foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Чорні сили пітьми

"Чорні сили пітьми безсилі. Самі люди, віддаляючись від Бога, роблять їх сильними, оскільки, віддаляючись від Бога, люди дають дияволу право над собою"

ГЛАВА ПЕРША

Про чаклунство

Оскільки часто — бажаючи вам допомогти — я розповідав вам про Рай, про Ангелів і про святих, то зараз — знову бажаючи вам допомогти — розповім трохи про пекельну муку і про бісів, для того, щоб ви знали, з ким ми ведемо брань. Одного разу до мене в келію прийшов юнак — чаклун з Тібету. Він розповів мені багато чого зі свого життя. Трирічною дитиною — будучи тільки віднятим від грудей матері — рідний батько віддав його групі тібетських чаклунів із тридцяти осіб, для того, щоб вони посвятили його в таємниці свого чаклунського мистецтва. Цей юнак дійшов до одинадцятого ступеня чаклунства — найвищий ступінь дванадцятий. Коли йому виповнилося шістнадцять років, він виїхав з Тібету і поїхав до Швеції, щоб побачити свого батька. У Швеції він випадково познайомився із православним священиком і захотів поговорити з ним. Юний чаклун зовсім не знав, що таке православний священик. У залі, де вони розмовляли, юнак, бажаючи проявити свою силу, почав показувати різні чаклунські фокуси. Він викликав одного зі старших бісів на ім'я Міна і сказав йому: "Я хочу води". Після того, як він вимовив ці слова, одна зі склянок сама собою здійнялася в повітря, підлетіла під кран, вода відкрилася, склянка наповнилася і потім крізь зачинені скляні двері влетіла у зал, де вони сиділи. Юнак взяв цю склянку й випив воду. Потім, не виходячи із зали, він показував священикові, який сидів перед ним, весь Всесвіт, небо, зірки. Він використав чаклунство четвертого ступеня й хотів дійти до одинадцятого. Потім він запитав священика, як той оцінює все, що бачить. "Якби священик похулив сатану, — говорив мені молодий чаклун, — то я міг би його вбити". Однак священик нічого не відповів. Тоді юнак запитав: "А чому й ти не покажеш мені яке-небудь знамення?" — "Мій Бог — Бог смиренний", — відповів священик. Потім взяв хрестик, дав його в руки юному чаклунові й сказав йому: "Сотвори ще якесь знамення". Юнак покликав Міну — старшого біса, але Міна, тремтячи, як осиковий лист, не міг зважитися до нього наблизитися. Тоді юнак викликав самого сатану, але той, бачачи в його руках хрест, поводився так само — боявся до нього підійти. Сатана велів йому тільки одне: поскоріше виїхати зі Швеції й знову повернутися на Тібет. Тоді юнак почав сварити сатану: "Тепер я зрозумів, що твоя велика сила насправді — велике безсилля". Потім добрий священик навчив юнака істинам віри. Священик розповів йому про Святу Землю, про Святу Афонську Гору й інші святі місця. Виїхавши зі Швеції, юнак здійснив паломництво до Єрусалима, де бачив Благодатний Вогонь. З Єрусалима він поїхав в Америку, для того, щоб дати доброї прочуханки своїм знайомим сатаністам і вправити їм мізки. Бог зробив цього юнака найкращим проповідником! З Америки він приїхав на Святу Афонську Гору.

У дитинстві з цим нещасним обійшлися несправедливо, і тому Благий Бог допоміг йому Сам, втрутившись у його життя без зусиль з його боку. Однак моліться за нього, тому що чаклуни з усіма бісівськими полчищами ведуть проти нього війну. Якщо вони споруджують таку брань проти мене — коли він приїжджає до мене й просить допомоги, — то наскільки велику брань вони ведуть проти нього самого! Коли священики читають над ним заклинальні молитви, з вен на руках нещасного виступає кров. Біси страшно мучать нещасного юнака, але ж раніше, коли він водив з ними дружбу, вони не робили йому нічого поганого, а тільки допомагали йому й виконували всі його побажання. Моліться. Однак і самому йому зараз треба бути дуже уважним, тому що в Євангелії написано, що робить нечистий дух, вийшовши з людини. "Тоді він іде, бере зі собою сім інших духів".

 

Чаклуни використовують і різні бісівські "святині"

Геронде, хто такі "спокусники?"

— Чаклуни. Вони використовують у своєму ворожінні псалми Давида, імена святих тощо, але змішують це із прикликанням бісів. Тобто подібно до того як ми, читаючи Псалтир, призиваємо допомогу Божу й приймаємо Божественну Благодать, вони, використовуючи псалми й святині подібним чином, роблять прямо протилежне: хулять Бога, відходять від Божественної Благодаті, і після цього біси роблять те, що ті попросять. Мені розповідали про одного хлопця, який пішов до чаклуна, щоб той допоміг йому домогтися якоїсь мети. Чаклун прочитав над ним щось із Псалмів, і хлопчина домігся того, чого хотів. Однак минуло зовсім небагато часу, і бідолаха почав угасати, танути, як свічка.

Що ж зробив чаклун? Він взяв у долоню якісь горішки, насіннячко і почав читати над хлопцем п'ятдесятий псалом. Дійшовши до слів "жертва Богові", він стискав руку й викидав затиснуті в ній горіхи, насіннячко, приносячись у такий спосіб жертву бісам, для того щоб вони виконали його прохання. Так за допомогою Псалмів цей чаклун хулив Бога.

Геронде, а дехто з тих, хто займається магією, використовує хрест, ікони...

— Так, я це знаю. З цього можна зрозуміти, який обман криється за всіма їхніми діями! Використовуючи священні предмети, вони обводять нещасних людей навколо пальця. Люди бачать, що чаклуни запалюють свічки, "моляться" перед іконами, роблять подібні дії, — і довіряють шахраям. Один чоловік розповів мені, що в місті, де він живе, якась туркеня поставила на один камінь ікону Пресвятої Богородиці й тепер називає цей камінь "каменем, що допомагає людям"! Вона не каже, що людям допомагає Пресвята Богородиця, але твердить, що їм допомагає камінь. Християн, які бачать ікону Пресвятої Богородиці, це спантеличує. Ті з них, у кого не все гаразд зі здоров'ям, біжать до цього каменю з помислом, що дістануть від нього допомогу, а потім диявол робить з ними все, що хоче. Адже, з того моменту як туркеня говорить, що людям допомагає не Божа Матір, а камінь, відразу ж у справу втручається диявол, оскільки ці слова — презирство до Пресвятої Богородиці. Від людей відходить Благодать Божа, і починається біснування. Ось християни і біжать зі всіх ніг до каменя, щоб він їх вилікував — камінь разом з тангалашкою! А в остаточному підсумку вони калічаться, тому що хіба можна дістати допомогу від диявола? Якби в цих людей було хоч трішки розважання в голові, вони б задумалися: туркеня — мусульманка, який же зв'язок вона може мати з іконою Пресвятої Богородиці? Навіть якби ця туркеня говорила, що людям допомагає Пресвята Богородиця, то вартувало б задуматися: яке відношення вона може мати до Пресвятої Богородиці, будучи мусульманкою? А вже тим більше казати, як вона стверджує, що людей зціляє камінь! Почувши про цю історію, я попросив свого знайомого повідомити про все це відповідальних осіб у Єпархіальному Управлінні того міста, де це відбувалося і вжити відповідних заходів, щоб уберегти людей від цього зла.

  Геронде, люди просять у нас ладанки.

  Коли вони просять у вас ладанки, краще давайте їм хрестики. Не шийте ладанки, тому що ладанки використовують зараз і чаклуни. Зовні вони приклеюють на ладанку іконку або хрестик, але всередину вкладають різні чародійні предмети. Люди бачать зовні ікону чи хрест і спантеличуються. Ось і мені кілька днів тому принесли ладанку, взяту в турка на ім'я Ібрагім. На цій ладанці зовні був вишитий хрестик. Мені розповідали про одного чарівника, який зовсім не боїться Бога, що він згортає в трубочку різні іконки, а всередину вкладає вовну, якісь деревинки, шпильки, різне намисто й тому подібні предмети. Коли Церква викрила цього чарівника, то він сказав, що він медіум. А оскільки медіумам у нашій країні надана свобода, він і продовжує робити все, що йому заманеться. Я сказав якомусь чоловікові, що пошкодився від цього чарівника: "Піди висповідайся, тому що ти приймаєш бісівський вплив". Він пішов висповідався, потім повернувся до мене й сказав: "Я не відчуваю ніякої різниці між нинішнім станом і тим, у якому я перебував до сповіді". — "Слухай-но, можливо, ти носиш на собі який-небудь предмет, що дав тобі той спокусник?" — запитав я його. "Так, — відповів він, — у мене є зі собою маленька коробочка, яка зовні нагадує Євангеліє. Це він мені дав". Я взяв у нього коробочку, відкрив її й знайшов всередині різні скручені іконки. Розкручуючи їх, я знаходив всередині намисто, клаптики вовни, дріб'язки й тому подібні предмети! Після того як я забрав у нещасного цю коробочку, він звільнився від бісівського впливу. Бачиш, який диявол умілець!

Нещасні люди носять на собі подібні ладанки, талісмани нібито для того, щоб отримати допомогу, і в остаточному підсумку вони мучаться. Тим, хто, сплутавшись із чаклунами, дістав від них у вигляді "благословення" подібні чаклунські предмети, треба спалити ці предмети, а попіл закопати в землю або викинути в море. Потім таким людям треба піти висповідатися. Звільнитися від бісівського впливу можна тільки так. Одного разу до мене в келію прийшов юнак, що перебував у дуже тяжкому стані, причому в багатьох відношеннях. Він тілесно й душевно мучився вже більше чотирьох років. Він жив гріховним життям, а останнім часом зачинився вдома й не хотів нікого бачити. Двоє його друзів, які регулярно приїжджали на Святу Гору, з великими труднощами переконали його поїхати з ними. Вони зробили це, щоб привезти його до мене. Від Урануполіса до Дафни вони пливли кораблем. Коли корабель причалював до різних святогорських монастирів, юнак у знемозі падав на корабельну палубу. Його друзі й ченці, які перебували на кораблі, намагалися привести його до тями, творячи Ісусову молитву. 3 величезними труднощами їм вдалося привести його до мене в келію. Нещасний відкрив мені серце, розповів про своє життя. Зрозумівши, що він мучився від якогось бісівського впливу, я порадив йому піти до одного афонського духівника, зробити те, що той йому скаже, і в такий спосіб отримати зцілення. Він дійсно пішов і висповідався. Коли, повертаючись з Афона, вони піднялися на корабель, юнак сказав своїм друзям, що духівник велів йому викинути в море талісман, подарований йому знайомим, який він постійно носив на собі. "Але я не можу його викинути!" — говорив нещасний. Як не вмовляли його друзі викинути талісман у море, він немов скам'янів і не міг підвестися зі свого місця. Тоді його на руках з великим трудом винесли на палубу. За допомогою друзів юнак зняв зі себе цей бісівський талісман. Він не мав сили навіть кинути його в море. Він просто розтиснув руку, і бісівський талісман впав у море сам. Миттєво він відчув, як його руки дістали свободу і його вимучене тіло відразу зміцніло. Повний життя, юнак почав радісно скакати по пароплаву, а потім кинувся випробовувати силу своїх рук на залізних корабельних поручнях і корабельній обшивці.

 

Ті, що займаються чаклунством, придумують і багато брехні

   Геронде, чи отримують чаклуни якісь одкровення про людину, про події, що відбуваються, і т.п.?

   Буває, що вони дізнаються про щось від диявола, однак і самі видумують багато різної брехні. Ті з вас, хто має послух в архондарику, повинні бути уважними. Ви не повинні випускати те, що там відбувається, з-під контролю. Вам треба дивитися, що за люди відвідують монастир, тому що може прийти і хтось, хто займається чаклунством. Це здається вам дивним? Якось сюди на одне цілонічне чування прийшли двоє чоловіків, які займаються чаклунством. Вони чіплялися до людей і морочили їм голови. Вони обманювали всіх і тим, що нібито підтримують зв'язок з митрополитом Августином. Одній жінці вони сказали: "На тебе навели порчу. Давай прийдемо до тебе додому й знімемо з тебе порчу за допомогою хреста, якого маємо". А люди, бачачи, як чаклуни приходять на чування, розмовляють про духовне, думають: "Але якщо вони ходять по чуваннях, то, виходить, вони люди віруючі" — і відкривають брехунам своє серце. Як же вони морочать людям голови своєю брехнею! Один такий брехун, бажаючи обдурити дівчину, сказав їй: "Отцю Паїсію було видіння про те, що ми з тобою одружимося. То візьми ж ось цю штуковину і надягни собі на шию. Але тільки не дивися, що там усередині!" І він дав їй якийсь чаклунський талісман. На щастя, дівчина не надягла його на себе. "Ах, так, виходить, отець Паїсій займається такими ось "штучками!" — скипіла вона. Недовго думаючи, сіла за стіл і написала мені листа — переповненого міцними висловами. Чотири сторінки густим почерком! Вона висварила мене найостаннішими словами! "Посварися, посварися, — промовляв я, читаючи листа, — нічого страшного. Для мене твоя лайка однаково що бальзам — адже ти не дала себе обдурити й не одягла на себе бісівську ладанку!"

  Вона вас знала, Геронде?

  Ні, не знала. І я їх теж не знав: ні її, ні того обманщика.

 

Бісівські чаклунські дії

   Геронде, що Ви сказали школярам, які приходили сьогодні й розповідали Вам, що вони викликали духа?

   Що їм було говорити? Насамперед я задав їм доброї прочуханки! Адже все те, що вони зробили, було відреченням від християнської віри. У той самий момент, коли люди викликають диявола і приймають його, вони відрікаються від Бога. Тому я порадив їм насамперед покаятися, щиро висповідатися й у майбутньому бути уважними: ходити до церкви, і з благословення свого духівника причащатися, для того щоб стати доброчесними. Але в цих школярів — оскільки вони діти — є пом'якшуючі провину обставини. Вони займалися цим так, ніби це була гра. Якби це були дорослі, то таке заняття завдало б їм величезної шкоди: диявол набув би над ними чималої влади. Але й цих дітей він уже всіх зашарпав.

Геронде, а чим конкретно вони займалися?

—     Тим, чим займаються багато хто... Вони ставлять на стіл склянку з водою, навколо креслять коло з алфавітом: альфа, бета, гамма і т. д. Потім занурюють у воду пальці рук і викликають духа, тобто диявола. Склянка починає переміщатися по столі, зупиняється перед буквами й у такий спосіб створюються слова. Діти, які приходили сьогодні, викликали духа й, коли він прийшов, запитали: "Чи є Бог?" — "Бога нема!" — відповів їм диявол. "А ти хто такий?" — запитали діти. "Сатана!" — відповів він їм. "А сатана є?" — запитали діти. "Є!" — відповів він їм. Тобто така дурість, що в жодні ворота не лізе! Бога нема, а диявол є! А коли вони знову запитали його, чи є Бог, він відповів їм: "Так, є". То так, то ні. Так що й самі діти не знали, що подумати. Так влаштував Бог, щоб їм допомогти. А потім одна дівчина з їхньої компанії взяла і розбила цю склянку. Вона розбила її за промислом Божим, щоб інші хлопці теж прийшли до тями.

Сьогодні багато хто, бажаючи зробити комусь зло, вдається за допомогою до чаклунів, які використовують воскових ляльок. Воскові ляльки — це однаково що іграшка, хобі чаклунів.

  Геронде, а іцо вони роблять з лялькою?

