Лик другий: не будь неправдивим свідком на ближнього твого.
Про те, що майже кожен другий священик за комуністів кумував з місцевим відділом сумнозвісного в народі комітету, відомо давно. І чим далі людина просувалася церковно-ієрархічною драбиною, тим дрібнішали для безпартійних несвідомих дірочки в номенклатурному решеті. Десь перед архієреями воно перетворювалося в суцільну загорожу, через яку можна було перестрибнути лише за допомогою жердини - рекоменда-ції. І тут доводилося церковним кар\'єристам стрибати знову... Але вже через власну совість. Бабуся, яка несла до сільського панотця свої гріхи, і не підозрювала, що між нею та Богом під час сповіді буде ще одна інституція, представники якої покарають судом земним.
"УМ" уже повідомляла, що в цих процесах не пас задніх і нинішній Патріарх Московський Алексій ІІ (Рідігер). Хоча сказати "не пас задніх" про владику Алексій та його "благочинну" діяльність на ниві державної безпеки - все одно, що на гру всесвітньо відомого шахіста Боббі Фішера відгукнувся: "Так собі грає малий". За інформацією Комісії Верховної Ради РФ, що встигла трохи зазирнути в далеко не святе минуле його святості, головними центрами діяльності КДБ СРСР під церковними "банями" були Християнська мирна конференція, яку впродовж багатьох років очолював владика та відділ внутрішніх церковних зв\'язків. Цікаво, що співробітники української філії цієї організації після того, як митрополит УПЦ Філарет узяв курс на автокефалію, об\'єднавшись з УАПЦ і створивши УПЦ КП, дременули саме під покров до митрополита Володимира (Сабодана). Аби більше прислужитися новому господареві, чекісти в рясах прихопили з собою архіви митрополії. Однак важко позаздрити й митрополиту Володимиру - йому сьогодні непереливки, адже батюшки, звикши нишпорити, роблять це з печерських глибин. Але об\'єктом їхньої прискіпливої уваги став уже він. А замовник залишився той же - Москва.
Були, звичайно, такі, що покаялися, приміром, агент КДБ на псевдо "Араміс", який працював у відділі внутрішньо-церковних зносин перекладчем зі сторінок "Аргументів і фактів" за 1992 рік розповів про рівень інтеграції церковної та державної структури. Виявилося, що майже всі співробітники ВВЦЗ "працювали або на Московське ЦКДБ, або на союзне КДБ". Обов\'язковими були звіти "про те, куди й коли заходили іноземці". Звіт подавався в 5 екземплярах, один із яких ішов на стіл голові ВВЦЗ (митрополиту Ювеналію - нині митрополит Крутицький і Коломенський), другий - у Раду у справах релігій, інші екземпляри передавалися безпосередньо до КДБ.
Досить цікавою є характеристика, яку створила Рада у справах релігій при Радміні СРСР у звіті ЦК КПРС за 1978 рік на своїх "підопічних". У документі найбільш позитивними для комуністів називаються ті архиєреї, які і на словах, і на ділі підтверджують не лише лояльність, але й патріотичність до соціалістичного суспільства, реально усвідомлюють, що наша держава не зацікавлена у піднятті ролі релігії та церкви в суспільстві, і розуміючи це, не проявляють особливої активності у розширенні впливу православ\'я серед населення. До них можна віднести: Патріарха Пимена, митрополита Таллінського Алексія (нинішнього Патріарха Московського), митрополита Тульського Ювеналія (нині митрополита Крутицького та Коломенського), архієпископа Харківського Никодима. Цікаво, що до тодішнього митрополита Київського та Галицького Філарета Рада у справах релігій мала претензії - мовляв, замість того, аби підривати церкву, рветься до розширення її впливу, відзначається побожністю - ну куди це годиться для радянського владики? Інша справа - митрополит Алексій Рідігер...
18 березня 1996 року популярна естонська газета "Postimees" надрукувала матеріал "Тінь КДБ лягає на Патріарха Алексія". У статті використані звіти КДБ СРСР, що зберігаються у Державному архіві Естонської Республіки (це не у нас, де такі документи ще тримаються у страшному секреті). "Агент "Дроздов", - йдеться в звіті, - 1929 року народ-ження, священик православної церкви, з вищою освітою, кандидат богослів\'я, досконало володіє російською, естонською та слабо німецькою мовами, завербований 28 лютого 1958 року на патріотичних почуттях для виявлення антирадянського елементу з числа православного духовенства, серед якого він має зв\'язки, які для органів КДБ становлять оперативний інтерес. При вербуванні враховувалося в майбутньому (після закріплення на практичній роботі) висування його через існуючі можливості на посаду єпископа Таллінсь-кого й Естонського. За час співробітництва з органами КДБ "Дроздов" зарекомендував себе з позитивного боку, в явках акуратний, енергійний. До виконання наших завдань ставиться з зацікавленням і вже надав ряд матеріалів, що заслуговують на увагу".
"Порівнюючи біоргафічні дані А.М.Рідігера з цим матеріалом, важко засумніватися, що Патріарх Алексій ІІ і агент "Дроздов" - одна й та ж особа", - робить висновок у своїй книзі "Справжній лик Московської Патріархії" відомий дисидент священик Гліб Якунін.
 

