foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

"Успіх фальшивої духовності навіть серед християн у наші дні виявляє, до якої міри й вони втратили поняття про суть християнства і вже не можуть відрізнити істинне християнство від псевдо християнства. Бо занадто довго християни сприймали звичним дорогоцінний скарб своєї віри, забуваючи застосовувати чисте золото її вчення"  (Ієромонах Серафим Роуз).
 
Яскравою характеристикою релігійної спрямованості вчення О. Асауляк є ставлення до Церкви Христової, яку в Священному Писанні апостол Павло називає "Тілом Христовим" (Рим. 12,5). З перших століть це "Тіло Христове" сатана прагнув розірвати і знищити через різного роду гонителів та єретиків. Особливістю тактики диявола у війні з Церквою в наш післярадянський час є не пряме заперечення Бога і Церкви, а підміна понять і речей, спотворення вірного християнського світогляду, підміна православної релігійної свідомості іншою. Не виключенням є еклектичний "супермаркет" єресей і лжевчень, запропонований у "Книгах вогнів" О. Асауляк.
Знайомство з Православною Церквою О. Асауляк починає з відчайдушної критики її служителів. Так у першій своїй книзі "Катарсис" погляди Серафима (Роуза), православного американського подвижника, який заперечує контакти з НЛО та "прибульцями", вона називає "самим крайнім поглядом" (Катарсис, с.Н). Пізніше вона називатиме його "служителем антисвіту" за те, що він заперечує кармічний закон перевтілення (Катарсис, с.149).
Для кого можуть бути антисвітом православні подвижники - тільки для "подвижників" темряви, через призму якої "знайомить" О. Асауляк своїх послідовників з Православ`ям.
Вона вважає, що форма церковної організації на сьогоднішній день вже не відповідає змісту. Оскільки світ духовний динамічний і розвивається (еволюціонує), то повинні
Ієромонах Серафим (Роуз)
видозмінюватися земні форми Церкви в більш досконалі. Якщо це не відбувається, то починається поступове "вмирання всієї живої енергосистеми" (Рать, с.183). І тут же, випереджуючи думки своїх слухачів, О. Асауляк поспішає із сумом проректи: "Жоден з офіційних інститутів церкви не являє собою цінності для еволюції: їх діяльність завжди спрямована на боротьбу з
Інакомислячими, на придушення внутрішнього кипіння думки заради самозбереження і збагачення зовнішніх форм ... Але вони потрібні для певного відрізку часу, поки форма уживається зі змістом ... Офіційні інститути земної церкви ніколи не зможуть стати центрами духовного просвітництва і посвячення, якими були колись ... монастирі. Будь-яка земна церква, будь-яка конфесія, що бере на себе роль єдиного носія Істини, втрачає "убогість" духу, зупиняє свій еволюційний розвиток і стає сектою. Духовна суть істинного християнського вчення відходить разом із святими і посвяченими, залишаючи непосвяченим - душевним людям - мертву шкаралупу" (Рать, с. 187-190). На сьогоднішній день християнство з погляду О. Асауляк є "опудалом для натовпу"(Рать, с.190), а Церква прирівнюється до мафіозних структур (Рать, с.128).
Оперуючи такими доводами О. Асауляк заперечує істинність Християнської Церкви на землі, вважає її мертвою організацією, сектою "духоманів", яка гонить "істинних пророків" (читай - О. Асауляк - прим, авт.) (Рать, с.267). Логічний розвиток думок пантеїстичної світоуяви неминуче приводить О. Асауляк до різного роду єресей та богохульств. Якщо в її уяві еволюціонують Отець і Син (Дух Святий чомусь в її теорії глобальної еволюції загубився), то чому ж тоді не повинна еволюціонувати земна Церква Христова? Інакше вона випадає із загальної картини пульсуючої Вселенної в "ентропійні" хаотичні злі маси.
