З 1840 року патрологічна наука під назвою “Патристика” була введена в курс викладання в Духовних Семінаріях РПЦ, але вона довгий час не могла знайти своє належне місце серед інших богословських і церковно-історичних дисциплін. В колі і списку богословських наук “Патристика” з’явилася внаслідок освідомлення богословів, які зрозуміли, що не достатньо їм пояснення і апологія християнських догматиків, не достатньо ґрунтовно знати Св. Писання, але ще необхідно настільки ж ґрунтовно знати Св. Передання, представниками якого є свв. отці Церкви. Очевидно – це допоміжна наука про свв. отців Церкви як свідках і пояснювачах Свящ. Передання, а через Передання – і Св. Писання. Пошук правильного шляху по вивченню патрологічної науки тривав достатньо довгий час. Першим за цю справу взявся архієпископ Філарет (Гумилевський) своєю працею “Історичне вчення про отців Церкви”. Однак і поява такої значної праці не закінчила боротьби за вірне розуміння місця патрологічної науки в загальній системі православної богословської освіти і православної культури. Ще в кінці 60-х років ХІХ ст. Санкт-Петербургська Духовна Академія намагалась виключити із кола викладаючих наук “Патристику”, Пастирське богослів’я і Гомілетику, тому що вважала “зайвим викладання”, тому що весь цей матеріал частково входить в Церковну історію, Догматичне богослів’я і Церковне красномовство. Але незважаючи на це ця дисципліна утрималась в академічному курсі під назвою “Патристика”, яку в 1910 р. замінила “Патрологія”, яка і по сьогодні викладається в Духовних Академіях нашої Православної Церкви. Авторитет даної дисципліни піднявся до такого ступеня, що деякі відносили до основних богословських наук тільки дві – Св. Писання і науку про отців і вчителів Церкви.[1] Внаслідок цього, тільки на початок ХХ ст. «Патрологія» відвоювала собі належне місце серед богослівських наук і стала однією із основних в духовній освіті.
Тому в ХІХ – на початку ХХ стт. наша патрологічна наука стала достойно представлятися великою кількістю відомих імен-патрологів християнського світового рівня. Серед них впершу чергу необхідно виділити проф. МДА І. Попова. Його праці в сфері патрологічних досліджень присвячені вивченню як латинських, так і грецьких свв. отців і вчителів Церкви. Для учбових цілей він написав прекрасний “Конспект лекцій по патрології”.
В Санкт-Петербургській Духовній Академії серед знавців історії древньоцерковної писемності помітно виділявся відомий патролог Н. Сагарда. Він написав прекрасну монографію про св. Григорія Чудотворця, переклав його твори. Талант Н. Сагарди як патролога найбільш розкрився в його учбовому творі «Лекції по патрології», на який ми часто посилаємось, але на превеликий жаль він не вийшов друком і залишається в рукописному стані. До списку відомих дослідників необхідно віднести проф. СПБДА, великого церковного історика В. Болотова, особливо його дисертацію «Вчення Орігена про Св. Тройцю».
В Київській Духовній Академії необхідно особливо виділити відомого патролога К. Скворцова і особливо його капітальну патрологічно-дослідницьку книгу «Про філософію отців Церкви». Необхідно згадати В. Певницького, який висвітлив в своїх творах проповідницький аспект творчості багатьох відомих представників древньоцерковної писемності. Приємником своїх попередників був К. Попов, який увійшов в історію світової патрологічної науки, крім монографії про Тертуіана, своїм класичним виданням творів бл. Діодоха Фотикійського, яке являється необхідним посібником для вивчення святоотецької аскетики. Особливо слід сказати про С. Єпіфановича – надзвичайно даровитого вченого, який не дожив і до 32 літ. Після його смерті всі знаючі його люди, вчені богослови сходились в думках, що це був подвижник і науки і віри. Про нього говорили, що він знав дві дороги в Академію і храм і порівнювали з свв. Григорієм Богословом і Василієм Великим в часи їх навчання в Афінах. Помираючи в розквіті творчих сил він багато задумав написати, але мало зробив, його майже готова дисертація про преп. Максима Сповідника так і не побачила світ. Дивлячись з  глибокою вірою і надією у вічне життя він сказав: «Там довчусь!\'[2] Після себе С. Епіфанович залишив рукописний курс Патрології, який підтверджує надзвичайний Божий дар цього молодого професора із задатками великого християнського «дідаскала». “Із інших представників” київської патрологічної школи слід назвати М. Оксиюка, який написав грунтовне дослідження про есхатологію св. Григорія Ниського, та Т. Лященка, який написав детальний твір про життя та діяльність св. Кирила Олександрійського.
Серед патрологів Казанської Духовної Академії слід назвати проф. по кафедрі Патрології Д. Гусєва, який видав серію видань під назвою “Читання по патрології”.
“Необхідно підкреслити, що всі чотири «патрологічні школи» (Духовні Академії), володіючи кожна деякою своєрідністю, представляли всі разом єдиний фронт патрологічних досліджень. Однак ці дослідження і винаходження не обмежувались тільки стінами Духовних Академій. Як і перекладацька діяльність, так і дослідження пам\'яток древньоцерковної писемності розповсюджувались по всіх містах Православної Русі. Так в Одесі вийшла друком праця А. Доброклонського про преп. Федора Студита і монографія П. Лобачевського про преп. Антонія Великого, в Житомирі – книга П. Володимирського про Немесію Емеського. Крім періодичних видань Духовних Академій, почали друкуватися патрологічні твори в журналах: «Вера и разум» (орган Харківської Духовної Семінарії), “Странник”, “Православное обозрение” та інших.
В цілому можна констатувати, що до 1917 року наша патрологічна наука менше чим за століття подолала той шлях, на який у західних патрологів пішло майже три століття. Такий успіх пояснюється тим, що наші руські патрологи зуміли засвоїти найкращі досягнення своїх західних колег, уникнувши ряд їх прорахунків. Руські патрологи свідомо служили Православ\'ю, тому вони не просто насліпо копіювали кращі зразки західної патрологічної науки, але шукали нові шляхи і способи для все більш повного засвоєння святоотецького насліддя, орінтуючись на вищі цінності Православ\'я. Внаслідок чого Патрологія на Русі не тільки досягнула рівня патрологічної науки Заходу, але і стала органічною і невід\'ємною частиною всієї православної культури.
В числі учбових посібників по вивченню курсу Патрології необхідно назвати ті, які вийшли друком за кордоном в російському перекладі; «Патрология», архімандрита Кипріана (Керна), Париж, 1996, «Восточные отцы Церкви» ІV–VІІІ стт. в двох книгах, протоієрея Г. Флоровського, Париж, 1990 р. та книга протопресвітера Іоана Меєндорфа “Введение в святоотеческое богословие», Нью-Йорк, 1985 р.
Серед сучасних патрологів необхідно назвати професора СПБДА протоієрея Миколая Гундяєва, завідувача кафедрою Патрології та знаного в християнському світі православного богослова. А також А. Сидорова, автора прекрасного наукового видання “Курс Патрологии”, яке на сьогодні являється найкращим учбовим посібником з даного предмету. Вже вийшла перша його частина, яка охоплює період мужів апостольських і апологетів.

--------------------------------------------------------------------------------

[1] Глубоковский Н. Русская богословская наука в ее историческом развитии и новейшем состоянии. М., 1992, с. 66.

[2] М.С. и В.П. Один некролог. Журнал “Свободное слово христианина», № 12, Киев, 1918, с. 24.