Біблія говорить: "Змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: "Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева?.." (Бут. 3, 1).У цьому запитанні прихована підступна брехня, яка мала б відштовхнути жінку від спокусника. Але перші люди жили в такому середовищі, в якому було відсутнє всяке зло. Тому жінці, яка ніколи не зустрічалася з таким злом, як обман, була притаманна абсолютна довірливість. Вона просто помітила неточність у запитанні й відповіла, що Господь дозволив їсти плоди з усіх дерев, крім одного, - з "дерева пізнання добра і зла", яке знаходиться посередині раю. Тому що Бог сказав: "Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, - щоб вам не померти" (Бут. 3, 3).

Тоді спокусник старається пробудити в жінці недовіру до Бога. Тому він говорить до неї: "Умерти - не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви немов боги, знаючи добро й зло" (Бут. 3, 4-5).
Ці підступні слова вже западають жінці глибоко в душу. Вони породжують душевну боротьбу і викликають цілу низку сумнівів. Що таке добро? Що таке зло? Як це можна пізнати? І коли вони зараз з Адамом живуть в абсолютному блаженстві, то яким же буде їхнє життя, якщо вони стануть "як боги"?

У такому збудженому й розтривоженому стані жінка звертає погляд на заборонене дерево. І тут усю майбутню долю всього людства вирішує зовнішній спокусливий вигляд забороненого плоду. "І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду та й з\'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з\'їв" (Бут. 3, 6).Так найбільша і найстрашніша, найтрагічніша переміна в історії людства звершилася - людина порушила Божу заповідь, людина виявила непослух своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола, спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею - вона спокушує свого чоловіка.

Результат порушення Божої заповіді проявився в ту ж мить. У Адама і Єви насправді відкрилися очі, як обіцяв спокусник, - вони отримали пізнання. Але що вони пізнали? Вони пізнали перш за все те, що вони нагі, - вони пізнали сором, вони пізнали, що в їхній людській природі з\'явилася якась недосконалість. А через це їм стало вже страшно показатися Богові, і вони заховалися, - тепер вони пізнали також страх, якого раніше не відчували й не знали.

Що ж тут відбулося? Не їсти плодів з "дерева пізнання добра і зла" означало для людини сувору заборону, під страхом смерті, переступати певну межу, заборону торкатися своєю, ще надто слабкою, незмужнілою природою, як тілесною, так і духовною, тієї межі, того середовища, яке було для неї смертельно небезпечним. І слова, сказані до людини Господом, "смертю умрете" зовсім не були словами погрози - це було застереження Творця Своєму творінню.

Але людина, затьмарена своєю силою, могутністю, а також своєю надзвичайною владою над природою, потрапивши під вплив спокусливих слів диявола, вже не могла зупинитися. Вона захотіла наочно випробувати свою волю - захотіла бути як Бог, захотіла зримо пізнати добро і зло. На ту розважливість, розсудливість, яка притаманна дорослій людині, часу в неї не було. А розважливість тут була необхідною саме для того, щоб бодай оглянути саме дерево "пізнання добра і зла", щоб заглянути в його коріння. Однак тут, на жаль, людина з дитячою наївністю тягнеться до самого плоду "пізнання добра і зла". А вкусивши плоду, пізнала зло, - пізнала страх, сором, пізнала свою ницість, свою нікчемність перед своїм Творцем.
Тепер перед людиною відкрилася страшна запаморочлива безодня, вирватися з якої самій людині, без Божої допомоги, було вже не під силу. І ця безодня, влаштована дияволом і "ангелами" його, поглинула людину.

Але люблячий Господь хоче врятувати людину, Він кличе її до Себе: "Адаме, де ти?", - взиває Він до людини, що вже згрішила. Цими словами Господь запитує Адама не про його місцезнаходження. Він, як Всевідаючий Бог, знає, де Адам знаходиться, і знає, що він зробив. Господь запитує, де він зараз перебуває своєю душею, в якому душевному стані. Цими словами Господь закликає Адама до покаяння, дає можливість усвідомити свій гріх, свою провину перед Творцем, закликає, щоб він своєю душею виплутався із пут диявола і прийшов до Нього.

