Далі висувається ними твердження, що ті, хто був натхненний записувати Християнські Грецькі Писання, користувалися загальноприйнятою (койне) грецькою мовою і застосовували слово ставрос у тому ж значенні, яке воно мало і в класичному грецькому мовленні. Приведена аргументація є звичайним софізмом. У її основі лежить грубе логічне порушення: підміна терміну. Робиться твердження про класичну грецьку мову, а потім розглядається мова апостольського віку. Класичною грецька мова була до 4 ст. до Р.Х. Після завоювань Олександра Македонського починається епоха елінізму, для культури якої характерний синтез грецької і місцевих східних культур (4 – 2 стт. до Р.Х.). У 146 р. до Р.Х. Рим розгромив Ахейський союз і встановив панування над всією Грецією. У 2-му ст. до Р.Х. римляни перейняли у карфагенян найжорстокіший вид страти – розп\'яття. Воно отримало назву crux, crucis. Страта ця вважалася найганебнішою і застосовувалася тільки по відношенню до рабів, а в провінціях до тих, хто не мав римського громадянства. У зв\'язку із твердженнями представників секти «Свідки Єгови» потрібно поставити і вирішити питання: який вигляд мало це страшне знаряддя страти. Є достатньо для обґрунтування цього питання історичних і археологічних даних. Crux мав декілька форм. Хрест у формі букви “Х” (crux decussata), він отримав назву андріївського хреста, оскільки за переданням на такому хресті прийняв мучеництво св. апостол Андрій Первозванний. Іноді римляни застосовували crux simplex (хрест простий, нескладений) – стовп без перегородки. Застосовувався також crux comissa або patibulata (хрест у формі букви “Т”). Він мав три кінці і складався з двох брусів, один з яких накладався на іншій під прямим кутом. Crux immissa або capitata – хрест чотириконечний, в ньому короткий горизонтальний брус під прямим кутом з\'єднувався з довгим вертикальним. Ця форма хреста розділяється на так звану грецьку або квадратну, в якій поперечна балка рівна з поздовжньою і таким чином хрест набуває вигляду  + і на латинську, в якій подовжня балка значно більша за поперечну, отже такий хрест має форму  †. Хрест, на якому помер Спаситель, за пануючим в Церкві переданням, був чотириконечний – crux immissa або capitata» (А.П.Голубцов. З читань по церковній археології і літургіці, Спб., 1995, с.219). Підставою для цієї думки може послужити вказівка святого Євангелія: «І був над Ним надпис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: Цей є Цар Юдейський» (Лк.23,38). Дощечка з написом була над прибитим до Хреста Спасителем. Це можливе тільки тоді, коли над горизонтальною перетинкою виступає кінець вертикальної балки.


Представники секти, кажучи про стовп і, замовчуючи про інші види знаряддя розп\'яття, намагаються переконати необізнаного в цьому питанні читача, що це була єдина форма. Проте археологічні дані це спростовують. В одній із стін будинку в Помпеї при розкопках знайдено зображення хреста, що має шестикінечну форму. Місто було зруйноване виверженням Везувія в 79 р. після Р.Х., тому відноситься знахідка до першого століття.  Цінне відкриття було зроблене в 1968 році в північному передмісті Єрусалиму Гиват га-мівтар. Під час реконструкції дороги було знайдено стародавнє поховання, яке фахівці відносять до середини першого століття після Р.Х. В могилі людини з арамейським ім\'ям Іоханан знайдені кістки з характерними слідами. Кістка п\'яти Іоханана пробита цвяхом із слідами деревини, що свідчить про те, що цю молоду людину розіпнули на хресті. В померлого перебиті гомілки, щоб прискорити смерть. В кінці передпліччя в області зап\'ястя, на бічній поверхні кістки виявлена глибока витерта вмятина. Це місце так сильно роздряпане, що характеризується спеціалістами як пошкодження, що отримане в результаті тертя поверхні кістки об цвях в процесі мук на хресті. Іоханана страчували наступним чином. Руки були широко розтягнуті в обидві сторони і прибиті до поперечної перегородки, яку прикріпили до оливкового дерева. Права ступня всією поверхнею притиснута до дерева і прибита в області кістки п\'яти. Ліва трохи навскіс пробита в області середини ступні. Страшне видовище! Кати  не могли знати, що опісля двох тисяч років хтось проявлятиме інтерес до їх методів страти. Примітно, що цвях, знайдений в кістці  п\'яти Іоханана, мав довжину 11 см, тому ним не можна було пробити відразу дві ступні так, щоб цвях міг бути забитим на достатню глибину у вертикальний стовп хреста. Так на підставі роботи Заєса по дослідженню якнайдавнішого поховання розіпнутого в I столітті після Р.Х. в Гиват га-мівтар Іоханана встановлено, що ноги пробивали двома різними цвяхами (Священик Вячеслав Синельников. Плащаниця Турину на зорі нової ери, М., 2002, с.43-44).


