяки його невтомній діяльності і розпорядженням, мудрим і енергійним заходам по впорядкуванню єпархіального благоустрою, Київська митрополія досягла квітучого стану.
Реформу єпархіального управління митрополит почав з консисторії і духовних управлінь, склав поширені інструкції, якими визначив службову діяльність різних єпархіальних духовних осіб. В той же час митрополит піклувався про високу моральність і розумовий розвиток підпорядкованого йому церковного кліру [18., с. 25, 27] Кандидата на кожну церковну ступінь преосвященний посилав до екзаменатора, потім до вікарія, і наостанок – випробовував сам. Від цього не звільнялися навіть наставники духовних закладів.
Особливо піклувався митрополит Євгеній Київською Академією. Для заохочення вихованців до самостійної розробки питань по руській історії ним було встановлено стипендія за кращі письмові відповіді у цій області.
Митрополит також турбувався і про матеріальний добробут єпархіального духовенства, а також про зовнішній благоустрій Церкви Божої в межах Київської єпархії. Митрополит Євгеній брав діяльну участь по складанню проекту щодо реформи духовно-навчальних закладів. [55., с. 269] Богословську діяльність навряд чи вдалося б у повній мірі описати – це вимагає окремих досліджень, настільки плідно попрацював він в різних галузях науки. 28 лютого 1837р Митрополит Євгеній відчувши слабкість, пішов у внутрішній покої, приліг відпочити і спочив навіки. Працюючи для науки, все життя, він залишив свою працю і своє служіння тільки разом із життям. [62., с. 704-705]
Митрополит Київський Філарет Амфітеатров народився 17 квітня 1779р в селі Високе Комського повіту Орловської губернії в сім’ї сільського священика Георгія, і наречений був Федором. Своє перше направлення Федір отримав в 1798р викладання в Орловсько-Севській духовній семінарії. 7 листопада 1798р Федір подає прохання на ім’я Орловського владики Аполлоса про постриження в монахи, і у віці 20 років (07.11.1798р) постригається з ім’ям Філарет. Скоро по тому Філарет отримав посаду префекта (інспектора) цієї семінарії. Через 3 роки став ректором, а також ігуменом, а згодом – архімандритом Севського монастиря.
Після тяжких гонінь 1810р Св. Синод переводить Філарета ректором в місто Тобольськ настоятелем Знаменського монастиря. У 1813р Філаретом зацікавився протоієрей П.У.Турчанинов, композитор, регент митрополичого хору в Санкт-Петербурзі. Завдяки Турчанову, впливовий митрополит Московський Філарет (Дроздов) викликав Філарета Амфітеатрова в Санкт-Петербург, і призначив його настоятелем Волокамського монастиря. Філарет став інспектором Санкт – Петербурзької духовної академії, а 1814р посів ту саму посаду у Московській духовній академії, з 1816р – її ректор. З 1817р – настоятель ставропігійного Воскресенського монастиря. 6 квітня 1819р Св. Синод призначив Філарета єпископом Калузьким і Боровським. Філарет заснував Івано-Предтечівський скит при Оптиній пустині. 2 січня 1825р наказом Св. Синоду преосвященний Філарет переведений у Рязанську єпархію. Через 2 роки (22.08.1826р) він був возведений у сан архієпископа, незабаром – назначений членом комісії духовних училищ. При самому призначенні на Київську кафедру, високопреосвященнійшого Філарета 17.04.1837р, сам імператор Микола Павлович в рескрипті писав: “Я впевнений, що ви керований небесною благоданню послужите життєдайному “назиданію” нової пастви своєї” [33., с. 36]
Багато часу Філарет витратив на розгляд консисторських справ з різними скаргами на духовенство, причетників, інших духовних осіб. Особливо турбувався митрополит про підняття моральності підняття духовенства Київського. В перші роки свого правління Філарет багато їздив по парафіях своєї єпархії і давав вказівки священикам щодо служб і таїнств. Так, він помітив, що священики не покладають хрестів на немовлят при хрещенні, і розпорядився про виготовлення по всіх парафіях маленьких хрестів для немовлят. Священики, їх жінки і діти зобов’язувалися носити на тілі хрести для прикладу прихожанам. [33., с. 36] Особливу увагу він приділяв приходам, де змішувалися православні та католики. Він вимагав, щоб на таких парафіях православні священики були особливо освічені, ділові та правові. Будучи священноархімандритом Києво-Печерської Лаври, він поводився як “смиренний послушник і засудив практику залучення іноків до польових робіт з відривом від церковних служб. Філарет стверджував, що для монаших подвигів необхіднішим є Устав. Братія Лаври отримала чітку регламентацію монастирського життя” [52., с. 56]
Особливо Філарет піклувався розвитком славнозвісного лаврського співу. Порівнюючи вищу і нижчу братію, він велів покращити трапезу нижчим братіям і послушникам, а новонаверненим, що готувалися до посту – видавати по 50 рублів.
