"З метою остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії, забезпечення відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, подальшого процесу їх морально-політичної реабілітації, поліпшення відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості, створення сприятливих умов для утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності, постановляю…", – йдеться у преамбулі відповідного указу Президента України Л.Кучми від 21 березня 2002 року.

Що й казати, чудові слова! Ніби під них з\'явилася 11 квітня цього року в офіційному органі Кабінету Міністрів України газеті "Урядовий кур\'єр" ще й урядова постанова "Про умови передачі культових будівель – визначних пам\'яток архітектури релігійним організаціям". Одразу виникає трохи дивна ситуація: постанову датовано 14 лютого, хоч і з\'явилася на світ Божий 11 квітня. Можливо, на це і не варто було звертати уваги, якщо б не зміст документа. Він відміняє дію попередніх урядових постанов про перелік пам\'яток архітектури та культових споруд, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям. Простіше кажучи, нині не існує храмів, які при бажанні не можна передати церкві. Та ми не маємо єдиної помісної Української православної церкви – приміщення нашими предками будувалися як дім Божий, а не для експонування зразків людської, нехай і виняткової за талантом, творчості. А так маємо аж три гілки українського православ\'я, які не тільки конкурують між собою, а справа доходить до ворожнечі. За таких умов підписання (нехай хоч і не оприлюднення) постанови Кабміну перед парламентськими виборами, що уможливлює уряду зайнятися "роздачею слонів", може багато чого означати. Насамперед, "золотий список" духовних скарбів української архітектури зможе перетворитися на предмет шантажу в політичній грі. Зробите те і те, поведетеся так, а не інакше, – отримаєте, скажімо, Андріївську церкву... Крім того, декотрі аналітики від релігії сумніваються, що передача храмів буде справедливою та зможе задовольнити всі конфесійні сторони. З попередньої практики державного підігрування УПЦ Московського Патріархату легко зробити висновок, під кого писалися вищеозначені документи та кому дістанеться левова частка українських церков.

У заяві вищої церковної ради УПЦ Київського Патріархату відчувається відверте занепокоєння з приводу можливої реалізації на практиці президентського указу та кабмінівської постанови: "Ми вимагаємо дійсного, а не тільки декларативного рівного ставлення влади – особливо місцевої, – до всіх церков, а не тільки до однієї, що представляє Московський Патріархат. Загальновідомо, що всі єпархіальні архієреї Московського Патріархату в Україні мають кафедральні собори та добротні резиденції. У той же час декотрі архієреї Київського патріархату в областях України навіть не мають житла. Скажімо, у Харкові є Успенський собор, у Чернігові – Катерининська церква, у Дніпропетровську – Миколаївський собор, у Житомирі – Хрестовоздвиженська церква, у Вінниці – Казанський собор тощо і всі вони використовуються як заклади нецерковного призначення. Незважаючи на неодноразові заяви УПЦ Київського Патріархату щодо передачі цих храмів під кафедральні собори для наших вірних, прохання під різними приводами були відхилені". Представники Київського патріархату у зв\'язку з тим, що частину приміщень Києво-Печерської лаври передано в користування Московському Патріархату, вимагають передачі Софійського собору з прилеглими приміщеннями. Цю вимогу озвучив і Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет на спеціально скликаній нещодавно ним і членами вищої церковної ради УПЦ КП прес-конференції. "У нас є побоювання, що храми будуть несправедливо передані Московській патріархії, бо саме їй до цього часу влада передавала більшість культових споруд, у її віданні дві найголовніші українські православні святині – Києво-Печерська та Почаївська лаври. Ми вже десять років просимо передати нам Софію Київську, свого часу були навіть підготовлені відповідні документи. Тому, якщо будуть передаватися храми, ми претендуємо на цей собор. Нас турбує також передача рухомого майна, колись незаконно відібраного у церкви: ікон, книжок, церковного начиння. Останнім часом воно все частіше опиняється в руках Московської церкви. Хотілося, щоб передача майна була обережною та виваженою, і ми були впевнені, що культурні надбання українського народу залишаться в країні", – заявив Патріарх Філарет.

Під час зустрічі представників Київського Патріархату з журналістами з\'ясувалося, що їх непокоять не лише питання майна. Дискримінація національної Церкви розповсюдилася і на інформаційний простір. "Наразі мусимо констатувати, що на каналах Національної телекомпанії України планомірно знищуються духовні та культурологічні цикли ("Вервиця", "Палітра", "Оранта", "Основа"), що не відповідає як українському законодавству, так і проголошеній Президентом України державній політиці", – стверджує вища церковна рада УПЦ КП. Причиною для таких заяв стало закриття з лютого 2002 року в НТКУ телепрограми "Відкриваємо Біблію", що тлумачила Святе Письмо з точки зору Православної церкви. "Як стало відомо, нещодавно були дані усні доручення національному телеканалу УТ-1 про утримування висвітлення діяльності УПЦ Київського Патріархату на телебаченні", – продовжують церковні діячі. Схоже, що попри яскраву перемогу на останніх парламентських виборах проти Української Православної Церкви Київського Патріархату розгорнуто шалену боротьбу.

Юрій Дорошенко,
газета "Столиця",
19-25 квітня 2002 року