Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Смерті святкуємо умертвіння...
іншого, вічного життя початок…
(7 пісня Пасхального канону)
 
Дорогі браття і сестри!
Христос воскрес!
 
У ці пасхальні дні, коли весь християн­ський світ урочисто святкує перемогу життя над смертю, наші думки й почуття знову звертаються до Воскресіння Христо­вого.
Яким чином сталася ця подія? Єванге­лісти нічого не говорять про це, бо ніхто з них не бачив, як воскрес Господь і як Він вийшов з гробу. Воскресіння Христо­ве, подібно до народження Його від Діви, залишається таїною.
“Не зрозуміли, як Ти втілився, безті­лесні Твої ангели, не почули, коли Ти вос­крес, воїни, що Тебе пильнували”, – співає свята Церква.
Хоч євангелісти нічого не говорять про саме Воскресіння, зате вони докладно опо­відають про багаторазові явлення Воскреслого Христа.
Апостол Петро пише так: “Його (тобто Христа) Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним, нам, які їли й пили з Ним після Воскресіння Його з мертвих” (Діян. 10, 40–41). Отже, Воскреслий Господь являвся тільки тим, кому хотів, – тим, хто спілкуванням з Ним, хто під­готував себе до споглядання слави Хри­стової.
Але й тоді, коли Господь являвся тим, кому хотів, Він мовби управляв Своєю види­містю. Христос являвся, але так, що спо­чатку Його не впізнавали навіть дуже близь­кі до Нього люди, поки Він Сам не давав їм пізнати Себе якою-небудь звичною для них дією. Марія Магдалина упізнала Воскреслого Христа тільки після того, як Він звичним для неї голосом промовив: “Маріє!” Луці і Клеопі ламання хліба нагада­ло колишні зустрічі з Господом, “у них же від­крилися очі, і вони впізнали Його” (Лк. 24, 31). Тиверіадським рибалкам-апостолам нагадала Христа чудесна ловля риби, коли Він повелів закинути сітку з правого боку човна (див.: Ін. 21, 6).
Поряд з такою здатністю бути за бажан­ням видимим або невидимим, воскресле тіло Спасителя вільно проходило крізь усякі матеріальні перепони, не руйнуючи їх. Хри­стос безперешкодно вийшов із запечатаного гробу, не руйнуючи ні каменя, ні печатей. До апостолів Він увійшов через замкнені двері, не відчиняючи їх. Прославлена плоть Сина Божого була матеріально тонкою, вільною від грубих матеріальних недосконалостей і обмежень. Тому, коли Господь явився апостолам, вони спочатку подума­ли, що бачать духа (див.: Лк. 24, 37).
Щоб розвіяти цю думку, їм потрібно було не тільки бачити руки і ноги Його, не тільки доторкнутися до Нього і розди­витися, що Він має тіло і кості, їм по­трібно було, щоб Христос, Який явився, їв перед ними подану апостолами печену рибу і стільниковий мед (див.: Лк. 24, 37–42). Лише після цього зраділи ученики, бо на­справді переконалися, що бачать свого ко­лишнього Вчителя і Господа.
Воскреслий Господь, хоча й повернувся на деякий час до земного життя, але вже не належав до цього світу навіть Своєю ті­лесною природою. Однак прославлена плоть Христа залишалась і після Воскресіння Його колишнім Його тілом. Він мав той самий зовнішній образ, голос і навіть рани від цвяхів на руках і ногах та проколоті реб­ра. Це було тіло, що перейшло від тління в нетління, поклало початок життю майбутнього віку.
Церква вірує в дійсне Воскресіння Христове і проголошує цю віру в багатьох мо­литвах і піснеспівах. У Воскресінні Хри­стовому міститься глибокий зміст нашого християнського православного віроспові­дання.
У ці пасхальні дні ми радіємо “радістю невимовною”, подібно до того, як колись раділи апостоли. Радість Воскресіння Хри­стового охоплює наші серця, хоч ми й не маємо того щастя, яке відчули апостоли, побачивши не тільки духовними, але й ті­лесними очима Воскреслого Христа. Радість Воскресіння можлива і для нас, хоч ми й не бачили Господа. Про це на втіху нам ска­зав Сам Господь: “Блаженні ті, що не ба­чили й увірували” (Ін. 20, 29). І апостол Петро говорить про радість тих, що не ба­чили й увірували, Ви Його, – тобто Хрис­та, – не бачивши, любите, і хоч Його досі не бачили, але, віруючи в Нього, радієте радістю невимовною (див.: 1 Пет. 1, 8).
Що ж дає духовне бачення Господа, доступне і нам, недосконалим і недостойним, щоб сподобитися наочно бачити славу Гос­подню? Чи не любов до Христа, за яку Він обіцяв людям Свою любов і замість природного бачення – благодатне єднання? “Хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам” (Ін. 14, 21). Чи не цим шляхом, чи не через живу любов побачили Воскреслого Христа і всі ті, що сподобилися бачити Його в самий день Його Воскресіння?
Чи не любов, діяльна і жива, вела жон-мироносиць з пахощами до Христа, коли в них не було ще і віри в Його Воскресіння? Вона провадила їх до гробу Христа і в той же час привертала до них Його любов, і Він явився їм Сам. Що зібрало апостолів у день Воскресіння у світлицю разом думати й сумувати про улюбленого їхнього Учителя і Господа? Віра у Його Воскресіння? Та вона в той час ще не пробудилася в них. Апостоли не повірили жонам-мироносицям, що ті бачили Господа. Любов, яка пробудилася раніше, ніж віра, зібрала їх разом. І скорботне зітхання цієї любові почула Христова любов, і Він явився їм Сам. І та ж сама любов учеників, які йшли в Еммаус, перше, ніж віра, відкрила їхні очі, і вони пізнали Його в ламанні хліба (див.: Лк:. 24, 35).
Любов Христова вселяє в серця наші мир, той мир, який провістив Господь Сво­їм послідовникам. “Мир залишаю вам, мир Мій даю вам” (Ін. 14, 27). Від цього внутрішнього миру наша думка звертається до миру зовнішнього, до миру між усіма народами землі. Прагнення до цього миру властиве кожній людині, яка любить свою країну і бажає процвітання її в мир­них умовах.
Усвідомлюючи необхідність святого под­вигу миротворчості, наша право­славна Церква закликає всіх християн разом з усіма людьми доброї волі актив­ними діями сприяти встановленню міцного і справедливого миру в Європі, на Близь­кому Сході і в усьому світі. Ми співчуває­мо чілійському народові, який став жерт­вою несправедливості, і сподіваємось, що правда і мир візьмуть гору і в цьому районі землі. Підносячи молитви про мир для всіх народів, ми повинні об`єднати наші зусилля із зусиллями тих, хто домагається загаль­ного й повного усунення загибельних для людства смертоносних знарядь, хто шукає шляхів врятувати мільйони людей від голо­ду й злиднів.
У ці святкові дні сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пас­тирі, чесні ченці та черниці, улюблені брат­тя і сестри, з святом Воскресіння Хри­стового. Нехай оновить Воскреслий Гос­подь наші духовні й тілесні сили на добрі справи для блага нашої святої Православної Церкви, для дальшого зміцнення й процві­тання нашої країни і миру на землі на славу Господа нашого Ісуса Христа. Йому належить честь і поклоніння на віки віків! Амінь.
Воістину Христос воскрес!
 
1974 р.