"Чому "димитрієвська"? — спитаєте. Дуже просто. Натхненником і ініціатором створення цього непересічного мистецького й історичного явища є ректор Київської духовної академії, намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря, архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій (Рудюк). Владика Димитрій крім духовної освіти має ще й ґрунтовну світську — свого часу закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Належить до нечисельної, на жаль, (чого гріха таїти) когорти, так званого, освіченого єпископату Православної церкви. Це саме він вирішив відродити колекцію портретів, яка існувала ще з XIV сторіччя в давній Києво-Могилянській академії.
       "Спершу був задум зробити аналог того, що було раніше — портретну галерею славних випускників академії, але потім ми вирішили створити галерею взагалі українських релігійних діячів — тих, які прислужилися розвиткові Української православної церкви, а також тих визначних наших земляків, які уславилися в інших Православних церквах. На це ми отримали благословіння та підтримку від Святійшого патріарха Філарета. Якщо дасть Бог, матимемо близько ста портретів. Зауважу, що наш художник не копіює старі зразки малярства, більша частина яких створювалася у жанрі парсуни, а творить єдиностильову галерею", — розповідає високопреосвященійший Димитрій.

     Поява портрета це не лише творча робота надзвичайно талановитого художника з Херсона Семена Панпушина. Це творчій тандем двох особистостей — архієпископа та мистця. Владика, як професійний історик, збирає історичний, архівний матеріал, узагальнює описи сучасників зовнішності релігійних діячів (адже портрети багатьох із них не дійшли до наших часів), а потім художник інтуїтивно відтворює особу на полотні.

      Зрозуміло, що колекція є унікальною ще й завдяки її безпосередньому автору — художнику. Коли оглядаєш збірку дивуєшся, як одна людина може написати більше сотні портретів особистостей і при цьому не схибити на трафаретність і шаблонність? Адже провідною рисою галереї є індивідуальність кожного образу. Переходячи від полотна до полотна, відчуваєш не тільки дух епохи (бачиш у XIV чи XIX сторіччі жив і працював духовний пастир), але й прослідковуєш його характер і вже за рисами можеш візуально оцінити внесок ієрарха в історію Церкви. Як стверджують мистецтвознавці, у портретній галереї помітно відчувається дух романтизму, певний відголосок творчої манери славних українських малярів — Левицького та Боровиковського.

     Отож усім, хто буватиме в столиці Україні та потрапить на територію Михайлівського монастиря, радимо завітати до академічного корпусу та поблукати його коридорами. На вас дивитимуться, ніби воскреслі з глибини століть, лики духовних діячів. Це не тільки історія національної Церкви, це й історія нашої країни. Це ще один аргумент (на цей раз візуальний і мистецький) того, що Українська православна церква має історичну тяглість, її традиції відзначаються національною своєрідністю, а тому вона давно здобула право на незалежність. Натхнений талантом пензель найкраще засвідчує, що українці — високодуховних народ, а внесок його представників у світове Православ\'я — непересічний.

 

Юрій ДОРОШЕНКО
джерело: газета «Український форум» 17 жовтня 2006 р. № 3-4.