В 19 cт. філософська думка в Європі знову поставила питання про необхідність і доцільність філософії як окремої науки, французька філософська школа, яка відповіла на це питання негативно, називається позитивізмом.
Позитивізм (лат, позитивний) - філософська течія, яка виходить із тези про те, що справжнє знання можна отримати лише через спеціальні науки і що філософія, як окрема наука, не має права на існування.
Позитивісти заперечують світоглядний характер філософії і відкидають традиційні філософські проблеми. Основна мета позитивізму - створити "логіку науки", котра була б над усіма системами, а завдання науки - описувати факти, а не пояснювати їх. Філософія ж зводиться до загальних висновків з природних та суспільних наук. Але змагаючись з філософією, позитивізм однак став також філософською системою.
Конт Огюст (1798-1857) - французький філософ, один із основоположників соціології і позитивізму. Головні твори: "Курс позитивної філософії", "Курс позитивної політики".
Конт вимагав наукового аналізу конкретних фактів та явищ, але для нього характерний і агностицизм - принципове заперечення можливості пізнання сутності речей. "Метафізика", тобто - вчення про сутність явищ, повинна бути знищена. Він вважав себе вищим ідеалізму та матеріалізму, зводив завдання дослідження до опису та систематизації даних, отриманих людиною у відчутті, дав свою класифікацію наук, разом з тим вважав, Що "теологія і фізика несумісні одна з одною", але разом з тим виступав як прихильник реформованих форм релігії.
Конт запозичив у Тюрго та Сен-Сімона ідею про три стадії Розвитку суспільства. Етапи цього розвитку визначаються формами мислення, тобто людський дух в своєму прагненні пізнати світ проходить три ступені розвитку:
1.Теологічний, коли люди створюють релігійні уявлення і пояснюють всі явища за допомогою надприродних сил.
2.Філософський (метафізичний), коли релігійні уявлення більше не задовольняють людей, і все пояснюється дією різних «сутностей» і «причин».
3.Позитивний, коли все пояснюється науково. Вищим ступенем історичного розвитку є суспільство. Засобом становлення соціальної гармонії Конт вважав пропаганду "нової релігії", в якій культ особистого Бога замінювався культом абстрактної вищої істоти (людства взагалі). Словом, замість Бога - людство, як єдина і вища істота, внутрішня єдність котрої - об`єднання всіх людей в любові.
Атеїзм, за Контом, також не достатньо обґрунтований, як і теїстичні докази, але скрізь бачиться свідомий план світу, а не дія сліпого механізму. Хоча він і стверджував, що неможливе пізнання надприродного, але категорично не заперечував існування надприродного. Ще один позитивіст Дж. Ст. Мілль, інтерпретуючи позитивізм, писав: "Позитивне мислення зовсім не є заперечення надприродного. Якщо всесвіт мав свій початок, то цей початок за необхідністю мав надприродну причину: закони природи не можуть пояснити своє власне походження".
Говорячи про релігію, як про форму пізнання нижчу, ніж філософія і наука, Конт змішує абсолютно різні речі. Як ми вже раніше зауважили, у релігії та науки зовсім різні цілі. Якщо ціль науки - пізнання навколишньої дійсності і законів природи, то ціль релігії - спасіння людства. Що стосується соціальної релігії, то це завдання ставили перед собою багато мислителів, аж до представників більшовицької ідеології (Луначарський, Горький), про що ми будемо говорити окремо.
Ренан (1823-1892) - французький філософ, історик релігії. Як позитивіст, він вважав, що розвиток природи і суспільства слідує об`єктивним законам, що не містять в собі нічого надприродного. Разом з тим, як і Конт, він говорив про деяку ідеальну мету світового процесу, і визнавав моральне значення релігії. Головні твори: "Історія походження релігії", "Святий Павло", "Антихрист", "Історія ізраїльського народу", "Життя Ісуса".
Його погляди суперечливі. Під Богом він розуміє ідеальний зміст людини. Бог - всього лишень "сутність наших надприродних потреб, категорія ідеального". Звідси і релігія у нього - це частина ідеалу в людському житті, "утворення самонароджених інстинктів людської природи". Однак, це не завадило йому заявити про Бога таке: "Тільки Він й існує, а все інше лише видається існуючим." Жодна релігія, за Ренаном, не може претендувати на абсолютне достоїнство. Християнство - одна з тимчасових форм релігійної свідомості людства. В історії християнської релігії він усуває все чудесне і визнає лише дві догми: Бог-Отець і безмертя душі.
"Життя Ісуса". Жодна атеїстична книга не принесла стільки шкоди християнству як лицемірна хвала Ренана на адресу Спасителя, якого він тим не менше називає "переможцем смерті". Христос у нього - ідеальна людина і одночасно екзальтований романтик. Екзотичний схід, щедра природа Палестини, спокійна вдача оточуючих людей збудили в Ньому сильне релігійне почуття. Саме тут біля Середземного моря, серед зелених пагорбів Галілеї в оточенні добрих та щирих людей зароджується в Ісуса ідея царства Божого.
Але краса галілейської природи - скоріше плід уяви Ренана, а нібито ідеальний характер її мешканців - чиста фантазія письменника. Іудея була місцем нескінчених війн, дикого фанатизму і глибоких соціальних суперечностей. Біда та горе переслідували боголюдину протягом всього земного життя. Невже така мала причина, як природа, породила найвищий результат - універсальне релігійне вчення?
І далі, за Ренаном: Бог Отець не говорив з Христом і не свідчив про Нього. Христос просто сам відчув себе Богом, під­давшись збудженій уяві. Воскресіння Лазаря було інсценоване його сестрою з метою зміцнити авторитет Ісуса. Поява воскреслого Христа учням пояснюється галюцинаціями, при цьому головну роль відіграла уява Марії Магдалини: пристрасть цієї мрійниці "дала світу воскреслого Бога". Отже, якщо повірити Ренану, то брехуни, шахраї і психічно не врівноважені люди створили велике вчення і абсолютну релігію.
Можна було б запитати Ренана: якби воскресіння Спасителя було мрією та галюцинацією учнів, невже це дало б їм таку впевненість, котра згодом повела б їх на смерть за Христа? Дуже сумнівно.