О. Асауляк проводить розділення між Церквою та християнством і протиставляє їх одне одному. Допускає можливість існування якогось істинного християнства, не тільки незалежного від Церкви, але навіть ворожого їй, при цьому весь час посилаючись на Священне Писання, в якому нібито закодована "тайна формування кристалу Духа-Розуму" (Екстазис, с.349). Невільно згадуються слова
преп. Вікентія Ліринського: "Коли побачимо, що дехто наводить апостольські чи пророчі слова в заперечення вселенської віри, ми не повинні сумніватися в тому, що його устами говорить диявол; а щоб непомітно підкрастись до простодушних овець, ховають вони свій вовчий вигляд, не залишаючи вовчої люті та, як руном, огортаються висловами Божественного Писання, щоб відчуваючи м`якість шерсті, ніхто не злякався їх гострих зубів."74
"Не так-то легко схилити людину до повної безбожності та богохульства. Диявол це знає, і тому йде в обхід, навіюючи лише думку про можливість відокремлення християнства від Церкви, в повній упевненості, що без Церкви люди все рівно дійдуть до безбожності (як і в пантеїзмі О. Асауляк, де немає особистісного Бога - прим, авт.), втратять спасіння і будуть після смерті в його владі. Диявол і тепер, як і при спокутуванні Христа в пустелі, користується Писанням, щоб довести можливість відокремлення християнства від Церкви", - пише архімандрит Іларіон Троїцький.
Земне служіння Христа необхідно розглядати не тільки як вчення про Царство Боже. Христос приходив на землю не тільки для того, щоб відкрити людству деякі істини, а щоб створити Церкву Свою: "Збудую Церкву Мою на камені і врата пекла не подолають її" (Мф.16,18).
Церква не може еволюціонувати, як не може еволюціонувати Христос: "Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той же" (Євр.13,8). В Церкві живе Дух Божий, і це не формальне положення, - це істина, яка на практиці пізнається кожним, хто пройнявся церковною свідомістю та церковним життям. Про життя церковне знає лише той, хто його має; для нього воно не потребує доказів. О. Асауляк ніколи не належала до Церкви й не знала церковного життя, і тому для неї ця істина недосяжна.
Вона примушує не тільки Церкву еволюціонувати, але й священні її догмати переглядати час від часу, оскільки для неї "форма догмата не є абсолютна істина, а лише словесне вираження цієї істини" (Рать, с.174). В іншому місці догмати Церкви вона називає "негативом менталу", який "вступає в суперечку з чистою інформацією духовних сфер", котрою, звичайно, володіє О. Асауляк (Катарсис, с.213). Власне, в усіх своїх книгах О. Асауляк веде нищівну і тотальну війну з догматами Церкви, навіює зневажливе ставлення до них своїм послідовникам. Ось чому, коли з ними говориш про догмати, вони сміються. Новий рівень розуміння догматів - це відсутність всяких догматів, які за висловом О. Асауляк, викликають у "подвижника" дискретність мислення. Диявол ні в якому разі не противник релігії, а навпаки він і є засновником більшості релігій. Диявол і християн прагне завжди схилити не прямо в невірство, а у викривлену, більш "розвинену" та "еволюціонізовану" сучасними знаннями і технологіями віру, - дияволу потрібна релігія, тільки якомога універсальна, аморфна, адогматична, туманна. "Адогматизм відучує християн думати, відрізняти істинне вчення від неправдивого, а не зовсім вірити в Бога та в щось духовне і містичне", - пише архімандрит Лазар.76
Догмати Церкви Христової - це не ідеологічні догми якоїсь людської системи. Це - богоодкровенні істини, які утверджуються на Священному Писанні. Це реальності, які Сам Господь захотів відкрити Своїй Церкві. Переглядати чи виправляти догмати означає виправляти Священне Писання, виправляти Христа і апостолів. Про таких апостол Павло говорив: "Хто благовіствує вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема" (Гал. 1,9). Для християн істина незмінна, як і Христос, і словесне вираження цієї істини не потребує перегляду, бо воно дане Духом Святим. І врешті, Істина це не що, а Хто - Христос. У О. Асауляк
же існує поняття "універсальної істини" (Катарсис, с.243). "Міняється момент - міняється істина" (Катарсис, с.206).