  Вони роблять з воску ляльку, схожу на людину. Коли до них приходять і просять, щоб, наприклад, їхній ворог осліп, то вони встромляють голку в очі ляльки й при цьому вимовляють ім'я людини, яку хочуть осліпити. Вони роблять й інші бісівські дії. І якщо людина, на яку у такий спосіб наводять порчу, живе гріховним життям і не сповідається, то бісівський вплив вражає її очі. Від болю вони немов виходять із орбіт! Людина обстежується в лікарів, але лікарі нічого не знаходять.

А яке зло роблять людям медіуми, екстрасенси, "ясновидці" і подібні до них! Мало того, що вони виманюють у людей гроші, вони ще й руйнують сім'ї". Приміром, людина йде до "ясновидця" і говорить йому про свої проблеми. "Дивися, — відповідає їй "прозорливець", — одна твоя родичка, трохи смаглява, росту трохи вище середнього, навела на тебе порчу". Людина починає шукати, хто з її рідні має такі характерні ознаки. Не може бути, щоб ніхто з її рідні хоч трішки не був схожий на ту, котру описав їй чаклун. "А-а, — каже людина, знайшовши "винуватицю" своїх страждань. — Так це, виходить, вона навела на мене порчу!" І нею опановує ненависть до цієї жінки. А сама ця неборачка зовсім не знає причини її ненависті. Буває, що вона зробила їй якесь благодіяння, але вона кипить стосовно неї ненавистю й не хоче навіть бачити її! Потім вона знову йде до чаклуна, й той говорить: "Ну що ж, тепер треба з тебе цю порчу зняти. Для цього ти мусиш заплатити мені якісь гроші". — "Ну що ж, — відповідає людина, яка заплуталася, — раз він знайшов, хто навів на мене порчу, я повинен його винагородити!" І розщедрюється.

Бачиш, що творить диявол? Він створює спокуси. Тоді як людина добра — навіть якщо вона і дійсно знає, що хтось зробив комусь щось погане, — ніколи не скаже цього потерпілому: "Такий-то зробив тобі зло". Ні, вона постарається допомогти нещасному. "Послухай-но, — скаже вона йому, — не приймай ти різних помислів. Піди висповідайся і нічого не бійся". У такий спосіб вона допомагає і одному, й іншому. Адже той, хто завдав своєму ближньому шкоди, бачачи, що той поводиться стосовно нього з добротою, замислюється — у хорошому значенні цього слова — і кається.

 

Диявол ніколи не може зробити добра

Геронде, а чи може чаклун зцілити хворого?

— Щоб чаклун зцілив хворого? Людину, яку мучить біс, чаклун може "зцілити" — посилаючи цього біса до іншої людини. Бо чаклун і диявол — це друзі- товариші. Чаклун каже дияволу: "Вийди з цієї людини і ввійди в цю". Тобто, виганяючи біса з людини, яка є під бісівським впливом, чаклун, як правило, посилає його в того з її родичів чи знайомих, хто дав дияволу право над собою. Потім людина, що мала в собі біса, каже: "Я страждав, а такий-то цілитель мене зцілив". Ось чаклунові і створюється реклама. Але в остаточному підсумку біс, який вийшов з людини, кружляє по її родичах і знайомих. Припустимо, потрапивши під бісівський вплив, чоловік став горбатим. Чаклун може вигнати з цього чоловіка біса й послати його в іншу людину. Таким чином, горбата людина випрямиться. Однак, якщо хтось став горбатим у результаті нещасного випадку, чаклун не може його зцілити.

Якось мені розповіли, що одна жінка "зцілює" хворих, використовуючи різні священні [символи й предмети]. Почувши про те, що вона робить, я був вражений вигадкою, "мистецтвом" диявола. Під час своїх сеансів чаклунка бере в руки хрест і співає різні церковні пісні. Приміром, вона співає "Богородице Діво" і, дійшовши до слів "Благословенний Плід чрева Твого", плює поруч з хрестом, тобто в такий спосіб хулить Христа, і тому тангалашка їй допомагає. У такий спосіб вона "зцілює" — наприклад, від душевної пригніченості [депресії] — деяких людей, що захворіли через бісівський вплив. Лікарі не можуть вилікувати цих людей, а вона їх "зцілює", тому що виганяє з них біса, який давить на їхні душі. А потім посилає цього біса до іншої людини. А багато хворих вважають цю чаклунку святою! Вони радяться з нею, а вона потихеньку шкодить їхнім душам, губить їх.

Необхідна увага. Треба триматися подалі від чаклунів, від чаклунства, подібно до того як людина тримається подалі від вогню чи змій. Не треба змішувати різні речі. Диявол ніколи не може зробити нічого доброго. Він може "зцілити" тільки ті хвороби, які викликає сам.

Я знаю такий випадок. Один юнак зв'язався з чаклуном і почав займатися чаклунством сам. Потім він пошкодився, занедужав, і зрештою його поклали в лікарню. Він лежав у лікарні кілька місяців, і його батько витратив дуже багато грошей, тому що в той час не було страхівок і тому подібного. Лікарі намагалися знайти причину його хвороби, але нічого не знаходили. Юнак дійшов до жахливого стану. І що ж тоді зробив диявол? Він з'явився цьому юнакові у вигляді Чесного Предтечі — покровителя їхньої місцевості. "Чесний предтеча" сказав хворому: "Я зцілю тебе, якщо твій батько збудує церкву". Юнак розповів про видіння своєму батькові, і нещасний батько сказав: "Це ж моя дитина. Я віддам усе, що в мене є, аби тільки він став здоровим". І батько хворого дав обітницю побудувати церкву на честь Чесного Предтечі. Диявол вийшов з хворого, і юнак виздоровів. Диявол створив... "чудо"! Після зцілення батько юнака сказав: "Я дав обітницю відбудувати церкву, а тепер настав час цю обітницю виконати". Зайвих грошей у цих людей не було, і, щоб збудувати храм, вони продали всі свої земельні ділянки. Батько юнака збанкрутів, і всі його діти залишилися під відкритим небом. "Та щоб йому порожньо було, цьому Православ'ю!" — сказали вони в гніві і стали єговістами. Бачиш, що творить диявол? Цілком ймовірно, у тій місцевості раніше не було єговістів, і тангалашка знайшов спосіб посіяти єговістські бур'яни і там!

 

У якому випадку чаклунство має силу

 

  Геронде, в якому випадку чаклунство має силу?

  Якщо чаклунство подіяло, виходить, людина дала дияволу право над собою. Тобто вона дала дияволу якийсь серйозний привід і потім не впорядкувала себе за допомогою покаяння і сповіді. Якщо людина сповідається, то порча — навіть якщо її підгортають лопатою — не заподіює їй шкоди. Адже коли людина сповідається і має чисте серце, чаклуни не можуть "спрацюватися" з дияволом, щоб цій людині зашкодити.

Одного разу до мене в келію прийшов чоловік середніх років. Він прийшов з нахабним і безцеремонним виглядом. Побачивши його ще здалеку, я зрозумів, що він є під бісівським впливом. "Я прийшов, щоб ти мені допоміг, — сказав він мені. — Помолись за мене, тому що я вже тривалий час мучуся страшними головними болями, й лікарі нічого не знаходять". — "У тобі біс, — відповів я йому. — Він увійшов у тебе, тому що ти дав дияволу право над собою". — "Та ні, нічого я такого не зробив", — став він запевняти мене. "Нічого "такого" не зробив, — кажу. — А про те, як ти обдурив ту дівчину, що, забув? Ну то вона пішла до чаклуна й навела на тебе порчу. Тепер іди, проси в обманутої дівчини прощення, потім висповідайся. Крім того, над тобою треба прочитати й заклинальні молитви, щоб ти став здоровим. Але якщо ти не зрозумієш, не усвідомиш свого гріха й не покаєшся в ньому, то навіть коли всі духівники з усього світу зберуться і будуть молитися за тебе, біс однаково з тебе не вийде". Коли до мене приходять люди з такою безсоромністю, я говорю з ними без натягав, називаючи речі своїми іменами. Ще один чоловік розповідав мені про те, що його дружина одержима нечистим духом, вона влаштовує вдома страшні скандали, підхоплюється вночі, будить всю сім'ю і перевертає все догори дном "А ти сповідаєшся?" — запитав я його. "Ні", — відповів він.. "Мабуть, — сказав я йому, — ви дали дияволу право над собою. Такі речі ні з того ні з сього не відбуваються". Ця людина почала розповідати мені про себе, і нарешті ми знайшли причину того, що відбувалося з його дружиною. Він, виявляється, відвідав одного ходжу, котрий "на щастя" дав йому якусь воду, щоб той покропив свій будинок Цей чоловік не надавав цьому бісівському кропленню ніякого значення. А потім диявол розгулявся в його будинку не на жарт.

 

Яким чином може бути зруйноване чаклунство

Геронде, якщо чаклунство подіяло на людину, отримало над ним силу, то як від нього звільнитися?

— Звільнитися від чаклунства можна за допомогою покаяння і сповіді. Насамперед треба знайти причину, по якій чаклунство подіяло на людину. Вона повинна визнати свій гріх, покаятися і висповідатися. Скільки ж людей, вимучених наведеною на них порчею, приходять до мене в келію і просять: "Помолись за мене, щоб я звільнився від цієї муки!" Вони просять моєї допомоги, але при цьому не вдивляються в себе, не намагаються зрозуміти, з чого почалося зло, що відбувається з ними, — для того, щоб усунути цю причину. Тобто ці люди повинні зрозуміти, у чому була їхня провина й чому чаклунство набуло над ними силу. Вони повинні покаятися й висповідатися, для того щоб їхні муки припинилися.

  Геронде, а якщо людина, на яку навели порчу, доходить до такого стану, цю вже не може допомогти собі сама? Тобто якщо вона вже не може піти висповідатися, поговорити зі священиком? Чи можуть інші їй допомогти?

  Її близькі можуть запросити в дім священика, щоб він здійснив над нещасною Таїнство Єлеоосвячення або відслужив водосвятний молебень. Людині, яка перебуває в такому стані, треба давати пити освячену воду, щоб зло хоч трішки відступило і в неї хоч трохи увійшов Христос. Одна жінка, дитина якої перебувала у стані, про який ви говорите, робила таким чином, і це дитині допомогло. Вона розповіла мені, що її син дуже страждав, тому що на нього навели порчу. "Йому треба піти висповідатися", — порадив я їй. "Отче, — вигукнула вона, — так як же він може піти сповідатися в такому стані?" — "Тоді, — сказав я їй, — попроси свого духівника прийти до вас у дім, щоб відслужити водосвятний молебень, і дай своєму синові випити цієї освяченої води. Однак чи буде він її пити?" — "Буде", — відповіла вона. "Ну що ж, — кажу, — почни з водо святного молебню, а потім постарайся, щоб твоя дитина поговорила зі священиком. Якщо вона висповідається, то зможе далеко відкинути від себе диявола". І дійсно: ця жінка послухалася мене, і її синові це допомогло. Минуло трохи часу, і він зміг висповідатися і одужав.

А знаєте, що придумала інша нещасна жінка? Її чоловік сплутався з чаклунами й не хотів навіть надягати на себе натільний хрестик. Для того, щоб хоч трішки йому допомогти, вона вшила маленький хрестик у комір його піджака. Одного разу її чоловікові треба було перейти через міст на інший бік ріки. Піднявшись на міст, він почув, як якийсь голос нашіптує йому: "Анастасію! Анастасію! Зніми-но ти свого піджачка, щоб ми разом з тобою пройшли по мосту". На щастя, погода стояла холодна, і він відповів: "Куди там знімати? Холод собачий!" — "Зніми, — вмовляв його той же голос, — зніми, щоб ми пройшли по містку". Та щоб тебе, дияволе! Диявол хотів скинути чоловіка в ріку, однак не міг цього зробити, тому що на тому був хрестик. І зрештою диявол зміг відкинути нещасного тільки до краю моста. Рідні шукали всю ніч і нарешті знайшли його лежачим на мості. Якби не було холодно, він зняв би свій піджак, і тоді диявол скинув би його в ріку. Чоловіка врятував вшитий у його одяг хрест. Його нещасна дружина була віруюча. Якби в неї не було віри, хіба вона стала б вшивати хрестик у його одяг?

 

Співробітництво чаклунів і бісів

Геронде, а хіба людина, яка має святість, не може допомогти якомусь чаклунові?

— Так як же вона йому допоможе? Тут ось говориш людині, у якої є трохи страху Божого, щоб вона була уважною, тому що, живучи так, йде хибним шляхом, — і така людина, навіть маючи страх Божий, однаково продовжує дути у свою дуду. А вже що говорити про чаклуна, який співпрацює з дияволом. Як можна допомогти такій людині? Ти станеш говорити йому духовні речі, а він однаково буде залишатися з дияволом Чаклунові не допоможеш нічим. Тільки у випадку, якщо твориш Ісусову молитву, коли він перебуває перед тобою — тоді біс може розгубитися, і чаклун буде не в змозі зробити свою справу.

Один чоловік був нездоровим. І ось чаклун — шарлатан такий, що пошукати — прийшов до нього в дім, щоб "допомогти". А хворий творив Ісусову молитву. Він був дуже простою людиною і не знав, що той, хто до нього прийшов — чаклун. Тому Бог і втрутився в те, що відбувається. І подивіться, що допустив Бог, для того щоб нещасний зрозумів, з ким він має справу! Хворий творив Ісусову молитву, і біси почали бити чаклуна, так що чаклун сам став просити допомоги в людини, у чий будинок він прийшов, щоб її "зцілити"!

  Геронде, хворий що, бачив біса своїми очима?

  Він не бачив біса, він бачив, що відбувається щось незрозуміле. Чаклун кричав: "Рятуйте!" — перевертався по підлозі, падав, закривався руками від ударів невидимих ворогів. Так що не думайте, що в чаклунів солодке життя і біси щоразу роблять для них усе, чого тільки попросиш. Бісам досить уже того, що чаклуни одного разу відреклися від Христа. Спочатку чаклуни укладають з бісами договір, щоб ті їм допомагали, і на кілька років біси підкоряються їхнім наказам. Однак минає небагато часу, і біси говорять чаклунам: "З якої рації ми будемо з вами церемонитися?" А якщо чаклуни не впораються із завданнями бісів, то знаєте, як їм потім дістається?

Пам'ятаю, ми розмовляли на подвір'ї келії з тим юним чаклуном з Тібету, про якого я розповідав вам раніше. Раптом він підхопився, схопив мене за руки й заламав їх за спину. "Нехай прийде зараз Хаджефенді й звільнить тебе!" — зухвало сказав він мені. "Ах ти, дияволе! — скипів я. — А ну пішов звідси!" Я штовхнув богохульника, і він упав на землю. А що, слухати, як він хулить Святого?! Потім він підхопився й хотів ударити мене ногою, однак і цього зробити не зміг: його нога зупинилася якраз біля моїх губ. Мене зберіг Бог. Я залишив свого недруга стояти на дворі й увійшов до келії. Минув якийсь час, і дивлюся: він — весь у колючках, у якихось гілках — виходить із зарослого бур'яном яру, який був біля моєї келії. "Сатана покарав мене, — сказав чаклун, — тому що я не зміг тебе перемогти. Це він затяг мене в цю хащу".

Чорні сили пітьми самі по собі безсилі. Тільки люди, віддаляючись від Бога, роблять їх сильними, тому що, віддаляючись від Бога, люди дають дияволу право над собою.

 

ГЛАВА ДРУГА

Про одержимих нечистим духом

 

Геронде, скільки бісів було в гадаринському біснуватому?

