Ви тут: Головна
Людина створена для богоспілкування та богопізнання. У православній Церкві існує два способи богопізнання: катафатичний та апофатичний. Бог одночасно і трансцендентний, і іманентний світові, тому можливі ці два шляхи богослів’я – позитивний та заперечний. В даній статті спробуємо висвітлити проблему буття Бога в контексті апофатичного богослів’я, яка зводиться до наступних питань: як задіяти мислення і мову для того, щоб виразити трансцендентне, тобто те, про що не можливо мислити та що не можливо висловити? Як можна зберегти трансцендентність Бога, говорячи і думаючи про Нього в іманентних межах людської суб’єктивності? Зважаючи на апологетично-догматичний формат даної проблеми, доцільно використати аксіоматичний метод дослідження. Християнське богослів’я, починаючи з патристики, захищає апофатичний підхід до тайни Бога, виходячи із простої істини, що богопізнання ніколи не може бути вичерпане через посередництво розуму та його лінгвістичних форм.
Декор і внутрішнє оздоблення невеличкої церкви в чеському містечку Кутна Гора повністю виконані з людських кісток. Називається вона церквою на кістках (Кістниця).
У 1278 році місцевий абат, повертаючись з дипломатичної місії, з Єрусалиму, узяв з собою для монастирського кладовища землю з Голгофи.
Кладовище швидко стало популярним в мешканців містечка, оскільки всі хотіли, щоб їх родичі покоїлися у «святій землі», і в результаті сильно розрослося. Особливо багато поховань було у 1318 році, після епідемії чуми — того року поховали більше 30000 осіб.
У якийсь момент кладовище, що постійно зростало, і брак місць на нім послужило причиною того, що під час нових поховань старі скелети викопували і складали в спеціальних каплицях при монастирях — кістницях.
Божественна Євхаристія є зосередженням усього церковного життя і основою духовного життя кожного православного християнина. Цю основу поклав Сам Спаситель світу, сказавши: «Це творіть на спомин про мене» (Лк. 22;19; 1 Кор. 11, 24-25). Наше духовне життя невід’ємне від Євхаристії, бо Євхаристія – це шлях до спасіння, про який говорив Господь після насичення п’яти тисяч людей. Беручи до уваги слова священномученика Іринея, єпископа Ліонського, котрий сказав: «Наше вчення спільне з Євхаристією, а Євхаристія підтверджує наше вчення», можна зробити і головний висновок про питання щодо основ духовного життя в Православ’ї: духовне життя православного християнина – наше духовне життя повинне бути з Євхаристією, а вірне ставлення і розуміння цього таїнства в свою чергу буде підтверджувати правильність духовного життя.
19 листопада о 18.00 у МІСЬКОМУ БУДИНКУ УЧИТЕЛЯ
(вул. Володимирська 57) відбудеться лекція на тему:
" Язичницькі містерії і християнська містика ".
Лекцію читає кандидат богослів'я прот. Сергій Цьома
У 1991 році, після ГКЧП, Верховна Рада проголосила українську державність. З огляду на це на синоді я поставив питання, що тепер нас уже не задовольняє лише самостійність в управлінні, а нам потрібна повна канонічна незалежність від Російської православної церкви. Але для того щоб наша вимога мала силу й була законною, ми скликали помісний собор. На цьому соборі всі єпископи, духовенство, монастирі, навчальні заклади, представники мирян одностайно ухвалили постанову, що Українській церкві потрібна автокефалія. І з цим рішенням ми звернулися до Патріарха Московського та єпископату РПЦ, аби вони її прийняли. Але згоди не дістали.
Нинішній стан справ у вітчизняному православ’ї такий, що ми маємо помісну, але не визнану вселенським православ’ям УПЦ КП, визнану, але не помісну УПЦ МП та конфесію з давнім патріотичним брендом, але суто регіональну і маловпливову – УАПЦ
Два десятки років своєї незалежності Україна прожила з розділеним православ’ям. Розлам чітко помітний навіть у ювілеях: цими днями Українська православна церква Московського патріархату відзначає 20-ту річницю проведення Харківського архієрейського собору, на якому було обрано предстоятелем митрополита Володимира (Сабодана), а Українська православна церква Київського патріархату – святкує ту саму річницю, проте власного створення, коли об’єдналися частина УПЦ на чолі з тодішнім митрополитом Філаретом і УАПЦ.
Хоч як це дивно, незалежність держави безспосередньо пов’язана з релігійною свободою її громадян. З утратою першої занепадає і друга. Це промовисто засвідчує історія. Щойно після Переяславської ради (1654) Московська держава розпочала інкорпорацію українських земель, як одразу ж запрагнула й уніфікувати духовне життя своїх підданих. Сформована під впливом азійських чинників, деспотична політична культура не дозволяла її можновладцям допустити існування в межах одного державного утворення двох духовних центрів. 1685 року київський митрополит Григорій Святополк-Четвертинський прийняв висвячення в Білокам’яній, і відтоді наше православ’я майже на 300 років потрапило під юрисдикцію Московського патріархату, який ліквідував його автономні права й давні традиції, нав’язавши власну модель існування. Релігійна залежність Києва була для Москви своєрідною гарантією контролю над духовним життям підкореного населення, сприяла його русифікації та асиміляції через розпорошення в російському православному універсалізмі.
Найбільшим злом, яке існує у світі, є смерть. Люди помирають не тому, що життя для них стає тяжким, а тому, що через гріх першої людини, Адама, смерть увійшла в їхню природу. Людина не хоче помирати навіть тоді, коли тяжко хворіє і через старість стає непрацездатною. Чому вона не хоче помирати? Тому що її природа створена Богом для життя вічного. Будучи свобідною, людина обрала не життя, а смерть: через гріх Адама смерть пошкодила людську природу, яку оновити людина не могла. Не могли цього зробити й ангели, оскільки людську природу створили не вони. Людину створив Бог! Тому оновити, а це значить подолати в людській природі смерть, міг тільки її Творець, тобто Бог.
У шведській столиці Стокгольмі 90% померлих кремують, 45% урн родичі не забирають. У переважній більшості похорон відбувається «без церемоній». Працівники крематорію не знають, чиї саме останки спалюють, бо на урнах — лише ідентифікаційний номер. З економічних міркувань, енергію, отриману від спалених урн, на вибір включають в обігрів власного будинку або в систему обігріву міста.
Ви часто чуєте, як різні люди з непевною вірою говорять що, можливо релігія є метафізичною і не є істиною, її особи та історії можуть бути легендами які межують с доісторичними міфами, її претензії на істину є смішними. Сьогодні маємо набагато кращі пояснення виникнення світу та інших фізичних явищ, можливо якби вони були доступними з самого початку то релігія би і не виникла. Сьогодні б ніхто не повернувся до тих часів коли в нас не було не реальної філософії, а мали лише міфологію. Тоді ми вважали, що живимо на плоскій планеті, що Сонце обертається навколо нашої планети, а не навпаки, не знали, що існують мікроорганізми як частина світобудови, і що вони більш могутні ніж ми. Можливо ми б сьогодні навіть і не обговорювали теїзм, якби знали чим ми тоді займалися. Але тим не менш, ви повинні вважати релігію джерелом етики та моралі