Відразу по прибутті в Київ, митрополит Філарет розпочав будівництво в лаврі. Добудовувалися Братські корпуси, розширювалася типографія, збільшено ризницю. Він спробував відновити розпис Успенського собору, але через незадоволеність Св. Синоду, змушений був це припинити. Він доклав рук до будівництва пам’ятника Святого Володимира і до оновлення Софіївського собору. Собор Святого Володимира почав будуватися з його задуму. У підсобному господарстві Лаври він збудував Церкву Іоанна Многострадального. В Голосіївському лісі заснував пустинь. На власні кошти в Софіївському митрополичому домі він відкрив у 1839р духовне училище для дітей-сиріт. Щороку там на повному утриманні отримували освіту 40 сиріт. Він виділяв власних коней, оплачував фельдшера. Він у своєму навіть заповіті виділив близько 1600 рублів на постійне утримання студентів-сиріт. Він часто сам відвідував училища, проводив публічні екзамени. У своєму відношенні на ім’я обер-прокурора Св. Синоду від 21.12.1858р, архіпастир наполягає на необхідності навчання дітей церковно-слов’янській азбуці: “Треба видати від Синоду слов’янські абетки за зразком нашої старовинної – букваря зі статтями для вправ у читанні на слов’янській і російських мовах, вибраними з Біблії, богослужбових книг, творів святих отців, особливо Димитрія Ростовського та з російських самих навчальних книг і вимагати від уряду щоб тільки такі азбуки були у виключному користуванні у народу всіх класів.” [33., с. 264] Усю нехристиянську літературу з семінарських бібліотек вилучав. Київська духовна семінарія за заповітом Філарета отримала набір святотецьких книг з його бібліотеки.
Святитель знаходив час для викладання в академії. Особливу антипатію митрополит виявляв до творів новітніх німецьких філософів. Під його впливом дух монашества і аскетизму сильно розвинувся в Київській Духовній Академії. З метою захистити студентів від впливу чужих православ’ю ідей, Філарет строго стежив за виконанням Уставу Духовних Шкіл, і не допускав використання підручників, заборонених цензурою, теоретично і практично було проведено реформа духовних шкіл. До кінця його святительства закінчило повний курс семінарії 888 священиків, а філософський клас – 66, серед тих, хто закінчив академію при Філареті, священства досягли 50 осіб.
У період управління Київською митрополією, він як член Св. Синоду, брав участь у вирішенні питання перекладу Святого Письма на російську мову. Виступав як ярий противник. 21 грудня 1857р митр. Філарет помер після семиденної хвороби. Усипальниця для владики була приготовлена в Ближніх печерах.
Високопреосвященний митрополит Іоаникій в миру називався Іваном Руднєвим. Народився 20.02.1826р в Тульській єпархії. В 1845р закінчив курс навчання в тульській духовній семінарії. В серпні 1845р він був прийнятий до складу 14-го курсу академії, яку закінчив 1849р із званням магістра. За пропозицією ректора Київської духовної академії архімандрита Димитрія (Муретова) він був вибраний академічною конференцією вчителем по класу святого письма. 11ю10.1849р ректор академії архімандрит Димитрій, в печері і церкві Св. Антонія постриг в монашество Івана Руднєва з нареченням йому імені Іоаникія, а 07.11. цього року він був рукоположений в ієромонахи.
