Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (Савін) – постать у московській церкві, що й казати, колоритна. Важко ще знайти єпископа, який би міг достойно з ним позмагатися за право бути таким оригіналом у питаннях нелюбові до українства. Ну от хіба що колишній архиєпископ Сумський і Охтирський, а тепер Херсонський Іонафан... Але він набагато молодший за митрополита і саном, і віком, та й досвіду у цих справах у нього менше.

Уже навіть всеукраїнські мас-медіа писали про останню кампанію, яку розгорнув на південних теренах нашої батьківщини владика Агафангел. Благословляючи наліво та направо виступати проти київських ініціатив створення єдиної Помісної Української Православної Церкви, він досяг свого – його єпархія клекотить не менше, ніж уславлений Привоз, антиукраїнськими настроями. На Одещині нині всі проросійські клерикальні сили приведені до повної бойової готовності. Більше того, пропагандистська атака розпочалася та ведеться з певним успіхом.

Тож стратегія боротьби проста – довести, що єдина Помісна Українська Православна Церква, про потребу якої все впевненіше говорить вище політичне керівництво країни, страшенне зло! Ректор Одеської Духовної Семінарії УПЦ МП архимандрит Євлогій з благословіння митрополита Агафангела написав і розповсюдив статтю під назвою, що мусить викликати у читачів ефект перегляду фільму жахів – "Служителі грядущого антихриста в Україні". У цьому вельми цікавому та розлогому "одкровенні від Євлогія", зокрема, говориться: "Великі зусилля сьогодні направляються на створення Канонічної автокефальної церкви в Україні за рахунок відокремлення від Російської Православної Церкви та штучного об\'єднання з безблагодатними УПЦ КП та УАПЦ, а в майбутньому з греко-католиками... Дехто думає, що автокефалія врятує православ\'я в Україні. Але це самообман. Гоніння на Церкву ще більше посиляться. Наступною вимогою буде підпорядкування Риму". Апокаліптичні ноти проглядаються й в інших частинах матеріалу приморського богослова.

Православні братства Одеської єпархії, відчувши, що настав їхній зоряний час, що владика дав команду "ату!" нарешті розправити антиукраїнські крила, з величезним завзяттям взялися до праці. Окрім пропагандистської круговерті (летючки, заяви, розвідки з найдивовижнішими припущеннями та відкриттями), йде повним ходом збір підписів тих, "хто проти". Тріщать ксерокси, стукотять телеграфи, переповнюються поштові скриньки у помпезному будинку на вулиці Банковій, що у Києві. Звернення та заяви з протестами адресуються безпосередньо Президентові України Леоніду Кучмі. Щоправда, копії надсилаються ще й Московському Патріарху Алексію II, митрополиту Київському Володимиру (Сабодану) та, звичайно, митрополиту Одеському Агафангелу. Останні, напевно, також не дрімають, підшивають кореспонденцію, а потім розмахують у владних кабінетах товстелезними теками, доводячи, що, може, вони б і раді стати під знамено автокефалії, помісності, але от їхня паства цього не хоче. Як кажуть, рада б душа в рай, так гріхи не пускають!

"Підтримуючи розкольників і роблячи посилений тиск на ієрархів канонічної церкви ви, пане Президенте, тим сприяєте руйнуванню Православ\'я в країні. Руйнуванню єдності православних народів і передусім єдності з Росією і Білоруссю, з якими нас пов\'язує непорушна кровна та духовна спорідненість, мова, культура та вся багатовікова історія", – йдеться в телеграмі, надісланій Леоніду Кучмі активістами московського Православ\'я в Україні. "Цим зверненням ми висловлюємо незгоду зі спробами остаточно відокремити нас від Російської Православної Церкви. Висловлюємо рішучу незгоду зі спробами об\'єднати нас з розкольниками-самозванцями: УАПЦ і УПЦ КП. Ми молимося за народ нашої країни, але повинні зауважити, що над молитвою не мають влади ні відстань, ні державне розділення", – пишуть одеські клерикали з УПЦ Московського Патріархату. Цікаво, що вони навіть перед Президентом України не приховують, що коли в церквах УПЦ МП і лунають молитви "за країну та народ" – це не означає, що країна – Україна, а народ – український. Тоді не виключено, що коли митрополит Володимир (Сабодан) у Києво-Печерській лаврі молиться "за здоров\'я Президента", це означає піклування за здоров\'я саме Леоніда Кучми, а не, наприклад, Володимира Путіна чи хоча б Олександра Лукашенка. Важливо, що автори послання під кінець обіцяють передати "10 тисяч підписів віруючих на 212 аркушах в Адміністрацію рекомендованим листом".

Але такого кроку виявилося замало. Діячі з УПЦ МП вирішили не обійти своєю увагою й народну ініціативу. Розроблений спеціальний бланк, що поширюється на Одещині і не тільки: "Лист Святійшому Патріарху Московському та всієї Руси Алексію II (копія – Президенту Росії В. В. Путіну). Я (далі людина повинна вписати своє прізвище та ініціали) засвідчую свою рішучість зберегти вірність Російській Православній Церкві і Святійшому Патріарху Московському і всієї Руси і категорично заперечую як проти відокремлення Київської митрополії від Московської Патріархії, так і проти того, щоб це питання порушувалося коли-небудь у майбутньому. У зв\'язку з цим прошу повернути УПЦ МП її історичну назву "Російська Православна Церква". У випадку дарування УПЦ МП канонічної автокефалії, прошу Святійшого Патріарха Московського та всієї Руси прийняти під свій омофор усі православні парафії, громади та духовні навчальні заклади України, які цього забажають".

