Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Дорогі браття і сестри!
 
Цього року Руська Православна Церква святкує Різдво Христове напередодні 1000-ліття Хрещення Русі. Ми завжди з великою радістю зустрічаємо свято Христового Різдва, а нині воно для нас особливо радісне. Для нас, християн, це свято має винятково велике значення. Воно полягає в тому, що Син Божий зійшов на землю і з`єднав Своє Божественне життя з нашим людським життям. Бог “так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не заги­нув, але мав життя вічне” (Ін. З, 16).
Ми віруємо, що Спаситель наш Ісус Христос є істинний Бог і істин­на людина.
Як же виявив Себе Ісус Христос в людській іпостасі? В якому вигляді постає Він перед нашим духовним поглядом? Євангелісти особливо підкрес­лювали Його непохитну цілеспрямованість творити волю Небесного Отця як Свою місію. В своїх промовах Ісус Христос постійно по­вторював: “Син Людський прийшов знайти і спасти загибле” (Лк. 19, 10); “Я прийшов покликати не праведних, а грішників до покаяння” (Мф. 9, 13); “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за спасіння багатьох” (Мф. 20, 28; Мк. 10, 45).
У Своєму суспільному житті Ісус Христос ніколи не роздумував, не вагався в нерішучості і не відмовлявся від Своїх слів або дій. Такої ж твердої та цілеспрямованої волі Він вимагає і від Своїх учеників. “Хто поклав руку свою на плуг і оглядається назад, той не бла­гонадійний для Царства Божого”, – говорив Він (Лк. 9, 62). Свій особистий спосіб дій Господь хоче вкоренити в душі учеників.
Його істота і життя є ідеал єдності і світлості, повна ясність і правда. Він з такою переконливістю проявив Свою правду, прямоту й силу, що навіть вороги Його були неспроможні не визнати цього. “Учите­лю, ми знаємо, що Ти справедливий і не дбаєш про догодження кому-небудь” (Лк. 12, 14). У цій єдності, чистоті й святості Ісуса Христа починається Його боротьба проти фарисеїв, проти всіх представників фальшивого, облудного, вигаданого всього, нещирого у віруванні і житті. Звідсіля Його путь вела безпосередньо до Голгофського хреста. Він завжди лишався правдивим і вірним Собі в служінні Отцю Небесному.
Основою духовного образу Ісуса Христа є любов до людей. Його любов це не просто вчення, а життя і навіть страждання і смерть разом з людьми. Ісус Христос не тільки бачить потребу людини і думає про те, як їй допомогти. Він проникається цією потребою для того, щоб узяти її на Себе. Любов Ісуса Христа розширює межі Його влас­ного серця, щоб прийняти в нього інших. Ці “інші” – насамперед, бідні, хворі і грішні. Тому Він так охоче буває серед них. Своїми браттями Він називає найменших серед людей, знедолених, тих, що зазнали нещастя в житті. Він усвідомлює Себе внутрішньо пов`язаним з їхньою долею, тому вважає особисто Йому вчиненим те, що зроблено наймен­шому з його братів (Мф. 25, 40). Незадовго до Своїх страждань, перед початком пасхальної трапези, Він, як слуга, як раб, схиляється перед ними на коліна, щоб омити їм ноги. І коли потім Він благословив хліб і вино, в Ньому з’явилась внутрішня потреба сприйняти в Свою істоту, в Своє життя і смерть всю безліч людей, їхні гріхи й горе, щоб освятити людину. Їжте і пийте! Це Моє тіло, яке за вас ламається. Це Моя кров, яка за вас проливається. З бідними Він хоче бути бідним, з гнаними – гнаним, зі спокушуваними бути спокушуваним, з помираю­чими – розп`ятим. Він хоче приймати в Себе і в Собі нести все людське горе, бо Він один спроможний його подолати. В цьому спасенний подвиг Ісуса Христа, де його любов до грішного людства спалахує, як любов Спасителя.
Протягом 1000-ліття у свідомості православних людей нашої Віт­чизни завжди жило бажання розуміти життя як таке, чого від нас хоче Бог, а в самому житті досягати виконання Його Божественної волі. Це щось споконвічне, що закладене в нашу істоту. Це дар благодаті, одержа­ної нашим народом при святому Хрещенні тисячу років тому.
Згадуючи нашу тисячолітню історію, кожен з нас має усві­домлювати, що він покликаний своїм церковним і громадянським обо­в`язком брати участь в розвитку і вдосконаленні нашого суспіль­ства. Ми, церковні люди, повинні сприяти зміцненню духовних і мораль­них основ у особистому, родинному та громадському житті нашого народу.
Прагнення нашої країни зміцнювати загальнолюдські моральні норми в міжнародних стосунках надихають нас. Руська Православна Церква бачить у підписанні радянсько-американської угоди про лікві­дацію ракет середньої та меншої дальності початок ліквідації ядерної зброї. Вона закликає всі християнські Церкви всіляко сприяти проце­сові ядерного роззброєння, створенню атмосфери довіри та всестороннього співробітництва держав і народів.
Вітаючи вас, улюблені браття і сестри, з великим святом Різдва Христового, я прошу прийняти моє сердечне поздоровлення і з Новим роком та 1000-літнім ювілеєм Хрещення Русі, який наближається.
Складаючи подяку Богові за Його благодіяння, які були на нас в минулому літі благості Божої, і в Новому році, що настав, випросімо в наших щирих молитвах благословення Божого на нові творчі подвиги для блага святої Церкви і дальшого всебічного розвитку нашої Вітчизни.
Нехай Новий рік буде роком спокійного і мирного нашого життя. Нехай кожний день Нового року буде днем нашого духовного зростання в любові до Бога. Будемо частіше прислуховуватися до голосу нашої совісті і до ближніх.
Мир і благословення Боже нехай спочиває на кожній людині, яка робить добро (Рим. 2, 10).
Амінь.
 
1987/1988 р.