Оріген один із перших церковних письменників про життя якого збереглось достатньо багато відомостей. Біографія Орігена відома нам із Церковної історії Євсевія, а також частково із творів св. Григорія Чудотворця і бл. Єронима. Оріген народився в 185 р. в Олександрії, в багатій християнській сім’ї. Батько його був вчителем риторики і граматики, який закінчив життя мученицьки в 202 р. в часи гоніння Септимія Севера. Мати його була єврейкою, яка навернулася в християнство. Батьки були першими наставниками сина. Історія повісвтує, що юнак горів бажанням теж мученицьки за Христа віддати своє життя і сам хотів віддати себе в руки римських гонителів, але цьому акту перешкодила мати, яка заховала одежу свого сина, соромливість перемогла над геройством і юнак залишився жити. Після цього Оріген поступив вчитись в катихизичне училище, де наставником був відомий Климент Олександрійський.
Залишившись після смерті батька без засобів життя, так як все майно було конфісковане, Оріген заробляв на прожиття собі і своєї сім’ї, викладаючи граматику і риторику приватним чином. Після від’їзду Климента із Олександрії він у віці 21 року, стає начальником училища оголошених. Навчаючи інших, Оріген, продовжував вчитись сам: він вивчав у равиннів єврейську мову, у філософа Амонія Сакаса – філософію, багато подорожував з метою слухати лекції відомих філософів і вчителів. Особливо багато часу приділяв Оріген вивченню Св. Писання завдяки чому дуже скоро став відомий як християнський вчитель.
З юних років жив аскетично. В день він займався з учнями, а вночі вивчав Св. Писання; спав на голій землі, їв стільки, скільки було необхідно для підтримання життя; не носив взуття, не мав другої одежі. Свій аскетизм довів до того, що розуміючи слова Мф. 19, 12 буквально, оскопив себе і цим назавжди звільнив себе від наклепів, так як йому приходилось займатися і із жінками. Деякі дослідники заперечують факт оскоплення.
В зв’язку із збільшенням числа бажаючих слухати Орігена, він доручив викладання своєму учневі Іраку, а сам читав лекції більш підготовленим. Оріген інколи залишав Олександрію: подорожував в Аравію і в Рим, де познайомився з Іполитом Римським. В 215 році під час гоніння Оріген подався в Кесарію Палестинську, де на прохання єп. Олександра Єрусалимського і єп. Феоктиста Кесарійського багато проповідував за богослужінням. Після повернення в Олександрію Оріген проявив себе як плодовитий письменник. Його учень Амвросій дав йому декілька скорописців, котрі під диктовку записували його твори. Це допомогло Орігену, але в той же час послужило причиною того, що записані на слух твори були недостатньо оброблені і перевірені самим автором. В 230 р. під час подорожі до Греції через Палестину єп. Феоктист посвятив Орігена в пресвітера, що би надати більшої можливості йому проповідувати за богослужінням. Але єп. Димитрій Олександрійський побачивши порушення своїх прав не визнав цього посвячення. В 232 році, після смерті єп. Димитрія Оріген повернувся в Олександрію, але приємник Димитрія теж не визнав сан Орігена і він вимушений був раз і назавжди повернутися в Палестину, де продовжив свою викладацьку і писемну діяльність. В часи гоніння Декія Оріген знаходився в м. Тирі, тут він був арестований і посаджений до в’язниці. Після жорстоких катувань він помер у в’язниці в 70-ти літньому віці в 254 році. Оріген помер в спілкуванні з Палестинською церквою – з олександрійським єпископом він так і не примирився.
Твори Орігена. Оріген самий плодовитий письменник донікейської епохи. Називають тисячі його “книг”. Незвичайна плодовитість його пояснюється тим, що він багато творів диктував скорописцям. Делеко не всі твори збереглись. Це пов’язано, насамперед, з осудженням Орігена на соборах як на Сході так і на Заході. Слід зауважити, що навіть збережені твори Орігена дійшли до нас в латинському перекладі, що теж викликає деяку підозру. На грецькій мові збереглись лише окремі фрагменти.