"Багато бісів", — написано в Євангелії. Тому-то нечистий дух вустами одержимого й сказав, що ім'я йому "легіон". І подивіться, подібно до того, як у людині, одержимій нечистим духом, можуть жити багато бісів, так і в серці віруючої людини можуть уміститися всі святі. Та якщо у серці християнина вміщається Сам Христос, то що вже казати про святих! Це велика таємниця! Одного разу, коли я жив у келії Чесного Хреста, до мене прийшов відвідувач і постукав залізним калаталом біля хвіртки. Коли я виглянув з вікна, перед моїми очима постало страшне видовище! Я побачив чоловіка, за яким йшла повна фаланга бісів. Його оточував цілий чорний бісівський рій! Я вперше побачив людину, що перебуває під владою стількох нечистих духів. Цей нещасний був екстрасенсом. Між словами церковних молитов він вставляв закликання бісів, християнські книги змішував з окультною літературою, і після всього цього біси здобували над ним владу. Просто жах! Побачивши його, я дуже засмутився. Є психіатри, які вважають людей, одержимих нечистим духом, психічно хворими. Є священики, які, у свою чергу, вважають деяких психічно хворих — біснуватими. Насправді психічно хворий і одержимий нечистим духом мають отримувати допомогу в різних місцях і по-різному. Яким чином психіатр може допомогти біснуватому?

Геронде, а чи може біснуватий зрозуміти, у чому була його провина і чому в нього вселився нечистий дух?

Так, він може це зрозуміти, окрім тих випадків, коли вже ушкодився і його розум. Тоді допомогти біснуватому дуже непросто. Якщо ж він просто біснуватий, тобто якщо його розум не ушкоджений, то з ним можна легко прийти до взаємного порозуміння й надати допомогу. Однак така людина повинна бути слухняною. В іншому випадку як їй можна допомогти?

Якось до мене в келію прийшов відвідувач з Південної Греції. Він зв'язався з усякими там індусами, і в результаті в нього вселився нечистий дух. Він мерзенно лаявся, з рота в нього йшла піна. Очі нещасного були дикими, вони вилазили з орбіт. "Не говори цих богохульств, тому що в такий спосіб ти прикликаєш бісів", — застерігав я його, однак він мене не слухав. І водночас просив, щоб я йому допоміг. "Допоможи мені, - благав він мене, — тільки ти можеш мені допомогти". — "Послухай, — відповідав йому я. — Ну як же я тобі допоможу? Ти хочеш, щоб я помолився за те, щоб ти Благодаттю Христовою звільнився від нечистого духа, і водночас ти сам цих нечистих духів прикликаєш! Піди висповідайся, хай над тобою прочитають заклинальні молитви, а потім приходь до мене знову, й ми поговоримо". — "Не піду", — відповів він мені. "Ех, ну що ж, тоді підемо хоча б до церкви, я помажу тебе олійкою з лампадки", — запропонував я йому. "Не хочу, — відповідає. — Я хочу, щоб ти мені допоміг". Потім він відійшов убік і заговорив з одним з відвідувачів, які перебували у мене на подвір'ї. А я в цей час розмовляв із групою прочан про те, що Бог допускає випробування для нашого спасіння. Почувши мої слова, біснуватий, не підходячи до нас, закричав: "Ну ти, що ти там верзеш про те, що Бог трудиться над тим, щоб люди спаслися? У нас один батько на небі й один батько на землі! А вище всього ми маємо ще одного князя!" — "Припини бісословити!" — відповів я йому і почав творити Ісусову молитву. "Так, — каже, — зараз ти мене поплутав!" — вигукнув він. "Ану, йди геть!" — звелів йому я, і він відлетів убік. Потім він почав мене запитувати: "А сам-то ти з ким?" — "З Христом", — кажу. "Брешеш, — заявив, — ти не з Христом, тому що Христос — це я, а ти мене б'єш". Диявол усе перевертав з ніг на голову.

   Геронде, це все говорив сам диявол?

  Так, диявол, але дивися, адже Бог дав цьому чоловікові силу для того, щоб він зміг приїхати на Святу Гору. Перебуваючи в такому стані, приїхати на Афон з іншого кінця Греції — це не жарти! Але що вдієш: він не слухає тебе, і йому стає гірше. А ось якби він мав послух, то отримав би допомогу.

 

Маючи диявольську гордість, людина може стати одержимою

Той, у кого багато гордості, — затьмарений. Його голова затуманена, немов задимлена вихлопними газами. Він скоює тяжкі гріхи і не розуміє цього "Я, — заявив мені один такий чоловік, — люблю всіх і диявола теж люблю. Адже диявол не злобний, ні..." — "Та що ж ти таке мелеш? — заперечив я йому. — Відтак якби Бог дозволив дияволу хазяйнувати зовсім вільно, то він би нас усіх розтерзав. Хто бачив від диявола що-небудь добре, щоб ти теж міг чекати подібного?" Однак цей нещасний дійшов до такого затьмарення, що нічого не розумів — що б ти не казав, сподіваючись надати йому допомогу. Він одразу починав говорити, що ти "чиниш на нього тиск"! Та хіба [спроба звільнити його від цього помислу] — це тиск? Ця людина не божевільна, адже її мізки працюють. Вона повинна зрозуміти, що говорити так — це однаково що відрікатися від Христа, що [стверджувати, що диявол не злобний] є богохульством.

І таким ось шляхом люди потихеньку доходять до поклоніння сатані. Коли бачиш сатаністів — стає зрозуміло, що ці люди поневолені дияволом. Навіть на їхній зовнішності відбилося щось бісівське. Темні сили за допомогою сатанинської музики і нещасних дітей направляють туди, куди хочуть. Доходить уже до того, що сатану прикликають на допомогу. Я чув, що коли прослухати деякі диски з рок-музикою ззаду наперед, то можна почути пісні з прикликаннями сатани.

Доходить навіть до того, що "славословлять" сатану: "Сатано, я присвячую себе тобі". Як це страшно!

Геронде, тобто гординя може довести людину до біснування?

— Так. Припустимо, що хтось скоїв якийсь гріх і виправдовує себе. Коли люди роблять йому зауваження, щоб допомогти, він каже, що вони ставляться до нього несправедливо. Вірячи, що сам він кращий від тих, хто робить йому зауваження, він засуджує їх. Потім потихеньку починає засуджувати святих. Спочатку нових святих, потім святих давніх... "Цей святий не сотворив жодних чудес, — говорить така людина, — а той мав ось такий недолік..." Минає ще трохи часу, і така людина, заходячи все далі у своєму осуді, починає засуджувати і Собори нашої Церкви. "І на всіх цих Соборах, — говорить вона, — наприймали всіляких рішень..." Отже, на її думку, і Собори нашої Церкви помилялися. В остаточному підсумку така людина доходить до того, що заявляє: "Ну і навіщо Бог зробив це так, як це зроблено?" Ну що ж, якщо людина доходить до такого стану, то вона не божеволіє — ні. Вона стає біснуватою.

Якось до мене в келію прийшов один біснуватий, котрий називав себе богом. Він прийшов до мене зі своїм батьком. Цей біснуватий ходив до якогось духівника, що живе не на Святій Афонській Горі, і той злякався, що диявол може на нього накинутися, сказав одержимому: "Ну що ж, тоді мене благословляй!" І що ти на це скажеш? Гаразд, краще залишити це... І ось потім цей одержимий став говорити своєму батькові: "Ось побачиш, і отець Паїсій теж погодиться з тим, що я бог". І так він побився об заклад з батьком на всі гроші, які в нього були при собі, що я прийму його як бога. Але тільки я почав молитися по чотках, біснуватий підхопився, як ужалений. "Що ти робиш цією своєю брязкалкою? — закричав він. — Я скоїв усі гріхи, які тільки бувають! Я скоїв і такий-то гріх, і такий... Я маю в собі диявола. Я став богом. Ти повинен погодитися з тим, що я бог. А ти, такий-сякий, не зробив нічого! Ти тільки постійно бряжчиш цією своєю брязкалкою!" Знаєте, яку мерзоту він говорив? Я розгнівався. "Ану, пішов звідси, пропаща ти людино!" — прикрикнув я на нього. Я йому дав прочуханки! Тут він зовсім сказився, став подібний до звіра. Витяг з кишені гроші й жбурнув їх батькові. "Бери, — каже, — свій виграш, я проспорив".

 

Біснуватий реагує на будь-яку святиню

Геронде, а як можна зрозуміти, що коїться з людиною: біснування чи психічне захворювання?

— Це може зрозуміти навіть простий побожний лікар. Люди, що страждають від біса, наближаючись до святині, збуджуються, їх починає трясти. Тому добре видно, що в них вселився біс. Якщо пропонуєш таким людям випити трохи свяченої води або хочеш перехрестити їх святими мощами, то вони противляться, тому що Благодать Божа тисне на бісів, які перебувають у них всередині. А якщо люди страждають якоюсь психічною хворобою, вони зовсім не противляться святині. Біснуваті бентежаться, їх починає трясти, навіть якщо ти просто наближаєшся до них, маючи на собі хрест. Якось я прийшов на цілонічне чування в один святогорський монастир. Братія монастиря сказала мені, що в них є помисел ніби один із прочан, що прийшли в монастир, одержимий нечистим духом. Я сів у стасидію поруч із цим чоловіком і доторкнувся до нього своїм хрестом, у який була вставлена часточка Чесного Древа Хреста Господнього. Одержимий затрясся, підхопився і відійшов у дальній кут храму. Коли народ після чування розійшовся, я акуратно, по-доброму, намагався з ним заговорити. Але знову повторилося те ж саме. І я зрозумів, що ця людина дійсно одержима.

Іноді до мене в келію привозять дітей і кажуть, що вони одержимі бісом. Іноді, для того, щоб зрозуміти, чи дійсно це так, я беру часточку мощів святого Арсенія Каппадокійського й затискаю їх в долоні. І ви б тільки бачили: обидві мої руки затиснені, однак, якщо дитина одержима нечистим духом, вона зі страхом дивиться на ту руку, у якій схована часточка святих мощів. А от якщо в дитини нема ніякого біснування, але вона просто страждає на якусь, приміром, хворобу мозку, то вона зовсім не реагує на мощі, не противиться їм. А іноді я даю дітям воду, у яку попередньо занурюю часточку святих мощів. Якщо в дітях біс, то вони цю воду не п'ють — втікають. Якось до мене принесли одного біснуватого малюка. Спочатку я як слід нагодував його солодощами, щоб викликати в нього спрагу, а потім приніс водички від святих мощів. "Нашому Янакісу, — сказав я, — я дам напитися водички смачнішої, ніж іншим". Напився малюк трішки цієї води і почав кричати: "Ця вода мене пече, що в ній?" — "Нічого в ній нема", — відповів я. "Що ти із мною робиш? Вона мене пече!" — кричало нещасне маля. "Вона не тебе палить, — сказав я, — вона пече декого іншого". Я почав хрестити голову маляти, і його затрясло, він почав біснуватися. Біс, що перебував у малюку, скрутив його тіло.

А пам'ятаєте того студента, який багато років тому приходив сюди, у монастир? "У мені живе біс, — говорив він мені, — і він дуже мучить мене. Я страшенно страждаю від цього біса, тому що крім усього він змушує мене говорити різну гидоту. Я дійшов до розпачу. Я відчуваю, як він стискає мене зсередини, тисне мене то тут, то там", — і нещасний юнак показував на свій живіт, на груди, на ребра, на руки. Цей нещасний був дуже чутливим. Тому, для того щоб його не ранити й утішити, я сказав: "Слухай-но, та нема в тобі ніякого біса. Те, що відбувається з тобою, — це зовнішній бісівський вплив". Коли ми зайшли з ним до храму, я попросив сестер, які перебували там, молитися за нещасне Боже створіння. А сам зайшов у вівтар, взяв часточку мощів Святого Арсенія, вийшов з вівтаря, наблизився до нещасного й знову запитав його: "То в якому місці тисне і мучить тебе біс? Як ти сам думаєш, де він сидить?" Тут він показав мені на свої боки. "Де? Тут?" — запитав я його й доторкнувся до нього святими мощами. Ух, як же він тут завив! "Ти мене обпік, ти мене обпік! Я не вийду, не вийду!" Він кричав, лихословив, вимовляв різну гидоту. Тоді я почав творити про себе Ісусову молитву: "Господи, Ісусе Христе, Господи Ісусе Христе, вижени нечистого духа з Твого створіння". Молячись, я хрестив нещасного святими мощами. Це тривало близько двадцяти хвилин. Потім біс почав його трясти, повалив додолу, і нещасний почав качатися по підлозі. Його костюм від пилюки став схожий на ганчірку для підлоги. Ми поставили нещасного на ноги. Він трясся всім тілом і різко, судомно смикався. Для того щоб встояти на ногах, він тримався за іконостас. Його руки вкрилися холодним потом — як роса на ранковій траві. Незабаром біс вийшов з нього і нещасний заспокоївся. Він звільнився від нечистого духа і зараз живий, здоровий і почувається прекрасно.

 

Не надавайте значення словам біснуватої людини

—    Геронде, на що потрібно звертати увагу, розмовляючи з біснуватим?

— Потрібно творити Ісусову молитву й поводитися з такою людиною по-доброму.

Геронде, а чи пам'ятають біснуваті те, що вони говорили в припадку біснування?

— Щось пам'ятають, щось не пам'ятають. Ми не знаємо, як діє Бог. Іноді Він допускає нещасним пам'ятати те, що вони сказали в припадку одержимості для того, щоб вони смирилися й покаялися.

Якщо біснуватий щось просить, то нелегко зрозуміти, у якому випадку він просить це, перебуваючи під дією диявола, а в якому випадку сам — як людина — має в цьому потребу. Якось я зустрівся з однією біснуватою дівчиною. Вона начиталася книг Казандзакіса і вірила тим богохульствам, які були в цих книгах. У результаті всього цього нею заволодів нечистий дух. Коли ми з нею розмовляли, з нею раптово стався припадок біснування, і вона почала кричати страшним голосом: "Я горю, я горю!" Рідні тримали її, щоб я міг її перехрестити. Потім вона закричала: "Води, води!" — "Принесіть води", — попросив я її рідних. "Ні, ні! — відповіли вони. — Хтось сказав нам, щоб ми не слухалися диявола". — "Зараз, — сказав я, — нещасна хоче пити. Принесіть води". Мені було зрозуміло, коли печія, якої вона зазнала, походила від диявола, а коли — тому, що вона мала спрагу. Нещасна випила дві склянки води. "У мені, — говорила вона потім, — немов палаюче вугілля, таку я відчуваю печію. Навіть якби я випила ціле відро води, то однаково полум'я, що я відчувала в собі, не згасло б". Так її палило!

Геронде, а якщо біснуватий кричить, то як можна зрозуміти, у якому випадку його вустами говорить диявол, а в якому випадку говорить він сам — як людина?

Коли говорить диявол, губи біснуватого рухаються неприродно. Вони ворушаться механічно. А коли біснуватий говорить як людина, його губи ворушаться природно. Якщо над біснуватим читають заклинальну молитву і він кричить, це може відбуватися тому, що мучиться сама людина й, приміром, говорить дияволу: "Іди, чому ти не йдеш?" А в іншому випадку сам диявол паплюжить людину або священика, який його вичитує. Буває, що диявол хулить Христа, Пресвяту Богородицю і святих. Іноді диявол говорить неправду, а іноді сила імені Христового змушує його сказати правду. Бувають випадки, коли біснуватий викрикує щось із прочитаних ним духовних книг тощо. Що тут сказати? Все це дуже заплутано. Тому, розмовляючи з одержимою людиною, будьте дуже уважними. Не надавайте значення її словам. Приміром, вона може сказати: "Ти мене палиш". Якщо ти справді її палиш і, погодившись з цим, скажеш: "Я його палю", — то все — ти [духовно] погоріла. Якщо ж ти повірила в те, що палиш диявола, тоді як насправді нічого подібного не відбувається, то ти погоріла двічі. Або, наприклад, біснуватий кричить: "Ах ви, бридкі баби!" — а якійсь черниці може сказати: "А ось ти — чиста". Якщо ця черниця повірить словам, які сказав диявол, то все, вона пропала. Тому не треба проводити з дияволом експериментів.