Але гріх вже увійшов у душу людини, вже затуманив у ній основні сили її душі, - розум, волю і почуття, - затуманив у ній сам образ Божий. Тепер благий закличний голос Господа спонукає Адама до бажання вже не розкаяння, а виправдання. Адам тепер уже зі страхом відповідає Господу: "Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, - і заховався". І промовив Господь: "Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?" А Адам відказав: "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв". Тоді Господь промовив до жінки: "Що це ти наробила?" А жінка сказала: "Змій спокусив мене, і я їла" (Бут. 3,10-13).

Жінка, виправдовуючись, звинувачує змія-диявола. Чоловік, заради свого виправдання, звинувачує вже не тільки жінку, але й Самого Господа. "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, - говорить Адам, - вона подала мені з того дерева, і я їв". А жінка говорить: "Змій спокусив мене, і я їла".Отже, згідно з людською логікою, яка миттєво спотворилася через "пізнання зла", виходить, що в усьому винен не хто інший, як Сам Господь Бог. Чоловік не винен, - це Бог винен, що дав йому таку жінку. Але й жінка не винна, - це, знову ж таки, винен Бог, що допустив до неї змія, який спокусив її. А де ж тоді розум, воля, почуття, якими Господь наділив людину? Вони є, але вже у спотвореному вигляді. Розум, як бачимо, людина вже використовує не для пізнання Бога, а для того, щоб заховатися від Бога та доказово виправдати себе. Свою вільну волю людина вже використовує не для того, щоб її поєднувати з волею Божою, а всупереч їй - на задоволення особистих потреб. Чисті, щирі почуття любові до Бога, до свого Творця вже повністю спотворені через сам дотик до зла, а також через спотвореність розуму, - вже немає чистої любові до Бога, а є тваринний страх перед Тим, Хто може покарати.

Тому у виправданнях наших прародичів криються неправда, обман, які диявол засіяв у їхні душі. І вірус цієї неправди, вірус зла, засіяний дияволом в душі наших прародичів, який миттєво спотворив Богом дані людський розум, волю і чисті почуття, передається з покоління в покоління аж до сьогодні. І людина так звикла до цього зла, що воно вже стало ніби невід\'ємною частиною її життя. І сьогодні людина старається завжди у всіх своїх вчинках знайти для себе виправдання. Чи то пияк, чи злодій, чи вбивця, чи розпусник, - вони завжди знаходять виправдання, які зводяться до тих, якими перед Господом виправдовувалися наші прародичі, - вони не винні; це в них така природа, яку дав їм Господь; у них є такі життєві потреби, бо живуть в тих умовах, що їх створив для них Господь; або зовсім просто: їх нечистий поплутав, якого, знову ж таки, до них допустив Господь. У всьому "винен" Бог, але тільки не вони. Тому апостол Павло пише, що в особі Адама всі згрішили (Рим. 5,14; 1 Кор.15,22); бо, "який земний, такі й земні" (1 Кор.15,48).Всяка дія тягне за собою певні наслідки. Наслідки гріхопадіння людини були страшними. Змій - проклятий перед усім живим, йому відведена доля повзати. Жінка засуджена на повне підкорення чоловікові, а також на важкі страждання й муки під час продовження роду людського.

Звернувшись до Адама, Господь сказав: "За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: від нього не їж, - проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті твойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, - і до пороху вернешся" (Бут. 3, 17-19).Це тільки диявол, спокушуючи людину, говорить до неї облесливо: "... і станете ви немов боги". А Бог говорить людині правду, повертає її до реальності: "... ти порох, - і до пороху вернешся".

