Ольшанські наводить безліч прикладів пошуків безсмертя мислителями давнини. У цій царині відзначились грецький лікар Гален ІІ ст. н.е.; китайський філософ До Хуан IV ст. н.е.; арабський філософ і лікар Авіценна, і навіть Роджер Бекон, якого можна назвати одним із засновників строго наукового підходу в дослідженні Природи.

Зрозуміло, всі вони спиралися на досягнення своєї епохи і у більшості випадків, на питання «коли ж буде знайдений рецепт безсмертя?» – відповідали: «Років через 10 – точно». Ольшанські дійшов висновку, що цей часовий параметр «10 років» не змінюється упродовж століть і є загальною відповіддю усіх шукачів земного безсмертя. Можливо, через сто років нинішні наші досліди люди сприйматимуть, як ми сьогодні сприймаємо алхіміків старовини.
Якщо питання безсмертя і надзвичайного довголіття, для нас поки що «попахує» фантастикою, то омолоджування організму і зовнішності вже сьогодні є реальним і досить популярним.  Чимало літніх людей готові омолоджувати свій організм за будь-яку ціну.  Культ молодості – це лише один із плодів нашої цивілізації, яка в міру своєї дехристиянізації стає дедалі більш гедоністичною. Людство, позбавлене вищої мети існування, намагається хоч би максимально його продовжити.

Ідея насолоди за будь-яку ціну разом з ідеєю земного безсмертя породжують гонитву за омолоджуванням, змушуючи таких людей, заради продовження свого життя, знищувати чужі. Наприклад, перетворювати ембріони ненароджених дітей на сировину для виготовлення лікарських препаратів. Саме у відмові визнати те, що є речі, страшніші за смерть, і кореняться мріяння про еліксир безсмертя, настояний на життях інших людей. Такий сценарій не є новим для людства. Після гріхопадіння люди з покоління в покоління намагались існувати за рахунок життя і праці інших людей. І при цьому для такого паразитування неодмінно знаходиться виправдання. Якоюсь мірою, наше суспільство стає схожим на людоїдів Папуа Нової Гвінеї. Коли дикунам нічого було їсти, вони ловили когось із представників іншого племені, зв’язували, а потім у ритмі стрибали навколо нього, повторюючи: «ти жаба, ти жаба…». І не їли своєї жертви навіть до трьох діб. І лише після того, як змучена жертва сама погоджувалася з тим, що вона є жабою, ці совісні люди приступали до трапези. Якщо полонений витримував і не погоджувався, його могли і не з’їсти.

Ось так і сучасна цивілізація, не бажаючи визнати, що займається канібалізмом, приготувала відповіді на запитання: чому можна клонувати людину і чому можна відмовити ембріонам у праві називатися людьми. Усі ці теорії служать одній єдиній меті: виправдати власне омолоджування ціною життя інших людей. І тут ми недалеко пішли від дикунів-людоїдів або натхненників Третього Рейху, які ціною життя інших народів кували добробут панівної раси. Різниця лише в тому, що сьогодні, знищуючи мільйони ембріонів, вирішуються не національні, а особисті проблеми.

Проте вже зараз країни, що вийшли у цьому питанні на рівень технологій, необхідний для ефективного омолоджування, починають диктувати світу свої умови. І разом з ринком нафти розвивається ринок «ембріональних еліксирів». Ринок життя. А на будь-якому ринку потреби формують пропозиції. Попит на життя невичерпний. І людство у чергове демонструє свою здатність і спритність у перетворюванні чужих життів на батарейки для власного добробуту. Та будь-яка дія має зворотні наслідки. Продовження власного біологічного життя ціною знищення людських ембріонів найперше вбиває душу.

Найчастіше ті, хто хоче використовувати ембріони як «сировину», говорять: «якби ці діти народилися, то далеко не всі з них були б щасливі, багатьох чекали б страждання і хвороби». Але хіба ділить Бог людей на щасливчиків та невдах, на бідних і багатих, на здорових і хворих? Він рівною мірою любить усіх і бажає дарувати Свою передвічну благодатну славу. І заради цього прийняв Хресні страждання.

Ми знаємо, наприклад, що в сонмі святих є блаженна Мотрона. Вона була від народження сліпою з короткими ніжками і ручками. Чи був сенс у її житті з точки зору гедонізму? Звичайно ж ні. Але і вона сама, і через неї багато людей пізнали Бога.

Якими б хворобами людина не страждала, у її житті неодмінно є зміст і важливість. Нехай ми його і не бажаємо розуміти, однак шляхи Господні, не шляхи людські. Тут важливо зрозуміти одну річ: час – благословення, а не прокрустове ложе долі. У кожному віці людині по-своєму відкривається життя. По-різному сприймається не лише світ, а й віра. 

 Зустрічаються люди доволі зрілого віку, які прагненнями чепуритися, омолоджуватися, говорити тільки про модний одяг, фітнес і машини стають схожими на ходячі згустки насолоди. Також доводилося бачити зовсім малих дітей, які у стражданнях і бідах були набагато розсудливіші і духовніші від людей поважних і зрілих за віком. Тут і постає питання, що вважати молодістю, а що зрілістю? Можна до старості грати в дитинство, а можна будучи дитиною, доторкнутися вічності.