Не так давно завершився візит Київсь-кого Патріарха та всієї Руси-України Філарета до США. Метою поїздки було відвідати пара-фії Київського Патріархату на далекому кон-тиненті. "Україна молода" уже інформувала про історію переходу чотирьох парафій від УПЦ у США під владу Києва. Тоді розгорівся величезний скандал, який був пов\'язаний, у свою чергу, з тим, що керівництво американ-ської УПЦ визнало верховенство Константи-нопольського Патріарха. Зрозуміло, що вла-дики УПЦ у США були не в захваті від того, що український Патріарх планував подорож до Америки, бо вони також вважають, ніби існує лише їхня канонічна територія, куди іншим зась. Але відбувся собор цієї Церкви, що постановив: ієрархи на належному рівні повинні прийняти Київського Патріарха.

За словами самого Патріарха Філарета, він щиро хотів зустрітися з духовними керів-никами УПЦ у США, щоб з\'ясувати позиції обох сторін. Розмова така відбулася, але та-кож відповідно до рішення собору. "Загалом, приймали мене як Патріарха у США дуже тепло і не тільки православні, а й греко-като-лики, - зізнається Святійший. - Мали ми зуст-річі з конгресменами, мерами міст, просто за-цікавленими людьми". Виявляється, що старе покоління, яке пам\'ятає Україну, тягнеться до Київського Патріархату, бо вони побачили, що саме він уособлює зараз Церкву, за яку боролися. Тому стали в опозицію до своїх єпископів. До речі, владики прийняли рішен-ня податися до Стамбула без згоди парафій і відповідного рішення вищого органу УПЦ у США - Помісного Собору. Згаданий автори-таризм вразив звиклих до американської демократії православних і викликав обурення. Розповідають, що віруючих Української Церкви в США стримує від відкритого конфлікту зі своїми духовними провідниками тільки загроза розколу. Вони вважають, що розщеплення церкви навряд чи буде на користь для всього українського православ\'я.

Як стверджують спеціалісти, що слідку-ють за подіями в релігійному житті нашої діаспори, сьогоднішній статус УПЦ у США набагато гірший, ніж навіть у Канадської Православної Церкви, що користується пра-вами широкої автономії. Єпископи останньої Церкви не тільки мають справжні церковні титули (а не титули неіснуючих зараз грець-ких міст), а й без втручання Царгороду став-лять єпископів на кафедру та обирають собі митрополита. Наведені, на перший погляд, малосуттєві факти є дуже важливими для ві-руючих і взагалі статусу Церкви. Пікантності ситуації додає й атмосфера таємничості, яку дбайливо роздмухують ієрархи УПЦ у США, відмовляючись надати документи, що засвід-чували б справжній стан речей. Понапідпису-вавши у Константинополі угод із Патріархом Варфоломеєм, вони дбайливо позаховували їх під свої ряси - подалі від людського ока.

Під час зустрічі в Америці Патріарха Філарета з керівництвом УПЦ у США вири-нула з боку єпископів контрверсія, що за за-думом повинна виправдовувати їхні дії. Вони заявили, що ось, мовляв, коли був живий Патріарх Мстислав, від очолював Київський Патріархат і УПЦ у США окремо, а не як єдину Церкву. На це український Патріарх Філарет заперечує: "Такого явища в право-славній церкві немає, не може бути один гла-ва на дві церкви. Або він керує Українською церквою в Америці, або стоїть на чолі Патрі-архату. Я запитував: як ви поминали за бого-служінням Мстислава, називали митрополи-том чи Патріархом? Митрополит Антоній відповів, що згадували як Патріарха Мстисла-ва. Значить, він був Патріархом і для УПЦ у США, і для УПЦ КП, а ці церкви були єди-ним цілим, відбувалося молитовне єднання та співслужіння". Сам факт таких дискусій, які точаться між двома українськими церквами, вже засвідчує, що не все так добре, як того хотілося б. Тільки подив може викликати від-хрещування американських владик від своїх братів в Україні, особливо тоді, коли прості вірні, навпаки, тягнуться до рідної землі та до її духовного центру - Києва. У православ\'ї склалася майже революційна ситуація, коли духовні верхи не хочуть, а низи ще не можуть об\'єднатися навколо Київського Патріархату.

