Ви тут: Головна
Воскресіння Христа з мертвих на третій день у повній цілісності тіла й душі є фактом, який здається настільки ж безсумнівним, наскільки може бути безсумнівним факт, підтверджений історичним свідченням. Вся проповідь апостолів була зосереджена навколо Воскресіння Христового. Вороги Ісуса Христа – юдейські книжники і фарисеї – над усе боялися свідчення про Воскресіння Христове. Воскресіння Христа — це реальна історична подія у часі й просторі. Історик Вілбер Сміт з цього приводу зазначає: „Значення воскресіння — питання богословське, але факт воскресіння — питання історичне. Тут ідеться про конкретне географічне місце, про конкретного власника гробниці, який жив у першій половині І ст. Гробниця була вирубана в скелі поблизу Єрусалима, а стіни її складалися не з якоїсь міфічної павутини або хмари пилу, а з геологічно визначеного матеріалу. Охоронці перед гробницею не були повітряними істотами з Олімпу; синедріон був радою реальних людей, які часто збиралися на свої засідання в Єрусалимі.
Я не читаю великі статті
- Скажете ви, і будите праві! Я і сам рідко коли читаю такі, висловлюючись журналістським сленгом - „простині”. Та, й головний редактор не хоче їх друкувати по тій же причині. Але, як що ви читаєте ці рядки, то дана стаття йому сподобалась(а отже сподобається і Вам), або ж у нього не було що друкувати!
У дні святої Пасхи ми вітаємо один одного радісними запевненнями в тому, що Христос Воскрес і взаємно сповідуємо що Він Воістину Воскрес! Але, на протязі людської історії багато хто намагався довести, саме довести, що Христос як історична особа не існував, розвінчати Його євангельське вчення, відкинути факт Його воскресіння, на якому тримається людська віра в наше безсмертя.
17-18 березня 2011 року в Київській Патріархії під головуванням Святійшого Патріарха Філарета відбулося засідання Священного Синоду.
Протягом засідання 17 березня розглянуто низку питань та частину звітів про діяльність єпархій Київського Патріархату за 2010 р.
Окремим слуханням було розглянуто лжевчення Гарафіни Маковій.
На підставі аналізу публікацій Гарафини Петрівни Маковій та її послідовників визнати, що її вчення істотно суперечить вченню Православної Церкви, тому що містить елементи:
Християнське віровчення, що міститься у Святому Письмі і Святому Переданні, було прийняте Церквою як обов’язкове і незмінне. Але Церкву складали люди різні за силою віри, за сприйняттям Божественного одкровення, за духовним та й, зрештою, розумовим розвитком, а тому і по-різному сприймали християнське віровчення. З одного боку ми бачимо людей, з глибокою вірою, що сприйняли Божественну Істину такою, якою вона вийшла зі своїх першоджерел — Господа нашого Ісуса Христа та Його святих апостолів, а з іншого — тих, хто прийняли християнство тільки формально, зовнішньо, не розуміючи його сутності, а тому і спотворили його домішками сторонніх вчень, що не мають жодних підтверджень ні у Святому Письмі, ні у Святому Переданні. Звідси, у свідомості людей християнське віровчення є або таким, яким воно повинно бути у своїй ідеї, істинним, правильним, або спотвореним, неправильним. У першому випадку воно, у церковно-історичному житті, проявляється як православ’я, у другому — як єресь[1].
Однією із спокус і навіть викликів для свідомості православних українців є діяльність на території нашої держави різноманітних єретичних структур, що намагаються реалізувати плани реформування всього релігійного ладу Православної Церкви. Однією з найбільш яскравих сект цього напрямку є Українська Реформаторська Православна Церква (УРПЦ), яку очолює лжеархиєрей Сергій Журавльов.
У своїй діяльності УРПЦ поєднує прихильність протестантському віровченню, містичні практики неоп’ятидесятників і реалізацію програм обновленців ХХ століття.
Кожен з перерахованих феноменів досить добре вивчений сектознавством і церковною історією. Проте їхній синтез є відносно новим явищем, яке адепти вказаної секти УРПЦ намагаються видати за істинне Православ’я.
