З ім`ям Бентама пов`язано вчення, що отримало назву "утилітаризм".
Утилітаризм (лат. користь, вигода) - етична теорія, згідно з якою моральна цінність вчинку визначається його корисністю.
Бентам (1748-1832) - англійський правознавець і засновник етики утилітаризму. Твори "Деонтологія або наука про мораль"(деонтологія - вчення про належне).
"Принцип користі" лежить в основі його етики: дії людей повинні отримувати оцінку з огляду на принесену ними користь. Він визначив утилітаризм як "забезпечення найбільшого щастя найбільшої кількості людей" за допомогою задоволення їхніх особистих інтересів. Доброчинними є ті вчинки людини, які збільшують його утіхи і зменшують страждання; кожен повинен турбуватися про себе, а звідси витікає загальна користь.
Вчення Бентама можна звести до таких трьох принципів:
1.Користь - основа моральності; вона ототожнюється з задоволенням.
2.Користь забезпечує собою найбільшу кількість людей.
3.Користь кожного приносить загальну користь.
Спробуємо заперечити.
1. Задоволення не можна ототожнювати з користю, тому що не кожне
задоволення корисне.
2. Благо для більшості не є благо для всіх. Там, де страждає одна
людина, буде страждати багато. Для християнства навіть одна людина є великою цінністю.
3.Користь не може бути основою моральності, тому що визначається різними людьми по-різному: користь експлуататора не може принести користі експлуатованому.
Як бачимо, Бентам не пішов далі епікурейців в встановленні головного етичного принципу; "користь як задоволення" не та основа, на якій можна побудувати етику.
Еволюціонізм.
Еволюційна теорія отримала свій подальший розвиток в англійській філософії 19 cт. Еволюція - це процес поступового розвитку, в якому розрізняємо три моменти: 1) зміна явищ; 2) єдність об`єкта, в якому ця зміна проходить; 3) пристосування вдосконалення явищ, що змінюються.
В філософії існують дві еволюційних течії:
1.Матеріалістична: всі існуючі форми буття виникли із первинної матерії шляхом поступового ускладнення, хід якого визнаються властивостями матерії. При цьому цілковито усунено всіляке уявлення про доцільність процесу.
2.Ідеалістичний еволюціонізм виходить із поняття про світовий Розум або суб`єкт, що розвивається в незлічених різноманітних формах (так думав Гегель); до того ж розвиток живого суб`єкта визначається метою (Аристотель, Дж. Бруно).
Матеріалістична концепція головні фактори еволюції живих істот бачить в наступному. 1) мінливість, 2) спадковість, 3) відбір В розвиткові боротьби за існування, в результаті впливу Lob навколишнього середовища, із живих істот виживали лише найбільш пристосовані.
Еволюційна етика матеріалістичного тлумачення. Моральна поведінка людини, за цією теорією, є результат пристосування біологічного організму до оточуючого середовища, тобто критерієм моральності є біологічний процес: те, що йому сприяє с добром а що протидіє - злом. Моральні уявлення і поняття виробляються людиною для орієнтування в природних умовах, а саме суспільство - лише вища форма природної асоціації організмів одного виду. Все це приводить суспільство і мораль до біології.
Ми повинні відзначити з цього приводу, що біологічне пристосування ніяк не може бути основою етики, тому що моральний вчинок часто йде в розріз з біологічними потребами і цілями виживання в боротьбі за існування.
Дарвін Чарлз (1809-1882) - англійський натураліст. У книзі "Походження видів" виклав ідею про походження видів шляхом природного відбору, боротьби за існування і спадковості набутих ознак. Пояснював походження людини від тваринних предків.
В богословській літературі існують дві точки зору на цю проблему. Одна із них розуміє буквально текст Біблії: "І створив Господь Бог людину із праху земного, і вдихнув в неї подих життя і стала людина душею живою". Прихильники цього погляду вважають, що людина була створена миттєвим актом . окремо від іншого тваринного світу. Інша ж версія приймає еволюційне трактування при поясненні походження як людини, так і світу взагалі.
Необхідно сказати, перш за все, що еволюційна теорія не суперечить Св. Писанню, тому що всі його оповідання проникнуті ідеєю розвитку та вдосконалення. В даному ж конкретному питанні для нас не має принципового значення, створив Бог людське тіло миттєво чи скористався вже готовою біологічною формою. Для нас важливо лише, що дух, свідомість не може бути властивістю (атрибутом) матерії, що матерія сама по собі не в стані породити дух, і тому втручання Божественної сили в процес розвитку неминуче.