Руфин, в перекладі якого є велика частина творів Орігена, прихильник і захисник Орігена, намагався вилучити все. що могло викликати підозру в неправослав’ї. В зв’язку з цим він зробив у текстах творів Орігена ряд серйозних змін. Тому у виданнях Орігена намагаються разом з текстом перекладу привести всі збережені фрагменти грецького тексту, правдивість якого не викликає сумнівів, а також існуючі інші переклади.
В російському перекладі є твори: “Про початки”, “Про Цельса”, “Про молитву”, “Заклик до мучеництва”. Всі твори Орігена можна поділити на 5-ть груп: 1) твори біблійно-критичні і екзегетичні; 2) догматичні; 3) апологетичні; 4) моральноповчальні і 5) листи.
Гекзапли Орігена (Орігенова рецензія). Даний твір представляє собою ряд порівняльних таблиць з текстами. Старого Завіту в оригінальному тексті і різних грецьких перекладах. Працю цю взяв на себе Оріген з метою показати всю безпідставність нападів юдеїв на переклад 70-ти, а разом з цим ознайомити християн з оригінальним текстом Біблії. Існуючі різні читання Оріген намагався примирити і в зв’язку з цим робив свої зауваження і пояснення.
В шести колонках, розташованих паралельно, він порівнював: 1) єврейський текст, 2) той же текст в грецькій транскрипції, 3) грецький переклад Акіли, 4) Симаха, 5) 70-ти, 6) Феодотиона і варіанти перекладу 70-ти. В окремих місцях кількість колонок (стовпців) збільшується до 8-ми (октапли).
Свою громадну працю Оріген писав протягом 30 літ і закінчив в Кесарії близько 244 року. Твір представляв собою колосальну книгу, що вірогідно, ні разу вон не переписувалась. Лише з однієї Псалтирі робились копії. Ні один з знаменитих екзегетів не мав під руками екземпляра гекзапл. Рукопис Орігена зберігався в Кесарійській бібліотеці і близько 600 року загинув разом з бібліотекою.
Оріген пояснював Св. Писання в трьох формах: схоліях, гоміліях і коментарях. Схолії – це коротенькі зауваження на трудні місця Св. Писання. Від них збереглись невеликі фрагменти на грецькій мові і в перекладі Руфина.
Гомілії представляют собою богослужбові проповіді з тлумаченням Св. Писання. Більша частина їх записана скорописцями і не перевірена автором. За часом всі вони відносяться до періоду після 244 року, коли Оріген досягнув 60-ти літнього віку. В гоміліях Оріген пояснює всі канонічні книги Старого Завіту, крім кн.. пророка Даниїла, а також більшу частину Нового Завіту. Гомілій збереглось більше, чим схолій, але переважно на латинській мові в перекладах Руфина і бл. Єронима.
Метою написання коментарів служило наукове пояснення Св. Писання. Тлумачення в коментарях Оріген вів так детально, що в деяких із них не встиг піти дальше перших глав. Пояснення в них носить переважно алегоричний характер, хоча торкається і філологічного аналізу, історичних і археологічних довідок. Від коментарів залишились окремі фрагменти на книгу Буття і Пісня Пісень, а також на Євангеліє від Матфея і Іоана, на Пос. до Римлян. Про метод тлумачення Св. Писання він детально говорить в своєму творі “Про початки”.
Зміст твору “Про початки”. Самим значним догматичним твором Орігена являється твір “Про початки” (грец. “Пері архон”, лат. “Де принципіс”). Якщо вчитель Орігена Климент дав перший приклад системи християнської етики, то Оріген в творі “Про початки” дав першу систему християнської догматики, яка мала вплив на послідуючих догматиків-систематиків (св. Григорія Ниського, бл. Феодорита і св. Іоана Дамаскіна). Грецький текст твору був відомий ще патріарху Фотію, який дав відгук в своїй “Бібліотеці”. На цей твір Орігена складались схолії, писались апології і заперечення. За ствердженням Руфина текст твору був спотворений єретиками, але це доказати важко. Вповні можливо, що текст був недостатньо оброблений самим автором із-за поспішності написання на вимогу друга його Амвросія. Все це слід мати на увазі, щоби зрозуміти, з однієї сторони, засудження помилок Орігена, а з іншої, – бажання не тільки древніх письменників (його учнів), але і послідуючих дослідників якимось чином уникнути осудження самого Орігена.