Страшним був вирок за порушення заповіді Божої. Але безмежним є і милосердя Боже. В людині Господом було закладено образ Божий. І Господь не хоче, щоб цей образ загинув. Але не тому тільки, що це образ Божий, а тому, що Він любить людину і не хоче залишити її без надії на можливе спасіння й повернення до попереднього блаженства. Тому тут же Господом була дане Перше Євангеліє, - перша блага вістка про спасіння, про майбутнього Месію. Звертаючись до змія-диявола, Господь сказав: "Я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п\'яту" (Бут. 3,15).
Цими словами Господь обіцяє грішній людині, що від жінки народиться Спаситель, Який зітре голову змія-диявола, знищить джерело зла і примирить людину з Богом.

Наслідки гріхопадіння - це не просто вигнання наших прародичів з раю. Гріхопадіння людини - це страшна катастрофа у всьому Всесвіті. Людина була сотворена Господом не так, як всі інші створіння. В людині було закладено образ Творця, людина була вінцем всього Божого творіння, як духовного, так і матеріального. Людина була безпосереднім зв\'язком між духовним світом і світом матеріальним. Людина була поставлена Господом панувати над тим усім Божим творінням, яке було створене до цього часу, - вона була головою і живою душею всього велетенського природного організму, який був створений Господом попередньо. І коли людина свідомо спотворила в собі образ Божий, то цим вона розірвала зв\'язок між світом духовним і світом матеріальним, вона порушила ту гармонію у Всесвіті, яка була закладена Творцем. Тому слова Господа, сказані до Адама: "Проклята через тебе земля", мають значення всесвітнього масштабу - гріхопадіння людини явило свою згубну дію на всю природу. Тому апостол Павло і говорить, що через гріх прародичів "всі істоти разом стогнуть і разом мучаться донині" (Рим. 8, 22).
Мучиться природа і самої людини. "І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх" (Бут. 3, 21).
Що це за одяг отримала людина після свого гріхопадіння? Існує гіпотеза, що цим одягом є саме ця тваринна природа з її тваринними інстинктами, яку зараз має людина. До гріхопадіння людина мала зовсім іншу природу. Знаходячись між світом духовним, ангельським і світом земним, людина і своєю зовнішньою природою, взятою від землі, але оживотвореною подихом уст Божих, була, очевидно, більш подібною до ангельського світу, ніж до тваринного. Про близькість людини до ангельського світу свідчать слова, сказані ангелом до апостола Іоана Богослова, коли під час отриманого ним від Господа Одкровення він хотів поклонитися ангелові. "Дивись, не роби цього, - говорить ангел, - я співслужитель тобі і братам твоїм, котрі мають свідчення Ісусове" (Апок. 19, 10). У всякому разі, людина мала безсмертну природу.Тепер спотворена людська природа, природа "душі живої" вже не могла так далі жити. Господь саме від цього і застерігав людину, наказуючи: "З дерева знання добра й зла - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно (незаперечно) помреш!" (Бут. 2,17). І от тепер, коли страшна трагедія вже сталася, люблячий Господь, щоби вберегти грішну людину від її неминучої і абсолютної загибелі, через Своє милосердя одягає її в шкіряний одяг тваринного світу.

Повернути втрачене, відновити порушену у Всесвіті гармонію, повернути собі попередню природу, попереднє блаженство - це вже самій людині не під силу. Тому у свідомості людства завжди жило відчуття внутрішнього незадоволення, відчуття дискомфорту, відчуття гріха, який тяжіє над світом.Усі ці відчуття дисгармонії яскраво виражені в найстародавніших релігіях світу. Наприклад, стародавні греки говорили, що людство несе тягар титанів, які повстали колись проти неба. У бушменів є повір\'я, згідно з яким люди стали смертними через те, що не повірили Божеству. Єгиптяни говорять про стародавній гріх людства перед Сонцем. Стародавні шумерські і вавилонські міфи розповідають про щасливі первісні часи, коли люди й Божество жили в мирі. Аналогічні легенди є в жителів Персії, Тибету, Африки та багатьох інших народів і племен, що населяли і населяють різні частини земної кулі.

Усе це тільки підтверджує правдивість біблійної розповіді про гріхопадіння людини. А різноманітність цих повістувань пояснюється відходом людей від віри в Єдиного Істинного Бога та пошуками своїх богів.