В зв`язку з цим слід навести слова великого подвижника православної церкви преподобного Серафима Саровського: "Господь не лише плоть Адама створив від землі, але разом з нею і душу, і дух людський, але до тієї миті, Коли Бог вдихнув в нього дихання життя, Адам був подібним до інших тварин"(Бут. 2,7.). Цікаво ще й те, що ці слова були сказані тоді, коли Дарвіну було приблизно двадцять років.
Геккель (1834-1919) - палкий послідовник Дарвіна. В 1910 р, відкрито виступив з відреченням від християнської церкви, але послідовним атеїстом так і не став. Пропонував замінити офіційну церкву вірою в Бога-природу (в дусі пантеїзму Спінози). Закон природного відбору і боротьби за існування поширив на суспільство, висловлювався в дусі соціального дарвінізму і навіть расизму. І це логічно, тому що боротьба за існування може породити лише ненависть, а не любов.
Спенсер Гербарт (1820-1903) - англійський філософ, один із засновників позитивізму, прихильник еволюціонізму. Головні твори: "Система синтетичної філософії", "Соціальна статистика", "Основи соціології".
Філософію Спенсер розумів як максимальне узагальнення законів явищ. Він також виходив із поділу світу на пізнаване і непізнаване. Пізнаване - "світ явищ", непізнаване - "річ в собі" (це вплив Канта). Наука здатна пізнавати лише схожість і несхожість та інші відносини між чуттєвими сприйняттями, але не може проникнути в суть речей. "Матерія, рух і сила - лише символи невидимого реального". Непізнаване виступає у нього як початкова причина. Ця непізнавана першопричина і є Бог Спенсера, що дало привід для філософського жарту: "Немає Бога, крім непізнаного, і Герберт Спенсер пророк його".
Вчення про еволюцію - основний лейтмотив його вчення. Всезагальна еволюція визначається ним як "інтеграція матерії", тобто матерія із невизначеної, незв`язаної однорідності перетворюється в визначену пов`язану різнорідність.
Біологічне Спенсер розумів як пристосування внутрішніх відносин до зовнішніх з метою збереження існування. Однак, сукупність життя непізнавана і не може бути зведена до фізико-хімічних процесів.
Психологічне він розглядав як форму реакції на вплив зовнішнього середовища, яка виникла на певному етапі біологічного розвитку.
Соціологія. Спенсер являється основоположником органічної школи в соціології, тобто побудову суспільства порівнював з органами живого тіла. Однак, він розглядав суспільство, як сукупність індивідів, які володіють набагато більшою самостійністю, ніж клітини біологічного організму. Основним законом суспільства вважав закон виживання найбільш пристосованих, а революцію - "хворобою" суспільного організму. Прагнення до соціалізму, за Спенсером, являється протиприродним, яке суперечить органічній будові суспільства, яке пристосоване до закону виживання.
Етика. В етиці Спенсер стояв на позиціях утилітаризму і гедонізму, тобто моральність у нього пов`язана з користю, яка і є джерелом насолод. Мораль виникла в боротьбі за існування із страху перед вождями за свої погані вчинки, які приносили несприятливі наслідки. Оскільки при хорошій оцінці вождями виникало задоволення, егоїстичне почуття заглушалось і приводило до усвідомлення обов`язку перед суспільством. Принципи моралі закріплялись в результаті природного відбору і боротьби за існування, передавались за спадком, а згодом визначались тією користю, яку вони приносили соціальному організму. Так, справедливим ставало те, що приносило благо суспільству.
Хоч проблемою оцінки ми будемо займатись в окремому розділі, але по гарячих слідах спробуємо заперечити Спенсеру, оскільки його етичне вчення на перший погляд видається достатньо сильним.
1. Навряд чи боротьба за існування могла привести до виникнення моральності; в боротьбі за існування і без допомоги якихось духовних начал, вона могла лише загинути. Навіть наші дні це підтверджує головний принцип кримінального світу: «помри ти сьогодні, а я завтра».
2.Мораль Спенсера основана на зовнішньому примусі, на страхові перед вождями, тобто вчинки регулюються лише зовнішніми силами, тобто не моральними, а швидше правовими. Важко також повірити й у те, що страх перед вождями, викликав задоволення в членів общини: де присутній страх, там немає місця моральності.
3. Всяка моральна діяльність вже визначає наявність якоїсь моральної основи. Еволюціонізм Спенсера починає низку своїх доказів з того моменту, коли людина вже володіє тим, що називається совістю. Тому еволюціонізм може говорити лише про те, як моральність розвивалась, а не як виникла. Насправді, якщо первісна людина раптом здійснювала акт милосердя, чи йшла на жертву, одночасно поступаючись власними інтересами, то цей факт припускає існування достатньої моральної сили.