Якось в один монастир привезли біснуватого. Ігумен зібрав братів у церкві, щоб вони молилися за нього по чотках. У цьому монастирі зберігалася голова Святого Парфенія, єпископа Лампсакійського. Благодать Божа стала дуже тіснити біса. Братія молилася за одержимого по чотках, і одночасно ігумен доручив одному монастирському ієромонахові прочитати над біснуватим заклинальні молитви. Цей ієромонах представлявся побожним зовні, однак усередині мав приховану гординю. Він подвизався [тілесно], виконував усе, що призначено статутом. Він був освіченим і давав іншим духовні поради. Однак сам не отримував допомоги ні від кого — тому що інші брати, бачачи, як він робить щось не так, з поваги до нього не наважувалися йому про це сказати. У нього почалися ілюзії стосовно себе. Він вважав себе найдоброчеснішим мешканцем обителі й плекав інші подібні помисли. У цей день лукавий знайшов сприятливу нагоду зробити цьому ієромонахові зло. Доклав все своє лукавство для того, щоб у нещасного склалося враження, що це він виганяє біса з біснуватого. Отже, коли він почав читати над одержимим заклинальні молитви, біс закричав: "Я горю! Куди ти мене заганяєш, немилосердний?" Ієромонах став думати, що біс горить, тому що молитви читає саме він, тоді як насправді біса виганяли молитви інших братів. Нещасний ієромонах відповів бісові: "Увійди в мене". Так, з житія Святого Парфенія відомо, що в одному подібному випадку він дійсно сказав бісові такі слова. Але ж це був Святий! Дійсно, одного разу зі Святим Парфенієм стався такий випадок. Він виганяв біса з одержимого, і біс кричав: "Я горю, горю! Куди мені йти?". Тоді Святий Парфеній відповів йому: "Увійди в мене" І біс відповів Святому: "І саме лише ім'я твоє обпалює мене, Парфенію!" — і вийшов з одержимої людини, яку він мучив. І от цей ієромонах, про якого йде мова, захотів зобразити із себе Святого Парфенія і став біснуватим сам. З цього моменту біс дістав над ним владу. Багато років потім нещасний мучився й ніде не міг знайти спокою. Він постійно кружляв, не сидів на одному місці. То кружляв по світу, то по Святій Афонській Горі. Що ж він, нещасний, витерпів! Стан, у якому він перебував, привів його до душевного і тілесного виснаження. Його трясло як у лихоманці. Дивіться, адже колись він був хорошим священиком, а перебуваючи в такому стані, уже не міг служити Божественну літургію . Бачите, що творить диявол?

Геронде, а чи є якийсь зв'язок між вживанням кави і поведінкою біснуватого?

— Коли нервова система людини збуджена і вона п'є багато кави, то її нерви розхитуються ще більше, а тангалашка цим станом користується. Не те, щоб у каві було щось бісівське — ні, але тангалашка використовує дію кофеїну на нерви і потім біснуватому стає ще гірше.

 

Допомога біснуватим

Геронде, десь написано, що диявол вселяється в серце біснуватої людини, однак не хоче, щоб та знала про це й почала боротися з ним за допомогою Ісусової молитви. Це дійсно так?

— Так, тому що біс має право жити в біснуватому якийсь час. Він може причаїтися в людині й сидіти тихіше води, нижче трави. А коли з ним борються за допомогою Ісусової молитви, то йому стає важко, він обурюється і може вийти з людини. Молитва Ісусова — це важка артилерія проти диявола. Якось мені в келію привезли одного біснуватого хлопця, який постійно повторював Ісусову молитву. Батько нещасного був ченцем, однак скинув рясу, повернувся в світ і оженився. І ось його нещасна дитина народилася біснуватою. Бог допустив це, щоб ця дитина отримала від Нього відплату для того, щоб спасся її батько, а також для того, щоб ми — ченці — мали перед очима приклад ченців, котрі повернулися в світ і зараз мучаться. Під час нашої бесіди біс почав мучити одержимого, і він дуже голосно заквоктав як курка "Що з тобою?" — запитав я його. У цей час я говорив таке: "Во ім'я Ісуса Христа вийди нечистий душе із сотворіння Божого". — "Та я й сам хочу вийти, — закричав біс, — тому що ця людина дуже мучить мене! Адже він беззупинно творить молитви! Ах, як же я хочу виїхати в Пакистан і хоч трішки перепочити!"

Геронде, чому ж біс не виходив із цього хлопчика, якщо він творив Ісусову молитву?

— Видно, і сам він дав дияволу якісь права над собою. Але ж і у біса теж є "начальство", і він дістає розпорядження від нього.

  Геронде, які конкретно слова потрібно говорити, молячись за біснуватого?

  Насамперед треба воздати славослів'я Богові. Треба сказати: "Дякую Тобі, Боже мій, за те, що Ти допоміг мені і я перебуваю в нормальному стані, тоді як я міг бути на місці цього нещасного, і тоді в мені жили б не п'ять-шість бісів, а цілі тисячі. Прошу Тебе, допоможи Твоєму рабові, що мучиться так сильно". Тобто спершу треба сотворити сердечну молитву, а потім продовжити молитися молитвою Ісусовою: "Господи, Ісусе Христе, помилуй раба Твого".

Іноді, молячись за біснуватого, ми самі стаємо причиною того, що біс із нього не виходить. Це відбувається тому, що ми молимося з гординею. Якщо ми приймемо тільки один гордий помисел, приміром, подумаємо: "От зараз я своєю молитвою зроблю так, що біс кулею вилетить із одержимого", то такий помисел відразу ж перешкодить божественній допомозі, і ми допоможемо дияволу залишатися в нещасному.

Молячись за людей, одержимих нечистим духом, будемо завжди робити це зі смиренністю, болем і любов'ю. Пам'ятаю одну біснувату жінку, за яку дуже боліла моя душа. Ця нещасна пішла на поступку гріхові, сказала дияволу "так", і з того часу уже багато років нечистий дух страшенно її мучить. Він палить її плоть. Вона і її чоловік їздять по різних монастирях і возять з собою свою шістнадцятирічну доньку. Ночі ця сім'я проводить у храмі й здійснює цілонічні чування. Якби ця нещасна була чоловіком, то я стиснув би її у своїх обіймах. Якщо міцно, з божественною любов'ю, стиснути біснувату людину у своїх обіймах, то нечистий дух, що перебуває в ній, дуже мучиться.

Якщо не дратувати біснувату людину і не суперечити їй, але відчувати за неї біль, то біс йде геть — на менший або більший термін. Смиренність — найсильніший шоковий удар по дияволу. В одному монастирі після служби винесли прочанам святі мощі для поклоніння. Раптом один із прочан, що мав у собі нечистого духа, підскочив до ігумена й диким голосом запитав: "Що — силоміць, чи що, змусиш кланятися цим мощам?" Ігумен зі смиренністю й добротою відповів: "Ні, не силоміць, а за вашою вільною волею". Тоді, закричавши: "А я піду силоміць!" — біснуватий кинувся до святих мощів і приклався до них. Бачите, смиренність і доброта ігумена прийшлися бісові не по нутру. Адже біси бояться смиренності й доброти.

   Геронде, а чи допомагає одержимим нечистим духом благодать святих, коли в день їхньої пам'яті нещасні йдуть на святкове богослужіння в храм, освячений їх іменем?

   Біснуватим краще не ходити на престольні свята, тому що цим вони відривають людей від молитви. У храмі настає безлад. Нехай приходять в інший день, щоб прикластися до мощів святого або до ікони. І навіть якщо рідні біснуватої людини знають, що на престольному святі буде присутня якась [благодатна] людина, що зможе їм допомогти, їм однаково не потрібно вести туди біснуватого в той день, коли збирається багато народу. Не рекламою ж ми будемо займатися!

Крім того, людям не слід збиратися навколо біснуватого, котрий перебуває в припадку одержимості. Кілька днів тому один нещасний біснуватий хлопчик поскаржився мені: "Я став опудалом гороховим". Коли він перебував у припадку біснування, довкола нього зібралася ціла купа народу — як зграя вороняччя. Це відбувалося біля моєї келії. "Ідіть, — просив я цих людей, — хіба це циркова вистава?" Але ці люди мене не чули і не йшли. Люди не розуміють, що якщо в людини є недолік і цей недолік стає явним перед усіма, то людина стає посміховищем для інших.

Геронде, чи допомагає біснуватим Божественне Причастя?

— Для тих, хто вже народився одержимим нечистим духом, часте Божественне Причастя — це найдієвіші ліки, тому що нечистий дух увійшов в цих людей не через їхню власну провину. Якщо такі люди не нарікають доти, поки Благодать Божа не звільнить їх від нечистого духа, то вони дістануть велику винагороду. Терплячи, такі люди зараховуються до мучеників, і тому їм необхідно причащатися часто. Однак якщо людина стала одержимою нечистим духом з власної неуважності, то їй потрібно покаятися, висповідатися і — для того, щоб зцілитися — здійснити подвиг. А причаститься вона з благословення свого духівника, коли це стане можливим [після того, як ця людина понесе відповідну покуту]. Якщо така людина причаститься Святих Христових Тайн, але не покається і не висповідається, то нечистий дух опанує нею ще сильніше. Коли якогось біснуватого підводили до Святої Чаші, щоб його причастити, то він випльовував Святі Христові Дари.

Христос приніс Себе в Жертву, зглянувся до того, що дав людині Своє Тіло й Кров, — а цей нещасний випльовував Святі Христові Дари! Як це страшно! Бачите: диявол не приймає допомоги.

   Геронде, а чи молена поминати імена біснуватих на проскомідїї?

   Так, звичайно. Коли священики з болем поминають імена біснуватих під час проскомідїї, нещасні дістають величезну допомогу.

   Геронде, іноді буває так: біснуватий покаявся, сповідається й причащається регулярно, однак при цьому продовжує залишатися під бісівським впливом. Що відбувається в цьому випадку?

— Біс не йде, тому що духовний стан цієї людини ще не стабілізувався. Якщо Бог відразу ж допоможе людині звільнитися від бісівського впливу, то вона дасть бісові привід вселитися в неї знову. Тому Бог — від Своєї великої любові — допускає злу відступати повільно, поступово. У такий спосіб людина і розплачується за скоєний нею гріх, і одночасно робить свій духовний стан більш стійким. І чим більш стійким вона робить свій духовний стан, тим швидше відступає зло. Те, наскільки швидко людина звільниться від бісівського впливу, залежить від неї самої. Якось батько, що мав біснувату дитину, запитав мене: "Коли моя дитина стане здоровою?" — "Коли ти зробиш свій духовний стан стійким, — відповів я йому, — тоді дістане допомогу і твоє чадо". Ця нещасна дитина спочатку жила духовним життям, однак батько цьому противився й говорив, що вона збожеволіє, якщо не змінить свого способу життя. Потім батько сам почав водити власного сина в будинок розпусти. У результаті хлопець був захоплений гріхом, і у нього увійшов нечистий дух. Потім, коли біс, що перебував у дитині, брав над нею владу, бідолашний кидався на свою матір з нечистими намірами. Щоб врятуватися від зазіхань з боку власного сина, нещасна мати змушена була виїхати на один з островів. Батько негласної дитини покаявся й намагався вести духовне життя, але хлопець однаково не зцілявся. Він зцілився тільки тоді, коли його батько відвідав разом з ним всі монастирі й святі місця, прочитав і гарненько засвоїв Житія всіх святих і зробив свій духовний стан стійким.

 

Про вичитку

   Геронде, сьогодні до нас у монастир привезли біснувату жінку й попросили покликати священика, щоб він прочитав над нею заклинальні молитви. Що нам треба було робити?

   У цьому випадку вам краще було б сказати тим, хто її привіз, щоб духівник цієї нещасної вирішив, необхідно читати над нею заклинальні молитви чи ні. Адже якщо в ній перебуває диявол, то це значить, що або вона сама, або її батьки скоїли серйозний гріх і дали дияволові владу над цією нещасною. Адже гріх приводить за собою диявола. Якщо люди, які згрішили, не покаються й не висповідаються, то гріх не відходить, а отже, не йде й диявол. А можливо, Бог допустив цій нещасній впасти в біснування з якоїсь іншої причини, про яку ми не знаємо.

Геронде, чи допомагає біснуватим вичитка?

— Різним біснуватим — по-різному. Вичитка допомагає в тому випадку, коли заклинальні молитви читаються над біснуватою дитиною, яка не давала дияволові прав над собою й не розуміє, що таке сповідь. Або ж вичитка може допомогти дорослій людині, що втратила розум і не може сповідатися. Якщо біснуватий перебуває при здоровому глузді, то насамперед потрібно допомогти йому усвідомити свою провину — причину, з якої він став одержимим. Йому потрібно покаятися, висповідатися й тільки потім — якщо це буде необхідно — над ним можна прочитати заклинальні молитви. Адже біс може вийти з одержимого й після того, як над ним буде прочитана молитва розгрішення в Таїнстві Сповіді.

Деякі священики збирають в одну купу й тих, хто одержимий нечистим духом, і тих, хто хворий, і читають над всіма цими людьми разом заклинальні молитви. Пам'ятаю, як на вичитку привезли чоловіка, у якого була хвороба Паркінсона! Так ось і сьогодні сюди привезли якусь літню людину й говорили, що вона одержима нечистим духом. Ліва рука цього нещасного постійно трясеться. Іноді в нього трапляються припадки. "З якого часу, — запитав я його, — ти перебуваєш у такому стані?" — "З дитинства", — відповів він мені. Я здивувався. Потім я помітив, що зліва на голові цього нещасного була невеличка вм'ятина. Видно, ця вм'ятина була наслідком родової травми, і те, що відбувалося з ним, було результатом саме цього. Уявляєте: людина хвора, а їй кажуть, що в ній сидить нечистий дух, над нею читають заклинальні молитви, велять: "Вийди, нечистий духу...", і в результаті він стає посміховищем в очах людей! Так не можна! Скільки дітей, яких вважають біснуватими, насправді не мають у собі жодного біса! Якось до мене привезли двадцятип'ятирічного хлопця, про якого говорили, що він біснуватий. Я дав йому випити святої води, і нещасний зовсім ніяк не відреагував на це. "А як проявляється те, про що ви говорите? — запитав я його батька. — 3 якого часу він почав страждати цією недугою?" — "Із шестирічного віку, — відповів чоловік. — Ми тримали магазин, і одного разу туди принесли труп його вбитого діда. Відразу після цього з хлопцем і почалися всі ці дивні речі". Так ось воно що: нещасна дитина просто пережила нервове потрясіння. Якби на її місці опинилася доросла людина, то навіть у неї після подібних переживань могло б пошкодитися здоров'я. А що ж говорити про малу дитину! І ось, будь ласка: тепер нещасного називають біснуватим!

  Геронде, заклинальні молитви можуть читатися не вголос, а про себе?

  Про себе навіть краще. Основне при читанні заклинальних молитов це те, що вони повинні читатися з болем, зі смиренністю, а не з гординею. Коли священики голосно й гордо "велять" нечистому духові: "Вийди, духу нечистий", то це розлючує диявола, він, використовуючи егоїзм біснуватого, може навіть сказати йому: "Дивись-но, адже священик перед усім світом зробив з тебе блазня горохового! Ану ж бо дай цьому попові по шиї!" Біснуватий, заведений нечистим духом, починає бити священика, у результаті чого втікає не біс, а священик зі своїм требником... Якось священик під час вичитки сказав біснуватому: "Я велю тобі, нечистий духу, вийти з цієї людини!" — "Ну так, все правильно, — відповів диявол вустами біснуватого. — Я тому й не виходжу, що ти мені велиш..." Тому я раджу священикам, читаючи заклинальні молитви, ніколи не вимовляти слова: "Вийди, нечистий духу!.." Можна подумати, що біси їх не чують!