Отже, словом crux у апостольський період і в подальші часи називалося знаряддя розп\'яття всіх видів. Люди, що говорили на грецькій мові в цей же час  переводили латинське crux словом ставрос мало зважаючи на будь-яку форму цього страшного знаряддя страти, а не тільки мали на увазі crux simplex (стовп). Твердження представників секти «Свідки Єгови», що апостоли вживали слово ставрос у тому ж значенні, яке воно мало і в класичній грецькій мові, містить зумисну неправду.


Які ж ми, християни, маємо в своєму розпорядженні свідчення, що Ісус Христос був розіпятий не на стовпі, а на Хресті. Найдавнішим письмовим свідченням є Послання апостола Варнави. За останні 2 століття деякі дослідники висловлювали сумніви в приналежності Послання  апостолу від 70-ти Варнаві, але для нас важливе не авторство, а  те, що Послання датується першим або другим століттям. Для визначення часу написання принциповим є звертання автора до своїх читачів як до свідків руйнування Єрусалиму (70 р.). У IX розділі Послання говориться про Хрест Христів: «Дізнайтеся спершу, що таке десять і вісім, і потім, що таке триста. Десять і вісім виражаються: десять – буквою йота (I), вісім – буквою іта (И); і ось початок імені Ісус. А оскільки хрест у вигляді букви тав (Т) повинен був указувати на благодать викуплення то сказано «триста». Отже, в двох буквах відкривається ім\'я Ісус, а в одній третій – хрест». У XII розділі Послання  читаємо: «Ще ось вказівка про хрест і Того, Хто мав бути розіпятий на ньому. Про те ж говорить Бог і у Мойсея, коли Ізраїль був вражений іноплемінниками.  Щоб напоумити тих, що терпіли поразку, що вони віддані на смерть за свої гріхи, Він говорить до серця Мойсея, щоб той зробив образ хреста  і Того, Хто мав постраждати на нім, тому що вони, якщо не уповатимуть на нього, будуть переможені навік. Отже, Мойсей поклав зброю одну на іншу ставши на підвищенні і, будучи вищим за всіх, простягнув свої руки, і тоді Ізраїль мав перемогу, а коли опускав руки вниз, ізраїльтяни програвали бій. Для чого це? Для того, щоб вони пізнали, що їм не можна спастися, якщо не уповатимуть на Хрест». Послання апостола Варнави написано на грецькій мові. У процитованих місцях, де автор говорить про хрест, стоїть слово ставрос.


Інші цінні свідоцтва містяться у творіннях св. мученика Іустина Філософа (103 – 166). Він був уродженцем Палестини. Близько 150-155 років написав «Розмову з Трифоном іудеєм про істину християнського закону». Св. Іустин пише: коли народ Ізраїльський воював з Амаликом, то «Навинів син, що називався Ісус, начальствував у боротьбі, а сам Мойсей молився Богові, простягнувши руки свої: Ор же і Аарон підтримували їх напротязі всього дня, щоб через втому вони не опустилися. Бо коли хоч трохи мінялось знамення це, що хреста зображало, тоді, як писано в Мойсеєвих Писаннях, народ його терпів поразку: коли ж Мойсей перебував з піднятими руками, то Амалика перемагали: і зміцнений хрестом міцним був».


Необхідно привести слова священномученика Іринея Ліонського (близько 130 – 202): «хрест має п\'ять кінців: два по довжині, два по ширині і один посередині, на який спирається прикований» (Проти єресей. 2.24.4). Св. Іриней був учнем священномученика Полікарпа, єпископа Смирни. Наставником же св. Полікарпа був св. апостол і євангелист Іоан Богослов, який стояв при Хресті Спасителя на Голгофі. Отже, християнські письменники I, II, III століть одноголосно свідчать про Хрест Господній: він складався із стовпа і перегородки.


Наклепи на християнський хрест сектантів складають лише нікчемний епізод в багатовіковій боротьбі навколо цієї великої християнської святині. Навряд чи ці спроби залишать якийсь слід в історії. Ми ж твердо віруємо в Хрест Христів як знамено перемоги над дияволом і смертю, бо  «Хрест – символ Божественного дару, знамення духовного благородства, скарб, який неможливо викрасти, дар якого неможливо відняти, основа святині» (святитель Іоан Златоуст). І ніяке віяння не може переконати православного в протилежному, бо всі свідчення противників неправдиві і не мають ніякого логічного підґрунтя.


«Слава, Господи, Хресту Твоєму чесному і воскресінню»