Лик третій: не кради.
Аби не бути марнослівними, наведемо своєрідний за своєю незвичністю документ - звернення Патріарха Алексія ІІ до голови Держдуми Росії минулого скликання Івана Рибкіна з проханням посприяти у безмитному перевезенні під виглядом гуманітарної допомоги багатотонної партії курячих стегенець. "Замість того, щоб передати зароблені від комерційної діяльності гроші дитячим будинкам, інтернатам і притулкам, Патріархія за ці гроші у центрі Москви мурує храм Христа Спасителя (про який мова йтиме нижче). Іще й нахабно відхрещується від комерційної діяльності, зводячи все лише до рівня торгівлі хрестами, іконами та добровільних пожертв", - обурюється отець Гліб Якунін. "Подвиги" Московської Патріархії на бізнесовій ниві просто приголомшують - сама Патріархія, члени синоду виступають засновниками, членами правлінь або акціонерами сумнівних банків, підприємтсв з продажу дорогоцінних металів, нафти та інших далеко не церковних товарів, при цьому не вносячи жодної копійки або роблячи суто символічний внесок.
Сьогодні росіяни на екранах своїх телевізорів бачать у рекламі банку БІН іще одного "Льоню Голубкова" - Патріарха МП, який торгує своїм благословенням, немов фірмовим знаком.
Банк "Християнський", співзасновником якого виступив Відділ благодійності та християнського служіння Московського Патріархату, "по-християнськи" "кинув" своїх вкладників - переважно знедолених бабусь, які вносили до нього, вірячи в християнську порядність панотців, останню копійчину. (Тут принагідно варто згадати Український християнськмй банк, який теж із Божого благословіння "загнувся", правда, разом із цілою УАПЦ - Яреми).
Банк Храму Христа Спасителя засвітився на перекачуванні грошей збройним формуванням у Чечні та старанно фінансував друк чорносотенної літератури - тієї, що рябіє на розкладках у кафедральному соборі УПЦ МП в Києві - Трапезній церкві.
Минулого року, свідчить Якунін, Алексій ІІ без зайвої сором\'язливості звернувся до уряду РФ з проханням виділити 650 тисяч тонн нафти для продажу за кордон. А прибуток від такої "церковної" операції зник. Останнім часом у Росії великого розголосу набувала ще й "тютюнова справа", коли Патріархія отримала право безмитного ввезення 50000 тонн тютюну - зрозуміло, оформивши це як гуманітарну допомогу. За інформацією російського Комітету захисту свободи совісті, прибуток від тютюново-горілчаної афери Московської Патріархії й посьогодні не виявлений, а це приблизно 1,2 трильйона російських рублів. За свідченнями бухгалтера МП, із рахунку банку, що підозрюється в участі у цій справі, на адресу патріархії не перераховано жодної копійки. За приблизними підрахунками, якщо б допомога Руській Православній Церкві дійшла за призначеннями, кожна єпархія, розташована на території Росії, отримала б близько 10 мільйонів доларів!
Нині ж у релігійній установі, що самоіменується РПЦ і розташована курячим стегенцям на сміх на вулиці Чистій, гроші є лише для того, аби придбати для Патріарха два броньованих ЗІЛи, й утримувати охорону, що вишиковується одесную "святійшого" навіть на кафедрі храму.
 

Храм Христа Спасителя - спасіння душі "нового росіянина".
Існує досить вульгарний, але точний щодо теми нашого матеріалу анекдот. Прийшов якось "новий росіянин" до крамниці, аби вибрати собі натільний хрестик. Подивився на найбільші золоті хрести та й звертається до продавця "Чи немає у вас іще більшого?" Той виніс йому великий метровий хрест з розп\'яттям Спасителя. Глянув на нього "новий росіянин" і каже: "Вдвічі збільшити того гімнаста, що до нього прилип - прибрати, і я беру!"
Саме за такими стандартами мурується (язик не повертається сказати сьогодні - реставрується) храм Христа Спасителя. Бетонна новобудова, що зведена за підтримкою мера Москви Юрія Лужкова, аж нічого спільного не має з пам\'яткою, зруйнованою 1931 року. За проектом "реконструкції" під вівтарем, головним місцем храму для молитв, має бути гараж на 600 місць, де ці місця в центрі Москви здаватимуть за валюту. "Цікаво, чи буде братися додаткова плата за автоматичне освячення іномарок, які в\'їжджатимуть під вівтар?" - цікавиться борець із подібними нововведеннями, священик Гліб Якунін. Там, під святинею, розташуються заклади "для примирення душі й упокорення тіла" - ресторан, сауна, душові павільйони, конференц-зал, бізнес-центр... Із гаража "нових росіян" підніматимуть в ці установи 28 завезених із-за кордону ліфтів (вартість яких сягає 1,3 мільйона доларів). Один ліфт, для особливо поважних росіян, підніматиметься безпосередньо у вівтар!
Дай, Боже, аби з відродженням українських національних святинь (Успенського собору, Михайлівського Золотоверхого монастиря, церкви Богородиці Пирогощі) не трапилося подібного. Бо вже перший бетонний блок встигли замурувати у стіну Михайлівського монастиря...

Юрій ДОРОШЕНКО
газета "Україна молода" 25 січня 1997 року