Представники парафій Української Цер-кви в США Патріарху Філарету пояснювали свою позицію. Вони переконані, що в Київському Патріархаті були ще з часів Патріарха Мстислава, а від\'єдналася від нього тільки група єпископів і за майже детективних обставин стрибнула в константинопольський город. Адже Помісний Собор так і не затвердив цей марш-кидок від України у бік турецького Стамбула. Православні громади й надалі вважають себе складовою частиною УПЦ КП.

На думку Київського Патріарха Філарета, існують аргументи і на користь переходу під руку Вселенського Патріарха. Ієрархи роблять ставку на молоде покоління, що народилося в Америці й досить умовно уявляє собі Україну, часто навіть такими собі шевченківськими селами з вишневими садками. Отож, будучи фактично американцями, вони прагнуть злитися з середовищем. А тамтешні православні (переважно греки) відштовхують їх, вимагаючи дістати визнання якогось із офіційних Патріархів. На такому тлі єпископи УПЦ у США розводять руками: якщо ми орієнтуватимемося на стару еміграцію, що вимирає, то втратимо не тільки молодь, а й церкву. "Можливо, воно і так, - каже Святійший Патріарх Філарет, - але прийняте рішення було несвоєчасним, треба пам\'ятати про старих людей і рахуватися з ними, адже саме вони побудували храми та є їхніми власниками". Не будучи геть дурними, єпископи вже кілька років ламають голову, як би накласти свою руку на майно, та навіть пробували пропхати через собор новий статут, відповідно до якого власником церков, приміщень уже є не громада, а Церква, тобто єпископи, що примостилися біля її керма.

Нині УПЦ у США нагадує порохову діжку, що може вибухнути будь-якої миті. Зрозуміло, що запал від неї знаходиться в руках Патріарха Київського та всієї Руси-України Філарета. Але його Святість не поспішає. І не тому, що боїться недолугих погроз із Бавнд-Бруку ("якщо ви приймете ще хоч одну нашу парафію, ми розірвемо з вами взагалі стосунки"). По-перше, великої користі від цих формальних зв"язків для Києва немає, а по-друге, пішовши на відвертий конфлікт, єпископи (а їх усього кілька), мов самогубці, обпиляють гілку, на якій щойно сиділи. Бо якщо доведеться обирати між жменькою церковних кар\'єристів і святим київським престолом, православні українці Америки однозначно оберуть останнє. Саме це підтвердили рішення останнього Помісного Собору УПЦ у США. Патріарх Філарет із притаманною йому дипломатичністю намагається розв\'язати непорозуміння мирним шляхом, пам\'ятаючи, що поганий мир краще за добру війну. "Я не хочу, - зізнається він, - вносити розбрат у життя американської церкви. Нехай вони собі вирішують проблему. Майбутнє залежить від дій парафій, від того, як вони себе поведуть. Під час моєї поїздки за океан представники православних громад заявили мені, що вони тепер знають, що робити і куди йти. Вони позбавилися розгубленості, яка була в їхніх душах до цього, і знають, що Київський Патріархат їх не залишить".

Під кінець хотілося б сказати, що не все так погано у стосунках між Києвом і Бавнд-Бруком. Але перед тим, як перерахувати позитиви, потрібно сказати правду, навіть гірку, але до кінця. А вона, між іншим, і в тому, що єпископ Чиказький не тільки порушив рішення собору своєї Церкви і не зустрівся з предстоятелем УПЦ Київського Патріархату, але більше того - дав вказівки духовенству не служити та не брати участі в зустрічі з Патріархом Філаретом. Подібне вчинив і амбіційний архієпископ Антоній. За однією з версій, подібна поведінка пояснюється тим, що ієрархи боялися, що Патріарх Філарет почне закликати українців США переходити під його руку та таким чином зовсім розвалить їхню церкву. Але це лише версія. А факти в тому, що зали, де перебував Київський Патріарх, всупереч вказівкам, не вміщували всіх бажаючих побачити його, отримати благословення. Це, доречі, ще раз продемонструвало, наскільки низький є авторитет церковних начальників серед простих віруючих в УПЦ у США, а отже, й рівень легітимності їхнього рішення про перехід до Константинополя.

Юрій ДОРОШЕНКО
газета "Україна молода",
15 грудня 1998 року