І потім зовсім непомітно для себе переходить зі сфери реальних видимих речей у сферу образів, які часто приймає за видимий світ. Дитина не може пізнавати світ без образів. Словесна термінологія повинна зафіксуватись у розумі видимим образом, малюнком, і паралельно розум починає нагромаджувати поняття, які не мають видимих образів, такі хоча б як любов, приємне і неприємне, добро і зло, та безліч інших. Якимось дивним чином слово починає рости в людині, переростаючи з маленького зернятка у величне дерево. Від різних факторів залежить наскільки плодоносним буде це дерево, яка буде від нього користь, які плоди воно породить. Але незаперечним є той факт, що кожна людина має у собі словесність, і ця словесність дана людині з певною метою. Бачачи певні явища закономірності створюються слова які їх описують, а потім інші пізнаючи слова звертають увагу на невидимі для  очей явища, закономірності, речі. Дар слова, його феномен, слід колись виокремити у окрему тему, а сьогодні слід зупинитись на тому, які можливості відкриває нам цей дар.

   У святому Письмі святий апостол Павло говорить: «Бо невидиме Його, вічна сила і божество, від створення світу через розглядання творіння видимі…»(Рим. 1,20). Тобто з часу створення видимого світу, все що було невидимим стало можливим для пізнання, стало видимим. Навіть сила і божество Самого Бога. Роздумуючи над цими словами знову повернувся я у своє дитинство, згадуючи як хотів побачити Бога. Відвідував храм намагаючись побачити Його там, але  не бачив. І настав момент коли образів і реальностей, які були  подані у розписах храму вже було недостатньо навіть для дитячого розуму, щоб уявити собі який же Бог насправді. Хотілось живого, і притому видимого спілкування, як з тими, що живуть навколо. Хотілось бути очевидцем Його існування. Але цього не ставалось і невидима присутність Бога, його жива участь у моєму житті, залишалась невидимою ніби прихованою для мене ще до певного часу. Розум починав пошук істини, відокремлюючись потрохи від дитячого сприйняття. Наставав період сумнівів, який остаточно відітнув пуповину, що зв’язувала видимий і невидимий світ у одне ціле. Світ почав існувати тут і там. З пізнанням різних наук появилось очікування, що десь там за зоряним небом хтось відкриє Його, і не дивлячись на атеїстичні твердження, що людина побувавши у космосі не побачила там Бога, десь підсвідомо очікувалось, що можливо він десь на якійсь з планет, в якомусь сузір’ї, де людина ще не була. І одночасно відчувалось постійне натикання на якийсь вакуум, безодню безмежності, безкінечності, яка десь там, і яка відділяє нас від Бога. Таким чином настав час коли через праці богословів, що пояснювали Святе Письмо, людей науки які змогли подолати своїм розумом видиму реальність, і ділились досвідом відкривши реальність невидиму, через життя у цьому світі і Його невидиму присутність, Його силу і відкритість, прийшло розуміння і бачення самого Бога, Він став видимим, реальнішим за всяку  реальність. Цей шлях був довгим і описати його поетапно вже мабуть неможливо, бо вже неважливим стало все те, що вело до цього моменту, весь видимий світ ніби втратив силу, померкнув, ніби зник, як зникає темрява при появі світла. І як розум відкидає всі деталі і складнощі математичного завдання одержавши результат, і вже ніколи не повернеться до цього пошуку ще раз, бо знає відповідь, так само зникає акцент з нагромаджених речей і засобів які супроводжували мене на цьому шляху. Одночасно відкрилась простота і легкість від цього пізнання, і щире бажання допомогти іншим, які покликані пройти цей шлях, допомогти їм пізнати невидимий світ і невидимого Бога.

   Відколи створений світ, людина живе в однорідному середовищі, але кожна епоха потребує переосмислення, кожне покоління, має пройти цей шлях, і Богом встановлено, що людина переймала досвід спілкування з Ним через слово, через таких же людей, і одинакові по природі. Через видимих пізнавала невидиме і невидимих.

