Найдавніші згадки про потоп дійшли до нас із Шумерського тексту, який переказує знамените  Вавілонське  “Сказання про Гільгамеша” записане набагато раніше за біблійне оповідання. Згадки про потоп є в багатьох народів світу -  полінезійців, римлян, індійців, китайців та ін. Древні історики також свідчать про ковчег. Вавілонський літописець  Берос  275 року до Різдва Христового писав про “Корабель, який приплив до Вірменії і опустився на ґрунт”. Такі ж дані подає юдейський історик Йосиф Флавій. Він пише: “Одну частину корабля можна і сьогодні знайти у Вірменії”. Феофіл Антіохійський  (185 р по Р. Х.) у посланні до Автолика писав, що залишки ковчега і до цього часу показують на Араратських горах. Однак, для повноти картини самих лише історичних свідчень замало, тому спробуємо доповнити їх сучасними археологічними даними.

  Довший час панувала думка, що залишки Ноївого ковчега потрібно шукати безпосередньо на горі Арарат, позаяк це місце вказане у Біблії. Проте, якщо розглянути біблійний текст уважніше, то стає очевидним, що це не зовсім так – “І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця на горах Араратських”(Бут.8;4). Варто зазначити, що слово гори стоїть у множині, отже є всі підстави вважати, що ковчег зупинився у гірській місцевості древнього царства Урарту, а це доволі обширний регіон на сході сучасної Туреччини.

  Важко уявити, яким чином  ковчег міг би вціліти на самій горі, адже вершина Арарату вкрита льодовиками, які перебувають у постійному русі, знищуючи все на своєму шляху. На даний час існує немало гіпотез про місцезнаходження ковчега, проте більшість із них не точні, або надто надумані. Нещодавно (в 2004 р.) одна з експедицій російських дослідників під керівництвом Вадима Чорноброва, піднялась у пошуках Ноївого ковчега на гору Арарат і нічого там не знайшовши, заявила: “Все, що раніше приймали за рештки ковчега на цій горі є природними утвореннями”; “Все, що ми побачили, всі зразки, які ми зібрали, свідчать про те, що на західному схилі Арарату Ноївого ковчега немає. Принаймі, після виверження 1840 р. жоден корабель уціліти там не міг”, – заявив керівник групи, дослідник, наголосив при цьому, що експедиція, керуючись раніше опублікованими даними, дійсно виявила на різних рівнях схилу чотири об’єкти, які нагадують ковчег – три із них виявились природними утвореннями і один звичайною зруйнованою огорожею для овець.

Недаремно сказано, що Господь відкривається тільки тим, хто із щирою вірою шукає Його. Тому не  дивно, що Чернобров та його колеги з КОСМОПОИСКу не знайшли Ноївого ковчега. Можна припустити, що ця експедиція не дуже – то  й прагнула його знайти, оскільки це підтверджує правдивість Біблії, що не дуже підходить організації, яка переважну частину своїх експедицій (понад 150) відряджає на пошуки і дослідження  НЛО та інших аномальних і окультних явищ. Адже  в іншому разі фахівці з КОСМОПОИСКу неодмінно б почали з того місця, де проводив свої дослідження Рональд Елдон Уайєтт, і саме він навів найвірогіднішу доказову базу на користь своїх тверджень про місце перебування ковчега.

У 1959 році турецьким військовим льотчиком за 20 км південніше від гори Арарат було виявлено дивний об’єкт, що мав форму судна розміри, якого співпадають з розмірами ковчега, вказаними у Біблії. Але турецько-американська експедиція, яка невдовзі туди відправилася, не змогла знайти доказів автентичності ковчега і з часом інтерес до цього об’єкта згаснув.

Проте ґрунтовні дослідження Рона Уайєтта уможливили довести, що цей об’єкт є “діло рук людських” і що саме це і є легендарний Ноїв ковчег. З 1977 по 1987 рр. Рон здійснив 18 експедицій до місцезнаходження Ноївого ковчега. Зібравши за цей час величезну кількість свідчень.  Дослідник проведені ним роботи зняв на фото – та відео- плівку, провів кваліфіковане вивчення знайдених зразків у відомих наукових лабораторіях. На підставі цих досліджень Уайєтт висунув гіпотезу про те, що коли після припинення дощу рівень води знизився, нижня частина ковчега вросла у розм’яклу від води землю. Невдовзі прокинувся і розпочав вивергатися вулкан, що знаходився поблизу.   Потоки лави відірвали човен від частини, що “втопилась” в ґрунт, і понесли донизу. Потім ковчег одним бортом наштовхнувся на великий виступ вапняку, який і втримав його. Насуваючись потік магми накрив ковчег зверху; Охолонувши, лава, покрила човен суцільним, повітронепроникним шаром, під яким матеріал ковчега закам’янів. З часом, під дією землетрусів та природної ерозії шар, який покривав човен руйнувався і його закам’янілі рештки виступили на поверхню. Якщо ж це було саме так, то чому ж тоді дерев’яний ковчег не згорів? Очевидно шквальним валом лави було перекрито доступ кисню і це унеможливило процес горіння.

