Володіння однаковою з Духом Святим енергією – умова здібності тлумачення Священного Писання?
Через прилучення до умоосяжного Божого світлодарування отці отримують недосяжну для нас надрозумну благодать, пізнаючи невидиме не через невидимість, як ті, хто богословствує шляхом відняття властивостей, але через саме видіння пізнаючи те, що переважає видіння і переживаючи неначе б якесь відняття, - не через розмірковування. І ось, як вміщення та бачення Божества є іншим і вищим за позитивне стверджувальне богослів′я, так і вміщення заперечення в духовному спогляданні через непомірність видимого - інше і вище заперечувального богословствування. Ті, хто удостоївся блаженного споглядання не через заперечення, а через видіння в Дусі, пізнають невидиму висоту Його обожнюючої дії, наскільки ж більше - Діючого в ній (в дії). Ті, хто навчився у них, якимсь чином прилучаються до умоосяжного світлодарування і можуть піднятися до заперечного богослів’я, але тлумачити самостійно Істинне Писання не можуть [9, с. 214]; [39, 4  2].
Істинно тлумачити Священне Писання можуть ті, хто прийняв однакову з Духом Святим енергію. Ознаки цього - дари зцілень, дії чудотворних сил, передзнання, незаперечна премудрість, яку Господь назвав «Духом вашого Отця»(Мф 10. 20), і не лише це, але і освячувальна передача Духа, котрий від святих через святих дарується тим, хто освячується через них: «Візьму від Духа, Котрий на тобі, й покладу на них»(Чисел 2. 17); коли Павло поклав руки на дванадцять ефесян, «на них зійшов Святий Дух і вони в той же час почали говорити язиками та пророкувати»(Дії 19. 6)[9, с. 297].
Отже, ознаки істинного тлумача є такими: його премудрість має своїм невіддільним джерелом Самого Бога, а також життєвість, активність, дієвість, а не шкільництво, і себе виявляє не після вивчення Писання, а в будь-якій ситуації, в котрій опиняється той, хто стяжав Дух. Причому ця премудрість є непомильною.
Вуста, через які промовляє Бог, - суть вуста Божі; бо як ці вуста є вустами нашої душі, хоча душа не має вуст, так і вуста пророків є вустами Божими. Це затверджує печаттю Свого слова Господь: «…бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі супротивники ваші»(Лк 21. 15), до цього додаючи: «…бо не ви промовлятимете, а Дух Отця вашого в вас промовлятиме»(Мф 10. 20)[9, с. 301].
Святі отці отримували здібність мислити іпостасно і богословствувати про те, що невластиве для неосяяного розуму, тлумачити сокровенно прості слова євангельської вістки, єднаючись з Єдиним [9, с. 220]. Що ж таке – єднання, яке не є подібним ні до чого з існуючого, але переважає його в принципі? Може це є апофатичне богослів’я? Але ж єднання не є запереченням. Крім того, для такого богослів’я немає потреби “ізступати” із себе, а в тому єднанні “ізступають” із себе навіть ангели; і ще, хто не богословствує шляхом відняття, той і не є благочестивим, а єднання досягають лише боговиді з благочестивих. Апофатичне богослів’я ми можемо і помислити, і виразити, а єднання великий Діонісій назвав невимовним і недомислимим для самих споглядачів.
Нарешті, світло богослів’я є певним знанням і певним смислом, а світло споглядання споглядається іпостасно, умно діє і невимовним чином духовно співбесідує з обожнюваним. І звичайно, в заперечувальному богослів’ї ум роздумує про те, що невластиве для Бога, тобто діє розчленовуючи, причому виокремлює із Всевишнього і сам себе, а там – єднання ума з Богом.
“Ізступлення” - це незрівнянно вище заперечувального богослів’я: воно є доступним лише для тих, хто придбав безстрасність; але єднання ще немає, доки Утішитель не осяє згори того, хто молиться, возсівши в горниці на крайній досяжній для його природи височині і чекаючи обітниці Отця, - чи не восхопить його через одкровення до видіння світла [9, с. 222].
Причини різної глибини тлумачень.
У видіння того є початок і те, що слідує за початком, відрізняючись від першого як більш блискуче від більш тьмяного, але кінця немає ніякого: його восходження - в безмежність, подібно до восхоплення під час одкровення. Бо одна справа – осяяння, інша – достатнє споглядання світла, і ще нове - видіння речей в світлі, коли віддалене встає перед очима і майбутнє стає явним як теперішнє [9, с. 223].
Також, нічого дивного немає в тому, що святі, вишукуючи вирази для тлумачення, пристосовувались у своїх повчаннях до міри розуміння слухачів, і різноманітно тлумачили ті споглядання, що описані в Писанні [9, с. 306].
Один Бог, хоча богослови й іменують Богом також боготворчу благодать, яка від Нього сходить [9, с. 338].
Роль ангелів в тлумаченні боговидінь.
Коли читаємо Дан (8. 16), де архангел Гавриїл, знаходячись при комусь, який відрізнявся начальственно старшим достоїнством, підкоряється його словам: «Поясни йому це видіння». Варто зауважити, що сказано не «передай» йому, а «поясни», тому що дар знання в більшій мірі посилається через те чи інше посередництво, а з богоявлень більшість самоявлених [9, с. 217]. Тому богослів’я каже нам, що закарбування закону було сповіщене Мойсею через ангелів, але лицезріння й боговидіння - не через них; вони лише тлумачили йому побачене (Гал 3. 19); (Євр 2. 2)[9, с. 218].