Починаючи з ХVІ ст. твір Орігена багато разів видавався в різних перекладах. В 1899 році вийшов переклад даного твору при Казанській Духовній Академії. Час написання відноситься до кінця перебування Орігена в Олександрії – 228–230 рр. Виданий був без відому і проти бажання Орігена його другом Амвросієм. Назва твору вказує на головний предмет його – викладення основних істин християнського віровчення.
Весь твір поділяється на чотири частини:
1) Про світ духовний (Бог, Логос, Св. Дух, ангели).
2) Про матеріальний світ і людину.
3) Про свободу волі, гріх, викуплення, завершеня світу (есхатологія).
4) Про Св. Писання і принципи його розуміння (духовно-алегоричне тлумачення).
В трактації кожного питання він слідує звичайному порядку: спочатку коротко викладає відому істину віровчення, потім доказує її філософськи-розумовим і очевидним шляхом, і, накінець, свідченнями із Св. Писання.
Оріген ясно визначив мету свого твору. “Він хотів під догматичні основи Церкви підвести наукові оснування, доповнити їх розумними висновками, на основі свідчень Св. Писання і розуму і побудувати із елементів віровчення повну систему” (проф.. Болотов). Оріген “бажав залишитися в повному погодженні з твердо встановленим вченням Церкви” (проф.. Попов).
Це своє бажання і напрям свого твору Оріген формулює у вступі до свого твору: “Ми повинні зберігати церковне вчення, передане від Апостолів через порядок приємства і перебуваюче в Церквах аж до цих пір: тільки тій істині повинно вірити, котра ні в чому не відступає від церковного і апостольського передання” (“Про початки”, кн.. 1, 2).
Однак план Орігена неможна назвати вдалим. Склад системи не повний, немає вчення про Церкву (Таїнства і ієрархію), про антихриста, Друге Пришестя і Страшний Суд. Це формальний недостаток системи. Але для свого часу система Орігена була вершиною досконалості. Вона давала цільне християнське вчення і могла змагатись з любою філософською або гностичною системою; тим більше, що в багатьох пунктах вона вміло протипоставлялась заблудженням гностиків. Але Оріген захопився і філософськими не церковними думками (вічність матерії, предвічне існування душ, апокатастасис та ін.). В цьому полягає головний недостаток його твору. Інші догматичні твори відомі тільки по заголовках і фрагментах, серед них твір “Про воскресіння”.
Зміст твору “Проти Цельса”. Цей твір був написаний Орігеном в останні роки свого життя на прохання Амвросія і представляє собою повне і послідовне заперечення “Істинного слова” язицького філософа-діалекта Цельса. Істинного в творі Цельса було небагато, але тут були зібрані всі заперечення проти християнства, якими володіли язичники в другій половині ІІ-го ст.
Оріген знає більше Цельса і це служить доказом його справедливості. Він говорить, що “християнське вчення не боїться ні філософії, ні філософів, так як основане на історії”. Між іншим і сам Цельс визнавав історичність подій, описаних в Євангеліях. Це слід зауважити, так як язичнику ІІ ст. легко було би показати не історичність християнства, якщо би для цього були які-небудь оснування. Сила християнства всередині – вона сама собою показує безпідставність заперечень Цельса.
