foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Євангельські оповідання про св. Іоанна Хрестителя мають історичне значення, оскільки доводять історичність і достовірність існування Іоанна Хрестителя як особи. Вже раніше було вказано на те, що достовірність цього місця про Іоанна Хрестителя точнісінько така сама, як і достовірність обох місць у Йосифа Флавія про Христа. До того ж хронологію юдейського історика не можна протиставляти хронології Євангелій. І на це є свої об’єктивні причини. Ось як пише про Іоанна Хрестителя Йосиф Флавій у «Древностях» (18;5,2): «Деякі з юдеїв розглядали поразку військ Ірода як Промисел Божий, котрий вимагав справедливого покарання Ірода за Іоанна, котрого називали «Хрестителем». Ірод стратив св. Іоанна Хрестителя, хоча він був праведним чоловіком і наставляв юдеїв, щоб вони прагнули до добродійства, до взаємної справедливості і вправлялися у благочесті в Бозі, і, таким чином, прийшли до хрещення. Тоді хрещення буде приємним Богу... Оскільки до нього стікалися з усіх боків, щоб послухати його проповідь, Ірод почав боятися, що вплив такої людини, порадами котрої всі керувалися, міг викликати повстання, тому він вважав за необхідне зробити його нешкідливим до спалаху такої небезпеки. Через таку підозру Ірода Іоанн Хреститель був закований у кайдани, засланий у фортецю Махер і там усічений». Здавалося б, що хронологія Йосифа Флавія стоїть у непримиримому протиріччі з Євангельською хронологією. Згідно з останньою, виступ і смерть Іоанна Хрестителя повинні віднестися до 28 чи 29 р. н. е., а неуспішний для Ірода похід для війни з Аретою, в якому народ вбачав кару за страту святого Іоанна Хрестителя, згідно з повідомленням Йосифа Флавія, припадає на 35—36 роки. Але тут немає ніякого протиріччя. Цілком можливо, що невдача Антипи у війні з Аретою розглядалася народом як кара за страту Іоанна Хрестителя, хоча пройшло вже 6—7 років з часу його страти. Йосиф Флавій ніде не говорить, що війна між Іродом і Аретою почалася відразу після вступу Ірода Антипи у шлюб з Іродіадою. Тож св. Іоанн може бути історичною особою і варто приписувати історичну достовірність всьому тому, що про нього розповідають Євангелія.

За Йосифом Флавієм Ірод наказав вбити Іоанна Хрестителя, боячись політичних хвилювань, що могли б бути викликані виступом цього пророка. За Євангелієм від св. Матфея св. Іоанн був жертвою Ірода через те, що викрив його у гріховному шлюбі з жінкою брата. Тут також немає протиріччя, оскільки цілком можливо, що Ірод Антипа керувався обома мотивами. Крім того, вплив пророка на народ і небезпека народних хвилювань могли служити підставою для страти Іоанна Хрестителя. Але не варто забувати, що Йосиф Флавій підтверджує вказівку євангелістів: Антипа розійшовся зі своєю законною дружиною, дочкою Арети, і знаходився у незаконному шлюбі з Іродіадою. «Той бо Ірод, пославши, схопив Іоанна і в в’язниці закув його, через Іродіаду, дружину брата свого Филипа, бо він одружився із нею» (Мк.6;17). Якщо св. Марк називає чоловіка Іродіади «Филипом», а Йосиф Флавій — Іродом, то це не має великого значення. «Ірод» було фамільним ім’ям, і законний чоловік Іродіади міг носити ще ім’я «Ірод», крім свого власного імені «Филип». Йосиф Флавій повідомляє, що у Ірода Великого було двоє синів з іменем «Ірод». Один з них був Іродом Антипою, певно і другий син носив іще й власне ім’я, крім імені «Ірод». В «Древностях» 18;1,5 навіть Антипа називається просто «Іродом».