    Комусь може здатись, що це складно, а то й неможливо. А для цього спочатку звернемо увагу на кілька на перший погляд цілком природних і зрозумілих для нас речей, які є видимі  і невидимі одночасно. Любов!  Чи бачив хто з нас її своїми очима, може її нема, але чому ж плаче серце за померлими рідними, чому сумує при розлуці, що зв’язує нас з матерями та батьками, з нашими рідними? А хто бачив добро або зло на власні очі. Може і їх немає? Але ж ні, ми відчуваємо біль, як душевний так і тілесний живучи у тілі, і не все, що відбувається є добрим для нас, отже вони існують. А хто з нас бачить очима час? Якщо б нас помістили в середовище де немає орієнтирів початку і кінця дня, пори року, річного періоду, циклічності, і одночасно не було б змінності нашого тіла – старості, та ще ряду речей і явищ, хто б зрозумів, що він є. А спробуйте намалювати вищезгадані речі. Може їх нема, бо ми не можемо їх зобразити? Дуже часто ми думаємо, що наука відкриває нам видиме. Але хто з нас зможе побачити наприклад  електромагнітні хвилі, чи ще якесь випромінювання, чи щось  на мікро рівні, а як правило ми бачимо наслідки існування чогось невидимого на якому тримається і завдяки якому існує все видиме. Хто бачить будь який закон чи то фізичний, чи то людський своїми очима? Ми живемо в епоху технічного розвитку, і абсурдно було заявляти наприклад про неможливість мобільного зв’язку чи ще чогось здавалося зовсім неможливого у недалекому минулому. Хоча ми не бачимо  очима та маємо можливість користуватись тим чого не бачимо. І для того щоб користуватись для свого блага чимось у світі необов’язково для цього пізнати саму природу того, що нам необхідно. Хто побачить минуле не прочитавши про нього, може людство живе тільки недавно, і історії не було, ми ж не бачили на свої очі ні Другої світової війни, але чи можемо стверджувати, що її не було? Ми не часто не застаємо своїх дідусів і бабусь живими, а може їх не було? Цей перелік веде у безкінечність. Але достовірно говорю, що навколо нас більше невидимого, ніж видимого, але все невидиме можна побачити, можна відчути, можна перевірити, осягнути, охопити, осмислити. Усе видиме окреслюють невидимі закони.

      Через очі ми все можемо відкрити для розуму, через почуття – для серця. І у поєднанні того і іншого відкрити для себе все найбільш повно, наскільки це можливо і необхідно.

      Всяка правда, істина, наукове твердження, закон, аксіома вимагає достовірності, а достовірність існування будь чого неможлива без свідків. І повірте, все що ми пізнаємо, ми пізнаємо насамперед тільки через те що існує найвищий Свідок всього існуючого – Бог, без Нього людина стає сліпою, і перестає бачити навіть очевидне. Пізніше окремо я наведу докази цього.  А тому ми у своєму житті зобов’язані бути насамперед свідками всього, щоб підтвердити всяку правду і істину. Це необхідно так, як необхідна батьківська допомога дитині, яка маючи очі не завжди бачить небезпеку та доцільність будь чого у своєму житті, і без цих рідних свідків не зможе існувати.

      Неможливо в силу об’єктивних і суб’єктивних обставин все життя залишатися дітьми,  і потрібно постійно рости. Затяжне дитинство у деяких випадках необхідне, а в деяких небезпечне. І саме в останніх нам слід покинути його назавжди.

      Нам доведеться звернути увагу на те, що здавалось давним-давно нам зрозумілим, і відкрити його ще раз, або дещо відкрити вперше і зрозуміти для чого це нам, і найважливіше – зрозуміти  що нам найбільше потрібно знати у своєму  житті. І тоді вирішиться і питання існує чи не існує Бог, і відкриється нам світ невидимий, і відкриється нам Бог у повноті Своїй, і ми зможемо побачити Його.

     Будь який пошук, зростання, пізнання можна охарактеризувати словами царя Соломона: Є час розкидати каміння і час збирати його. Розкидати каміння означає розбивати на деталі, руйнувати світ, щоб пізнати його таємниці, щоб потім з цього розкиданого каміння, цих уламків збудувати у собі цілісну і повноцінну будівлю свого світогляду. Щоб як дитина, заглянути в середину іграшки, і вирости пізнавши що там, і через це  навчитись творити, довершувати, вдосконалювати, навчитись відновлювати зруйноване нами, чи кимось до нас. Напевно і ця стаття в чомусь подібна на розкидане каміння, бо тільки згадує багато речей але ще не розкриває їх повноти. Тільки спрямовує до пошуку. І тільки в майбутньому ми намагатимемось при Божій допомозі дослідити, і зібрати з нього цілісне бачення невидимого світу.