І родичам біснуватого не потрібно розповідати іншим про те, що вони запросили до себе в будинок священика, для того щоб той прочитав заклинальні молитви. Краще сказати людям, що отець прийшов відслужити молебень. А заклинальні молитви — щоб не привертати нічиєї уваги — краще прочитати тихим голосом.

 

У біснуватих мученицьке життя

Що не говори, а ті, хто мають у собі біса, дуже страждають. Хоча такі люди смиряються, вони мучаться від диявола! Якось у монастирі Ставронікіта я зустрів двадцятитрьохрічного хлопця, одержимого нечистим духом. Шкіра й кості! Був страшний холод, у храмі палилася піч, а юнак, одягнений у тонку сорочку з короткими рукавами, сидів у притворі храму. Я не витримав, підійшов і дав йому теплий вовняний светр. "Одягни цей светр, — сказав я йому. — Невже тобі не холодно?" — "Яке там холодно, отче, — відповів він мені. — Я весь горю!" Бачите як: це справжня мука.

Бувають біснуваті, які від природи є особливо чутливими. Таким людям тангалашка навіює, що вони не спасуться, і підбиває їх на самогубство. Як це страшно! Це неабияка справа! Я був знайомий з один біснуватим, котрий набрид навіть священикам. Нещасний приходив у храм, щоб над ним прочитали заклинальні молитви, а священики його виганяли. Потім диявол почав говорити йому й про мене: "І до цього теж не ходи, він теж тебе не прийме". Диявол довів його до розпачу.

Пам'ятаю ще одного одержимого, який благодаттю Святого Арсенія Каппадокійського звільнився від нечистого духа. Яку ж спокусу влаштував йому після цього диявол! Уже після звільнення від нечистого духа, він якось приїхав сюди в монастир, щоб поклонитися святим мощам преподобного Арсенія. Однак монастир був закритий. Тоді біля нижніх воріт монастиря йому з'явився диявол в образі Святого

Арсенія й сказав: "Щоб ноги твоєї тут більше не було. Ні я, ні Паїсій не хочемо тебе бачити". Так диявол відігнав його від монастиря. Тобі зрозуміло? Після цього нещасний почав хулити Святого Арсенія, лаяти мене... Ну гаразд, мене-то, зрозуміло, висварити варто, але хулити Святого!.. У результаті нещасний знову став біснуватим. Адже коли людина поведеться безсоромно, то від неї відступає Благодать Божа. А що говорити про тих, хто хулить святих! Потім він приїхав і на Святу Афонську Гору, прийшов до мене в келію і почав кричати: "Що поганого я тобі зробив, що ти не хочеш мене бачити? Чому ти теж не хочеш мені допомогти? Що, хочеш, щоб я мучився?" — "Дурненький, — перестерігав його я. — Той, хто тобі з'явився й прогнав тебе, був диявол. Це не був святий. Святі люди не проганяють". Але він мене не слухав. Він вірив своєму помислу. Знаєте, як страждають, як мучаться ці нещасні щодня?

Але багато біснуватих мучаться для того, щоб узялися за розум інші. Адже бачачи, як мучаться біснуваті, інші замислюються і каються. Не треба думати, ніби у біснуватих гріхів більше, ніж в інших. Однак Бог допускає їм впадати у біснування, у результаті чого вони принижуються, упокорюються, розплачуються за свої гріхи й отримують винагороду самі. Але й інші, дивлячись на їхні муки, теж отримують допомогу.

Звичайно, хтось може сказати, що є люди, які не стають біснуватими, незважаючи на те, що скоюють безліч гріхів. Чому це відбувається? А ось чому: коли людина доходить до повного очерствіння, то вона вже не піддається бісівському нападу, тому що Бог бачить, що ця людина не матиме [від такого нападу] користі. Адже нам необхідно знати, що спокуса, піддавання бісівському впливу — це теж, якимось чином, дар Бога грішній людині, для того щоб вона смирилася, покаялася й спаслася.

 

ГЛАВА ТРЕТЯ

Страшні заблудження (омани)

 

Подвижництво і заблудження (омани)

 

Геронде, я боюся омани (заблудження).

— Правильно робиш. Той, хто боїться заблудження, не впадає в заблудження, тому що така людина, будучи уважною, сповідає [Старцеві] всі свої помисли. Вона не приховує нічого й у такий спосіб дістає допомогу.

Геронде, а що таке схильність до заблудження?

— Бути схильним до заблудження — означає мати ідею про те,що ти щось із себе являєш, і показувати іншим те, що ти займаєшся якимось діянням. Бути схильним до заблудження — означає вважати, що ти досягла духовного стану, оскільки, наприклад, здійснюєш якийсь подвиг, а про інших думати, що вони ще не усвідомили смислу духовного життя, і поводитися з ними гордовито. Якщо людина егоїстично насилує себе в подвижництві, бажаючи досягти рівня якогось святого й для того, щоб інші нею захоплювалися, — то це початок омани. Одне діло — примушувати, а інше — насилувати себе в подвигу. Якось я сказав одній людині: "Будь уважним, щоб не впасти в оману через неправильне ставлення до духовного життя. Ти перебуваєш у духовній небезпеці". — "Я впаду в оману? — обурився він. — Та я навіть м'яса й то не їм!" Тим часом ця людина не ходила навіть на сповідь. Свої гріхи він "сповідав" іконі. "Ти православний чи ти протестант? — запитав я його. — У якій книзі ти прочитав, що так треба сповідатися?" — "А що? — запитує він мене. — Хіба Христос мене не чує?" Розумієш, що діється!

  Геронде, чи допомагає тілесний подвиг у боротьбі проти пристрастей?

  Якщо тілесний подвиг використовується для того, щоб побороти пристрасті, то допомагає. Тіло усмиряється, і плоть підкоряється духові. Однак якщо хтось займається "сухим" подвижництвом, то в результаті в нього створюються ілюзії. Адже подвижництво такого роду культивує душевні пристрасті, розвиває гординю, примножує самовпевненість і веде до заблудження. Тоді, дивлячись на своє "сухе" подвижництво, людина приходить до висновків про свій духовний успіх. "Я займаюся таким-то і таким-то тілесним діянням, — пишається він. — А ось такий-то брат щодо цього кульгає. Я вже дійшов до рівня такого-то святого, а іншого святого я вже перевершив..." — і він примножує свої пости і чування. Але весь чинений ним подвиг вилітає в трубу, тому що людина здійснює його не з метою позбутися пристрастей, а для того, щоб дістати егоїстичне задоволення. Я знав одного ченця, котрий через гординю займався тілесним діянням, і його помисел говорив йому, що він великий аскет. Він дійшов уже до крайності: не їв, зовсім не прав одягу і лежав у страшному смороді й бруді. Від бруду його одяг повністю згнив. Якось я взяв його одяг, щоб випрати. Але що там було прати! Одного разу він сказав мені: "Преподобного Иоана Кущника я вже залишив позаду". — "Та що ж ти, — кажу, — мелеш? По-твоєму, святий Йоан Кущник досяг святості через бруд?" Минуло ще кілька днів, він знову прийшов до мене й заявив: "Преподобного Максима Кавсокалівіта я теж залишив позаду". — "Тобто як же це ти його залишив позаду?" — запитав я. "Та як, — відповідає, — дуже просто: кручусь як дзиґа по Святій Афонській Горі!" — "Ну ти, — кажу, — даєш! Преподобний Максим досяг станів безтілесних і літав, а не крутився, як ти — дзиґою!" Потім цей чоловік став "обробляти" у собі пам'ять смертну й у помислі навіював собі: "Зараз я перебуваю в пеклі". Минуло ще трохи часу, і він — нібито для того щоб смиритися — почав говорити: "Зараз я став дияволом, став сатаною і піду збирати своїх прихильників". У такий ось спосіб ця людина впала в оману.

 

Увага до уяви

  Геронде, Ви говорили, що під час молитви нашому розуму варто уникати різних картин з життя Христа й такого подібного. Для чого їх потрібно уникати?

  Для того, щоб диявол не спокусив нас за допомогою фантазій, уяви. Уява — річ хороша, і якщо вона використається з толком, то має велику силу. Є люди, які, наприклад, можуть побачити якийсь пейзаж, а через рік пригадати його зовсім таким, яким він є насправді, і відобразити його на картині. Таку здатність дає людині Бог, однак диявол використовує це у своїх цілях. Люди, які впали в оману, уявляють побачене або прочитане ними так, як їм хочеться. А потім вірять, що картина, намальована їхньою уявою, є справжньою. Для того, щоб ці нещасні отримали допомогу, їм варто перебувати під постійним [духовним] спостереженням, тому що диявол повсякчас обводить їх навколо пальця.

Тому, коли людині, наділеній від природи [багатою] уявою, кажуть, що вона мислить неправильно, їй необхідно задуматися й ставити після свого помислу знаки запитання. Я був знайомий з однією звичайною жінкою, котра постійно молилася і просила Христа про те, щоб побачити Його тут, у цьому житті, оскільки — як вона твердила — у житті іншому однаково б Його не побачила. І дійсно, коли вона підійшла причащатися, Христос явився їй у Святій Чаші у вигляді Дитини із закривавленим волоссям. Потім видіння зникло, і жінка змогла причаститися. Після цієї події ворог почав обробляти її помислом про те, що вона щось із себе являє, а потім розпікав її уяву й постійно влаштовував їй свої "кіноперегляди". Якось, виїхавши зі Святої Афонської Гори в світ, я застав цю нещасну в одному будинку й почув, як вона переказувала свої фантазії чоловікам і жінкам, які там зібралися. Мені коштувало величезних зусиль привести її до тями. Я дав їй доброї прочуханки на очах у всіх, для того, щоб її чарівний стан став явним і вона смирилася.

  Геронде, ці видіння були її фантазією?

  Фантазією й оманою.

  Геронде, вона що, не розповідала своєму духівникові про ці видіння?

— Знаєш, що відбувається в подібних випадках? Сатана обманює таких людей тим, що вони бачать. Вони не замислюються, і їм навіть у голову не приходить, що про подібні "видіння" треба розповісти духівникові. Який же диявол умілець! Страшне діло! Якщо людина неуважна до своєї уяви, то спокусник може ввести її в оману, використавши навіть якусь найпростішу, звичайну подію. Коли я жив у монастирі Стоміон, то, читаючи взимку вечірню, розпалював пічку. Жінки, які іноді приходили в монастир з міста, почали зауважувати, що під час вечірні від ікони Пресвятої Богородиці в іконостасі доносився якийсь хрускіт. Я на цей хрускіт уваги не звертав, а жінки почали шепотітися між собою: "Уявляєте! Коли чернець читає вечірню, від ікони Божої Матері лунає хрускіт!" Почувши, як вони шепочуться, я подумав: "Дай-но подивлюся на ікону, від якої чується хрускіт". Я не хочу сказати, що не вірю в божественні події, — ні, я вірю, що Божа Матір являється людям і говорить з ними і ті, хто перебувають у доброму духовному стані, її бачать; однак у подібних випадках необхідна увага. Ну що ж, взяв я стілець, став на нього і подивився, що відбувається з іконою. Що ж сталося? Дошка, на якій була написана ікона, була стара, зі вставленими в неї з тильної частини шпонками. Коли пічка розігрівалася як слід, одна шпонка нагрівалася, розширювалася й потріскувала. Потім я забив в ікону цвяшок, і вона вже не хрустіла. Після цього я запитав у цих жінок: "Ну що, зараз чуєте якийсь хрускіт?" — "Ні", — відповіли вони мені. "Ну от, — кажу, — не треба надавати значенням подібним речам". Необхідно бути уважними, бо якщо потихеньку в людині розів'ється уява, то все її життя стає ні на що не придатним.

  Геронде, а яким чином можна зрозуміти: від Бога чи від диявола була якась [надприродна] подія?

  Це видно одразу. Якщо подія не від Бога, то диявол приносить людині горді помисли. А крім нього, видіння диявола — грубої роботи: він доходить навіть до богохульства. Одного разу до мене в келію прийшов чоловік, що перебував в омані й мав у собі нечистого духа. Я поговорив з ним, і це пішло йому на користь. І знаєте, що він мені після цього сказав? "Такі, — каже, — премудрі речі я чую вперше! Я навіть у Євангелії такого не читав!" Тобто він ніби говорив мені: "Те, що ти сказав, було кращим за те, що сказав Христос". Розумієш, що творить диявол для того, щоб принести тобі гордий помисел? Що б там хто не говорив, але якщо людина не зрозуміє, що сама своєю силою вона не може зробити нічого, а те, що вона робить, здійснюється силою Христовою, то така людина не зробить нічого, навіть якщо вона буде виганяти з біснуватих тисячі бісів.

 

Диявол являється у вигляді ангела світла

Якщо людина, яка не зазнала вищої райської радості, — тобто не має духовного досвіду [божественних відвідувань] — неуважна, то вона може легко впасти в оману. Диявол лукавий. Він трішки роздратовує серце людини і дає їй відчути щось приємне. Таким чином, створюючи в людині враження про те, що це приємне було духовним і божественним, диявол втягує її в стан омани. Він обкрадає серце людини, і та думає, що те, що відбувається з нею, — духовно правильне. "Я не відчуваю ніякого хвилювання", — говорить така людина. Так, хвилювання ти дійсно не відчувала, однак те, що ти відчула, не було справжньою духовною радістю. Радість духовна є щось Небесне.

Диявол може з'явитися у вигляді ангела або у вигляді святого. Біс, замаскований під ангела або під святого, поширює навколо себе хвилювання, збентеження — те, що має в собі. Тоді як справжній Ангел або святий завжди поширюють райську радість і небесні веселощі. Смиренна чиста людина, навіть будучи недосвідченою, відрізняє Ангела Божого від біса, який явився у вигляді ангела світла. Це відбувається тому, що така людина має духовну чистоту і споріднена з Ангелом. А ось егоїст і людина тілесна легко підпадають під вплив лукавого диявола. Диявол являється у вигляді ангела світла, але варто людині включити в роботу один смиренний помисел, як диявол зникає. Одного разу ввечері, після вечірні, я сидів у себе в келії на лавочці (я жив у монастирі Стоміон) і творив Ісусову молитву. Раптом я почув, як з одної будівлі, що знаходилася неподалік від монастиря й служила готелем для прочан, доносяться звуки струнних музичних інструментів і кларнета. Я дуже здивувався! "Що ж це за музика чується так близько?" — сказав я собі. Престольне свято в монастирі вже минуло. Я підвівся з лавочки, підійшов до вікна подивитися, що відбувається надворі. Дивлюся: навкруги повна тиша й безмовність. Тоді я зрозумів, що вся ця музика була від лукавого — для того, щоб я перервав молитву. Я повернувся на лавку і продовжив Ісусову молитву. Раптом кімната наповнилася яскравим світлом. Стеля й верхній поверх наді мною зникли, дах відкрився, і я побачив стовп світла, що доходив до неба. На вершині цього світлого стовпа виднілося обличчя білявого юнака з довгим волоссям і бородою, котрий був схожий на Христа. Половина його обличчя була від мене закрита, тому я підвівся з лавки, щоб побачити його обличчя повністю. У цей момент я почув усередині себе голос: "Ти удостоївся побачити Христа". — "Та хто я такий, недостойний, щоб бачити Христа?" — відповів я і перехрестився. У ту ж мить світло й лже-христос зникли, і я побачив, що стеля повернулася на своє місце. Якщо чиясь голова не замкнена як слід "на замок", то лукавий може принести такій людині помисел гордині й спокусити її за допомогою фантазій і хибного світла, які не підносять до Раю, а ввергають у хаос. Тому ніколи не треба просити побачити світло, отримати божественні дари чи щось подібне. Просити потрібно лише покаяння. Покаяння принесе людині смиренність, потім Благий Бог дасть їй те, що необхідно. Одного разу, коли я жив на Сінаї в печері Святої Єпістімії, тангалашка захотів... зробити мені послугу! Неподалік від келії було три-чотири сходинки. Вночі, коли небо було ясним і світили зорі, я йшов у печери і, для того, щоб спуститися по цих сходах, світив запальничкою. Одного разу вночі я хотів запалити запальничку, але вона не запалювалася. Раптом з якоїсь скелі вдарив яскравий промінь світла, подібний до прожектора! Ух, все навколо стало світлим! "Ні, — кажу, — від таких "прожекторів" треба триматися якнайдалі!" Я повернувся назад, і світло одразу зникло. Ось же який диявол: він не хотів, щоб я зійшов по сходинках, підсвічуючи запальничкою! "Ну хіба це добре, — пожалів він мене, — що людина так мучиться! Дай-но я їй посвічу!" Ось яка "доброта"!

