Apologet

Ключ до розуміння Святого Писання, на який вказав Сам Господь.
Ісус Христос говорив, що не через дослідження священного Писання ми знайдемо життя вічне, а через прихід до Нього (Ін 5. 39). Ним дароване знання є досконале, не потребує ані постійних трудів, ані багатьох мук. Тому, каже Златоустий Богослов Іоан, Господь і рідко розсуджував про писання, бо ця справа не потребує праці, а про життя говорив часто, вірніше завжди; адже в тому, каже Він, закон і пророки, щоб чого хочемо собі від інших людей, те ж саме робили їм [21, с. 267].
У багатьох прославлених досконалістю святих отців не було науки тлумачення Писання, як такої, але була наука життя згідно Святого Писання. Вони не відділяли тлумачення від життя за словом Божим, а розуміння його не відділяли від переживання Бога в собі, бо хто через виконання божественних заповідей придбав Бога в собі, той вже не буде мати потреби навіть у дослідженні писань, всі їх він в точності знає і без того, і, подібно до Іоана Хрестителя та Антонія Великого, які ні від кого і ні з чого не вчились, той може стати надійним учителем для тих, хто проходить навчання [1, с. 234].
Дійсно, хто може зрозуміти те, яких заповідей необхідно дотримуватись тілесно, а яких – і тілесно, і духовно? Преп. Максим Сповідник, який сам їх виконав, вчить з іншими отцями про це.
Наприклад, заповіді: Не вбий, не перелюбствуй, не вкради та подібні до них належить виконувати і тілесно, і духовно, до того ж при духовному їх дотриманні - втричі. А заповіді обрізання, дотримання суботи, заколення агнця, споживання опрісноків з гіркими травами та подібні до них належить дотримуватись лише духовно [32, с. 119].
Пророцьке слово і власний духовний досвід - джерела розуміння Священного Писання.
Це виявляє і доводить наступність такої передачі живого Божого слова Палама, коли каже: «Подивимося, що до Діонісія говорили святі про славу Божу, яку таємничо і невимовно бачать лише посвячені, і передусім очевидці й апостоли єдиного Бога і Отця нашого Ісуса Христа, через котрого «іменується всяка вітчизна» в повноті Святої Церкви (Еф 3. 15). Спереду апостолів - знову ж їх голова Петро, котрий каже: «Не хитросплетеним байкам слідуючи ми сповістили вам силу та пришестя Господа нашого Ісуса Христа, але бувши очевидцями Його величі (2Пет 1. 16). А якої слави Божої він був свідком, - нехай нам покаже інший апостол: «Прокинувшись, Петро і ті, що були з ним, бачили славу Христа»(Лк 9. 32). Що ж це була за слава? Нехай постане ще один євангеліст, теж свідчачи: «Засяяло лице Його, наче сонце, і одяг Його став білим, наче світло»(Мф 17. 2), Господь показав їм, що Він є Бог, Який «зодягається в світло, наче в ризи», згідно псалмоспівця (Пс 103. 2); тому після слів про те, що він бачив на святій горі славу Христову - світло, що осяяло навіть слух, що є вельми дивним, адже вони бачили там сяючу хмару, з якої лунали слова, - після видіння цієї слави Христової каже: «Ми маємо найвірніше пророцьке слово»[9, с. 207].
Яке найпевніше пророцьке слово ви прийняли після споглядання світла, боговидці? Яке ж, коли не те, що Бог «зодягається в світло, наче в ризи»! - «І ви добре робите, - каже апостол, - тримаючись цього пророцького слова, як світильника, що світить в темному місці, доки не засяє денне світло» - яке денне світло? - Звичайно ж те, що засяяло на Фаворі! - «…і зійде ранішня зоря» - яка ранішня зоря? Звичайно ж та, що осяяла там Петра з Яковом та Іоаном. «…Поки не зійде ранішня зоря» - де? - «В серцях наших»(2Пет 1. 18 - 19). Чи не зрозуміло, що це світло тепер в серцях вірних та досконалих? Чи не зрозуміло, що воно незміряно переважає світло знання? І не лише від знання, що здобувається зовнішньою наукою, але і від знання божественних Писань світ цього видіння відрізняється настільки, що світло знання можна порівняти зі світильником, який світить в темному місці, а світло таємничого видіння - з сяючою вдень ранішньою зорею, тобто з Сонцем [9, с. 208].
Лише на власному досвіді отці могли розуміти «Место злачно» – як діяльну чесноту, а «воду покойну» – розуміння тварних речей (Пс 22. 2). Також, лише на власному досвіді переживши, могли вони тлумачити «Сень смертную» – як людське життя, бо на власному досвіді випробувано, що коли ти з Богом, і коли з тобою Бог, то можна сміливо сказати: «Аще бо и пойду посреде сени смертныя, не убоюся, яко Ты со мною еси»(Пс 22. 4). А під «жезлом» та «палицею» тоді розумітимемо Суд Божий і Промисел Його і зможемо сказати: «Жезл Твой и палица Твоя, та мя утешиста»(Пс 22. 4)[32, с. 120].