Твір Цельса не “Істинне слово”, а спотворення християнства. Цельс замовчує в Євангелії всі ті події, які вказують на божественність Ісуса Христа, а вказує тільки де насміхались і знущались над Христом. Він не міг зрозуміти, що саме ці місця Євангелія – про страждання Спасителя – справляють особливе враження на читачів і слухачів. Всі заперечення Цельса можуть бути зведені до вимог юдеїв: “Нехай тепер зійде з хреста, і увіруємо в нього” (Мф. 27, 42; Мк. 12, 15л). Визнаючи історичну сторону християнства, Цельс зовсім не розумів християнського вчення.
Проф.. Єпифанович вважає твір Орігена “самим досконалим твором апологетичної літератури І–ІІІ стт., тому що тут автор успішно показав, що християнство – не сліпа віра простих людей, але повне знання, задовольняюче всі запити філософствуючого розуму”.
Твори повчального характеру менше викликали на себе підозри в неправослав’ї, і тому дійшли в цілому вигляді на грецькій мові.
а) Твір “Про молитву” (33 гл.) написаний на прохання друга Амвросія і його дружини Тетяни, і, вірогідно, після переселення в Кесарію, після 231 року. Твір складається з двох частин. В першій (1–17), говориться про молитву взагалі; в другій – про молитву Господню (18–30). Останні три глави (31–33) складають закінчення.
б) “Заклик до мучеництва” – написаний в часи гоніння Максиміна в 235 р. В цьому творі Оріген звертається до Амвросія, який перебував у в’язниці, з метою підтримати його мужність і втішити його. В загальному він представляє собою натхненний і піднесений гімн мучеництву.
В давні часи існували збірки листів Орігена. Євсевій зібрав їх більше ста. Але до нашого часу збереглось тільки два: “до Юлія Африкана” і “до Григорія Чудотворця” (“Християнське Читання”, 1912, ХІІ). В першому доказується істинність частин книги пророка Даниїла, яких немає в єврейському тексті (історія Сусани, розповідь про Біла і дракона); в другому – міститься настанова при вивченні Св. Писання; для розуміння його необхідно молитися про послання допомоги від Бога.
Вчення Орігена. Бл. Єроним називав Орігена “вчителем багатьох святих”. Вчені богослови називають його величним богословом донікейського періоду. Він створив першу догматичну систему, поставив ряд запитань і намагався знайти на них позитивні відповіді – “намагався охопити, зрозуміти і пояснити все”. Але ряд його положень були засуджені на V-му Вселенському Соборі. Тому необхідно уважно вивчити його богословські погляди.
Неоплатоник Порфирій, учень Плотина так відгукнувся про Орігена: “Він жив як христянин, а мислив як елін”. В устах філософа Порфирія це могло бути похвалою, але це одночасно і вказівка на слабі сторони думки Орігена як християнського богослова.
У відношенні до філософії Оріген був еклектиком (поєднання протирічних поглядів, думок). Найбільший вплив на Орігена мали платонізм і неоплатонізм.
Вчення про Бога. Свою систему Оріген починає з викладення вчення про Бога (кн.. 1, 1 “Про початки”). Він возходить в своєму міркуванні від буття відносного і змінного в часі, до буття абсолютного і незмінного. Основним визначенням Бога для Орігена являється поняття про Нього як про початок всього – Самопочаток, даючий початок всьому, або Першопричина. Як початок Бог єдиний, тому що початок може бути тільки один. Він – абсолютне єдинство. Бог являється буттям абсолютно простим і нескладним; в Ньому немає ніяких частин. Як в простому бутті в Бозі немислима тілесність, навіть дуже тонка, тому що все тілесне підлягає розділенню.
Бог є особистий Дух, Розум, аналогію Якому складає розум людини. Оригінальний лише його погляд на безмежність Божу. Оріген заперечує безсмертність Божу по суті і силі. Все безмежне, невизначене, – непізнаваюче. Якщо Бог був би безмежним, то Він не пізнавав би Самого Себе, не був би всевидячим розумом. Всемогутність Божа обмежується Його благістю, справедливістю і мудрістю.