  Геронде, а як ви зрозуміли, що це світло було не від Бога?

  Це зрозуміло... Просто жах!

 

Сни оманливі, лукаві

  Геронде, мене мучать нечисті, лукаві сни...

  Побачивши лукавий сон, ніколи не потрібно згадувати, що і як ти бачила. Бо якщо лукавий не зміг спокусити тебе вдень, він прийде вночі. Іноді й Бог допускає лукавому спокушати нас уві сні, для того щоб ми побачили, що наша ветха людина ще жива. А буває й так, що ворог наближається до людини уві сні й показує їй різні сни, для того, щоб, прокинувшись, така людина впала в розпач. Тому снам не треба надавати жодного значення: осіни себе хрестом, осіни хрестом подушку, поклади на неї хрест і кілька іконочок і, засинаючи, промовляй Ісусову молитву. Чим більшого значення ти будеш надавати снам, тим частіше буде приходити ворог і тебе спокушати. Диявол показує свої сни не тільки дорослим людям, але й дітям. Диявол приходить навіть до сплячих малят, незважаючи на те, що вони маленькі ангели. Вони з жахом підскакують і злякано, зі слізьми на очах біжать в обійми до матері. А іноді до сплячих дітей приходять Ангели, і вони від радості сміються уві сні або, відчуваючи велику радість, прокидаються. Таким чином, принесені лукавим сни є зовнішній ворожий вплив на людину в той час, коли вона спить.

  Геронде, а якщо під час сну ти відчуваєш незрозумілий душевний тягар, що це?

  Іноді причиною такого тягаря може бути тривожний стан, у якому людина живе вдень, або різні страхи, підозри тощо, які вона відчуває. І, звичайно, все це може використати тангалашка. Він здатен перетасувати ці страхи, тривоги й підозри в будь-якій комбінації, тільки б викликати в людини неспокій. А часто людина спить настільки чуйно, що думає, ніби вона не спить, а молиться за те, щоб цей тягар, який стискає їй подих, якомога швидше минув.

А іноді буває й таке: диявол може втілитися в будь-який образ, навіть святого, і явитися уві сні. Одного разу він явився якомусь хворому уві сні у подобі Святого Арсенія Каппадокійського й сказав йому: "Я — Святий Арсеній. Я прийшов сказати тобі, що ти помреш. Ти мене чуєш? Ти помреш!" Людина жахнулася. Але Святий ніколи не вимовить подібних слів. І навіть якщо хворий дійсно має померти і йому являється Святий, щоб попередити його про смерть, то він скаже про це по-доброму: "Бог побачив, як ти мучишся, і тому Він забере тебе з цього світу. Постарайся приготуватися". Святий ніколи не скаже хворому: "Ти мене чуєш? Ти помреш!"

Геронде, а коли людина кричить уві сні, чому це відбувається?

— Коли кричить — краще, адже в цьому випадку вона прокидається... Багато снів походять від тривоги. Коли людина тривожиться чи стомилася, то ця тривога або втома гризе її зсередини, і вона бачить тривожні сни. Я часто вдень зустрічаюся з людьми, вислуховую різні їхні проблеми. А потім уві сні сварю когось: "Ах ти, безбожнику, — кричу, — тобі на всіх наплювати!" І прокидаюся від власних криків.

  Геронде, а чи може людина зрозуміти зі своїх снів, що якісь події відбудуться в дійсності?

  Ні, снам значення надавати не потрібно. Якими б не були сни, приємними чи неприємними, їм не потрібно вірити, тому що є небезпека впасти в оману. Адже дев'яносто п'ять відсотків снів брехливі. Тому Святі Отці вчать, що снам не треба надавати значення. Снів, які походять від Бога, буває дуже небагато, але, для того, щоб витлумачити навіть такі сни, потрібно мати чистоту й інші необхідні передумови — подібно до праведного Йосипа і пророка Даниїла, які мали Благодать від Бога. "Я, — сказав Даниїл Навуходоносору, — розповім тобі й про те, який сон ти бачив, і про те, що він значить". Але якого стану досяг пророк Даниїл! Він сидів разом з левами в рові, і леви, незважаючи на те, що були голодними, не чіпали його. Коли Авакум привіз Даниїлу їжу, той сказав: "Невже Бог згадав про мене?". Та якщо б Бог не пам'ятав про пророка Даниїла, про кого б Він тоді пам'ятав?

  Геронде, а деякі люди не бачать снів.

  І добре, що не бачать! Не витрачають грошей ні на квитки, ні на бензин! У сні за одну хвилину можна побачити події, які в дійсності тривали б кілька годин або кілька днів. Тому що під час сну час ущільнюється. Ось тому людина і може зрозуміти слова псалма: "...бо тисяча літ в очах у Тебе, мов день учорашній, що минув. ..".

 

Увага до видінь

Геронде, що відповідати людям, які розповідають нам про колишні їхні видіння, про те, що вони бачили такого-то святого, або про щось подібне?

— Краще порадьте таким людям бути обережними, стриманими. Таке ставлення до видінь більш надійне, тому що не всі люди здатні розрізнити, від Бога було видіння чи ж від диявола. Але навіть якщо видіння від Бога — з першого разу людина не повинна його приймати. Бог, бачачи, як Його творіння — людина — не приймає видіння [не засмучується, але навпаки], якимось чином, розчулюється. Бо таке ставлення до видіння показує, що в людини є смирення. Якщо Святий, який явився людині, дійсно був Святим, а людина цього видіння не прийняла, то Бог знає, яким способом сповістити душу цієї людини й привести її туди, куди Він хоче. Необхідна увага, тому що [замість Святого] може прийти тангалашка, який увімкне [бісівський] "телевізор" і почне свою передачу...

Пам'ятаю одну жінку, котра не отримала від людей жодної допомоги і тому мала право на допомогу Божу. Бог, бажаючи допомогти цій жінці, дав їй певне видіння. Однак після цього видіння диявол навіяв їй такий помисел: "Хто знає, можливо, Бог удостоїв тебе такого видіння, тому що Він призначає тебе для якоїсь вищої місії!" З того моменту як вона стала вірити подібним диявольським навіюванням, диявол почав свою роботу, і вона потрапила під його владу. Однак, зрештою, Бог знову над нею змилосердився. Їй було видіння, і вона почула голос, що говорив їй: "Напиши листа отцеві Паїсію й опиши всі видіння, які ти мала". Вона написала мені листа і розповіла про всі бачені нею видіння. Лукавий познущався над нею як слід. Так, всі її видіння були справжніми, однак майже всі вони були від спокусника. Зі всіх попередніх видінь тільки перше й останнє були від Бога. Бажаючи привести її до тями й допомогти звільнитися від заблудження, Бог дозволив відбутися цьому останньому видінню. В остаточному підсумку нещасна послухалася моїх порад і зуміла виплутатися [з тенет] тих диявольських видінь, які вона мала.

 

Характерні ознаки спокушеної людини

   Геронде, а як можна зрозуміти, що людина перебуває в омані?

   Це можна зрозуміти навіть за її зовнішнім виглядом. Людина спокушена зовні одягнена в якусь хибну "безпристрасність". Вона виглядає смиренною і покірливою, однак у ній криється велика зарозумілість — велика ідея, яку вона має про себе.

Глянувши в очі спокушеної людини, ви побачите, що на всіх інших вона дивиться як на нещасних, як на мурашок. Однак спокушеного можна розкусити й за словами, які він вимовляє. Пам'ятаю одного спокушеного, котрого багато людей вважали за святого. Він розповідав, що Христос нібито явився йому, сидячи верхи на коні. У руках Христос нібито тримав флягу з вином, з якої дав відпити цьому чоловікові, після чого той нібито дістав дар прозірливості! Якось, коли цей "прозірливець" розмовляв з людьми, якийсь чоловік запитав його: "А чому я теж не можу творити чудеса?" — "Тому, що ти вчинив такий-то і такий-то гріх..." — відповів спокушений і почав перераховувати йому гріхи, які той дійсно скоїв. Нещасний чоловік запанікував і приїхав до мене, щоб все це мені розповісти. "Послухай, — сказав я йому, — невже ти думаєш, що Святі виставляють людей на посміховисько? Людей виставляє на посміховище тільки диявол. Невже ти не розумієш, що [вустами цього спокушеного] говорить диявол? І якщо те, що він каже, — істина, то цю істину однаково виголошує диявол". А ще одна жінка розповідала мені про те, як вона повела одну біснувату до чоловіка, про якого ходили чутки, що він виганяє бісів і робить тому подібні чудеса. Цей "чудотворець" відвів обох жінок в якусь закинуту каплицю. Як тільки вони увійшли в храм, він взяв єпитрахиль і квапливо одягнув на себе. Жінка дуже здивувалася! Мирська людина й надягає на себе єпитрахиль! "Ти що — священик?" — запитала його. "Та чого варті усі ці священики!" — відповів він і взявся осуджувати священиків. У такий спосіб нещасні жінки зрозуміли, що він перебуває в омані, підхопилися і втекли.

 

Омана і божевілля

— Геронде, людина, що перебуває в омані, хвора ще якоюсь душевною хворобою?

— Не завжди. Омана — це одне; душевне захворювання — інше. Деякі люди просто впадають в оману. Інші впадають у оману і починають хворіти душевно. Я був знайомий з одним ченцем на Святій Афонській Горі, який нікого не слухав. Він пішов зі свого монастиря й тинявся по Афону. Чотири чи п'ять разів він приходив до мене для того, щоб взяти благословення здійснювати нібито аскетичне життя, і щоразу я радив повернутися в той монастир, у якому він прийняв постриг. Зрештою він купив келію і жив у ній сам. Після семи місяців такого пустельного житія він прийшов до мене в келію. "Повертайся у свій монастир", — умовляв я його. "Наразі, — відповідав він, — я взяв від монастиря відпускну грамоту, і мене вже не приймуть назад". — "Будь уважний, — перестерігав його я, — будь дуже уважний. Принаймні, постарайся прив'язатися до якого-небудь старця, щоб жити за послухом, а не за своєю волею". —"А ось послух, — відповів він мені на це, — я буду здійснювати з волі Божої". — "Давай, давай, — намагався переконати його я, — попросися в якийсь монастир". — "Я, — відповідав він на це, — ставши пустельником, буду повертатися назад? Це ти йди і просися в монастир". — "Що ж я буду проситися один, - кажу я, бажаючи йому допомогти. — Якщо хочеш, щоб я попросився в монастир разом з тобою, то я зроблю це від усього серця". — "Ось що, — відповів він на це, — послухай-но мене уважно. Якщо тобі остогидло життя в безмовності й ти хочеш попроситися в монастир, то йди і просися!" Побачивши, що він поводиться в такий спосіб — з безсоромністю, — я теж дав йому спокій. Минуло трохи часу, і я довідався, що в цього ченця вселився нечистий дух й, крім цього, він збожеволів. Йому з'явився диявол в образі Пресвятої Богородиці й сказав: "Чадо моє, якщо ти поклонишся мені в ноги, то я дам тобі сім дарів Святого Духа..." Нещасний подумав: "Зараз я дістану сім дарів Святого Духа і всім утру ніс!" І, впавши до землі, поклонився дияволу. Як тільки він поклонився, диявол затряс його й у нього вселився нечистий дух. Однак від цього диявольського потрясіння затрясся і його душевний стан. Він захотів стати протепістатом, прийшов у Священний Кінот, закрив на ключ ченців, які перебували в будинку, взяв посох протепістата й, милуючись собою, почав спускатися сходами. Ченці в Карієсі здивувалися, бачачи, як по сходах Священного Кінота спускається вниз новий "протепістат"! Деякі з ченців потихеньку поїхали за хворим на джипі й трохи далі від Карієса посадили його в машину й відвезли в лікарню для душевнохворих. Зараз щодо біснування його стан покращився, однак психічна хвороба залишається при ньому.

  Геронде, а чоловік, що перебуває в омані, чи не є, якимось чином, біснуватим?

  Ну а ким же він є? Він не просто біснуватий — той, хто перебуває в омані, може мати в собі більше бісів, ніж має в собі біснуватий. Однак той, хто в омані - справа одна, а біснуватий — інша.

 

Треба бути уважним з тими, хто в омані

[На світі] є два-три духівники, у яких невелике благоговіння поєднується з непорядком у голові. Ці духівники морочать людям голови. І всім вони ставлять діагноз біснування. Вони нікого не слухають. "Я, — кажуть вони, — священик і тому маю владу!" Якщо вам розповідають про такі випадки, то пояснюйте людям, що відбувається, змушуйте їх задуматися, тому що такі духівники роблять Церкві зло. Кажіть людям, які потрапили під вплив таких духівників: "Знайдіть правильного [неспокушеного] духівника й наставляйтесь у нього, щоб отримати допомогу". Ці "старці" доходять до того, що використовують моє ім'я і навіть мою фотографію — щоб у людей склалося враження, нібито вони підтримують зі мною стосунки.

Зрозуміло, що ці духівники — люди невеликого розуму, і тому в них є зм'якшуючі провину обставини. Однак є й такі безсоромні, які свідомо видають оцет за вино. Один з таких — колишній бухгалтер — зараз їздить по всій Північній Греції й видає себе за мого послушника. Він говорить, що я дав йому дар прозірливості й ще "штук п'ять дарів". У такий спосіб він приваблює людей і збирає гроші.

Геронде, ця людина — священнослужитель?

— Ні, мирянин. Одного разу він зустрів мене в Дафні, але встиг зникнути, щоб я його не побачив. "Істинне чадо"! Добре хоч те, що він любить випити. Від нього тхне перегаром. Деякі люди бачать, як він погойдується, і починають у ньому сумніватися.

Ох, як багато таких ошуканців, які наживаються на болю людей і перетворюють цей біль у комерцію! Один з таких пройдисвітів сказав якійсь удові: "Одна рука твого померлого чоловіка не розіслалася в могилі, тому що його душа має потребу в молитві". — "Ну що мені тепер робити? — подумала нещасна. — Дам я йому грошей, щоб він помолився за душу мого чоловіка". Взявши в неї досить багато грошей, він через нетривалий час сказав їй: "Ну що ж, першої небезпеки ми уникнули. Зараз стан твого чоловіка трішки покращився..." Нещасна продовжувала давати ошуканцеві гроші, він заволодів половиною її майна нібито для того, щоб душа її чоловіка заспокоїлася!