Подібним чином в ШЄП ставляться й до церковних Таїнств. О. Асауляк вважає, що "таїнства - це сукупність певних дій в земних умовах, через котрі Господь являє Себе духовним дітям своїм, які нездатні ще до прямого спілкування, до прямого прийняття Променю Несотвореного Світла ... Це вимушена міра для людини, яка впала в грубий світ. Таїнства - це гра для дітей, яка припиняється з переходом у дорослий вік" (Рать, с.73). "Істинних же дітей Духа причащає Сам Господь у нерукотворних храмах вічності" (Рать, с.243).
Відриваючи своїх послідовників від церковних Таїнств, Ольга Асауляк відриває їх взагалі від джерела благодаті. "Смисл Таїнства Причастя в його церковності. Немає єдності з Церквою - немає й Причастя" 77. Якщо Таїнства - це лише образ, гра для дітей, то виходить, що Ісус Христос на Таємній Вечері теж грався з апостолами, коли говорив: "Прийміть, споживайте - це є Тіло Моє... Прийміть, споживайте - це є Кров Моя" (Мк.14, 22,24). Таким чином, для О. Асауляк хліб і вино - це тільки гра, образ Тіла і Крові Христових, а не реальне та істинне Його Тіло й Кров. Деякі з учнів ШЄП після тривалого навчання (особливо після 5 курсу) взагалі перестають не тільки причащатись, але й ходити до храму. Ось тут то необхідно згадати глашатаїв ШЄП, які обурюються: "Чому ви заперечуєте вчення О. Асауляк, вона ж приводить людей до Церкви?" До якої церкви? Такої, де проповідується транскосмічне причастя в "нерукотворних храмах вічності" (Рать, с.243)? "Там, де не вкушається Чаша Господня, там немає життя, але смерть, немає Царства, але гієна; там далеко відстоять ангели, а біси близько. Яка ж велика втрата від того, що не причащаються Чаші Господньої" -говорить святитель Димитрій Ростовський. 78
Взагалі, від ідеї Церкви О. Асауляк відмовитись не може, а натомість пропонує іншу "Єдину Вселенську Церкву" (ЄВЦ). Це певна надсвітова, надрелігійна спільнота, куди входять "подвижники" всіх релігій. "Релігії світу - стебла квітів. Пророки, вчителі, посвячені всіх релігій - квіти"(Рать, с.47), які ростуть на одному квітнику. За словами О. Асауляк, із "першопричини" буття виходять чотири велетенські "коси". Потім ці чотири "коси" -егрегори (по кількості основних релігій світу) розгалужуються на ієрархічні відгалуження і т.д. до фізичного рівня кожної людини, яка є волосиною у велетенських "косах" (Катарсис, с.248).
"По суті справи, говорить О. Асауляк, всі релігії (вірно зрозумілі) ведуть людину до ... надрелігійної свідомості" (Катарсис, с.247). Вона вважає, що Бог -єдиний для всіх народів, а сприйняття його різне й тому не можна відмовляти в істинності та заперечувати вірування цілих народів. Древні форми релігій трансформуються у нові. Тому, сповідуючи будь-яку релігію та будь-яке божество все рівно людина прийде до пізнання того ж самого Бога. А в книзі "Крила" О. Асауляк взагалі змішала жертву язичницьку (бісівську) із жертвою Істинному Богу. "Як би там древні не звертались до своїх божеств, їх посвячення приймалось Єдиним Логосом, Творцем людей" (Крила, с.10). Таким чином, виходить, що жерці Ваалові при цариці Єзавелі та пророк Істинного Бога Ілля приносили жертву одному Творцю поруч на Кармільській горі на різних жертовниках, тільки, коли ґелґотали жерці, Творець "спав", а коли помолився Ілля, то раптом Він прокинувся і послав вогонь на жертву пророка (Цар. 18,1-40)? Чи коли іудеї "приносили в жертву ідолам ханаанським синів своїх та дочок, проливаючи кров безвинну"(Пс. 105,37-38), то цю жертву приймав Яхве? Чому ж Він тоді карав за це Ізраїль? Або, коли при храмах
Астарти служили розпустою, то що, її теж приймав Єдиний Логос?