Бог не обмежується простором і часом, а все Сам охоплює, Він всюдисущий, немає ні початку ні кінця. Він вище часу: Він вічний, у Нього завжди “сьогодні” і немає зміни часу. Бог незмінний: в Ньому немає переходу із одного стану в інший; всі Його властивості діючі від вічності. Поняття незмінності Бога має важливе значення в системі Орігена. Бог Отець є Отець вічно, а не в часі; інакше в Ньому необхідно було би допустити змінність; звідси вічність народження Сина. Таким чином, вчення Орігена про Бога возвишене. Але піднесення Отця не особливо благоприємно відобразилося на вченні про Логоса; вся логологія Орігена базується на його вченні про Бога.
Вчення про Логоса. Народження Логоса Оріген представляє поза часом і простором. Вічність народження Сина сама собою витікає із поняття про незмінність Отця. “Отець самим Своїм буттям, як сила, передбачає буття Сина–Слова” (проф.. Болотов). Син – премудрість і сіяння слави Божої; неможна тому допустити, щоби був час, коли Бог був без Премудрості або без Світла. Народження Сина не тільки немає початку в часі, але і не може бути розглядувано як акт, що завершився. “Не народив Отець Сина і перестав народжувати, але завжди народжує Його” – говорить Оріген. Вічне Сіяння зходить від вічного Світла. Тут Оріген вперше так ясно розкрив вчення не тільки про вічне, але і постійно вічне народження Сина.
Народження Сина в просторі неприпустиме вже в силу безтілесності Божої. Бог простий і неподільний, а тому в Ньому немислимі ніякі еманації, або витоки, розділення або зменшення сутності. На цьому оснуванні Оріген відкидав навіть вираз “із сутності Отця”, вбачаючи в ньому натяк на еманацію із Божественної сутності. Щоби вияснити народження Сина Оріген користується аналогіями. Аналогію проголошеного людського слова, Оріген вважав недостатньою, поскільки слово являється зовнішнім звуком. Сам він часто пропонує розглядати народження Сина подібним тому, як бажання народжується від думки.
Джерелом і початком буття Логоса Оріген вважає волю Отця. Він часто називав Сина народженим “від волі Отця”. Формула ця давала привід звинуватити Орігена в тому, що він вважає народження таким же актом волі Божої, як творіння, тим більше, що і творіння він рахував теж вічним. Однак це несправедливо, подібних поглядів Оріген ніде не висловлює в своїх творах. Якщо він і називає Христа “створінням” і “походячим”, то завжди мав на увазі слова книги Притч 8, 22: “Господь створив мене”; причому вважав Премудрість створенною тому, що вона містила в собі сокупність ідей створеного світу.
По суті народження і творіння у Орігена ясно розрізняються: від першого походить незмінний Син, від другого – змінний світ.
Походження Сина із волі Отця не являється в Орігена, як у апологетів, актом випадковим, пов’язаним з вирішенням Бога створити світ і обумовленим цілями творіння. Народження Сина витікає у нього із внутрішньої необхідності самого життя Божества. Оріген своїм вченням про вічне народження Сина і внутрішнім обумовленням його необхідності дає більш возвишену логологію, чим його попередники і наближається до Нікейського сповідання. Але від нього відрізняється тим, що визнає народження Сина не із сутності, а із сили Отця, хоча і вважає Сина “єдиним за природою” і тому “Єдинородним” (“Про початки”, кн.. 1, 2–5).
Вчення про Св. Духа. Доказуючи вічність Сина, Оріген заявив: “Теж треба сказати і про Духа Святого”. Оріген ясно сповідує Особу Св. Духа як особливу Іпостась. Буття Своє Він отримує вічно від Отця через Сина. Походячи через Сина, Св. Дух від Нього отримує всі досконалості, в особливості відання Отця, і тому стоїть в залежності і підлеглості по відношенні не тільки до Отця, але і до Сина.
