На своєму порталі диякон Андрій Кураєв закликав на дев’ять днів припинити всі розмови про кандидатуру наступника Алексія ІІ. Слова отця Андрія хоч і є логічними з точки зору етики, але нереальним насамперед з погляду розвитку подій у самій Російській православній церкві. Адже боротьба за московський патріаршій престол почалася вже давно. Як твердять аналітики, принаймні два-три роки тому. Відгук змагань між різними кандидатами можна було прослідкувати навіть на подіях в житті Українського православ’я. Зі смертю патріарха боротьба за владу серед владик лише формалізувалася та набула правових ознак.
     Так історично склалося, що головним суб’єктом у вирішенні питання, хто ж очолить найбільш потужну у світі Православну церкву, залежить не від церковників, віруючого люду, а від позиції Кремля. Саме за його симпатії протягом кількох років боролися різні претенденти на патріарший куколь.
      Одна характерна деталь, яка свідчить про роль влади у церковних процесах у Росії. Нині на деяких російських телеканалах з’явилися сюжети про те, що, мовляв, життя святійшому вкоротив візит до Києва на 1020 річчя Хрещення Руси, де українська влада приймала не дуже ввічливо керівника Московського патріархату. А перед тим підірвала здоров’я естонська ситуація, де відбувся також перехід частини парафій МП під омофор Вселенського патріарха. Про незалежність від влади російських мас-медіа тут годі й говорити. У цих повідомлення неспростовним фактом є лише те, що у предстоятеля РПЦ справді були великі проблеми зі здоров’ям. Про це знали всі, хто хоч трохи був наближений до Чистого провулку у Москві, де знаходиться резиденція глав Московського патріархату.
     Для нас згадані телеповідомлення цікаві тому, що насправді Патріарх Алексій не хотів їхати (візит з огляду на стан здоров’я навіть відкладався) до Києва і лише через наполягання Кремля йому довелося. Про це автор цих рядків дізнався ще під час проведення заходів з нагоди святкування 1020-річчя від оточення самого Святійшого. Ця деталь свідчить наскільки Російська держава впливає на позицію церкви та зайвий раз демонструє, що влада не цурається використовувати навіть смерть свого Патріарха, як інформаційний привід у дискредитації України.
     Що ж до кандидатів на посаду Московського патріарха, то ця палітра є достатньо широкою. Найбільш потужними і майже офіційними претендентами до останнього часу були дві постаті: керуючий справами Московської патріархії митрополит Калужський і Боровський Клімент (Капалін) та глава відділу зовнішньо-церковних зносин, митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил (Гундяєв).
      Перший вважався найбільш близьким до cпочилого Патріарха Алексія ІІ і фактично вважається його спадкоємцем. Другий, митрополит, Кирил, є найбільш потужною та підготовленою для патріаршества постаттю. Він здатний на рішучу та самостійну церковну політику (у тому числі відносно й до України), а тому саме через це може програти у змаганні предстоятельство – у Московській патріархії поки панують консервативні настрої. А державі не потрібний хоча б трохи самостійний релігійний лідер! Через ці чинники свого часу програв московське патріаршество Алексію ІІ митрополит Київський Філарет (Денисенко). Влада та більшість церковники обрали м’якішого та менш ініціативного Алексія (Рідігера).
     Крім двох основних кандидатів є ще: митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), митрополит Крутецький і Коломенський Ювеналій (Поярков), митрополит Санкт-Петербурзький і Ладожський Володимир (Котляров). Теоретичними претендентами можуть стати: митрополит Мінський і Білоруський Філарет (Вахромєєв), митрополити Одеський Агафангел (Савін) і представник Російської православної зарубіжної церкви з якою відбулося формальне об’єднання.
     До речі, сьогодні, 6 грудня, митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила обрали місцеблюстителем патріаршого престолу (місцеблюститель управляє Російською православною церквою до обрання патріарха). Але досвід митрополита Київського Філарета показує, що місцеблюститель не завжди стає патріархом.
    Точно спрогнозувати, хто ж очолить Російську православну церкву на сьогодні не зможе жоден аналітик – надто багато факторів впливає на цей вибір. І один із них – чи патріарха обиратиме помісний собор Церкви, чи архієрейський? Як відомо, вісімнадцять років, попри положення статуту в РПЦ не проходив помісний собор. Одна з причин – саме на помісному соборі має розглядатися питання автокефалії Української православної церкви.

Юрій Дорошенко

ПІК