Оскільки турецька влада відмовляла у проведенні розкопок, а зразки ґрунту, саме всередині об’єкта вказували на високий вміст заліза, то в 1985 р. Рон Уайєтт, Дейв Фассолд і Джон Баумгарднер вдалися до обстеження за допомогою металошукачів глибокого проникнення. Результати були вражаючими! Датчики реагували чітко і послідовно; коли у місцях, де датчики вказували на найвищий вміст заліза, дослідники помістили камінці і з’єднали їх стрічкою, то стала проступати впорядкована внутрішня структура човна – металошукачі  виявили тисячі металевих заклепок, що скріплювали дерев’яні конструкції судна.

Лабораторні дослідження показали у трьох зразках (згідно з припущенням щодо металічних заклепок) високий вміст металу: окису заліза – 19,97%, 12,3% і 11,55%; заліза – 8,08%, 13,97%, та 8,6%. Контрольні ж проби, які взяті поряд, показали: вміст окису заліза – 0,77% та заліза – 0,54%.

Отже, є всі підстави вважати, що при будівництві ковчега разом з дерев’яними деталями використовувались і металеві. Також  надзвичайний інтерес викликає наявність в кріпленнях ковчегу високого вмісту титанових сплавів. Перевагою титану, як відомо, є його надзвичайна міцність, опір корозії та легка вага. Проте сучасна людина розпочала металургійне виробництво титану лише в 1936 р. З цього випливає, що “допотопна” цивілізація досягла неабиякого рівня розвитку. У книзі Буття читаємо про “Тувалкаїна (Фовела), що був ковалем усякого знаряддя з міді і заліза.” (Бут.4;22). Не менш важливим фактом є розмір об’єкта. Автор книги “Буття” Мойсей, який навчався в Єгипті, наводить розміри ковчега у ліктях – 300 ліктів завдовжки і 50 – завширшки. У древньому Єгипті один царський лікоть становив 52,37 см, отже  300 ліктів – це 157,11 м, що повністю співпадає із довжиною об’єкта, знайденого Роном Уайєттом. Ширина ж знайденого ковчега варіюється від 26 до 42 м. Це спричинило зіткнення  з вапняковим виступом, коли  його накрив шар лави. При цьому обвалилися палуби разом з реберними балками, які підтримували борти судна у вертикальному положенні. Під тиском лави борти судна були видавлені назовні і відбувся розширюючий ефект. Одначе судно не повністю втратило свою форму, лише борти роздались обабіч. У найширших місцях ковчег сягає 42 м. Першопочаткова  ж ширина,  судячи з довжини внутрішніх перегородок, сягає 26 м, що дорівнює 50 ліктям.

Також цікавим фактом є і те, що поблизу об’єкта знайдено величезні плавучі якорі. Їх було виготовлено з кам’яних глиб, на яких викарбовували по вісім хрестів (за числом врятованих людей). Плавучі якорі призначалися для того, щоб рухаючись разом із човном, стабілізувати його і тримати у перпендикулярному положенні до велетенських хвиль.

Інколи можна почути запитання: як же вся фауна землі могла поміститися на одному кораблі?  За підрахунками фахівців розмір ковчега відповідає 569-ти спеціалізованим залізничним вагонам для перевезення корів, якими зазвичай перевозиться по 240 голів. Такого обсягу цілком достатньо, позаяк з понад 1 млн видів живих істот порятунку потребував лише незначний відсоток. З огляду на те, що всі тварини бралися парами, у ковчег їх вмістилося 35–50 тис. Інші ж: риби, молюски, кишковопорожнинні, земноводні, рептилії тощо могли самостійно попіклуватися про свій порятунок. Якщо зважити на те, що на борт було взято молодих особин, то зайняли вони лише третину судна, інша ж частина залишалася для восьми членів екіпажу, продовольчих запасів і харчу для тварин. Зрештою існує думка, що у великих запасах корму для тварин потреби не було.  Адже різке зниження атмосферного тиску в внаслідок руйнування водно – парового захисного шару мало призвести до різкого зниження обмінних процесів у тварин. Такі перепади призводять до сонливості і цілком можливо, що тварини під час плавання перебували у стані, близькому до анабіозу, тож потребували мінімального догляду.

Хоч турецька влада і визнала даний об’єкт Ноївим ковчегом, та щодо щирості цих визнань виникають сумніви. Можна припустити, що головною метою турків  було відкриття туристичного центру, який сприяє розвитку інфраструктури регіону.

На завершення зазначимо, що даний матеріал не претендує на абсолютну доказовість, а є лише спробою вказати на наявність реальних фактів та свідчень. Приймати ж, ці свідчення чи ні, залежить від кожного з нас!