Діяльність Св. Тройці він розглядає якби у вигляді концентричних (маючих спільний центр, але різний радіус) кіл, які звужуються. Найбільше коло охоплює інші кола і належить Отцю; Син, діяльність Якого розповсюджується на розумне творіння, – друге коло. Третє коло – Дух Святий, діє на святих. Оріген вирішив проблему відмінності Осіб Св. Тройці і перший використав формулу “три Іпостасі”. В цьому його догматична заслуга як богослова.
Космологія . Оріген визнавав. що творіння вічне, а разом з цим вічне існування матерії. Так як таке ствердження стояло в протиріччі з церковним вченням про кінець світу, то Оріген виходив із цієї ситуації передбачаючи безкінечний ряд змінюючих один одного світів; кожен з них має кінець, але в цілому вовни вічні. Таким чином він прийшов до теорії існування множества світів.
Матерія представляє собою основу тіл і відрізняється здатністю перетворюватися в різні форми (дерево, вогонь, дим). Звідси вона завжди приймає форму, відповідаючу досконалості тієї розумної істоти, якою приймається: в нижчих істотах вона набуває вигляду грубих тіл, у вищих – тонких і світлих. У всяких випадках матерія сама пособі не представляє зла і не перешкоджає духовному розвитку. Падіння духів було різним; одні відпали від Бога більше, інші – менше. Від цього різного падіння виникли всі ті відмінності, які спостерігаються в світі , насамперед, всього, градація класів буття.
Ті з духів, які найбільше зберегли устремління до Бога заснували собою чини ангелів. Духи з меншим устремлінням – зодяглись в світлу матерію і заснували собою небесні світила – сонце, місяць і зірки. Ще менш – перетворились на душі людей і зодяглись плоттю з метою їх виховання. Відповідно до заслуг, душі людей отримують на землі різну участь. Найбільш грішні душі народжуються в тілах з вадами; більш чисті – в красивих і досконалих. Так думав Оріген пояснити предвічне існування душ. Але душі людей не представляють собою останнього ступеня падіння духів. Нижче за всіх впали духи, які перетворились на демонів; вони отримали темні і спотворені тіла, але невидимі і були кинуті в пекло. Але і серед них найбільше охолов диявол – який найбільше за всіх згрішив перед Богом.
Різниця між розумними істотами полягає в свободі волі. Душі можуть розвиватися або в сторону добра, або в сторону зла. В першому випадку вони одухотворяються і причисляються до ангелів, в другому – уподобляються тваринам. Однак у всьому цьому процесі світового розвитку діє блага воля Божа, яка все направляє до початкового відновлення відпавших духів. Страждання і біди світу цього і саме створення матерії має кінцевою метою не покарання їх, а виправлення і виховання. Вся світова історія, таким чином, є історія Божественної ікономії, мета якої спасіння всіх (“Про початки”, кн.. ІІ, 3–9).
Христологія . Втілення Сина Божого необхідне було тому, що інакше люди не могли би споглядати Височайше Слово. Але саме з’єднання Божества і людства являється недосяжною тайною В освітленні догмату втілення Оріген вперше ясно висунув проти гностиків і вирішив питання про людську душу Христа. Ця душа послужила посередницьким початком при втіленні Логоса, тому що безпосереднє з’єднання Божественної природи з матерією було неможливе. Душа Христа належала до числа духів, створених Богом, але в своєму досвітовому бутті вона тим і виділялась із числа інших, що тільки вона одна не відпала від Бога і перебувала в полум’яній любові до Бога. В силу постійного перебування в добрі вона настільки наблизилась до Бога, що вже не могла згрішити; з цією душею і з’єднався Логос для нашого спасіння, а через її посередництво з тілом.
Тіло Логоса абсолютно відповідало його досконалій душі. Тому тіло Христа було незвичайної краси і досконалості. При взяті на Себе істинного людства Логос не зазнав ніякої зміни. Він по суті залишився Логосом. Звідси в ньому дві природи і Він є Деус–Гомо–Богочоловік. “У Христі одне – природа Його Божественна, тому що Він є Єдинородний Син Божий; і друге – людська природа, яку Він взяв в останній час для домобудівництва” (Про початки” 1, 2).