А є такі спокушені, які, шепочучи собі під ніс якісь слова, осіняють хворих хрестом і нібито зцілюють їх. І люди обманюються, не сповідаються, не запрошують до себе в дім священика, щоб він вчинив над ними Таїнство Єлеоосвячення чи прочитав відповідну молитву, однак ідуть до цих шахраїв. І, між іншим, вони залишають у цих людців цілу купу грошей. Мені розповідали, що в одному селі двоє спокушених влаштували дуже вигідну справу — справжній кооператив!.. Диявол наводив на когось із їхніх односельчан, приміром, сильний головний біль, або, за навіюванням диявола, в когось із жителів цього села схоплювало поперек. Потім диявол йшов до одного з цих спокушених і повідомляв йому: "У такої-то людини сильний головний біль через таку-то причину". Знайшовши зручний момент, цей спокушений казав хворому односельчанинові: "Я знаю, чому в тебе болить голова" — і відразу розповідав про "причину" його хвороби. "І правда! — дивувався хворий. — Ти подивися, яке одкровення! І що ж мені зараз потрібно робити, щоб біль минув?" — "Іди до такого-то, і він тобі допоможе", — говорив спокушений і посилав його до іншого спокушеного. Бачите, яку хитрість вигадав диявол, щоб утримувати людей в омані? Об'єднав двох спокушених в "медичний кооператив"! Один ставив діагноз, а другий нібито зціляв! Диявол зробив це, щоб утримувати людей подалі від Церкви.

 

Дешеві дари спокушених

  Геронде, а чому, маючи якусь проблему, люди часто вдаються до спокушених?

  Тому, що дари диявола дешеві і їх легко придбати. Адже спокушені не жадають від тих, хто до них приходить, чогось важкого, вони заспокоюють, виправдовують людей у їхніх пристрастях. І ось нещасні, замість того, щоб покаятися в гріхах, замість того, щоб піти до духівника й висповідатися, знаходять таких ось спокушених — тобто самого диявола — і просять, щоб вони розв'язали їхню проблему. А потім мучаться й не розуміють, що диявол зв'язав їх і здобув над ними владу.

  Геронде, чому ж народ вірить таким спокушеним?

— У людей запаморочена голова. Знаєте, як багато тих, що стверджують, ніби ведуть людей правильним шляхом, а самі в той час несуть за плечима мішок, у якому причаївся не хто-небудь, а диявол! Однак Благий Бог не допускає дияволу залишитися зовсім непоміченим. Іноді з мішка, який несуть обманщики, витикається ріг або хвіст диявола. Люди бачать це і з жахом кричать: "Ах, що це? Ріг? Хвіст?" — "Так ні, що ж ви таке говорите! Який там ріг, який там хвіст! Це ж просто... баклажан", — заспокоюють їх обманщики, щоб обвести їх навколо пальця й видати бісовщину за щось добре й корисне.

І сюди, у монастир, одного разу прийшла така компанія на чолі з якимось спокушеним. Шахрай зібрав навколо себе до десяти чоловік і зображував із себе їхнього старця. "Ви що, належите до якоїсь християнської організації?" — запитав я їх. Вони нічого не відповіли. "До якого-небудь товариства?" Вони мовчали. "А у вас є духівник?" Мовчання. Потім вони почали підходити до мені й робити мені поклони. Цей спокушений привіз їх сюди для того, щоб утримати їх у омані. Потім він буде говорити: "Ми були в Старця Паїсія, і він з нами згоден!" Тобі це зрозуміло? Мені не слід було навіть з ним зустрічатися, тому що само по собі те, що я з ним зустрівся, буде йому на руку. Він виглядав дуже підозріло! А ось по його нещасних прихильниках, які стояли на колінах, було видно, що вони захоплені цим дурисвітом.

  Геронде, Ви їм нічого не сказали?

  Сказати я їм сказав, однак лукавий, як тільки вони підуть звідси, буде говорити їм інше. Як не тепер, то в четвер він знову повертатиме їх на свою дорогу.

  Геронде, а як можна охоронити себе від спокушених?

— Це можна зробити, залишаючись під покровом нашої Церкви. Звичайно, якщо людина піде за спокушеним через незнання, то Бог її не залишить. Бог допоможе такій людині усвідомити свою помилку й поверне її до істини.

 

Виправлення спокушеного

  Геронде, а що допоможе людині, котра має якісь оманливі ідеї, повернутися до нормального стану?

  Їй допоможе усвідомлення свого ні до чого не придатного стану, сповідання духівникові всіх своїх помислів і послух духівникові у всьому, що він говорить. Така людина повинна постійно просити милості Божої, щоб до неї знову повернулася Божественна Благодать. Тобто, для того щоб повернутися в нормальний стан і спастися, їй необхідно упокоритися.

І подивися: суди, поради Божі є безодня. Ах, Його любов не має меж! Один чоловік з головою, набитою оманливими ідеями, часто приїжджав на Афон і приходив до мене в келію. Що б я йому не говорив, він нічого не слухав. Усе витлумачував на свій лад. А покинувши Святу Гору, починав проповідувати й завдавав людям великого [духовного] збитку. Він говорив, нібито я доручив йому проповідувати, і в такий спосіб морочив людям голову. Колись давно я дав йому на благословення кілька книг, отож навіть ці книги він показував людям, щоб вони повірили в те, що він зі мною радиться. Але одного разу, під час однієї такої "проповіді", на якусь мить Божественна Благодать його зовсім покинула, й він почав найбруднішими словами хулити Христа й Пресвяту Богородицю. Почувши такі богохульства, люди жахнулися й розбіглися. Потім приїхала поліцейська машина, і його відвезли в психіатричну лікарню. Бачите, до чого доходить любов Божа! Бог допускає хулити навіть Своє Імення — аби тільки Його сотворіння отримали допомогу й уникнули зла!

Геронде, а якщо якийсь спокушений, зрозумівши, що перебуває в омані, покається, то чи покаються його послідовники?

— Якщо його покаяння справжнє, то він повинен смиритися, сказати своїм послідовникам, що він помилявся, і постаратися вивести їх на праведну [духовну] дорогу. Однак, коли спокушені ідеї такої людини стануть відомими, а сама вона буде залишатися в омані, її послідовників слід м'яко, акуратно просвітити й попередити. Бо деякі спокушені доходять до того, що поширюють свої ідеї всередині Церкви. А тому є небезпека, що послідовники таких людей, раптово довідавшись, що все, чому їх учили, було заблудженням, оманою, спокусяться й відійдуть від Церкви.

 

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

"Зводячи інших, і самі зведені"

 

Про заблудження п'ятидесятників

Геронде, ті, котрі спокушаються через заблудження п'ятидесятників, розповідають, що в тих бувають видіння, вони розмовляють різними мовами тощо. Те, про що вони розповідають, — їхня фантазія або ж це дійсно відбувається під дією бісівського впливу?

— Це відбувається під дією бісівського впливу. Адже, спокушаючись через єресь п'ятидесятників і приймаючи від них хрещення, люди зневажають здійснене над ними Святе Хрещення Святої Православної Церкви. "Сповідую одне хрещення на відпущення гріхів", — говорить Символ Віри. І от, приймаючи таке сектантське хрещення, ці нещасні потрапляють під бісівський вплив і починають видавати різні незрозумілі звуки — нібито розмовляти на різних мовах. "Це, — кажуть п'ятидесятники, — говорить святий дух п'ятидесятниці". Але це насправді не Святий Дух П'ятидесятниці, а ціла купа духів нечистих. То яке там ще говоріння на різних мовах! Вони верзуть різну беззмістовну нісенітницю: навіть самі не розуміють того, що говорять. А до того ж записують всю цю нісенітницю на магнітофон і потім ведуть підрахунки, на підставі яких роблять висновок: "На цій плівці скільки-то разів "Алілуя" вимовлено такою-то мовою, скільки-то разів — такою-то..." Та чого ж там: адже у всій цій абракадабрі справді можна відшукати якісь звуки, які будуть схожі на "Алілуя" якоюсь із мов народів світу! Дивися, адже така "розмова на мовах" — справа бісівська. Однак цю бісовщину вони вважають дією Святого Духа й стверджують, нібито переживають те, що пережили в день Святої П'ятидесятниці святі апостоли. Те, у що вони вірять, є хулою [на Бога], і тому ці люди стають біснуватими.

  Геронде, а чому вони заново хрестяться?

  Тому що вони кажуть: "Я був хрещений у дитинстві й не знав того, що зі мною хочуть робити, а ось зараз я хрещуся, усвідомлюючи це". Таким чином, вони знову хрестяться й нібито виправдовують свої гріхи [скоєні до цього сектантського хрещення]. Але якби Церква не здійснювала хрещення немовлят, то що було б з душами дітей, які вмирають нехрещеними? Тому в Таїнстві Святого Хрещення хресний стає поручителем за немовля, він вимовляє [за нього] Символ Віри й несе за маля відповідальність, поки воно не підросте. То невже хрестити немовлят — несправедливість стосовно них? Звичайно, ні. Навпаки — хрещена дитина отримує божественну допомогу, тому що причащається Святих Христових Тайн. А якщо, ставши дорослою, вона забруднить Таїнство Святого Хрещення якимось гріхом, то й це не означає, що треба хреститися заново! У Церкві є Покаяння і Сповідь, які омивають людину від скоєного нею гріха.

 

Про вогнеходців

Геронде, розповідають, що на святі Святого Костянтина вогнеходці ходять по розпаленому вугіллі і не згоряють. Що це за явище?

— Це бісівське явище й одночасно обман. А те, що вони танцюють на вугіллі, тримаючи в руках якусь ікону чи хрест, — це безсоромність, тому що робити так — значить зрікатися віри. Від таких людей віддаляється Благодать Божа, і тому їм допомагає диявол. То як же можна, щоб диявол після цього їм не допоміг? Адже вони "мають право" на його допомогу!

Але в цій справі, у ходінні по вугіллі, їм допомагає і їхнє власне лукавство. Вогнеходці приходять на місце, де буде відбуватися вистава, заздалегідь, і все готують. Тобто вони палять платанові сучки, які залишають після себе мало вугілля і багато попелу, і, танцюючи, знають, куди ступати. Чому, цікаво, вони не кладуть у багаття гілки кам'яного дуба або суничного дерева, після спалення яких вугілля довго не гасне? Ось хай хтось інший розкладе їм багаття, а вони потім хай підуть і потанцюють там на вугіллі!

Одна людина сказала мені: "Оце чудо! Вогнеходці ходять голими ногами по вугіллі і не згоряють". — "І це здається тобі дивним? — запитав я в неї. — Біси перебувають у вогні пекельної муки багато років, а тепер уже століття, і теж не згоряють! Ось цьому варто дивуватися, а не тому, що хтось не згоряє, трохи походивши по вугіллю і попелу".

 

Перевтілення

  Геронде, чому деякі люди, навіть освічені, вірять у перевтілення?

  Перевтілення влаштовує людей, і особливо людей безбожних, невіруючих. Це псевдовчення — найбільше лукавство диявола. Диявол утримує таких людей у гріховному житті помислом про те, що їхні душі нібито відходять із цього світу й знову повертаються в нього. "Подумаєш, яке діло, — нашіптує диявол прихильникам перевтілення. — Якщо цього разу ти зазнаєш невдачі, то удача чекає тебе наступного разу, коли ти знову повернешся в це життя. А якщо ти зазнаєш невдачі знову, то ти знову повернешся, а потім ще раз... Ти перетерпиш еволюцію!". Після цього люди кажуть: "Нічого страшного в тому, що я зроблю ще й цей гріх" — і на все махають рукою. Вони живуть неуважно, не каються. Бачиш, як диявол засліплює цих людей і втримує їх у пеклі! Я не знаю лукавства й вигадки диявола більшої, ніж псевдовчення про перевтілення: він придумав це для того, щоб збирати людей у пеклі. А якщо диявол один раз впіймає тебе, то думаєш, він дасть тобі повернутися назад? Теорія перевтілення — найгірша з усіх індуїстських теорій.

Якось пізно ввечері до мене в келію прийшов один юнак. "Ти прийшов до мене в такий час, коли я збирався читати вечірню", — сказав я йому. "І ти усе ще займаєшся такою дурницею?" — зауважив він і пішов. Наступного дня знову прийшов і почав розповідати мені про свої колишні видіння. "А ти, — кажу, — раніше гашишем ніколи не бавився?" — "Так, — каже, — колись бавився. Однак того разу, коли мені були ці видіння, я не курив ніякого гашишу!" — "А можливо, — запитав я його, — ти читав книги про перевтілення?" — "Так", — відповів він мені. Ось на цьому і погорів. Він начитався про перевтілення, до цього домішався егоїзм, і диявол почав навіювати йому сни про те, що тисяча років тому він був великою людиною! Грошей кури не клювали! Потім у видінні він був "вознесенний на небо", однак на небі ще "не був записаний", і йому знову веліли приземлитися. До цього стану його довів диявол. "Все, про що ти мені розповів, — сказав я йому, — це небилиці. А ти їм повірив?"

На жаль, є й освічені люди, які вірять подібним дурницям. У мене біля келії пасся один ослик. Він був жвавим, і тому я назвав його Насером. Якось до мене прийшов прочанин — грек, що жив у Швейцарії. Він почув, як я кликав ослика Насером, і, приїхавши наступного разу, привіз із собою дві коробки з солодощами — одну просту, іншу подарункову. "Ці солодощі тобі", — сказав він мені й вручив коробку із простими солодощами. "А ось ці вишукані тістечка — для Насера. Я ще минулого разу зрозумів, що він справжній Насер. Коли я з ним зустрівся, він подивився на мене настільки скорботним поглядом, що наскрізь простромив моє серце!" Тобто він думав, що Насер перевтілився й став ослом! І вірив у це! "Брате мій, — сказав я йому, — чи при своєму ти розумі? Я кличу осла Насером, тому що він жвавий!" Але, незважаючи на всі мої старання, він мене не розумів.

Але це не все! Розповім вам ще про один випадок. Кілька років тому на Кріт приїхала група німців, щоб вшанувати пам'ять німецьких солдатів, убитих там під час окупації Греції фашистами. Коли приїжджі проводили свій захід, повз них проходив якийсь селянин з ослом, навантаженим покупками. Побачивши юрбу людей, осел почав ревіти. Один з німців зрозумів це таким чином, що осел, який ревів, був його вбитим на війні братом, що перевтілився на осла! Зрозумівши, що "брат" упізнав його і привітав своїм ревінням, німець витягнувся в стійці струнко й викинув уперед руку у військовому вітанні... І сміх і гріх!.. Недовго думаючи, німець підбіг до селянина й запитав його: "Скільки ти хочеш за осла? Я його купую". — "Та пішов ти, знаєш куди". — відповів йому селянин. Однак німець, не слухаючи його, уже відраховував марки: більше, ще більше... "Та йди ти, — умовляв селянин, — дай мені пройти". Ще більше, ще більше... Зрештою, хтось із присутніх при цій сцені сказав селянинові: "Дурень ти, дурень. Адже він платить тобі за осла однаково що за "Мерседес". Ну й віддай йому". Селянин постояв, подумав, потім розв'ючив осла, зняв з нього сідло й передав тварину німцеві. Той зі сльозами на очах забрав осла й повіз його до Німеччини!

Геронде, це все серйозно?

— Серйозніше не буває! Я б і сам не повірив цьому, якби не почув цю історію від певної серйозної людини.

 

Про аскетичні вправи в індуїзмі

Геронде, індуїсти досягають певного самовладання, тому що їм допомагають посилені аскетичні вправи, якими вони займаються в йозі?