Нещодавно у “Газеті по-київськи” (№ 17 від 27.01.2011) було опубліковано статтю про село Нові Петрівці Київської області. Приводом стала наявність у селі двох Покровських церков – Київського та Московського патріархатів. Але цікавим виявився не так зміст статті, як наведене наприкінці опитування щодо релігійних уподобань жителів села. Виявляється, обираючи храм, більшість бере до уваги виключно “зручність”: близькість розташування, наявність опалення, якість води і повітря, зовнішність і проповідницький талант священика.
Останні чверть століття, від початку Перебудови до сьогодення, принесли з собою і свободу сумління, включаючи свободу публічно сповідувати ті чи інші релігійні вчення чи не сповідувати жодних.
Разом із безсумнівними позитивами ці тектонічні суспільні та світоглядні зміни спричинили і цілу низку негативів, які, власне, є загалом продовженнями та зворотними сторонами позитивів, а також поставили чимало проблем, на які чітка й однозначна відповідь, мабуть, відсутня за визначенням. Однією з цих проблем стала поява (з подальшим укоріненням та поширенням) у Великій Україні, тобто створених у діаспорі, двох питомо українських та глибинно опрацьованих версій неоязичництва, які у цій статті, щоб відрізнити їх від російських чи європейських, з одного боку, та вітчизняних відверто маргінально-неонацистських версій, об’єднані під назвою "українське новоязичництво". Йдеться про "Рідну віру" та РУНВіру.
Жоден календарний період року не насичений так святами, як кінець грудня і початок січня. І хоча православний календар кожен день присвячує спогаду про того чи іншого святого або подію, саме у цей час спостерігаємо неймовірну мішанину громадянських і церковних свят. Від Миколая (19 грудня) до Богоявлення (19 січня) країна перебуває у стані постійного святкування. Навіть з психологічної точки зору це більше стрес, ніж відпочинок. А для православної душі це ще й додаткове випробовування. Адже календарні реформи призвели до того, що Новий рік, який святкується за новим стилем, припадає на останній тиждень Різдвяного посту. Віруюча людина опиняється перед непростим вибором: як поєднати це святкування, що зазвичай набуває бучних напів’язичницьких форм, з мирним і покаянним духом посту? Як повести себе зі знайомими, що запрошують разом зустріти Новий рік за святковим столом? І найголовніше: як пояснити дітям, що справжнє Свято буде за тиждень?
Різноманіття православної теології. Часто доводиться чути, що нібито існує єдина правильна православна теологія, і ніякого суттєвого різноманіття в православній теології немає і не повинно бути. Така установка мені особисто завжди подобалась. Хочеться відчувати спокій, знати, що все стабільно. І я шукав єдиної правильної православної теології. Але насправді ніякої стабільності в православній теології немає. Причин для появи різноманітних богословських систем є кілька. По-перше, життя є різноманітним, і у людей в межах православ’я є різний досвід. І є різне розуміння православ’я у простих вірних. Тим більше — є різне розуміння православ’я в богослов’ї, бо тут підключається момент теоретичний. Бо розум може створити нескінченну кількість абстрактних схем, породити різноманітність навіть більшу, ніж можна собі уявити. Таким чином, якщо навіть в житті є певне різноманіття, то коли підключити розум, різноманіття може стати вже нескінченним. Чим більше я займаюсь православним богослов’ям взагалі, трьома етапами його розвитку, якими є патристика, так зване «шкільне богослов’я» і сучасна православна теологія, — тим більше я дивуюсь різноманітності, яку знаходжу.
Релігійне сьогодення дивує нас все новими патріархами, пророками та месіями. Кожен з них проповідує свою істину, яка веде до спасіння. Багато з них прикриваються масками традиційних церков, що робить їх вовками в овечій шкурі в лапи, яких попадають вразливі душі. На тлі православних міжусобиць, які ділять український народ не одне десятиліття, завжди з’являються ті які підливають масла у вогонь. Розділяти та руйнувати завжди легше аніж об’єднувати та будувати. Меркантильні бажання, амбіції та жага влади проголошують все нових патріархів та пророків. Такий «патріарх» чи то «пророк» з’явився в Україні в особі Олега Кулика та його Українською Автокефальною Православною Церквою-канонічною.