Місцем першого служіння його була Київська Духовна Академія. Протягом 9-ти років (1849-1858рр) він проходив тут поступово рівні наставника в званні вчителя, бакалавра, професора, помічника інспектора, інспектора, члена внутрішнього управління, члена тимчасового будівничого комітету при Київській Духовній Академії, члена конференції, окружного академічного управління та київського цензурного комітету. Крім викладання Святого Письма, він у 1857р за дорученням Св. Синоду ревізував Полтавську і Єкатеринославську духовні семінарії, а в 1858р зайняв посаду ректора Київської академії і настоятеля Києво-Братського першокласного монастиря. 1853р з благословіння Св. Синоду возведений в сан архімандрита з присвоєнням йому особистого ступеня настоятеля трьохкласного монастиря. В 1858р був затверджений Св. Синодом на посаду ректора і професора богословських наук в Київській духовній семінарії. [67., с. 5-6]
Предметом серйозної уваги ректора архімандрита Іоаникія служила і навчальна частина. Вираженням цього роду діяльності служить заснування журналу при КДС під назвою “Руководство для сельских пастырей” [67., с. 12] Будучи ректором семінарії, архімандрит Іоаникій виконував ще деякі особливі доручення вищого начальства. Він був у цей час членом Київської духовної консисторії і благочинним монастирів Київської єпархії, а крім того 1859р за дорученням Св. Синоду, оглядав Воронезьку і Орловську духовні семінарії в якості ревізора.
В 1859р – 04.12. за визначенням Св. Синоду, був призначений ректором і професором богословських наук в Київській духовній академії, а разом і настоятелем Києво-Братського першокласного монастиря. Ф.І.Тітов каже: ”Також не можна не згадати, що, будучи ректором, він був одним з головних ініціаторів видання, а потім – першим редактором журналу “Труды Киевской Духовной Академии”, який відрізнявся особливою витримкою і серйозністю” [67., с. 42]
1860р розпорядженням Св. Синоду був призначений ректором Санкт-Петербурзької Духовної Академії. Будучи ректором цієї академії, він виконував, за дорученням начальства і інші обов’язки. Так, він був головним наглядачем за викладання Закону божого в усіх учбових закладах столиці і окрузі, членом Санкт-Петербурзької духовної консисторії з 1860р, і членом комітету під керівництвом Херсонського архієпископа Димитрія Муретова по реформуванню духовно-навчальних закладів. [76., с. 22]
Обіймаючи інші єпископські кафедри, він 17.11.1891р впорядкуванням Божим і волею царя звершилося призначення високопреосвященнійшого Іоаникія на кафедру Київської митрополії. Плоди цього служіння полягали у створенні просвітницьких братств. Допомагав духовно-навчальним закладам Київської єпархії. Жіночі єпархіальні училища отримують нове впорядкування. Він покликаний, як першосвятитель Російської церкви, і до головного керівництва в Св. Синоді.
Такою багатоплідною була турбота архіпастиря Іоаникія як ми бачимо, не тільки на єпископських кафедрах, але й на посаді ректора, котрий втілював у життя видання журналу для Київської Духовної Академії, який мав велике значення для цього закладу, і по суті, являвся віддзеркаленням їхньої наукової діяльності, і , зокрема, закладу.
Таким чином, зупиняючись на підрозділі архієрейно-київської кафедри, ми хотіли показати, хто саме керував нею, що це були за особистості. І як вони управляли Київською митрополією. Потрібно сказати, що жоден із 9 єпископів, які були митрополитами в Києві, в XIX столітті, не були українцями. Взагалі весь устрій був повністю російським. Досліджені митрополити у більшій чи меншій мірі сприяли русифікаторській політиці російського уряду і Російської Церкви. Проте діяльність їхня зосереджена була на українських землях, і . відповідно, зробила чималий внесок у розвиток українського православ’я. Саме завдяки найвизначнішим митрополита XIX століття, на київській кафедрі стало можливим здійснення духовно-навчальної реформи і піднесення навчального рівня та престижу Києва на високий загальновизнаний рівень серед 4-х російських духовних академій.