Дві природи у Христі утворюють одну сутність, так що “Христос є щось складне”. Після звершення домобудівництва спасіння тіло і душа Ісуса з’єднались з Словом Божим самим тісним чином. Складну проблему – як представити єдинство Особи Христа, при з’єднанні Логоса з людською природою – Оріген намагається пояснити при допомозі аналогії: моральне єднання якби зливає між собою особистості – як, наприклад, жінка складає одне тіло з мужем; як розпечене залізо з’єднує в собі властивості вогню і заліза, так і душа Христа приняла і розчинилась в Логосі. Наслідком з’єднання з Логосом було перетворенням, обожненням людської природи Христа. Особливо про це необхідно сказати про плоть його після воскресіння. Він воскрес із мертвих і обожив взяту на Себе людську природу. Плоть Його одухотворилась і майже перетворилась на дух. Він був людиною, а тепер перестав ним бути, плоть злилась з Божеством і стала всюдиприсутньою. Таким чином, плоть Христа за словами Орігена стала тілом “чудесним” (“Проти Цельса”, ІІ, 62; ІІІ, 41)
Вчення про викуплення . Наслідки гріха були троякого роду: 1) незнання Бога; 2) підвладність дияволу” і 3) розрив морального союзу з Богом. Від всіх цих наслідків гріха Господь визволив людину.
1) Господь відкрив людям істину. Він вчив словом і прикладом і при цьому так, що був зрозумілий всім і задовольнив потреби всякої людини. Слова Його для вчення містили в собі глибокі думки, але вони були доступні і для дітей. Своїм прикладом Господь показав шлях до досконалості і богоуподоблення.
2) Господь звільнив людей з під влади диявола. Пояснював це Оріген при допомозі цілої теорії викупу у диявола. Люди, будучи переможені дияволом, зробились його рабами, стали його власністю на законній підставі. Визволити їх від його влади теж необхідно було законним шляхом. Тому Господь запропонував в якості викупу “за багатьох Свою душу”. Диявол погодився, розуміючи всю ціну безгрішної душі Христа. Своїми спокусами через юдеїв він довів Христа до смерті. Але він не знав плану Божественного спасіння, не знав, що смерть Христа зруйнує владу смерті. Він думав втримати душу Христа в пеклі і в своїй владі. Але проявивши несправедливість по відношенні до безгрішного Христа, диявол не міг утримати Його в своїй владі і за договором повинен відпустити викуплених Христом людей. Христос якби спокусив диявола, що вповні було справедливим по відношенні до спокусника людей.
3) Христос не тільки викупив людей від диявола, але і приніс за них примирительну жертву Богові. Гріх міг бути викуплений жертвою за людей. Самі люди не могли принести жертву, тому що вона повинна бути безгрішною. Тому Господь, будучи безгрішний, “взяв на Себе гріхи роду людського, тому що Він Сам є Глава тіла Церкви” і переніс на Собі всю тяжість покарань. Він добровільно перетерпів на землі знущання, страждання, і, накінець, хресну смерть. Ось так Він примирив людей з Богом.
Викуплення, звершене Христом, має універсальне значення. Христос помер не тільки за людей, але і за всі інші розумні істоти. плоди його смерті розповсюджуються на весь космос. Навіть на ангелів. Оріген висловлює думку, що Господь для викуплення ангелів Сам становився ангелом і постраждав за них подібно тому, як і за людей (“Про початки” 1, 2).
Есхатологія. Есхатологія Орігена носить спіритуалістичний характер, що вповні погоджується з філософським напрямом його богослівствуванням. Майже всі вислови Св. Писання про кінцеву участь світу і людини він розумів в духовному значенні. Він рішуче заперечував хиліазм, посилаючись на свідчення Св. Писання про духовний стан майбутнього тіла. Характерним пунктом вчення Орігена про загробне життя людини являється думка про можливості продовження морального розвитку, очищення і вдосконалення людини навіть після її смерті – процес спасіння окремої людини не закінчується в земному житті, але продовжується за гробом. Це вчення Орігена витікало із основних понять про абсолютну благість Божу і про свободу волі людини. Для Бога немає нічого неможливого і для Творця немає нічого невиліковного. З іншої сторони, якби не впала людина, вона завжди зберігає свободу волі, а разом з нею і можливість виправлення і вдосконалення. Все післясмертне життя представляє собою процес очищення і вдосконалення людини.