— Займатися-то всіма цими вправами вони займаються, тільки чого ж досягають в остаточному підсумку? Православна помірність і взагалі духовна аскеза завжди має на увазі вищу духовну мету — освячення душі. А сатанинська мирська аскеза тих, про кого ми ведемо мову, відбувається для того, щоб тіло стало гнучким, щоб можна було крутити руками й ногами, подібно до паперового Карайоза, щоб цими "аскетами" захоплювалися деякі нерозумні люди й для того, щоб над ними сміялися гідні осміяння біси. Той, хто займається такою східною аскезою, з дитячого віку починає розтягувати собі ноги, одну ногу закладає за одне плече, другу — за інше й, сидячи в такому положенні, молиться. Вони набивають мозолі на руках, тому що впродовж багатьох годин луплять кулаками по мішку зі щебенем, і потім можуть ламати камені, дошки тощо.

Але відчуття й переживання, про які розповідають послідовники східних релігій, легко пояснити. Приміром, дотягуючись язиком до кінчика носа або ж, навпаки, втягуючи його усередину й доторкаючись кінчиком язика до гортані, вони відчувають якесь подразнення, відчувають якусь насолоду лоскоту й кажуть: "Ми випили нектару [напою богів]". Потім такі "аскети" стискають пальцями нерви біля вух і починають чути якийсь гул: "У-у-у..." Музика!.. Або ж вони тиснуть пальцями на очі, і в їхніх очах починають мерехтіти зірочки! А то, буває, вирячаться широко розплющеними очима на сонце, потім заплющать очі й бачать світло! "Ось, — кажуть, — ми домоглися того, чого хотіли. Побачили божественне світло!" А потім диявол каже їм: "А-а, то ви хочете світла? Ну що ж, я вам його дам". Диявол розпікає їхню уяву, і згодом вони бачать "світло", уже не натискаючи на очі пальцями й не дивлячись на сонце. Нас [православних ченців] диявол часто намагається спокусити, показуючи яке-небудь світло або щось подібне до цього. Ми його не просимо про це, навіть повертаємося до цього світла спиною, а він однаково намагається нас спокусити! Що ж тоді говорити, якщо людина сама провокує на це диявола! Адже дияволу тільки дай привід!

   Геронде, тобто диявол показує їм різні картини?

   Так, він розпалює, загострює їхню уяву до високого ступеня й потім вводить їх в оману.

А деякі наші співвітчизники їдуть до індуських учителів. Індуси вчать їх говорити на своїй мові різні огудні речі про Христа, про Пресвяту Богородицю, про Святих. Одні з них знають, що це хула, інші — не знають. І, таким чином, ці люди стають біснуватими. Потім вони починають вимовляти "невиречені глаголи". Вони доходять до нестями, несамовитого стану, а люди, бачачи їх, думають, що ті перебувають у духовному стані! Але цей стан — бісівський.

 

Індуїзм заподіяв багато зла

Індуси — народ розумний. Вони [не задовольняються земним], їх турбує те, що лежить поза межами єства. І вони наділені щедрим серцем. Але, незважаючи на це, вони займаються нібито філософією, оманливими вченнями і чаклунством. Індуси розкладають європейців своїми теоріями. І подивися на тих, хто стоїть на чолі східних релігійних течій: самі вони за комплекцією схожі на биків, тоді як більшість людей у тих країнах помирають від голоду! Ці вчителі приїжджають і до нас у Грецію, дурять людей нірваною — можливістю побайдикувати, перевтіленням... Крім усього іншого, вони використовують у своїх книгах уривки зі Святого Письма, з Добротолюбія, зі святоотцівських книг і в такий спосіб залучають до себе народ. Хіба можна було собі уявити за давніх часів православних, котрі вірять індуїстським теоріям! А зараз навіть деякі, як би це краще сказати, правильні, позитивні люди підтримують подібні дурниці і дають цим вчителям купу грошей. Індуїзм заподіяв нам величезне зло.

Геронде, а чи є в Індії православні християни?

— Дуже мало. Залишалося небагато членів тієї Церкви, що заснував в Індії апостол Тома, але перевелися й вони. Одні з них стали католиками, інші —протестантами. Сьогодні православних у цих країнах можна перерахувати на пальцях.

Те, що інші релігії або релігійні рухи видають за чудеса, не має ні найменшого зв'язку із чудесами нашої віри. Христос хоче від нас любочестя. Він не хоче, щоб ми любили Його тому, що Він Всесильний. Якби Він захотів, то міг би здійснити якесь чудо й увесь світ відразу увірував би в Нього. Однак, якби Він так вчинив, то зв'язав би волю людини. Тому Христос каже: "Блаженні ті, які не бачивши, увірували".

У Православ'ї присутні чудо і Божественна Благодать. В індуїзмі — чаклунство й філософія. Чудо індуїзм заміняє чаклунством, а Божественну Благодать - філософією. Диявол дає сили гуру, чаклунам і подібним до них, тому що вони самі дають йому право над собою. Таким чином, ці люди можуть робити нібито чудеса, бачачи які, інші захоплюються.

З того моменту як людина, яка захопилася східними релігійними вченнями, бачить, що той, хто здійснює фальшиві чудеса, не має ні найменшого споріднення із Христом, вона повинна зрозуміти, що все, вчинене таким "чудотворцем", є диявольським обманом. Диявол не здатен говорити істину. Він говорить саму неправду і вводить в оману творіння Божі. Якщо люди, що зв'язалися зі східними вченнями, колись трохи пізнали Православ'я й мають добре налаштування, то вони замислюються, бачачи, що життя східних чарівників нечисте, заплутане, у той час як у Православ'ї знаходять чисте життя й вищі [духовні] дари. У Православ'ї вони знаходять людей, які мають святість і здійснюють справжні чудеса.

Доброта в Православ'ї є виявом любові людини до Бога й до свого ближнього. Всі інші види доброти, які відбуваються з інославними, спокушеними й подібними до них, не мають духовних основ [життя] у Христі, однак, можуть мати в собі якусь позитивну людську основу. Той, хто правильно живе православним життям, має смиренність, любов і повністю віддає себе ближньому, приносить себе в жертву. І свої аскетичні подвиги, піст, чування він теж здійснює від любові до Бога, а не заради того, щоб відчути щось приємне.

Христос прийшов у цей світ для того, щоб перетерпіти розп'яття через любов до Свого творіння. Спочатку Він перетерпів розп'яття, а потім воскрес. Просити духовних радостей — діло дешеве. Інша справа, якщо небесну насолоду дасть відчути людині Сам Христос. А ось ті, котрі займаються, приміром, різними індуїстськими філософіями, йогою й тому подібним, роблять це, прагнучи досягти нібито духовного стану, екстазу. Вони прагнуть зазнати насолоди або ж стати вище за інших — при цьому не маючи ні до кого ніякого співчуття, інтересу.

Припустимо, що послідовник східної релігії сидить на морському березі й займається "самоконцентрацією". Якщо у той час, як він займається своїм діянням, у морі буде тонути людина й кричати: "Допоможіть!" — то послідовник східного культу залишиться зовсім байдужим до її крику. Він навіть не поворухнеться, не зійде зі свого місця, щоб не втратити насолоди, яку відчуває. А ось якби на його місці був православний чернець, який творив би Ісусову молитву, то, почувши лемент утопаючого, він відразу відклав би убік чотки і кинувся б у море рятувати людину.

 

Як зваблюються люди

  Геронде, коли перед Другим Пришестям на Землю прийдуть пророки Ілля й Єнох для проповіді покаяння, то чи зрозуміє світ їхню проповідь, чи прийде він до тями?

  Ті, у кого є добре налаштування, зрозуміють. А ті, у кого доброго налаштування нема, не зрозуміють і спокусяться. Христос попередив нас про те, що нам потрібно бути дуже уважними, оскільки "Постануть бо месії неправдиві та пророки кожні й чинитимуть знаки та чуда, щоб, якщо можливо, обдурити і вибраних " .

Є люди, які приймають тих, що в омані, за пророків. Кілька років тому один протестант безперестанку їздив з одного міста в інше, маючи при собі шкіряну валізку, на якій була наклейка з написом англійською: "Я — Ілля Пророк!" Цей протестант був одягнений у сорочку з короткими рукавами, мав при собі Святе Письмо англійською мовою і говорив людям, що він спустився з неба! Коли його запитували, у що він вірить і яку релігію сповідує, він відповідав: "Е, зараз все це не має жодного значення! У ті часи, коли я ще жив на землі, ніяких релігій не було!" Тобі зрозуміло? Отже, усі: католики, протестанти, п'ятидесятники, всі єресі й всі єретичні відгалуження — для цього протестанта не мали ніяких відмінностей. Невже після цього не стає зрозумілим, що це за "пророк"? А скільки він мені надсилав листів! Всі його листи майоріли цитатами зі Святого Письма й різними протестантськими ідеями. Він надсилав цілу купу листів і іншим людям: одним — з Англії, іншим — з інших місць. Деякі повірили йому й навіть хотіли опублікувати в якомусь журналі статтю про те, що прийшов Пророк Ілля. "Та ви при своєму розумі? — сказав я цим людям. — Що ж ви таке збираєтеся робити?" Нещасні люди: у них зовсім запаморочена голова!

Навіть просто слухаючи те, що говорять спокушені, людина грішить. Деякі кажуть: "Якщо ти повіриш у те, що якась подія відбудеться, то вона відбудеться". Така віра — віра у своє "я", однак за цим "я" ховається тангалашка. Такі люди роблять своє "я" богом і втрачають Божественну Благодать. І ось подібними теоріями дехто намагається ввести людей в оману. Один такий спокушений, років сорока п'яти, видавав себе за випускника богословської школи на Халкі й проповідував різні індуїстські теорії. "Поширюючи всі ці облагороджені індійські дурниці, — сказав я йому, — і одночасно видаючи себе за випускника школи на Халкі, ти шкодиш і собі самому, і людям. Будь уважний: ти можеш стати біснуватим".

Геронде, а чому деякі поширені в Греції псевдорелігійні течії прагнуть видати себе за нерелігійні об'єднання, клуби, товариства тощо? Чому вони не говорять про те, що зміст їхнього навчання є релігійним?

— Вони роблять це для того, щоб спокусити людей. І подивися: адже ще Святий рівноапостольний Костянтин Великий скасував ідолопоклонство й зробив християнство державною релігією всієї тодішньої Римської імперії. І от сьогодні нас знову хочуть повернути до ідолопоклонства. [На державному рівні] дозволяють будувати мечеті, різним там гуру — засновувати в нас свої монастирі, вільно виступати з лекціями, відкривати різні прозелітські центри... Масони діють у нас вільно, єговісти теж... На Православ'я ополчилася ціла купа різних релігійних вчень. Але все це не втримається — розпадеться як будиночок з карт.

Нещасні люди захоплюються всіма цими псевдовченнями, тому що вони віддалилися від Бога й дійшли до затьмарення! Двоє юнаків розповідали мені, як, подорожуючи по Святій Землі, вони приїхали у Хеврон поклонитися гробу Авраама, і там їх пустили до гробу тільки з тією умовою, що вони одягнуть єврейські шапочки. Але якщо ти одягнув на свою голову річ, яка використовується в єврейському релігійному культі, то чим допоможе тобі православне паломництво?

Та що тут казати! Відбувається страшний [духовний] розгардіяш! У Парижі при вході в якусь римо-католицьку церкву повісили табличку: "Даємо уроки Ісусової молитви за методом йоги". До чого ж вони докотилися! А потім у таких "молитвеників" починаються непорядки з головою і вони божеволіють. Вони не знають, чого просять. Деякі римо-католики, протестанти й подібні до них довідуються, що при Хрещенні в Православній Церкві людина змінюється, відроджується. І ось ці люди вважають, що, коли вони теж охрестяться Православним Хрещенням, стан їхньої психіки знову увійде в норму. Один протестант хотів стати православним. Коли ті, кого він попросив про Хрещення, прийшли до мене, я сказав їм: "Послухайте, не потрібно його хрестити. Він не готовий до Хрещення". — "Ні, — відповіли мені, — якщо він охреститься, то отримає допомогу". — "Але ж він не готовий до Хрещення! Невже ви цього не розумієте?" Але вони мене не послухали, відвезли цього протестанта на море й охрестили! Через два-три дні він приходить до мене в келію й заявляє: "Я охрестився, але стан моєї психіки Хрещення не поліпшило". — "Послухай, невже ти хрестився заради того, щоб покращився стан твоєї психіки? — запитав я його. — Дивися: якби ти відчував необхідність у Хрещенні, якби ти розумів його достоїнство й заради цієї величі прагнув би до цього Таїнства, тоді й твоя психіка прийшла б до норми. Але зараз, коли ти приступив до Таїнства Святого Хрещення тільки заради того, щоб виправити негаразди із психікою, як же вони виправляться, ці негаразди? Думаєш, вони виправляться магічно?"

Ці люди змішують чаклунство з чудом. Вони не можуть відрізнити золото від бронзи. Ти подивися: який-небудь протестант може прийняти, приміром, Православне Хрещення, а після цього стати католиком, потім, сказавши: "Ні, це мені теж не до душі", знову повернутися в протестантизм або в Православ'я. Один католик прийняв Православне Хрещення, став ченцем і дев'ять років прожив у православному монастирі. Якось він прийшов до мене в келію й заявив: "Як православний я ще не жив мирським життям і тому хочу піти в світ і оженитися!" Ти тільки послухай! І крім усього іншого, коли ти йому говориш, наскільки тяжкий гріх думати так, він тобі відповідає: "А чому це тяжкий гріх? Цього я зрозуміти не можу".

 

Повернення в Православ'я

Нинішні дивні люди знаходять задоволення в тому, що дивно, а не в тому, що правильно. Приміром, вони ідуть в Індію, розташовану на іншому краю землі і відому своїм чаклунством. А про Святу Афонську Гору, що є на їхній Батьківщині, поруч з ними і зберігає істинне таємниче життя в Христі, вони не знають, зневажають її! Один студент розповідав мені про те, що він їздив в Індію й прожив там три з половиною роки. Він намагався розібратися й зрозуміти, яка релігія істинна. Зрештою якийсь індус сказав йому: "Навіщо ти сюди приїхав? Те, що ти шукаєш, є в Православ'ї'. Світло йде відтіля. Поїдь на Святу Гору Афон, і знайди там те, що шукаєш". Таким чином, юнак повернувся в Грецію й приїхав на Святу Гору.

  Геронде, коли православний християнин, що зв'язався з різними східними релігійними культами, кається в цьому, то Православна Церква знову приймає його в число Своїх членів?

  Такій людині необхідно велике покаяння й помазання Святим Миром. Якщо він захоче повернутися в Православ'я й знову стати членом Церкви, то, згідно з правилами, йому спершу потрібно письмово відректися від злославлення східних культів, визнати православну віру, а після цього священик повинен прочитати над ним молитви про того, хто повертається до істинної віри й помазати його Святим Миром.

Я бачу, як деякі молоді хлопці—наші співвітчизники, не прочитавши ні рядка з Євангелія, починають читати брахманську, буддистську літературу, Коран тощо. їдуть вони й до індуського гуру. Потім вони розчаровуються й повертаються в Православ'я, заразившись у цих східних культах цілою купою різних [духовних] мікробів. Люди ушкоджуються, і потім їм важко знайти істину. Нехай людина спершу [життєвим досвідом] пізнає Православ'я, а потім — якщо Православ'я їй не подобається — йде з нього. Нехай вона пізнає Православ'я правильно і потім зрівняє його з різними релігійними вченнями, про які вона чує. Адже, пізнавши Православ'я, людина зможе відрізнити підробку від золота або зрозуміти, наскільки чисте золото, яка його проба. Таку людину не спокусиш половою, вона не приймає за золото все те, що блищить.

Я звернув увагу ось на що: із Православ'я йдуть тільки егоїсти. Людина смиренна із Православ'я ніколи не йде.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2