Цей текст завбачливо уже зверстаний і його залишається тільки вирізати, підписати та відіслати, звичайно, не на "село до дідуся", а, як годиться, "Москва, Кремль..."

Але повернемося до постаті духовного пастиря, що опікується такими духовними "чадами". Владика Агафангел уславився тим, що був депутатом Верховної Ради тоді ще 12 скликання та входив до складу сумновідомої групи "239". І понині його колишні колеги розповідають кумедні історії про депутатствування владики. Так, Роман Іваничук у своїй книжці "Благослови, душе моя, Господа" писав: "Я зіткнувся з Агафангелом на першій сесії, коли він, високий служитель церкви, продекламував з трибуни панегірик войовничому атеїстові Володимиру Івашкові й облив брудом греко-католицьку церкву. Після мого виступу проти Агафангела народ, який день у день обступав Верховну Раду, прозвав його Юдою. Повертається митрополит – у чорній рясі й білому клобуку з пелериною – з обіду, й ніяк йому не обминути людського стовповиська, який скандує: "Юда, Юда, Юда!", а він хреститься й огризається вголос: "Это царство хама, твою мать!".

Роман Іваничук пам\'ятає й інші моменти з життя мандатоносного владики: "Депутат Ярослав Кендзьор, який ніколи не розлучався з відеокамерою, зняв з балкона і передав потім по телебаченню цікаву сцену: сидить собі на засіданні його преосвященство і рахує гроші – складає в рівні стосики карбованець до карбованця, троячку до троячки, десятку до десятки – ось тобі весь духовний світ народного депутата в митрополичому облаченні!.. А ще спіймав його Кендзьор на гарячому: останнього тижня Великоднього посту Агафангел з компанією пив у ресторані коньяк і закушував бужениною. "Ваше преосвященство, – вигукнув вражений Ярослав, – нині ж Страсний четвер!". "Для прохвоста нету поста!" – відказав підпилий митрополит". Постать митрополита Агафангела так вразила письменника, що Іваничук зробив його прототипом одного зі своїх героїв у романі "Орда".

Справді, важко знайти ще більшого оригінала, який би міг переносити так легко середньовічні вчинки на сучасність. У Вінниці й понині пам\'ятають, як загинув місцевий орган. Владика Агафангел тоді був митрополитом Вінницьким і Брацлавським. До 1991 року у Домініканському соборі Вінниці знаходився унікальний музичний інструмент, який за деякими оцінками коштував до 500 тисяч доларів. Відомий музикант Святослав Ріхтер спеціально приїздив до Вінниці, щоб дати концерт на цьому інструменті... Одного дня з благословіння владики його вірні вдерлися до собору та розтрощили орган. Отож говорити про духовність нашої "духовної" особи дуже важко. Потім ще довго вся Вінниця не могла прийти до тями від такого варварства.

Про нашого героя пам\'ятають не тільки колишні народні обранці та ображені поціновувачі музики. Дмитро Корчинський також має що пригадати, і його спогади позначені більшою пікантністю. "Трохи згодом наші вінницькі хлопці вирішили захопити будинок місцевого єпархіального управління – осідок єпископа Агафангела. За його кабінетом хлопці знайшли цікаву кімнатку з двома ліжками, забиту спиртним, порнографічними журналами та відеокасетами. З часом Агафангела перевели на Одеську єпархію, де він набув популярності як активний гомосексуаліст", – пише колишній провідник УНА-УНСО Дмитро Корчинський у книзі "Війна у натовпі".

У своєму відкритому листі до Президента України Леоніда Кучми та Прем\'єр-міністра Віктора Ющенка голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Лесь Танюк з обуренням стверджує: "В умовах бездіяльності і навіть потурання місцевої влади під патронатом митрополита Агафангела виходять пресові видання, які сіють серед людей нетерпимість, ворожнечу, зневагу до віруючих інших конфесій. За підтримки митрополита під стінами храмів Російського Патріархату заїжджі емісари вільно розповсюджують завезену з Москви та Санкт-Петербургу шовіністичну і профашистську літературу. Тут вільно себе почувають члени радикальних російських партій і організацій – дійшло вже до закликів створювати "Православные тайные братства по образу и подобию Опричнины". Лесь Танюк, оцінюючи критично діяльність подібних церковників, закликає керівництво держави підтримати процес утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви.

Для людей, що давно займаються релігійними справами та слідкують за діяльністю митрополита Агафангела, всі наведені факти морального падіння не є дивиною. Важливо, що митрополит – один із керівників УПЦ Московського Патріархату. Не виключено, що він може бути претендентом, у разі чого, на київську митрополичу кафедру – тобто на посаду глави УПЦ МП. Нещодавно він брав активну участь у освяченні Московською Патріархією Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Знаючи всі "заслуги" перед Україною митрополита Агафангела (Савіна), українська влада спромоглася не так давно нагородити його державним орденом "За заслуги". Хотілося б спитати: за які саме? Нехай там роздає "Золота Фортуна" роги та почесні значки, але тут же державна нагорода! І це дивує. Невже десь є ще країна, де вшановують на державному рівні тих, хто бореться проти самої держави, її мови, культури, незалежності та цілісності? ..

Юрій ДОРОШЕНКО,
газета "Україна молода",
8 вересня 2000 року