Святий Софроній Іркутський

25 грудня 1703 p.— 30 Березня 1771 р.

 Святий Софроній у миру був відомий під іменем Стефана Назаровича Кришталевського. Він народився 25 грудня 1703 року в сотенному містечку Переяславського полку Березані (нині — місто Баришівського району Київської області). Його батько, Лазар Федорович, походив з простих селян. Майбутній святий у 1727 р. закінчив Києво-Могилянську Академію, того ж року став послушником Золотоніського Красногірського монастиря Переяславської єпархії, де й прийняв чернечий постриг 25 березня 1730 р. У 1732 р. був рукоположений ієродияконом, дещо пізніше — ієромонахом, причому хіротонію здійснив у Софійському монастирі у Києві сам київський митрополит Рафаїл (Заборовський). Згодом св. Софронія було призначено ігуменом цього монастиря, але 1742 року було переведено до Олександро-ІІевської лаври в Петербурзі. У 1745 р. він став намісником лаври. Вже 1752 р. він був одним з кандидатів на місце єпископа Переяславського та Бориспільського, але 23.01.1753 синодальним указом його призначили єпископом Іркутським та Перчинським (хіротонія відбулася 18.04.1753). До Сибіру св. Софроній вирушив, підібравши цілий гурт помічників, насамперед з українців. За Україною він постійно тужив і мріяв повернутися на Батьківщину.

Па новому місці святий активно займався місіонерською та просвітницькою діяльністю. Так, 1754 року він наказав обов`язково навчати у школах дітей священиків та селян, перевів Іркутську Духовну Семінарію у новий архієрейський дім, збудований його коштом. Для семінарії він виписував викладачів з Києва, закупив і зібрав велику бібліотеку. Чимало місцевих жителів навернув у християнство...

Упокоївся святий Софроній 30 березня 1771 р. в Іркутську, був похований у Іркутському Богоявленському соборі. У 1903 р. його мощі були виявлені нетлінними. Вже тоді чимало людей дістали біля них чудесні зцілення. У 1918 р. відбулася канонізація святого.

Пам`ять святого Софронія Іркутського вшановується 30 червня (13 липня).

 Література. Чефранов М. Блаженный Софроний, 3-й єпископ Иркутский. М., 1907.

 Олег Сандалюк