Митрополит, богослов, філолог, історик, міністр, ректор університету, поет – це не повний перелік епітетів, якими можна означити особу митрополита Іларіона (Івана Огієнка). Постать в Україні тривалий час замовчувана й лише тепер повертається з чужини величчю своєї спадщини. Тут важливо сприйняти її, спробувати осягнути в контексті існування цілої нації. Вже сьогодні його названо феноменом.

 

16 квітня цього року в історичній залі будинку колишньої Центральної Ради було вшановано пам\'ять великого українця Іларіона Огієнка. Презентовано книгу митрополита "Українське чернецтво", яка ще ніколи не виходила друком, відтак наукова громадськість вшанувала 120-річчя від дня народження та 30-річчя від дня смерті. Вечір вели професори Микола Тимошик і Дмитро Степовик. Перший науковець, завдяки своїм працям, здобув почесне та відповідальне ім\'я огієнкознавця. До речі, за його зізнанням, робота з вивчення спадщини митрополита та професора лише починається. Пан Микола знає, що говорить, бо йому, одному з небагатьох, пощастило працювати з архівом Івана Огієнка, що зберігається в Канаді. "Канада вважає передачу архіву Івана Огієнка в Україну передчасною. За рішенням консисторії УПЦ у Канаді до нас повернулися лише його копії, що відтепер зберігатимуться в Національній бібліотеці імені В. Вернадського НАН України. Мене визнано розпорядником цих матеріалів", – заявив Микола Тимошик, який здобув довіру насторожених власників діаспорного архіву митрополита Іларіона.

До речі, з Огієнком в Україні відбуваються певні нелогічні речі. Так його, мабуть, за радянською традицією, у нас частіше називають Іваном Івановичем Огієнком, забуваючи, що він таки митрополит Іларіон. Людина свідомо стала на чернечий церковний шлях (нехай і в досить пізньому віці) і померла в сані митрополита. Це та величина суспільного й особистісного вибору, якої не можна легковажно переступати.

Про митрополита Іларіона згадав і присутній на вечорі Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (до слова, саме за його підтримки й з\'явилося іларіонове "Українське чернецтво"). "Зверніть увагу, саме тоді, коли Огієнко став ченцем, він найбільше зробив для православної церкви. Бо чернецтво – це стан людини, коли вона віддає всю себе служінню Богові та Церкві. Він мав нелегке життя і коли втратив дружину, яку дуже кохав, прийняв постриг. Це не випадково. Саме коли втрачаємо близьку людину, замислюємося про сенс свого існування на землі й звертаємося до Бога. Ми тоді шукаємо шляху до Творця через серце, а не розум. Митрополит Іларіон не випадково написав книгу про чернецтво – це був його особистий шлях до Бога. Нам сьогодні треба молитися за душу високопреосвященнійшого Іларіона, а його заповіт ми виконаємо тільки тоді, коли буде в Україні єдина Помісна Православна Церква", – сказав глава Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Зала Будинку вчителя була переповнена, зібравши шанувальників діяльності митрополита Іларіона (Івана Огієнка). Серед присутніх було багато молоді. Зі сцени йшлося про достойне вшанування непересічного таланту та патріотизму й обов\'язково – віри. Та про достойне повернення в Україну з вигнання Огієнка можна говорити лише тоді, коли будуть видрукувані хоча б ті праці, що не видавалися і лежать у рукописах; коли в Києві нарешті з\'явиться вулиця на честь митрополита і Кам\'янець-Подільський педагогічний університет носитиме його ім\'я. Можливо, тоді на рідну землю повернуться вже не просто копії, а оригінали праць ученого.

Юрій Дорошенко,
газета "Столиця",
19-25 квітня 2002 року