Самі ж знання святих отців були не як результат умственної діяльності, а як Божі світлодарування, які потім осмислювались отцями. «Якщо самовільне самовладдя ума почне дерзновенно переступати помірні межі подарованого йому видіння, то дія світла аніскільки не переміниться, а самовладдя позбавить себе навіть і своєї помірної частки його»[9, с. 212].  Ті, хто сподобилися споглядання невидимого Божого, посвячуються в Його тайни, і розмірковують про те, що бачили, і так у безстрасності та невещественності ума прилучаються до умоосяжного Божого світлодарування [9, с. 213].
Тлумачення святого Писання переходить часто в молитву:
«Отче істинного світла, що осяяв ніч блискітками вогню, приготував спокій майбутнього віку в умному та незгасаючому світлі, просвіти наші серця пізнанням істини»[57, с. 37].
Передача святими отцями знань, які відносяться до життя майбутнього віку.
Переживши ці осяяння, отці могли тлумачити заповіді блаженств та описувати багато речей із майбутнього віку. Так, Палама питає:
А блага майбутнього віку? Хіба вони не вище всіх наших чуттєвих та умственних здібностей? Адже сказано: “чого око не бачило і вухо не чуло і на серце людині не приходило, те Бог приготував тим, хто любить Його”»(1Кор 2. 9)[9, с. 226]. Тому існує необхідність ті знання, що сприйняті були під час одкровення в сфері сверхумній, передавати тим, хто не може досягати цієї сфери в своєму духовному досвіді.
В блаженному житті безкінечного віку сини Воскресіння не будуть мати потребу ні в чому, що складає життя теперішнього віку, «ні в повітрі, ні в світлі, ні в просторі, та всьому подібному до них, але замість цього всього буде нам божественна природа», як каже Григорій Ніський [8, с. 269]. А святий Максим каже, що обожнення душі й тіла дарує тоді припинення всіх умственних та чуттєвих природних дій (енергій), так що Бог буде з’являтись через посередництво душі й тіла, бо всі природні ознаки переважить достаток Його слави [32, с. 88].
Тлумачачи, отці ніколи не перетинали межу трансцендентності Бога. Всі вони разом свідчать, що для нествореної Тройці неможливо знайти ім’я, яке являє Її природу, але всі Її імена суть назви Її енергій. Навіть «божество» виражає Її енергію [9, с. 314]. Навіть якщо назвемо сверхсущну сокровенність Богом, , життям, сущністю, світлом, то будемо під цим розуміти не що інше, як сили, що обожнюють, або звершують, або животворять, або дарують мудрість, і від Неї до нас сходять [57, 2, 7]; [9, с. 316].
Достойне величання Бога та скромність в тлумаченні– ознака справжнього боговидця.
Наскільки краще величають Господа ті, хто, чи завдяки чистоті серця трошки вкусив цього видіння, отримавши в собі завдатки майбутнього віку, чи то прийняв його у вірі, що різноманітними способами уготовляє невимовні блага [9, с. 229].
Хто розірвав будь - який зв’язок своєї душі з низьким, відрікся від усього через дотримання заповідей, возвівся над будь - якою пізнавальною дієвістю через продовжену, чисту і “невещественну” молитву, і в непізнаваємому (по надмірності) єднанні є осяяний неприступним блиском – такий, ставши світлом через світло, обожившись, бачачи світло в спогляданні та вкушенні цього світла, істинно пізнає надприродність та недомислимість Бога, славлячи Його не лише вище однієї мислячої сили ума, - цієї людської здібності, бо навіть багато чого з тварного є вищим за неї, - але славлячи Бога вище і того надприродного єднання [9, с. 245].
Апостол Павло, перед тим як отримати незримі і небесні споглядання, був восхоплений на небо (2Кор 12. 2) без того, щоб його ум мав був просторово восходити при цьому на небо, хоча восхоплення безсумнівно видає якусь іншу тайну, що є відомою лише тим, хто пережив це і говорити про яку застерігали святі отці, уберігаючи її від профанів, але передаючи це достойним знати про неї. Існує умне просвічення, видиме чистими серцями, що повністю відрізняється від знання, і яке являється його джерелом [9, с. 64].
Максим Сповідник, пропонуючи свою відповідь – роз’яснення важких місць в тлумаченні Писання ігумену Фаласію на прохання останнього, смиренно каже:
Прошу вас, святійших, і всіх, хто буде читати цей твір, не робити того що я кажу межею духовного (анагогічного) тлумачення даних питань, бо я дуже далекий від розуміння божественних слів та маю потребу для того в навчанні від інших. Але якщо вам самим, чи за допомогою інших, удасться домислити чи взнати щось, то по справедливості вважайте це за краще та тримайтеся вищого та істинного розуміння, плодом котрого являється повнота переконання в серці у тих, хто шукає духовного зрозуміння важких для розуміння питань» [33, с. 20].
Такою була скромність всіх святих отців, що тлумачили Божественні Писання.