Йосиф Флавій повинен був також пояснити вислів «Хреститель» , оскільки він писав для грецьких і римських читачів. До того ж розуміння суті хрещення у Йосифа Флавія і євангелістів суттєво різняться. Згідно з оповіданням Євангелій Іоанн Хреститель хрестив для покаяння, тобто для виправлення життя. А за Йосифом Флавієм відродження душі повинно йти раніше хрещення. Вже ця відмінність у розумінні хрещення показує, що свідоцтво Йосифа Флавія про св. Іоанна не є вставкою, яку зробила християнська рука. Християнин не написав би такої єресі.

В Мк. 6;14: «І прочув про Ісуса цар Ірод, — бо ім’я Його стало загальновідоме, — і сказав, що то Іоанн Хреститель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього» — Антипа називається «царем» в той час, коли він був лише тетрархом. Але сучасники могли вважати Антипу царем, як і його батька Ірода Великого, бо ставлення Антипи до народу залишилося, загалом, таким самим, як і за Ірода Великого. Антипа мав навіть право чеканки мідних монет. Крім того, євангеліст Лука називає Антипу «тетрархом». Врешті варто звернути увагу і на те, що місце про Іоанна Хрестителя в «Древностях» було відоме Орігену, котрий згадує про нього у своєму творі «Проти Цельса». Іншими словами, це свідоцтво мало бути вставлене у достовірний текст твору Йосифа Флавія ще у ІІ столітті. Але у ІІ столітті ніхто не сумнівався в історичному існуванні Ісуса Христа і Іоанна Хрестителя, тому не було ніякого сенсу додавати це місце до першопочаткового тексту.

Також немає у нас жодних підстав, щоб вважати Іоанна Хрестителя міфологічною особою. Все, що повідомляють євангелісти про його діяльність і про зміст його проповіді, не викликає жодних підозр і повністю гармонує з обставинами часу. Хрещення у пустелі не є чимось новим. Хрещення, і взагалі обряди омовіння, практикувалися як у поганських культах, так і у євреїв. Ці омовіння символізували внутрішнє очищення. Хоча цей обряд на початку мав тільки культове значення, але впродовж певного часу в ньому з’явився моральний смисл. У євреїв існували обряди омовіння для священиків і мирян. Воду розглядали навіть як символ розкаяння. Напередодні судного дня купалися і сповідували свої гріхи. Обряди омовіння існували також у ессеїв. Певно, що на початку I століття погани, котрі переходили у юдейство, повинні були хреститися. Але не ці обряди служили св. Іоанну Хрестителю прообразом, а релігійні погляди старозавітних пророків. У них хрещення розглядалося як ознака месіанського часу. Наприклад, Ієзекіль говорив: «І покроплю вас чистою водою, — і станете чисті: зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас» (Ієз. ХХХVІ;25). Ієремія звернувся до Єрусалима зі словами: «Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме, щоб був ти врятований! Аж доки в тобі пробуватимуть думки марноти твоєї» (Єрем.IV;14). У прор. Захарії ми читаємо: «Того дня відкриється джерело для Давидового дому та для єрусалимських мешканців для жертви за гріх і за нечистоту» (Зах. ХІІІ;1). Згідно з проповіддю св. Іоанна умовою хрещення є покаяння із сповіданням гріхів, за це дається у месіанський час відпущення гріхів. І цей погляд коріниться у проповіді старозавітних пророків. Пророк Ісая говорив: «Умийтесь, очистіть себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь! Прийдіть, і будемо правуватися, — говорить Господь...» (Ісая І;16—17). З усього видно, що хрещення св. Іоанна мало духовне значення: покаяння, сповідання гріхів, хрещення, нове праведне життя і, як результат, відпущення гріхів; ось головні думки св. Іоанна Хрестителя, які, своєю чергою, витікали з поглядів старозавітних пророків і були засвоєні ним. Тому він вимагав від усіх праведності. Обрядове хрещення є марним, якщо немає покаяння, тобто внутрішнього морального відродження. Оскільки він проповідував тільки про праведність, Божу благодать і любов у простій, загальнодоступній формі, його проповідь мала успіх, і багато народу приходило до нього.