Після воскресіння тіло буде відрізнятися від земної плоті за своїми якостями: воно буде духовним, прославленим; воно не буде мати потреби в їжі, розмноженні і тому відповідні органи будуть відсутні. Але все таки воскреслі тіла будуть тотожні з земними. Тотожність буде полягати не в матеріальних частинах, а в зовнішній формі тіла. Воскреслі тіла будуть відповідати якостям душі; грішники будуть зодягнені в темні тіла, святі – в світлі. Подальший розвиток душ буде супроводжуватись все більшим і більшим одухотворенням тілесної субстанції, поки вона не перетвориться на тонку духовну “нерукотворенну” тілесність (ІІ, 6).
Що торкається грішників, то вони будуть піддані мукам у вогні. Вогонь цей не матеріальний і наперед приготований, а духовний – муки совісті. Муки ці не будуть вічними. Бог карає для того, щоби виправити; подібно лікареві для оздоровлення від тяжких хвороб Він використовує вогонь, і таким чином, очищує грішників від гріхів. Якщо Св. Писання і говорить про вічні муки, то для того, щоби страхом покарання відвернути грішників від гріхів, вираз “на віки віків” означає визначений період часу. На протязі віків всі душі без вийнятку навернуться до Бога. Всі вони будуть насолоджуватися блаженством, хоча не для всіх однаковим, тому що в домі Отця осель є багато. Матеріальний світ зруйнується. Бог буде у всіх і у всьому і душа нічого не буде споглядати крім Бога. Це і є кінцеве відновлення всього, апокатастасис. Ідея відновлення веде до передбачення, що і диявол спасеться. Оріген, дійсно, допускав можливість навернення злих ангелів і говорить, що останній ворог – смерть, знищиться, але не в тому розумінні, що вже не буде існувати, але в тому, що не буде ворогом і смертю, тому що немає нічого неможливого для Всемогутнього і немає нічого незцілимого для Творця (“Про початки”, ІІІ, 6).
Очевидно, апокатастасис не означає собою повного завершення світового процесу. Свобідна воля розумних істот завжди передбачає необхідність створення матерії для виправлення духів до нового оновлення і так далі до безкінечності. В цьому твердженні бл. Єроним докоряв систему Орігена. Таким чином есхатологічне вчення Орігена викликало багато нарікань, тому що протирічить вченню Православної Церкви.
Після смерті Орігена, після детального аналізу його творів і богословських поглядів було виявлено головні заблудження Орігена:
1) Предвічне існування душ; 2) предвічне існування душі Христа; 3) вічне існування матерії (“множество” існування світів); 4) викуплення Христом ангелів; 5) заперечення необмеженості Бога; 6) заперечення вічності пекельних мук; 7) визнання небесних світил істотами живими та інші. Внаслідок таких звинувачень в 543 р. на Помісному соборі в Константинополі Орігена було засуджено як єретика і віддано анафемі, а твори його підлягали знищенню. Засуджено Орігена і на V-му Вселенському Соборі в 553 році.
Незважаючи на це, Оріген заслуговує на повагу як богослов. Протягом декількох століть він мав сильний вплив на Сході. Великі свв. отці такі як Григорій Чудотворець, Афанасій Великий, Василій Великий, Григорій Богослові, Григорій Ниський, – можна сказати, виховувались на Орігені. До його творів вони віднослись з великою повагою. І в послідуючі часи, авторитет Орігена в Церкві не був забутий і знищений, незважаючи на великі старання імператора Юстиніана.