О. Асауляк переконує, що ЄВЦ, до якої входять "святі подвижники всіх релігій", є саме та Церква, яку заснував Христос. При цьому говорять, що Христос робив одну справу з великими махатмами, буддами та іншими посвяченими - в "ім`я визволення людства". О. Асауляк погоджується із гімалайсь-кими духами, про яких говорилось раніше, що вони вірять тільки в матерію, а Бога заперечують, та наводить їх слова: "Недаремно великі махатми Шамбали говорили: "Ми можемо багато, але Він міг все" (Катарсис, с.251).
О. Асауляк вважає:
• себе - головним ретранслятором ШЄП, її земною главою (Катарсис, с. 139);
• "ієрарха" - невидимою главою ЄВЦ (всі "Книги Вогнів"; Катарсис, сс.266 - 267).
• свої лекції - проповідями, на яких відбувається те, що й на Літургії (Катарсис, с.183);
• що на лекціях їй допомагають ангели -службові духи (Катарсис, с.183);
• що людям потрібна надрелігійна свідомість (Рать, сс.46-47);
• що можливе існування надрелігійних
"святих" (Рать, сс.46-47);
Але насправді ЄВЦ - це зовсім інша церква, а точніше сказати - "антицерква", де змішується світло Боже з темрявою зла. ЄВЦ - це церква антихриста, де він сяде, видаючи себе за Бога. В усіх книгах О. Асауляк простежується прагнення розмити релігійну, конфесійну свідомість. Подібне завдання - у відомої міжнародної масонської "Організації Об`єднаних Релігій" (ООР) 79. Подібні ідеї важко нав`язати зовні слов`янському
християнству, яке твердо переконане у своїй істинності. Необхідний рух назустріч зовнішньому впливу релігійної секуляризації сучасного світу. Теперішнє масонство не приховує того, що на їхній вівтар покладені всі світові релігії, в тому числі й християнська.
"У кожного вчення є свій дух покровитель" (Рать, с.212). Є він і у вчення О. Асауляк. Цього духа вона називає "ієрархом" і ототожнює з Ісусом Христом. О. Асауляк вважає себе "ретранслятором" інформації свого космічного вчителя. Він надиктовує їй цілий ряд лекцій. Можна сказати, що якогось особливого визначеного вчення він не "ретранслює", а повторює стародавні єретичні думки, використовує суміш термінів і понять із різних релігійних систем. Все, про що говорилося в попередніх розділах стосовно О. Асауляк, можна віднести й до так званого "ієрарха". В його діалогах із своєю жертвою простежується боягузство, невпевненість у собі; коли він говорить, то без влади у слові. Лекції його далекі від євангельської простоти та любові, а навпаки, насичені багатомовністю, туманністю, лестощами і навіть підступністю в стилі едемського змія. Коли він говорить про:
• Бога, то як про матерію (Катарсис, с.73);
• про християнство - як "опудало для натовпу" (Рать, с. 190);
• про земну Церкву Христову - як про мертву шкаралупу (Рать, с. 189);
• про монашество і священство - як про "духоманів" (Рать, сс.59-60);
• про Таїнства - як про дитячі непотрібні ігри
(Рать, с.73).
Сприймати інформацію, подану "ієрархом", неможливо без "декодера" (стан бісівської прелесті). Чому так часто у послідовників О. Асауляк буває викривлення
поданої їм інформації до прямо протилежного? Якби до людини промовляв Господь, то ніякого викривлення не було б. Навіть ослиця нечестивого пророка Валаама заговорила людською мовою (Чис.22,21-33), коли була на те воля Божа, без всякого "декодера", мутації та трансформації. Лукавство, слабкість, злобність "ієрарха" свідчить про те, що він належить до ієрархії невидимих сил темряви, як один із духів, що відпали від Бога.
Отже, Ольга Асауляк веде непримиренну війну з Церквою Христовою, священними догматами, священнослужителями Бога Живого. Вона насаджує своїм послідовникам надрелігійну свідомість, роблячи їх дітьми гніву Господнього, ворогами Божими.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2