Слова Іоанна Хрестителя: «Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я не достойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить у вогні невгасимім» (Мф.3;11—12) — мають своє коріння також у писаннях старозавітних пророків. Останні розглядали злиття Духа і Об’явлення Господнє у вогні, як ознаки месіанського часу. «І Духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити» (Ієз. ХХХVІ;27). «А на Давидів дім та на єрусалимського мешканця Я виллю Духа милості та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи» (Зах. ХІV;10). «Бо виллю Я воду на спрагнення, а текучі потоки на суходіл, — виллю Духа Свого на насіння твоє, а благословення Моє на нащадків твоїх» (Іс. ХLІV;3). Малах. ІІІ;2: «І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з’явиться? Бо Він як огонь той у золотаря і як луч у пральників». Малах. ІV;1: «Бо ось наступає той день, що палає, як ніч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, — і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот». Іс. LХVІ;15—16: «Бо ось прийде Господь у вогні, а Його колісниці — мов буря, щоб відплатити жаром гніву Свого, а погрози Свої — полум’яним огнем! Бо огнем та мечем Своїм буде судитись Господь з кожним тілом».

Заперечувальна критика стверджує, що слова «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Ін.1;29) — не можуть належати Іоанну Хрестителю. В цих словах немовби відображаються богословські погляди пізніших часів. Але ці слова могли бути промовленими св. Іоанном, оскільки вони також базуються на думках старозавітних пророків. Сам Христос вважав Себе «рабом Ієгови», стверджуючи на початку Свого служіння у Назаретській синагозі, що в Ньому виконалося писання Ісаї: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування». «Раб Ієгови» у Ісаї називається «Агнцем Божим». Відповідно слова «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» могли промовитися св. Іоанном Хрестителем, застосовуючи до Особи Христа месіанське уявлення Ісаї.

Цілком зрозумілою є суперечка між учнями Христа і Іоанна Хрестителя. Як Христос, так і Іоанн Хреститель мали своїх учнів, між котрими, природно, виникало змагання. Особливо знічувалися учні св. Іоанна, коли вони бачили, що Христос мав більший успіх, ніж їхній вчитель. Тому вони говорили св. Іоанну: «І прийшли до Іоанна вони та й сказали йому: «Учителю, Той, Хто був із тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, — ото хрестить і Він, і до Нього всі йдуть» (Ін.3;26). Але прекрасною є відповідь св. Іоанна: «Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась!» (Ін.3;29). У цій відповіді відображаються слова Ісаї, коли останній радість жителів Єрусалима порівнював з радістю нареченого. Така ж тенденція — базуватися на пророцтвах Старого Завіту — помітна у відповіді Христа св. Іоанну Хрестителю, коли той був у в’язниці і послав своїх учнів до Христа із запитанням: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам іншого? Ісус же промовив у відповідь їм: «Ідіть і перекажіть Іоаннові, що ви чуєте й бачите: «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина»... І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Мф. 11;3—6).

За історичність особи св. Іоанна Хрестителя говорить ще й та обставина, що ще у 2й половині І століття існували громади учнів Іоанна Хрестителя навіть за межами Палестини, наприклад у Ефесі. Виникла навіть секта, в якій шанували св. Іоанна Хрестителя; прибічники цієї секти зустрічалися не лише у пустелі Юдеї, але й в Сирії і Месопотамії.

Існування якого-небудь зв’язку між св. Іоанном Хрестителем і сектою ессеїв виключається, оскільки між ними була велика різниця, хоча в секті ессеїв омовіння практикувалося широко, але тут переважала обрядова сторона. В розумінні хрещення Іоанна Хрестителя найголовніше — духовний момент. Ессеї жили далеко від світу і вимагали відмови від світських занять і радощів. Св. Іоанн Хреститель проповідував для тих, хто жив у світі. Ессеї дали б воїнам і митарям зовсім інші відповіді, ніж св. Іоанн; вони принципово відкидали військову службу, а гроші вважали за щось зле. У ессеїв все життя визначалося обрядовими приписами; св. Іоанн же говорив тільки про суд, каяття і чистоту серця. Ессеї носили тільки білий одяг, а св. Іоанн: «Сам же Іоанн мав одежу собі з верблюжого волосу і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий»(Мф.3;4).

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2