Ні, однак, вчителювати і переконувати постити тих хто не поститься не стану. Справжнім і захопленим аскетом і посником я себе, на жаль, не назву (для мене, наприклад, Великдень куди важливіше і довгоочікуваніше посту, а є і такі, для кого - навпаки), а повторювати загальні місця не хочеться. Я тільки озвучу два моменти, які, розмірковуючи про піст, бачу для себе важливими ... Задам два запитання - а той, хто прочитає, можливо, побачить у них співзвучне собі.

Перше - притча Христова в Неділю про Страшний суд. Господь каже просто: що зробив ближнім - то зробив Мені. І не питає: чи постив, і як саме, і якщо ні, то як посмів? Так чи ні? Так. І навряд чи варто вирушати в складні застереження: ось, мовляв, насправді Господь мав на увазі те-то і те-то, подібні міркування чути і читати доводиться нерідко... Господь іноді говорив притчами - але ніколи туману не напускав, навіть навпаки, говорив іноді надто прямо, чим і шокував дві з гаком тисячі років тому представників релігійної громадськості, та й до сих пір продовжує інших шокувати...
Отже, що зробив ближнім ... конкретним, а не абстрактним, тій невеликій кількості людей, які за життя тобі зустрічалися. Виконання заповідей - справою. Просто і зрозуміло.

Тут знову мій уявний опонент перебиває мене: «А ось як раз піст і є справою любові до Бога, іще в Едемі, вказавши на древо пізнання добра і зла, звелів ...». Стоп, стоп. САМОМУ Богу чи потрібен наш піст? Що Він відповів пророку Ісаї, коли той звертався від імені всіх юдеїв: «Чому ми постимо - а ти не бачиш?». Все вірно: «Отак, у день посту свого ви чините волю свою, і вимагаєте тяжких праць від інших. Ось, ви постите для сварок і чвар і для того, щоб кулаком бити нахабно Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на висоті »(Іс. 58). З Себе і посту Він переводить наш погляд - на нас самих... Ми йому - піст як жертву або дар, а Він - відкидає все це в бік: так що ви можете подарувати Мені, Я ні в чому не маю потреби, Я Сам – усе дарую. Справа не в тому, що Мені ви подаєте - а в тому, ЯКІ ВИ САМІ. Мені не потрібні ваші жертви - Мені потрібні ви.
Так, у посту багато значень. Але я навмисно повертаю предмет роздумів тільки одним змістом, однією гранню, тієї, яка для мене зараз важливіше, і ось що гадаю: Богу - піст не потрібен, ні. Потрібний він - мені, і то не завжди. Потрібен - приблизно як спортсмену процес тренувань, строгий режим і таке інше. Тренування - необхідні (хтось тренується день і ніч, а хтось півгодини на день, у всіх міра своя). Але якщо ти вийдеш під час змагань на стадіон і не зможеш взяти висоту, показати результат - суддя в тебе не запитає, як саме ти тренувався. Якщо ти не маєш діяльної любові, яку міг би показати Судді, - що з того, що ти постив, молився, колекціонував «святиньки» на покуті, перебігав через проїжджу частину взяти благословення у батюшки, бичував опонента цитатами з богословів, детально сповідався в помислах, здійснював паломництва, дотримувався вірною церковної «партійної лінії», здійснював багато чого з того, що описано в книгах типу «Училище благочестя»... Без любові - що толку. А Суд цей, до речі, давно йде... І я, наприклад, відчуваю, що не знаю, що відповідати, де моя любов і її справи, і мені страшно. Так що, прошу вас, щоб вгамувати мій страх, приведіть мені інші цитати. Можна, наприклад, з «Традицій пісної трапези» - книги, подібні до останньої, користуються неабияким попитом у любителів стилізувати християнство під етнографію... Хтось зможе наповнити цю дірку в моїй душі, цю порожню чашу на вагах, нагадуванням про сухоїдіння в першу седмицю або рецептами томління буряка в рижиковому маслі? Приблизно таким є перше запитання.

І друге, теж пов\'язане з притчею про Страшний суд, - «нагодував голодного»... Десь в одній сучасній проповіді на цю притчу прочитав таке благочестиве повчання: нагодувати голодного означає дати йому хліба науки Христової, та ін.. Так, голодного нагодувати - згоден ... А як нагодувати ситого (або того, хто вважає себе ситим)? Це друге моє запитання. Навіть не ситого - пересиченого? Ми, нещодавно воцерковлені, призову 90-х років, - чи не такі ми ситі, до яких крізь товщу особливого духовного сала слово Христове, Його живий голос, вже не доходить? Євангеліє ми вже прочитали, як і сотні православних книг, канони вивчили, нам відомо застосування Маркових глав Типікону, маємо відповіді на всі питання, як і аргументовану думку на тему долі Церкви, Росії та світу, своїх від ворогів відрізняємо з закритими очима, впевнено очікуємо - хто Антихриста і печаток в особі світової закуліси, хто - перемоги православ\'я в окремо взятій країні та його зрощення з владою, і взагалі, відчуваємо себе впевнено, обходячи моря і землі в пошуках, кого б ще звернути в СВОЮ віру ... Ми якось зовсім забули - самих себе. Одне одного виховуємо, а самі! .. Вийшли з себе, з того місця, про яке Христос сказав: «Царство Боже всередині вас є», де Він нас чекає ... Страшно сказати, на Літургії ми йдемо разом до однієї Чаші, вважаємо себе по-справжньому єдиною Церквою - але ХТО кожен з нас? Як часто Христос говорить нам - мені, тобі: «Я готовий увійти і вечеряти з тобою, - але ДЕ ти? Той, кого Я бачу перед собою, - не ти. Я бачу маску. І Сіонської світлиці всередині тебе не бачу - не так важливо, чисто вимитою або захаращеною, ти знаєш, я їв і пив з митарями та блудницями і не гребував входити в неприбрані будинки... Але в твоєму серці - не бачу навіть дверей, в які постукати, бачу вивіску, декорацію, намальоване на старому полотні вогнище з намальованим полум\'ям, яке не гріє ... Ти знаєш, Я був і на хресті, і в пеклі, і готовий йти туди знову, - але хрест і пекло були справжніми! А увійти до твого придуманого, намальованого світу, в ілюзію - Я не можу ...».

Вибачте мене, можливо, комусь видасться, що я кажу сумбурно і бездоказово. Доказова розмова - важка і довга справа, я лише спробував окреслити сам у собі болючу точку... І ось, якщо піст який наступає додасть сил цьому болю, дасть можливість - мені, тобі чи тобі - відчути реальність свого життя, хай смердючу, нестерпну, безсторонню - ось від такого посту буде користь.